Статьи

Все чаще и чаще встречаю призывы к гражданам РФ покаяться за содеянные Кремлем преступления. Покаяться перед чеченцами и грузинами, перед украинцами, а теперь еще — и сирийцами… Дескать, путинщина ничем не лучше гитлеризма…

Не лучше, согласен.

Ну, так давайте и возьмем этот тезис за основу.

Если это так, то вспомним, как был побежден гитлеризм. Он был побежден силами антигитлеровской коалиции, после чего состоялся Нюрнбергский трибунал. Кто-то ушел от наказания, кого-то казнили, но главное — в том, что чудовищу, взращенному в гитлеровской Германии, была дана внятная юридическая, историческая и моральная оценка.

Но даже после этого Германия официально не извинялась достаточно долго. Впервые (насколько мне известно, если не так — поправьте меня) официальное покаяние было совершено канцлером ФРГ Вилли Брандтом 7 декабря 1970 г., во время его визита в Польшу (на фото). Позже главы ФРГ неустанно приносили свои извинения отдельным странам. К примеру, перед Беларусью извинились лишь… 5 мая 2015 года.

Это — так, для справки. Кому интересно — могут уточнить, когда ФРГ извинилось перед Израилем, перед Францией и другими отдельными странами…

Вопрос покаяния отнюдь не простой. Его нельзя закрыть, условно встав на колени перед границей с Украиной или Южной Осетией и, воздев руки к небу, произнести «простите, дяденьки, засранцев». Это — исторически долгий путь осознания, причем — всем населением, начиная с высшего руководства страны. А оно у нас — сами знаете какое.

Скажу больше.

Похоже, что после того, как все грохнется и «накроется вертикалью» — населению будет совсем не до покаяния. В лучшем случае, оно будет метаться по углам и, заламывая руки, вопить: «Мы — потерпевшие! Нас обманули, раздели, разули, ограбили! Пожалейте нас, несчастных! Украинцы — это были не мы, это все — Путин, будь он проклят!.. Пришлите нам немного еды, а то наши дети умирают с голоду… Это не мы, не мы, не мы… Это Путин все разворовал, а нам обещал золотые горы и сплошные победы путем поднятия с колен!.. Бедные мы, несчастные… Пожалейте, вы же — не звери…» Понимаю, что тема непростая и болезненная. Но боюсь, что именно так и будет в первые годы после путинизма. Ну, а как будет потом — зависит от того, в каком виде и состоянии Россия (или то, что от нее останется) выкарабкается из этого жуткого омута. Если выберется вообще.

Информация о материале

Опубликовано: 22 октября 2015

В Австрії зафіксували переміщення 315 млн євро від Курченка Ложкіну - депутат

Костянтин Григоришин: Коли Ложкін займається кадровою політикою з рестораторами, лузерами або шахраями - це помилка

ЗМІ Австрії розповіли про подробиці справи, в якій фігурує Ложкін

Глава Адміністрації президента Борис Ложкін швидко заходить в кімнату для відпочинку в будівлі на вулиці Банковій і вітається з журналістом «Української правди». У руках він тримає роздруківки, на які спиратиметься під час розмови.

Зручно вмостившись на дивані і замовивши в однієї з секретарок чай і шоколад, Ложкін пригадує інтерв’ю бізнесмена Костянтина Григоришина, що той дав УП наприкінці вересня. А саме частину, де той говорить про недолугу кадрову політику керівництва АП разом із «рестораторами, лузерами або шахраями».

– Я розумію, що пан Григоришин, у якого в бекграунді партнерство з паном Павлом Лазаренком, а потім робота з об’єктами, що приватизуються в Україні і Росії, просто, мабуть, не знає, що світові хантингові агенції працюють не тільки на приватний сектор, а і на уряд США, Єврокомісію. Шукають для них людей, – спокійно говорить керівник АП.

Ложкін погодився зустрітися з УП в рамках підготовки матеріалу про кадрову політику уряду, на яку він має істотний вплив. Цей текст «Українська правда» готувала ще задовго до бесіди із Григоришиним та кілька тижнів ретельно збирала матеріал, переговоривши щонайменше з десятком людей, особисто знайомих з Ложкіним.

Глава АП офіційно готовий коментувати тільки кадри. Він уникає розмови під диктофон про розслідування австрійської прокуратури. Два тижні тому нардеп Сергій Лещенко опублікував у своєму блозі інформацію про те, що Ложкін є фігурантом розслідування щодо можливого відмивання грошей під час продажу свого медіабізнесу. Ложкін так і не прокоментував цю інформацію офіційно, але обіцяє дати ґрунтовне інтерв’ю протягом жовтня.

У цьому матеріалі ми розповімо про те, як колишні менеджери UMH стають впливовими чиновниками, навіщо Ложкіну 18 радників та хто із найближчого оточення Порошенка цілить на його місце.

В активному пошуку

– Борис Євгенович, як ми знаємо, не дуже освічена людина, судячи з його підробних дипломів. Так він тепер хоче шукати міністрів, які визначатимуть розвиток країни на десятиріччя вперед – міністр фінансів, міністр економіки, а знаходить «смотрящих» з ресторанного бізнесу. Це кадрова політика, називається? – не добирав слів бізнесмен Григоришин у своєму інтерв’ю.

Говорячи про «смотрящих» з ресторанного бізнесу, очевидно, Григоришин мав на увазі непублічного київського ресторатора і одного з позаштатних радників Ложкіна Михайла Бейліна, який є бізнес-партнером родини керівника АП в компанії «Віноманія». Компанією володіють Бейлін та Лариса Ложкіна, мати голови президентської адміністрації.

До числа ресторанів Бейліна належать столичні італійські Piccolino, Bigoli, Vino e Cucina, траторія Zucca, Vero Verо та інші.

Проте відомий Бейлін не тільки завдяки своїм ресторанам, популярними серед українських чиновників та політиків.

