Статьи
Реформа полиции в Украине — значительный шаг к созданию органов правопорядка европейского образца. Полиция должна предоставлять специальные услуги населению. И при этом не ориентироваться в своей деятельности на сохранение политической власти или контроль над частной жизнью граждан, как это было раньше, а неуклонно соблюдать права и свободы человека.
Одним из сложнейших звеньев в реформе полиции является криминальный блок — органы досудебного расследования (следователи) и криминальная полиция (оперативная служба, уголовный розыск, криминальная разведка). Во-первых, учитывая важность и сложность возложенных на них задач, а именно — превенция и противодействие преступности. Во-вторых, учитывая наличие других игроков на этом поле — прокуратуры и суда, с которыми они взаимодействуют в своей повседневной работе. Без реформы прокуратуры сложно говорить о процессуальной независимости следователя, а без реформы судебной системы — о судебном контроле над соблюдением прав и свобод человека в уголовном производстве.
Полиция является одним из немногих органов государственной власти, которая в мирное время имеет право на легитимное насилие, а потому нарушения прав и свобод человека с ее стороны часто носят характер физического насилия. Учитывая системность таких нарушений именно в криминальном блоке полиции, необходимо создать совершенную систему предохранителей от них. Основной негатив, подрывавший авторитет бывшей милиции, заключается как раз в специфике деятельности подразделений криминального блока.
Ведь за пытки, другие формы незаконного насилия, за фальсификацию доказательств, давление на бизнес и другие формы незаконной деятельности, за бытовую коррупцию, закрытие уголовных производств ответственными являются именно следственно-оперативные подразделения. Все перечисленные проблемы присущи полицейской системе и сейчас. Дело в том, что институционные изменения в работе следственно-оперативных подразделений не произошли, кадры там работают старые, потому что по результатам аттестации было уволено всего 7,7% полицейских.
Досудебное расследование преступлений, осуществляемое полицией, — неэффективно. Об этом говорят не только эксперты и ученые, но и обычные граждане. Уровень ощущения себя населением в безопасности снижается. В Украине каждый год регистрируется около 550–600 тыс. уголовных производств, при этом в суд направляется приблизительно 130–160 тыс. То есть только треть преступлений раскрывается (для насильственных преступлений этот процент составляет 40–45%). Из них 95% расследуется полицией. Прежде всего это кражи, ограбления, умышленные легкие телесные повреждения и т.п. Такие результаты порождают сомнения в реальной ответственности за преступные действия в Украине. Нераскрытые дела просто закрывают по сроку давности, т.е. «списывают».
В то же время особый порядок уголовного производства — новелла Уголовного процессуального кодекса 2012 г. — до сих пор не получил значительного распространения. Речь о соглашении о признании вины, которое может заключить подозреваемый с прокурором, и мировое соглашение, которое может заключить подозреваемый с потерпевшим. Именно эти институты на Западе позволяют эффективнее расследовать преступления, поскольку человек делает рационально обоснованный выбор в сторону сотрудничества со следствием. Вместе с тем там это происходит официально и без тех неформальных практик, которые тормозят работу украинской полиции.
О том, что превентивную функцию выполняет не суровость наказания, а его неотвратимость, писал еще в XVIII в. итальянский юрист Чезаре Беккариа. В нашем же случае, когда только треть дел направляется в суд, говорить о превенции преступлений крайне сложно. То есть люди понимают, что преступные действия могут оставаться безнаказанными. Сейчас фактически, если не установлена личность потенциального преступника (т.е. преступление не совершенно в условиях очевидности), реального движения в расследовании не происходит. Повлиять на это может только общественный резонанс или дополнительное стимулирование следователя потерпевшим, в частности и незаконное («благодарность» за ускорение расследования дела).
Причина такого положения вещей — в ряде системных проблем в деятельности названных выше подразделений. Это и ощутимый в условиях не вынесения оправдательных приговоров обвинительный уклон (accusatory bias) в уголовном производстве. (Фактически сегодня, если человеку объявлено о подозрении — в 95% случаях дело в отношении его будет направлено в суд, а последний в 99% случаев вынесет обвинительный приговор). И неэффективное расследование имущественных преступлений, которыми не нанесен значительный ущерб (например, кража мобильного телефона или велосипеда). На практике такие преступления разным способом просто стараются утаить от учета.
Каждый новый министр внутренних дел, заступая на должность, обещает искоренить эти проблемы и сделать уголовное расследование эффективным. Однако обещания так и остаются обещаниями. Хотя справедливо будет заметить, что над решением этих проблем ломают головы во всех странах постсоветского пространства, понимая, что это вопрос не столько законодательства, сколько правоприменения. То есть проблема в основном не в том, ЧТО написано в законах, а в том, какими неформальными практиками пользуются следователи и оперативники еще с советских времен.
Итак, для реальных изменений в работе криминального блока полиции необходимо осуществить ряд законодательных и институционных реформ — и не только в полиции, но и в других способствующих правосудию органах, прежде всего в прокуратуре. В частности, на законодательном уровне должен быть внедрен институт уголовных проступков. Детальнее об этом далее.
Об институте детективов
Сейчас существует проблема во взаимодействии следователей и оперативных работников полиции. Она заключается в системном конфликте — разном понимании объема работы и роли в расследовании конкретного уголовного производства, а также разном подчинении, разных приоритетах в работе и т.д.
О необходимости объединить функции следственного и оперативного работника в экспертной и научной среде говорят уже много лет. С момента принятия УПК 2012 г. такие дискуссии участились, поскольку в нем следователь определен как основное процессуальное лицо на стадии досудебного расследования.
По состоянию на сегодняшний день в нашей стране только в структуре одного органа правопорядка есть детективы — в Национальном антикоррупционном бюро Украины. Его детективы осуществляют оперативную работу, фиксацию доказательств и подготовку всех процессуальных документов. Вместе с тем НАБУ является специализированным органом, которому подследственна высокопоставленная коррупция — коррупционные преступления, если они совершены высокопоставленным должностным лицом, или если размер предмета преступления или нанесенного ущерба равняется или превышает 812 тыс. грн. Эффективность работы детективов этого органа и эффективность следователей и оперативных подразделений полиции, которым подследственна общеуголовная преступность, сравнивать сложно. Однако определенный положительный опыт государства в институционном и законодательном урегулировании службы детективов уже есть.
Институт полицейских детективов работает в скандинавских странах, Германии, США и других государствах устойчивой демократии. Но существует ряд отличий в объеме полномочий, модели взаимодействия с прокуратурой и т.п. Вместе с тем их объединяет то, что собирает доказательства и фиксирует их в процессуальных документах один человек, несущий ответственность за качество проделанной работы — подготовку и направление обвинительного заключения в суд. Поэтому детектив заинтересован в качественной работе над уголовным делом, в котором он разбирается с начала до конца.
На уровне государственной политики в Украине необходимость ввести институт детективов опосредованно исходит из духа Концепции реформирования криминальной юстиции 2008 г. и УПК 2012 г. В Стратегии реформирования органов внутренних дел, утвержденной Распоряжением КМУ №1118-р от 22.10.2014 г., упоминается служба детективов по раскрываемости общеуголовных преступлений, однако не указывается срок ее введения.
После трех лет реформы полиции сделаны первые шаги к реальным изменениям в работе криминального блока. В январе 2017-го Нацполиция совместно с международными партнерами начала пилотный проект на базе Бориспольского отдела полиции Киевской области, который объединил функции следователей и оперативных работников под единое подчинение. К сожалению, публичного отчета по этому эксперименту не было, поэтому о его эффективности говорить преждевременно.
В июне пилотный проект распространен на восемь областей: Харьковскую, Львовскую, Одесскую, Хмельницкую, Запорожскую, Сумскую, Полтавскую и Киевскую. В эксперименте участвует один отдел полиции от каждой области. По словам главы Нацполиции, около 75–90% личного состава подразделений криминальной полиции перевели в статус следователей. При этом оставшиеся на должностях оперативные работники и далее исполняют прямые обязанности криминальной полиции: оперативную и агентурную работу, ведение оперативно-розыскных дел, установление неопознанных трупов и розыск без вести пропавших лиц. То есть в пределах эксперимента не произошел полный отказ от оперативных работников, что оставляет детективам возможность обращаться к ним с поручениями. Это может негативно сказаться на качестве эксперимента.
По состоянию на сегодняшний день в полиции работает до 8 тыс. следователей и около 15 тыс. оперативных работников. Главное квалификационное требование к следователю — наличие высшего юридического образования, которое, скорее всего, будет перенесено на детектива. Следовательно, невозможно просто перевести всех оперативников в статус детектива. Каким образом дальше будет происходить переход на новую модель в случае успешности эксперимента — вопрос открытый. А между тем чрезвычайно важной является профессиональная подготовка, ибо понятно, что только высшего образования недостаточно: ведь для того, чтобы стать полноценным следователем или оперативником, нужно иметь как минимум два—три года постоянного наставничества со стороны коллег по профессии.
Относительно законодательных изменений
Эксперимент не предусматривает внесения изменений в законодательство, поскольку произошло переведение оперативных работников на штатные должности следователей. Все происходит в рамках закона, потому что согласно УПК следователям предоставлено право осуществлять как гласные, так и негласные следственные/розыскные действия (НСРД). Однако существует небольшая проблема: во-первых, следователи Нацполиции не могут осуществлять оперативно-розыскную деятельность без внесения соответствующих изменений в профильный закон, а во-вторых, не все НСРД могут осуществляться следователями Национальной полиции.
Речь идет о двух негласных мерах.
1. Снятие информации с транспортных телекоммуникационных сетей (передача данных в сети Интернет, SMS-сообщений и т.п.). Согласно ст. 263 УПК такая возможность есть только у уполномоченных подразделений Нацполиции и СБУ.
2. Выполнение специальных задач по раскрытию преступной деятельности организованной группы или преступной организации. Ст. 8 Закона «Об оперативно-розыскной деятельности», а также ст. 14 Закона «Об организационно-правовых принципах борьбы с организованной преступностью» дает право внедряться в преступную группу только негласному работнику оперативного подразделения или лицу, сотрудничающему с ним, с сохранением в тайне достоверных данных относительно их личности.
