Статьи

За останні два роки жодна з гілок влади не показала, що розуміє, як забезпечити перехід України до прискореного економічного зростання і як досягти кардинальної зміни структури економіки хоча б років за 15-20.

Адже лише власна високотехнологічна індустрія зробить народ України заможним і самостійним.

Деякі керівники відкрито заявляли, що їхня мета - виконувати програму МВФ.

Але потрібні країні рекомендації не виконуються, а спірними - надто часто прикриваються особисті інтереси. При цьому мало хто говорить про трагічні наслідки для України.

Власного плану у країни досі нема. Саме тому у групи однодумців виникла ідея написати стратегію розвитку банківської системи.

Базовий проект підготувала робоча група, до якої увійшли експерти в сфері монетарного, валютного та банківського регулювання, представники громадських організацій, науково-експертного середовища та банківської спільноти.

У процесі брали участь безпосередні співавтори, рецензенти і «критики», а також консультанти, в тому числі закордонні фахівці з великим досвідом роботи в галузі. З базовим проектом стратегії можна ознайомитися тут.

18 квітня документ був представлений для громадського обговорення на круглому столі в парламенті. Наша мета - об'єднати всіх зацікавлених не тільки навколо завдань виходу з системної банківської кризи.

Нам потрібен новий економічний курс, спрямований на перехід від деструктивної моделі сировинної економіки до високотехнологічного промислового розвитку. Ми вважаємо, що Україні потрібна потужна банківська система, здатна стати головним кредитором розвитку економіки.

Фінансовою основою для економічного зростання повинні стати кошти нашого населення і вітчизняного бізнесу, а не кредити МВФ або інших міжнародних організацій. Іноземні позики - лише додаткові інструменти, ефективність використання яких нам потрібно кардинально підвищувати.

Громадське обговорення

Скажу чесно: ми навіть не очікували, що проект викличе такий великий інтерес, підтримку і бажання зробити свій внесок у його доопрацювання. В результаті при профільному парламентському комітеті була створена експертна група для збору і систематизації пропозицій щодо вдосконалення проекту стратегії.

Також було створено оргкомітет для проведення 19-20 травня, у День банкіра, масштабної конференції «Стратегія розвитку банківської системи України» для обговорення усіх пропозицій і прийняття рекомендацій для органів влади. Захід пройде у Київському національному економічному університеті ім. В. Гетьмана.

До складу експертної групи та оргкомітету увійшли представники Київського Національного економічного університету ім. В. Гетьмана, Інституту економіки і прогнозування НАНУ, Українського товариства фінансових аналітиків, Кредитно-українського банківського союзу, Асоціації українських банків, Академії фінансового управління, Науково-експертної колегії громадської ради при НБУ, Інституту розвитку економіки та інноваційних стратегій - IDEAS.

А також - голова комітету Верховної Ради з питань промислової політики і підприємництва Віктор Галасюк, інші вітчизняні та зарубіжні експерти.

Стратегічні цілі

Для нас процес обговорення банківської стратегії - можливість на її прикладі підтримати громадську дискусію про необхідність створення загальної стратегії економічного розвитку України. Треба правильно поставити цілі і спланувати послідовність реформ. У чому відмінність від підходів нинішньої влади?

Ми згодні, що базовими є всі антикорупційні кроки, реформа правоохоронних структур і судової системи. Права громадян та інвесторів повинні бути захищені, а ефективність державних інститутів з просування національних інтересів треба підвищити. Дерегуляція та оптимізація державних видатків також дуже потрібні.

Однак не слід забувати про ще один ключовий напрямок реформ. Без нього Україна і далі перебуватиме у статусі сировинної колонії, продовжуючи залишатися найбіднішою країною Європи навіть у разі відновлення економічного зростання. Не втомлюся повторювати: необхідно міняти структуру економіки.

Для цього Україні потрібна активна промислова, торговельна і фінансова політика: побудова системи кредитних, податкових та інфраструктурних стимулів для інвестицій у пріоритетні галузі промисловості та малий і середній бізнес.

Щоб інвестору було вигідно працювати не у Польщі чи Угорщині, а в Україні. Щоб капіталу було вигідно йти з сировинних галузей у високотехнологічні.

Одна з базових умов успіху економічних тигрів - забезпечення дешевим кредитним ресурсом промисловості, стимулювання розвитку технологій. Ці методи використовували і використовують і країни Азії, і наші європейські сусіди.

Нам потрібно вибудовувати усі ринкові механізми та інститути, які застосовують більшість успішних країн. Від експортного агентства - до банку розвитку, від технопарків - до науково-технологічних центрів.

Досить експортувати тільки напівфабрикати металургів, залізну руду, ліс-кругляк або зерно. Потрібно повертати високі позиції в експорті машинобудування.

На жаль, уряд і Нацбанк припустилися багатьох системних помилок, які загострили кризу і гальмують економічне відновлення. Нас не влаштовує, що критика дій влади часто обмежується популізмом.