Ложкін розповідає, що Бейлін відповідав за два великі напрямки роботи його холдингу UMH, коли Ложкін був його власником до 2013 року, продавши його младоолігарху «Сім’ї» Сергію Курченку. Перший – інтернет-напрямок, другий – роздрібний.

– Він взагалі займався і піаром, і рекламою. Я вважаю його активним бізнесменом, а ще він закінчив Суворівське училище. Тобто він патріотично налаштований, – пояснює свій вибір Ложкін. – Ще за часів UMH він часто рекомендував дуже сильних людей. Наприклад, Дмитра Лисицького, який тоді очолював наш інтернет-напрямок та був одним з наших найбільш здібних менеджерів. Я вдячний Міші за те, що він його колись рекомендував.

Глава АП не забув про Бейліна, коли пішов працювати на державну службу та рекомендував його в список «Блоку Петра Порошенка» напередодні дострокових парламентських виборів минулого року.

– Мене запитали, чи є люди, яких я міг би рекомендувати в передвиборчий список, я і запропонував. Я рекомендував їх, знаючи, що це люди з нормальною громадянською позицією. Якби вони були в парламенті, то мені не було б за них соромно, – виправдовується Ложкін.

Щоправда, через невисокі результати БПП Бейлін до парламенту не потрапив – отримав непрохідне 83 місце.

Врешті решт робота для Бейліна знайшлася за межами парламенту. На посаді позаштатного радника керівника АП він взявся допомагати Ложкіну у формуванні складу Кабміну на початку листопада минулого року.

Ложкін каже, що не брав Бейліна на будь-яку з офіційних посад, щоб не було розмов, що в АП приводять людей з UMH.

– Перший місяць він не був активним, інколи спілкувався з людьми, – зізнається Ложкін і продовжує, – А коли мова пішла про нові підходи до формування Кабміну і підбору людей на лідерські позиції в держкомпаніях, виникла ідея залучити хантерів.

Цією ідеєю Ложкін пишається і кілька разів повертається до неї під час зустрічі з УП. Він детально розповідає, що шукали посадовців відомі компанії, у яких був досвід підбору людей на серйозні позиції в сфері держуправління і брали саме міжнародні кампанії.

– Кількість людей була дуже великою – кілька сотень. Природно, я попросив своїх радників і заступників спілкуватися з ними. Уявіть собі, що там було 300-400 інтерв’ю, які б я точно сам не зробив. Тож радники брали участь в інтерв’ю разом із хантерами. Не більш того. Це не говорить про те, що Міша приводив людей. Він просто з ними спілкувався, – наполягає Ложкін.

Проте вже навесні 2015 року з’явилися перші чутки, що Бейлін від АП курує роботу двох міністерств – інфраструктури і аграрної політики. Виконує так би мовити функції неформального керівника, а самі міністри – весільні генерали, які жодним чином не впливають на важливі рішення.

Зокрема декілька співрозмовників УП стверджували, що кадрові призначення у цих міністерствах відбуваються виключно через Бейліна. Також за інформацією УП, кандидатуру Бейліна розглядали на посади керівника Укрзалізниці, а також заступника міністра економіки, хоча Ложкін це спростовує.

Чутки про вплив Бейліна підтверджуються фактами – зокрема зізнаннями виконуючого обов’язки директора «Укрзалізничпостач» Євгена Хорощака. Той підтвердив, що його призначення на пост на початку лютого – справа рук Бейліна.

– Так, я знаю його. Михайло Бейлін сам мене знайшов і, підкреслюю, порекомендував мене на роботу, – зізнався журналістам Хорощак, про якого відомо тільки, що він був радником в компанії Dragon Capital та, зі слів міністра інфраструктури, Андрія Півоварського, отримав спеціальний сертифікат в Лондоні відносно процедур закупівель.

Ложкін говорить, що особисто з Хорощаком незнайомий.

– Це людина, яка займалася закупівлями в ОБСЄ і наскільки я чув, його завдання сповідувати ті ж принципи в закупівлях, що були в великих міжнародних організаціях, – говорить Ложкін.

Тут варто зазначити, що «Укрзалізничпостач» – одна із ключових компаній з мільярдним обігом в системі постачання «Укрзалізниці». Через неї відбуваються більшість тендерів на постачання паливно-мастильних матеріалів і комплектуючих для залізниці.

Після зміни керівника компанії у її постійного постачальника – фірми «Вог Аеро Джет», що входить до групи «Континіум» покійного Ігоря Єремеєва, з'явились потужні конкуренти. 23 червня «Укрзалізничпостач» несподівано уклала низку угод на 1,5 млрд гривень з фірмою «ОККО – Бізнес Контракт» Віталія Антонова, яка зазвичай залишалася поза тендерами. А «Вог Аеро Джет» вперше не допустили до торгів. Щоправда, вже в серпні «Вог» взяла реванш та знову отримала доступ до державних тендерів.

Схожа історія сталася із призначенням нового керівника «Укрзалізниці» Олександра Завгороднього. За інформацією УП, він також зустрічався з Бейліним під час співбесід. Цьому призначенню передували обіцянки міністра Пивоварського провести публічний та прозорий конкурс на посаду нового керівника, проте він так і не відбувся.

Ротація керівництва у держкомпаніях супроводжувалася взаємним троллінгом.

Анонімні опоненти розмістили на будинку поблизу будівлі Мінтрансу плакат з натяком на прізвище Бейліна і міністра інфраструктури Андрія Пивоварського: «Пиво+Бейлис. А Папа знает»? ПАПа – саме так між собою називають президента чиновники та політики.

Відповідь не забарилася. «Абсент+Совиньон Блан. Папа знает все». Борди такого змісту з’явилися через декілька днів. Швидше за все автори мали на увазі прем’єр-міністра Арсенія Яценюка і колишнього керівника УЗ Максима Бланка, яким приписували контроль над тендерами підприємства до ротації керівника в інтересах бізнесмена Леоніда Юрушева.