Это говорит не только о необходимости в дальнейшем внести соответствующие изменения в законодательство, но и о том, что в условиях эксперимента детективы обязательно в упомянутых случаях будут обращаться к своим коллегам — оперативным работникам полиции, что повлияет на качество эксперимента.
Необходимость институционных изменений
Причиной неэффективности расследований в полиции являются системные проблемы в организации работы следственно-оперативных подразделений. Решить эти проблемы возможно только с помощью ряда ключевых институционных изменений.
1. Необходимо оптимизировать систему распределения уголовных производств и уменьшить нагрузку на детективов. Ведь на сегодняшний день у среднестатистического следователя находится в производстве около 400 дел. А значит, приоритеты по осуществлению следственных действий и других мер он расставляет, исходя из имеющейся системы стимулов, показателей и собственного представления о приоритетности дел. Такая перегруженность ведет к игнорированию расследования мелких имущественных преступлений (как кража велосипеда или телефона) и оказанию предпочтения насильственным преступлениям, относительно которых сложно отделаться простой отпиской или скрыть преступление от регистрации.
2. Отказаться от оценивания работы следственно-оперативных подразделений по количественно-статистическим показателям, ключевым из которых остается динамика раскрываемости. Это должна быть комплексная система оценивания по количественным и качественным критериям, которая уже давно существует в странах устойчивой демократии. Речь идет не только о полицейской системе оценивания, но и прокурорской.
До сих пор еще советская система оценивания приводит к ряду нарушений прав человека: от утаивания преступлений от учета — до фальсификации доказательной базы и незаконных задержаний с целью наработки показателей.
Вопреки декларированию в ч. 3 ст. 11 Закона «О Национальной полиции» нового основного показателя эффективности работы полиции — доверия населения, высшее руководство государства продолжает требовать повышения показателей раскрываемости. 25 апреля состоялась Коллегия МВД, на которой премьер-министр сказал, что нужно определить рейтинг областей и уволить трех руководителей, чей рейтинг окажется самым низким. В ключевые показатели, учитывающиеся в ходе составления рейтинга, В.Гройсман предложил включить раскрываемость преступлений против женщин. К сожалению, теперь можно ожидать искажения статистики, потому что руководство полиции будет давать своим подчиненным соответствующие неформальные указания, чтобы сохранить свои должности.
3. Внедрить электронную систему управления производствами (электронный документооборот между следственным подразделением, прокуратурой и судом). Такая система должна стать инструментом управления электронными версиями файлов уголовных дел. Речь идет о планах уголовных расследований, доказательствах, допросах, приказах прокуроров, согласованиях, рапортах и т.п. После открытия материалов дела они становятся доступными всем сторонам, вовлеченным в досудебное расследование, — в режиме онлайн с определенным объемом прав на просмотр и редактирование. Электронный документооборот значительно сэкономит финансовые и организационные ресурсы полиции, прокуратуры и суда, а также улучшит организацию и процессуальное руководство досудебным расследованием со стороны прокуратуры.
4. Создать независимый орган-распорядитель уголовной статистики и передать ему соответствующие функции. С вступлением в силу УПК и созданием Единого государственного реестра досудебных расследований (ЕРДР) в 2012 г. распорядителем уголовной статистики является Генеральная прокуратура Украины. В результате систематической искусственной наработки показателей в рамках «палочной системы» получили искривленную статистику. Причина — системный конфликт между бюрократическими целями (учет уголовных производств, процессуальных документов и т.п.) и криминологами (знание о преступности как социальном явлении). Искажение знания о преступности приводит к снижению эффективности борьбы с ней, поскольку, не имея правдивых сведений об объекте борьбы, невозможно принимать адекватные управленческие решения, определять приоритеты работы и т.п.
Внедрение института уголовных проступков
Еще одним важным направлением повышения эффективности уголовных расследований в Украине является внедрение института уголовных проступков. Сейчас глава 25 Уголовного процессуального кодекса предусматривает упрощенную процедуру расследования уголовных проступков. Ее положения, согласно Заключительным положениям, вступят в силу одновременно со вступлением в силу закона Украины об уголовных проступках. То есть законодатель четко провозгласил необходимость внедрения такого института.
При этом содержание института уголовных проступков остается неопределенным. Ориентиром является уже упомянутая Концепция реформирования криминальной юстиции Украины 2008 г. Она предусматривает преобразование в уголовные проступки: 1) преступлений небольшой тяжести, не имеющих значительной степени общественной опасности; 2) административных правонарушений, которые в понимании Европейского суда по правам человека носят характер уголовных. То есть на них должны распространяться все элементы права на справедливый суд. Эти дела рассматривают местные суды общей юрисдикции, которые могут наложить взыскание уголовного характера — административный арест (до 15 суток), исправительные работы. Это, например, мелкое хулиганство или мелкая кража чужого имущества, ответственность за которые сегодня предусмотрена Кодексом об административных правонарушениях.
Рассеем опасения многих правоохранителей и политиков: уголовные проступки не будут иметь основного признака уголовной ответственности за преступления — между прочими видами юридической ответственности — судимости. Речь преимущественно о взыскании в виде штрафа.
Итак, речь идет о существенных изменениях как в уголовном, так и административно-деликтном законодательстве. Тем не менее, единственный проект закона об уголовных проступках (№2897), несколько лет покрывавшийся пылью в Верховной Раде, был отклонен в мае т.г. По состоянию на сегодняшний день МВД готовит свой вариант законопроекта об уголовных проступках, который однозначно требует обсуждения в экспертных и научных кругах, а также общественного обсуждения.
После внедрения института уголовных проступков нагрузки на органы досудебного расследования должны уменьшиться. Это даст возможность эффективнее использовать ресурсы на расследование общеуголовных преступлений средней тяжести, тяжких и особо тяжких. Вместе с тем созданные в патрульной полиции, службе участковых офицеров полиции и других подразделениях полиции органы дознания должны повлиять на эффективность расследования уголовных проступков в сфере безопасности дорожного движения, мелких имущественных преступлений, не представляющих значительной общественной опасности. Начав раскрывать кражи мобильных телефонов или портативных магнитофонов из автомобилей, полиция значительно повысит свой авторитет в обществе как действенного органа правопорядка.
Подытоживая, подчеркнем комплексный характер реформы криминального блока полиции. Необходимы как законодательные, так и институционные изменения в работе полиции, прокуратуры и суда. И без персональной заинтересованности руководства государства в реформах, без наличия политической воли все останется только пустыми декларациями.
Как отмечалось выше, все эти элементы взаимосвязаны. Прогресс только в одном направлении не обеспечит желаемого результата, конечным бенефициаром которого является общество. Созависимость многих элементов реформы криминального блока полиции делает ее хрупкой перед теми политическими процессами, которые, к сожалению, имеют большое влияние на деятельность органов правопорядка. Внедрив институт уголовных проступков, создав институт детективов, мы продвинемся на пути к евроинтеграции, однако это в любом случае будет требовать не одного года имплементации очерченных изменений и контроля их надлежащей реализации.
- Информация о материале
Комунальне підприємство «Харківводоканал» в результаті проведення аукціону 3 липня, має намір укласти договір щодо реконструкції водоводу від Лідного до 26 насосної станції з ТОВ «Укртунельбуд» на 54,6 млн.грн.
Про це стало відомо з електронної системи електронних закупівель «ProZorro».
Згідно з ДКТ, планується 3 черги будівництва, а завершити реконструкцію мають до 20 грудня 2019 року.
Власниками ТОВ «Укртунельбуд» є ТОВ «Концерн «Київпідземшляхбуд» (98% внесок в статутному фонді) та Анатолій Павлович Гальчук (2%). Керівником ТОВ «Укртунельбуд» є Павло Анатолійович Гальчук, син Анатолія Гальчука. Власниками ТОВ «Концерн «Київпідземшляхбуд» є все той же Гальчук Анатолій Павлович (20% внесок в статутний фонд» та ТОВ «Бас-Інвест» (80%). Керівником ТОВ «Концерн «Київпідземшляхбуд» є знову ж таки Гальчук Анатолій Павлович.
ТОВ «Укртунельбуд» зареєстроване у Вишгороді Київської області. «Укртунельбуд» є дочірнім підприємством концерну «Київпідземшляхбуд», яке контролюють екс-нардеп Валерій Борисов, очільник передвиборчого штабу Партії регіонів в Києві на виборах 2012 року, та його син Дмитро Борисов. Обидва в різні часи були серед співвласників цього підприємства.
27 грудня 2016 року ПАТ «АК «Київводоканал за результатами тендеру замовило ТОВ «Укртунельбуд» реконструкцію каналізаційного колектора в Солом’янському районі міста Києва за 68,87 млн грн.
У 2009-2013 роках «Київпідземшляхбуд» виграв тендерів «Київводоканалу» та підрозділів КМДА на 42,59 млн.грн.
Єдиним конкурентом на тендері КП «Харківводоканал» було ТОВ «Національні будівельні стратегії», також з міста Вишгород Київської області. ТОВ «Національні будівельні стратегії» запропонувало реконструювати водовод за 54,61 млн.грн., на 12,44 тис.грн. більше, ніж у переможця аукціону.
Очікувана вартість закупівлі, яку виставило КП «Харківводоканал», складає - 54,71 млн.грн. В результаті аукціону вдалось «заощадити»…112,8 тис.грн. або 0,2%.
Власниками ТОВ «Національні будівельні стратегії» є львів’янин Євгеній Ковтун (45% внесок в статутний фонд), одесит Костянтин Ігін (10%) та…все той же Анатолій Павлович Гальчук (45%).
Анатолій Павлович Гальчук має частку 20% та є керівником в «Київпідземшляхбуд», яке на 98% контролює ТОВ «Укртунельбуд». Інші 2% в «Укртунельбуд» має теж Анатолій Гальчук, а керівником є його син, Павло. Конкурентом ТОВ «Укртунельбуд» була фірма, в якій Анатолій Гальчук також має 45%.
