Статьи
Накануне третьей годовщины со дня трагедии родственники погибших установили напротив посольства России в Гааге скамейку с мемориальной доской, где по-английски написано: «Ждём ответственности и полной ясности. Светлой памяти пассажиров и экипажа MalaysiaAirlines MH17 17 июля 2014». И ниже по-русски: «Человечность выше политики». Увы, гипотеза насчёт человечности остаётся недоказанной. К людям, прождавшим на скамейке хоть какой-то реакции, из посольства никто не вышел. Проигнорировать решения суда, который состоится, как договорились страны, чьи граждане стали жертвами, в Нидерландах по местному законодательству, будет сложнее.
«Чёрный лебедь»
17 июля 2014 года очень показательный во многих отношениях день для Владимира Путина. Он встретил его в Бразилии, где прошёл саммит БРИКС — помните, была несколько лет назад идея-фикс у российского руководства создать и возглавить альтернативный глобальный союз из России, Китая, Бразилии, Индии и примкнувшей к ним ЮАР? Три года спустя даже следа не осталось от тех нездоровых фантазий. А тогда российский президент был уверен в себе и дерзок. Путин на итоговой пресс-конференции попенял США на непрофессиональную внешнюю политику, всюду порождающую проблемы, в том числе и в Украине. Всё должно решаться на основе права, иначе, витийствовал глава Кремля, кровь солдат и слёзы матерей, вдов и сирот окажутся на руках тех, кто отказался от этого принципа.
На пресс-конференции в Бразилии произошёл эпизод, который задним числом воспринимается символично, если не зловеще. Путину задали вопрос о катастрофе в московском метро 15 июля. Тот вспомнил своё юридическое образование и, помимо прочего, сказал: «Ответственность всегда персонифицированная. Есть классический хороший пример из уголовного права, называется «трагедия на охоте». Когда два стрелка стреляют в куст, полагая, что там дичь, и случайно убивают человека. Поскольку экспертиза не могла установить, кто именно, оба освобождаются от ответственности». Что дёрнуло президента рассуждать о «трагедии на охоте» и вопросе ответственности, попробуй сейчас догадайся. Но спустя какое-то время после того, как в 16:20 по местному времени был сбит боинг, президенту России сообщили о настоящей трагедии «на охоте». Он в это время находился, очевидно, на борту самолёта где-то над Атлантикой, возвращаясь в Москву.
И по тому, каким подавленным Путин выглядел на срочно созванном после полуночи «совещании по экономике», и по тому, что с этого явно придуманного совещания была организована чрезвычайная прямая трансляция его заявления о сбитом самолёте, да и по тому, что вообще президент России зачем-то кинулся комментировать катастрофу, произошедшую в небе соседнего государства, можно судить, насколько неожиданным и тяжёлым ударом оказалось произошедшее для Кремля.
Из находившихся на борту боинга 283 пассажиров и 15 членов экипажа никто не принадлежал к какой-либо из сторон войны, развернувшейся на земле, куда рухнул самолёт. Большей частью жертвами стали граждане Западной Европы — 193 подданных Нидерландов, десять подданных Великобритании, четверо немцев и столько же бельгийцев. Кроме того, погибли граждане Малайзии (43 человека), Австралии (27), Индонезии (12), Филиппин (трое), один канадец и один новозеландец. У двоих погибших было двойное гражданство, и задетыми оказались также ЮАР и США. Всего двенадцать стран были внезапно непосредственно задеты этим массовым убийством. Путину было из-за чего побледнеть.
Опасный зазор
Риторическая реакция на гибель MH17 поначалу действительно была жёсткая, высказались все ведущие международные организации, лидеры стран, чьи граждане погибли, 21 июля Совбез ООН принял резолюцию, призвавшую к всестороннему расследованию и наказанию виновных. При этом никто не сомневался в том, кто несёт ответственность за происшедшее. Казалось, наметился психологический перелом в отношении мира к тому, что творит Россия, и будут предприняты шаги, которые позволят её остановить.
Увы, этого не случилось. Более того, неспособность международного сообщества адекватно — быстро, решительно и убедительно — среагировать на трагедию окончательно развязала руки Кремлю, и спустя месяц последовало открытое вторжение в Донбасс. Слабость Запада словно провоцировала Россию дёргать его за хвост и усы, устраивая информационные и хакерские набеги на внутреннее политическое пространство ведущих стран НАТО. В зазор между преступлением и наказанием вошло много других злодеяний, инициированных кремлёвским руководством, жертвами которых стали тысячи людей.
В то же время уверенность обнаглевшего Кремля в безнаказанности была преждевременной. Запущенная юридическая машина набрала неумолимые обороты. Объединённая следственная группа (JIT), куда вошли представители пяти наиболее пострадавших стран — Нидерландов, Малайзии, Австралии и Бельгии, а также специалисты из Украины, работает для внешнего наблюдателя мучительно медленно. Первый доклад был обнародован лишь 28 сентября 2016 года, и он касался исключительно технического анализа трагедии. Все ждут скорых разоблачительных результатов, но тщательность и основательность работы следователей — залог успеха обвинителей в суде и гарантия, что никто не уйдёт ненаказанным.
Кстати, подобный зазор сейчас существует и в деле о вмешательстве России в президентскую кампанию в США. Комиссия Боба Мюллера и сенатские комитеты окончательно сформулируют свои выводы ещё очень нескоро, возможно, даже не через год. Это вовсе не означает, что русским всё сойдет с рук, как раз наоборот. Выводы следствия ещё раз вернут всех назад к обстоятельствам преступления, и наказание последует уже на новом международном фоне и в иной внутренней ситуации в России, наверняка более сложной, чем на момент криминального акта.
Уже скоро
Если первый доклад JIT приводил доказательства того, что боинг был сбит ракетой 9М38 ЗРК «Бук», а сам комплекс, принадлежащий российской 53-й зенитно-ракетной бригаде, специально перебрасывался через российско-украинскую границу, а затем обратно, то следующие выводы, которыми обещало поделиться следствие, должны касаться непосредственно участников этой операции — по сути, будущих обвиняемых. Ещё в прошлом году генеральный прокурор Нидерландов Фред Вестербеке заявил, что следователям известны личности около ста подозреваемых. Завершение этой работы будет означать переход к новой, судебной стадии разбирательства.
О том, что это произойдёт уже достаточно быстро, заявил, например, Тйибба Йостр, возглавляющий расследование Совета по безопасности полётов Нидерландов: «Я не думаю, что кто-то в ближайшее время отправится в тюрьму, но думаю, что правда скоро станет известна». Такие же надежды выразил ещё один инсайдер — министр транспорта Малайзии Лиоу Тионг Лай во время мемориальной службы по погибшим в рейсе MH17 соотечественникам: «Надеемся, что к концу года или в начале следующего мы сможем принять решение о том, кого мы действительно можем привлечь к судебной ответственности».
Об этом же свидетельствует решение, принятое 5 июля Объединённой следственной группой, передать дело в суд Нидерландов. Создание международного трибунала потребовало бы дополнительных организационных и финансовых усилий от стран, заинтересованных в процессе, и затянулось бы по времени. А суд Нидерландов как страны, потерявшей наибольшее количество граждан, может приступить к рассмотрению дела сразу, не откладывая. Высокая репутация правовой системы этой страны не подвергается сомнению международным сообществом, а Россия будет ставить под сомнение решение любой судебной инстанции: 29 июля 2015 года она наложила вето на резолюцию Совета безопасности ООН о создании международного трибунала по делу о гибели пассажирского боинга в небе над Донбассом.
Тень. Журнал Time вышел с этой обложкой в июле 2014-го. «Запад проигрывает опасную путинскую игру» — написано под словами «Холодная война II»
Кто сядет?
Это самый сложный вопрос во всём деле. Использование штатного армейского зенитно-ракетного комплекса на территории другой страны подразумевает, что приказы отдавались по военной вертикали, которая замыкается на министре обороны Сергее Шойгу и главнокомандующем Владимире Путине. Кто бы непосредственно ни нажимал кнопку пуска, он так или иначе действовал по приказу сверху.
