Статьи

Украинское государство уже несколько лет как перешло критическую 10-процентную черту соотношения между расходами на обслуживание заимствований и объемом общего фонда бюджета, после которой остановить разрастание этой раковой опухоли без радикальных мер уже невозможно.

Экономика, из которой изымают часть ресурсов в виде налогов, не может перекрыть наращивание обслуживания долга. Также это невозможно остановить традиционными украинскими методами — включив печатный станок. Ведь доля внешнего долга за последние три года выросла с 35 до 65% ВВП, поэтому стоимость его обслуживания при ослаблении гривны будет только увеличиваться.

После греческого финансового кризиса европейские страны начали применять жесткие меры по укрощению роста задолженности, борясь прежде всего с дефицитом как основной ее первопричиной.

Украина, к сожалению, продолжает двигаться по спирали, что неизбежно приведет ее финансы к дефолту, который с такими сложностями удалось в прошлом году отсрочить. Причем совсем ненадолго, если рост стоимости обслуживания госзаимствований и в дальнейшем сохранит динамику последних трех лет.

Политикум и общество пока еще не рассматривают дефицит бюджета как такое же зло, что и коррупция. Банки, например, заинтересованы в его наращивании, ведь паразитирование на бюджете гарантирует надежный источник доходов. Из трех институтов власти наиболее популистским является парламент. Политики обещают золотые горы, чтобы их избрали. То, что долги придется отдавать, их не волнует — никто не планирует дольше, чем на срок каденции парламента. Правительство должно бы быть более ответственным, однако и тут популизм берет верх, к тому же ощущается недостаток специалистов в управлении финансами. Более того, в последние два года правления правительства Азарова наращивание долгов стало целенаправленной акцией. Завышенные прогнозы роста ВВП создавали текущий дефицит бюджета, позволяя премьеру лично выбирать, какие счета оплачивать в ручном режиме. Международные финансовые структуры не поняли такого слишком манифестационного проявления клептомании и отказали правительству в сотрудничестве. «Помощь» Кремля оказалась очень своевременной. Да и никаких условий Путин не выдвигал — Украины как страны в его планах не существовало, а ее финансовое банкротство было лишь одним из элементов ликвидации государства. Такой горький опыт заставляет усомниться в том, что правительство, даже очень патриотичное, будет относиться к сбалансированности бюджета, как к священной корове.

Самым устойчивым в удержании баланса публичных финансов должен был бы быть президент, но для этого у него есть немного правовых инструментов. Национальный банк, на который имеет влияние глава государства, отвечает за монетарную политику, но ничего не может сделать с дефицитом бюджета. Особенно если перед ним стоит задача удержать курс гривни.

Поэтому очень актуальным становится вопрос установления конституционных предохранителей для защиты публичных финансов от коррозии задолженности. Прежде всего, нужно стреножить депутатов Верховной Рады нормой, что изменения в государственный бюджет, как и сам бюджет может подавать лишь правительство. Но этого недостаточно — необходимо применить также ограничение и относительно законотворческих инициатив депутатов, установив, по примеру других стран, конституционную норму, которая запрещает выносить на рассмотрение парламента поданные депутатами законопроекты, обременяющие обязательства государства или снижающие доходы. Конечно, такое не понравится законотворцам, которые привыкли к полной безответственности, но когда-то момент истины все же наступит. И примеры успешного противодействия откровенному популизму уже есть. Достаточно было Гонтаревой намекнуть, что введение в действие закона о валютных кредитах неизбежно сорвет курс до 60 грн за доллар, как общественная реакция не заставила себя долго ждать. Граждане страны очень четко установили связь между действиями политиканов и снижением своей покупательной способности. Президент с большим облегчением ветировал закон.

Но у правительства также часто появляется соблазн удержаться в креслах за счет необоснованного дефицита, поэтому нужно вспомнить первопричину отступления стран Европы от золотого правила баланса в начале XX в. Тогда дефицит рассматривался как временный инструмент сохранения социальных стандартов на период кризиса. В период роста экономики в бюджете должен был предполагаться профицит для возврата предыдущих долгов. Целесообразно восстановить это правило в Основном Законе, отметив, что планирование и утверждение бюджета с дефицитом запрещено, если прогнозируется рост ВВП. Пренебрежение этой конституционной нормой должно быть основанием для президента, чтобы ветировать закон о государственном бюджете.

И даже если будет введен конституционный запрет дефицитности бюджета, следует обеспечить реальное сбалансирование доходов и расходов и даже погашение долга как при планировании, так и при выполнении бюджета. Прежде всего нужно установить, что дефицит может касаться лишь бюджета развития. А значит, возврат основной суммы долга, как и средства от отчуждения основных фондов тоже должны быть частью бюджета развития. Без этого средства от большой приватизации будут в который раз потрачены на текущие нужды, хотя логично было бы за их счет погасить часть долгов. Расходы же на обслуживание долга не должны превышать 10% расходов общего фонда бюджета. При подготовке Бюджетного кодекса такие обычные для стран ЕС нормы бюджетирования удалось внедрить относительно местных бюджетов, а вот государственный стал жертвой политической целесообразности. К сожалению, Киев во времена Черновецкого тоже получил сомнительную привилегию не соблюдать правила бюджетной азбуки. Как следствие, местные бюджеты имеют высокую устойчивость и прогнозируемость, чего не скажешь о государственном и столичном бюджетах, которые погрязли в долгах, как суверенных, так и гарантированных.