Звісно, що за 3 раунди «конкурентного» аукціону жодна з двох фірм не змінили взагалі свої початкові пропозиції.
Нагадаємо, що дружина директора комунального підприємства «Харківводоканал» та депутата Харківської облради Віталія Панова, Анжела Панова в квітні 2016 року придбала Mersedes-Benz GLE 400 4 MATIC 2016 року випуску за 2,2 мільйона гривень, що становило в 47 разів більше її річної зарплати в 2016.
Віталій Панов задекларував, що має готівкою 202 тисячі доларів та 300 тис.грн. Анжела Панова має готівкою трішки менше – 105 тисяч доларів та 72 тис.грн.
КП «Харківводоканал» постійно переплачує на закупівлях товарів, послуг, робіт. Наприклад,.в березні КП уклало угоду щодо поставки 4 бензинових віброплит VS-244 по 47,66 тис.гривень. В той час, як у Харкові на сьогоднішній день можна придбати подібні віброплити за 26 тисяч гривень з ПДВ або по 21 тисяч гривень без ПДВ.
Також КП «Харківводоканал» продовжує купувати електроніку по завищеним цінам.
Контактна особа замовника закупівлі щодо реконструкції водоводу від Лідного до 26 насосної станції на телефонні дзвінки та електронні повідомлення жодним чином не реагує.
- Информация о материале
Ця розмова з Андрієм Парубієм відбулася минулого вівторка, коли пленарних засідань у парламенті не було; натомість країна уважно, повільно закипаючи, дивилася за тим, як регламентний комітет Верховної Ради з неймовірною легкістю «відмазує» своїх колег від звинувачень НАБУ та ГПУ.
Ще не вийшли на сцену Андрій Лозовий, Максим Поляков і Борис Розенблат. Ще не відбулася прем’єра фільму про «бурштинових» корупціонерів та агента Катерину. Отже, поговорити про них зі спікером парламенту у нас не було жодної можливості.
Але і вже наявних запитань до спікера Верховної Ради було більш ніж достатньо. Пану Андрію довелося пояснювати, чому у парламенті досі кнопкодавлять і прогулюють засідання; за яких причин у п’ятницю зала Верховної Ради пустіє просто на очах. І чому не вдалося запровадити, як планував Парубій, три пленарних тижні замість двох.
Принагідно Голова Верховної Ради говорить і про здобутки, які не завжди помічає суспільство; і про те, як ставиться до України американський істеблішмент. І, загалом, про те, чому цей парламент, на його думку, є відображенням сучасного українського суспільства.
«До сьогодні не було жодного внесення, яке не було б проголосоване верховною радою України. шкода тільки, що жодна з цих справ фактично не дійшла до завершення»
- Чи вдалося вам подивитися трансляцію вчорашнього засідання регламентного комітету Верховної Ради, де розглядали питання можливого зняття депутатської недоторканності з вашого однопартійця Євгена Дейдея?
- Вчора, на жаль, не мав змоги дивитися засідання комітету: в парламенті було урочисте засідання з нагоди 20-ї річниці підписання Хартії між Україною і НАТО. Я був задіяний у заходах, тому тільки ввечері зміг продивитися новини про засідання регламентного комітету.
- Я був присутній на цьому засіданні і, мушу сказати, члени комітету лягали кістьми, аби не дати рекомендацію на зняття з пана Дейдея недоторканності. Це було – і такої ж думки дотримуються багато користувачів Фейсбуку – як ганьба. І от як бути з громадянами, які після таких засідань думають таким чином: «Невже ці блазні вважають, що можуть нас дурити увесь час? Вони ж голосували за зняття недоторканності у першому читанні; і обіцяли це у своїх передвиборчих програмах».
От і зараз, поки ми з вами розмовляємо, триває таке ж засідання комітету – вже по Олесю Довгому. І ситуація повторюється.
Скажіть, ви як спікер маєте змогу якось вплинути на те, щоб регламентний комітет принаймні демонстрував нейтралітет у подібних питаннях?
- Регламентний комітет, як і всі інші комітети у Верховній Раді, формується з представників усіх політичних фракцій і самостійно працює згідно з законом. Я здатний впливати лише в тому плані, що можу давати доручення швидше розглянути те чи інше питання. Це той механізм, який Голова Верховної Ради може застосовувати.
Також голова Верховної Ради може (як було, наприклад, по Новінському і Онищенку) застосовувати такий механізм: коли комітет не дав чіткої позиції, виносити це питання для вирішення в залі. Єдиний виняток – коли комітет повертає подання до Генпрокуратури на опрацювання. Цей варіант не дає мені як Голові можливості вносити подання в зал. В усіх інших випадках я одразу вносив це питання в зал парламенту. І хочу сказати, що до сьогодні не було жодного внесення, яке не було б проголосоване Верховною Радою України. Шкода тільки, що жодна з цих справ фактично не дійшла до завершення. І по жодному з них ми не маємо вироку суду.
Що стосується теперішніх подань, в мене ще немає оформленого рішення регламентного комітету. І, власне, я буду очікувати рішень по всіх шести поданнях, які надійшли у Верховну Раду. А потім – буду приймати рішення.
- Як вважаєте, процедурних перешкод при розгляданні цих подань не буде?
- Моя принципова позиція полягає у тому, що розгляд подібних справ має йти за чіткого дотримання процедури. Бо в цій каденції ми маємо негативний прецедент, коли було знято недоторканність одного з депутатів (йдеться про нардепа від Радикальної партії Ігоря Мосійчука, – Є.К.) і була порушена процедура. Необхідно, щоб усе выдбувалося максимально відповідно до процедури – аби потім не було жодних підстав у судовому розгляді скасувати рішення Верховної Ради України.
- З досить серйозних джерел до Цензор.НЕТ доходить інформація, що єдиним депутатом, по якому Верховна Рада погодиться на зняття недоторканності, стане Борис Розенблат (бо там багато доказів, ще й кураторство ФБР). Решту запитів начебто буде «відфутболено». Причини дві: це начебто союз між Народним фронтом і Радикальною партією, а також кругова порука фракцій Верховної Ради: мовляв, ми не голосуємо за ваших, а ви – стосовно наших.
Ви чули щось про такі домовленості?
- Ні, я не чув про такі домовленості. І хочу сказати, що складно гадати і передбачати. Я думаю, що треба дочекатися розгляду цих питань комітетом – а вже потім робити висновки.
«МЕНІ ЧАСТО НОЧАМИ ПИШУТЬ У ФЕЙСБУК: «ПОЗВІЛЬНЯЙ ЇХ З РОБОТИ, БО ВОНИ НЕ ХОДЯТЬ ПРАЦЮВАТИ»
- У травні минулого року ми з вами вели бесіду за кілька тижнів після того, як ви обійняли посаду Голови Верховної Ради. Розповідаючи про свої плани оптимізації роботи парламенту, ви сказали: «Я попросив голів фракцій, щоб дали мені по десять чоловік, які найменше відвідують засідання Верховної Ради. Хочу з кожним переговорити індивідуально».
Ну, і як, переговорили?
- Так, з багатьма я переговорив особисто. Багато хто у фракціях сказав, що проведе роботу самостійно.
Це була лише одна з частин плану – бо я вважав і вважаю, що питання відвідуваності і просто присутності на робочих місцях – одне з ключових питань у розрізі прийняття рішень. І тут не тільки індивідуальні розмови могли мати сенс, ще були задіяні два аспекти. Перший з них – вирахування із заробітних плат за невідвідування. І кожного дня, якщо народний депутат України не зареєструвався на пленарне засідання, з нього знімається заробітна плата за той день. І ми за календарний рік, за період з червня 2016-го по червень 2017-го вирахували із зарплати народних депутатів за невідвідування роботи 6 220 450 гривень 25 копійок. Ці гроші повернуті до Державного бюджету.
Але найдієвіше, я вважаю, – це суспільний тиск. Тому мною було застосовано такий метод, як публікація ПІБ в «Голосі України» відсутніх на засіданні депутатів. Це відбувалося тоді, коли під час пленарного засідання я бачив, що в залі є недостатньо голосів для прийняття рішень. Тоді я, згідно з регламентом, оголошував проведення рейтингового голосування на предмет того, чи в залі є достатньо депутатів, які можуть приймати рішення. І коли було зафіксовано, що депутатів недостатньо, я ініціював оприлюднення поіменного списку тих, хто відсутній на засіданні.
- І як, допомагало?
- На мою думку, це мало набагато більший ефект, аніж штрафи та інші адміністративні засоби впливу.
- Але ж за всієї поваги до газети «Голос України», це видання читають, м’яко кажучи, далеко не всі українці.
- Але ж це були відкриті дані, які могли використовувати всі ЗМІ. І я точно знаю, що в багатьох регіонах люди ставили – особливо для депутатів-мажоритарників – питання про те, чому вони були відсутні на засіданні.
- Інша ваша цитата з тогорічного інтерв’ю: «Думаю звернутися до Кабміну з проханням не приймати тих депутатів, які не ходять на засідання Верховної Ради». Чи вдалося цього досягти?
- Так, у цьому аспекті ми маємо взаєморозуміння з прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом. Він теж розуміє, що урядові законопроекти важко проводити через Верховну Раду. Я, звичайно, не моніторив кожен випадок, але знаю, що ця позиція ним підтримується.
І щоб ми вже могли повідомити людям також і добрі речі, скажу, що вдалося суттєво покращити дисципліну в залі.
- Наприклад?
- Наприклад, нагадаю, що раніше, зокрема в середу, у нас майже не було позитивних голосувань. Зараз ми в середу приймаємо по 5-7 законів. Хоча це є скорочений, щодо роботи в залі, день. Це при тому, що в нас кількість законопроектів, які розглядаються за повною процедурою, суттєво збільшилась. Кількість законопроектів, які приймаються в першому-другому читанні, – також.