Саме тому співавтори базового проекту стратегії вирішили представити в документі ґрунтовний аналіз проблем і помилок, яких припустився НБУ в грошово-кредитній, валютній політиці та у банківському регулюванні.

Експерти детально показали, як помилки влади посилили валютну кризу, котра вдарила по всій економіці. Розкрито помилковість підходів щодо стримування інфляції через грошове голодування реального сектора економіки.

Аналітики акцентують увагу на недооцінці Нацбанком та урядом ризиків з боку банків з іноземним капіталом, у тому числі російським.

Відзначається нерозуміння з боку НБУ важливості невеликих українських банків для кредитування малого і середнього бізнесу - їх соціальної ролі, яка виходить далеко за рамки вузьких галузевих підходів. Тим більше, якщо згадувати завдання з децентралізації, відродження економіки малих населених пунктів.

Тільки системна зміна політики дасть нам надію на стале економічне зростання.

Заступник голови Нацбанку Владислав Рашкован напередодні публічної презентації запитав, навіщо ми ініціювали написання стратегії, адже існує комплексна програма розвитку фінансового сектора до 2020 року. Відповідаю.

Програма не містить ключових цілей щодо зміни структури економіки, а лише згадку про необхідність стимулюючої податкової реформи.

Без уряду і парламенту неможливо вирішити проблеми банківської системи. Потрібне глибоке бачення взаємозв'язків із загальною економічною політикою.

Безперечно, багато елементів програми-2020 потрібні і важливі, але без правильної постановки стратегічних цілей програма не є цілісною.

Навіть найважливіші пріоритети програми не виконуються. Задекларовано стимулювання конкуренції та забезпечення рівноправності учасників фінансового сектора. Однак курс НБУ на зменшення кількості банків і знищення невеликих банківських установ суперечить цим деклараціям.

Як можна говорити про дотримання іншого задекларованого принципу - про довіру між учасниками фінансового сектора і регуляторами, - коли банкіри скаржаться нам в комітет на дії Нацбанку, але бояться публічно висловлювати свою позицію?

Так, вони багато років неохоче виступали проти думки центробанку, але тепер ЗМІ прямо пишуть про використання НБУ як інструменту для чергового переділу власності. Уперше в таких масштабах. Як у такій атмосфері виникне довіра?

На жаль, розділ в коаліційній угоді, яка готувалася наприкінці 2014 року, щодо фінансового сектора дуже слабкий. Він не відповідав ні ситуації гострої економічної кризи, ні стратегічним довгостроковим цілям розвитку економіки. І цей розділ у скороченому вигляді перекочував до програми нового уряду.

Тому наша мета - напрацювання конструктивних пропозицій для парламенту, уряду, Нацбанку й інших органів влади. Ми впевнені, що влада недостатньо використовує потужний вітчизняний інтелектуальний потенціал, не завжди чує поради іноземних експертів, що не націлені на лобіювання інтересів своїх країн.

Ми закликаємо всіх, кому не байдужа доля економіки та її банківської системи, направляти пропозиції до експертної групи з доопрацювання проекту стратегії.

Ми плануємо не лише запропонувати владі якісний стратегічний документ, а й продовжити роботу із створення конкретних програм і законопроектів. Приєднуйтеся. Якщо об'єднаємо зусилля, досягнемо більшого.

Информация о материале

Опубликовано: 05 мая 2016

«Все деньги в Украине находятся в зоне риска. И не важно, в какой именно банк они помещены, всего лишь степень риска разная».

Из Интернета

Вкладчики финансовых учреждений цивилизованных стран посчитали бы риски размещения вкладов в банках Украины просто запредельными. Ведь известно, что риск прямо пропорционален уровню процентных ставок по вкладам. Впрочем, и наши граждане не глупые. Население страны, а также бизнес уже прекрасно осознают, в какую игру они играют с банками, претендуя на сверхвысокое процентное вознаграждение по вкладам и счетам. На кону — сверхвысокие проценты, нереальные для финансовой системы любой развитой страны мира. Поэтому и все вероятные последующие неудобства в случае банкротства банка похожи на результат посещения казино и игры в рулетку, когда делают ставку и проигрывают. Но игроки в процентную рулетку не переводятся. Появились даже профессионалы, категория граждан, готовых сознательно идти на риск сродни риску участия в пирамиде. Они готовы к финансовым вызовам и знают как, в случае ЧП, будут спасать свои деньги.

Когда размер не имеет значения

Картина маслом… После попадания банка в «красную зону», средства СПДешников и юрлиц просто «сгорают», средства «физиков» сверх суммы лимитов Фонда гарантирования вкладов (ФГВ) также, как правило, обнуляются. А вчерашним вкладчикам-игрокам только остается месяцами «прогуливаться» в банкоматы и кассы банков в попытке спасти в условиях мизерных лимитов как можно больше своих кровных, в идеале приведя свой вклад до размеров суммы, гарантированной ФГВ, до введения временной администрации банка. Конечно, все это не относится к избранным вкладчикам, которым, в отличие от «простолюдинов» с копеечными лимитами, практически обеспечена моментальная выдача вклада.