Обуздание дефицита требует жесткой бюджетной политики как в доходах, так и в расходах. Первоочередным шагом должно быть отделение от бюджета социальных фондов, которые нужно балансировать отдельно по четким правилам, избавив их от уязвимых для популистов мест. Прежде всего нужно сбалансировать Пенсионный фонд, перейдя сначала на условно-накопительную систему, а позже наращивать накопительную составляющую. Следствием медицинского страхования тоже будет отстранение политиков от принятия решений о сбалансировании отчислений застрахованных лиц и уровне медицинских услуг. Оба этих вида страхования следует осуществлять непосредственно из доходов граждан, а не перекладывать как парафискальное бремя на работодателя. В ином случае не стоит говорить о детенизации зарплат. Фонд страхования от несчастных случаев вообще целесообразно передать в управление отраслевых ассоциаций работодателей, оставив за государством роль арбитра между ними и профсоюзами. А Фонд защиты от безработицы вообще носит сомнительный характер — его функции можно легко вписать в систему социальной защиты. Последняя подлежит серьезному реформированию, направления которого давно известны — адресная помощь лишь действительно малозащищенным, избежание двойного льготирования, передача местному самоуправлению программ, которые могут быть по своей природе децентрализованными, например, помощь одиноким престарелым гражданам в территориальных центрах.

Если говорить о местных бюджетах, то их ресурсные возможности значительно усилятся после отмены бессмысленной льготы в налогообложении недвижимого имущества, которая практически парализует администрирование этого налога. Это позволит создать неплохую амортизационную подушку для внедрения расчетов субвенций на среднее образование по стандартам, гарантирующим качественный учебный процесс независимо от местожительства ученика. При условии, конечно, формирования дееспособных громад в результате проведения реформы административно-территориального устройства. Наконец, диалог государства с местным самоуправлением вытащил из болота перманентного кризиса как результата популизма профессиональных политиков большинство европейских стран, вставших на путь децентрализации власти.

Применение хотя бы этих мер позволит перевести отношения с международными финансовыми учреждениями из роли просителя в позицию партнера, имеющего хорошую переговорную базу. Ведь нужно обеспечивать рефинансирование долга с наименьшими операционными затратами вплоть до его полного погашения. И нужно избавиться от иллюзий, что долги спишут: природа кредитных учреждений и филантропия — вещи несовместимые.

Информация о материале

Опубликовано: 19 мая 2016

ДП завод «Електроважмаш» 27-28 квітня уклав низку угод про поставку металу на суму 584,69 млн грн. Про це повідомляється у «Віснику державних закупівель».

ПрАТ «Ферротрейдінг» замовили проводу, а також мідних профілю, прутків, дроту і стрічки на 281,60 млн грн.

ТОВ «Металскарб» поставить мідних шин і дроту на 213,40 млн грн.

Крім того, договір вартістю 41,74 млн грн на постачання дротів держпідпримство уклало з ТОВ «НВП «Укрпромвпровадженння», засновниками якого являється Володимир Капируля, Тетяна Мельник, Сергій Кошик й росіянин Михайло Тарасов.

Ще один договір на 47,95 млн. грн. «Електроважмаш» уклав з одеським ТОВ «Альфа-Сталь». Засновниками підприємства є Геннадій Адріан, Анатолій Липецьький, Сергій Євдомаха.

Замовник не оприлюднив обсяг і ціни товару.

Угоди діятимуть до кінця 2017 року.

Половина акцій запорізького «Ферротрейдінгу» належить бізнесмену Андрію Демидову, 24% – кіпрському офшору «Кремалтон Інвестментс Лімітед», 15% – Ользі Биковій та 11% – Вікторії Демидовій.

У 2014 році підприємство намагалися захопити рейдери.

Запорізький «Металскарб» записано на Ігоря Бендриковського, раніше співзасновником був Олег Ревчук.

Фірма зареєстрована по вул. Лермонтова, буд. 6, кв. 106. Там само прописані ТОВ «Дента-Апекс» згаданої Бикової та її ж ТОВ «Керуюча компанія «Аконіт» спільно з ПМП «Алоінс» того ж Демидова.

Андрій і Вікторія Демидови мають відповідно 15% і 10% акцій ПАТ «Запорізький механічний завод». Донька бізнесмена Ольга Ревчук входила в наглядову раду заводу, а Бикова входить і зараз.

Обома фірмами Бикової керує Василь Ципиньо – колишній в. о. голови правління заводу.

Сама Бикова є директором однойменного ТОВ «Запорізький механічний завод», що належить вищезгаданій фірмі «Алоінс».

У вересні 2014 року «Металскарб» програв  ПАТ «ЗМЗ» тендер на постачання запчастин для ДП «Одеська залізниця» на 698 тис грн.

