Статьи

Ставшее сверхпопулярным мемом нечаянное откровение российского премьера Медведева в Крыму — «денег нет, но вы держитесь!» — в последние недели начало получать вполне уже зримое подтверждение: финансирование сакрального полуострова планируется сократить вдвое.

На фоне таяния оккупационных пенсий и зарплат крымчан все заметнее становится рвачество высокопоставленных и приближенных к трону россиян. Украинская коррупция «помогла» потерять Крым, российская же, похоже, поможет его вернуть…

Минфин РФ предлагает правительству заморозить на ближайшую трехлетку расходы бюджета на уровне 15,78 трлн руб. в год. В документе, на который ссылаются российские «Ведомости», указано, что финансирование социально-экономического развития аннексированного Крыма сократится более чем вдвое — со 149,3 млрд руб. в нынешнем году до 65,98 млрд в 2019-м. Конечно, Крыму еще «повезло»: госпрограммы развития Дальнего Востока и Байкальского региона сократят сразу в 20 раз.

Везение, впрочем, объяснимое, и оно не крымское: львиную долю бюджета федеральной программы развития украденного полуострова составляет строительство одного объекта — Керченского моста, генподряд на которое, как известно, достался «Стройгазмонтажу» — компании Аркадия Ротенберга, друга Владимира Путина. И на чудо-стройке тенденция была как раз обратная — она все время дорожает. При этом компания делает заявки на новое финансирование в 65,4 млрд руб., не особо заморачиваясь отчетностью за освоение прошлогодних почти 50 млрд.

Примечательно, что деньги «Стройгазмонтажу» пришлось выбивать ценой временной остановки строительства все еще вспомогательного, рабочего моста и засветки в СМИ других труднопреодолимых проблем (усложненная санкциями закупка иностранного оборудования, недостаток спецтехники и «полностью исчерпанные» собственные ресурсы компании). И вот спустя месяц — новая «предъява» компании Ротенберга заказчику строительства моста: в эту пятницу российские СМИ сообщили, что неоплаченными оказались выполненные в апреле—июне работы общей стоимостью в 8 млрд руб.

Официальное объяснение — деньги есть, но «застряли» в госказначействе, поскольку финансирование проекта теперь будет вестись посредством не банковского обслуживания, а казначейского. То есть все должны поверить, что срыв финансирования самого дорогого объекта, строительство которого курирует лично ВВП, — вина банальной бюрократии, возжелавшей контролировать расходование средств…

Желанные десятки миллиардов из скудеющей российской казны Аркадий Ротенберг, несомненно, в конце концов получит. Побороться за открытие финансирования строительства скоростной автотрассы «Таврида» придется питерскому ЗАО «ВАД» — введение в эксплуатацию еще не начатого строительства уже отодвинули на 2020 год. Между тем на кону, по словам «главы» Крыма Аксенова, 128 млрд руб., хотя ранее называлась сумма в полтора раза меньше. Кто является главным бенефициаром компании — неизвестно, в доступных реестрах указаны только два миноритарных владельца — руководители компании Виктор Перевалов и Валерий Абрамов. Но почему-то думается, что у этого назначенного без конкурса непрозрачного генподрядчика из Питера тоже все будет хорошо.

А вот другим «бенефициарам» аннексии Крыма калибром поменьше приходится рассчитывать только на ловкость рук, что неизбежно приводит к росту недовольства местных жителей. Недели теперь не проходит, чтобы в какой-либо части Крыма не возник скандал, вызванный невыплатой зарплат на захваченных предприятиях, их закрытием, сносом рынков или появлением новых заборов у кромки моря. Любой уличный протест решительно гасится полицейскими, под раздачу попадают и «герои крымской весны» — будь то местный депутат или казак-«орденоносец». Но это, похоже, уже не пугает людей.

Сотрудники Керченской горбольницы массово увольняются из-за низких зарплат. «Мы не думали, что, придя в Россию, мы будем как попрошайки», — говорит на камеру одна из медсестер.

Профсоюз работников «Крымтроллейбуса», ныне руководимого питерским кадром, угрожает акцией протеста: предприятие уничтожают ради 5 га территории в парковой зоне Симферополя...

