Статьи

Депутаты преподнесли сюрприз Министерству финансов, предложив разом избавить его от всех проблем с государственными банками.

Предложение свое они оформили в законопроект «Об особенностях управления банками с государственной долей собственности и механизме их приватизации» (№7180-1), согласно которому предполагается создать очередное государственное агентство, на этот раз управляющее более чем 50% банковского сектора, а также определяются условия приватизации госбанков. И не то чтобы стояла очередь из покупателей на такой ценный товар, как украинские госбанки с их 70% неработающих кредитов. Да и надежд на то, что чиновники нового агентства будут справляться с управлением госбанками лучше чиновников Минфина, немного. Но кто-то явно заинтересован в усилении собственного влияния на госбанки и происходящие в них процессы. И это точно не иностранные инвесторы.

Ни управлять

Законопроект подан триумвиратом депутатов из парламентского комитета по вопросам финансовой политики и банковской деятельности — самим главой комитета Сергеем Рыбалкой (Радикальная партия), главой подкомитета банковской деятельности Иваном Фурсиным («Воля народа») и секретарем комитета Максимом Поляковым («Народный фронт»). Инициатива исходит от людей, возглавляющих профильный комитет, и внимания заслуживает хотя бы потому, что является тревожным звоночком для правительства, которое не первый год пытается реформировать государственные банки, но не особо преуспело. Этот проект может быть лишь первой попыткой прощупать почву и воспользоваться бездеятельностью Кабмина. Цена запредельная — контроль над половиной всего банковского сектора, и игра точно стоит свеч.

В пояснительной записке авторы проекта много внимания уделили тому, как госбанки отравляют украинскую экономику. Красиво написали о кредитных рисках, административном влиянии, рисках банковского кризиса, проблемах надзора и монетарной политики. А в итоге предложили создать очередную госструктуру, которая это административное давление на госбанки только усилит.

Согласно проекту Нацагентство развития и управления банковскими активами — это юрлицо публичного права со специальным статусом, реализующее государственную политику в сфере управления и приватизации госбанков и банков с государственной долей собственности. То есть Приватбанка, Ощадбанка, Укрэксимбанка, Укргазбанка и банка «Расчетный центр». Деятельность Нацагентства координируется и контролируется правительством и подотчетна парламенту. Что в реальности не всегда гарантирует ни контроль, ни подотчетность. В лучших традициях украинской бюрократии агентство будет состоять из: совета (из девяти человек, по три из которых назначаются парламентом, президентом и правительством), исполнительной дирекции (формируется из пяти человек, назначаемых правительством) и экспертного совета (из всех желающих с отличной репутацией).

В числе основных задач — разработка систем поощрения и мотивации членов органов управления государственных банков, утверждение условий трудовых договоров с руководителями госбанков, формирование кадрового резерва, поиск и изучение потенциальных покупателей, согласование цены пакетов акций.

«Этот законопроект противоречит правительственной стратегии реформирования госбанков, предлагая совсем другую концепцию. Правительственная стратегия разрабатывалась с учетом мнения наших иностранных партнеров — МВФ, Всемирного банка. Она достаточно логична, последовательна и предусматривает создание наблюдательных советов в государственных банках, которые бы на две трети состояли из независимых членов. Логика в том, что государство нанимает независимых профессионалов, которые вместо государства будут управлять госбанками, — рассказал в комментарии ZN.UA член парламентского комитета по вопросам финансовой политики и банковской деятельности Павел Ризаненко. — В предложенном же депутатском законопроекте логика обратная: создается государственная надстройка, работать в которой будут делегаты от разных органов власти, что уже ставит под вопрос их независимость. Правительственная стратегия констатирует тот факт, что государство не способно эффективно управлять госбанками из-за институциональной слабости, коррупции, политической зависимости, массы других факторов. И спорить с этим утверждением сложно. Но данный законопроект по сути предлагает государству продолжить управлять половиной банковского сектора страны, просто создав для этого другую структуру».

Действительно, независимость наблюдательных советов в интерпретации авторов законопроекта выглядит спорно. Наблюдательный совет госбанка численностью не менее девяти членов будет состоять из, цитируем, не менее трех независимых членов, избираемых на конкурсной основе советом Нацагентства. По одному члену наблюдательного совета государственного банка избираются профильным комитетом парламента, правительством и президентом, в том числе из кандидатов, входящих в состав экспертного совета Нацагентства. Остальные члены набсовета избираются советом Нацагентства из числа кандидатов, входящих в состав экспертного совета Нацагентства. Полномочия назначенного состава наблюдательного совета госбанка или его членов могут прекращаться по решению Кабмина на основании представления Нацагентства или по решению парламента на основании соответствующего представления парламентского комитета по вопросам финансов и банковской деятельности. Вот такая независимость.