Ложкін впевнений, що історія зі «смотрящим» Бейліним з’явилася завдяки підготовленій чорній кампанії, що почалася в липні.

– Ми аналізуємо, хто був замовником цієї кампанії, легко можна побачити кількість оплачених банерів в Інтернеті. Пояснення тут дуже просте – Міша і Пивоварський наступили на низку інтересів, – стверджує Ложкін, але не називає прізвища опонентів. – Ви порівняйте результати тендерів за останні три-п’ять місяців і півроку з тим, як тендери проводилися до цього. І звідки там МінАПК? Міша ніколи не був причетний до МінАПК.

Окрім Бейліна, на кадрові призначення в країні від Ложкіна впливає Ігор Мазепа, гендиректор інвестиційної компанії Concorde Capital, який був міноритарним акціонером UMH і супроводжував продаж компанії.

Concorde Capital володіє 40% акцій клініки «Добробут», ще 60% належать другу, раднику Ложкіна, і бізнес-партнеру його родини Олегу Калашнікову. Проте декілька співрозмовників УП стверджують, що фактично клініку контролює глава АП.

Навколо Мазепи на початку серпня вибухнув скандал, пов'язаний з використанням інвесткомпаніями інсайдерської інформації. З цього приводу щодо компанії Concorde Bermuda LTD, що афільована з Concorde Capital, в США порушено кілька кримінальних справ. Але в нещодавньому інтерв’ю «Главкому» Мазепа запевнив, що конкретно проти нього жодних справ не ведеться.

З осені 2014 інвестбанкир входить до наглядової ради державного «Укрексімбанку», який в жовні 2013 року надав кредит в $160 млн для придбання UMH. Отримавши від банка гроші, Курченко зміг закрити угоду з Ложкіним і стати повноцінним власником медіаімперії нинішнього очільника АП.

– Ігор завжди входив в різні наглядові ради різних структур, – говорить Ложкін і продовжує, – Чесно кажучи, я не знаю його ролі в «Укрексімбанку». Підозрюю, що її взагалі немає.

Інвестбанкір, близький до Ложкіна, рекомендував на посади щонайменше двох людей.

Один з них - Роман Іванюк, який в лютому був призначений на посаду виконуючого обов’язки керівника «Укрспирту» – колись потужного підприємства, що зрештою стало «ямою» з мінімальними надходженнями до бюджету. Іванюк – виходець з Concorde Capital, під час дострокових виборів балотувався від БПП в одному з округів у Луцьку, проте посів лише третє місце.

В статусі виконуючого обов’язки керівника «Укрспирту» Іванюк перебуває вже другий конкурс на посаду керівника. Перший на початку року скасував Яценюк. Іванюк був одним із п’яти кандидатів на посаду керівника «Укрспирту» під час другого конкурсу, але він зняв свою кандидатуру з конкурсу. Мовляв, виконав свою функцію антикризового менеджера.

За словами співрозмовника в оточенні Ложкіна перший конкурс зірвав саме Бейлін: «Він залетів до кабінету Ложкіна і почав обурюватись, що до фіналу вийшли два кандидати з судимостями, і треба щось робити». В решті решт, на посаді керівника з приставкою в.о. опинився Роман Іванюк.

– Ми знаємо, що Іванюк – креатура Ложкіна. Це нормально, що коли менеджер на кшталт Ложкіна приходить на посаду, він розставляє своїх людей, але головне, щоб вони хоч щось робили, – говорить УП один із депутатів від НФ, близьких до Арсенія Яценюка.

Ложкін спокійно визнає: Іванюка дійсно привів Мазепа.

– Сказав, що у нього є ряд ідей, як зробити цю кампанію не корупційною, якою вона була раніше, а нормальною, цивілізованою і прибутковою. Він зняв свою кандидатуру, оскільки у нього є пропозиції в приватному секторі, але основну функцію він виконав. Ідея була в підготовці «Укрспирту» до приватизації, після чого Фонд держмайна буде його продавати, – пояснює Ложкін.

Два співрозмовника УП ще влітку цього року розповідали, що взимку та навесні глава АП мав зустріч із молодшим партнером одіозного Юрія Іванющенка Іваном Аврамовим. На них глава АП дізнавався від Аврамова деталі управління компанією, зокрема корупційними схемами, що існували на підприємстві за часів Януковича. Ложкін спростовує факт зустрічей та починає сміятися, коли УП запитує про деталі.

Мазепа делегував у владу не тільки Іванюка.

Другий його посланець – колишній член Національної комісії із регулювання енергетики та комунальних послуг Андрій Герус. На початку липня він звільнився з НКРЕКП за власним бажанням разом із Юлією Ковалів, яка зараз обіймає посаду першого заступника міністра економіки Айвараса Абрамавічуса. Геруса і Ковалів можна віднести до квоти Ложкіна в НКРЕКП. До свого призначення в комісію Ковалів була головою наглядової ради UMH, коли холдинг придбав Курченко.

Герус визнає, що спілкувався з Ложкіним, коли необхідно було приймати сумнівні рішення в НКРЕ.

«Призначав нас президент, як до нього звернутися в обхід АП, я не знав. Тому звертався до голови АП Ложкіна. Знаю, що деякі такі питання він обговорював з президентом», – прокоментував УП Герус своє призначення.

До цього Ложкін додає, що окрім рекомендації Мазепи роль в призначенні Геруса зіграла його громадянська позиція, а саме – участь в лондонському Майдані і пікетуванні «різних квартир відомих людей». Ложкін має на увазі зокрема помешкання Ахметова.

Звільнення ж обох членів НКРЕКП відбулося через конфлікт, пов'язаний із затвердженням інвестиційної програми держпідприємства «Укренерго». Переможцем тендеру на закупівлю трансформаторів начебто за завищеними цінами мав стати «Запоріжтрансформатор», що належить Григоришину.