№	Предмет	Постачальник	Вартість, млн. грн.
1	Дроти мідні 50 позицій	ТОВ «Металскарб»	37,77
2	Стрічки 3 спеціфікації	ТОВ «Альфа-Сталь»	47,95
3	Колекторний профіль 2 позиції	ПАТ «Ферротрейдінг»	42,54 млн. грн
4	Шина ШММ (м’який дріт) 8 позицій	ТОВ «Металскарб»	40,68
5	Провід	ПАТ «Ферротрейдінг»	42,65
6	Профіль 2 специфікації	ПАТ «Ферротрейдінг»	42,41
7	Шина ШММ 1 позиція	ТОВ «Металскарб»	42,11
8	Шина ШММ 2 специфікації	ТОВ «Металскарб»	34,16
9	Провід та профіль колекторний	ПАТ «Ферротрейдінг»	41,70
10	Провід 31 позиція	ПАТ «Ферротрейдінг»	34,72
11	Шина ШММС 2 позиції	ТОВ «Металскарб»	16,53
12	Прут, дріт, стрічка, 2 специфікації	ПАТ «Ферротрейдінг»	36,67
13	Шина ШМУУС	ТОВ «Металскарб»	42,11
14	Дріт 2 специфікації	ТОВ «НВП «Укрпромвпровадженння»	41,74

 

Информация о материале

Опубликовано: 19 мая 2016

10 мая журналист Дмитрий Гнап опубликовал документы, из которых следовало, что офшорная компания Intraco Management Ltd. в прошлом году переводила валюту на проживание и обучение дочери Игоря Кононенко, а также оплачивала частный самолет, которым пользовался Петр Порошенко во время своего президентства. Для этих перелетов компания якобы закупала топливо у Газпрома, свидетельствуют документы.

Сам Кононенко заявил, что компания принадлежит заместителю генерального директора корпорации Рошен Сергею Зайцеву, а он с президентом не имеют к ней никакого отношения.

После бурной реакции в СМИ БПП поддержала идею создания временной следственной комиссии в парламенте для проверки обнародованных фактов. Впрочем еще до ее формального создания можно предположить, что ее шансы провести объективное расследование приближаются к нулю.

Во-первых, офшоры президента и депутатов его фракции собрались проверять депутаты в том числе президентской фракции. Во-вторых, главного расследователя страны Сергея Лещенко в состав комиссии не включили. В-третьих, полномочия комиссии рискуют остаться достаточно условными.

Фракция БПП для расследования «политической коррупции», как сформулировали название комиссии, делегировала Владимира Арьева, Михаила Кобцева, Алексея Мушака, Владислава Голуба и Павла Ризаненко. Однако, Лещенко, как настоящий расследователь, сразу нашел у одного из кандидатов – Арьева – конфликт интересов: отец заместителя президентской фракции Игоря Кононенко, в отношении которого также звучали обвинения в причастности к офшорному скандалу, работал помощником Арьева в Раде прошлого созыва. В ответ, Арьев заявил о самоотводе, однако официального заявления еще никто не видел.

Хотя самоотвод Арьева позволяет включить в состав комиссии Лещенко, его однопартийцы оценивают такую вероятность как минимальную.

«Я лично голосовал за включение Лещенко в состав ВСК, но это не поддержали коллеги по фракции. Для меня это не хорошо и не плохо. В составе нашей фракции тройка Лещенко-Найем-Залищук держатся вместе и действуют как оппозиция, хотя заявления о выходе из фракции не писали. К сожалению, большинство фракции их не воспринимает», - сказал НВ кандидат в комиссию и депутат БПП Павел Ризаненко.

Другой кандидат президентской фракции Алексей Мушак говорит, что наличие офшоров у президента Порошенко не является нарушением закона – это только вопрос моральной ответственности. Нарушений в наличии офшоров у своего однопартийца Игоря Кононенко Мушак также не видит.

«Нам надо пройтись не только по компаниям президента, а и по всем членам парламента, у которых нашли офшоры. Я бы начал со сравнения сумм, которые проходили через офшоры, с официальным уровнем дохода. Все фракции подали свои кандидатуры, голосовать за создание комиссии можно уже в четверг», - сказал Мушак в кулуарах Верховной рады.

Со своими кандидатами уже определились Батькивщина и Самопомич. Правда, их комментарии полны сомнений в результативности работы комиссии.

«Надеюсь, что нам удастся сломать обычную схему работы временных следственных комиссий. Для этого надо принять новый закон, без которого работа комиссии останется бездоказательными разговорами. К сожалению, я оцениваю шансы на принятие такого закона как очень маленькие. Без демонстраций или маршей добробатов под стенами Рады – депутаты за него не будут голосовать», - заявил кандидат от Батькивщины Игорь Луценко.

Самопомич выдвинула в состав комиссии сразу трех кандидатов: Татьяну Острикову, Андрея Журжия и Александра Опанасенко. Шансы на включение в состав комиссии есть лишь у одного, учитывая количество депутатов фракции Самопомич.

«Я подозреваю, что в последнюю минуту президент реализует коварный план поставить во главе комиссии зависимого человека. Однако, у демократических фракций есть возможность сорвать этот план своим голосованием. Если в комиссию попадет хотя бы один-два депутата, которые заинтересованы в результативном расследовании – они могут преодолеть тех, кто будет работать на интересы Порошенко», - пояснил НВ депутат Самопомочи Егор Соболев.

В Народном фронте назвать фамилии своих кандидатов отказались наотрез. Однако, как сказал НВ фронтовик Антон Геращенко, никакой ответственности за нежелание сотрудничать с комиссией законом не предусмотрено. Без усиления полномочий комиссии создавать ее нет смысла, говорит внефракционный депутат Дмитрий Добродомов.