И эта игра, несмотря на все вышеописанное, продолжается — максимальные ставки по депозитам в гривне и валюте с начала года лишь незначительно «подсели».

По данным компании «Простобанк Консалтинг», на конец марта 2016 г. в банках из числа 50 крупнейших все еще можно найти депозитные программы со ставками до 27% годовых в гривне. Аналогичная ситуация и в сегменте депозитов в долларах США — максимальная ставка по ним составляет 12,2% годовых.

Правда, более консервативные дочки крупнейших международных финансовых групп предлагают максимальные ставки в гривне немногим более 10% годовых, для вкладов евро/доллар — 0,5—2%. Надо сказать, что такую тактику представители иностранного банковского капитала в Украине избрали лишь после предыдущего финансово-экономического кризиса в стране. До разрыва «пузыря» на рынке недвижимости (2008 г.) даже иностранные банки в Украине находились в зоне казино и с удовольствием «пылесосили» рынок по валюте под невиданные у них на родине 5—8% годовых. Затем эти средства раздавались буквально «налево и направо», разогревая до неприличия отечественный рынок недвижимости. Напомним, не без участия международных спекулянтов, скромная панельная двухкомнатная чешка площадью 52—53 м2 возле метро Левобережная в Киеве «взлетела» до 170 тыс. долл. Посадка оказалась достаточно жесткой — сейчас стоимость подобной квартиры колеблется около рубежа в 50 тыс. долл.

Покончив с авантюризмом, дочки крупнейших иностранных банков Европы в Украине теперь «дуют на холодное», выставляя в валюте символические (как для нашей страны) ставки. К примеру, разместив в консервативном финансовом учреждении сумму в 50 тыс. долл., через год можно будет «полакомиться» всего лишь

500 долл. процентов, из которых еще и налог почти в 100 долл. придется «отстегнуть».

Иной подход — у большинства оставшихся еще на плаву отечественных игроков и некоторых неконсервативных иностранных дочек. Они предлагают едва ли не десятикратно более высокие доходы по депозитам в валюте и двух-, трехразовую выгоду по гривневым вкладам. После ознакомления с процентными ставками некоторых монстров отечественного финансового рынка невольно вспоминается сказка «Золотой ключик, или приключения Буратино» Алексея Толстого.

Складывается впечатление, что многие банки просто живут сегодняшним днем, и, может быть, поэтому «завтра» для некоторых из них уже не наступает. Как не наступило «завтра» для десятков мелких, средних и крупных (это как раз тот случай, когда размер не имеет значения) банков Украины, обанкротившихся в последние два года. И такого банкопада — «мелких, средних и крупных» — в достаточно сжатые сроки страна еще не знала. Причем список ушедших в небытие постоянно пополняется новыми неудачниками.

Эти деньги уже не будут работать на Украину

Банковская система страны крайне нестабильна. В экономике же по сути — «идеальный шторм» (ситуация, возникшая путем такого сложения неблагоприятных факторов, в результате которых их суммарный негативный эффект существенно возрастает). Промышленность — в депрессии, в торговле — обвал, рынок недвижимости — в коме. А вся конструкция худо-бедно держится «на игле» внешних займов.

С одной стороны, едва ли не вся украинская клиентура стала убыточной, банкам (образно говоря) не с кем работать. С другой — к тем, кто пока «выплывает», Нацбанк выдвигает особые требования: разработан новый порядок оценки кредитных рисков, который вынуждает акционеров банка увеличивать капитал на миллиарды.

На фоне падения ликвидности и концентрации убытков акционеры некоторых банков все же ухитряются выполнять требования НБУ, находят огромные средства для докапитализации и увеличивают капитал, хотя дается им такой шаг очень непросто.

Однако даже в таких случаях, когда собственники предпринимают достаточные меры для оздоровления учреждения, регулятор зачастую не проявляет ни достаточной гибкости, ни выдержки, ни оперативности в вопросе рефинансирования, хотя любой пожар ведь намного проще и дешевле погасить в самом начале.

В результате «юрики» дружно выстраиваются «на выход» из проблемных банков, а «физики» довольствуются унизительно низкими лимитами на ежедневное снятие средств со своих счетов.

Ситуация в банковской системе деморализует и бизнес, и население.

Многие из «юриков» больше никогда не захотят заниматься легальным бизнесом в Украине. Повторно на те же грабли они не станут и попытаются перекочевать в теневой наличный сектор.

Многие «физики», особенно те, у которых сумма больше гарантированной ФГВ, предпочтут впредь хранить средства «под подушкой», даже несмотря на аховую криминогенную ситуацию в стране.

Деньги и тех, и других уже больше не будут работать на государство Украина.