Впрочем, есть не менее обоснованное мнение, что подобные законодательные инициативы — это объективная реакция на неспособность Министерства финансов надлежащим образом реформировать государственные банки.

«Минфин, к сожалению, не продвинулся значительно в вопросах приватизации, реструктуризации своих банковских активов, ряд вопросов вообще завис в воздухе, как, например, назначение правления Приватбанка. Зато появилась дикая тенденция, когда госбанки лоббируют себе льготы и преференции по работе с бюджетными организациями и госкомпаниями, уничтожая конкуренцию в банковской системе. Минфин не может им отказать в льготах, так как почти всегда это будет означать больший объем докапитализации. Таким образом, группа госбанков превращается в нарыв на украинской экономике, они высасывают деньги из госбюджета не только посредством докапитализации и процентов по ОВГЗ, но и благодаря неконкурентным механизмам влияния на госсектор экономики. И потом, Минфин и так у нас контролирует таможню, налоговую, казначейство. Как по мне, это достаточно много, и добавлять к этому еще половину банковской системы нецелесообразно, ведь у Минфина в этом вопросе уже просматривается конфликт интересов — они готовы заботиться о своих госбанках в ущерб частному банкингу», — объяснил ZN.UA глава комиссии по банковскому анализу УОФА Виталий Шапран.

По его словам, так как закон выше любых правительственных стратегий, если он будет принят, Минфин и КМУ будут обязаны его выполнять, что станет своеобразной гарантией того, что реформа все-таки состоится. В действительности, нужна ли нам реформа именно в таком виде, можно спорить до хрипоты, но в чем прав эксперт, так это в том, что стратегия правительства многие вопросы оставляет без ответов, а сроки ее реализации так же размыты, как и формулировки в ней.

«Та стратегия, которая была опубликована, не учитывает национализацию Приватбанка, не объясняет нам, что делать с более чем 50 млрд грн внебалансовых обязательств Ощадбанка, не дает ответа на вопрос, зачем государству в четырех экземплярах филиальные сети, процессинг, один и тот же набор услуг, которые конкурируют между собой? — считает Виталий Шапран. — У нас столько госбанков, что пора создавать банковскую группу и легализировать принятие решений по группе, а не уповать на перекрестное участие в советах одних и тех же членов и решать вопросы по «клубному принципу».

В Минфине убеждены, впрочем, что никаких заминок нет — ведется плановая работа над стратегией, госбанки постепенно реформируются, а для принятия новой стратеги нужно, цитируем министра, «еще немного времени». Это плюс к тем неполным двум годам, которые уже прошли.

«Сейчас идет активная работа над обновленной версией Основ стратегического реформирования государственного банковского сектора (были одобрены КМУ в феврале 2016 г.), а вопрос о создании упомянутого агентства сейчас не рассматривается. В то же время продолжается реализация положений действующих Основ, — говорится в ответе Министерства финансов на запрос ZN.UA. — Среди наших последних важных инициатив — внесение в ВРУ законопроекта (№7180), принятие которого позволит на практике реализовать одну из ключевых задач для Министерства финансов: ввести фундаментальные изменения в корпоративное управление государственных банков, обеспечить их независимость от политического и административного воздействия. Деятельность наблюдательных советов государственных банков должна основываться на рекомендациях ОЭСР и Базельского комитета по банковскому надзору, исходить из принципов, предусматривающих назначение не менее 2/3 независимых членов, создание специализированных комитетов наблюдательного совета (по аудиту, по управлению рисками, кадров и вознаграждения), рыночные механизмы оплаты труда. Набсоветы, сформированные на указанных принципах в Укргазбанке и Приватбанке, эффективны и функциональны, обеспечивают конструктивную дискуссию с правлениями банков, надлежащий контроль и мониторинг работы банков». Жаль, что практическими результатами велеречивый Минфин не может похвалиться.

Ни продавать

Второй задачей агентства, по задумке депутатов, должна стать предприватизационная подготовка банков и непосредственно сам процесс приватизации. И на этом пункте идеи у законодателей закончились, никаких революционных подходов они придумать не смогли, а на традиционные опереться тоже не получилось. Предприватизационная подготовка будет заключаться в «очистке балансов банков от негативно классифицированных активов и приведении размера уставного капитала банков к реальной стоимости активов». Но самое интересное — утверждение методики проведения этой самой предприватизационной подготовки, а также контроль над ее проведением депутаты возлагают на Кабинет министров. Само же Нацагентство займется разработкой методик определения вознаграждения, которое будут получать члены набсоветов госбанков, например. Тоже важно.

Вообще во всем законопроекте нет ни одного критически важного пункта, выполнение которого было бы делегировано только Нацагентству. За исключением, пожалуй, функций, связанных с существованием самого же Нацагенства, — бюджет, кадры, обеспечение работы и т.п. Получается, что эта административная надстройка еще и задач никаких не выполняет, кроме разного рода «согласований и рассмотрений», от которых уже несет коррупцией.

