Статьи

Головний військовий прокурор Анатолій Матіос - неоднозначна постать в українській владі, проте у 2014-му Матіос з нуля створив потужну структуру – бо військова прокуратура була ліквідована. Він набрав молодих амбітних слідчих та прокурорів до своєї команди. Як свідок у справі щодо розслідування загибелі людей в Іловайську можу сказати, що слідство ведеться дуже енергійно та масштабно, слідчі кваліфіковані, і справи такого рівня взагалі безпрецедентні для України. Наближаються річниці багатьох трагічних подій у ході АТО, і позиція головної військової прокуратури буде визначальною для суспільства, щоб давати оцінку компетентності та порядності дій влади стосовно трагічних подій, пов’язаних з загибеллю великої кількості українських воїнів.

- Які найрезонансніші справи зараз веде Головна військова прокуратура України?

- «Найгучніше», «найрезонансніше». Вибачте, але для мене це тільки слова. Є рутинна робота, яка має результат або не має результату. Результатом у будь-якому кримінально-процесуальному порядку є виключно вирок суду, який підтверджує правильність, досконалість і повноту зібраних доказів, які стали підставою для оголошення підозри і направлення обвинувального акту до суду. З направлених до суду і прийнятих рішень, у тому числі, що стосуються розшуку і арешту осіб, яким ми оголосили підозру, які втекли, - це затримання першого заступника прокурора Київської області, екс-прокурора Київської області Бабенка, який оголошений у міжнародний розшук. Санкцію суду на його арешт ми отримали у ході розслідування справи по екс-народному депутату Лозинському, якого за досить дивних обставин було звільнено від відбуття покарання. Що стосується сфери військових злочинів - судовий розгляд відбувається по генерал-лейтенанту Лантвойту - це начальник служби тилу прикордонної служби, генералу Недобіткову - це з державної служби надзвичайних ситуацій, скоро буде вирок по генерал-майору служби зовнішньої розвідки. Йде розслідування по начальнику тилу Нацгвардії, направлено до суду обвинувальний акт по керівнику департаменту державних закупівель Міноборони Зражевському. Оголошений у міжнародний розшук колишній керівник «Укроборонпрому» Герой України Бондарчук. Я думаю, що це просто рутинна наша робота і вона не підлягає визначенню «резонансна». Суспільна оцінка так званих «резонансних» справ - це, напевно, квінтесенція фаховості нововідтвореної чи заново створеної військової прокуратури, що відбулося завдяки рішенню Верховної Ради та миттєвому внесенню проекту змін Президентом України. Нам доводиться проводити розслідування таких подій, які викликають щоразу все більше і більше коментарів у засобах масової інформації, у соціальних мережах. Лакмусовим папером нашої фаховості є розслідування кримінального провадження щодо начальника штабу АТО (на той момент) генерал-майора Назарова, який був відповідальний за проведення операції по деблокуванню Луганського аеропорту і внаслідок дій чи бездіяльності якого загинуло 49 десантників, молодих хлопців, втрачений літак і бойова техніка. Кримінальне провадження ми закінчили, підійшли до суду з правдивою інформацією, оскільки ніхто не створював штучні докази, взяли за основу нормативну базу, яка регламентує повноваження цієї посадової особи, взяли статутні документи Збройних сил, положення про антитерористичну операцію, керівництво антитерористичної операції, про ті повноваження, які були надані, і співставили їх з наслідками, які наступили. Наголошую, що це ми зробили виключно на чотирьох допустимих і визначених кодексом поняттях, що вважаються доказами. Доказамивважаються документи, свідчення осіб, речові докази і експертиза. Все. Це виключний перелік. Все це ми зробили. Слідство закінчено, зараз підозрюваний разом з захисниками ознайомлюються з матеріалами кримінального провадження, які становлять понад 20 томів.

Справа Назарова

- Скажіть будь ласка, скільки ще часу Назаров буде ознайомлюватись? Це ж він з листопада минулого року знайомиться, коли підозру йому винесли?

- Зараз кожен день Назаров знайомиться з матеріалами провадження. Будемо сподіватися, що до кінця квітня він закінчить з ними знайомитись, слідчі розглянуть всі відповідні клопотання і обвинувальний акт буде направлений до суду, чого б це не коштувало процесуальним керівникам і слідчому по цьому впровадженню.

- А що, є якийсь тиск на слідчого, процесуального керівника?

- Будь-який тиск на слідчого передбачає реєстрацію кримінального провадження, тому що є визначена стаття КК України. Але оскільки був випадок, і це не є таємницею, тиску на експертне середовище, яке проводило експертизу - я не виключаю такої можливості створення штучних перешкод або намагання зі сторони підозрюваного або захисту нівелювати роботу слідства. Так, наприклад, до процесуального керівника, який у справі, заявлено позов захистом Назарова про захист честі і гідності. Розголошення таємниці слідства або упередженого ставлення до Назарова у частині порушення презумпції невинності не було. Кожна робота має свої труднощі. Говорити, що все пропало, чи щось неможливо - це буде неправильно. Ми робимо свою роботу, а скажемо так - від Божого благословення вона і буде мати своє завершення. Як би не було важко іти - все одно ми йдемо до логічного завершення. Я не можу стверджувати, що Назаров остаточно винний. Це може стверджувати тільки суд.

- Дайте свою оцінку - як можливо, що посадова особа найвища - Назаров, за допомогою свого керівника - начальника Генштабу Муженка, скликає офіцерів збройних сил - експертів по справі, і його адвокати вимагають від них, у службовому приміщенні Генштабу, відмовитись від своїх експертних свідчень під загрозою звільнення? Про це дав офіційні свідчення полковник Повітряних сил Лук'янчук. Чи не є це кричущим кримінальним злочином, за який потрібно вже адвокатів притягати до кримінальної відповідальності, а експертів захистити від тиску?