По предварительным данным, вкладчики-физлица располагали в 18-м по величине финучреждении страны, которое «завалилось» нынешней весной, более 4,5 млрд грн. Возмещению через ФГВ подлежат около 2,8 млрд грн. Таким образом «сгорят», скорее всего, около 1,7 млрд грн, а это в очередной раз подкосит наш и без того предреанимационный потребительский рынок, розничную и оптовую торговлю. Соответственно меньше будет уплачено налогов, и совсем несложно догадаться, за счет чего будет покрыт возросший бюджетный дефицит.

ФГВ — постоянно и сильно «голодный» клиент госбюджета, конечно же, выполнит свои обязательства, вот только де-факто именно налогоплательщики всей страны, как всегда, оплатят счета.

А банковский сектор страны по привычке продолжает ориентироваться на скупку облигаций, а не на работу с клиентами. На каком-то этапе такая практика урегулирования денежной массы может привести к очередным срывам, к возобновлению полномасштабного «банкопада» и в конечном итоге — к окончательной деградации финансовой системы и к дефолту обязательств.

Клиентам банков надо понимать, что высокие процентные ставки — это премия за риск. Риск остаться совсем без денег, особенно если на каком-то этапе проблемы возникнут у крупного системного банка.

В свое время вклады в единственном сберегательном учреждении СССР «зависли» навсегда. Жалкие копейки, возмещенные вкладчикам спустя многие годы, — не в счет.

Приключения Буратино

«Выворачивать карманы» вкладчиков у нас принято двумя способами. Вариант первый — способ «Хрещатик«: пара-тройка дней — и банка с более чем 20-летней историей не существует.

Вариант второй, более распространенный, в Интернете получил название «паек». Это когда финансовое учреждение объявляет, что средства со счетов и депозитов будут выдаваться строго ограничено в одни руки. Так, в сутки (независимо от суммы остатков на счетах) на одного человека выдается, как правило, от 1 до 5 тыс. грн. Одновременно блокируются переводы денежных средств «на улицу» (т.е. в другие не проблемные банки) и «внутри». К примеру, переводы части суммы на жену/мужа или другого родственника, для того чтобы увеличить дневной «паек», строго запрещаются, возможно движение денег только между личными счетами.

В то же время горячая линия банка, получившая в Интернете от «погорельцев» многочисленных банков название «горячка», достаточно мило и изощренно «юморит» над клиентами. Например, их уверяют, что есть возможность расплачиваться в торговых сетях голд картой по лимиту 75 тыс. грн в день (ранее лимит доходил до эквивалента в 50 тыс. долл.), а простой картой — по лимиту 30 тыс. грн (ранее — эквивалент 25 тыс. долл.).

Ободренный клиент банка воодушевленно затаривается бытовой техникой и уверенно пытается расплатиться в терминале на кассе. И тут происходит то, что на сленге «погорельцев» банков называется «отлупом» — терминал выдает квитанцию «операция технически невозможна». После позора на кассе и сочувственных взглядов из очереди, клиент, наивно полагая, что это всего лишь частное недоразумение, тормошит «горячую» линию учреждения.

Сотрудники «горячки», определенно пытаясь приглушить неудержимый смех, отвечают, что попытаются решить проблему через несколько недель или месяцев. И даже старший смены продолжает «лохотрон», уверяя, что клиент — один такой на всю страну, и все платежи у всех проходят в пределах лимита в 75 тыс. грн. Зато в неформальной беседе сотрудники банка признают: терминал пропускает лишь не более 10 тыс. грн в день.

Кстати, подобные шутки иногда возвращаются бумерангом. Ведь приобретенный товар может не подойти покупателю. И последний имеет полное право вернуть его в течение 14 дней (не считая дня покупки). Большинство финансовых учреждений страны без проблем возвращают денежные средства за возвращенный товар уже не в проблемный банк, карточкой которого расплачивались, а по заявлению покупателя и предоставленным новым реквизитам в любой другой «здоровый» банк. Ведь речь не о деньгах тонущего банка, а деньгах клиента.

Правда, один из огромных системных банков, сомнительно ссылаясь на правила международной платежной системы, возвращает средства за возвращенный в торговую сеть товар лишь в финансовое учреждение, карточкой которой расплачивались при осуществлении покупки, чем, по сути, устанавливает свои собственные правила игры, не предусмотренные украинским законодательством, и насильственно «загоняет» своих клиентов все в тот же проблемный банк, из которого те еле «ноги унесли».

И это банковская система страны, которая стремится в Европу…

Консервативная Европа — консервативные банки

Система гарантирования вкладов Европейского Союза обещает вкладчикам значительно более высокие гарантии по сравнению с украинскими. Так, согласно Директиве 94/19/ЄС Европейского парламента и Совета Европейского Союза о программах по защите банковских вкладов, сумма гарантирования вкладов должна быть не менее 20 тыс. евро по каждому депозиту, независимо от их количества и валюты. Каждое государство ЕС формирует свою независимую систему гарантирования вкладов, и условия в разных странах, как правило, отличаются от общеевропейских только в пользу клиентов банка.

Так, в некоторых странах ЕС существует полная гарантия всей суммы всех депозитов вкладчика. Из ближайших к Украине государств такие условия действуют в Венгрии, Словакии и Словении. В других странах сумма гарантирования может существенно превышать минимальную для ЕС — например, в Литве она составляет 100 тыс. евро.