Например, оценка пакетов акций банков, подлежащих приватизации, осуществляется независимым оценщиком, избираемым и назначенным Фондом государственного имущества, но она подлежит дополнительному согласованию с Национальным агентством. В чем смысл этого согласования? Будет ли у членов агентства, кроме безупречной репутации, еще и достаточный уровень компетенции для того, чтобы оценить работу ФГИУ? Зачем Нацагентству, например, согласовывать решения наблюдательных советов государственных банков? Особенно если учесть, что набсоветы будут на 4/5 состоять из членов самого Нацагентства.

Еще более абсурдными являются предложения авторов законопроекта, касающиеся непосредственно приватизации государственных банков. С целью привлечения «профильных и стратегических» инвесторов пакеты их акций предлагают продавать в размере 25% от уставного капитала финучреждений. Но дальше еще интереснее: в случае признания первых торгов несостоявшимися, например, из-за отсутствия желающих купить у государства целых 25% банка, повторные аукционы проводятся «не ранее чем через два месяца и не позднее чем через четыре месяца с даты первых торгов, без снижения цены акций. При этом размер пакетов акций, выставляемых для повторной продажи, подлежит уменьшению до 5% уставного капитала». Если учесть, что инициаторы законопроекта ограничивают срок работы агентства пятью годами, с такими условиями за пять лет они вообще ничего не продадут. И высока вероятность того, что цель депутатской инициативы — совсем не приватизация, а банальное вмешательство в работу госбанков.

Тем более что никаких предложений относительно того, как сделать украинские госбанки привлекательными для инвесторов, в законопроекте нет. «Создание отдельного агентства и написание новых условий приватизации не улучшат инвестиционную привлекательность госбанков, — считает Павел Ризаненко. — Их основные проблемы — политическая зависимость и, как следствие, огромный портфель токсичных активов. Даже если в госбанках появился бы независимый и профессиональный менеджмент, ему все равно потребовалось бы какое-то время для того, чтобы решить проблему с токсичными активами, которая у госбанков огромна. С этим портфелем необходимо что-то делать — списывать, реструктуризировать, изымать. В любом случае до того, пока этот вопрос решен не будет, инвесторы не заинтересуются госбанками. На сегодняшний день менеджмент госбанков проблему токсичных кредитов решить не в состоянии. Сможет ли это сделать новое агентство?».

По словам члена парламентского комитета, на сегодняшний день никто объективно не скажет, сколько стоят госбанки, какая у них реальная потребность в докапитализации, каково реальное состояние их активов. Любой вопрос на эту тему наталкивается на «банковскую тайну», и остается надеяться, что хотя бы надзор НБУ и сам менеджмент госбанков видят реальную картину. Так кто-то решится купить долю в банке, не понимая, что именно он покупает? Перед приватизацией необходимо как минимум нанять независимый менеджмент, дать ему два-три года для устранения проблем в банках и провести международный аудит, который бы засвидетельствовал, что состояние банка улучшилось. Но это логика правительственной стратегии, а не депутатского предложения.

«Инвесторов интересуют, прежде всего, показатели деятельности, бизнес-стратегия и операционная модель банка. Законодательство, в свою очередь, должно создавать основу для реализации стратегических интересов государства по уменьшению доли в банковском секторе и давать потенциальному инвестору возможность реализовать свои инвестиционные намерения, — отмечают в Минфине. — Нашей стратегической целью является минимизация участия государства в банковском секторе. А для этого необходима реализация на законодательном уровне инициативы по построению независимого от возможного политического давления корпоративного управления, фокусировка бизнес- и операционных моделей банков и решение проблемы токсичных кредитов».

Увы, обо всем этом законопроект молчит, а без решения этих вопросов сложно поверить в желание инвесторов купить 25%, а еще лучше — 5%, банка с гарантированной потребностью в докапитализации и 70% неработающих кредитов, чтобы потом все решения набсовета согласовывать с неким государственным агентством.

И как бы абсурдно ни выглядел законопроект, он указывает и Минфину, и самим госбанкам на необходимость активных действий, а не только разговоров о предстоящей корпоратизации. Ведь если где-то возникает регуляторный вакуум, он моментально заполняется предложениями других заинтересованных сторон, а желающих получить контроль над госбанками в этой стране гораздо больше, чем желающих их реформировать.

Информация о материале

Опубликовано: 02 ноября 2017

Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (ВКДКА) робить нормою неповагу до учасників судового процесу.

Мало не щодня журналісти «Наших грошей» відвідують якесь судове засідання. І дуже часто даремно відвідують, бо переноси слухань трапляються куди як частіше, ніж розгляд по суті.

Справи рухались би швидше, якби захист свідомо не затягував розгляд. Захисники не приходять до суду, просто ідуть з судового засідання, вступають у перепалку із суддею чи раптово «хворіють». І майже ніколи не несуть за це відповідальності.