Прецедентом считается теракт над Локерби, когда агенты ливийских спецслужб 21 декабря 1988 года взорвали над Шотландией пассажирский боинг компании Pan American. Погибло 270 человек. Расследование вели ФБР и шотландская полиция, оно заняло три года. В 1999 году лидер Ливии Муаммар Каддафи согласился выдать двух подозреваемых шотландскому суду. В 2003 году Ливия выплатила по десять миллионов долларов семьям погибших в обмен на снятие со страны экономических санкций. Никто из высшего руководства Ливии за содеянное не ответил.
На выдачу исполнителей Кремль вряд ли пойдёт, чтобы они не наговорили лишнего. Про организаторов и речи быть не может: уже сейчас на всех углах российская пропаганда называет расследование политически ангажированным. Но, отказавшись от сотрудничества с судом, Россия нарушит международные обязательства и попадёт под новые санкции. Возможно, как в ливийском случае, проблему частично попытаются решить за счёт материальных компенсаций семьям жертв, но не факт, потому что это означало бы частичное признание своей вины.
Не исключено, что кое-кто из подозреваемых необъяснимо пропадёт из виду. Так, 10 мая 2017 года в Москве был арестован якобы за незаконное хранение оружия полковник Главного управления Генштаба ВС РФ (прежде ГРУ) Василий Геранин. Геранин фигурировал на одной из записей радиоперехвата СБУ 17 июля, когда ему отчитывался о сбитом самолёте Игорь Безлер, один из командиров сепаратистов. Информация об аресте Геранина была вычищена задним числом с сайтов, её разместивших, но её успели заметить и зафиксировать волонтёры из международного разведывательного сообщества Inform Napalm.
Можно не сомневаться в одном: решение суда по делу о сбитом боинге повиснет над Россией как дамоклов меч, и его острие будет больно ощущаться всякий раз, когда эта слетевшая с катушек страна решит в очередной раз «встать с колен». Уйти от ответа не выйдет, не тот случай.
- Информация о материале
Потерять предприятие, а вместе с ним урожай и технику, можно за несколько минут, на его возвращение придется потратить несколько месяцев, если не лет. На тот момент урожай и технику продадут, а земли отдадут в аренду другим людям. Ни один украинский аграрий сейчас не уверен в том, что свое зерно будет собирать именно он. В фермерских хозяйствах отдельные работники заняты только тем, что мониторят Единый реестр имущественных прав, только бы не прозевать момент, когда арендованная ими земля сменит владельца.
Под районными и областными радами собираются митинги, фермеры как колядники ходят от прокуроров к депутатам, от депутатов к министрам. Эта ситуация до сих пор остается неконтролируемой, а желание замолчать проблему агрорейдерства превалирует над стыдливыми попытками хоть как-то помочь ситуации. Тем временем поля и конторы агрофирм охраняются лучше военных объектов. Из ветеранов АТО формируются частные армии, которые изо дня в день вступают в схватку с представителями новых хозяев в балаклавах. Люди в отчаянии, потому что брошены наедине со своей бедой. Между тем масштабы самой беды растут.
Если в прошлом году вопиющих сообщений о захваченных рейдерами агрофирмах было около пятидесяти, то в этом году их количество уже удвоилось. Благодаря стараниям специальной Комиссии Минюста по рассмотрению жалоб в сфере государственной регистрации. Орган, который де-юре должен был бы рейдерство предотвращать, де-факто ему способствует. Комиссия из девяти членов (В.Гайдук, А.Оскирко, И.Трофименко, Ю.Моисеев, П.Кузик, Н.Смук, Е.Макогон, Н.Якушева, А.Бабенко) получила полномочия в досудебном порядке отменять решение государственных регистраторов, изымать данные из Госреестра и осуществлять перерегистрацию прав собственности. Фактически девять человек в государстве получили право без суда и следствия решать, кто же теперь будет владельцем того или другого предприятия. В прошлом году рейдеры, вооружившись фиктивными документами о покупке существенного участия в предприятии или такими же фиктивными документами о задолженности фирмы, тащили реальных собственников в суд. Сейчас такие схемы используют только те, кто к комиссии подходов не нашел, остальные же пользуются новой услугой Минюста: надо только направить жалобу и документы от нотариуса или государственного регистратора, оформленные на нового собственника.
И здесь следует напомнить, что новый, улучшенный и упрощенный, порядок регистрации юрлиц предусматривает, что для изменения владельца фирмы регистратору уже не нужно ничего заверять, подтверждать подлинность подписей или оригинальность документов. То есть подпись на договоре купли-продажи может быть чья угодно, это уже не проблема нотариусов. Дебюрократизация в действии.
В таких благоприятных условиях комиссия работала стахановскими темпами — за день, например, успевала перерегистрировать права собственности 13 малых и средних фермерских хозяйств в пользу новых собственников. При этом жалобщиком и новым собственником могли быть разные компании. Who cares?
В начале года глава НАБУ публично заявил, что из-за вмешательства в реестр прав собственности началась массовая волна рейдерства. В Минюсте эти факты мгновенно оспорили. И намек, очевидно, не поняли. Уже 4 июля, после того, как обманутые фермеры дошли аж до генерального прокурора, председатель комиссии Минюста П.Мороз уволился. Но сама комиссия действует, и ее полномочия не сузились ни на дюйм.
На нашей — не своей земле
Предприниматели, к которым рейдеры уже заявились, не верят, что с увольнением председателя комиссии ситуация улучшится. Потому что смена одного руководителя не изменит уже отработанных схем, которые, к тому же, реализуются под бдительным надзором правоохранителей. Из огромного количества вопиющих рейдерских случаев я выбрала несколько историй, позволяющих понять, как работают рейдеры, и кто им помогает избежать наказания. Вырисовывающаяся картина пугает, потому что в цивилизованном европейском государстве подобные истории являются исключениями, а не будничностью.
Например, в 2012 г. в компании «Белогорье Агро-М» (дочернем подразделении обанкротившегося агрохолдинга «Мрия») начались проблемы — она не могла обрабатывать свои земли и постепенно передала их аграрной компании АТК. Та, в свою очередь, предложила передать часть этих земель компании, с которой давно сотрудничала, — «Перлина Поділля». Своими силами выйти на желаемые объемы производства тяжело, а поскольку компании — партнеры, то почему бы не объединить усилия. В 2015 г. руководство «Перлини Поділля» обратилось к людям и переоформило договоры аренды теперь уже на их предприятие. Землю начали обрабатывать и в течение 2016-го проблем не знали. А когда они начались, об этом стало известно случайно.
«Мы неожиданно заметили в базе, что наши договоры аренды начали снимать с регистрации, хотя их сроки еще не истекли, — рассказал ZN.UA руководитель предприятия «Перлина Поділля» Сергей Иващук. — Наши нотариусы не растерялись, и эти договоры в базе быстро восстановили. А мы выяснили, что комиссия Минюста на основании жалобы «Белогорье Агро-М» решила наши договоры с регистрации снять, потому что в «Белогорье» предоставили им договоры от 31 декабря 2012 г. Почему нас не пригласили на это заседание? Почему не поинтересовались, кто и на каких основаниях сейчас обрабатывает эти земли? У них же есть доступ к базе! Мы, восстановив свои права, решили, что на этом история закончится. Но следить за реестром и сайтом Минюста начали систематически. И вот 26 июня в 16.00 на странице комиссии появилось сообщение, что в 11.00 27 июня комиссией будет рассматриваться вопрос отмены регистрации договоров аренды на наши земли общей площадью в 300 га. Мы все бросили и поехали на комиссию. Все, кто мог, — и работники, и пайщики».