«Я сомневаюсь, что депутаты правящей коалиции проголосуют за усиление полномочий этой комиссии», - говорит НВ член группы Воля народа Евгений Рыбчинский.

В Оппозиционном блоке вопрос создания комиссии по расследованию политической коррупции еще не обсуждали, но готовы голосовать. Хотя и там комментируют это как событие, от которого не стоит ждать сенсационных выводов: «Парламентские следственные комиссии должны стать действенным средством расследования, а не только поводом для самопиара председателя комиссии», - говорит НВ депутат Оппозиционного блока Юрий Мирошниченко, добавляя: пусть сначала проголосуют за создание комиссии.

Согласно ситуации на данный момент, в Раде есть намерения сформировать комиссию до конца этой или следующей недели. Когда же ожидать результатов работы нардепов-расследователей, предсказать сейчас не может никто. Если она вообще будет создана.

Информация о материале

Опубликовано: 18 мая 2016

Довга і плутана війна за призначення нового генерального прокурора, яка в'яло тривала останні кілька місяців, завершилась 12 травня блискавичною операцією з призначення на цю посаду лідера фракції БПП Юрія Луценка.

Ще у середу, 11 травня, вранці всі ламали голови, як виходити із ситуації, коли депутати провалили законопроект, який мав відкрити Луценку дорогу в ГПУ.

А вже в четвер увечері Юрій Віталійович став повноправним володарем головного кабінету на Різницькій.

Сценарій з його призначення генпрокурором майже повністю відтворив події місячної давнини, коли голосів БПП та «Народного фронту» ніяк не вистачило, щоб призначити Володимира Гройсмана прем'єром. Тоді і тепер на допомогу владі прийшли групи колишніх регіоналів з «Відродження» та «Волі народу».

Чого будуть коштувати такі послуги депутатів з олігархічних груп, країні ще належить з'ясувати. Сам Луценко переконує, що »нікому нічого не обіцяв».

«Хочу окремо сказати, за ці дні безумовно зі мною шукали зустрічі дуже багато політиків. Я вимушений був зустрічатися з депутатами різних фракцій і груп. Можу відверто, дивлячись в очі сказати: я нікому не дав жодних збов'язань. Президент України не давав мені також жодних списків на посадки, на призначення, на зняття, на нагородження, на що завгодно», - заявив він уже після призначення.

Але за даними «Української правди» на переговори до Києва через питання призначення генпрокурора спеціально приїздив олігарх Ігор Коломойський.

Результат «співпраці» видно уже. Президент Петро Порошенко повністю виконав свою «весняну програму мінімум» – його люди очолили Кабінет міністрів і ГПУ.

Команді президента вдалося зробити це без оголошення дострокових виборів. Хоча це і вартувало їй доброї частини публічної підтримки.

Вечірнє рандеву Парубія і «невідкладний» закон для Луценка

У середу ввечері голова Верховної Ради Андрій Парубій запросив на чаювання лідерів депутатський фракцій та груп.

На зустрічі з'явилися всі, окрім лідерки «Батьківщини» Юлії Тимошенко.

Парубій повідомив депутатам, що в четвер новий законопроект щодо генерального прокурора буде винесено до зали парламенту.

Тоді ініціативу в розмові взяв на себе Юрій Луценко, який пояснював лідерам фракцій, чим займатиметься в ГПУ.

Своїм пріоритетом на посаді генпрокурора Луценко назвав заочне засудження Віктора Януковича та інших колишніх високопосадовців, а також розслідування злочинів проти Євромайдану.

«За великим рахунком, він нікого не переконував за нього голосувати. Сказав, який він хороший і що посадить Януковича. «Самопоміч» і Ляшко сказали, що йому цього не вдасться, бо вже все зроблено, щоб його не садили», – переказав УП хід розмови один із учасників зустрічі.

«Я переконаний, що Порошенко призначає Луценка генеральним прокурором для того, щоб використовувати його, як знаряддя політичної боротьби з опонентами. Безумовно, я це сказав на зустрічі», – заявив УП Олег Ляшко.

Проти кандидатури Луценка виступили Ляшко та голова фракції «Самопоміч» Олег Березюк. Інші не висловлювалися проти.

Паралельно з цим у Раді засідав комітет з забезпечення правоохоронної діяльності, який очолює депутат від «Батьківщини» Андрій Кожем'якін.

Його фракція виступала категорично проти закону під Луценка. Але Порошенко попросив розглянути як першочерговий зареєстрований депутатами Королем і Драюком законопроект, про що Кожем'якіна листом повідомив спікер Ради Парубій.

Ще у середу вранці депутати з президентської фракції побоювались, що комітет може завернути цей законопроект. Але після листів президента і спікера, Кожем'якін вимушено провів засідання.

Сам він голосував проти схвалення законопроекту, але більшість у комітеті таки рекомендувала його до прийняття в цілому і направила в пленарну залу.

«Самопоміч» обурилася цим рішенням, оскільки її депутати зареєстрували альтернативний законопроект, в якому норму про обов'язкову юридичну освіту лишили.

«Я вважаю, що за такий закон, який зараз представляється, голосувати не можна… Але іншого законопроекту, при всій повазі до колег із «Самопомочі», я не бачив, його не було, навіть номера не було. Тому комітет його не розглядав», – виправдовувався Кожем'якін у четвер, представляючи законопроект депутатам.

У самій Раді від ранку була напружена бойова атмосфера.