- Після звернення полковника Лук'янчука, а також комітету по боротьбі з корупцією Верховної Ради, військовою прокуратурою було зареєстровано відповідне впровадження і проводиться розслідування обставин цих подій. Тобто виклик фахівців і експертів з різних куточків України на нараду, яка нібито проходила, але на неї прийшли адвокати Назарова. У зв'язку з тим, що МО і, зокрема, Генштаб ЗСУ послуговуються своїми внутрішніми нормативними документами, то обґрунтованість проведення наради - це їх право, а ось порядок допуску сторонніх осіб на закриту територію - це і є предметом дослідження справи. Я думаю, що поки ознайомляться до кінця з основною справою до кінця місяця, ми будемо мати чітку процесуальну позицію слідчого, який розслідує цю справу. Але наголошую, що цю справу тиску на експертів розслідує досить молодий і досить талановитий слідчий, який відправив до суду 5 чоловік з прокуратури Київської області, в тому числі притягнув до відповідальності і оголосив підозру екс-прокурору Київської області Бабенку. В незаангажованості або в його фаховості у мене сумнівів не має. Все потребує часу - для того, щоб воно було досконалим. Найближчим часом ми ознайомимося з матеріалами, які стали підставою для наради, допитаємо адвокатів, визначимо тоді порядок їхньої відповідальності.

- А що буде тоді з захисниками, які погрожували полковнику Лук'янчуку і вимагали, під загрозою звільнення, змінити експертні покази?

- Якщо буде достатньо даних для оголошення підозри - їм буде оголошена підозра. Тут є одна юридична міна - якщо буде, наприклад доведено, що захисники Назарова впливали якимось чином на процесуальних осіб, в даному випадку - експертів, вони не можуть бути захисниками. Якщо якесь процесуальне рішення по захисниках слідчим буде прийнято, тоді Назарову потрібно буде шукати інших захисників або слідчому призначити державних захисників, які також повинні будуть заново ознайомлюватись з матеріалами справи.

- Це яка санкція? На скільки адвокати мають сісти в тюрму у разі доведення їхньої вини?

- Здається до двох років. Але в даному випадку адвокати, як і судді, є спецсуб'єктами кримінального процесу: їм може бути оголошено про підозру лише за санкцією заступника обласного або регіонального прокурора, або прокурором зазначеного рівня, або заступником генерального прокурора (тобто мною). Вони є спецсуб'єктами у кримінальному впровадженні, як судді, адвокати..

- У справі Назарова всі документи, які потрібні слідству, все, що має бути долучено до справи - все долучено? Тому що є інформація, наприклад, з Адміністрації Президента, що було рішення Печерського суду про те, що потрібно деякі документи стосовно цієї справи взяти в АП, бо на виліт важких транспортних літаків військові чомусь письмово запитували президента. Чи АП відповіла на клопотання суду і військової прокуратури?

- Скажу так. Слідство завершено. Доказів, здобутих в процесі кримінального впровадження, достатньо для складання обвинувального акту. Межі досконалості - не має. Добросовісна переконаність слідчого у достатності доказів - це є його право, визначене кодексом і законами. Ще раз наголошую, що досконалості немає, але все, що кимось, хто за це відповідає, не виконано з якихось суб'єктивних або інших причин - це міна уповільненої дії або бумеранг у майбутнє, який завжди повертається.

- А що зараз Назаров? Продовжує виконувати свої обов'язки?

- У нього є заборони - відлучатися з міста, він повинен повідомляти слідчого - куди він пересувається. З формальних підстав він не відсторонений з посади, він може виконувати функціональні завдання, які йому доручає керівництво ГШ. Втручатись в робочий процес, в службовий процес ГШ України, військова прокуратура не має повноважень - це не є нашою компетенцією. Це на розсуд його безпосереднього керівника.

- Назаров знайомиться зі справою належним чином, на допити ходить?

- Ходить. Допитів уже не має. Він повинен ходити знайомитись зі справою. Він почав з понеділка ходити і за день в середньому знайомиться з одним томом. Їх там, здається, 28. З урахуванням свят, я сподіваюсь, що до кінця квітня він закінчить. Розслідування такої категорії справи є надзвичайно унікальним. Тому що, по-перше, Україна ніколи за період своєї незалежності не воювала, друге - кваліфікація дій при невиконанні бойових статутів Збройних сил в системі АТО може мати дискусійне значення, як при кваліфікації, так і при подальшому слуханні в суді, але я переконаний у чесності та професійності слідчого, процесуального керівництва у кримінальному провадженні, оскільки це незаангажовані молоді хлопці, які підписали контракт з МО як офіцери військової прокуратури. Довго, правда, це відбувалося з невідомих і різних причин, коли їх не оформлювали на військову службу. Для будь-кого, хто служить і отримує зарплату, різниця між військовим та цивільним прокурором становила 1,5 тисячі гривень. Може, це і не гроші для когось, але для хлопців, багато з яких кинули все на окупованих територіях і служать Україні, - це суттєво.

- Яку зарплату отримують військові прокурори?

- На сьогодні, у середньому, до 7 тисяч гривень. З відрахуваннями, на руки - 5-6 тисяч. Це реальна зарплата для нашого Міністерства оборони. Усього в Головній військові прокуратурі 13 слідчих в центральному апараті і 82 взагалі по всій Україні, які фактично працюють цілодобово. Навантаження величезне. Процесуальний керівник у справі Назарова - вийшов з Автономної республіки Крим. Він залишив Крим, перейшов на континентальну Україну, почав працювати у військовій прокуратурі і зараз, проживаючи у родичів, самовіддано служить своїй Батьківщині. Це не високопарні слова і я поважаю його рішення. Я з ним розмовляв з приводу тих життєвих обставин, які йому прийшлось пережити, покидаючи домівку, і бачу, що у нього грань між справедливістю і несправедливістю дуже чітка, оскільки він насправді пережив і втратив, напевно, більше, ніж ті, хто мешкав і працює на континентальній Україні.

- Чи не було спроб зверху прикрити справу Назарова, команд все зупинити, не чіпати генерала?