- Ставлячи наступне запитання, відчуваю себе батьком, який прийшов до директора школи спитати про те, як поводиться його дитина. Чи є певні фракції або депутати, про яких ви можете сказати, що вони погано виконують свої обов’язки і нівелюють роботу, яку ви робите?
- Перш за все зазначу, що не зовсім коректно порівнювати Верховну Раду – парламент з будь-якою іншою установою. Хоча мені часто по ночах пишуть у Фейсбук: «Позвільняй їх з роботи, бо вони не ходять працювати».
На жаль, система відносин і роботи депутатів у Верховній Раді зовсім інша. Народний депутат України є достатньо захищений від прямого адміністративного впливу. Також хочу зазначити дуже важливу річ: у Верховній Раді цього скликання більшість депутатів – дієві, ефективні і енергійні. І коли ми підбиваємо підсумок (а недавно у нас був екватор – 2,5 роки), то я можу сказати, що ця Верховна Рада прийняла найбільшу кількість реформаторських законів за всю історію незалежної України. При чому законів з дуже різних сфер і дуже великої історичної ваги. І тому, говорячи про тих депутатів, які не приходять, не треба забувати, що більшість Верховної Ради, власне, прийняла всі ті закони, які дозволили за останні роки провести реформи безпеки, реформи поліції, антикорупційні реформи, декомунізацію, розпочати судову реформу. Жодна реформа в Україні не відбувається без Верховної Ради.
- Чи можемо ми сподіватися на те, що за вас на посаді спікера запрацює реальний механізм по відкликанню виборцями недобросовісних депутатів?
- Ви, напевно, пам’ятаєте, що в залі була прийнята ініціатива по відкликанню депутата. Але це стосувалось не його відвідування, а його виходу з фракції. Декілька народних депутатів були відкликані – і це було проголосовано і реалізовано.
Але як людина, яка дуже активно займається міжнародними контактами, скажу вам, що наші партнери з Європейського Союзу дуже критично ставляться до таких речей і дуже застерігають Верховну Раду від того, щоб вводились такі інструменти.
- Чому?
- Бо вони вважають, що обрана людина має зберігати мандат протягом усієї каденції, яка відведена для народного депутата.
- Тобто тут загальноєвропейська практика не збігається з «жадобою крові» народних депутатів, що є у наших виборців?
- Категорично не збігається.
- А хто конкретно з наших європейських партнерів висловлював вам ці побоювання і застереження?
- Майже всі з європейського парламенту, з ким я зустрічався. І всі експерти – від Європарламенту до європейських парламентів – давали ці застереження.
- Вони настільки цікавляться життям українського парламенту?
- Так, посли іноземних країн у Києві постійно отримують інформацію, моніторять – і ми з цього приводу маємо з ними діалог. І, власне, одна з практик розвиненої політичної культури полягає у тому, що народний депутат, будучи обраним, отримує мандат довіри – і ніхто не може поставити під сумнів цей мандат, бо він є наданим суспільством.
І це теж є річ, яка є для нас важливою. Тому що не можна розділяти внутрішні політичні процеси і процеси нашої міжнародної співпраці. Тому що коли Україна іде по шляху безвізу, по шляху отримання угоди про Асоціацію, це означає не просто якийсь приз. Ні, це означає постійну адаптацію українських законів до європейського законодавства; більш того – перенесення політичної культури та практики Європейського Союзу на політичну практику України. Це є моменти, які треба враховувати.
- Ще б якось скорегувати у європейський бік ментальність українських парламентарів…
- А це взаємопов’язано. Законодавство впливає на ментальність, ментальність – на законодавство. Це є філософська категорія: якби колись на Майдані я сказав вам, що через рік на українських вулицях не буде даішників і не будуть брати хабарі…
- …Я б сказав, що ви популіст.
- Так. Чи ви б повірили тоді у це? Але ж сьогодні, якщо зараз будь-кого з водіїв зупинять і попросять хабар, для нього це вже буде когнітивний дисонанс. А минуло ж всього-навсього тільки три роки. І якщо чотири роки тому у нього було здивування, коли в нього не вимагали хабар, то тепер навпаки. Розумієте, тут взаємопов’язані речі.
Ви правильно говорите: ментальність, психологія, свідомість, традиція – вони мають дуже велику вагу і великий вплив на кожну людину. І треба знаходити той баланс, коли можна за допомогою законодавства покращувати ту чи іншу сферу.
Я тільки що навів приклад поліції. Але ми можемо те саме сказати щодо армії. Це тепер інша армія! Інший мотив, інші люди. Це теж приклад, коли обставини разом із законодавчим забезпеченням змінили відношення до армії. І ми бачимо, наскільки збільшилась популярність армії у суспільстві. І наскільки інший мотив тих людей, які зараз ідуть в армію.
Можемо згадати і про відношення до НАТО: вчора було 16% підтримки, сьогодні – понад 50%. Чи не є це фундаментальні зміни в свідомості суспільства?
«От і ви говорите: «ця влада». ніби нам взяли – і з марса прислали президента, з юпітера – депутатів, а з плутона – Кабінет Міністрів. але це ж обрані суспільством політичні діячі, які сьогодні в різних сферах займають керівні посади»
- Чи відчуваєте ви, що українське суспільство є більше зацикленим на невдачах, на так званій «зраді», ніж на тих позитивних речах, які робить теперішня влада? І чи є у вас гіркота з приводу того, що люди не бачать гарних речей, які робляться?
- (Посміхається). Звичайно, є. Але я намагаюся завжди пам’ятати про те, що той кут зору, під яким я дивлюся на стан речей, є притаманним для представників влади. Також я багато думаю над тим, що ментальність суспільства проявляється не тільки у ставленні до даішників, пам’ятників Леніну і корупції. Це – найширше ставлення людей до життя. Україна сотні років була поневоленою країною; тут сотні років була чужа влада. Я пригадую одного діда, який казав внучкові: «Подивись за парканом, що там робиться». Внучок прибігає і каже: «Там радянська влада».
От таке відчуття відчуженості – тут мій дім, а там радянська влада – є ще дуже поширеним. І ми, як суспільство, маємо обов ’ язково вилікувати, подолати цю, завдану нам віками поневолення, травму.
- Чи не здається вам, що провину за більшість своїх невдач влада перекладає на війну і ті складнощі, які ця війна викликала?
- От і ви говорите: «ця влада». Це теж форма відчуження: ось я, суспільство, а ось – влада. Ніби нам взяли – і з Марса прислали президента, з Юпітера – депутатів, а з Плутона – Кабінет Міністрів. Але це ж обрані суспільством політичні діячі, які сьогодні в різних сферах займають керівні посади.
- При чому, зовсім не завжди ці люди походять з якихось каст чи династій. Я не втомлююся повторювати, що у цьому скликанні Верховної Ради особовий склад оновився більше ніж на 50%. Дуже часто це люди, які 5 років тому ходили по вулицях, як і решта з нас. І були «простими людьми».
- Звичайно. Я знаю багато хлопців, які були на Майдані і до того ніколи не були у політиці. Зараз вони є в Верховній Раді. Вони теж влада і відчайдушно намагаються максимально ефективно працювати для України. І про них ми теж не можемо говорити у відчуженій формі.
Тепер друге. Моє глибоке особисте переконання: ключове питання порядку денного української держави – це питання безпеки. Будь-яке інше питання не може стояти вище у системі пріоритетів. І коли після Майдану формувалися перші добровольчі батальйони, багато хто говорив: давайте займатися іншими справами! А я говорив: «Хлопці! Не втримаємо державу – не буде де боротися з корупцією. І не буде де займатися реформою місцевого самоврядування».
Тому незважаючи на те, чи хтось спекулює, чи не спекулює питаннями безпеки, я маю своє дуже глибоке переконання, як людина, у якої і брати батька, і діди воювали за Україну – і не змогли в той період її втримати. Існування держави. Безпека держави. Це найважливіше. Це – ключове питання. Це основа особистої безпеки і гідного життя кожного громадянина.
- Чи багато у цьому парламенті є людей, які на Майдані та у зоні АТО викликали у вас повагу, а, потрапивши «під купол», - розчарували? Тому що суспільство бачить дуже сумні приклади мімікрії і трансформації.
- Всі люди є різні: на Майдані, в АТО, у Верховній Раді. Я, швидше, дивлюсь на глобальні процеси, чи сумарно ми йдемо у правильному напрямку?
Я зараз тут скажу таку непопулярну річ. Я був свідком того, коли наші співгромадяни депутата обирали за 200 гривень до і 200 гривень після обрання. В чому суть? Депутати не з’являються з Марса; депутати не з’являються з іншої країни. І взяти 400 гривень, обрати депутата, а потім казати: «ти мене розчарував» – це теж негативний елемент ще існуючої політичної культури, якої потрібно позбуватися. Взяти 400 гривень і делегувати в парламент людину, яка відчуває себе тим, хто заплатив кеш, і вже нікому нічого не винен? А потім кажуть: «Чому він не захищає наші права?» Вибачте, шановні, а ви, коли його так обирали, по яких цінностях орієнтувалися?
Я про це говорю тому, що має бути двостороння відповідальність.
«Фактично я ставлю на повернення до голосування лише тоді, коли бракує кількох голосів. і ця форма є передбаченою регламентом і ним не обмежена. більше того, регламентом не обмежено, скільки разів я можу ставити»
- Повертаючись до питання регламенту. П’ятниця у Верховній Раді – це день, який майже в усіх викликає безсилий сум. Усі ці фотографії з порожньої зали…Рік тому у інтерв’ю «Цензору» ви казали, що маєте намір запровадити у п’ятницю погоджувальні ради і після години запитань до уряду – зробити голосування по законах. Чому це не вдалося зробити?
- Я цю пропозицію виносив на голосування; ми її обговорювали – і не знайшли по ній загального компромісу. Але в чому, власне, суть п’ятниці. Згідно з регламентом ми маємо годину запитань до уряду, півгодини – 40 хвилин на виголошення запитів і годину виступів з трибуни. Приймати законопроекти у цьому форматі майже неможливо. І п’ятниця по своїй логіці розрахована не на це.