Звісно, судді, детективи, слідчі та і пересічні громадяни, які користуються послугами адвокатів, формально мають можливість поскаржитися на дії адвокатів і – в теорії – навіть позбавити свідоцтва. Але практика свідчить про інше.

Займаються покаранням адвокатів кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури. Але спершу опишемо види можливих покарань.

Притягнути адвоката до дисциплінарної відповідальності можна за дисциплінарний проступок.

Дисциплінарний проступок, це:

• порушення вимог несумісності (наприклад коли адвокат, що захищає інтереси потерпілого і підозрюваного).
• порушення присяги адвоката
• порушення правил адвокатської етики;
• розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення
• невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов’язків.
• невиконання рішень органів адвокатського самоврядування
• порушення інших обов’язків адвоката, передбачених законом.

Покарання за скоєння дисциплінарного проступку бувають такі:

• Попередження
• Зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк від 1 міс. до 1 року. Може застосовуватися винятково у разі: повторного протягом року дисциплінарного проступку; порушення адвокатом вимог щодо несумісності; систематичного або грубого порушення правил адвокатської етики.
• Позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів

Людьми, які вирішують, винен адвокат чи ні – є такі ж самі адвокати – члени кваліфікаційно-дисциплінарних комісій – КДК адвокатури, які складаються з адвокатів і обираються адвокатами. В кожній області – своя КДКА, і вони в більшості випадків стають на бік своїх колег.

Обласні КДКА дуже лояльно ставляться до своїх колег-адвокатів. Що підтверджує, наприклад, ось ця історія з КДКА Запорізької області, куди поскаржилася прокурор Запорізької міської прокуратури №1. Адвокат рекомендував підзахисному не з’являтися на виклики прокурора та слідчого, затягувати строк досудового розслідування і не приходив сам. А на проведення слідчих дій приходив п’яним, через що їх переносили. Коли прокурор робила адвокату зауваження з приводу запізнень, адвокат її нецензурно лаяв, погрожував фізичною розправою, через що до прокуратури навіть викликали наряд. Не зважаючи на весь цей «букет» вчинків адвоката, свідків та аудіозаписи з судових засідань, а також те, що адвокат вже притягувався до дисциплінарної відповідальності, КДКА Запорізької області не забрала в адвоката свідоцтво, а лише позбавила права на зайняття діяльністю на 6 місяців.

Рішення КДКА протягом 30 днів можна оскаржити до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії – ВКДК адвокатури. Вона складається з адвокатів-представників регіонів. Але, як показує практика, поки справа доходить до ВКДКА, річний термін притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності спливає. А обраховується він із дня скоєння дисциплінарного проступку. Тож, навіть якщо адвоката і визнають винним, справу просто закривають. Або ж ВКДКА дає непряму вказівку обласній КДКА виправдати адвоката.

Так, у Бориспільському міськрайонному суді Київської області адвокат 6 разів не приходив на суд, хоча про нього знав. А чому не прийшов – не повідомив. КДКА Чернігівської області зупинили адвокату право на заняття адвокатською діяльністю на 6 місяців у лютому 2017 року. Однак адвокат оскаржив таке рішення у ВКДКА. Пояснив, що не приходити на суд йому сказав клієнт. І ВКДКА, відправивши справу на стадію розгляду дисциплінарної справи в обласну КДКА, дала лазівку обласній дисциплінарній комісії виправдати адвоката. ВКДКА погодилася, що, відповідно до правил адвокатської етики, адвокат не повинен вчиняти дій, спрямованих на невиправдане затягування розгляду справи. Але обласна дисциплінарна комісія не обгрунтувала свого рішення. Тобто, ВКДКА непрямо сказала: зупинити право адвокатською діяльністю можна лише, якщо адвокат протягом року повторно вчинив дисциплінарний проступок, чи порушив вимоги щодо несумісності, чи систематично або грубо порушив правила адвокатської етики. Із трьох визначень дії адвоката, на якого надійшла скарга, можуть підпадати хіба під третій пункт – порушення правил адвокатської етики.

Відтак, КДКА має або обгрунтувати, чому вона так покарала адвоката, або покарати його легше чи і взагалі не карати.

Ми проаналізували всі рішення ВКДКА за 2017 рік, доступні на сайті комісії. Це 142 скарги з січня по липень включно. І з’ясували, що в більшості випадків ВКДКА легалізує хамську поведінку адвокатів на судах, неприхід до суду або самовільне залишення зали суду і, навіть, рукоприкладство.

На рішення обласних КДКА скаржаться, переважно, фізичні особи чи представники підприємств. Таких скарг – 85. Із них 61 – відмови (рішення КДКА залишили без змін або скаргу без задоволення, або і те, і інше), 22 скарги задоволено частково і лише 2 скарги задоволено повністю.