Жители Гурзуфа протестуют против включения в территорию «Артека» жилого массива, из-за чего почти полторы тысячи людей вынуждены будут переселиться, и местного пляжа…

Жители Алушты протестуют против десанта российских предпринимателей, оккупировавших набережную. Торговые палатки они привезли на микроавтобусе с надписью: «Для нас нет закона, мы с 68 региона». Тамбовские то есть…

В это время крупный российский бизнес придумывает чисто крымские схемы для «приватизации» захваченных украинских госпредприятий. Фирма, аффилированная со структурами олигарха Вагита Алекперова, прирезала к его южнобережной даче 36 гектаров виноградников ГП «Гурзуф». Компания брата жены спикера Госдумы Сергея Нарышкина стала «инвестором» завода марочных вин и коньяков «Коктебель».

Вдобавок к «покупке на аукционе» украденного у олигарха Коломойского санатория «Форос» с парком-памятником и дачей «Тессели» клан Шаймиевых завел свою структуру в «национализированное» ГП «Агрофирма «Магарач» в Бахчисарайском районе. Тут «инвестор» придумал новую схему поглощения украинского госпредприятия — «Совмин» Крыма согласовал продажу… «движимого имущества на 20,2 млн руб. в виде акротофоров, дубовых бочек, резервуаров и прочего оборудования для производства вин и шампанского без его демонтажа». Кроме того, ООО «Жемчужина» получит почти 3,5 тысячи гектаров виноградников.

Аппетиты «понаехавших» бизнесменов на крымскую землю и украинские активы растут с каждым днем. То, что невозможно проглотить одним куском, к примеру, НПАО «Массандра», планируется разделить на части и привлечь под их продажу способных подсобить с продвижением аферы людей. Вот что пишут ЗН крымские виноделы:

«Заказчиком по Массандре является Титов (Борис Титов — уполномоченный президента РФ по защите прав предпринимателей, владелец винодельческого АО «Абрау-Дюрсо». — В.С.). Его главной целью является дробление «Массандры» на 100 шале. Говорят, что он уже создал под этот проект финансовый пул и успешно его пополняет.

В доле якобы все — и прокурорские, в лице сыновей генпрокурора Чайки, и «комитетские», и шойгуевские, и даже аксеновские. Уже за постройку «фазенд» берутся. Под это дело сейчас целый поселок для строителей в Виноградном на землях гаража ГП «Таврида» хренячат. Дело за малым — найти нужное количество лохов, которые готовы за бешеные бабки фазенду на ЮБК получить».

С лохами, включая курортников, правда, проблема – пляжи пусты. И дело не только во вдруг потеплевших отношениях России и Турции, куда теперь россиянам разрешили отправиться на отдых, и они, без сомнения, отдадут ей предпочтение перед Крымом.

По большому счету, вопреки публичному зазыванию миллионов туристов, крымские «власти» не особо их и ждут. Большинство пляжей, которые ранее спешили «сдать» к началу майских праздников, в этом году не получили разрешений на эксплуатацию. В Севастополе, к примеру, только треть из них оказались готовыми к приему курортников, а «спикер» Константинов устраивает разнос наместникам за неготовность большинства пляжей… в конце июня. И это логично: Крым — не курорт, Крым — военная база. Тут бы с местным населением справиться, ибо Россия в телевизоре и в жизни — совсем разные картинки. Как говорила моя бабушка, «коровы газету «Правда» не читают, их надо кормить, чтобы молоко было». А оно, молоко из РФ, совсем скверное оказалось. Главный дефицит из-под прилавка в Крыму сегодня — «контрабандная» молочка и колбаса «с Украины».

Вопрос, которым сегодня задаются коллеги: уровень жизни и свободы в Крыму понижается, градус недовольства оккупантами с каждым днем повышается, репрессии усиливаются. Что должна сегодня предпринять Украина, дабы количество лояльных ей граждан на оккупированной территории увеличилось?

Ответа однозначного, как видится, нет. Хотя бы потому, что вся территория Украины должна быть восстановлена в признанных границах государства, независимо от процента согласия/несогласия ее жителей, тем более, что их состав, особенно в Крыму, заметно изменился.