- Тобто цей суспільний гнів з приводу оцієї останньої години, ви вважаєте його перебільшеним?
- Перебільшеним і свідомо акцентовано піднятим. Бо я знаю депутатів, які не приходять під час важливих голосувань – але приходять саме у п’ятницю, щоб зробити селфі і показати його.
Нещодавно ми з делегацією Верховної Ради були у парламенті Норвегії. Заходимо усі до зали – а там, Євгене, ви не повірите: дві людини сидять. Цікавлюся: «А чого так мало?» Кажуть: «А це запитання до міністра. Хто має запитання – той і лишається у залі».
Тобто я не хочу виправдовувати депутатів, але коли йде остання година і відбувся запис на виступи, зрозуміло, що не буде ніяких голосувань; ніякого прийняття рішення. І фактично в залі лишаються ті, хто потрапив у перелік виступаючих.
- Про такі ж епізоди розповідають і наші делегати у ПАРЄ. Що часто сидить невеличка кількість людей – але всі вони «в темі».
- Звичайно! І тому я на останньому засіданні зробив зауваження депутатам, які роблять фото, носять іграшки по залу. Ну, це таке легке назбирування лайків…
А щодо п’ятниці, коли йдуть виступи народних депутатів – звичайно, було б правильніше і краще, якби були всі депутати в залі. Але не там я бачу головну проблему.
- А в чому ви її бачите?
- Головне – аби в ключові для прийняття рішень робочі дні було достатньо депутатів у залі.
- Поговоримо про кнопкодавство, яке, пане Андрію, нікуди не зникло. Іронія ситуації у тому, що зараз до вас апелюють представники Опозиційного блоку. І, чесно кажучи, на цю багаторічну історію вже набридло дивитися. Що робити? Може, зробити спеціальний пристрій, який бив би струмом усіх, хто намагається голосувати чужою карткою?
- У мене є одна формула, по якій я йду від першого дня мого головування. Коли в залі є сигнал про те, що такі речі відбуваються під час персонального голосування, я скасовую це рішення і ставлю його на повторне голосування. Так було від першого дня, коли приймали Програму уряду, і до останніх законів. Тобто будь-хто з депутатів може підійти і повідомити мені, що у залі є випадок кнопкодавства. І в той же момент я скасовую результати голосування і ставлю питання на переголосування. Більше того – рекомендую депутатам встати там, де є факти кнопкодавства, щоб більше цього не допустити.
- Ще один закид на вашу адресу – те, що ви часто ставите питання на переголосування у тих випадках, якщо результат попереднього голосування вас не влаштовує. І так – по кілька разів. Один з депутатів від опозиції сказав мені так: «Я більшого очікував від Андрія, але практика показує, що якщо він впевнений в тому, що якесь питання треба проголосувати, що це потрібно для країни, - тоді він може піти на будь-яке порушення регламенту».
Чи погоджуєтеся ви з таким твердженням?
- Це так мило, коли Опозиційний блок каже, що вони більшого від мене сподівалися. (посміхається). І це є чистої води маніпуляція. Фактично я ставлю на повернення до голосування лише тоді, коли бракує кількох голосів. І ця форма є передбаченою регламентом і ним не обмежена. Більше того, регламентом не обмежено, скільки разів я можу ставити. Але я, по загальному узгодженню залу, ставлю, як правило, тричі. І, переважно, це чогось стосується.
- Цікаво, чого саме?
- Наприклад, того, що на моїх очах деякі депутати є не на місцях, але знаходяться в урядовій або іншій ложах. Я просто бачу, що вони не підійшли і не проголосували. І коли проводиться голосування і на табло висвічуються 217-218 голосів, я розумію, що є загальна підтримка фракцій, але деякі депутати можуть знаходитися у кулуарах, не на своєму місці у залі і просто не голосувати. Тоді я ставлю пропозицію повернення до голосування. І, як правило, тоді вже депутати, розуміючи, що бракує кількох голосів, повертаються і голосують.
І найважливіше. По-перше, це ані на йоту не суперечить діючому регламенту. По-друге, я ставлю це, як правило, із загальним узгодженням, – і рівною мірою законопроекти і від коаліції, і від опозиції. Мене, правда, інколи тішить, що якщо законопроект від коаліції, то опозиція кричить: «Не став на повернення!» Я ставлю максимально справедливо для всіх. Намагаюсь вести себе з залом максимально коректно та чесно.
- Підсумовуючи тему парламентської реформи: на скільки відсотків ті плани, що ви їх плекали рік тому, вдалось реалізувати?
- Цифрами цього не вирахувати. Але ключовим вважаю інше. Пригадайте минулорічне інтерв’ю; головна дискусія була: чи вибори будуть восени, чи весною. Пам’ятаєте той період? Заблокована трибуна, парламентська криза, розмови лише про те, що «цей парламент довго не виживе»…
На моє дуже глибоке переконання, дочасні вибори запустили б механізм критично небезпечної дестабілізації України. Це було б дуже вигідно для агресора, адже при дестабілізації основний удар йде по Верховній Раді. Вона є найбільш відкрита, найбільш публічна. І одночасно ключова у легітимному управлінні державою. І, звичайно, звідси планували почати дестабілізацію України в цілому. Згадаймо, тоді питання дочасних виборів було домінуючим трендом для експертів, аналітиків… Будуть вибори чи ні, рік тому навіть не обговорювалось; говорили лише про терміни.
- Чи вважали ви основним своїм завданням не допустити дострокових виборів у Верховну Раду?
- Для мене головне завдання було – працюючий парламент. Не дати заблокувати його роботу. Бо я вважав і вважаю це визначальним фактором національної безпеки. Особливо враховуючи те, що на сьогодні коштів на дестабілізацію України спрямовують не менше, аніж на фронт.
І от ми зараз з вами розмовляємо, і я можу сказати: це питання зняте з порядку денного української політики. Ну, і в яких відсотках це можна порахувати? Якими відсотками можна виміряти те, які наслідки міг би мати для країни оцей віраж дестабілізації?
- Позитивні напрямки у роботі Верховної Ради ви перерахували. А чи існують речі, виконати які за цей рік не вдалося? Речі, які викликають у вас розчарування?
- Так, є.
- Які саме?
- Зміни до регламенту, які стосуються реформи парламенту. З одного боку, ті речі, які можна було зробити без рішення Верховної Ради (розпорядженням апарату парламенту) – були виконані. Маю на увазі заходи щодо розширення відкритості парламенту, введення електронної системи «Відкрита Рада»; збільшення кількості людей, які відвідують парламент з екскурсіями. По дуже багатьох аспектах зроблені реальні позитивні зміни.
- А ті питання, де була потрібна згода залу?
- Зал виявився дуже консервативний до змін регламенту. Дуже консервативний.
- Наприклад?
- В одному законопроекті, який був поданий з самого початку, передбачалося три пленарних тижні замість двох.
- Спротив був величезний?
- Величезний. Багато старожилів сказали: «Регламент – то святе, його чіпати не можна».
І навіть останній законопроект, який був узгоджений і на робочій групі нібито усіма погоджений – про те, що ми вносимо зміни до кількості комітетів і їхнього співвідношення з міністерствами – для того, щоб його прийняти, не вистачило 8 голосів. І це мені болить, і я буду далі на цьому рішенні наполягати і цю тему вести. Але тут я зіткнувся з певною ірраціональною річчю. У депутатів дуже консервативне ставлення до змін у регламент. І це, очевидно, лишається і моїм болем, але, одночасно, і моїм зобов’язанням.
«За санкції проголосувало 97 сенаторів зі 100. ми маємо у конгресі – і у нижній палаті, і у сенаті – потужну підтримку України»
- Ви щойно повернулися з важливої поїздки у Сполучені Штати Америки. Якщо винести за дужки офіційні формалістичні заяви, що важливого ви винесли з цієї поїздки як у сенсі позитивних відчуттів, так і негативних?
- Відчув, що США стали набагато більш прагматичними. Це відчувалося на всіх зустрічах.
- Пару прикладів можете навести?
- Скажімо, одна з основних тем – питання енергетичної співпраці. У розмові зі спікером Раяном виникло таке питання. Він каже: «Сполучені Штати Америки збудували в Європі кілька LNG-терміналів». І вони переконані, що скраплений газ, який вони будуть постачати в Європу, буде набагато дешевшим від ринкової ціни газу з Росії. І вони зацікавлені в тому, щоб великий ринок України пішов з ними на співпрацю. Їхня логіка також полягає у тому, що це, по-перше, сприятиме забезпеченню енергетичної безпеки України; по-друге, забезпечить Україну дешевшим газом; по-третє, стане серйозною платформою для нашої співпраці.
- Звучить багатообіцяюче.
- Нам треба виходити на формули, які будуть взаємовигідними. Якби ви мене спитали, чи вигідно це для України, я б відповів: однозначно вигідно. А чи є для України вигідною спільна зі США позиція щодо недопущення будівництва «Північного потоку-2»? Однозначно вигідна. А чи вигідно для України купувати дешевший газ і не бути залежною від російського газу взагалі? Звичайно, вигідно. А чи вигідно це для Америки? Так, вигідно, вони хочуть увійти на цей ринок і бути на ньому потужними.
- Коли приблизно можна очікувати на реалізацію цього плану?
- Не буду називати ніякого терміну. Але вже робиться проект газогону від Балтійського LNG-терміналу. Я говорив зі спікером Сейму Польщі Кухцінським про активізацію цієї співпраці. Польща в цьому надзвичайно зацікавлена, бо це польський LNG-термінал; буквально кілька тижнів тому туди зайшов перший танкер із американським скрапленим газом.
І друга позитивна річ – це те, що республіканське середовище по своїй суті є дуже прихильним до України.
- Але ж ні для кого не є секретом, що і наша, і частина американського суспільства побоюються таємних домовленостей між Трампом і Путіним. Чи отримали ви під час вашого візиту запевнення від демократів і республіканців у тому, що Сполучені Штати Америки не дозволять реалізувати такі плани?