- Будь-яке кримінальне провадження, яке є квінтесенцією зміни вектора долі людини, навіть тільки оголошенням підозри про вчинення злочину - без вироку, без обвинувального акту - вже тягне за собою інтереси і форми захисту. Скажу дипломатично - сказати, що не було нічого - це сказати неправду. Сказати, як було, я думаю, що наразі є недоречним. Важливий результат, а не ті перешкоди, які приходиться долати по ходу. Я вже колись говорив, що є речі, які для любого правоохоронця є недоторканні. У всій правоохоронній системі є таке поняття, що там, де є вбивство, зґвалтування і наркотики не може бути компромісу. Все інше або спокуса або політика. Тому я би не хотів, щоб мої діти, діти інших батьків несли відповідальність за нашу бездіяльність, або дворушництво. Ніхто, почуйте мене, ніхто не має права розпоряджатися чужим життям. Тому справу свою ми робимо, я рахую, чесно та досконало. Ми не піаримося і не піарилися. Результати роботи у нас є. Якщо взяти сумарно все, що зробила військова прокуратура за ці півроку після моменту її відтворення, то ми змогли досить динамічно вплинути на багато речей, починаючи від державних закупівель на потреби оборони до розслідування злочинів по дезертирству, по підвищенню військової дисципліни, по досягненню мети невідворотності покарання за військові та й не лише військові злочини. Останній приклад - затримання прокурора Краматорська, його заступника і працівника міліції за системні хабарі слідчими управління нагляду за додержанням законів об'єднаними силами АТО. Принагідно дякую першому заступнику Голови СБУ генерал-полковнику Грицаку за мужність і високий професіоналізм при організації оперативного документування.

Справа Зражевського

- До речі, розкажіть, будь ласка, про справу Зражевського, керівника департаменту держзакупівель Міноборони, якого підозрюють у спробі розкрадання 443 мільйонів гривень на закупівлі пального.

- Це корупційно-економічна справа з досить типовою кваліфікацією - це був замах на розкрадання, який ми змогли упередити завдяки плідній операції із спецпідрозділом УБОЗ МВС. Вони здійснювали оперативний супровід, завдяки чому знайшли «напівбомжа», який був зареєстрований у військовому гуртожитку і на фірму-метелик готовий був поставляти для армії, з 30-відсотковою передоплатою, пальне. Так ось, за місяць ми кримінальне впровадження розслідували, а потім 4 місяці знайомили з його матеріалами Зражевського, захисників, які змінювались, розглядали кучу клопотань, брали участь у судових слуханнях по оскарженню санкції його арешту і визначенню йому понад 16 млн гривень застави... Але наразі ми маємо те, що маємо.

- А хто вніс заставу за Зражевскього, чому він звільнений з-під арешту?

- Ніхто не вносив заставу за нього. Коли обвинувальний акт щодо нього був переданий до суду, на попередньому слуханні суддя за усним клопотанням адвоката, який сказав, що у підзахисного погіршився стан здоров'я, змінив йому міру запобіжного заходу на домашній арешт без внесення будь-якої застави. І на даний момент Зражевський буде святкувати Пасхальні свята вдома, маючи можливість по іншому будувати свій захист, у пошуках активів, які потрібно заплатити стороні захисту або інші доводи знайти для нашого доблесного незаангажованого суду. Найдивнішим було те, що суддя, який змінив йому міру запобіжного заходу, сам був зовсім недавно під кримінальним провадженням за підозрою в отриманні хабара... Це та ситуація, коли той, хто сам був під підозрою, набагато краще розуміє злочинця, ніж сторону держави.

Справа Іловайська

- Важлива велика тема - Іловайськ. Ви вперше озвучили нещодавно шокуючі цифри втрат: що загинуло десь 360 людей і 180 зникло безвісти, але про них немає звістки з того часу. Скажіть будь ласка, ці величезні втрати - 500 осіб, вони остаточні і наскільки детальна і точна ця інформація?

- До мого жалю, на той момент, коли я озвучував ці цифри, вони не було остаточними. З моменту останнього озвучування на сьогоднішній день слідством підтверджено, шляхом отримання документальних матеріалів, загибель під Іловайськом 459 чоловік, поранення 478 і також нанесення матеріальної шкоди, шляхом втрати бойової техніки, на суму понад 70 мільйонів гривень.

- А стосовно зниклих безвісти?

- Ми змушені за весь цей період іти шляхом особистого «перещупування» всіх загиблих і поранених. Такий час був, коли армія будувалась фактично з нуля, і наявність добровольчих батальйонів і людей, які добровільно їхали в зону АТО, вона не завжди була оформлена документально. Тому встановлення усіх втрат- це робота саме через госпіталі, морги, з наявністю експертиз по смерті, з даними, які записували лікарі цивільних лікарень. Що стосується тих, що потрапили у полон. На той момент рахувалося 180 чоловік, але обставини захоплення в полон і дислокація таких осіб постійно уточнюються. У нас допитано троє чоловік, які стверджували, що вони були під Іловайськом, але їх там взагалі не було, тому що трафік їхніх телефонів показував, що вони взагалі були в другому місті. Ми дуже ретельно до цього підходимо. Тому що загиблі і поранені - це наслідки, які передбачені кодексом, які можуть інкримінуватися тій, чи іншій особі. Зниклі безвісти не вважаються загиблими і не можуть відноситись до втрат.

- Які є проблеми у слідства?

- Велика проблематика у нас стала з допитами військовослужбовців добровольчих батальйонів, які без команди не хочуть допитуватись, багатьох військовослужбовців батальйону «Азов» ми досі не змогли допитати - вони відмовились, мотивуючи це забороною командира батальйону. Командир батальйону «Азов» Білецький жодного разу не допитаний. Крім того залишилось декілька досить знакових процесуальних дій, які потрібно було виконати, але з різних обставин, ми їх не можемо виконати. Потрібно допитати чотирьох осіб, свідчення яких є надзвичайно важливі для кінцевої кваліфікації тих обставин, тих подій, що відбувалися. Експертиза, фактично, закінчена по Іловайську, але не підписана. Ще раз наголошую - більше 25 експертів повинні зібратися в одному місці, продивитися, проаналізувати висновки, погодитися чи не погодитися з висновками колег і підписати акти експертизи. Коли навіть хтось буде незгодний - можна винести окрему думку, але експертиза має бути підписана всіма фахівцями. Всю роботу, окрім цих 4 допитів, ми виконали. Зараз іде рутинна робота по переперевірці достовірності втрат і підтвердженню документів про ці втрати. Все інше відпрацьовано. Все, що стосується свідчень осіб, зібрання документів, речових доказів - все зроблено. Залишилось отримати висновки експертизи і прийняти кінцеве процесуальне рішення в наданні оцінки подій, що відбулися. Втрати великі. Країна ніколи не втрачала так масово своїх захисників та патріотів.