Регіональна еліта

Окрім призначень на підприємствах, Ложкін також брав участь у працевлаштуванні своїх менеджерів та людей з оточення в регіонах.

Поки що їх два – голова Дніпропетровської ОДА Валентин Резніченко, який перед тим працював очільником Запорізької, а також голова Харківської – Ігор Райнін.

Резніченко – близька до Ложкіна людина, його далекий родич, з 1996 року він працював в UMH, перебував на посаді віце-президента, займався розвитком радіочастот.

У лютому цього року його призначили главою Запорізької ОДА, яка після звільнення Валерія Баранова залишалася без очільника майже чотири місяці.

Але у березні Резніченка зробили головою Дніпропетровської ОДА. Вирішували останньої миті під час засідання ситуативної кімнати в Адміністрації президента. Перед тим розглядали різні кандидатури.

За даними УП, тоді на співбесіду до президента приїздив нардеп Андрій Кожем’якін, один із близьких соратників Юлії Тимошенко, але він відмовився від посади. Також розглядали кандидатуру одного із заступників голови АП Андрія Таранова, але останньої миті він також відмовився. Тому і виникла ідея призначити Резніченка, який погодився на посаду ввечері, а вилетів в Дніпропетровськ зранку наступного дня.

Що ж стосується Райніна, то після звільнення з посади заступника керівника президентської адміністрації Олега Рафальського, з яким у Ложкіна добрі стосунки, глава АП довгий час шукав заступника з документообігу. Райніна привів радник Ложкіна Олексій Логвіненко, і той на чотири місяці став заступником керівника АП.

– Я дійсно рекомендував призначити Райніна на посаду очільника Харківської ОДА, – підтвердив Логвіненко в розмові з УП.

Очільником Харківської ОДА Райніна призначили незадовго до теракту в Харкові 22 лютого.

Один з харківських бізнесменів не так давно жалівся УП на те, що відкати за нового очільника області нікуди не поділися. Райнін спростовував цю інформацію в інтерв’ю УП.

– Я не знаю такого, нехай скаже, кому він відкатує, - різко сказав тоді Райнін.

Близькою до Ложкіна людиною можна вважати і заступника голови АП Олексія Філатова. В якості юриста він займався супроводженням угоди про продаж UMH Курченку. Зараз він відповідає за судову реформу а також, за інформацією УП, займається справою щодо відмивання грошей під час покупки медіахолдингу.

Біля вух

Бейлін, Мазепа, Логвіненко входять до списку з 18 радників Ложкіна, який є у розпорядженні «Української правди». Навіщо так багато?

– Борис не завжди вміє відмовляти, – жартує один із них. В списку колишні менеджери і партнери по UMH, друзі, а також земляки Ложкіна з Харкова. УП проаналізувала найцікавіших з них.

Серед радників – Олег Калашніков, бізнес-партнер родини Ложкіна в мережі салонів окулярів «Люксоптика» і компанії «Медтехніка», який, за інформацією УП, також мав відношення до призначень в регіонах.

– Олег мій друг, але він не має відношення до призначень. Він скоріш більше насолоджується життям. Він бізнесмен, і це для мене віддушина, людина з минулого життя, – з ностальгією говорить Ложкін, додаючи, що коли є можливість, в рідкі години неділі зустрічається з Калашніковим і питає, чим живе малий і середній бізнес в країні.

Ще один радник з бізнесу – президент ФК «Динамо Київ» Ігор Суркіс. Брати Суркіси – колишні партнери Ложкіна у властності газети «Команда».

– Григорій дуже впливовий чиновник в європейському футболі. Там багато питань вирішується в неформальній обстановці, а Ігор виступає контактером, – говорить один із чиновників АП.

За інформацією УП, Cуркіс виступає радником Ложкіна із енергетичних питань.

У списку радників також одеський бізнесмен і чиновник Олександр Малін, який встиг попрацювати головою «Укравтодору» і заступником міністра інфраструктури в 2014 році, ще до призначення Пивоварського.

У жовтні 2014-го Малін звільнився за власним бажанням, щоб не потрапити під люстрацію – за часів Януковича він працював заступником глави Одеської ОДА. Цього літа джерело УП в «Укрзалізниці» називало його одним з трьох кандидатів на посаду очільника компанії. Але вибір зупинили на Завгородньому.

У радниках Ложкіна і колишня директорка з маркетингу UMH Олена Мартинова, і помічниця Тетяна Телятникова, і колишній віце-президент медіа-холдингу Григорій Шверк, який нині є депутатом від БПП.

– Я брав участь в розробці структури АП. Розробка структури це те, чим я займався в UMH, – розповів УП Шверк про свої обов’язки в якості радника керівника АП.

Пішовши до парламенту, Шверк залишив крісло члена Нацради з питань телерадіомовлення. Замість нього президент призначив членом іншого екс-менеджера UMH Уляну Фещук.

Піарники і політтехнологи – окрема когорта радників Ложкіна, якого консультує Наталя Попович, колишній керівник агенції PRP, а також Геннадій Курочка, який працював в консалтинговій компанії CFC Consulting.

Попович і Курочка – співзасновники «Українського кризового медіа-центру», на базі якого проводяться прес-конференції чиновників та політиків ще з часів Євромайдану.

Також у списку радників два політтехнологи – Ігор Чабан, який раніше працював на телеканалі «Інтер», і Денис Денисенко, який займався медіа в Харкові, а пізніше став політичним консультантом. Чабан був одним із акціонерів газети «Аргументи та факти», що видавалася UMH, консультував колишнього нардепа від ПР Едуарда Прутника.

Земляк Ложкіна – бізнесмен Олександр Давтян, який керує міською організацією БПП в Харкові і зараз балотується в мери, розповідає, що здебільшого спілкується з Ложкіним щодо ситуації в Харкові. В грудні 2014-го його син Дмитро очолив департамент євроінтеграції та інвестполітики «Укрзалізниці», але пропрацював лише кілька місяців. Давтян наполягає, що Ложкін жодного відношення до призначення не мав.