Когда члены комиссии увидели, что к ним на заседание с Хмельнитчины приехало 150 человек, решение выносить не стали. Хотя есть документальные подтверждения, что уже в 10.40 в комиссии были готовы правовые заключения по этому делу. Представители «Перлини» предоставили чиновникам документы, подтверждающие их права аренды, и обоснования, что у компании «Белогорье» претензий быть не может, потому что при переоформлении аренды земля уже арендовалась другой компанией. А еще активисты зафиксировали все нарушения комиссии и обратились к правоохранителям. В комиссии и в полиции пообещали разобраться и сообщить.
Не сообщили. Просто вечером 30 июня, в пятницу, «Перлині Поділля» отменили регистрацию имущественных прав согласно решению комиссии, подписанному председателем П.Морозом. А уже в понедельник на основании договоров 2012 г. зарегистрировали нового собственника — «Белогорье Агро-М».
Сейчас компания «Белогорье» планирует собирать урожай с полученных 300 га. Урожай, который она не сеяла. И полученное «Перлиною» определение Окружного суда, запрещающее любые действия относительно этого участка, их не удержит. В «Перлині» уверены, что суды выиграют, но на это уйдут месяцы. А защищать урожай и прибыль нужно уже сейчас. И подозрительное равнодушие правоохранителей заставляет фермеров делать это своими силами, в прямом смысле с вилами в руках.
Вилы наготове
На Кировоградщине аграрное рейдерство за последние годы настолько распространилось, что местные активисты создали собственную аграрную самооборону, чтобы противостоять произволу, на который государство закрывает глаза. Инициативная группа разоблачает правонарушителей, дает отпор вооруженным нападающим, выигрывает суды. И все это не благодаря, а вопреки действиям правоохранителей и местной власти.
«Мы вынуждены прибегать к радикальным действиям, потому что рейдеры применяют подобные методы против нас. А поддержки со стороны государства мы не видим. Мы обращаемся ко всем, а помогают единицы, — рассказал ZN.UA руководитель Аграрной самообороны Юрий Крутько. — У нас рейдерство началось еще год назад, в августе 2016-го, с ЧСП имени Димитрова. В Государственный реестр без ведома собственника были внесены изменения — предприятие изменило не только руководство, но и название. Реальное руководство обратилось в полицию в тот же день, а потом еще 18 (!) раз. Не помогло. Через месяц фирму снова перерегистрировали, а еще через день оформили уже на физическое лицо. Через двое суток на предприятие приехали пять автомобилей молодчиков, вывезли оргтехнику, документы и посевной материал. Людей избили, контору разгромили. Уже в октябре новый собственник создал новое предприятие на базе старого — не ЧСП, а ЧП имени Димитрова, чтобы было проще объясниться с пайщиками, у которых фирма арендует землю. С тех пор покоя нет, потому что когда один раз получается, и никто тебе не мешает, можно пробовать еще и еще. По ЧСП имени Димитрова мы уже год пытаемся восстановить справедливость, а дело до сих пор не закончилось. За это время новый «владелец» половину земель сдал в аренду другому предприятию, половину техники продал, вторую — пытается вывезти сейчас, потому что уже знает, что суд он проиграл».
Схемы используют разные, результат один. Например, есть на Кировоградщине предприятие ООО «Нива-2010», там не только владельца сменили, но еще и несуществующий долг в 20 млн грн предприятию приписали. Судебных исполнителей, приехавших конфисковать имущество на сумму долга, не пустила та же самооборона. Люди начали давить на правоохранителей, которые наконец-то нашли тех, кто якобы давал предприятию деньги в долг. Кредиторы, как оказалось, никому ничего не давали, да и суммы больше нескольких тысяч гривен вряд ли держали в руках. ЧСП «Гайдук» отрабатывали по этой же схеме — изменился владелец, появился долг в 20 млн. Реальный хозяин полгода потратил на то, чтобы добиться справедливости.
Активисты с опаской ждут сентября, периода сбора подсолнечника и кукурузы. Они уверены, что тогда состоится вторая волна рейдерства — придут на созревшее. А еще с ужасом думают о земельной реформе. По их убеждению, когда речь пойдет не об аренде, а о реальной собственности, ситуация окончательно станет неконтролируемой.
Рейдеры становятся все более наглыми и изобретательными, у них появляется оружие, в том числе огнестрельное. Прокуратура и полиция подозрительно вяло реагируют на подобные случаи, безнаказанность развязывает руки. ООО «Нива-2010» уже трижды своими силами отбивало свое предприятие от захватчиков. Началось с того, что владелец хозяйства выяснил, что подарил его неизвестному, а тот быстро бизнес перепродал. Обращение к правоохранителям области не помогло, местная прокуратура (в отличие от столичного Института судебной экспертизы) подделку подписи на документах не выявила. Но и заключение столичных экспертов точку в деле не поставило. Рейдеры, получив документы и поддержку молодчиков из охранной фирмы, пошли на штурм, не дожидаясь судов. Поля поджигали, урожай уничтожали. Крестьяне, на помощь которым пришли ветераны АТО, сопротивлялись изо всех сих, в ходе захвата главного офиса предприятия своими силами задержали 30 нападающих. Полиция на вызов приехала только через два часа. Избили крестьян. А потом пообещали разобраться. И разобрались — после двух часов разговоров с прокурорами области реальный собственник хозяйства оказался на больничной койке с инфарктом. А всех задержанных нападавших вскоре отпустили. Почему? Трудно ответить, судебное заседание над ними было закрытым, «чтобы громада не давила на судью».
В селе Метановка на Винниччине представители нового собственника зернотока в балаклавах тоже решили не ждать судебных решений — открыли стрельбу по рабочим предприятия, травмировав шестерых из них. Только тогда правоохранители отреагировали. После задержания у нападавших изъяли 15 единиц огнестрельного оружия. В Днепропетровской области в ходе силового захвата фермерского хозяйства «Семь ветров» его руководителя И.Великого просто убили. А новый «хозяин» не сел за решетку, он пошел захватывать новые территории, в частности, уже упомянутое ЧСП имени Димитрова.
«Мы в этом году практически не занимаемся хозяйством. Забросили, потому что времени нет. Мы то с юристами, то в области, то на страже, потому что каждый день к нам могут прийти», — признается ZN.UA руководитель одного из агропредприятий, которое также подверглось рейдерской атаке.
Cui prodest?
Странным образом на ситуацию в секторе реагирует аграрное лобби. Проблеме уже несколько лет, она усугубляется, а профильный комитет парламента только на прошлой неделе решил создать антирейдерский штаб и в сентябре провести заседание, чтобы выяснить, почему рейдеры настолько вольготно чувствуют себя в Украине. Из общения с фермерами становится понятно, что они до сентября ждать не готовы — люди на грани и требуют срочных решений, а не собрания и встреч когда-то там. Большинство жалоб на рейдеров по понятной причине стекается в Аграрную партию.
ZN.UA попросило руководителя ее центрального аппарата Романа Безсмертного поделиться своими впечатлениями и выводами о сложившейся ситуации.
«Законодатель создал идеальную для злоупотреблений нормативную базу. То, что закладываются огромные риски, было очевидно. Хорошо, земля в аренде, но то, что на ней выращивают, — это собственность того, кто это посеял. Собственность защищена Конституцией. Это как же можно было создать систему, в которой ты сеешь, а владельцем урожая становится кто-то другой? Как может такая система появиться случайно? Очевидно, что на определенном этапе была разработана программа внесения изменений в законодательство и создана формальная юридическая база для запуска системы злоупотреблений. Я убежден, что комиссию создали специально, и действовала она как главный инструмент этой системы. Собственно, эта комиссия фигурирует во всех документах, касающихся дела. Она является не просто участником, она выступает соорганизатором этих процессов. Запущен механизм с признаками организованной схемы, с очевидным злым умыслом. Это прослеживается во всех случаях, о которых мы говорим, — или путем остановки оформления прав собственности, или путем отмены этих прав. И боюсь, что работа этой комиссии будет касаться не только земли. Просто сейчас схема отрабатывается в самом ликвидном секторе, гарантирующем быструю прибыль. Расчет был на то, что пролетариат не отреагирует, потому что ему все равно, на какого владельца работать. Не сработало, потому что крестьяне — не пролетариат, их зацепили за живое», — подчеркнул Р.Безсмертный.