Зато есть целый перечень действий власти, чтобы устранить в сознании и правах разделение на «мы» и «они». В анкетах нет графы «проживал на оккупированной территории», но она есть в головах чиновников и политиков, принимающих законы и постановления, дискриминирующие в правах граждан, в том числе и по вине государства, оказавшихся сегодня в оккупации. Первые шаги по устранению этой несправедливости уже сделаны, и, как оказалось, это совсем не сложно — дать возможность воспользоваться правом родиться гражданином Украины и получить образование в украинском вузе. Министерство юстиции нашло формулу, не признавая документы, выданные оккупационной властью, в течение суток выдать гражданам Украины свидетельства о рождении и смерти. Министерство образования, взяв за основу наработки крымских общественников, утвердило алгоритм поступления в украинские вузы крымских выпускников без украинских аттестатов и даже без паспортов.

Следующий шаг — снятие ничем не обоснованных ограничений на перевозку личного имущества и того, что может считаться товаром, при пересечении КПП с оккупированным Крымом. Пресловутое постановление Кабмина Украины №1035 породило не только стыд за Украину и море слез людей, у которых вытряхивали из чемодана лекарства или связку книг (их нет в утвержденном КМУ перечне!), но и тотальную коррупцию на пунктах пропуска. Изменения в это постановление, принятое после начала гражданской блокады поставок в Крым, уже давно отработаны Госслужбой по делам Крыма совместно с правозащитниками. Прошли все согласования в министерствах и ведомствах, но застряли в Министерстве экономики. Ждут, наверное, когда крымчане с шинами придут. Хотя есть конкурент — НБУ, своим постановлением №699 наделивший жителей Крыма дискриминационным статусом нерезидентов.

Кто мать, а кто мачеха? Каждый гражданин Украины в Крыму ответ украинской власти на этот вопрос должен и слышать, и знать, и чувствовать. Тогда он будет знать, ради чего стоит терпеть, ради чего стоит, несмотря на риск, сопротивляться, ради чего оставаться жить в Крыму, несмотря на все попытки оккупанта его оттуда выдавить. Он хочет сердцем и тактильно ощутить, что Родина его помнит, слышит и он ей нужен. Если нынешняя власть этого не понимает, эту повинность должны взять на себя общественные организации и инициативы, не только подменяя власть, но и меняя ее в силу своих возможностей.

Информация о материале

Опубликовано: 07 июля 2016

Департамент будівництва та шляхового господарства 23 червня за результатами тендеру уклав угоду з ТОВ «Сіат» щодо капітального ремонту естакади вартістю 6,87 млн грн.

Про це повідомляється у «Віснику державних закупівель».

У 2016-2018 роках підрядник повинен буде виконати капітальний ремонт естакади № 1 по вул. Профінтерна, яка зз’єднує просп. Льва Ландау (колишній просп. 50-річчя СРСР) та просп. Московський. Потрібно відремонтувати підпірну стінку та залізобетонні колони, ліквідувати тріщини та відремонтувати асфальтобетонне покриття на мосту, тощо.

Єдиним конкурентом переможця було ПАТ «Уманьавтодор».

ТОВ «Сіат» записане на Світлану та Анатолія Туник.

Анатолій Тунік був партнером Євгена Прусенка по ТОВ «Євродорінжпроект». Після обрання Віктора Януковича президентом Прусенко був радником голови «Укравтодору» Володимира Демішкана. А у 2013 році сам очолив «Укравтодор».

Бенефіціаром ПАТ «Уманьавтодор» вказаний Максим Руденко, а директором є Василь Шовкун. Головним акціонером компанії на початку 2015 року був Бахтіяр Сапаєв, який у 2005-2010 роках очолював Службу автодоріг Черкаської області, а в 2010 році недовгий час був директором державної компанії «Автомобільні дороги України».

Минулого року майно «Уманьавтодору» було заарештоване за борги підприємства.

За даними ЗМІ, й «Уманьавтодор», й фірми Туніка активно отримували підряди від Укравтодору за часів Януковича, коли керівником держкомпанії був Демішкан.