- (Посміхається) Знаєте, змалку я запам’ятав таку приказку: «Твої вчинки говорять так голосно, що я не чую твоїх слів». От я був у Сенаті Сполучених штатів Америки, коли голосували закон про санкції проти Росії. Спілкувався із сенаторами, які його ініціювали. Джон Маккейн сказав мені: «У тому, що ми приймемо ці санкції, немає сумнівів. Знаєте, в чому головне питання? В тому, скільки голосів «За» ми наберемо у Сенаті. Бо для того, щоб подолати вето, нам важливо, щоб зі ста голосів було дві треті. Тобто 67 і більше».
Голосування тривало довго (там це відбувається трішки інакше, аніж у Верховній Раді). За санкції проголосувало 97 сенаторів. Тобто це для них є гарантією того, що ми маємо у Конгресі – і у нижній палаті, і у Сенаті – потужну підтримку України. 97 голосів зі 100 – це дуже багато. Це ознака того, що обидві політичні сили дуже категорично налаштовані на підтримку України. І дуже категорично – щодо санкцій проти Росії. Більш того, в цих санкціях багато що було запроваджено вперше. Вперше передбачено розширення санкцій на банківську і енергетичну сферу Росії. Там є цілий абзац проти «Північного потоку-2». Чітко вказано, що реалізація цього проекту послаблює енергетичну безпеку Європи.
Більше того, там передбачено декілька сотень мільйонів доларів на створення Єдиного центру протидії інформаційним і кібератакам Росії і Кремля. Тобто ми виходимо на новий рівень, де будуть задіяні цілковито нові принципові ініціативи, які будуть мати реальний вплив на економіку Росії і на спроби агресора атакувати світ.
Це власне з тих головних позитивів, що я там побачив. Хоча треба ще згадати важливе підписання самого Меморандуму про співпрацю між Верховною Радою України і Конгресом США. Звичайно, це виводить нашу взаємодію на новий рівень. Це дійсно символічний і важливий акт, який свідчить про довіру та повагу до України. Тому в цілому можу сказати, що попри те, що існують деякі тривоги в українському суспільстві щодо якоїсь можливої змови, – я бачу дуже твердий ґрунт для того, що Сполучені Штати Америки не просто залишаються стратегічним партнером України, а роблять і надалі будуть робити ще більш дієві і конкретні кроки. Зокрема – надання летальної зброї для України. Я дуже розраховую, що цей крок також буде зроблено на шляху підтримки України у боротьбі проти російської агресії.
- Чи відчуваєте ви з боку США нестачу такої людини, якою при адміністрації Обами була Вікторія Нуланд?
- Кадрова політика нової адміністрації ще формується. І справді перелік людей, які будуть відповідати за ключові напрямки, ще визначається. Але, я думаю, це тільки питання часу.
- Мене здивував ваш оптимізм, коли ви сказали, що однією з перших після Чорногорії до НАТО повинна вступити Україна. Чи для таких висловлювань справді є підґрунтя? Або ж ви видаєте бажане за дійсне?
- «Стукайте – і вам відчинять». Найгірше було б, коли б ми не порушували тему НАТО. Коли деякі європейські партнери досить високого рівня говорили «Давайте ми не будемо цю тему підіймати. Давайте не будемо дражнити Путіна цією темою», для мене це було неприйнятно, говорю щиро. Тому для мене було дуже важливо винести це питання на порядок денний. Тому і були внесені зміни до Закону про засади внутрішньої і зовнішньої політики України. Де було чітко визначено, що вступ України в НАТО є одним з пріоритетів нашої зовнішньої політики. І на недавній нашій спільній прес-конференції Президент Парламентської асамблеї НАТО Паоло Аллі сказав, що він переконаний, що Україна буде членом НАТО. І це важливий знак для України.
- Информация о материале
Всю неделю Комитет по вопросам Регламента и организации работы Верховной Рады рассматривал представления Генеральной прокуратуры Украины на привлечение к уголовной ответственности ряда нардепов. Как показали заседания комитета, привлечь к ответственности депутатов не так легко, как хотелось бы правоохранителям. Источники назвали фамилии тех, кто в итоге лишится депутатской неприкосновенности, и озвучили причины, по которым власть пошла на такое решение.
Еще 21 июня генпрокурор Юрий Луценко один за другим публиковал в Facebook посты о том, что он внес представления в ВРУ на согласие к привлечению к уголовной ответственности и снятие неприкосновенности с ряда парламентариев. В списке генпрокурора оказались депутаты практически всех фракций и одной депутатской группы. Так, в этот перечень попали нардеп от партии «Блок Петра Порошенко» Борислав Розенблат и нардеп от партии «Народный фронт» Максим Поляков, нардеп Олесь Довгий из группы «Воля народа», нардеп от «Народного фронта» Евгений Дейдей, нардеп от «Радикальной партии Олега Ляшко» Андрей Лозовой. К этому списку в ближайшее время может присоединиться нардеп от «Оппозиционного блока» Михаил Добкин.
Что касается обвинений против Олеся Довгого, то его подозревают в причастности к незаконному выделению земли в Киеве в 2007-2009 годах, когда он работал в команде экс-мэра Леонида Черновецкого. В Генпрокуратуре считают, что незаконная деятельность Довгого нанесла ущерб государству на более чем 1,2 миллиарда гривен. В тексте представления на депутата Андрея Лозового идет речь о незаконном обогащении на основании его декларации за 2015 год. Правоохранители в его действиях увидели «признаки уклонения от уплаты налогов в размере 1,846 млн гривен». С Евгением Дейдеем такая же ситуация, как и с Лозовым - его обвиняют в незаконном обогащении. «В действиях Дейдея замечены признаки незаконного обогащения на сумму 6,1 млн грн», - написал Луценко на своей странице в Facebook.
Касательно Розенблата и Полякова, то оба депутата проходят фигурантами «янтарного дела», которым занималось Национальное антикоррупционное бюро совместно с Федеральным бюро расследований США (ФБР). В действиях Борислава Розенблата правоохранители увидели «признаки злоупотребления влиянием и взяточничество» на сумму более 280 тысяч долларов. С Поляковым история такая же: правоохранители и в его действиях увидели злоупотребление влиянием и взяточничество. Этих депутатов подозревают в получении неправомерной выгоды за внесение в Раду законопроектов и правок к законопроектам, связанным с добычей янтаря. Задержание сотрудниками НАБУ охранника Борислава Розенблата с вероятной взяткой в 200 тысяч долларов и дало возможность вскрыть данную схему. Также были задержаны помощники Максима Полякова.
Все представления на привлечение к уголовной ответственности народных депутатов ГПУ направила в регламентный комитет ВРУ, который должен был дать свои заключения относительно их дальнейшей судьбы. Рассматривать представления решили в алфавитном порядке: 3 июля состоялось заседание по Евгению Дейдею, 4 - по Олесю Довгому, 5 - по Андрею Лозовому, 6 - по Максиму Полякову и 7 - по Бориславу Розенблату. Заседание по Михаилу Добкину, который проходит по делу о незаконном выделении земли в Харьковской области, предварительно планируется на 12 июля.
Начиная с понедельника, во время заседаний регламентного комитета Рады все депутаты, на которых были поданы представления, уверяли в своей невиновности, а также обвиняли НАБУ и САП в незаконных действиях. В частности, регламентный комитет в лице и.о. главы, нардепа от НФ Павла Пинзеныка обратился к генпрокурору относительно совершения сотрудниками НАБУ действий, которые содержат признаки преступления, предусмотренного ст. 370 УК Украины, провокации подкупа в деле депутата Максима Полякова, и это только один из моментов, иллюстрирующих противостояние депутатов и правоохранителей во время рассмотрения представлений. На заседании, где рассматривали дело Розенблата, депутат уверял, что видео, снятое НАБУ, смонтировано, и в нем снимались актеры. Такое заявление спровоцировало небольшую перепалку между Розенблатом и Луценко. Самыми громкими и скандальными были заседания, во время которых рассматривали представления на нардепов Евгения Дейдея и Андрея Лозового. Последнего, по информации нескольких источников «Апострофа», входящих в провластное большинство, решили затронуть исключительно для того, чтобы он уплатил налоги. «Его решили немного приструнить. И сделано это было для того, чтобы, как и в случае с Геннадием Бобовым (нардеп от группы «Видродження», - «Апостроф»), он уплатил налоги, снимать с него неприкосновенность никто не собирался», - рассказал источник издания.
В итоге по результатам всех заседаний регламентного комитета, состоявшихся на этой неделе, парламентарии не поддержали четыре из пяти представлений ГПУ. Единственным, с кого комитет согласился снять неприкосновенность, стал Борислав Розенблат.
По словам экс-заместителя генерального прокурора Давида Сакварелидзе, причина того, что комитет не поддержал преставления, - в том, что депутаты не хотят сдавать «своих». «Ничего странного в этом нет, как раз странно было бы, если бы они взяли и проголосовали «за». Мы наблюдаем, что большая часть парламентских фракций просто превратилась в определенный клан или преступную группировку, которая держит «своих» и не сдает. Им абсолютно наплевать сегодня на свой рейтинг, потому что они думают, что завтра или два года спустя, на обычных парламентских выборах, выборы будут проводиться по их правилам, по их деньгам, и они снова изберутся в парламент и будут управлять страной. Мы уже во вторник (11 июля, - «Апостроф») с разными силами будет требовать снятия неприкосновенности с шести депутатов. Такие люди, как Поляков, Розенблат, Довгий и остальные, не должны попадать в парламентские списки», - заявил он «Апострофу».
По мнению внефракционного нардепа Виктора Чумака, неприкосновенность с депутатов все же снимут, но это будут два парламентария - Поляков и Розенблат. «Там очень серьезные доказательства по всем материалам дела, там сложно будет проголосовать как-то не так, более того, я разговаривал с представителями НФ и БПП, и они говорили, что будут голосовать «за». По Дейдею и Лозовому я считаю, что те преступления, которые им вменяют, очень сложно доказывать. По Лозовому вообще какая-то ерунда - неуплата налогов, каких налогов, за какой период? Крайне сложно доказать такое преступление.