Ляшко прийшов у парламент ще перед 10-ю ранку. Його фракція от уже кілька днів блокує трибуну парламенту, хоча це не заважає Раді працювати.

БПП і НФ зібрали на четвер усі свої резерви.

«У нас під важливі закони завжди всіх мобілізують. Сьогодні навіть Чепинога прийшов», – розповів УП один із депутатів БПП.

Президентська фракція перед початком роботи провела засідання, де коротко обговорила план призначення Луценка генпрокурором.

«У середу він палко, як він вміє, виступав на фракції. Розповідав, що ніхто ним не керуватиме, що він розуміє виклики, які перед ним стоять, що він не зможе пересуватись країною, якщо провалить роботу у ГПУ. У четвер він просто коротко виступив. Ніякої особливої дискусії не було», – розповів УП співрозмовник із БПП.

Однак, на цьому засіданні депутатів президенського блоку, все ж, ухвалили одне гучне рішення. Скандальному «сірому кардиналу» Ігорю Кононенку повернули посаду першого заступника глави фракції, від якої той відмовився після скандалу з Абромавичусом.

Із Антикорупційної прокуратури прийшов лист, що проти Кононенка ніяких доказів немає, і фракція повернула йому посаду.

Більше того, як розповіли УП депутати із БПП, у Порошенка бачать Кононенка неформальним главою фракції.

На нього покладуть задачу координувати роботу усіх внутрішніх груп у БПП, які між собою погано ладнають. Формальним же лідером президентської фракції після переходу Луценка у ГПУ має стати Ігор Гринів.

Генпрокурорський бліцкриґ

Призначення нового генпрокурора пройшло у кращих традиціях «блискавичної війни».

Всього півгодини знадобилось депутатам на схвалення «закону Луценка» за скороченою процедурою.

Першим слово дісталося Ляшку, якому до трибуни було найближче, бо він стояв біля неї цілий день.

Віктор Чумак, який не так давно вийшов із фракції БПП, нагадав Парубію, що той обіцяв не допускати порушення регламенту на посаді спікера, а внесення законопроекту Короля-Драюка якраз було таким порушенням, бо такий самий законопроект депутати провалили у вівторок, 10 травня.

«Відхилений Верховною Радою законопроект або законопроект, що повторює його за суттю, не може бути внесений на поточній та наступній за нею позачерговій сесіях», – цитував Чумак регламент. – »Андрію Володимировичу, робіть свій вибір».

Максиму Бурбаку, голові фракції НФ, який чомусь пішов виступати на заблоковану трибуну, довелося буквально кричати. Ляшко і його команда на все горло «глушили» його спробу захистити «закон Луценка» вигуками «ганьба».

Врешті закон таки поставили на голосування і без особливих труднощів набрали 258 голосів «за».

Так було відкрито дорогу для прокурорства Луценка.

Проте коаліція знову виявилась недієздатною. На двох БПП і НФ дали всього 206 голосів, плюс два голоси Парубія та Ірини Геращенко, які тепер позафракційні.

Решту голосів добрали усе тими ж олігархічними групами «Воля народу» і «Відродження», які зовсім недавно допомогли призначити новий уряд Володимира Гройсмана.

«Газова» група «Воля народу» дала 14 голосів, а орієнтоване на Коломойського «Відродження» – ще 20. Проголосували за закон Луценка і позафракційні депутати з так званої «групи Коломойського» – Батенко, Дідич, Дубінін, Денисенко та Шевченко. За даними УП, цих позафракційних від «УКРОПа» вмовляв голосувати за Луценка мер Дніпропетровська Борис Філатов, з яким сам Луценко близько спілкується.

Денисенко, у якого останнім часом зіпсувалися стосунки із Коломойським, одразу після голосування виправдовувався у кулуарах, що дніпропетровський олігарх тут начебто ні до чого:

«Я просто подивився, що Луценко найкращий кандидат із тих, яких пропонували. Всі решта – це взагалі жах», – переконував він журналістів.

Виправдовувались і в БПП.

Депутат Олексій Гончаренко, якого випустили до журналістів одразу після голосування, з гордістю заявив: «Ми закон прийняли без «Опозиційного блоку. А в чому порушення? Є лист президента. Є рішення комітету. Все законно».

Ляшко повідомив УП, що за підтримку Луценка «Відродженню» пообіцяли не звільняти з посади глави ДФС Романа Насірова.

«У середу на податковому комітеті ми розглядали проект рішення по Насірову. Там був проект про те, щоб звернутися до Кабміну з пропозицією провести службове засідання щодо Насірова і його першого заступника Білана. Я дав пропозицію і мене підтримали колеги з «Самопомочі», що треба підготувати проект про їхнє звільнення», – розповів Ляшко.

«Сьогодні приходжу на комітет і питаю Ніну Южаніну, де рішення? Вона каже – не встигли написати, хоча проект рішення готовий. Я переконаний, що це була домовленість із групою Хомутинніка», – додав головний «радикал».

Цю інформацію спростовують у групі «Відродження».

«Реально – нічого ми не отримали. Луценко з нами говорив, він розуміє, що має бути ефективним, бо йому за півроку буде просто кінець», – заявив УП співрозмовник в керівництві групи.

Відхрещувався від торгів та впливу Коломойського і один з лідерів «Відродження» Віктор Бондар. Він переконує, що депутати групи до останнього «вагались».