Ще один радник, харківський бізнесмен – Євген Черняк – був співвласником банку «Золоті ворота», поки НБУ не відправив його на ліквідацію. Окрім Мазепи в радниках ще один інвестбанкір Дмитро Тарабакін.

Є в спіску й інші відомі особистості – перший заступник голови фракції БПП і бізнес партнер президента Ігор Кононенко. Питання, чим саме він допомагає Ложкіну, здивувало Кононенка, який вже і забув про те, що має посвідчення радника.

– Треба буде його здати, – замислено відповів він.

Кононенко розповідає, що став радником ще до депутатства – тоді він був депутатом в Київраді.

– Я допомагав вирішити питання Майдану. Тоді усі цим займалися. Там же була ця божевільна сотня, котра вимагала то 100 тис гривень, то 200 за те, що вони підуть з Майдану, – згадує Кононенко.

Свої в Кабміні

В якийсь момент розмови з УП Ложкін цікавиться:

– А чому ви запитуєте лише про Бейліна, а не питаєте про Давіда Сакварелідзе, Еку Згуладзе?

Видно, що йому кортить якомога скоріше про них розповісти. Тут він більш охочій до спілкування, ніж в розмовах про Бейліна або Мазепу.

– Сакварелідзе як дуже розумну людину в реформуванні прокуратури мені порекомендував Зураб Адеішвілі (колишній голова АП Грузії, колишній міністр юстиції – УП). Я тоді доручив це Юрію Косюку, він ще працював в АП, а він привів Зураба. Той порекомендував Сакварелідзе і Гізо Углаву (зараз перший заступник голови НАБ – УП), – розповідає Ложкін, додаючи, що після того, як Сакварелідзе не обрали в НАБ, президент запропонував йому стати заступником генпрокурора.

Що ж стосується Екі Згуладзе, то її призначення – особиста ідея Порошенка. Але Ложкін кілька разів зустрічався з нею і вмовляв приїхати в Україну. Навіть Михеїла Саакашвілі просив допомоги в цьому питанні.

В Кабміні також є три людини, яких рекомендував Ложкін.

– У прем’єра було право вето на будь-яке прізвище, але він ним не скористався. В цілому наша команда разом із рекрутинговими компаніями пропустила близько 200 людей, з яких я спілкувався з кількома десятками, - розповідав Ложкін.

Ложкін запропонував призначити міністром фінансів Наталію Яресько, міністром економічного розвитку Айвараса Абрамавічуса і міністром інфраструктури Андрія Пивоварського. Також Ложкіну приписують рекомендацію Олександра Квіташвілі на пост міністра охорони здоров’я.

– Його рекомендував Ладо Гургенідзе, який був прем’єр-міністром Грузії. Ми з ним кілька разів зустрічалися за останні три тижні. Він буде активно консультувати українську владу в питанні реформ. Я вважаю його гарним спеціалістом, - казав Ложкін у грудні.

Окрім Квіташвіли у Ложкіна проходила співбесіду і його заступниця Олександра Павленко. «В неформальних бесідах вона посилалась на Ложкіна», – повідомив УП топ-менеджер однієї з великих українских фармкомпаній. При цьому безпосереднім куратором галузі начебто є нардеп від БПП та співвласник «Дарниці» Глєб Загорій. Разом з Ложкіним він входить до складу Ради з питань розвитку «Мистецького арсеналу».

Якщо уважно придивитись, то випадкових людей в цій Раді майже нема. Туди потрапили або митці, або дійсно наближені до перших осіб бізнесмени та політики.

«Зараз вони розуміють, що той бізнес-план, з яким ця команда заходила в міністерство, не спрацював – закупівлі стояли до вересня», – говорить співрозмовник УП. Квіташвіли вже написав заяву про відставку, але Верховна Рада її не затвердить. Головна претензія до Квіташвілі та Павленко – гальмування змін до законодавства, що необхідні для передачі закупівель ліків міжнародним організаціям.

Проте незадоволені не лише Квіташвілі, але й іншими міністрами. Наприклад, Пивоварським, якого Ложкін знав дуже давно. Тепер самі депутати від БПП в розмовах з УП критикують Пивоварського за надто повільні реформи в його секторі, а також через скандал з призначенням виконуючого обов’язки керівника УЗ.

Щодо Абрамавичуса – то і кілька депутатів, і міністри на умовах анонімності жалілися УП, що міністр взагалі не розуміє куди потрапив.

– Айварас – реальне розчарування в уряді. Я сам в шоці від того, що спостерігаю в Мінекономіки. Але по ньому теж була дискусія, бо його звільнення буде не дуже гарним сигналом для інвесторів, – казав УП один з міністрів.

У розмовах з УП депутати критикують довге проведення конкурсів на держпідприємства, вважаючи, що Абрамавичус надто ними захопився, а також критикують ідею створення «Укрхолдингу» з 12 стратегічних підприємств.

Є претензії і до Наталії Яресько, котра лобіює податкову реформу, де фігурують 4 податки по 20%, хоча в той же час голова комітету з питань податкової політики Інна Южаніна лобіює 4 податки по 10%. Депутати розповідають, що навряд чи версія податкової реформи від Яресько знайде підтримку в залі.

Тим часом міністр фінансів в інтерв’ю The Wall Street Journal заявила:

– Я пришла, щоб зробити роботу, і якщо я не можу її зробити, я не буду зацікавлена в тому, щоб залишитися.

Є питання і до кадрових призначень. Чого тільки вартує конфлікт між керівником Державної фіскальної служби Романом Насіровим та його заступником Костянтином Лікарчуком. До того ж Насірова тісно пов’язують із олігархом Ігорем Коломойським – не так давно його відомство погодило реструктуризацію боргу «Укрнафти», в якій Коломойському належить 42%.