По Дейдею, тут появилась дырка в законодательстве, и она касается того, что любой человек может задним числом сказать, что он оформил договор займа, у меня нет незаконного обогащения. Надо думать, как эту дырку в законодательстве закрыть. Мы, когда писали эту норму, честно говоря, не до конца продумали, не предусмотрели все риски. По поводу Добкина проголосуют, потому что его не жалко. Потому что он чужой.
А по Довгому ситуация интересная, я считал, что с точки зрения политической игры, проголосуют «за», потому что у него заканчивается срок давности преступлений, которые он совершал. Но то, что комитет не принял это решение - это удар по президенту. Потому что регламентный комитет у нас абсолютно несамостоятельный, это орган, который четко руководствуется пожеланиями президента, [Арсения] Яценюка, [Николая] Мартыненко, [Андрея] Иванчука, и тут понятно, если не согласились на то, чтобы хотя бы показать видимость наказания по Довгому - это проблема. Довгий - это [Сергей] Березенко, [Игорь] Кононенко (нардепы-соратники президента Петра Порошенко, - «Апостроф»), это связь, которая будет бить теперь по президенту», - рассказал «Апострофу» Чумак.
То, что неприкосновенность с некоторых нардепов все же снимут на следующей неделе, «Апострофу» также спрогнозировали неофициально и несколько депутатов из коалиции: «Поступила команда сливать Розенблата, потому что он, на самом деле, случайный человек в списке, и Добкина, потому что он не свой. По Полякову распоряжений пока не было», - рассказал источник.
Однако эксперт Международного центра перспективных исследований Игорь Петренко считает, что даже если такие голосования и состоятся, для депутатов это ничем не закончится. «Фактически для всех депутатов, с которых сняли неприкосновенность, а это уже не один человек в этом созыве, это ничем не заканчивается. Взять Новинского (Вадим Новинский, нардеп от «Оппозиционного блока» был лишен депутатской неприкосновенности в декабре 2016 года, - «Апостроф») - как Луценко бил себя в грудь на комитете, и комитет даже пошел ему навстречу, но 4 же месяца прошло и никакого результата нет. Думаю, по всем остальным будет так же. Зато медийный повод создан, все СМИ говорят об этом, общество. Это все медийно-популистическая кампания», - рассказал он «Апострофу».
Также эксперт обращает внимание, что такое массовое представление на депутатов именно сейчас было сделано неслучайно. «В первую очередь, тут играет роль внешнеполитический фактор - представления были сделаны непосредственно, когда Порошенко был в Штатах. Если бы задали вопрос о медленных изменениях в сфере борьбы с коррупцией или отсутствии каких-то результатов, он бы сказал: «Смотрите, вот мы сейчас подали представления о снятии неприкосновенности, и там депутаты от фракций БПП, НФ и почти от всех фракций». И это видно по слабой подготовке по каждому из этих дел. То есть слабость подготовки и аргументации говорит о том, что это все было составлено впопыхах, чтобы дать возможность Петру Алексеевичу в случае необходимости оправдаться», - уверен Петренко.
Он также полагает, что такие действия генпрокурор Юрий Луценко может и уже использует для своего политического пиара: «Особого прогресса в делах нет, есть громкие заявления. И он под шумок может громко хлопнуть дверью и сказать, что депутаты плохие, не дают работу делать, и пойти в политику. Это ложится в теорию о том, что могут поменять Владимира Гройсмана, и премьером может стать Луценко. Плюс, могут быть перевыборы в Раду, как единственная возможность изменить ситуацию».
О том, что ситуация может быть использована для личного пиара генпрокурора и могла быть не согласована с президентом, рассуждает и Виктор Чумак: «Можно не исключать самостоятельной игры Луценко. Но тогда у него будут очень серьезные проблемы с Порошенко. Хотя я все-таки не уверен, что он пошел на самостоятельную игру, на наращивание себе своего политического имиджа для участия в президентских выборах».
Несмотря на решения регламентного комитета, все представления на парламентариев передадут на рассмотрение главы ВРУ Андрея Парубия, который и должен решить, выносить или не выносить их на голосование в Раду в четверг, 13 июля, во время последней пленарной недели этой сессии.
- Информация о материале
Регламентный комитет, который успешно «продинамил» Луценко с четырьмя членами «великолепной шестерки», в случае с Бориславом Розенблатом был практически лишен выбора. И лишил его выбора сам Розенблат
Казалось, после того как доказательства НАБУ и ГПУ по «подельнику» Розенблата Максиму Полякову комитет совсем не убедили, такая же легкая прогулка ждет и Борислава Соломоновича, но во втором случае доказательства были настолько наглядными, что не рекомендовать парламенту снять неприкосновенность с Розенблата комитет просто не мог.
Что бы там не говорил Розенблат и его адвокаты о художественных достоинствах показанного всей стране фильма и незаконности получения его как доказательства, их слова выглядят не слишком убедительно. С формально-юридической точки зрения они может и правы, но обществу того, что оно увидело в «художественном фильме» от НАБУ и ГПУ, более чем достаточно, чтобы сформировать вполне четкое мнение о Розенблате. В то же время о его «подельнике» Полякове все далеко не так однозначно. А все потому, что последний оказался куда более искушенным в тонких вопросах депутатской деятельности.
Разумеется, факт вины в коррупции и Розенблата, и Полякова, и других фигурантов громких коррупционных дел может решать суд и только суд. Мы никоим образом не пытаемся кого-либо в чем-либо обвинять. Но если чисто гипотетически оценивать увиденное на записях НАБУ, то становится очевидно, что в нынешних своих проблемах господин Розенблат должен винить исключительно себя. Все выглядит так, будто Борислав Соломонович как человек в политике относительно новый просто не сумел или не захотел овладеть весьма нехитрыми методами предосторожности. В отличие от своего коллеги по несчастью Полякова.
Сравнивая записи с участием первого и второго, можно сформулировать несколько «золотых правил коррупционера», которые позволяют повышать уровень своего благосостояния с минимальным риском для собственной свободы. Еще раз подчеркнем, и Розенблат, и Поляков абсолютно честные люди, которые ни в чем не виноваты, пока суд не докажет обратного, их примеры мы используем лишь теоретически.
Итак, первое правило. С потенциальным взяткодателем высокопоставленный чиновник не должен встречаться лично нигде, никогда и ни при каких обстоятельствах, а делегировать эти переговоры помощникам, которые в случае чего и «попадают под раздачу». Как видим, НАБУ не предоставило ни одного «фильма», где бы Поляков лично вел переговоры с «агентом Катериной». Вместо него разговаривала всегда помощница, и что бы она во время таких встреч не говорила, как бы не ссылалась на шефа, всегда можно сказать, что это ее фантазии, наветы или оговоры.
В то же время Розенблат лично наговорил под камеру «агента Кати» на целый час «художественного фильма», и его лицо постоянно на виду. Соответственно отвертеться репликой: «Я вашу Катю знать не знаю и в глаза не видел» не получится никак.
Второе правило. В разговоре с потенциальным взяткодателем, в том числе и через средства связи, никогда нельзя упоминать слова «деньги», «вознаграждение», «заохочення» и другие, которые можно четко трактовать, как «взятка». Также нельзя озвучивать вслух суммы и названия валют. В этом контексте очень показательна реакция Полякова на слова его помощницы, которая «получила пять». «А не понимаю, что такое пять», - ответил Поляков по телефону, попросив связаться с ним по другому каналу связи. В то же время Розенблат неоднократно позволял себе называть суммы в совокупности с наименованием иностранных валют, чем и подписал себе если не приговор, то как минимум ярлык коррупционера.
Если же говорить необходимо, то всегда можно придумать некий эвфемизм, который к делу потом никак не пришьешь. Тот же Поляков на записях НАБУ говорит своей помощнице о «необходимости решить вопрос» из чего никак невозможно сделать однозначный вывод, в то время как для помощницы суть «вопроса» была явно понятной. Можно даже придумать некий конспиративный язык, в котором, например, во фразе «Вам нужно подготовить отчет по нашему вопросу на 200 страниц» будет заложен некий тайный смысл, разгадать значение которого будет очень несложно, но никаких прямых указаний на преступную деятельность нет.
Правило третье. Ни один коррупционер не должен лично получать деньги в руки от взяткодателя. Эту функцию нужно делегировать кому-то из подчиненных, и происходить все должно тогда, когда «шефа» физически нет поблизости, чтобы факт передачи денег было крайне сложно связать непосредственно с личностью коррупционера. И разумеется, деньги не должны передаваться сами по себе, не запечатанными в конверт, не сложенными в сумку или коробку. Розенблат этого правила старался придерживаться и теперь может отвечать на все обвинения: «Я никаких денег в глаза не видел и в руках не держал». Однако все это выглядит не слишком убедительно, поскольку процесс передачи денег и лицо Розенблата попадало в одно видео без явных склеек, и убедить всех, что он тут совсем не при чем, Бориславу Соломоновичу будет теперь куда сложнее.
И наконец, четвертое правило. Коррупционер ни в коем случае не должен вести дел с непроверенными и случайными людьми с улицы. Мы, конечно, не знаем, как «агент Катерина» вышла на своих «клиентов», как ей удалось втереться в доверие. Но в некоторых случаях, попавших на камеру, вела себя она достаточно подозрительно для своих «партнеров». Как минимум несколько раз явно демонстративно передавала деньги, чтобы купюры попадали в кадр и также демонстративно пересчитывала, озвучивая суммы вслух. Все это могло натолкнуть ее «партнеров» на подозрения, но не натолкнуло.
Как дальше сложится судьба Розенблата и Полякова в частности и всей «великолепной четверки» в целом, нам пока не известно. Как бы там ни было, до возможного суда и несколько менее возможного срока в этих делах еще очень далеко. Единственное, что хочется добавить напоследок, так это то, что последний член «шестерки» - одиозный экс-регионал Михаил Добкин - вряд ли доволен результатом сегодняшнего заседания. Он в списке кандидатов на лишение неприкосновенности последний, и тенденция складывается не в его пользу. Кроме того, наличие в списке рекомендованных к лишению иммунитета представителя БПП Розенблата умножает на ноль его аргументы о преследованиях по политическим мотивам.