Также мы решили поинтересоваться у юристов, почему нотариусы и государственные регистраторы, играющие центральную роль во всех рейдерских схемах, не особо опасаются наказания за содеянное. Ответ объяснил, почему в разных делах фигурируют фамилии одних и тех же нотариусов, и, в конце концов, почему они продолжают работать даже после нарушения закона. «По результатам рассмотрения жалобы нотариусу могут запретить или заблокировать на некоторое время доступ к реестру. Лишить нотариуса свидетельства может только Высшая квалификационная комиссия нотариата при Минюсте. Но нотариус в суде может обжаловать решение квалификационной комиссии, и если его отменят, он снова получит доступ к реестру. И очень часто нотариус или регистратор пытаются повлиять на комиссию и ее будущее решение еще до рассмотрения вопроса. И как показывает практика, предлагая комиссии неправомерную выгоду, получают желаемое для них решение», — рассказал ZN.UA партнер Адвокатского объединения GORO legal Дмитрий Овсий.
Его дополняет коллега Максим Максименко, советник Spenser&Kauffmann: «С 28 апреля 2017 г. нотариусы — государственные регистраторы вещных прав перешли на более защищенные ключи доступа к Государственному реестру, но непосредственной ответственности за человеческий фактор (открыл реестр, ушел, а кто-то другой внес информацию в реестр) законодательство Украины не предусматривает. Обязанность «не уходить» с рабочего места фигурирует только в методических рекомендациях и разъяснениях нотариальных палат. Но даже в случае аннулирования свидетельства о праве на нотариальную деятельность нотариус может пересдать экзамен и получить новое. Причем на практике, чтобы прервать связь с предыдущей деятельностью, нотариусы даже фамилии меняют».
Государство, которое ежегодно хвастается урожаями, объемами экспортной выручки, которой его обеспечивает агросектор, топовыми позициями Украины как мирового агроэкспортера, собственноручно уничтожает АПК. Государство, уже разрушившее науку и промышленность, разрушает последний сектор, который показывает уверенный рост. В чью пользу?
Минюст глух, потому что его чиновников затянуло в болото рейдерских схем по уши. Минагрополитики глухо, потому что им руководит исполняющий обязанности, который боится сделать лишний шаг, чтобы не потерять перспективное повышение. Аграрные лоббисты — глухи, потому что они представляют интересы не всего сектора, а только самых мощных компаний, которые рейдеры обходят вниманием. Председатель ВРУ Парубий вообще отказался встречаться с пострадавшими фермерами. Прокуратура и полиция глухи, потому что их невмешательство в события иначе, как прямым участием в схемах, объяснить сложно. И даже встреча с генеральным прокурором не убедила пострадавших, что виновные будут наказаны. Местная власть не реагирует. О судах даже вспоминать не стоит. На прошлой неделе президенту, премьеру, руководству СБУ, МВД и Генеральной прокуратуры было направлено несколько коллективных обращений с просьбой взять ситуацию с рейдерством в области под личный контроль. Но создается впечатление, что она уже контролируется и управляется властью.
- Информация о материале
ДП «Завод «Електроважмаш» 11 липня уклало дві угоди з компанією «Industrial Fields Limited» (Велика Британія) про поставку сталі на 194,36 млн руб., або 83,57 млн грн. Про це повідомляється у системі «Прозорро».
До 6 червня 2018 року поставлять 4 130 т плит, листів, стрічок і фольги з електротехнічної сірчистої сталі марки 2212 у середньому по 20 236 грн./т.
За даними британського реєстру, »Industrial Fields Limited» до 21 грудня 2015 р. називалася »ATG Overseas Ltd».
Ця компанія, зареєстрована в Лондоні у 2005 р. на домініканський офшор «West-East Plc», відома як постачальник «Електроважмашу» принаймні з 2011 р.
Вона змінила назву після виходу розслідування програми «Схеми» про контракти заводу.
У 2005-2006 рр.. фірмою керував москвич Андрій Соболєв. До лютого 2013 р. директором значилась москвичка Ольга Курлаєва, а потім – Edward Petre-Mears.
За даними британської газети «The Guardian», Едвард Петре-Мірс та його партнер Сара Петре-Мірс представляють одну з найбільших у світі імперій офшорних компаній, де вони діють від імені анонімних клієнтів. Вони відомі як директори понад 2000 компаній. Як повідомив пресі директор британського реєстраційного агентства, Петре-Мірс мають подвійне громадянство островів Сент-Кіттс і Невіс. Журналісти з’ясували, що одним із клієнтів Петре-Мірс є російський мільярдер Володимир Антонов.
Нарешті, у грудні 2015 р. директором став Тоні Петров Алексієв (Toni Petrov Aleksiev) із Болгарії 1966 р. нар. Він очолював московське представництво АО «Динамо» АО Болгарія, якого наразі немає в російському реєстрі юросіб. Однак за його адресою досі прописане ТОВ «Динамо Групп» Ольги Алексієвої.
Із квітня 2016 р. власником більше 75% «Industrial Fields Limited» значиться росіянка Жанна Колеснікова 1967 р. нар. із Казахстану.
Уже під новою назвою компанія отримала підрядів заводу на 463,39 млн руб.
Нагадаємо, у 2015 р. тодішній міністр економрозвитку Айварас Абромавічус домігся звільнення Володимира Глушакова з посади директора «Електроважмашу». Тоді стало відомо, що експортні потоки державного заводу були заведені на британські фірми «Pitfield Traders» і «ATG Overseas», а ті за більшою ціною перепродували продукцію «Електроважмашу» російській фірмі «Елмаш-ЛТО» для подальшої реалізації у Росії. Нині в.о. директора «Електроважмашу» є Дмитро Костюк, який був замдиректора заводу при Глушакову. Однак кадрова ротація не змінила експортної схеми. За даними джерела «Наших грошей» на митниці, продукція «Електроважмашу» продовжувала йти через британські фірми на адресу «Елмаш-ЛТО».
- Информация о материале
Верховна Рада впевнено зробила крок до політичного самогубства. Інакше окреслити події 11 липня дуже складно.
В останній робочий тиждень поточної сесії парламент опинився перед дуже складним вибором.
З одного боку, ситуація доволі проста – шестеро депутатів ймовірно порушили закон і мусять бути покараними за це. З цієї точки зору завдання у парламенту елементарне – зняти недоторканність з депутатів, і хай слідчі спробують довести їхню вину.
Проте, з іншого боку, ситуація куди складніша. Партійні лідери, навколо яких об'єднуються різні групи впливу, втрачають головну підвалину своєї влади – можливість давати «гарантії». А це для їхнього виживання як політичного класу, не більше не менше, рівнозначно самогубству.
Головні рішення в українській політиці приймаються не в сесійній залі чи на засіданнях уряду. Вони ухвалюються в затишних, захищених від прослуховування і нагляду кабінетах, під особисті «гарантії» тих, хто складає кістяк політичної еліти.
Тепер же Раду поставили перед вибором: відмежуватися від «своїх» корупціонерів і виглядати пристойно в очах суспільства, чи «відмазати» їх в догоду непублічному статус-кво.
Що найбільш нестерпно – поставили парламент у цю незручну позу створені ним самим антикорупційні органи та призначений ним же генеральний прокурор.
Стараннями і вправними маніпуляціями останнього за тиждень розглядів подань на регламентному комітеті, ситуація зі зняттям недоторканності перейшла на символічний рівень.
Тож у вівторок, 11 липня ішлося уже не про юридичні тонкощі, де позиція слідчих у багатьох місцях відверто шкутильгала.
Мова ішла про відповідь на питання: а може ця Рада жити за написаними нею ж законами, як це роблять 40 з лишком мільйонів людей поза її стінами?
Чи дав парламент цю відповідь? Так. Але краще б промовчав.