У грудні коаліція отримає формальний привід передивитися склад Кабміну – мине рік з моменту, як працює цей склад уряду. Чи залишаться на посадах рекомендовані Ложкіним міністри? Він не знає. Говорить лише про те, що на відміну від депутатів, західні партнери України складом Кабміну задоволені.

– Якщо ми говоримо про те, як відбувалися призначення, людей дуже мало. Хантери попрацювали, з'явилося кілька десятків людей, я запропонував їх вищому керівництву країни, а потім ми запропонували їх коаліції. Це довгий відбір. Тому не Ложкін їх призначив, і не Ложкін їх може звільнити. Це буде рішення коаліції з подання прем’єра. Можу сказати точно: мені не соромно за жодного з них, хоча у кожного є помилки, – каже голова АП і додає, що робота з відбору кандидатур до нового складу Кабміну не починалася.

Що далі

Влітку, під час урочистого прийому в посольстві США, присвяченого Дню Незалежності, головний редактор «Української правди» запитала у голови Адміністрації президента Бориса Ложкіна, чи можлива його відставка найближчим часом.

Питання з’явилося не просто так. Напередодні чутки про можливу відставку Ложкіна, який на той час очолював АП вже рік, поповзли дипломатичними колами. Джерела «Української правди» тоді розповідали, що президент нібито незадоволений кадровою політикою Ложкіна та хоче змінити керівника своєї канцелярії.

Самого голову президентської адміністрації питання схвилювало настільки, що за деякий час він виявив бажання зустрітися з УП, щоб прояснити, що це лише чутки, які не мають жодної підстави.

Наразі одразу три незалежних один від одного джерела УП, близьких до президента, говорять про те, що між Ложкіним і Порошенком відносини дійсно охололи через кадрову політику.

– Ложечки Ложкіна (люди Ложкіна в уряді – УП) виявилися віделочками, – каже один із співрозмовників, маючи на увазі, що питань до кадрової політики глави АП занадто багато.

Ложкін спростовує охолодження стосунків та натякає на те, що є зацікавлені особи в таких чутках. Але подробиць уникає.

Cпіврозмовники УП називають два прізвища «ворогів» Ложкіна – нинішній депутат від БПП Сергій Березенко та бізнесмен Костянтин Григоришин.

Перший впливає на партію і фактично розбудовував облогрганізації БПП, а також керував осередками на дострокових парламентських і президентських виборах. Березенко не проти обійняти посаду голови АП. До того ж він хотів посісти крісло першого заступника, але Ложкін, за інформацією УП заявив, що він проти.

Що стосується Григоришина, то він не приховує свого ставлення до керівника АП. Співрозмовники УП розповідають, що стосунки між ними ніколи не були добрими. А причиною нинішнього конфлікту стало те, що саме Ложкін був одним із ініціаторів інформаційної кампанії проти закупівлі трансформаторів у завода бізнесмена. Зокрема, глава АП начебто мав відношення до розміщення публікацій в іноземних ЗМІ про «кращого друга президента» після того, як двоє його людей – Андрій Герус та Юлія Ковалів пішли з НКРЕ КП.

Але один із близьких соратників Порошенка говорить, що Ложкін все одно має неабиякий вплив на президента та зможе його зберегти.

– Ложкін єдиний, хто може домовлятися з олігархами і вести з ними діалог. Іншої подібної людини в оточенні Порошенка немає. Тому він завжди триматиме Ложкіна біля свого тіла, – говорить соратник Порошенка.

Ложкін дійсно заявляв, що регулярно п’є чай з Ахметовим, спілкується з Боголюбовим. Він також зіграв ключову роль у відставці Ігоря Коломойського з поста голови Дніпропетровської ОДА.

Тоді 25 березня в АП світилися вікна до глибокої ночі, а сам Коломойський за даними УП пробув в кабінеті Ложкіна близько восьми годин. Щоб вмовити Коломойського, з Лондона особисто прилітав бізнес-партнер олігарха Геннадій Боголюбов, який був партнером Ложкіна в UMH.

Тож фактично Ложкін для Порошенко – буфер у відносинах з усіма.

Наприклад, в інтерв’ю УП, друг Коломойського і його бізнес-партнер Віталій Хомутиннік, що очолює депутатську групу «Відродження», зізнався, що має дружні відносини з Ложкіним.

– Я часто з ним зустрічаюся, але не щодо голосувань в Раді. Я зустрічався з ним ще до призначення на пост глави АП, у нас були дружні відносини. Я сподіваюся, що коли він не буде головою АП, а я – нардепом, у нас теж будуть дружні стосунки, – розповів Хомутиннік.

Питання у тому, коли у Ложкіна може статися «коли»? І чи відіграють в цьому роль розслідування прокуратури Австрії щодо відмивання грошей?

Поки керівник АП зберігає посаду попри репутаційні скандали і перших ворогів, наявність яких він так старається уникати.

Тому що ще за часів UMH він навчився дружити з усіма.

Информация о материале

Опубликовано: 22 октября 2015

Вера в силу петиций сродни религиозной. «В Бога не верю, но в церковь при случае зайти за компанию — отчего бы и нет». «В петиции не верю, но отчего бы и не подписать». Мало ли, как оно там на самом деле наверху все устроено.

Нынешняя волна петиций президенту Украины со всеми ее очарованиями и разочарованиями — того же рода. Шквалом ее при всем желании назвать трудно. То ли дело некоторое время назад, когда сетевую Украину охватила настоящая петиционная истерия. Люди наперегонки начали собирать подписи под челобитными «в Белый Дом, самому Обаме». По поводам в целом весьма справедливым и иногда даже разумным.

Отдельные здравомыслящие, призывавшие поинтересоваться, как на самом деле работает Первая поправка к Конституции США, что такое законодательная инициатива граждан Америки и почему совокупное мнение жителей экзотической восточноевропейской страны вряд ли повлияет на внешнюю политику самой могущественной державы мира, — лишь раздражали подписантов. Потому что важен был не ответ — он исправно генерировался по мере достижения определенной цифры подписантов. Важно было солидарное участие в дерзком процессе. Некий «cloud»-Майдан, вера с горчичное зерно, двигающая горы международной политики.