Информация о материале

Опубликовано: 07 июля 2016

Рік тому, 4 липня 2015-го, розпочали свою роботу перші патрульні поліцейські. З цього часу почався відлік однієї з найбільш гучних реформ органів правопорядку — реформа поліції. Наскільки ефективними виявились зміни і що дійсно вдалося зробити?

Як все починалось?

Основні засади та ідеологія міліції як карального органу були сформовані ще у радянські часи. Незважаючи на те, що Радянський Союз розпався, міліція як інституція була автоматично (без змін і реформ) успадкована незалежною Україною. Так, протягом останніх 25 років у нашій країні діяв Закон «Про міліцію», що був простою калькою відповідного радянського Закону. Будь-які спроби провести реформу та впровадити зміни розбивались об скелю байдужості та корумпованості тодішньої правлячої верхівки.

Кожен новий міністр внутрішніх справ, заступаючи на посаду, починав з «реформування» правоохоронної системи, а завершувалось все тим, що ніяких змін не відбувалось. Видавались накази про реорганізацію, показово звільнялись люди, винні у незначних проступках, змінювались таблички на кабінетах, прізвища, назви посад та відомств. І все. Так маскували корупційні схеми — ставили своїх людей, які б закривали очі на хабарництво всередині системи, перетворюючи міліцію у «кишеньковий бізнес».

Поштовхом до реальних змін у правоохоронній системі став другий Майдан та трагічні події під час протестних мітингів у 2013-2014 роках проти режиму тодішнього президента країни Януковича.

Після втечі Януковича, тимчасово виконуючим обов’язки міністра МВС у тимчасовому Уряді було призначено Арсена Авакова. Він створив громадську раду з реформування, яку очолив відомий правозахисник Євген Захаров. У той же час громадськість почала ініціювати зміни на рівні законодавства та розпочала розробку нового законопроекту, який би регулював діяльність поліції в Україні. Так, громадська організація Асоціація УМДПЛ спільно з Центром політико-правових реформ розробили базові принципи реформування та підготували для обговорення законопроект «Про поліцію і поліцейську діяльність». Запропонований законопроект 27 січня 2015 року було зареєстровано у Верховній Раді.

Незважаючи на те, що протягом двох тижнів, передбачених регламентом для надання альтернативних законопроектів, ніяких інших варіантів не надійшло, у комітетах Верховної Ради громадський законопроект пролежав довгих сім місяців. У чому ж була причина? Виявляється, у цей час грузинська команда на чолі з Екою Згуладзе таємно розробляла інший законопроект — «Про Національну поліцію». Розробники так поспішали, що навіть не винесли його на громадські слухання, як це передбачено законом. Вперше громадськість побачила текст законопроекту, коли він був офіційно опублікований на сайті Міністерства.

Щоб «законно» провести альтернативний законопроект на голосування до Верховної Ради, Міністерство внутрішніх справ почало домовлятися з авторами громадського законопроекту про його відкликання.

«Переговори були напруженими. У результаті — лише частина авторів погодилась відкликати свій підпис за умови, що більшість ідей, викладених у законопроекті, врахує грузинська команда. Інша частина авторів, серед яких був Луценко і ще кілька депутатів, категорично відмовилась відкликати свій підпис. Обіцянки — включити ідеї громадського законопроекту грузинська команда виконала лише частково. Такий маневр був потрібен лише, щоб вмовивши авторів, зареєструвати свій» — розповідає один з авторів законопроекту Вадим Пивоваров.

Законопроект грузинської команди зареєстрували, повідомивши на сайті Верховної Ради, що попередній — від громадськості — ніби відкликано авторами. Прозорість, яку прагнули досягти реформою, обернулась закритістю на самому початку реформи. До слова, такі методи «просування» відомчих законодавчих актів були дуже характерні для попередніх очільників міліції. Незважаючи на всі порушення, новий Закон «Про Національну поліцію» Верховна Рада ухвалила 2 липня минулого року.