«Ще вранці сьогодні група коливалась. Були депутати, які не підтримували цей закон. Але ми порадились і вирішили голосувати. Ми ні за що не торгувалися, це не наші методи. Це, можливо, методи Ляшка, який два роки паразитував на коаліції, а коли з ним перестали ділитись посадами, то він кричить, що всіх купують», - заявив Бондар в кулуарах.

Однак ще напередодні голосування депутатка «Самопомочі» Вікторія Войціцька, яка була одним із двигунів відвойовування «Укрнафти» у Коломойського, пов'язала голосування «Відродження» і збори акціонерів «Укрнафти», які мали пройти 12 травня.

За інформацією «Української правди», спеціально для переговорів щодо призначення нового генпрокурора до Києва із Женеви прилетів олігарх Ігор Коломойський.  У дніпропетровського бізнесмена – купа проблемних питань, які стосуються його бізнесу – насамперед, санації «Укрнафти» та її великого податкового боргу.

Як би там не було, але «закон Луценка» проголосували, і в терміновому порядку з підписом Парубія, передали президенту. Порошенко не змусив себе чекати і підписав його вже за півтори години. А ще за півтори години на сайті Ради з'явилось офіційне подання президента про призначення Луценка генпрокурором.

Показово, що в законі було написано, що він набуває чинності після публікації, а не після прийняття. Щоб Порошенко міг внести кандидатуру Луценка, організували спеціальний терміновий випуск парламентської газети «Голос України», де й надрукували «закон Луценка». На одній сторінці зі статтею про «чорних лісорубів».

Приїзд Порошенка і призначення Луценка

Поки депутати чекали приїзду у Раду президента Порошенка і голосування за призначення Луценка генпрокурором, у кулуарах вели розмову двоє депутатів БПП Мустафа Найєм, який голосував проти «закону Луценка», і Сергій Березенко, який на нього збирав голоси.

– Скільки буде голосів, думаєш до 260 дотягнуть? – поцікавився Березенко.

– При президенті? Не знаю, – відповів Мустафа.

– Я думаю десь 258 вийде. А ти голосувати не будеш?

– Ні, не буду. Розумієш, я пам'ятаю, як він був у міліції. Буде так: він прийде, все ж не звільнить Столярчука, Говду, звільнить якогось Севрука, а інші будуть бігати, мутити свої справи. А Луценко буде піаритися на Януковичі.

у Раду із Палацу Україна, де святкував річницю архієрейського служіння патріарха Філарета.

Поки він доїжджав до Ради, біля трибуни сталося рокерування блокувальників: депутати БПП захопили трибуну, щоб не дати її захопити депутатам Ляшка.

Але особливого свята з перебування Порошенка у Раді не вийшло. Він виступив перед депутатами з недовгою промовою, яка мало нагадувала його палкі виступи дворічної давнини.

Порошенко подякував за прийняті зміни до закону про прокуратуру і пояснив, чому висунув в ГПУ саме Луценка.

«Я впевнений у тому, що Юрій Луценко має більше морального права вимагати справедливості. Він за свої переконання пішов на ешафот, в той час, як деякі народні депутати дуже ефективно співпрацювали з минулою владою», – сказав Порошенко, чим викликав гул в залі. Видно, депутати натякали на його міністерське минуле в уряді Азарова.

Президент попросив припинити «політичні феєрверки і шоу» і вийшов із зали, дослухавши виступ Луценка.

І послухати було що. Подружжя Луценків почало з того, що відмовились голосувати за призначення Юрія Віталійовича, бо це є прямим конфліктом їхніх інтересів як депутатів.

Луценко, який давно став класиком українських політичних виступів, свою генпрокурорську промову виголосив спокійно, але впевнено. І її варто б запам'ятати повністю. У тому, числі, щоб потім йому нагадати.

Коли ж настала пора голосувати, то картина ранкового голосування повторилася майже точно.

За Луценка-генпрокурора віддали голоси БПП (131), НФ (73), «Воля народу» (17), «Відродження» повним складом (23) і 15 позафракційних.

Після цього голосування Порошенко повернувся до зали, підписав просто тут же указ про призначення Луценка, Юрій Віталійович склав присягу члена Вищої ради юстиції і віддав депутатський мандат.

На прощання Луценко ще раз звернувся до депутатів, тепер уже як генпрокурор:

«Я ще ніколи не хвилювався так, як зараз, хоча ніби пройшов уже у житті багато різного. Я цілком усвідомлюю, яка відповідальність лягає на мене, не тільки з точки зору професійної роботи, результативності, а й з точки зору, як відновити довіру громадян до своєї рідної держави… Я дуже хочу, справді дуже хочу, щоб у нас всіх вдалося».

«Закон Луценка»

Коли Луценко давав згоду на свій похід в ГПУ, то висунув кілька умов, щоб мати шанс на те, «щоб вдалося».

Всі вони разом із нормами, що тимчасово обмежують «самоврядні» органи прокуратури, були зібрані у законопроекті, який уже отримав назву «закон Луценка».

Після кількох «версток» і невдалих спроб проголосувати цей закон, 11 травня чергова його версія таки була зареєстрована в Раді, а 12-го – проголосована. Його суть зводиться до кількох головних пунктів, і питання освіти тут далеко не головне.