История вопроса здесь важна, поскольку украинские инициативы подобного рода, к счастью или несчастью, уже перестали выискивать какой-то особый «третий украинский путь». И как украинское ТВ покупает уже отработавшие свое недорогие международные форматы, а зритель считает их талантливыми отечественными находками, так и политики просто копируют тренды, неплохо себя зарекомендовавшие в решении конкретных тактических задач.

Сайт «We The People» был создан как бы в доказательство приверженности высшим правовым ценностям. Белый Дом открыл собственную гражданскую платформу по сбору подписей, где каждый гражданин, достигший 13-летнего возраста, может поддержать близкую ему инициативу или стать автором новой петиции, собрав необходимое количество подписей.

Нет, вы лично тоже можете писать. Чтобы создать и подписать обращение к Белому дому, быть гражданином США необязательно. Но чтобы вас услышали — крайне желательно.

Это как стенгазета, если кто еще помнит такой формат социальной коммуникации. Специализация ресурса — это петиции, направляемые для рассмотрения в администрацию Белого Дома, которые могут возыметь реальную силу при благоприятном стечении обстоятельств. И это замечательная форма канализации социальных напряжений одновременно с их мониторингом. После переизбрания Обамы многие штаты подали петиции с требованиями выхода из состава США, однако порог в 25 тысяч голосов преодолели лишь около десяти. Наибольшее количество собрало обращение от Техаса — под ним подписались более 125 тысяч человек. Но — оцените красоту игры — параллельно почти 30 тысяч голосов собрала петиция с требованием депортировать всех, кто подписал петиции о независимости отдельных штатов.

Внедрение системы электронных петиций в Украине совпало по времени с разочарованием и недовольством от маловразумительных объяснений власти по поводу того, где же, черт возьми, реформы, что там на самом деле за непонятки с Минском—Парижем, и почему основных сволочей до сих пор не посадили? Ну и еще по мелочам всякого накопилось.

А также с мучительной дислексией власти — специфическим расстройством современной политической речи, при котором говорить всю правду самоубийственно, а частичную самоуничижительно.

Вот тут и пришла на помощь электронная демократия.

У меня нет задачи анализировать, как с помощью новейших информационных технологий изворачивается наша власть — любая поступает точно так же. Задекларировав принципы демократии, приходится нести серьезные издержки в области публичных коммуникаций. Поэтому и создаются разные чудо-машины для реализации невротических ожиданий. Интереснее поразмышлять, почему это происходит.

«Оружие слабых», согласно автору этого термина Дж. Скотту («Господство и искусство сопротивления через потаенные послания»), чаще всего имеет вид «потаенных посланий» или неких странных действий, почти ежедневно обращаемых подчиненными к начальствующим над ними. Применение этого оружия особо распространено в традиционно авторитарных сообществах, где открытые протест и несогласие с властью грубо пресекаются жестокими репрессиями по отношению к протестующим. Этот конфликт, как показывает Скотт, существует по принципу: нормальная повседневная эксплуатация — нормальное повседневное сопротивление.

Обе стороны применяют язык идеологических искажений. Богатые рационализируют смысл эксплуатации, отказываются жить под традиционным диктатом ценностей местного сообщества, называя их «вышиватными», к примеру. Но не отваживаются бросить открытый вызов всему консервативному сообществу.

Бедные цепляются за исчезающие способы жизни, возводят в абсолют ценности прошлого — хоть большевистский коммунизм на Востоке, хоть церковь, как недавно показал конфликт во Львове. Они требуют сохранить свой полноценный статус в рамках традиционного сообщества, полностью игнорируя вызовы времени. Тем хуже для времени, считают носители апокалиптического сознания. Бедные отказываются эффективно работать в новых условиях распределения, именуемых «реформами». Возобновляется мелкое подворовывание у богатых. Гневные и угрожающие выражения, используемые в войне слов, — это не намерения. Серьезные действия выполняются молча. Их следует расценивать как осторожное сопротивление и бессознательно просчитанный конформизм. Обедневшие не вступают в борьбу открыто, персонально предпочитая публично демонстрировать лояльность по отношению к своим богатым соседям. Но сообща они их ненавидят, хотя также умеренно. Такое поведение просчитывается по традиционной сельской пословице: худой мир лучше доброй ссоры.

«Потаенные послания», к которым вполне можно отнести и электронные петиции, живут в элементарной поведенческой осмотрительности по поводу власти. Утаиваемые послания не могут существовать без посланий публичных. Петиция лишь концентрирует в политически приемлемых формулировках существующие в обществе гипертексты, включая «хейт спич», язык ненависти. Он подразумевается. Как правило, прямому адресату бывает явлено одно потаенное послание, друзьям — нечто более откровенное, в кругу совсем уж близком есть возможность не прибегать к шифровке.

В социальной структуре формируется особый слой посредников, расшифровывающих потаенные послания. У нас это политтехнологи. Они, с одной стороны, усваивают эзопов язык публичных сообщений, с другой — сами становятся мастерами потаенных посланий.

А зачем нужны петиции властям?

Во-первых, публичное послание такого рода имеет конкретную ценность. Подписант-неподписант получают различные статусы публичных знаков-оценок плохого и хорошего, «зрада-перемога».

Во-вторых, власть стремится публично разграничить информационные пространства господ и подвластных. Челобитная — это особая форма подчеркивания статуса власти, не только до ХVIII века. Высшие касты сейчас обитают в «цифре», куда низшим вход недоступен.

В-третьих, власть создает особый язык диалога, маскирующий грубость репрессивных действий. Это дедушка Оруэлл в чистом виде. Минск — это Париж, репрессии — это порядок, коллаборационизм — это «злагода», коррупция — это реформы. Соответственно, диалог — это петиция. А толпа, не поддающаяся официальному упорядочиванию, разбивается, рассекается по принципу «больше трех не собираться».