- Щодо зникнення комбрига 51-ї бригади Півоваренка - після його зникнення в бою бригада була звинувачена в тому, що вона здала фронт і була розформована. Для багатьох офіцерів і солдатів це дуже болюче питання. Тим більше, що ця бригада, насправді, взяла в полон 13 кадрових російських військових і це дозволило встановити документально факт російської агресії.

- Для того, щоб зрозуміти зону причинно-наслідкового зв'язку тих всіх подій, які відбувалися на театрі бойових дій, тобто в зоні АТО, потрібно би було починати з моменту запровадження АТО, тому що Іловайськ був наслідком чогось. До Іловайська відбувалося багато інших подій, які приводили до тих чи інших наслідків. Прийняття управлінських рішень, що стосується збільшення, зменшення, формування, розформування військових частин - це не компетенція військової прокуратури. На даний момент ми маємо об'єктивну складову - відсутність підтверджуючих даних про загибель комбрига, і, при цьому, відсутність самої людини. Передбачаємо, на жаль, що командир 51-ї бригади загинув. Після загибелі командира - це абсолютно об'єктивно, могла наступити часткова втрата керованості підрозділу. Ми знаємо кількість людей тієї самої 51-й бригади, яка перейшла на територію РФ, потім повернулася. І направлені до суду кримінальні провадження і обвинувальні акти по більшості цих осіб з визнанням винуватості, які розказували, що на нас напали, а ми самі поїхали по команді такого-то в сторону найближчого пункту РФ. Це кримінальне провадження в Запоріжжі розслідувалося, там були акції громадських організацій - вимагали моєї люстрації, але є те, що є…

- У своєму інтерв'ю газеті «Вєсті» генерал Назаров - командувач штабу АТО, заявив, що війна без втрат не буває, це нормальні втрати, які були в Іловайську, загальноприйняті в сучасних війнах. З точки зору військової прокуратури, чи існує у нас юридично визначене поняття «прийнятних втрат»? Тобто, 500 - прийнятно, а 600 - вже не прийнятно..

- Розіб'ємо питання на декілька. Для мене є головним одне - все, що пов'язано з медіахолдінгом і газетою «Вєсті» не є істиною в кінцевій інстанції. Я не зовсім довіряю їх формулюванням в частині надання оцінок і покладання акцентів. Що стосується надання Назаровим коментаря саме цьому виданню,вважаю це нижчим гідності будь-якого офіцера. Моє суб'єктивне враження, що газета «Вєсті» - це є рупор і площадка нашого ворога. Давати коментарі нашим ворогам вважаю нижче своєї гідності. Це перше. Що стосується природних і допустимих втрат. Є методологія, розрахована у кожному збройному формуванні, будь то з'єднання чи частина, у даному випадку в МО, які накладені калькою ще за пострадянським методологічним принципом. У мирний час допускається при проведенні оперативно-тактичних та інших злагоджувальних навчань до 3% не бойових втрат. Всі, хто проходив базове навчання у радянських та пострадянських військових закладах, напевно, і послуговуються такими поняттями. Цинізм війни полягає в самому її існуванні. Війна сприймається так, що мають бути загиблі, поранені, переможені і переможці. У війні немає переможених та переможців. Є загиблі та поранені. І кожне життя є надзвичайно важливим. Особливо те, яке ще нічого не встигло прожити. 88-го, 90-го, 91-го року народження, 94-го - молоді юнці, які, вибачте, ще присмак поцілунку на губах не до кінця змогли усвідомити. Тому кожен, хто загинув - є велика втрата для українського народу. Тому усунення причин і умов для неповторення таких речей є основним важелем закону. Невідворотність покарання, щоб не було бездіяльності і наступила невідворотність покарання для тих, хто зробив умисно або внаслідок зайняття невідповідної власним умінням і здібностям посади.

- Керівники Генштабу - Муженко, Назаров підводять до наступного: це війна, а під час війни розслідування взагалі не потрібні, бо війна без втрат не буває. Підтекст саме такий - тут взагалі нема чого робити суду, ворог стріляє, а значить, є втрати, і генералів чіпати не можна.

- Я би не хотів давати концептуальної військової оцінки висловлюванням керівництва ГШ. У військових статутах чітко все написано. Війна повинна називатися війною. Якщо війна, то повинен бути оголошений військовий стан. Якщо в нас АТО, то тут є обов'язковим, згідно з законом, чітке планування і зона відповідальності кожного за конкретні дії чи бездіяльність.

- Якщо б то була війна і загинуло ще більше людей, то не було б наслідків?

- Наслідки завжди є. В частині того, що люди живі, а потім загинули. Але це вже зовсім інша юридична конструкція, юридична відповідальність. АТО - це антитерористична операція не латентна і довга в часі, яка повинна бути чітко спланована, визначені ресурси і засоби, і механізми досягнення мети. У даному випадку кожна смерть в зоні АТО, навіть після обстрілу, реєструється як кримінальне впровадження і розслідується або як вбивство, або як терористичний акт проти окремо взятого представника української держави. На жаль, Україна потерпає від підміни понять. Коли біле не хочеться назвати білим, а сіре хочеться назвати фіолетовим. Тому ми і маємо юридичну колізію, коли військові ображені на пильну увагу військової прокуратури. Я роблю те, що роблю за законом. Хай мені скаже будь-хто, що саме я зробив неправильно. Зможу виправити - виправлю. Не зможу пояснити - значить, треба буде прийняте вольове офіцерське рішення і піти. Але я офіцер в запасі. Будучи головним військовим прокурором я не маю спеціального військового звання генерал-майор юстиції, а є старшиною запасу по військовій спеціальності зв'язківець-телеграфіст. Оце і називається підміна понять. Поки речі не названі своїми іменами, немає карти мінних полів, ти йдеш по мінному полю, наступаючи на повсякденні міни різнокалібрових інтересів. Я би не хотів, щоб, як війська, так і ті, хто працюють в оборонній сфері, ходили по мінних полях. Держава для того і існує, щоб регламентувати, де мінне поле (я говорю образно) і де ходити, а де не ходити. Але невідворотність покарання повинна бути визнаною загально рівною для всіх без винятку. І до честі нинішнього генпрокурора пана Шокіна і до честі колишнього прокурора пана Яреми, це люди з чоловічим стержнем, які взяли на себе відповідальність підтримати резонансні розслідування. Я вдячний їм за підтримку.