Несподіваний вівторок і важкий понеділок
Взагалі вівторок, 11 липня, у Верховній Раді мав бути зовсім іншим.
За попередньою домовленістю коаліції і генпрокурора Юрія Луценка, розгляд питань щодо зняття недоторканності мав відбуватися у четвер, 13 липня.
Глава ГПУ пояснював це «некомплектом», мовляв, хай комітет розгляне подання на Михайла Добкіна, і тоді уже всі шість подань підуть в сесійну залу.
Тому у вівторок вранці у кулуарах парламенту говорили про зовсім інші речі. Депутатів хвилювали питання освітньої реформи, чергові спроби прийняти закон про Конституційний суд і баталії на засіданнях фракцій у понеділок ввечері.
А на обох фракціях коаліції було гаряче.
Президентська БПП традиційно зібралася у «Катрусиному кінозалі» – просто під сесійною залою.
Говорилось переважно про подання САП-ГПУ на шістьох депутатів. Прийшов на засідання і один із фігурантів «списку Луценка», член БПП Борислав Розенблат.
Як розповідають учасники засідання фракції, Борислав Соломонович був сумним, хоч і намагався не показувати свого хвилювання.
«Я нікого не шукав, нічого цього не було… Розумієте, до мене звернулися по допомогу, це мій округ, я ж зацікавлений, щоб бізнес розвивався. Грошей від цієї Каті я не брав», – переказують депутати БПП Розенблатові спроби виправдатись перед фракцією.
Хоча усі присутні бачили оперативні відео НАБУ з житомирським депутатом у головній ролі, і промова Розенблата не справила ніякого враження на колег.
Більше того, один з керівників БПП Сергій Березенко заявив, що Бориславу Соломоновичу доведеться самому розгрібати увесь той бруд, який вилився за останні дні.
Березенка підтримав його дядько Анатолій Матвієнко. А депутат Павло Різаненко запропонував виключити Розенблата з фракції.
І той навіть не опирався. Єдине, про що попросив Розенблат, щоб його виключили з БПП «за власним бажанням». Більшість депутатів проголосували за таке рішення.
Буквально за годину після цього голова фракції БПП Артур Герасимов в оточенні журналістів схвильованим тоном повідомив про рішення фракції.
Але Герасимов розповів не все. Наприклад, він не поділився з журналістами тим, що Розенблат скрушно просив фракцію не голосувати за його арешт і отримав згоду.
У той самий час за кілька кілометрів від Верховної Ради в приміщенні «КарнегіЦентру» вирувала інша політичні баталія.
Майже до опівночі в бізнес-центрі засідали депутати та міністри «Народного фронту».
Лідери партії на чолі з Арсенієм Яценюком пропонували Максиму Полякову та Євгену Дейдею самим просити парламент проголосувати за зняття з них депутатської недоторканності.
«Ні, ми просимо фракцію нас захистити», – переказують депутати НФ реакцію Полякова й Дейдея.
На їхньому боці була і вся група Миколи Мартиненка, яка налічує близько 20 депутатів. Хоча самого спонсора НФ на зібранні не було.
«Хлопці, в цьому житті яйця треба мати. Я пішов з посади прем'єра і живу якось без недоторканності», – обурювався Яценюк.
Не витримав і міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, який взявся вичитувати Дейдея за боягузтво.
«Женя, з твоїм бекграундом (ймовірно міністр натякав на судимість Дейдея у 2012 році – УП), тебе ніхто в жоден список не візьме. Як тільки ти перестанеш бути народним депутатом, тобі згадають усе. Ти маєш прикувати себе до трибуни, поки з тебе не знімуть недоторканність. Це єдиний шанс зберегти хоч крихти репутації», – переказують слова Авакова співрозмовники УП в НФ.
Хоч група Мартиненка виступала проти зняття недоторканності з депутатів НФ, більшість фракції таки підтримала подання ГПУ.
Правда, у НФ і БПП сподівалися, що ці питання розглядатимуть у Раді не у вівторок, а у четвер. Вранці вівторка усі були сконцентровані на перерозподілі бюджету, який мали розглядати у другому читанні.
Для цього в Раду навіть прийшов прем'єр Володимир Гройсман. Правда, очільнику уряду досить швидко стало зрозуміло, що можна з парламенту іти. Депутати провалили голосування за перенесення розгляду всіх питань щодо зняття недоторканності на четвер і мусили братися за них.
І тут з'ясувалося, що розглядати їх теж не можуть, бо ніхто не попередив генпрокурора Луценка про такий поворот подій, і його в Раді не було.
Лідер «радикалів» Олег Ляшко миттєво з трибуни заявив, що очільник ГПУ «відсипається» від нічних гулянь, хоч і не уточнив, звідки у нього такі дані.
Прес-секретарка Луценка Лариса Сарган повідомила, що її шефа немає на робочому місці, бо він у відрядженні.
Розглядати подання генпрокурора без нього самого було неможливо, тож спікер парламенту Андрій Парубій оголосив перерву, попередивши депутатів, щоб поскасовували вечірні зустрічі.
Вечір вівторка вони всі мали провести у сесійній залі.
Святі у цирку
Після обідньої перерви депутати заповнили сесійну залу. Прийшли і керівники ГПУ Луценко та Антикорупційної прокуратури Назар Холодницький.
Останньому, правда, за всі п'ять годин розгляду так і не довелося сказати жодного слова у мікрофон.
Та і Луценку, який представляв підписані ним подання несподівано урізали час для виступів. Більше того, секретаріат Ради не дозволив генпрокурору «показувати кіно», яке справляло неабиякий вплив на депутатів під час засідань комітету минулого тижня.
Тож Луценку довелося обходитися скромними фото і афористичними імпровізаціями.
«В цьому залі знаходяться декількасот депутатів, які всі разом були ось тут, на Майдані, почав генпрокурор, показуючи роздруковане фото часів Революції Гідності. – Сьогодні ви можете дев'ять разів натиснути кнопку «за», дев'ять разів всього, і відновити закон – для всіх і справедливість – для кожного».
Далі ж усе дійство почало нагадувати уже знайомий формат, відпрацьований минулого тижня на п'яти поспіль засіданнях регламентного комітету: питання до Луценка, виступ «підозрюваних» депутатів, виступ Павла Пинзеника.
Щоправда, замість камерної атмосфери маленького цирку, яка панувала у залі регламентного комітету, у сесійній залі Ради цирк розрісся до справжнього шапіто. У показаній в ньому виставі було п'ять різних і цікавих сценок.
Дейдей. Сцена перша – провальна
У ході розгляду першого подання на «фронтовика» Євгена Дейдея, робота ішла ще більш менш конструктивно. Коротка затягнута розмова Луценка і Ляшка була чи не єдиним емоційним збоєм.
Під час обговорення подання Дейдей спокійно сидів в кінці парламентської зали біля колон в компанії іншого фігуранта «списку Луценка» Максима Полякова.
Неподалік від них, ближче до центральних дверей, стояв їхній однопартієць Денис Дзензерський, який у вівторок став черговим «клієнтом» САП. Він запхав великі пальці в кишені джинсів і нагадував ковбоя.
Пізніше у залі з’явилася Тетяна Донець і сіла попереду Дейдея. Це було особливо прикметно, з огляду на опубліковану у вівторок інформацію про спільні чартерні перельоти Донець, Дейдея і Дзензерського.
Вона випромінювала радість і тримала біля себе букет троянд. У цей день вона святкувала 37-річчя. Час від часу до Донець підходив Дейдей і щось говорив на вухо.
Коли ж йому надали слово, то він спокійно повторив тези свого виступу тижневої давності, що справа політична, що гроші його дружина і правда позичала, чому є докази.
Цікаво, що виступав член «Народного фронту» російською, чим викликав обурення в крилі «Опоблоку», чиїх депутатів «фронтовики» постійно закрикують вимогами виступати державною мовою. Для свого депутата у НФ зробили «виняток».