При цьому ВКДКА не задовольняє навіть ті скарги, де йдеться про відверте рукоприкладство, після якого скаржник потрапляє до реанімації.

Так, у Кропивницькому на адвокатку поскаржилася інспектор з кадрів центральної районної лікарні. Адвокатка – матір працівниці лікарні – вимагала копію наказу про оголошення догани. Інспектор такої копії не дала, бо сам наказ на той час був у головного лікаря. Тоді «адвокат з великою силою нанесла їй удар кулаком по голові», після чого адвоката від інспекторки відтягнула інша працівниця лікарні. Побиту інспекторку шпиталізували до відділення реанімації ЦРЛ Кропивницького, а пізніше – до обласного кардіологічного диспансеру. Жінка лікувалася місяць. Обласна КДКА відмовилася порушувати дисциплінарну справу проти адвокатки, а ВКДКА таке рішення підтримала, не обгрунтовуючи, чому. Просто написали, що так проголосувала більшість.

Відмовляють і на скарги, де в адвоката прослідковується конфлікт інтересів. Так, не задовольнили скаргу держчиновниці Галини Лазуки, яку за 500 доларів хабаря позбавили волі на 5 років з конфіскацією майна. Лазука найняла адвоката Тараса Стрілецького, і, як стверджує, «адвокат був бездіяльний, допомагав стороні обвинувачення», врешті «вся інформація, яку вона довірила адвокату, була ним передана прокурору». В рішенні написано, що «адвокат займав правову позицію невинуватості Лазуки в ході досудового розслідування та в судовому провадженні, що робило неможливим призначення їй умовного покарання». Чиновниця запідозрила щось, подивилася в робочій базі прописку Стрілецького, і виявила, що прописаний адвокат за однією адресою з… прокурором у її справі.

На комісії адвокат сказав, що прокурор «є знайомим дружини і був зареєстрований з ним за однією адресою, але не проживав у квартирі та на даний час знятий з реєстрації». Таке пояснення влаштувало ВКДКА, більше того, в комісії зауважили, що «будь-яких повідомлень від суду щодо неналежного виконання професійних обов’язків адвокатом не надходило», також зазначили, що «скаржниця не звернулася зі скаргою на дії адвоката після винесення вироку», а вже пройшло більш півроку. Тож адвокат лишився непокараний.

У липні 2017 КДК адвокатури Львівської області таки зупинила Стрілецькому право на зайняття адвокатською діяльністю на 6 місяців. Однак уже через два місяці чоловік знову працював адвокатом, бо оскаржив це рішення в суді, куди представники КДК обласної адвокатури не прийшли. Стрілецький казав, що «втратить свій дохід, який є основним джерелом для існування сім’ї, оскільки на його утриманні перебуває дружина та двоє неповнолітніх дітей». І Львівський апеляційний адміністративний суд, врахувавши, що адвокат здійснює представництво у 10 справах, а люди по цих справах потребують кваліфікованої допомоги, поновив Стрілецькому право на зайняття адвокатською діяльністю.

26 скарг до ВКДКА надійшло від адвокатів. Із них 6 – задоволено, 9 – задоволено частково. І лише 11 адвокатів отримали відмови.

Деякі рішення про задоволення адвокатських скарг читаєш і розумієш, що члени ВКДКА в житті не пропадуть: якщо не складеться на адвокатському поприщі – можна сміливо іти в винахідники.

Наприклад, донецький прокурор подав до суду на місцевого адвоката В’ячеслава Соловйова за пропуск суду без поважних причин і виграв цей суд. КДК адвокатури Донецької області на підставі судової ухвали застосувала до адвоката дисциплінарне стягнення у вигляді попередження. Однак адвокат оскаржив це рішення у ВКДКА і лишився непокараним. Тому що судова ухвала адресована з суду «не КДКА Донецької області, а голові КДКА Донецької області». Також в тексті ухвали була фраза: «довести до відома голови КДКА Донецької області про неналежне здійснення своїх обов’язків адвокатом Соловйовим В.Б. щодо захисту обвинуваченого». Отже, вирішила ВКДКА, ухвалою лише повідомляється голову КДКА Донецької області про неналежне виконання своїх обов’язків адвокатом, проте не міститься жодних вимог заявника. А значить, лист із суду на адресу КДКА області – не скарга, а просто інформаційне повідомлення. Відтак, і карати адвоката не треба.

Єдиний випадок за рік, коли ВКДКА категорично виступила за позбавлення свідоцтва – історія житомирського адвоката Анджея Климчука зі «справи Гречківського». Нагадаємо, правоохоронці піймали на хабарі в $51 тиc арбітражного керуючого Олега Шкляра. Він брав гроші нібито для члена Вищої ради юстиції Павла Гречківського, який за винагороду мав забезпечити правильні рішення у господарських судах всіх інстанцій для приватної компанії. Давав же Шляру гроші від приватної компанії юрист Анджей Климчук. Утім, коли у Климчука забрали свідоцтво, він уже був зіркою журналістських розслідувань і фігурантом кримінального провадження, хай навіть і потерпілим, тож адвокатська спільнота, не позбавивши Климчука свідоцтва, наривалася на великий репутаційний скандал.