І вже 4 липня 2015 року на вулиці Києва вийшли нові патрульні поліцейські у красивій, охайній формі, які замінили собою стару патрульну поліцію, один із підрозділів поліції, що забезпечує громадський порядок. Концепцію було змінено. Відтепер поліція — це не каральний орган (як було у випадку з міліцією), а сервісна служба, що підтримує правопорядок і допомагає населенню. Пересічним українцям здавалось, що вони потрапили у кіно, де відтепер відважні полісмени захищатимуть їх від порушників та злодіїв.

«Кіна не буде». Зіткнення двох систем

Першою свою роботу розпочала патрульна поліція столиці. Напередодні було оголошено конкурс, у якому могли взяти участь усі охочі стати поліцейським. Потім поліцейські комісії, які складались з представників громадськості, проводили відбір кандидатів. Навчання майбутніх поліцейських тривало три місяці.

Кияни зустріли нових патрульних дуже привітно. У соціальних мережах стало модним викладати селфі з поліцейськими, які радо фотографувалися з перехожими, посміхалися у камеру. Про нову поліцію стали говорити всюди — на вулицях, у телевізійних новинах, обговорювати на базарах і на кухні… Старі міліціонери у старій, пошарпаній формі з написом «міліція» лише мовчки за всім цим спостерігали.

І хоча кредит довіри від громадян новим поліцейським було видано авансом, населення задовільно оцінило роботу полісменів. Це засвідчили результати першого моніторингу, який провела Асоціація УМДПЛ у межах своєї програми «Громадський моніторинг «Поліція під контролем» з метою проаналізувати якість роботи нової поліції. Згідно дослідженню, яке тривало з вересня до жовтня 2015 року, нові полісмени, на відміну від старої поліції, чемно спілкуються з громадянами, проте погано обізнані в українському законодавстві, та відчувають складнощі у наданні першої допомоги, не завжди вмикають камеру, щоб вести відеозапис своєї роботи.

Проте найбільш помітною та суттєвою зміною у наслідок реформи для пересічного українця стало те, що патрульну поліцію об’єднали з колишнім ДАІ. Проте і тут плутанини не вдалося уникнути. Звичайні люди досі не можуть зрозуміти, що відбувається, бо на вулицях міста зустрічають поліцію, а на трасах — то поліцію, то ДАІ. Як пояснюють експерти, така суперечність обумовлена тим, що наразі відбувається «перехідний період», тому паралельно з патрульною поліцією можна зустріти ДАІ, яке буде існувати ще до кінця 2016 року.

20 серпня 2015 року, нова патрульна поліція почала діяти у Одесі та Львові. А з 7 листопада минулого року нові патрульні поступово починають роботу в інших містах. У цей же час керівником Національної поліції було призначено Хатію Деканоідзе, яка до цього працювала радником міністра Арсена Авакова. Відтоді — по суті поліція отримала двох керівників. Хатія Деканоідзе має здійснювати адміністративно-менеджерську функцію, міністр Аваков — керівництво на політичному рівні. Це, в свою чергу, заклало підґрунтя для протиріч та неабиякого напруження між двома керівниками у майбутньому.

«Таке розподілення функцій між керівником Національної поліції та міністром Міністерства внутрішніх справ було закладено у концепції реформування. Однак Законом «Про Національну поліцію» реалізовано це вкрай невдало. Попри декларативні норми на його початку, обсяг повноважень та функцій, визначений у подальших статтях Закону носить однобічний характер: усі принципові питання вирішує Міністр МВС, а Керівник Національної поліції має роботи більшу частину роботи «за погодженням» із ним. Виходить значний дисбаланс в бік старого міліцейського управління. На жаль, Хатія не є незалежною, скоріше вона здійснює формальне керівництво, остаточне рішення все одно залишається за міністром. І в цьому проблема» — пояснює головний експерт Експертної групи «Поліція під контролем» Борис Малишев.

Тим часом напруга між «старою» та «новою» системами відчувається не лише на вищому керівному рівні, а й серед рядового складу. Від деяких нових полісменів з синдромом Робінгута можна було почути, що вони прийшли, щоб покарати старих міліціонерів і стару систему. У свою чергу правоохоронці старої когорти заздрісно та з недовірою ставились до нових полісменів. Посилила це протистояння і процедура атестації, яка, як дамоклів меч, нависла над колишніми міліціонерами.