Коли ж парламентарі зайшли у фазу обговорення, то в залі почало заноситись на скандал. Спершу глава фракції НФ клеймив НАБУ і САП, що на Дейдея вони справу завели, а на депутатів-»єврооптимістів» не завели. Потім за справу взявся Ляшко і уже полетіли шишки у генпрокурора.
«Луценко на посаді Генерального прокурора був призначений через політичний тиск президента Порошенка. Завдання Порошенка – контрольований, керований, знищений парламент. Це спосіб президента встановити диктатуру у Верховній Раді. Президент Порошенко вважає, що це його єдиний спосіб обратись на другий термін», – кричав, як завжди, заряджений лідер «радикалів».
Оскільки попереду було ще голосування за його однопартійця, то було зрозуміло, що Ляшка Луценко почує ще не раз.
Поки у залі тривали один за одним виступи представників фракцій і груп, генпрокурор про щось жартував з Холодницьким і робив конспекти звинувачень, висунутих депутатами, щоб на них відповісти.
«Реагуючи на репліку одного з захисників депутатської касти, хочу сказати, це не розгром парламенту – це очищення парламенту. Він стане сильнішим, коли продемонструє, що закон один для всіх», – відповів Ляшку Луценко перед голосуванням за Дейдея.
Але Рада його не почула. «За» зняття недоторканності з Дейдея проголосувало всього 192 депутати.
При цьому, і БПП і НФ, які божилися підтримати всі подання не додали 30 і 50 голосів відповідно. Не голосували фактично повними складами «Воля народу» і «Відродження», «Опоблок» і Радикальна партія.
Після провалу голосування Дзензерський радісно плескав у долоні і широко посміхався.
Після привітань колег по фракції та «радикалів» Ігоря Мосійчука та Дмитра Лінька, Дейдей вийшов із парламентської зали. Повернувся він через урядову ложу, звідки пішов прямим курсом до Сергія Березенка – вдячно потиснути руку.
Соціальні мережі одразу вибухнули хвилею обурення, але у регламенті Ради про них згадок немає, тож депутати спокійно перейшли до розгляду наступного подання на Олеся Довгого.
Довгий. Сцена друга – поетична
Друге подання генпрокурора стосувалося Олеся Довгого. Поки Парубій з Луценком представляли саме подання і пояснювали у чому саме звинувачують Довгого, останній сумно сидів на своєму місці.
Усім своїм виглядом колись впливовий секретар Київради нагадував учня в школі, нервово попиваючи мінералку.
Хвилювався і його давній товариш і компаньйон по «молодій команді» Черновецького Сергій Березенко. Він ходив по залу, щось обговорював з Артуром Герасимовим, аж поки не зупинився біля іншого колишнього однопартійця Довгого – Ігоря Кононенка.
Друг президента щось холодно розповідав Березенку, на що молодий депутат емоційно відповідав, махаючи руками.
Нарешті слово передали Довгому і обоє впливових нардепів моментально переключили увагу на колишнього однопартійця.
А той узяв скорбну ноту і говорив ще більш зворушливо ніж на комітеті.
Довгий каявся і зізнавався, визнавав помилки і «дивився в майбутнє», просив пробачення, що «призначав Луценка» і скаржився на його беззаконня.
Врешті Довгий попросив зняти з нього недоторканність, і туга в його голосі сягнула такого піку, що він заговорив віршами:
«Все, що для мене має значення – моя родина, мої друзі, мій виборець, моя власна справа – це все українське. І як казав мій дід у своєму заповіті:
«Не зламайсь, як клиночок в негоду,
і не злякайся, коли грім загуде.
Нехай хоробрість козацького роду
надихає тебе і веде».
Здавалося, що ще кілька хвилин виступу і Довгий повторить «подвиг» свого теперішнього колеги по «Волі народу» Володимира Литвина і розплачеться на трибуні. Але до цього не дійшло.
Рада «почула» прохання депутата і 251 голосом позбавила його недоторканності.
Поки Довгий розповідав свою версію, по парламентській залі сумно ходив виключений із БПП Розенблат. Його виступ у цій виставі був запланований останнім.
Лозовой. Сцена третя – одержимі
Коли розгляд подань дійшов до Лозового, то у залі панував уже повний емоційний хаос.
Така атмосфера мала фактично двох творців – Луценка і Ляшка. Під час кожного обговорення не проминали нагоди вмазати публічного ляпаса один одному.
«Діалог» між цими двома достойниками точився приблизно такий:
Ляшко: Всупереч вимогам Закону про Регламент незаконно змінили закон, щоб призначити пана Луценка генпрокурором. Я вбачаю в цьому ознаки змови між президентом Порошенком, його кумом і родичем Луценком з метою захоплення влади… Я прошу антикорупційного прокурора вважати мій виступ за депутатський запит…
Луценко: Щоб порушення Регламенту стало злочином, мають наступити тяжкі наслідки. Обрання Луценка генпрокурором принесло тяжкі наслідки тільки корупціонерам, Олег Валерійович. Я робив, роблю і буду робити все, щоб будь-який недоторканний або доторканний корупціонер сидів там, де були ви, Олег Валерійович, за свої махінації у підполковничому мундирі міліції, коли вкрали службовий автомобіль...
Ляшко: Юрій Віталійович, у вас коротка пам'ять. Ви розказуєте, що я сидів, ви теж сиділи. І сиділи за відомими вам звинуваченнями. І головна проблема, яка в вас була, коли ви сиділи, це, що ви скаржилися на цироз печені, який виникає з відомої причини. Тому я бажаю, щоб ви завжди були здорові, коли наступного разу потрапите (за ґрати – УП) за зловживання посадовим становищем.
Коли ж дійшло до подання на другого номера списку «радикалів» Андрія Лозового, то Ляшка як підмінили. Він став поважним і зваженим, підійшов до свого однопартійця і поплескав його по плечах.
«Тримайся», – звичним баритоном сказав йому Ляшко.
Лозовой раптом перехрестився і почав махати перед собою якимись документами.
Тим часом Луценко продовжував розповідати депутатам, що справа Лозового проста – є гроші і активи, внесені депутатом у декларацію, є офіційний заробіток за все життя, а різниця між ними складає приблизно 9 мільйонів. З них Луценко і просить сплатити податки.
«Народний депутат був викликаний на допит, куди, дякую йому, він з'явився і показав, що, перше, він торгував ялинками у місті Рівному з 14 років. Будучи з Рівного, я пам'ятаю скільки коштували ялинки, по моїм підрахункам, для того, щоб заробити на 80 тисяч доларів, 150 тисяч євро і 800 тисяч гривень, треба було вирізати ліс десь так від Рівного до Костополя», – з посмішкою розповідав Генпрокурор, додавши і про уже легендарне «піаніно московського діда», яке Лозовой начебто отримав у спадок.
Питань до Луценка особливих не було, і трибуну передали «винуватцю свята» Лозовому, який почав відбивати закиди Луценка.
Загалом виступ «радикала» нагадував переказ виступу тижневої давнини на регламентному комітеті.
Усе ті ж «макулатура, а не подання», «цифри висмоктані з пальця», «внесу колекцію подань у декларацію» і інші уже не раз оголошені тези.
Не оминув Лозовой, звичайно, і тему святих мощів.
«Експерти ДФС разом із слідчими Генпрокуратури оцінили вартість мощей в 121 тисячу гривень. Ви хоть Бога побійтеся, я розумію, що ви людина комуністичного виховання, але майте повагу до почуттів віруючих людей», – обурювався депутат.
Оскільки САП до подання на Лозового не мало відношення, антикорупційний прокурор Холодницький разом зі своїми підлеглими на час цього розгляду попрямував у парламентський буфет.
Холодницький спокійно сидів за одним столом з головою антикорупційного комітету Єгором Соболєвим і їв свою гречку з м'ясом.