Есть и другая сторона медали: в условиях, когда вкладчики ЕС могут, как говорится, «спокойно спать», отсутствуют и премиальные за риски, которых практически нет — в настоящее время сбережения в евро в европейских банках практически не приносят никакой прибыли.

В банках США реально получить по срочным депозитам (т.н. savings account) ставку 0,2—0,4% годовых. В American Express банке действует одна из самых высоких ставок по депозитам — 0,85% годовых.

В швейцарских банках процент по депозитам составляет в среднем 0,01—0,5%. Кроме того, большинство швейцарских банков требует наличие минимального неснижаемого остатка на счету в размере от 200 тыс. долл./евро/швейц. франк.

Низкие ставки можно объяснить достаточно низкой учетной ставкой регуляторов соответствующих стран. По ней происходит кредитование банков центробанками, а депозиты, естественно, не могут стоить намного дороже.

Банки получают ликвидность в основном из двух источников: от национального банка и от населения (в виде открытия депозитов и счетов). Соответственно, эти два источника ликвидности находятся в состоянии конкуренции друг с другом, ведь банки возьмут деньги именно у того, кто предложит наилучшие условия. Другому источнику ликвидности (чаще всего — населению) не остается ничего иного, как подстраиваться.

Дешевые депозиты означают дешевые кредиты. К примеру, в Канаде средняя ставка по ипотеке в канадском долларе составляет около 2,5% годовых, занять можно на 25 лет. По украинским меркам, почти бесплатно раздают кредиты и во всех других развитых странах. Например, в Европе ипотека обойдется в 3—4% годовых, занять можно 50—70% оценочной стоимости недвижимости на срок до 30 лет.

Европейцы при знакомстве с условиями депозитных и кредитных программ Украины, безусловно, пришли бы в ужас. По их мнению, экономика не может существовать в таких адских условиях.

Впрочем, кризис — это время, когда сильный становится еще сильнее. Если одни банки банкротятся, другие получают новую клиентуру, т.е. идет перераспределение рынка банковских услуг в первую очередь в пользу учреждений, для которых валюта (а ее так не хватает Украине) — не проблема. Преимущественно это касается крупных иностранных «дочек».

Не все банки-иностранцы выстроились в очередь на выход. Наиболее прозорливые понимают, что финансово-экономический кризис в Украине все равно рано или поздно пройдет, экономика вступит в фазу роста, поэтому лучше сейчас выйти в ноль или смириться с незначительными убытками, но выиграть в перспективе.

Информация о материале

Опубликовано: 05 мая 2016

Попри встановлений запобіжник обов’язкової атестації, колишні силовики знаходять способи поновитись у правоохоронних органах. До того ж цілком законні, якщо спиратися лише на нормативно-правові акти. Адже останні виписані таким чином, що залишають чимало дірок, якими за великого бажання можна скористатися для повернення на роботу.

Так, голова Нацполіції Хатія Деканоїдзе 7 квітня повідомила про два випадки поновлення міліціонерів, що не пройшли атестації. У пригоді звільненим стали суди, які винесли рішення на їхню користь. Деканоїдзе заявила, що відчуває «реванш міліції». Уже за кілька днів стали відомі імена поновлених правоохоронців: це були заступник начальника Головного слідчого управління МВС Григорій Мамка та старший оперуповноважений в особливо важливих справах відділу внутрішньої безпеки при ГУ МВС у Кіровоградській області Віталій Шкелебей. Рішення щодо першого з’явилося 7 квітня, щодо другого — 17 березня. Таким чином Шкелебей став першим міліціонером, якому вдалося перемогти атестацію та реформу МВС. Фактично він створив прецедент, який може ввійти в історію.

«Не розуміє суть реформи»

Шкелебея аж ніяк не назвеш пересічним працівником міліції. За час кар’єри в органах внутрішніх справ підполковник устиг стати фігурантом скандалу з наркоторгівлею, який активно висвітлювали місцеві та центральні ЗМІ.

Улітку 2014 року працівники Управління по боротьбі з організованою злочинністю (УБОЗ) у місті Олександрії затримали групу реалізаторів «зілля». Надаючи свідчення, один із її членів на ім’я Роман Чабан прямо вказав на те, що їхньою діяльністю опікувалися місцеві міліціонери на чолі з тодішнім заступником начальника міськвідділку Олександром Козловським та чотирма його підлеглими. Відео з тією заявою оприлюднили в сюжеті телеканалу «Інтер», присвяченому справі. Окрім того, широкому загалові стали відомі слова іншого фігуранта, який розповів, що після викриття своєї діяльності олександрійські міліціонери змусили його неправдиво свідчити, щоб перекласти відповідальність за злочини на убозівців, які займалися розслідуванням.