- Чи встановлено слідством, хто саме надав наказ атакувати Іловайськ? Чи були допитані учасники засідання у Президента на початку серпня, де було все керівництво силових структур, Верховної Ради і де була поставлена ця задача начальнику ГШ?

- Ви говорите зараз так, наче були присутні на тій нараді. Ви самі бачили, або чули зі слів? Якщо чули зі слів, то так і скажіть із чиїх, і ми їх допитаємо.

- Як свідок я сказав, з чиїх слів я це чув і в показах це зафіксовано.

- Так. Ви допитані у кримінальному провадженні, але я уже наголосив раніше, що ми зробили всі слідчі дії, за винятком допитів чотирьох осіб, одну із яких я можу назвати - це командир полку «Азов» Білецький. Повістки були вручені всім в установленому законом порядку. На даний момент, в силу певних об'єктивних причин - четверо важливих свідків не допитано.

- А чи може відбутися процес, якщо кілька ключових свідків не допитані?

- Процес завжди може відбутися, але повнота і об'єктивність слідства визначається слідчими і процесуальними керівниками, які дивляться на відповідність кримінально-процесуальному кодексу тих слідчих дій, які проводить слідчий. Наявність більшої кількості деталей і суб'єктивних думок тих, хто брав участь у подіях - вона важлива, але, на жаль, точніше на радість будь-якого законника, яким є слідчий, є інші докази і найбільш об'єктивними свідками є документи. Так от - вилучені всі документи і з тих документів, якщо люди не дають щирі або повноцінні свідчення, висновок слідчого базується на тих доказах, які здобув іншим шляхом - документах, речових доказах і свідченнях інших людей. Тому ті, хто не допитані, можливо колись знайдуть можливість. Все що необхідно в цій частині є в матеріалах кримінального провадження, тобто нами дотримано встановлений порядок надсилання повідомлень і запрошень для участі у слідчих діях. Для того, щоб це не було суб'єктивно з боку слідства, є така форма в кримінальному процесі, що основні свідки кримінального впровадження, можуть бути допитані безпосередньо в суді. Так от по справі Назарова основні свідки були допитані в суді з повідомленням сторони захисту Назарова, з повідомленням самого Назарова. Тому я абсолютно спокійний, що наскільки це можливо, максимум зроблено для повноти, об'єктивності і незаангажованості розслідування цього кримінального провадження.

- Мені здається, що загибель людей за будь-яких обставин має отримувати оцінку офіційними органами і визначати відповідальність посадових осіб.

- Конституційний обов'язок кожного громадянина чоловічої статі в кожній державі - це захист своєї держави. Тобто - це обов'язок віддати своє життя на захист державного устрою, конституційного ладу і територіальної цілісності. Не буває боротьби без втрат. Я не закликаю розкидатися чи цинічно ставитисядо людської долі, але ми повинні зрозуміти, що невірність, або неповнота, або непідготовленість політичних рішень, які призводять до управлінських рішень, де як наслідок є загибель людей, це як політична, так і кримінально-процесуальна відповідальність. От саме тому існує тонка грань між політичною відповідальністю і управлінською - це і є суб'єктивне розуміння того, хто досліджує, як журналіст, і розслідує, які військова прокуратура, одні і ті самі події. Ми повинні базуватися виключно на чотирьох китах кримінального процесу - свідчення, документи, експертиза і речові докази. Все. Іншого не дано.

- Відповідальність за те, що не були вжиті заходи військовим командуванням стосовного того, що російські війська вторглись - чи є в справі проаналізовані всі дані української розвідки? Чи зафіксовані у справі попередження командування АТО нашою розвідкою, що російські війська вторгнуться 23 серпня?

- Від даних космічного агентства України по секундах за зонами протягом всіх днів подій під Іловайськом до щоденних оперативних розвідувальних зведень всіх розвідувальних органів - нами все зібрано. Всі ці матеріали надані експертам, і кожен з них суб'єктивно досліджує своє питання, як командну частину, так і розвиток подій, тобто це вхід в Іловайськ, оборона Іловайська, потім відступ - воно все екстраполюється, тобто накладається на ті дані, які щоденно - три рази на добу, доводилися до відповідних оперативних штабів. Хочу наголосити, що стратегічне керування за всіма положеннями того, що відбувалося, було по документах покладено на оперативний штаб АТО. Штаби секторів бачили локально ситуацію, загальну ситуацію і загальна картина - за різних обставин і певних управлінських рішень - до них не доводилась. Я би не хотів наперед забігати у частині оголошення всієї документально підтвердженої бази, яка може стати підгрунтям для оцінки дії чи бездіяльності тих чи інших осіб. Я вважаю це недоречним до отримання висновків експертизи. Все, що можна було знайти, у тому числі в дублюючих варіантах, все нами відпрацьовано. Щоб вилучити один таємний папір з ГШ, доводилось писати кілометри процесуальних документів, іти в чергу до суду, отримувати дозвіл на вилучення. Це не так просто, як здається у соціальних мережах - виявили, затримали, арештували. Все просто - це при суді Лінча, коли люстрацію проводять через сміттєвий бак. Тому отримання доказів за вчинені військово-командні дії або за їх наслідки - це досить рутинна і складна справа. Я усвідомлюю цю зону відповідальності і наслідки будь-якої правильної чи неправильної нашої дії.

- Чи були запити від командування сектору Б, від оточених частин, що їх оточували росіяни і запрошували вони дозвіл на відхід з Іловайську заздалегідь, ще до того, як кільце стало щільним?

- Коли до нас зверталась тимчасова слідча комісія ВР, щоб ми слідчим шляхом перевірили все, що вони досліджували (попередні результати слідчої комісії виставлені на широкий загал і є у вільному доступі) то скажу так: все, що написано в цих висновках, досліджено нами глибше, повніше і більш об'ємно. У справі є відповідь на всі ці запитання. Щоб довго не говорити - так, все це досліджувалось, все це встановлено.

Підміна понять - називання миру війною, а війни миром - це велика біда. Але ми приречені зберегти державу, ми приречені зберегти мир до того часу, поки не зможемо воювати, або диктувати свою волю на перемовинах, щоб знівелювати знищення найбільш патріотичного генофонду держави. Тому що той, хто не ухилився і пішов воювати - з добровільним бажанням - це генофонд нації. Це ті, за спинами яких ми в тилу, фактично, не відчуваємо біди і горя крові та смерті.