Тим часом на трибуну Ради вирвався Олексій Гончаренко з БПП, який підхопив абсурдну ноту у Лозового, але надав їй нового звучання:
«Якщо ми зараз не голосуємо за зняття недоторканності з Лозового, тоді нам треба визнати його святим. Звернутися до Ватикану в конгрегацію по справах святих, і до Андрія Лозового ходити молитися, просити грошей на життя. Знаєте, як Свята Богородиця дає жіночкам, святий Андрій буде давати бідним. Бо він людина, яка ніколи ніде не працювала, нічого не заробила, показуємо мільйонні статки – мільйони. Люди, почуйте, мільйони!»
Депутатка Тетяна Острікова спробувала повернути розмову у пристойне русло, пояснюючи генпрокурору його прорахунки, але одразу після неї слово знову взяв Ляшко і атмосфера сюрреалістичного повернулась у залу.
«Ребята, ви не поняли однієї простої істини: Ляшко і його команда, ми не піддаємося на шантаж... В мене є стержень… У багатьох депутатів, які зараз сміються, немає стержня і немає того, що британський прем'єр Вінстон Черчиль називав «мягким подбрюшьем», якщо ви знаєте що це таке».
Депутати-»радикали» Ігор Мосійчук та Олег Купрієнко додали апокаліптичних нот у загальний гул залу, розповідаючи, як «завтра прийдуть по кожного».
А Луценко і не заперечував.
«Так, цей генпрокурор не буде танцювати під вашу дудку! Я буду подавати ці подання, якщо буде склад злочину. І зараз стверджую: ваш народний депутат не сплатив до держави 1 мільйон 700 тисяч гривень. Їх треба сплатити. Або сплатити, або сушити сухарі», –кричав розпалений Луценко. Але уточнив, правда, що інше його не цікавить:
«Шановний пане Андрію, недоторкáнність. Бо ви кажете недотóрканість – це щось інше, це спитайте в свого лідера з вашим стрижнем. Недоторкáнність я хочу зняти, все решта – не моє».
Ці слова дуже розлютили Ляшка. Він підбіг до Парубія і почав вимагати дати йому можливість відповісти Луценку.
Спікер, розуміючи, що справа може перерости у крик, слова не дав. Але Ляшка це не зупинило і він прямо з президії почав кричати Луценку.
До балкону преси долітали лиш уривки цієї «розмови»: «Стрижень! Покажи свій! Свій!… Я тобі зараз покажу!»
Поки Ляшко з'ясовував стосунки з Луценком, спікер оголосив голосування за подання щодо Лозового і лідер «радикалів» впевнено просигналізував своїм депутатам, що вони голосують «проти».
Дивним чином Ляшка «послухались» і інші фракції, не додавши на голосуванні по кілька десятків голосів – 177 «за» і Андрій Лозовий залишився недоторкáнним.
Поляков і Розенблат. Сценки четверта-п'ята – фатальні
Наступні дві години у Раді панував відносний спокій з нотками відчаю. Розгляд подань на обох фігурантів «бурштонової справи» Максима Полякова і Борислава Розенблата проходив за однаковим сценарієм.
Та й самі фігуранти поводились схоже. Що Поляков, що Розенблат виглядали пригнічено. У різних кутах сесійної зали вони сиділи майже непорушно, наче комахи, застиглі у бурштині.
Поляков заховався в кінці парламентської зали і щось гортав у своєму iРhone, існування якого заперечував на засіданні комітету.
Розенблат же весь час провів стоячи, склавши руки. Час від часу по його обличчю пробігали болючі гримаси і він інстинктивно починав погладжувати бороду.
Щодо них обох в залі панувала незвичайна єдність, доля їхньої недоторканності була вирішена. Єдиною інтригою залишалось тільки те, чи зуміє Рада набратись сміливості і дозволити заарештувати своїх колег, проти яких зібрана фактично залізна доказова база.
Паралельно з розглядом питань Полякова і Розенблата до внутрішнього двору Верховної Ради заїхав мікроавтобус зі спецназом НАБУ. Якби парламент наважився не покривати своїх депутатів, слідчі мали бути готові затримати фігурантів гучної справи.
Але спецназ приїхав даремно.
Рада 250 та 296 голосами зняла недоторканність відповідно з Полякова і Розенблата, а от для затримання чи арешту більше 183 голосів не знайшли. Чи, чесно кажучи, не захотіли знайти.
Рада «своїх» не здає. Каста недоторканних має лишатися недоторканною. Як влучно підмітила депутатка «Самопомочі» Альона Бабак, для «вибіркових» людей закони «особливі»:
«Жодного разу ми сьогодні не сказали про те, що за цими законами, за цими правилами живуть 40 мільйонів українців. Ми особливі, ми вибіркові сьогодні, а 40 мільйонів людей живуть за тими законами, які ми з вами пишемо».
- Информация о материале
Зарплаты народных депутатов обошлись украинскому бюджету с февраля 2017 года в 28 млн грн. При этом денежное вознаграждение их помощников опустошило государственную казну на сумму почти вдвое большую - 52,7 млн грн. Это следует из ответа аппарата Верховной Рады Украины на запрос «Апострофа».
«Расходы на выплату заработной платы народным депутатам Украины восьмого созыва с сентября 2016 года по январь 2017 года составили 34 416 010,86 гривен, а с февраля по май 2017 года – 28 063 316,14 гривен», - говорится в сообщении аппарата Рады.
Отметим, что шестая сессия парламента фактически завершается 14 июля, соответственно, общая сумма расходов на выплату зарплаты нардепов увеличится примерно до показателей предыдущей сессии.
При этом расходы на выплату зарплат помощникам-консультантам народных избранников составили во время пятой сессии 69,5 млн грн, во время шестой (до мая 2017 года включительно) – 52,7 млн грн, то есть почти вдвое больше, чем на зарплату самих нардепов.
Согласно закону о статусе народного депутата Украины, каждому парламентарию позволено иметь до 31 помощника, однако зарплаты из бюджета могут получать только четверо из них. Зарплата помощника нардепа на сегодня составляет порядка 7 тыс. грн в месяц.
Согласно данным аппарата Верховной Рады, народные депутаты за время проведения пятой сессии потратили на командировки по Украине 101 тыс. грн и 3,8 млн грн – за ее пределами. Во время текущей шестой сессии (по май 2017 года) расходы на командировки нардепов внутри страны составили 60,6 тыс. грн, за границей – 3,6 млн грн.
Расходы парламентариев на канцелярские товары во время текущей сессии (по май 2017 года) составили 123,2 тыс. грн, во время предыдущей – 171,65 тыс. грн.
- Информация о материале
Після внесення 21 червня генпрокурором Юрієм Луценком до парламенту чергового стосу подань на зняття недоторканності та притягнення до відповідальності народних обранців тема депутатського імунітету знову увійшла в топ вітчизняної політики, ставши чи не найважливішою. Куди там усім цим судовим, медичним та земельним реформам, якщо аж п’ять слуг народу від різних фракцій — Євген Дейдей (НФ), Максим Поляков (НФ), Олесь Довгий («Воля народу»), Андрій Лозовий (РПЛ), Борислав Розенблат (БПП) — опинилися під прицілом правосуддя.
Віртуозно підіграв цьому й виступ президента, приурочений до Дня Конституції. Петро Олексійович висловив сподівання, що народним обранцям вистачить політичної волі «раз і назавжди урівняти себе в правах із громадянами України». «Адже серед них, напевно, немає жодного, хто не обіцяв би скасування цієї недоторканності у своїх виборчих програмах», — зіронізував глава держави. Ніби на підтвердження серйозності сподівань президента наступного ж дня Юрій Луценко закинув у парламент подання на ще одного народного улюбленця, одіозного депутата від Опоблоку Михайла Добкіна. Але цього, здається, вже було занадто, бо бачилося мало не знущанням. Депутати все зрозуміли.
Несподівана активність вищого керівництва держави увінчалася лише тимчасовим успіхом.