Справу про діяльність злочинного угруповання довели до суду, однак керівництва олександрійської міліції на лаві підсудних не було. Уже навесні 2015 року місцеві ЗМІ повідомили, що Руслан Скляр, один із обвинувачуваних, назвав імена двох міліціонерів, які змушували його неправдиво свідчити. За словами останнього, з обвинувального акта справи зник такий собі Олег Розсоха, котрий нібито є фактичним організатором угруповання. Окрім того, зазначалося, що саме Розсоха познайомив наркоторгівців із заступником начальника відділу внутрішньої безпеки при обласному УМВС Сергієм Дьяченком та ще одним працівником того самого відділу — Віталієм Шкелебеєм. Саме ці двоє нібито надиктували фіктивні заяви, у яких звинувачували в прикритті збуту наркотиків олександрійських убозівців. А ще, за словами затриманого, вони гарантували групі торговців безпеку в дальшій діяльності.

Проте фігурантом провадження про торгівлю наркотиками Шкелебей так і не став. Міліціонер продовжив службу на своїй посаді аж до лютого 2016 року. Тобто до моменту атестації. Як свідчать її результати, він набрав доволі високий бал під час комп’ютерного тестування — 37 із 60 за загальні навички й 41 із 60 за професійні знання (при мінімумі 25 балів за кожним із критеріїв). Однак співбесіда з представниками атестаційної комісії, яка відбулася 21 січня, у підполковника не склалася. За висновком комісії, Шкелебей не відповідав обійманій посаді й підлягав звільненню через службову невідповідність.

«Атестаційна комісія зазначила, що підставами прийняття рішення про невідповідність займаній посаді є така оцінка особи позивача: не відвертий; від прямої відповіді ухилявся; високі корупційні ризики; не бажає змін; з приводу інформації з відкритих джерел не зміг надати розумних пояснень; захищає стару систему; не зміг описати жодного досягнення у роботі; відсутня здатність до змін; не розуміє суть реформи; низький професійний потенціал; ризик неприйняття нових цінностей та стандартів поліції», — сказано в матеріалах судового провадження.

Шкелебей намагався оскаржити такий висновок в апеляційній атестаційній комісії, однак 6 лютого вона відхилила скаргу підполковника. За підсумками нової співбесіди характеристика екс-міліціонера майже не змінилася. Від 24 лютого він був офіційно звільнений із лав Національної поліції. Утім, на цьому історія тільки почалася. Для перемоги над реформою знадобилося лише три тижні.

Уже 26 лютого Кіровоградський окружний адміністративний суд (КОАС) узяв до розгляду скаргу Шкелебея, у якій він попросив визнати протиправними й скасувати рішення атестаційних комісій. Згодом підполковник додав вимогу про скасування наказу щодо його звільнення з лав поліції. Постанова суду про задоволення позову в повному обсязі, а також про виплату екс-міліціонерові 6 тис. грн (середній заробіток за час вимушеного прогулу. — Ред.) датована вже 17 березня.

«Адміністративні суди перевантажені справами про оскарження підсумків атестації. Через це зазвичай від дати подання позовів до початку їх судового розгляду минає приблизно півроку. Зокрема, для позовів рядових працівників МВС їх призначено на липень. Однак у випадку міліціонерів, які обіймали керівні посади, від такого подання до розгляду в судовій залі минає близько місяця, а самé рішення ухвалюють уже за тиждень», — розповів у коментарі Тижню один із членів апеляційної комісії, яка вивчає скарги неатестованих міліціонерів.

В опублікованих у Єдиному реєстрі судових рішень матеріалах про розгляд справи Шкелебея є тільки одне проміжне рішення. Представнику відповідача (тобто Нацполіції) дозволили проведення судового засідання 12 березня в режимі відеоконференції. Причиною стала «відсутність належного фінансування витрат на прибуття до суду та знаходження представника у місті Київ».

І це рішення є доволі цікавим, бо ж, за словами співрозмовників Тижня, однією із проблем, які в майбутньому постануть в аналогічних судових справах щодо атестації, буде належне представлення інтересів Національної поліції. Нині за це відповідає юридична служба відомства, однак, по-перше, її чисельності фізично не вистачає для організованої роботи: уже сьогодні в судах тисячі позовів у зв’язку з атестацією. По-друге, серйозним питанням є фінансування цієї служби. По-третє, не всі поділяють думку про необхідність атестування. Частковим виходом із ситуації може бути залучення до справ волонтерів з адвокатського середовища. Така робота нині триває.

Своєю чергою, Шкелебей навряд чи міг поскаржитися на погане представництво в суді. Як стало відомо Тижню, його інтереси на засіданнях відстоював Олексій Флоренко, який іще півроку тому сам був суддею цього ж таки Кіровоградського окружного адмінсуду. Його призначили на посаду в 2008 році. Суддівство Флоренка мало тривати п’ять років. Проте воно виявилося не безхмарним. Так, колеги з КОАС та Ради суддів адмінсудів України надсилали на адресу Вищої ради юстиції звернення, у яких наголошували на систематичному порушенні Флоренком Кодексу адміністративного судочинства. Ішлося про порядок ухвалення рішень. Після розгляду низки скарг ВРЮ внесла подання президентові про відсторонення Флоренка від посади. Сталося це 18 червня 2015-го. 14 липня його звільнили. Проте «свої люди» в колишнього судді лишилися. Скажімо, як свідчать декларації, у КОАС і надалі працювала Флоренкова дружина Олена Петренко. Її, на відміну від чоловіка, 21 жовтня 2015-го ВРЮ рекомендувала для обрання суддею безстроково.