- Информация о материале
Регламентный комитет Верховной Рады начал рассматривать представление о снятии депутатской неприкосновенности с пяти народных избранников, внесенное в парламент генпрокурором Юрием Луценко. Шестое представление, в отношении представителя Оппозиционного блока Михаила Добкина, позже также обсудят на комитете. Но сначала он должен предоставить объяснение по изложенным в документе фактам.
Попробуем разобраться, каковы перспективы у каждого из представлений после бодрых дебатов, и кого действительно могут лишить депутатского иммунитета уже на следующей неделе.
Комитетский «день сурка»
Первым рассматривалось представление в отношении представителя «Народного фронта» Евгения Дейдея. Понедельник, как говорят, день тяжелый. Это подтвердилось довольно эмоциональным обсуждением в регламентном комитете, ныне возглавляемом правой рукой экс-нардепа Николая Мартыненко Павлом Пинзеником.
Напомним, Евгения Дейдея обвиняют в незаконном обогащении: происхождение средств, потраченных на приобретение двух внедорожников Audi Q7 класса «люкс» и недвижимости в столице, совершенно непонятно, поскольку суммы очевидно не согласуются с указанными в декларации доходами.
Во время дебатов выяснились любопытные детали насчет займа, оформленного на жену нардепа Ингу Дейдей. Заем якобы предоставил помощник нардепа Дениса Дзензерского Игорь Линчевский. При этом сотрудники НАБУ и САП в процессе слежения за Линчевским записали его разговоры, где тот сознается, что не знает ни о сумме займа, ни о том, как об этом нужно рассказывать. Также из пленок понятно, что помощник Дзензерского не знаком с человеком, которому ссудил несколько миллионов гривен.
Тем временем самого Дейдея рассмотрение представления не слишком огорчало. Это он пытался демонстрировать поразительно ярко. Позже фигурант представления достал «козырную карту», заявив, что вскоре Линчевский придет в комитет предоставить объяснение. Это порядочно взволновало добрую половину присутствующих, а особенно — генпрокурора Луценко, который переспросил о целесообразности вызова свидетелей. Придя в комитет, Линчевский подтвердил предоставление средств жене Дейдея, на которые якобы и были приобретены активы, вызвавшие вопросы у правоохранителей.
Немного погодя, после консультаций в кабинете, и.о. председателя комитета Павел Пинзеник объявил о необоснованности изложенных генпрокуратурой фактов.
Во вторник рассматривалось второе представление, на этот раз в отношении представителя депутатской группы «Воля народа» Олеся Довгого. Ему предъявляют обвинение в афере с незаконным выделением 100 га земли на территории заповедника «Жуков остров» во время пребывания Довгого на должности секретаря Киеврады. Порой словесные баталии между генпрокурором Луценко и нардепом Довгим больше напоминали эмоциональную перепалку, чем рассмотрение представления по сути. Хотя завершилось все аналогично, как и в понедельник. Комитет снова не согласился с обоснованностью изложенных фактов. Как следствие, внесение представления на голосование в парламентский зал остается в ведении спикера Верховной Рады Андрея Парубия.
В среду члены регламентного комитета начали рассмотрение представления в отношении Андрея Лозового, которого правоохранители обвиняют в неуплате налогов. Среди всех уголовных производств именно этот кейс казался наименее проблематичным для члена парламента, в отношении которого генпрокурор внес представление.
Более того, сложилось впечатление, что формулировку «незаконное обогащение» преднамеренно изменили на более мягкую — «умышленная неуплата налогов». Дело в том, что ст. 368-2 («незаконное обогащение») предполагает более жесткую санкцию по сравнению со штрафом, предусмотренным ст. 212 («неуплата налогов»). Почему генпрокурор избрал именно такой формат привлечения к ответственности соратника Олега Ляшко, останется тайной, даже несмотря на слова Луценко о недостаточности доказательств для инкриминирования более тяжкого преступления.
Ситуация с Лозовым довольно типична для многих публичных служащих. Непонятно, каким образом парламентер приобрел колоссальное количество имущества, ни дня не работая в бизнес-структурах. В его е-декларации находим коллекцию картин и антикварных изделий, несколько ценных швейцарских часов, коллекцию вин, а также денежную наличность в размере 30 тыс. долл. США, 150 тыс. евро и 700 тыс. грн. Показательно, что в ходе расследования ГПУ идентифицировала имущества на сумму 8,6 млн грн. Непревзойденный результат для молодого парламентера, который за 2007—2015 гг. официально заработал 234 тыс. грн.
Во время дебатов в регламентном комитете прозвучала сумма, которую Лозовой не уплатил в бюджет. Она равняется 1,8 млн грн. Обсуждение этого представления больше напоминало разговор на провинциальном базаре. Особое впечатление произвела «азиривка» из уст одного из адвокатов Лозового, весьма потешившего своеобразным употреблением украинских слов в стиле экс-премьера Николая Азарова.
В результате продолжительной дискуссии комитет признал представление законным, однако, опять-таки, недостаточно обоснованным. Поэтому документ направили спикеру Парубию, чтобы тот сам решал дальнейшую судьбу представления в отношении нардепа-ляшковца.
В четверг члены регламентного комитета заслушивали представление в отношении «фронтовика» Максима Полякова, который вместе со своим партнером в «янтарном деле» Бориславом Розенблатом подозревается в получении взятки и злоупотреблении служебным положением. Позицию Генпрокуратуры снова лично представлял ее руководитель Юрий Луценко. Было видно, что депутаты устали наблюдать однообразные перепалки четвертый день подряд.
Часть оперативного видео САП и НАБУ
Как и накануне, заслушав генпрокурора и непосредственного фигуранта «янтарного дела» Полякова, члены регламентного комитета снова пришли к выводу, что представление ГПУ недостаточно обоснованно.
Однако, рассмотрение дела члена БПП Борислава Розенблата удивило всех. Представители ГПУ и САП продемонстрировали видео-доказательства злоупотребления Розенблатом его служебным положением и вымагательства взяток. Этот фактор уже невозможно было проигноровать. Такую точку зрения разделяет и влиятельный нардеп Александр Грановский, который, по нашими данным, пытался спасти Розенблата. «Кино» сыграло ключевую роль, отметил близкий к президенту Грановский.
Как следствие, регламентный комитет одобрил все три требования Генпрокуратуры — привлечение к уголовной ответственности, задержание и арест Борислава Розенблата.
Единственным, кого на этой неделе обошло участие в комитетских слушаниях, стал нардеп от Оппоблока Михаил Добкин. Уголовное производство, в котором он пребывает в статусе ключевого фигуранта, касается выделения 654 га земли в Харькове, лишь, по номинальной оценке, стоивших около 4 млрд грн. Прокурорские чины инкриминировали экс-мэру Харькова злоупотребление служебным положением с целью выделения земельных участков на кооперативы с сомнительными основателями.
Представление на Добкина несколько уравновешивает ситуацию, поскольку таким образом под дамоклов меч Юрия Луценко попадают представители почти всех политических сил. Более того, в четверг руководитель ГПУ заявил, что они готовы инициировать снятие депутатского иммунитета с еще одного парламентера — Евгения Бакулина. Последний не только представляет Оппозиционный блок, но и близок к лидеру соответствующей фракции Юрию Бойко. Бакулину инкриминируют преступление, связанное с закупкой нефтебуровых установок для «Чорноморнафтогаза», за которые переплатили несколько сотен миллионов долларов.
Чем закончится эпопея с «неприкосновенными»?
Каждый из народных избранников проходит по разным уголовным производствам, начатым по фактам абсолютно разных преступлений. Единственными, кто выделяется на этом фоне, являются Борислав Розенблат и Максим Поляков, поскольку оба фигурируют в громком «янтарном деле» и проходят по серьезным статьями Уголовного кодекса.
Сейчас по этим шести представлениям своеобразный «водораздел» проходит между теми, за кого «вписались» представители топ-политикума, и теми, кого не жалко «пустить под нож». По нашим данным, эмоциональное рассмотрение представления в отношении Евгения Дейдея никак не повлияет на поддержку политиками-тяжеловесами. За него вступился все еще могущественный министр внутренних дел Арсений Аваков.
Вторым, кто избежит снятия неприкосновенности, может стать соратник Ляшко Андрей Лозовой. Его ситуация проста: доказательная база больше отвечает статье о незаконном обогащении, чем о неуплате налогов. Поэтому поддерживать снятие иммунитета с Лозового будет нелогично из-за нерелевантности сути и формы представления. Более того, Лозовой далеко не последний человек для Олега Ляшко, а потому они попытаются в который раз выторговать положительное для себя расписание, со временем рассчитавшись голосованием за президентские инициативы.
Непростая ситуация сложилась вокруг Олеся Довгого. Источники свидетельствуют, что Генпрокуратура попытается изменить инкриминируемую ему статью. Это сделают для того, чтобы Довгий не избежал ответственности по истечению сроков давности. Нет сомнений, что Луценко приложит все силы ради доведения этого принципиального для него дела до логического завершения.
Что касается Борислава Розенблата и Максима Полякова, здесь ситуация сложнее. Ярких сигналов с Банковой насчет плана спасения обоих не слышно.
Руководитель Генпрокуратуры, насколько известно, раздражен отсутствием должной поддержки со стороны администрации президента. Однако решительно бить горшки с президентом Луценко все же не готов, поскольку до сих пор надеется на предложение уже этой осенью возглавить правительство.
Самой простой мишенью для снятия неприкосновенности станет экс-регионал Михаил Добкин, за которого, по предварительным данным, даже родная фракция заступаться пока не собирается. И в этом направлении Юрий Витальевич неплохо будет работать на результат, торпедируя депутатский иммунитет депутата со «скучным лицом».
- Информация о материале
Страница 209 из 1561