Атестація чи профанація?

Поряд з набором нових кадрів (патрульних поліцейських), розпочалася атестація старих міліціонерів. Планувалось, що атестація допоможе виявити справжніх професіоналів, не заплямованих корупцією чи неналежним виконанням своїх службових обов’язків, а «поганих міліціонерів» позбутися. На все це, відповідно до Закону, відводилось три календарних місяці, і з 7 листопада 2015 року мала розпочати свою роботу нова поліція по всій території України. Що ж відбулось у дійсності?

З незрозумілих причин атестацію старої міліції не провели у визначені законом строки. І тому керівництво Національної поліції не знайшло нічого кращого, як продовжити її після спливу цього строку. При цьому точні часові межі не було визначено. Міліціонерів, які не встигли пройти атестацію, залишили працювати, але присвоїли їм спеціальний статус — «тимчасово виконуючого обов’язки поліцейського». Всі ці «нововведення» Національної поліції зазнали нищівної критики у експертному середовищі.

«Може бути статус заступника начальника, а не тимчасово виконуючого обов’язки поліцейського. Атестаційні комісії було створено саме для того, щоб переатестувати старих міліціонерів. Але вони почали набирати і нових, хоча повноважень на це не мають. Є Наказ, який суперечить чинному Закону «Про національну поліцію», відповідно до якого мали бути створені поліцейські комісії (центральні та територіальні), але їх не створили. Які б і мали займатися набором нових поліцейських» — пояснює виконавчий директор Асоціації УМДПЛ Вадим Пивоваров.

Проводити атестацію старих поліцейських Національна поліція доручила спеціально створеним атестаційним комісіям, до складу яких увійшли представники громадськості (громадські активісти, журналісти, громадські організації). На перший погляд все чудово, але перші місяці роботи комісій виявили низку недоліків, що врешті-решт звели нанівець всю атестацію. Це і погана організація процесу, низька якість співбесід, відсутність належного документування та повна відсутність технічної фіксації (наприклад, аудіо-, відео). Це стосується самого процесу. Однак, як потім влучно вказали суди, є і безліч правових проблем. Це і непроведена атестація у строки, визначені Законом. І протиріччя Інструкції про порядок атестації Закону. І невизначений статус рішень комісій, з одного боку вони обов’язкові до виконання, а з іншого — Національна поліція не раз заявляла, що вони мають лише рекомендаційних характер. Тобто якщо навіть комісія і вирішить, що кандидат не може виконувати роботу поліцейського, це не означає, що його дійсно звільнять з лав Національної поліції.

«Швидше за все працівника, котрий не пройшов атестацію, тим паче, якщо він обіймав керівну посаду, не звільнять, а переведуть керівником у інші міста, район, де атестація ще не проходила або підрозділ, в якому вона не передбачена або здійснюється власними силами – наприклад, поліція охорони (колишня ДСО)» — ділиться сумнівами юрист, експерт Асоціації УМДПЛ Євген Крапивін.

Першими атестацію проходили міліціонери Києва та області. Експерти, правозахисники, ЗМІ у свій час надавали різні оцінки тому, наскільки якісно та неупереджено проходив процес оцінювання міліціонерів Київщини на професійну відповідність. Самі ж міліціонери теж по-різному ставились до того, що відбувається. Одні — переживали, що втратять роботу і не знали, що робитимуть далі. Інші — впевнено заявляли, що з легкістю пройдуть атестацію, бо їм нічого бояться.

Так, патрульний Павло, стаж роботи якого нараховує 10 років, позитивно поставився до процесу оцінювання: «Члени Комісії спілкувались зі мною коректно, поводились ввічливо. Якогось упередженого ставлення я не відчув. Ставили питання по суті, стосовно моєї професійної діяльності, особистих питань не задавали. Я хвилювався, але для мене ця співбесіда пройшла швидко і легко». Найбільше нарікань та незадоволеності було у слідчих, які проходили атестацію: «Переатестацію я не пройшла. Члени Комісії поводились при спілкуванні зі мною зверхньо, з неповагою, з позиції «Ваша доля вирішена, щоб Ви не говорили». Незважаючи на те, що час співбесіди призначається, в коридорах доводиться чекати 20-30 хвилин своєї черги» — розповідає Катерина — слідчий з 9-річним стажем роботи.