Головуючим суддею в справі про оскарження результатів атестації Шкелебея був Роман Брегей. Разом з останнім її розглядали судді Галина Момонт і Любов Хилько. Колегія ухвалила фактично два рішення по суті справи. По-перше, позов Шкелебея задовольнили в частині визнання протиправним та скасування наказу про його звільнення з Національної поліції. По-друге, суд закрив провадження в частині вимог щодо визнання протиправними та скасування рішень атестаційних комісій.

Суб’єкт владних повноважень

Якщо говорити про друге рішення, то варто наголосити, що українське законодавство вибудуване на презумпції винуватості суб’єкта владних повноважень. У нашому випадку з оскарженням атестації та звільненням це означає: саме відповідач (тобто Нацполіція) повинен довести, що мав право звільнити людину. А позивач не зобов’язаний доводити, що мав право на продовження служби. У відстоюванні інтересів поліції допомогли б свідчення членів атестаційних комісій та залучення їх як відповідачів. Проте колегія суддів КОАС своїм рішенням заперечила, що комісії є суб’єктом владних пов­новажень. А отже, вони не можуть бути відповідачами в судовому розгляді.

«Юридичну силу рішень атестаційних комісій повинен визначати закон про поліцію, а не Інструкція про порядок проведення атестування. В ухвалі це пояснено. Висновки комісій є лише доказом прийняття рішення про звільнення, тому вони не є суб’єктами владних повноважень і не можуть бути стороною в засіданнях. Водночас поліція не наполягала на допиті членів комісії як свідків», — розповів у коментарі Тижню Брегей.

Водночас постала ще одна проблема. Чинна Інструкція про порядок проведення атестування не передбачає протоколювання співбесід, аудіо- чи відеозапису. Це ускладнює Нацполіції роботу в судах під час оскарження атестацій. Адже сказане кандидатами під час співбесід офіційно не документується. І в суді слова міліціонерів фактично протиставляють словам комісії, яка вирішила їх звільнити. На цій проблемі наголошує і Роман Брегей.

«Суттєвим недоліком процедури атестування є те, що протокол співбесіди не фіксує її перебігу (не зазначено запитань та відповідей на них) і не ведеться відеозапис. Відтак суд не може оцінити висновок комісії через аналіз відповідей особи на поставлені запитання. Внесення змін до чинного законодавства дасть змогу продовжити проведення атестування й забезпечить виконання судом обов’язку дослідити висновок атестаційної комісії, ґрунтований на аналізі матеріалів атестації та співбесіди», — зауважив суддя.

Невдоволені результатами співбесід бомбардують суди скаргами, а профспілка працівників Органів внутрішніх справ  оскаржує в окружному адмінсуді Києва наказ про атестацію як такий

Саме таке трактування законодавства призвело до скасування наказу про звільнення Шкелебея.

«Проаналізувавши у сукупності такі матеріали (атестування. — Ред.), суд не виявив доказів, котрі доводили б, що Шкелебей не відповідає займаній посаді. Голова поліції, як і суд, не мала змоги ознайомитись з перебігом співбесіди та оцінити відповіді позивача. Письмові ж матеріали атестування, які суд визнав частково допустимими доказами, не доводили його професійну непридатність. Отже, наказ про звільнення Шкелебея зі служби у поліції є необґрунтованим», — зазначено в ухвалі суду.

«Незаконна» атестація

У своїй ухвалі колегія суддів Кіровоградського окружного адмінсуду зробила висновок не тільки щодо Шкелебея, а й стосовно атестації загалом. Річ у тому, що Закон «Про Національну поліцію» прямо передбачає призначення на посади в ній колишніх міліціонерів у порядку переатестації. Атестування згідно з ним призначає керівник Нацполіції, однак Деканоїдзе обійняла свою посаду лише 4 листопада 2015 року, за три дні до набуття чинності цим законом. Таким чином, провести атестацію у визначені нормою терміни було вже неможливо, а всі колишні міліціонери стали в. о. поліцейських у відповідних підрозділах.

Голова колегії суддів Брегей не погодився з незаконністю атестації, прикріпивши свою окрему думку до матеріалів справи.

У коментарі він наголосив: «Атестування колишніх працівників міліції під час прийняття на службу до поліції є обов’язковим відповідно до системного аналізу вимог Закону України «Про Національну поліцію». Якщо його не провели з об’єктивних причин (відсутність нормативно-правового акта до набуття чинності законом), то ця вимога закону повинна бути виконана після затвердження Інструкції про порядок проведення атестування. Рішення Національної поліції про прийняття їх на службу без проведення атестації суперечило законові, однак забезпечувало право працівників міліції безперервно працювати й отримувати заробітну плату».