1. Заочне судочинство

Команда Яценюка з кінця 2015 року, коли був ухвалений бюджет-2016, вимагає від Ради схвалити закон, який дозволить конфіскувати гроші режиму Януковича, котрі вдалося заарештувати. Для цього НФ зареєстрував скандальний законопроект Пашинського-Чорновол, проти якого збунтувалися депутати і західна спільнота. Крім того є проблема із засудженням колишніх чиновників-утікачів, терористів і диверсантів, які ховаються в Росії, Криму чи зоні АТО.

«Закон Луценка» пропонує вирішити обидва ці питання і умовно цивілізувати спецконфіскацію. Загалом спецрозслідування дозволяють у справах проти корупціонерів та у провадженнях за злочинами про держави і нацбезпеки (захоплення влади, війна, шпигунство, тероризм, фінасування тероризму, перешкоджання ЗСУ тощо).

При цьому прокурор має надати вичерпні фактичні дані, що підозрюваний більш як півроку переховується від слідства за кордоном чи на тимчасово окупованій території.

2. Генінспекція в ГПУ

В системі ГПУ прописується окремий підрозділ Генеральна інспекція, яка займається внутрішніми розслідуваннями проти прокурорів. Створення саме такого органу довгий час добивався Сакварелідзе аж до свого звільнення.

3. Зняття освітнього обмеження

Законом передбачено, що генпрокурором може стати людина, яка «має вищу освіту та стаж роботи в галузі права або досвід роботи у законодавчому та/або правоохоронному органі не менше п'яти років». До цього генпрокурор мав обов'язково бути дипломованим юристом і працювати в прокуратурі щонайменше 10 років.

Крім того, норма про прокурорський стаж забирається не лише для очільника ГПУ. «Законом Луценка» передбачено, що без стажу роботи в прокуратурі можуть бути призначені також прокурори Генпрокуратури та очільники регіональних (області, АРК, Київ, Севастополь) прокуратур. Тож зовсім скоро можна таки сподіватися приходу в прокуратуру людей з-поза її системи.

За даними УП, під час розмови з депутатами із групи «Відродження» Луценко розповів. що хоче взяти в ГПУ 20 нових слідчих, чотирьох з яких уже знайшов.

4. Право призначати і відкладене самоврядування

Усі повноваження Ради прокурорів і Дисциплінарної комісії, включно з можливістю ініціювати відставку генпрокурора, відтерміновуються ще на рік – до 15 квітня 2017 року. Яка доля чекає уже сформовані органи «самоврядування» прокурорів, поки неясно.

Право призначати усіх заступників генпрокурора, керівників департаментів і підрозділів ГПУ, обласних і місцевих прокурорів до того ж 15 квітня 2017 року надається одноосібно генпрокурору.

5. Конфлікт з Бюро розслідувань

Усі кримінальні справи, які уже провадить прокуратура і які вона мала передати у Державне бюро розслідувань, залишаться у прокуратурі. Але прокурори муситимуть передати ці справи в ДБР, якщо не розслідують їх, через два роки. Таким чином вирішується конфлікт, коли прокуратура мала віддати справи Держбюро, а самого Бюро досі не створили.

Війна за прокурора

Доволі скандальне призначення Луценка генпрокурором стало розв'язкою кількамісячних не менш скандальних баталій, які точилися навколо цієї посади останні майже три місяці.

Попередника Луценка у кріслі генпрокурора Віктора Шокіна з боями звільняли з кінця 2015 року. Перед скандальним голосуванням за недовідставку уряду Яценюка 16 лютого Порошенко виступив із заявою, де закликав Яценюка і Шокіна піти з посад добровільно. Генпрокурор прохання президента почув одразу ж – свою заяву про відставку Шокін передав Порошенку того ж 16 лютого.

Однак звільнити його змогли лише через півтора місяці. Рада назбирала голоси на підтримку звільнення Шокіна 29 березня, а Порошенко свій указ про його відставку видав аж 3 квітня.

За це час Шокін ще встиг повоювати з Сакварелідзе та його департаментом, який почав гучну справу «діамантових прокурорів», де зазіхнув на найближчих людей до колишнього генпрокурора. Самого Сакварелідзе Шокін звільнив акурат в той день, коли Рада голосувала за його відставку.

І хоч одразу після відставки Шокіна Порошенко розповідав ЗМІ, що тепер уже не важливо, хто очолювати ГПУ, бо почалась реформа, питання наступного генпрокурора постало перед президентом дуже різко. І варіантів було кілька.

Перший – призначити главою ГПУ когось із заступників Шокіна: Юрія Севрука чи Юрія Столярчука.

Однак, коли вони залишились без свого зверхника, то за дуже короткий час наробили масу публічних помилок.

Головною з них стало зведення рахунків зі звільненими реформаторами.

Шокіну і його команді виявилось мало звільнити Каська і Сакварелідзе з ГПУ, проти них вирішили ще й повідкривати кримінальні справи. І якщо у справі Каська був хоч предмет, через який відкрили справу, - начебто незаконно приватизована квартира, то у справі, яку відкрили фактично під Сакварелідзе, ГПУ вирішила шукати міфічні американські мільйони, які виділялись на реформу відомства.

При тому шукати їх стали у дуже несподіваних місцях – у громадській організації «Центр протидії корупції» та Одеській ОДА.