Голова Атестаційної комісії Сергій Перникоза запевняє, що члени його комісії були об’єктивними та неупередженими: «Атестація для міліціонерів справді стала неприємною несподіванкою. Адже перед цим всі перевірки, які вони проходили, були суто формальними. У роботі нашої Комісії жодних «закритих списків», «цінних вказівок зверху» і близько не було. Розмова будувалась відповідно до того, чим займалась людина. Приміром: корупційні ризики у міліціонера, який патрулював верхи на коні та працівника ДАІ принципово різні. Тому в одних ми запитували чи знають вони, які спецзасоби можуть використовувати при затриманні правопорушника, а в інших — чи брали хабарі. Питання різнились, але ставлення до всіх було однаково нейтральне. Детектор брехні виправдав себе. Адже результати і подальша співбесіда з тим, хто його проходив, дозволяла знизити ймовірність помилкового рішення комісії практично до нуля. Шкода, що це довга та досить дорога процедура і не було можливості перевірити всіх правоохоронців».

І чим все завершилось?

Офіційних результатів, за підсумками атестації, Національна поліція досі не оприлюднила, хоча пройшло вже кілька місяців з моменту завершення роботи атестаційних комісій в Києві та шести областях України. У ЗМІ потрапляли деякі цифри, що можна було почути від поліцейських-високопосадовців, однак вони були оголошені мимохідь і виглядали доволі туманними.

Як правозахисники, так і деякі ЗМІ вже встигли отримати ці дані, користуючись правом на доступ до публічної інформації. Склалась невтішна картина, адже середній результат по Україні – приблизно 15%. Наприклад, для Києва, Київської області це 12,5%, тих, хто не пройшов атестацію. Але і ця невеличка група міліціонерів миритися з рішенням про звільнення не захотіла. Значна частина подала на апеляцію, а не пройшовши її — до суду. На сьогодні Національна поліція отримала 900 позовів до суду від колишніх працівників. Наразі адміністративними судами було розглянуто приблизно 30 справ, 5 з яких виграла Національна поліція. По 25 міліціонерах, яких звільнили, суд виніс рішення на їхню користь, зобов’язавши Національну поліцію поновити цих працівників на роботі. Міліціонери, які не пройшли атестацію та подали судові позови, апелювали переш за все до того, що атестація проводилась незаконно, оскільки відбувалась не у ті строки, які передбачені законом. А до того ж, навіть якби вона і була законною, рішення комісій є невмотивованими, оскільки ніде не фіксується хід голосування, враховані критерії тощо. Дискреція комісій стала предметом палких дискусій у правничому середовищі. Експерти радикальної думки — така реформа поліції дискредитувала себе як явище: «Якщо менше 15 % поліцейських, які не готові одягти форму поліцейського, то наскільки обґрунтованими і виправданим є залучення масштабної міжнародної фінансової допомоги для проведення атестації, залучення такої великої кількості громадських активістів та витрати ними свого вільного часу, запровадження тестових завдань, поліграфу тощо? Взагалі така широка піар-кампанія навколо атестації? Адже, відверто кажучи, результат в 12,5% в Києві/Київські області «не атестованих поліцейських» не відрізняється від тих результатів звичайних відомчих «формальних» атестацій, які регулярно без будь-якого контролю з боку суспільства проводилися в МВС ще з 1990-х років» — підсумовує експерт Євген Крапивін.