А поки що кампанія звільнених через атестування екс-міліціонерів набуває розмаху. Крім того що невдоволені результатами співбесід бомбардують суди скаргами, Профспілка працівників органів внутрішніх справ вирішила опротестувати в окружному адмінсуді Києва наказ про атестацію як такий. Цікавим є і той факт, що розглядають скаргу судді, які свого часу поновили одіозного міліціонера Мамку. Перше засідання у справі уже відбулося, після чого суд узяв перерву на два місяці. Якщо рішення адмінсуду буде позитивним для профспілки, це створить можливість для всіх неатестованих поновитися в органах, маючи його на руках. Тобто замість десятка дірок, які можна використати для обходу атестації, утвориться одна велика, яка даватиме змогу невдоволеним екс-міліціонерам повертатися в органи. Що, своєю чергою, зведе нанівець намагання реформувати правоохоронну систему в Україні.

Информация о материале

Опубликовано: 05 мая 2016

Сказала Нуланд или не сказала: «На встрече Нуланд с представителями фракций Рады были озвучены такие ключевые месседжи: «Госдепартамент настаивает на том, что Украина должна внести изменения в Конституцию с «особым статусом» оккупированных территорий Донетчины и Луганщины, провести на оккупированных территориях выборы в ближайшее время и обеспечить амнистию боевикам. Минские соглашения необходимо имплементировать до конца 2016 года, альтернативы им нет». УНИАН.

По большому счету не имеет значения. Пусть такая трактовка события остается целиком на совести журналиста-интерпретатора. Уверен в одном: ПТН спит и видит как материализовать чувственную идею «Малороссии» ибо это его сценарий, его видение «Минских договоренностей».

Особый статус захотели? Изменения в Конституцию? Выборы? Амнистию? Альтернативы не в состоянии найти? А конфигурацию из трех пальцев видеть не хотите? В двух альтернативных вариантах. Я Вам скажу, господа хорошие и нехорошие, эмоционально и категорично: позитивных ответов по первым четырем вопросам не ждите. За наших погибших побратимов, покалеченных пацанов – НЕ БУДЕТ сдачи национальных интересов. Украина – не федеративное государство, а унитарное. С нас хватит гнилых образований по образцу Автономной республики Крым.

Особый статус. Пришить Донбасс к Украине в том виде, как он есть – это как больному гангреной оставить конечность… Альтернативы не видите?! Врете, путинофилы. Альтернатива одна: освобождение Донбасса вооруженным путем. Если не сейчас, то через год – два. Реформы подтянем, максимумально приблизим армию к стандартам НАТО и освободим. Остальные варианты вроде «переубеждения», «перевоспитания» лишь сопутствующие программы «одомашнивания» российского зомбиленда оккупированных территорий.

У нас не АТО, а война за Независимость Украины. День Независимости Украины – де-юре 24 августа. Де-факто состоится в день завершения военной операции. В муках, с кровью и болью рождается новая Независимая Украина. За будущее нации жизнью платят наши парни, их родные и близкие; их дети – душой, болью, детством и простой радостью жизни: иметь отца. Все предельно просто.

Сегодня мы похоронили еще одного Мужчину и Защитника. Александр Брониславович Зализко погиб за несколько дней до демобилизации, отбивая тщательно спланированную атаку разведывательно-диверсионной группы россиян. Остались жена и двое деток: мальчик и девочка. Мальчик лет пяти, стоял рядом с гробом и последний смотрел на своего отца. Серьезный и взрослый - он получил жестокий урок жизненной правды: русские убили его батю. Он будет жить с этим всю свою жизнь и научит своих детей ненавидеть тех, кто это сделал и организовал. Девочке - от двух до трех, она не понимает, что произошло, почему вокруг так много незнакомых людей, которые плачут или сдерживают слезы. Отец уже год на войне, она не могла его помнить… Теоретически. Но помнила… Как образ. Как ощущение чего-то родного. Я стоял рядом и был невольным свидетелем семейной драмы… Дочка сидела на руках у матери, озираясь с таким же серьезным видом, и непрерывно повторяла: «Папа… папа…» Она пыталась обернуться и посмотреть назад, за спину. Туда, где лежал ее отец. Она не улыбалась, в глазах не светилась радость: вокруг было только горе, а она его чувствовала душой и маленьким сердечком… Она решила, что папа вернулся… Домой. К ней… Маме и братику… …………..

Амнистию захотели? Хрен Вам, господа хорошие не хорошие! Зубами будем вас рвать, но амнистии и особого статуса не будет! И ни один украинский политик, если он в здравом уме, не предпримет такой самоубийственный шаг, как «влить» в Украину оккупированные территории на условиях ХЛО. А выборы состоятся. На территории, освобожденной украинской армией. Житомирщина похоронила своего 224-го сына.

Информация о материале

Опубликовано: 04 мая 2016