Справа Назаркіна

- Стосовно ще одного скандального персонажу - це генерал Назаркін, колишній начальник управління спеціальних операцій Генштабу. Зараз він призначений заступником командуючого оперативним командуванням «Захід», при тому, що по ньому була кримінальна справ, в нього родичі в Росії і він причетний до загибелі кількох груп спецназу. Скажіть, справи по Назаркіну у військовій прокуратурі існують?

- Після того, як була хвиля в соцмережах і в ЗМІ, були відповідні звернення, ми зареєстрували провадження, ретельно все дослідили. Наявність родичів в Росії не тягне за собою кримінальної відповідальності. Отримати докази причинно-наслідкового зв'язку дії чи бездіяльності, фаховості чи нефаховості Назаркіна внаслідок чого, як говорять, загинуло декілька груп спецназу, нам встановити не вдалось. Нам не вдалося здобути доказів, які би дозволяли оголошувати підозру чи приймати процесуальне рішення відносно цієї особи. Що стосується подальшого проходження служби і кваліфікації, а також відповідності займаним ним посадам, то це не є компетенцією військової прокуратури.

- Досліджується чи є предметом судового дослідження факт загибелі двох груп спецназу 3-го полку під Латишево у липні 2014 року, коли вони отримали наказ на пошук пілота збитого штурмовика, хоча пілот вже вийшов на той час на нашу територію?

- Так. Саме ці події досліджувалися, і нам не вдалося знайти достатніх підстав і доказів причинно-наслідкового зв'язку їх загибелі до дій чи бездіяльності Назаркіна.

- А хто віддав наказ?

- Все це встановили. Особисто можу пояснити, офіційно вважаю не доречним. Підстав для оголошення підозри Назаркіну ми не встановили. Що стосується його фаховості ї - це не є компетенцією військової прокуратури. Це виключно компетенція начальника ГШ.

Чи готується звільнення керівництва військової прокуратури за Іловайськ та ІЛ-76?

- Наскільки відомо, нещодавно звільнився Ваш заступник по слідству Григорій Остафійчук. Чи можливе зараз Ваше звільнення після цього? Чи не є це сигналом, що керівництво військової прокуратури, яке вело справи по ІЛ-76, Іловайську та інших справ, які будуть мати гучний політичний резонанс, буде звільнено?

- Мій заступник звільнився на підставі власного рішення. У нас була довга розмова з цього приводу. Це високо фаховий, абсолютно порядний і без напівтонів слідчий-процесуаліст і керівник. Я його дуже поважаю, але після його звільнення говорити про збереження уже напрацьованого потенціалу військової прокуратури у повному обсязі не доводиться.

- Він пішов через блокування справ, які він веде - по Іловайську, Іл-76?

- Я повинен виконати свою роботу. Я віддаю собі звіт, що я її вмію робити і я хочу її довести до логічного завершення. Чому звільнився мій заступник? Я думаю, що це доречніше спитати у нього. Названі у запитанні причини теж мають серйозне право на життя.

- Чи не відбудеться за цим Ваше звільнення?

- Це питання перебуває у виключній компетенції Генерального прокурора. Це питання не до мене.

- І до яких наслідків щодо справ це приведе?

- Моє звільнення може бути (як і будь-кого за наявності підстав) у будь-якій момент - на все воля Божа. Підставою може бути не фахове виконання покладених функціональних обов'язків, але це може тягнути за собою всього лише звільнення з посади. Вважаю, що мені вдалося, завдяки підтримці Віталія Григоровича Яреми і підтримці Віктора Миколайовича Шокіна, зробити багато. Чи будуть наслідки для справ? Звичайно будуть. Все об'єктивне базується на суб'єктивному - суб'єктивне сприйняття слідчого, суб'єктивне рішення ризикнути і взяти на себе відповідальність, але не це головне. Держава, яка не може захистити людину, яка фахово, без всяких політичних і позаполіт

Информация о материале

Опубликовано: 21 апреля 2015

Две дороги: одна заасфальтированная — в официальных докладах и заявлениях большезвездных чинов, и другая, протоптанная тысячами ног — на которой держится фронт на самом деле. Война, не по уставу — какая она? Что на самом деле работает и что не работает в условиях войны? Какие регламенты и правила требуют замены, а какие — дисциплинированного исполнения? Охватить всю проблематику невозможно, но наиболее яркие фрагменты, которые бросаются в глаза во время поездки в АТО, стоит собрать воедино.

Хаос и безответственность на фронте начинаются, разумеется, с самого верха. И причина тому короткая и ясная — АТО. Все, что происходит на Донбассе, полностью противоречит нормативной базе, уставам ВСУ и Уголовному кодексу. Закон о проведении антитеррористической операции предполагает, что АТО проводится в мирное время. Война — это совсем другой юридический статус войск. А регламентирование действий войск во время АТО определяют законы мирного времени. Например, в мирное время допустимые потери во время маневров и занятий боевой подготовкой по советским еще нормативам — до 3%. Все, что выше — уголовная ответственность. Применимо? Нет. Фактически АТО — это «недовойна», а юридически — это мирное время, запрет на ограничение прав военнослужащих и мирных граждан.

Де-факто мы отражаем агрессию Российской Федерации, воюем, но юридически войны нет, и это является основанием для многочисленных злоупотреблений военного командования. Генеральный штаб кивает политическому руководству на «особые условия» и оправдывает свое несоблюдение уставов и наставлений по боевому управлению неопределенным юридическим статусом. В результате хитрые военные бюрократы, и прежде всего начальник Генерального штаба Муженко, умудряются не подписывать документы, не составлять приказы и карты. Казалось бы, что значит письменный приказ? Кому-то может показаться, что это ерунда, бюрократия. На самом деле, без письменного приказа никакое ответственное и эффективное управление войсками вообще невозможно. Потому что организовать взаимодействие, подвоз боеприпасов, связь по мобильному телефону просто нельзя. Для того и пишутся приказы, чтобы задача была ясна для всех участников операции.

Организация управления армией полностью противоречит всем уставам. Начнем с разделения линии фронта на четыре сектора. Это не только абсурдно с военной точки зрения, учитывая небольшое количество войск, но и не предусмотрено уставами.