Парламент затрясло в пропасниці, але дуже швидко нардепи зуміли опанувати себе, усвідомивши, що відступати нікуди й треба зробити переконливий хід у відповідь. Очолив боротьбу за виживання виду перший заступник голови регламентного комітету ВРУ й водночас його в. о. Павло Пинзеник (НФ), відверто висловивши, мабуть, спільну думку народних обранців: «Якщо ми за це (обмеження депутатської недоторканності) проголосуємо, можемо забути про Верховну Раду й закрити її на замок. У них немає ніякого інтересу в будь-яких розслідуваннях. У них є бажання нагнути Верховну Раду».
Ох як же пан Пинзеник мав рацію, певне, як ніколи. Але бажання притиснути Раду, на жаль, є цілком природним у цьому випадку. Особливо якщо зважити, що вона не раз сама демонструвала схильність до того. Робила це без особливого примусу й спротиву. Водночас не все так сумно. Нардепи мали би бути вдячні за урок, а можливо, і дружню підказку від генпрокурора. Не виключено, що в такий спосіб їх лише попередили, чим може закінчитися популістська тріскотня про потребу зняття недоторканності, якою вони та їхні попередники давно зловживають.
Хто вже забув, епопея ця тягнеться давненько, ще від Помаранчевої революції. Мабуть, тільки лінивий за той час не експлуатував популярної теми, сподіваючись десь у глибині душі, що до того ніколи не дійде. Обіцянка — цяцянка, а дурному радість. Деякі політсили, як-от «Самопоміч» і «Батьківщина», щоб сподобатися виборцю, навіть включили на останніх парламентських виборах зобов’язання скасувати депутатський імунітет у свою програму. Згодом цей пункт з’явився і в коаліційній угоді, під якою окрім згаданих вище ризикнули підписатися ще й БПП, НФ і РПЛ. А далі президент уже з власної ініціативи ще в січні 2015 року подав до парламенту як невідкладний проект закону про внесення змін до Конституції України щодо недоторканності народних депутатів і суддів. Нічого не підозрюючи й перебуваючи на гребені реформаторської ейфорії, нардепи тоді прийняли ініціативу глави держави в першому читанні й направили на узгодження до Конституційного Суду, який її теж погодив. Залишилося мало: проголосувати за закон остаточно та підписати. І тодішній спікер пан Гройсман навіть обіцяв, що буквально у вересні це буде зроблено. Але раптом вдарила політична криза, коаліція розвалилася, Гройсман очолив уряд, і недоторканність залишилася недоторканою. А шкода. Адже цього разу з таким захопленням парламент, мабуть, за неї не голосуватиме. Судячи з перебігу на комітеті розглядів подань від генпрокурора на окремих депутатів, захисна опція «кругова порука» уже включена.
Теоретично чесній і порядній людині немає чого боятися, їй не потрібен якийсь особливий імунітет. Навіть якщо ця людина носить у кишені депутатський мандат. Таких непросто зустріти в коридорах Ради, але вони є. Інша річ, що нечесних людей теж не бракує, і якщо вони раптом носять у кишені посвідчення прокурора або слідчого НАБУ, то за умовчанням можуть становити певну небезпеку і чесним, і нечесним. Робота в них така. Власне на цю обставину натякав пан Пинзеник, справедливо обурюючись проти утисків українського парламентаризму хворими на низьку правову й політичну культуру українськими правоохоронцями. Втім, це насправді не зовсім аргумент. Зокрема, не для суспільства, в уявленні якого вже сам статус народного обранця з прописаним у ст. 80 Конституції імунітетом робить його вищою кастою, що не може не дратувати. За все треба платити, впевнений електорат. І якщо комусь дуже хочеться вершити долі інших, хай позбувається частково своєї зони комфорту. Не все ж котові масниця.
Та й, відверто кажучи, ніхто і ніколи політиків не тягнув за язик із цього приводу. Вони самі люблять бавитися з вогнем, використовуючи у своїх ситуативних інтересах дражливі теми. Так сталося й цього разу. І саме політики мали б бути як ніхто зацікавлені, перш ніж розганяти істерію з приводу скасування недоторканності, у поясненні електорату тонкощів питання. Що буває, наприклад, ця штукенція принаймні двох видів. Недоторканність, яка поширюється на політичну діяльність політика, та інша, доцільність якої доволі сумнівна, адже вона захищає його взагалі від відповідальності за будь-що. І що перший варіант є в більшості демократичних країн світу, бо без цього ніяк, і залишається в українській Конституції й надалі. Ну щоб «не нагинали». Звучатиме так: «Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп». А от другий, який у нас переплівся з першим («Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані»), треба було б скасувати. І то вже давно. Адже цей запобіжник в Україні перетворився справді на неприступну стіну, за якою можна чим завгодно займатися і за це нічого не буде. А коли навіть буде, то, поки справа перейде по естафеті від прокуратури до парламенту, можна встигнути не лише втекти кудись у безпечне місце, а й продати за той час усе нажите непосильною працею та замести сліди. Прикладів маємо предосить.
Звісно, критики скасування недоторканності якоюсь мірою мають рацію, коли кажуть, що дозвіл на позбавлення депутатів імунітету може зашкодити розвитку українського парламентаризму, бо практично нівелює статус депутата й робить обранця надто вразливим до впливу силових структур, підконтрольних виконавчій владі. Але це лише припущення. Куди більшої шкоди вітчизняному парламентаризму завдає перетворення законодавчого органу країни на біржу й прихисток пройдисвітів, а вибори депутатів — на перегони спритників і фур гречки. Знищення цього огидного іміджу навряд чи комусь зашкодить. Навпаки. Позбавлення депутата імунітету від відповідальності за кримінал, основної притягальної родзинки статусу, нарешті зменшить престиж мандата в очах нечистих на руку гравців, охочих сховатися, бо зробить його менш привабливим і створить кращі умови для зростання професійних політиків. Врешті, ніхто не заважав народним обранцям самим довести до пуття свої обіцянки, владнавши ситуацію на свій розсуд і без шкоди для себе, а не чекати, поки грім вдарить.
Чи мають на меті президент і Ко справді остаточно підім’яти під себе нардепів, зробивши їх більш ручними, важко сказати. Найімовірніше, то буде лише приємний бонус на додачу до їхньої куди шляхетнішої мети — боротьби з мегакорупцією в парламенті, котрої так прагне втомлене суспільство, якому за кілька років знову йти на вибори. Хочеться принаймні в це вірити. От тільки чи погодяться самі народні обранці зіграти в цю гру, можна робити ставки. Швидше за все, ні, адже вони не самогубці. Проголосувати за внесення змін до Конституції куди серйозніше, ніж підтримати чи не підтримати подання генпрокурора на конкретного колегу, який був необережним. Хоча все це теж уже починає дратувати, бо невідомо, хто наступний. І йдеться не лише про 300 голосів, які ще треба назбирати, адже в коаліції, хай і міфічній, їх зроду не було, а охочих стати беззахисними поза нею вкрай мало. І не лише про те, що навіть на тлі суддів, часткове зняття недоторканності з яких теж прописане в цьому законопроекті (згоду на притягнення до відповідальності судді даватиме Вища рада юстиції), депутати фактично втрачають усе й стають практично беззахисними та вразливими, як немовлята. Згідно з коаліційною угодою, яка хоч і втратила чинність, але все ж таки залишається таким собі дороговказом, скасування недоторканності нардепів мало б іти в парі з ухваленням закону, що врегулює процедуру притягнення президента України до відповідальності в порядку імпічменту, про яке глава держави сором’язливо не згадує. Законотворцям це, звісно, не подобається, і великі торги, схоже, попереду. Тим паче що в парламенті накопичилося занадто багато важливих питань, які потребують нагального вирішення. У будь-якому разі голосувати за зняття недоторканності лише із себе, знаючи, що лишається каста недоторканних, котра зможе їх підім’яти, депутати точно не будуть. Ну хіба що президентові і Ко вдасться запропонувати їм щось таке, від чого відмовитися просто неможливо. Або взяти за щось таке. Але це вже дуже сувора історія.
- Информация о материале
Страница 202 из 1561