Украинская петиция — это имитация диссидентской субкультуры. Данное пространство, с одной стороны, делает возможным порицание власти, с другой — позволяет подвластным чувствовать единение.

Игры в петиции — это форма политической маскировки, потому что социальные контроль и наблюдение стремятся в принципе предотвратить действие утаиваемых посланий. Что в Америке, что в Чехии, что у нас — один черт.

Такая форма цифрового роптания достаточно продуктивна. Какой бы смешной она ни выглядела при ближайшем рассмотрении.

Альтернативой рутинному сопротивлению, в том числе, в виде петиций, является восстание. У настоящего восстания должно быть четыре параметра. Оно должно:

1) быть коллективным и организованным, а не приватным и неорганизованным;

2) быть принципиальным и самоотверженным, а не оппортунистическим и эгоистичным;

3) подразумевать революционные последствия со всеми их кровавыми издержками;

4) опровергать, а не оправдывать существующий порядок.

И если нет хотя бы одного из четырех параметров, то это просто сельский бунт голодных, каких в истории Украины были тысячи, с известным исходом, и ничего больше.

Украинская власть после Майдана получила фантастический, огромный кредит доверия не только от своего народа, но и от западного мира. Она не придумала ничего лучшего, как распорядиться им таким образом, чтобы узаконить свое идеологическое доминирование. Но совершенно естественным образом, с учетом многовековых украинских традиций, начала интенсивно развиваться субкультура инакомыслия, в которой живут народные верования о конце света (скоро новая Мировая война), сказания о социальных бандитах как классовых героях (добровольцы и радикалы как заведомо и исключительно ангелы), перевернутое восприятие мира («зрада-перемога»), мифы о бывших «добрых» царях, правивших до нынешних «лжецаревичей» («при___ было лучше»).

Но что происходит, когда стабильные, но сложные границы смыслов между господствующими и народом рушатся? Наступает момент, который Скотт поэтически называет «сатурналия мощи», по-народному говоря — «предъява». Первое публичное предъявление настоящих смыслов утаивавшихся посланий.

Относительная тишина взрывается, плебеи из пространства собственной субкультуры вторгаются в пространство нового «Межигорья». Они хотят публичного удовлетворения. В сознании восставших харизма лидеров сочетается с сотворением новых социальных структур.

Вот тут-то и проблема. Чтобы орудовать, например, гайкой, вам не нужен автомат. Или даже лопата. А нужен именно гаечный ключ. Вы можете его презирать со всей революционной ненавистью. Но гайку без него не открутите. Если, конечно, не собираетесь жить в пещере.

Население, по традиционным правилам моральной экономики, смиренно напоминает о справедливом распределении благ путем разных политкорректных заявлений.

Растущую жлобоватость власти народ стремится поразить ловким применением «оружия слабых», забывая при этом, что сама власть это оружие и выковала. Ну и начинает приворовывать, как раньше — им что, снова можно, а нам снова нельзя?

Петиции — это такой современный информационный мусорник, который никто прежде времени не стремится выносить из избы. Это заменитель прямого честного диалога, который должен и в случае власти, и в случае народа, начаться со слов: «Похоже, что где-то мы серьезно лажанулись». А без слов — никак.

Информация о материале

Опубликовано: 22 октября 2015

Харківське комунальне підприємство «Міськелектротранс» має передати 57 тролейбусів і 10 трамваїв у власність ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції». Про це свідчить постанова Вищого господарського суду від 15 жовтня.

У 2006 році ХКП «Міськелектротранс» взяв у платне користування на умовах лізингу 90 тролейбусів і 10 трамваїв у ПП «ПЛ Лізинг». Останнє купило ці машини у ТОВ «Дуотранс». На оплату 53 тролейбусів і 10 трамваїв «ПЛ Лізинг» взяв у «Кредобанку» кредит у розмірі 45,75 млн грн, який мав повернути до кінця 2011 року. В заставу банку підприємство передало куплені тролейбуси і трамваї.

Зрештою «ПЛ Лізинг» кредит не повернуло. Банк пішов до Постійно діючого Третейського суду при корпорації «Юртранссервіс», який стягнув з підприємства 47,59 млн грн. боргу. У 2011 році Госпсуд м. Києва видав наказ про виконання рішення Третейського суду.

У цей же час «Кредобанк» переуступив право вимоги боргу фірмі «ФК «Приватні інвестиції». Оскільки ПП «ПЛ Лізинг» борг не повертав, ФК «Приватні інвестиції» звернулося до суду.

Суди усіх трьох інстанцій зобов’язали «Міськелектротранс» передати ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» 57 тролейбусів і 10 трамваїв. Вони встановили, що ці машини перебували у користуванні комунального підприємства, однак їх власником весь цей час було ПП «ПЛ Лізинг».

Харківська міськрада заперечувала, вказуючи, що вона оплатила частину машин, а саме на суму 52,32 млн грн, відтак вона стала їх власником.

Однак суд вказав, що згідно з договором міськрада могла стати власником цих тролейбусів і трамваїв лише після сплати залишкової вартості і всіх лізингових платежів. Так, за договором міськрада мала сплатити 120,25 млн грн., а вона сплатила менше половини – лише 52,32 млн грн.

Суд також не взяв посилання міськради на те, що «Міськелектротранс» банкрутує, відтак спір щодо цих машин має вирішуватися у рамках розгляду справи про банкрутство. Як зазначив суд, вказані тролейбуси і трамваї були включені до ліквідаційної маси підприємства вже після прийняття господарським судом першої інстанції рішення про відкриття ліквідаційної процедури.

Власником київського ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» є польський акціонерний банк «Загальна ощадна каса». Останній також володіє «Кредобанком».

Засновником львівського ПП «ПЛ Лізинг» є Ришард Лучин, керівником – Юрій Свідзінський.

Информация о материале

Опубликовано: 22 октября 2015