19 скарг до ВКДКА надійшло від кандидатів в адвокати, які складали іспит в регіональних КДКА і оскаржують рішення КДКА з результатами цього іспиту. 11 отримали відмову, а 8 скарг задовольнили.

12 скарг подали представники судової та правоохоронної системи, з них:

• 5 скарг – від суддів
• 3 – від прокурорів: Військової прокуратури сил АТО, Полтавської міської прокуратури та Запорізької місцевої прокуратури №1
• 2 – від детектива НАБУ
• 1 – від начальника департаменту спецрозслідувань ГПУ
• 1 – в інтересах начальника Управління патрульної поліції в м. Чернівці департаменту патрульної поліції.
• Із них частково задоволені лише три скарги.

Перша скарга – від судді Червоноградського міського суду Львівської області. ВКДКА визнала, що адвокат скоїв дисциплінарний проступок, але адвокату за це нічого не було, бо термін притягнення його до відповідальності сплив. Друга скарга – прокурора Запорізької місцевої прокуратури №1, випадок, про який ми писали вище, коли адвокат намагався в суді вдарити прокурора. Справу направили до КДКА Запорізької області на стадію перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката. Третя скарга прокурора сил АТО – ВКДКА скасувала рішення КДКА про відмову в порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката і спрямувала справу до КДКА іншого регіону. Суть проступку адвоката в рішенні не вказана.

Ще з низкою історій можна ознайомитись у тексті «Топ-5 непокараних адвокатів, які затягували судовий процес у 2017-ому».

У сухому залишку маємо низку скарг на дії адвокатів, які хамлять суддям, прокурорам, зривають судові засідання, просто ідуть з суду і по факту залишаються непокарані. При цьому кваліфікаційно-дисциплінарні комісії, які розглядають такі справи, досить легко відбиваються від будь-яких закидів. Хамив судді? Суддя непідготовлений. Не прийшов на суд? Така була воля клієнта. Пішов з суду? То така адвокатська стратегія. А за стратегію адвокатське свідоцтво не відбирають.

З іншого боку, а навіщо вона треба – така дисциплінарна комісія, яка не мобілізує адвокатів до дисципліни, а, навпаки, легалізує їхню поведінку?

Информация о материале

Опубликовано: 02 ноября 2017

3 листопада Артем Ситник і Назар Холодницький звітуватимуть перед профільним антикорупційним комітетом Ради. Схоже на те, що затримання сина міністра МВС має стати ключовим елементом цього звіту

За джерелами Depo.ua, обшуки у сина Арсена Авакова почалися ще вранці, але в Бюро певний час мудрували, як їх правильно подати. Кажуть, там очікували, що поліція протидіятиме детективам. Коли цього не сталося, тоді начебто й вирішили «злити» через «свої» ЗМІ дозовану інформацію про обшук.

Наразі відомо, що затримані Олександр Аваков, колишній заступник міністра Сергій Чеботар і ще одна особа. Йдеться про давню «справу рюкзаків». Тепер суд має вирішити їхню долю. І, з певною долею ймовірності можна припустити, що суддя постановить взяти Авакова-молодшого під варту з правом внесення застави. У всякому випадку найближчим часом уся увага ЗМІ буде прикута до суду. Сподіваємося, що у всіх сторін вистачить розуму не перетворювати його засідання на розбірки в стилі «оунівців» Коханівського.

Чим же викликана активізація Антикорупційного бюро у справі, про яку вже встигли забути? Нагадаємо: на початку минулого року в мережі виклали відео, на якому особи, схожі на сина Авакова й Чеботаря обговорюють, як в обхід законної процедури отримати гроші з держбюджету на постачання рюкзаків для потреб МВС. Згодом контракт дійсно отримала фірма, яку вважають близькою до сина міністра. Спочатку справу по факту купівлі рюкзаків порушила Генпрокуратура, але у квітні 2016-го вона передала її до НАБУ. Відтоді про перебіг слідства Ситник повідомляв в інтерв'ю. Та й то, коли питали. І ось сьогодні такий прорив.

Версій події може бути кілька. Перша – провокування НАБУ та людьми з його групи підтримки масштабної політичної кризи. Затримання сина глави МВС в теорії може спричинити розкол у парламентській більшості, вихід з її складу «Народного фронту» й дочасні вибори. Питання в тому, кому вигідний такий сценарій.