Коли ж Столярчук захотів в порушення міжнародних конвенцій допитати ще й посла США Джеффрі Пайєта, то це уже було занадто. Як би Севрук не виправдовувався, що посла США допитувати не будуть, шанс взяти ГПУ у свої руки друзі Шокіна втратили.

Про можливе призначення генпрокурором Юрія Луценка заговорили з кінця лютого. Тоді депутат Мустафа Найєм розповів, що це питання обговорювали на фракції БПП.

Такий вибір Порошенка можна зрозуміти.

Правоохоронна система зараз фактично поділена між командами президента і колишнього прем'єра. «Народний фронт» мертвою хваткою тримає МВС, про яке навіть мови не було, коли йшли переговори про відставку Яценюка – воно точно лишалось за Аваковим. У якості противаги у Порошенка лишається вплив на ГПУ, керівника якого він призначає своїм підписом.

Коли після переможних виборів президента Порошенкові треба був лідер для його партії, він звернувся до перевіреного і надійного Луценка. До Юрія Віталійовича ж прийшов президент, коли постало питання ГПУ, хоч західні партнери і виступали проти зміни на цій посаді одного кума Порошенка іншим.

Сам Луценко заявив тоді, що ніяких офіційних пропозицій не отримував. Однак уже менш як за місяць лідер фракції БПП визнав, що Порошенко таки пропонує очолити ГПУ саме йому:

«Я днями мав розмову з президентом стосовно мого бачення цієї справи. Не секрет, що чинне законодавство не дозволяє мені бути кандидатом в генеральні прокурори. Коли мені поставили запитання, а якщо законодавство буде змінено, чи я готовий? Я відповів, що не хочу, але готовий. Я точно знаю, що це за робота», – розповів Луценко 11 квітня.

Одразу після цього у Раді з'явився законопроект, який мав забрати із закону про прокуратуру пункт, що генпрокурор мусить мати юридичну освіту і 10 років «стажу роботи в галузі права». Ні першого, ні другого у Луценка немає.

Однак цей законопроект сподобався не всім. Наприклад, депутат БПП Сергій Лещенко обурився, що закон міняють під одну людину, хай це і Юрій Луценко.

«Якщо так, то я теж офіційно оголошую, що готовий стати генеральним прокурором. У мене теж немає юридичної освіти та стажу, але я вважаю, що готовий впоратися з цією роботою», - заявив тоді Лещенко, додавши, що готовий у разі призначення привести в ГПУ антикорупційних активістів.

Ще раніше активісти на акції під АП заявили, що процедуру призначення генпрокурора взагалі треба змінити – очільника ГПУ, мовляв, слід обирати на відкритому конкурсі, як голів НАБУ чи Антикорупційної прокуратури.

Однак у команді Порошенка жодну із цих ідей не оцінили. Не сподобалась вона і в.о генпрокурора Севруку, який відкрито виступив проти якихось конкурсів, бо через це ГПУ начебто може очолити «середній» спеціаліст.

Кого Севрук вважає «найкращим», він не пояснив, але прокурорська система вирішила не чекати на призначення Луценка, а перейти в контрнаступ.

Спершу керівники керівників регіональних прокуратур та чотири заступники Шокіна Столярчук, Севрук, Говда і Заліско написали Порошенку колективний лист, де вимагали призначити генпрокурором лише людину з прокурорським досвідом.

А 26 квітня у Київ швиденько з'їхалися понад 450 делегатів першої всеукраїнської конференції прокурів, щоб обрати зі свого числа Раду прокурорів і Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію (КДК).

За кілька днів до цієї події Юрій Луценко заявив, що якщо конференція відбудеться, то про реформу прокуратури можна забути: «Після вівторка (26 квітня – УП) вже будь-який генпрокурор буде неважливим. Бути декоративним генпрокурором при всевладді генерального могильника, який не допустить змін – хтось піде? Я – ні».

Такі емоції Луценка були викликані тим, що ситуація справді небезпечно загострювалась.

 Річ у тім, що автори нового закону про прокурату, прийнятого у 2015 році, вигадали складну і доволі дієву схему, як вивести прокуратуру з-під впливу політиків.

Для цього законом передбачене створення двох органів прокурорського самоврядування – Ради прокурорів і КДК, на які зав'язуються усі питання призначення-звільнення на основні керівні посади у прокуратурі. Наприклад, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія отримає право ініціювати звільнення генпрокурора, а усіх своїх заступників глава ГПУ буде призначати виключно за поданням Ради прокурорів.

Тож зрозуміло, чому Луценко не хотів такого повороту ситуації. Але прокурори особливо на його бажання не зважали і сформували як КДК, так і Раду прокурорів, про що переможно прозвітували на сайті ГПУ.

Після цього питання освіти Луценка стало і зовсім не головним. Треба було щось робити із прокурорською самодіяльністю, чи пак самоврядуванням. Так і з'явився «закон Луценка».

* * *

Луценко вибив для себе досить відчутні повноваження. Він зможе сам призначати усіх прокурорських керівників, при цьому не будучи обмеженим, за його власним висловом, кадрами «генерального могильника».

Але, як показує українська політична історія, наявність повноважень – це ще не запорука успіху. Якщо, звичайно, ти не йдеш на посаду банально красти і кришувати.

Велике пересаджування політиків весни 2016 року офіційно завершилось.

Лишається почекати, що з цього усього виросте.

Информация о материале

Опубликовано: 18 мая 2016