З огляду на все це, напрошується не дуже втішний висновок: 85-90 % міліціонерів залишились і далі працювати. А це ядро старої міліції – кримінальний блок, тобто слідчі підрозділи, оперативні підрозділи, кримінальна поліція зі спеціальними підрозділами, що ловлять злочинців або здійснюють боротьбу з наркозлочинністю. Це всі ті підрозділи, які завжди асоціювались з найбільшим рівнем закритості, силовими методами роботи і в яких відбувалось таке ганебне явище як катування. Ті, кого комісія рекомендувала на звільнення, успішно поновлюються на роботі через суди. І тоді постає питання — якщо була така корумпована міліція, тоді чому її працівників у більшості залишили працювати далі? Варіантів відповіді небагато: або ніякої корупції там не було і міліція дуже добре працювала, або запропоновані механізми реформування неефективні. До того ж, на реформування було виділено значні кошти, які, по суті, пустили на вітер. Та навіть, якщо б і відбувалось реформування, зокрема патрульної поліції, належним чином, це б не вирішило системних проблем. Оскільки, як зазначають експерти, найбільш масштабні порушення здійснюються не патрульною поліцією, а слідчими органами, які поки не реформуються. До того ж, ця реформа не може відбуватись ізольовано від реформи інших органів правопорядку, насамперед судової та реформи прокуратури.

Станом на сьогодні, поліція дещо змінила вектор атестації: тепер атестуються тільки керівники та ще й у чотирьох областях, тобто не вдома, щоб їх не атестували «кишенькові активісти». Краще відбувається процес документації, однак це не може виправити ситуацію з судами, про яку мова йшла вище. Проте Національна поліція не дуже поспішає визнавати промахи та помилки, допущені при реформуванні. Не дивлячись на довгий етап розробки різноманітних концепцій та стратегій реформування, реформа поліції все одно проходить без жодного дороговказу. Складається враження, що більшість дій керівництва Національної поліції є спорадичними і не розраховуються на перспективу. Найяскравішим показником є ситуація із атестацією, що є закономірним наслідком халатного ставлення до тієї реформи, що була ввірена керівництву поліції. Більшість населення України також не бачить результатів реформи. Ніби нічого і не відбувається. Безперечно, Національна поліція нараховує багато служб, усі реформувати відразу складно. До того ж, все це ускладнює політично-економічна криза та військові дії на Сході нашої країни. Найбільш глобальні проблеми поки що так і залишаються не вирішеними.

Информация о материале

Опубликовано: 06 июля 2016

Управління з будівництва, ремонту та реконструкції Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міськради 24 червня за результатами тендеру уклало угоду з ТОВ «Вега-Буд» щодо будівництва міського кладовища вартістю 42,22 млн. грн.

Про це повідомляється у «Віснику державних закупівель».

Роботи на пр. Гагаріна, 362 (кладовище № 18) планується виконати до кінця 2017 року. За цей час потрібно побудувати колумбарій, водопровід та тротуари, встановити зовнішнє освітлення, організувати паркінг та висадити дерева і квіти. Площа ділянки, відведеної під будівництво, становить 9,940 га, вона розрахована на 21246 поховань. Розрахунки показують, що на організацію одного поховання витратять майже 2 тис. грн.

ТОВ «Вега-Буд» зареєстровано на Сергія Колесника, який з 2005 року є директором фірми. До липня 2012 року власниками «Вега-Буд» були Оксана Віталіїївна Ганжа і Лілія Михайлівна Золотарьова. На Сергія Колесника також записана частка у ТДВ «Спецбуд-3», яким керує депутат Харківської міськради від партії «Відродження» Віталій Ганжа. Депутатом міськради від «Відродження» також є й директор Департаменту будівництва та шляхового господарства Володимир Чумаков.

«Вега-Буд» нещодавно виграло тендер на 47,42 млн грн. на будівництво доріг.

Єдиним конкурентом під час торгів було ТОВ «Паркінг +». Це ще один тендерний фаворит Департаменту будівництва та дорожнього господарства Харківської міськради.

Директором та співзасновником «Паркінг+» до початку 2010 року був нинішній директор Департаменту Чумаков. Після його переходу на роботу в мерію засновники фірми змінювались і у травні 2016 року її власником стала гонконгська компанія «Драгон Інвестмент Девелопмент Лімітед». Бенефіціаром «Паркінг +» тепер вказано громадянина Малайзії Тан Джин Лі, який мешкає у Швейцарії.

Информация о материале

Опубликовано: 06 июля 2016