По действующей нормативной базе, оперативное управление войсками осуществляют оперативные командования, а также штабы воинских частей и соединений. А у нас на практике войсками управляют Генеральный штаб и командования секторов. Понятие «сектор» применимо исключительно в рамках полицейской операции. Более того — в рамках полицейской операции никакой импровизированный сектор не может и не должен подменять собой военное управление.

«Наставления по оперативной работе органов военного управления» Генштаба нарушаются на каждом шагу. Генштаб не ведет карты, не пишет замысел операции и план операции. Результатом этого являются только безответственность и хаос в управлении войсками.

Ввиду полного несоответствия уставов действующей практике командиры воюют по своим собственным правилам. Командир одной из десантных бригад прямо говорит — мы устав не открываем, он в ходе АТО оказался вообще бесполезен.

К совершенно хаотичным последствиям приводит отсутствие программы развития вооруженных сил. Вернее, такая программа есть, но новая численность в 250 тысяч человек и новая структура в ней не определены.

В результате мы имеем патовую ситуацию — огромная разбухшая армия, перегруженная вспомогательными и тыловыми частями. Армия-микроцефал, имеющая колоссальный некомплект и недостаточную численность боевых бронетанковых, пехотных и артиллерийских подразделений. На самом деле, учитывая скромные ресурсы и технические возможности страны, увеличение численности армии не имело смысла. Наоборот, было бы разумнее создавать качественное превосходство. Армия меньшего состава могла бы быть быстрее и качественнее оснащена.

Огромные потребности необоснованно раздутых штатов заполняются небоеготовой техникой, а командование приписками оправдывает это разбухание. Меньшая по численности армия могла бы больше покупать новой надежной техники. А разбухшая армия для отчетности докладывает о «капитальном ремонте» полностью разукомплектованных боевых машин. Качество такого «восстановления» очень низкое, да и надежность старого железа, пролежавшего на складе десятки лет, тоже сомнительна.

В результате боеготовность боевой техники обеспечивается силами самих армейцев и волонтеров. В Украине уже действует рынок ремонта бронетехники — никаких проблем купить, например, танковый аккумулятор. Вполне ходовой товар массового спроса, как выяснилось.

С техникой вообще забавная ситуация. Большая часть автотранспорта в зоне в ВСУ, которая технически исправна — это не военный автотранспорт, на который списываются деньги, а транспорт, доставленный волонтерами. Ремонты армейских грузовиков, кстати, также осуществляют за свой счет как правило волонтеры.

Большинство армейских частей обеспечиваются продуктами питания и водой опять-таки волонтерами, родственниками, личными связями на местах с населением. Доля государства в поставках не доминирует. Та же ситуация с формой — армия дает один комплект формы, а все остальное — белье, дополнительная одежда — поставляется волонтерами.

По сути, в стране действует две параллельных службы тыла — одна, более эффективная — волонтерская, и вторая менее эффективная — военная. К сожалению, организованная военная структура не скоординирована и не имеет единой системы учета и единой системы контроля потребностей войск. Это особенно остро проявляется на передовой.

Недостаток ресурсов, выделяемых на финансирование армейских программ снабжения, не снизил уровень коррупции, а наоборот — увеличил.

Волонтеры стали узаконенной формой сокрытия недостачи и отсутствия отчетности. Командирам гораздо проще вместо оформления заявок в службу тыла позвонить волонтерам, чтобы те помогли вещами и питанием, ремонтами и связью, чем обращаться к своему командованию. В результате на фронте существует две бухгалтерии, и открывается широкое поле для манипуляций, поскольку плановые поставки армейского снабжения можно заменять волонтерской помощью — если оставить солдат без необходимого, они с помощью родственников и волонтеров сами могут решить свои проблемы.

Более того, распространены случаи, когда командование забирает у бойцов предметы снаряжения, прежде всего связь, которую дарят бойцам волонтеры. Связь — это еще одна забавная неуставная проблема.

Системы связи нет. Штатная армейская радиосвязь, прежде всего коротковолновая типа советской Р-159, отсутствует в достаточных количествах. Силовые структуры Украины до сих пор не утвердили даже единый стандарт военной связи. Всего лишь год войны, видимо, есть время подумать… Поэтому связью войска обеспечиваются по своему усмотрению. Тактическая связь — это как правило гражданские УКВ-радиостанции, с одной фиксированной частотой. Поскольку общая система связи отсутствует, то хорошего командира во время боевой операции можно определить по набору радиостанций разных марок, которыми он связан с различными подразделениями. Чтобы наладить взаимодействие, проще всего обменяться рациями. Впрочем, проблему КВ-связи это не решает.

На самом деле, любому военному специалисту отсутствие системы связи говорит об отсутствии системы нормального военного управления. Но для командования ВСУ это не приоритет. Все уповают на тот день, когда НАТО вдруг передаст тысячи «Харрисов» и когда-нибудь закроет наши потребности. А пока генералы отдают команды по мобильным телефонам. К сожалению, вопросы оперативного управления телефону не доверишь, и потому у каждого подразделения на передовой свои каналы связи и свои методы взаимодействия с соседями.

Такая же абсурдная ситуация складывается с оснащением армии беспилотными разведчиками. Волонтерская организация «Армия SOS» создала свои постоянно действующие подразделения аэроразведки с помощью беспилотников, стоимость которых составляет порядка 3 тысяч долларов, полностью закрывающих потребности тактической разведки на уровне батальон—рота. Деньги для государства смешные, а закупать такие аппараты и обучать специалистов можно буквально десятками в месяц. Вместо того чтобы быстро решить эту проблему, армия проводит консультации и надеется бесплатно получить от американцев «Рэйвены». А войска на передовой обращаются опять-таки к волонтерам. Но, к сожалению, все подразделения волонтеры охватить своим вниманием не могут.

Неуставная проблема связана с топливом. Топливо на фронте — это единственная валюта вооруженных сил, которые получают мизерную зарплату и недостаточное снабжение. За помощь армейским топливом фермеры щедро отсыпают продукты. Некоторые командиры, увы, топливом даже торгуют, урезая обеспечение боевых частей.

Во время одной из ревизий Минобороны, когда всплыла недостача минимум двух цистерн топлива, командование бригады немедленно сочинило историю, что эти цистерны только что взорвало «Градом» (во время перемирия).