Окремі експерти натякають на американців, оскільки керівництво НАБУ користується підтримкою певних політичних кіл за океаном. Певних, але не далеко не всіх. Подейкують, що саме в цих колах плекають ідею перезавантаження української влади і приведення на посади в державі під антикорупційними гаслами контрольованих фігур. І що саме ці кола були зацікавлені в «третьому майдані» під орудою Саакашвілі. Але той швидко здувся, бо не отримав підтримку ні українців, ні адекватних політичних сил. Тому й могло бути прийняте рішення завдати удару по Авакову, одному зі стовпів влади, щоб змусити її погодитися на перевибори. Втім, дивним виглядає час атаки. Логічніше було б затримувати сина міністра 17 жовтня, коли Саакашвілі зібрав масовку під парламентом, а не зараз, коли там залишилося кілька десятків «таборитів». Реанімувати здуту кульку протестів цим вже не вдасться.

Проти американської версії свідчить ще один момент. Люди, які підтримують НАБУ за океаном, за президенства Трампа не є надто впливовими. Та і внаслідок перевиборів наш парламент буде взагалі не контрольований, оскільки більшість у ньому складатимуть соціальні популісти. Які призначать такий само уряд. А це означає, що країну поглине масштабна політична криза. Тому радше вести мову про зацікавленість у кризі Москви, а не Вашингтону. Принаймні, у МВС дотримуються саме такої позиції. Там назвали затримання сина міністра «гібридною війною, спрямованою на дискредитацію політиків та посадових осіб, які твердо стоять на позиції реформування та оздоровлення державних інститутів, зокрема правоохоронної системи».

Утім Артема Ситника й Гізо Углаву, який наразі є ключовою постаттю в НАБУ, важко запідозрити у симпатіях до Путіна. Тому мотивацію затримання детективами Бюро сина Авакова краще пошукати у внутрішній, а не зовнішній політиці. Звідси друга версія: Бюро виконує завдання Банкової. Про конфлікт між Петром Порошенком й Арсеном Аваковим, мабуть, не писав тільки ледачий. Навіть попри офіційні спростування наявності конфлікту, окремі ЗМІ й далі наполягають: між Петром й Арсеном пробігла чорна кішка. Ці ж ЗМІ зараз переконуватимуть, що президент зацікавлений у тиску на Авакова, от і згадали про рюкзаки.

Та ця версія не витримує жодної критики відразу з кількох причин. Перша – Порошенко ніколи до подібних грубих методів не вдався, його почерк – кулуарні ігри, які можуть комусь не подобатися, але вони не завдають особистих страждань його опонентам. У даному ж випадку йдеться про рідну людину міністра. В політиці, і не лише українській, існує неписане правило: дітей політиків чіпати неможна. Не тому, що дітки святі, а тому що це слабке місце, бити по якому – моветон. Порошенко досвідчений політик, у нього є діти, і він добре знає правила.

По-друге, Порошенко не зацікавлений у дочасних виборах парламенту. Тому що переобраний парламент – про його якісний склад вже йшлося вище – обов'язково влаштує дочасні перевибори президента. Петру Олексійовичу ні до чого пиляти гілку, на якій він сидить і має всі шанси сидіти ще один президентський термін.

Насамкінець найвірогідніше пояснення «наїзду» НАБУ на главу МВС – 3 листопада Артем Ситник і Назар Холодницький звітуватимуться про свою роботу на парламентському комітеті з питань запобігання корупції. Тобто, Антикорупційне бюро інформаційно готується до засідання, яке може стати для Ситника з Холодницьким холодним душем. Їм немає з чим йти звітуватися – посадок немає, а розмови про антикорупційний суд не викликають бажаної реакції в суспільстві. Тому, вочевидь, було обрано найкращий варіант оборони – атаку. Тиснути на комітетчиків інформацією про резонансні справи.

Звідси й нова підозра Миколі Мартиненку по старій справі про заволодіння майном «Енергоатому». Активізація в ній, на думку адвокатів політика, викликана кримінальною справою проти заступника директора НАБУ Калужинського, якого підозрюють у вимаганні від Олександра Онищенка компромату на Мартиненка в обмін на закриття кримінального провадження. Звітом можуть мотивуватися й антикорупційні розслідування проти чиновників Міноборони, які, на думку правників, закінчаться нічим, оскільки доказова база виглядає сумнівною. Сьогодні з-під сукна вийняли справу про рюкзаки. До п'ятниці можуть бути якісь нові затримання.

Информация о материале

Опубликовано: 01 ноября 2017

Наступление отопительного сезона в Украине – всегда ЧП.

По крайней мере, такой вывод можно сделать, если регулярно следить за украинскими медиа и за лентой новостей в Facebook. Или хотя бы жить в многоэтажке.

И это – постоянный холод осенью и весной, электрообогреватели, пожары от их использования – удивляет всех, кто недавно живет в Украине. Конечно, за исключением приезжих из постсоветских стран.

Попробуйте поискать новости о начале отопительного сезона во Франции. Или в Германии. Или хотя бы в Польше.