Армия очень завидует Нацгвардии, что у нее обеспечение осуществляется более аккуратно и что закупается новая техника. Причина в том, что в МВД совершенно иная система обеспечения — они не привлекали волонтеров для помощи в организации тыла, МВД просто реалистично оценило свои возможности и распределило бюджет. Определив реальные потребности, средства аккумулировали не для ремонта старой 30–40-летней техники, а для закупки полностью новой.

Основа проблем комплектования войск и организации тыла — отсутствие обоснованной и реалистичной программы развития ВСУ. Именно это не позволяет обеспечить планирование расходов на ремонты и закупку новой техники.

Совершенно фантасмагорическая картина в отношении армии к добровольческим формированиям. Командование с большой ревностью относится к добровольцам, пытается преуменьшить их вклад. На самом деле, на фронте добровольческие отряды «Правого сектора» и батальона «ОУН» — это относительно небольшие части из сотен бойцов. И сама армия негласно передает им на вооружение определенные виды техники, а также дает боеприпасы для трофейного оружия, которое захватывают добровольцы. Армейское командование прекрасно знает, что стойкость добровольческих частей выше обычной пехоты, и с удовольствием ставит опасные задачи по разведке. У «Правого сектора» на передовой в Песках были и танки, и противотанковые пушки, и минометы — частично трофейное, частично армейское. Армия дает добровольцам оружие и боеприпасы в обмен на то, что добровольцы держат в некоторых местах армейский фронт, проводят разведывательные поиски без ущерба для репутации командования, на свой страх и риск. Чтобы сохранить бойцов, надо узаконить добровольческие части и действующую структуру командования. Воины идут в «Правый сектор», чтобы не подчиняться не всегда адекватным действиям армейского командования.

Одна из ключевых проблем армии — комплектование войск мотивированным личным составом — также всегда решается не по уставу. Проблема в том, что и организация мобилизации, и комплектование, и боевая подготовка в руках одной структуры — Генштаба. Контроля нет. Если бы был план призыва, то было бы ясно, выполняется план или нет. Но плана призыва нет, потому что тогда работа военкоматов была бы контролируемой, и можно было бы оценить эффективность мобилизации. Военкомам ставится задача заполнения вакансий, а качество этих мобилизованных людей никто не проверяет — это уже проблема командиров частей, кого им направили. Поэтому командиры частей тоже стараются сами набрать себе нормальных добровольцев, а от ненужных мобилизованных избавиться. Уволить из армии их уже нельзя — поэтому негодных к службе на передовой направляют в какие-то другие части. Или они просто слоняются без дела. В 73-м морском центре специальных операций из 350 человек пополнения годными к службе в спецназе признали не более 50 человек. А что делать с остальными? В армии образовались огромные небоевые подразделения в составе боевых частей. Эти люди получают зарплату, снабжение, занимают место, требуют расходов на подготовку и присмотр командования, но за время службы в боевой части они могут ни разу так и не выехать в АТО.

Вторая проблема — отказники. Тех, кто не хочет выполнять боевые задачи в АТО, как правило оставляют в расположении части. Это значительный процент в каждой воинской части — до 20% личного состава.

Заниматься их перевоспитанием некогда, на гауптвахту всех не отправишь, к тому же, гауптвахты есть только в областных центрах, да и то не во всех. Дисбатов у нас нет. Поэтому до сих пор бригады у нас воюют не полнокомплектными составами, а формируют отдельные батальонно-тактические группы, сводные отряды, куда идут те, кто не уклоняется.

Разумеется, это нерациональный бесцельный расход ресурсов,. И вывод неутешителен — реальная боевая численность наших воинских частей на 20—50% меньше списочного состава.

Зачем нужна армия в 250 тысяч, если значительная часть из них неспособна исполнять служебные обязанности? Зачем сохранять эту известную всем совковую систему приписок и очковтирательства? Чтобы было на кого деньги бюджетные списывать? Или Путина цифрой в 250 тысяч пугать? Ну тогда из-за угла на переговорах гавкнуть и дешевле, и эффективнее…

Идем дальше. На заводы приходит ремонтироваться боевая техника. Многие поломки — это не действия врага, а действия немотивированного или плохо подготовленного личного состава. Эта безалаберность обходится налогоплательщикам в десятки миллионов.

Не дешевле ли в три раза сократить численность мобилизованных и сэкономленные ресурсы направить на обеспечение качества боевой подготовки, размера зарплат и профессионализацию армии?

Единственная рациональная причина, которую можно усмотреть — содержание личного состава в ВСУ всегда было самой крупной статьей расходов. И самой крупной статьей для воровства.

Совершенно неоправданным и бездарным решением стало раздувание количества штабов, которое организовал Генштаб. Количество боевых подразделений остается неизменным, а вот количество штабов и начальства — растет.

Создание новых бригад на основе кадрово неукомплектованных привело к сбросу в новые части самых плохо оснащенных подразделений и еще больше снизило боеспособность войск из-за падения комплектности и размывания частей довоенного развертывания.

Затрачивая колоссальные ресурсы — которые Генштаб не считает — на содержание бесполезной мобилизованной армии, мы не имеем ресурсов для закупки новой техники и формирования профессиональной армии.

Только профессиональная армия из числа ветеранов и хорошо подготовленных новобранцев в условиях ограниченных ресурсов может обеспечить повышение боеспособности ВСУ.

Нельзя воевать по советской модели в условиях отсутствия советской государственной системы. В современном нетоталитарном индивидуалистичном украинском обществе единственная системная реформа армии — это перевод ВСУ на натовские стандарты, прямо сейчас, немедленно, развертывание полностью профессиональных частей с увеличенным в разы уровнем материального и социального обеспечения.

Иначе мы обречены воевать не по уставу, так как воюем сейчас. Не благодаря, а вопреки командованию. Украина сражается, потому что битву за свою страну ведет не государство, а вооруженный Майдан. Но волонтерами все дыры не заткнуть, героями на все амбразуры не лечь, журналистам всех новых «смотрящих» в тылу не разоблачить, в Фейсбуке экспертам всех советов армии не дать… Войной должна управлять профессиональная госмашина, создания которой мы, налогоплательщики, и должны требовать от власти. Кустарным способом войну не выиграть.

Информация о материале

Опубликовано: 21 апреля 2015