Боюсь, что вам будет сложно похвастаться результатом. Почему же так выходит?

Автономное отопление? Да, но нет

Первый ответ, который многим приходит на ум – из-за автономного отопления. Но этот ответ неправильный.

Действительно, в Западной Европе централизованное отопление не так распространено, как в Украине, однако в последнее время становится все более и более популярным, поскольку объективно является более выгодным, по крайней мере - в больших городах.

К счастью, это начинают понимать и в Украине, остановив эпидемию отключений от централизованного отопления. Этот шаг, хотя и привлекательный в краткосрочной перспективе, в долгосрочной явно убыточен. Как для самих жильцов, так и для государства.

Так что причина отсутствия в ЕС «ЧП отопительного сезона» в другом.

Рынок решает все

Дело в том, что в ЕС коммунальные услуги являются... рынком, где потребитель не зависит от решения городских властей или же ЖЭКов.

Отопление по-европейски - это система договоров, которые дома, напрямую или через управляющие компании, заключают с поставщиками тепла. Они и регламентируют порядок включения и выключения отопления.

И это позволяет потребителям услуг самостоятельно решать, когда им стоит начать отопление и какой уровень тепла они хотят у себя дома.

Обратимся к конкретным примерам. Оставим в стороне далекие (и богатые) Германию и Скандинавию и обратимся к опыту наших соседей – Словакии. Там отопление рекомендовано включать при падении температуры воздуха до 12 градусов.

Однако, на самом деле, это вовсе не догма: если потребители хотят сэкономить, они могут заказать снижение температуры воды в батареях – то есть фактически перенести для себя начало отопительного сезона.

И наоборот, в контракте часто прописывают возможность увеличения температуры вода в отопительной системе. Тогда в домах станет еще теплее.

Обратите внимание: все вопросы решаются не на уровне «мэра», «горсовета» или «депутата» - все решается простым рыночным подходом. «Любой каприз за ваши деньги».

Выходит, что для старта отопительного сезона не нужны ни утвержденные правительством методологии, ни распоряжения мэров.

Все очень просто – есть рынок, покупатель и продавец. А никто больше и не нужен.

Резонный вопрос: как сами предприятия, генерирующие тепло, могут оперативно обеспечить изменения спроса? О ужас! – им же никто не дает распоряжения, какой объем заявок жильцов стоит удовлетворять, а какой – нет. И – какой кошмар! – у них же сети устаревшие.

Однако, как показывает практика, эти предприятия справляются сами. Пускай и не всегда так эффективно, но в целом успешно, эта модель действует во всех европейских странах. Включая страны Восточной Европы, которые в 1990-х были в тех же стартовых условиях, что и Украина.

И действительно: мы ж не спрашиваем у поставщика картошки, как он, бедный, ее хранит, транспортирует, как решает вопрос, если я сегодня картошку не хочу, а хочу рис или гречку. Или вообще села на диету. А ведь он как-то с этими вопросами справляется.

Вот и поставщики тепла справятся. Только нужно создать рыночные условия, конкуренцию и свободу выбора.

Фантастика? Нет, возможность!

Возможно ли такое в Украине? Конечно! Другой вопрос – что для этого необходимо.

Первый шаг – рыночные тарифы на отопление – уже пройден. Это был болезненный для многих шаг. Но без него реформирование отрасли было бы невозможным.

Однако следует признать – само по себе принятие правильных законов не позволит изменить ситуацию. В системе отопления слишком все запущено.

Необходимо понимание самих жильцов, что это они диктуют условия, какие именно услуги и когда именно они хотят получать.

Что они – а не ЖЭК – диктуют условия, какие услуги и когда именно они хотят получать.

К сожалению, украинская коммунальная система была «заточена» под работу монополистов. И это существенно усложняет задачу. К сожалению, один дом (например, уже существующее ОСМД) не может заказать у теплокоммунэнерго начало отопления в назначенный им день.

Не может, потому что сами возможности ТКЭ зависят от графиков работы ТЭЦ. А им уж совсем нет резонов менять удобные графики, подстраиваясь под желания потребителей.

Однако выход из ситуации все же существует. Опыт все тех же восточноевропейских стран, которые стартовали из подобных условий, показывает – спрос всегда порождает предложение.

Как только запросы от потребителей услуг станут массовыми, всегда возникает желание заработать.

Появляются альтернативные поставщики тепла, а конкуренция заставляет «эволюционировать» и вчерашних монополистов.

Пока подобные изменения многим кажутся фантастикой. Однако опыт многих стран Восточной Европы показал – законы рынка работают вполне успешно.

И нужно для этого совсем немного – нормальное законодательное регулирование и понимание потребителями услуг своих прав.

Почувствовать себя собственником своего жилья – это первая и главная ступень к изменениям.

Информация о материале

Опубликовано: 01 ноября 2017