Статьи

За час діяльності на посаді голови НАЗК Наталія Корчак встигла налаштувати проти себе ледь не усіх навколо. Її роботою були невдоволені як зацікавлені у реальній боротьбі з корупцією, так і ті, хто не проти загальмувати антикорупційні процеси в країні.

Громадські активісти закидали їй саботаж запровадження а потім і перевірки електронних декларацій. НАБУ перевіряло правомірність виплати Корчак собі премій та розслідувало купівлю паркомісць для незадекларованих автівок голови НАЗК та її близьких.

Невдоволеними роботою сайту е-декларацій були і в Кабміні. Прем’єр-міністр Володимир Гройсман навіть пропонував Корчак разом зі всім складом НАЗК подати у відставку, а уряд ініціював законопроект, яким мало змінитися керівництво НАЗК.

Проте атаки з різних сторін не вибили стілець з-під Корчак. Вона пішла з посади лише тоді, коли добіг кінця її термін повноважень.

Однак навіть відхід від справ супроводжувався жорстким протистоянням. Цього разу між партнерами по коаліції – представниками «Народного фронту» та БПП.

Ще донедавна найбільш ймовірним наступником Корчак вважався член НАЗК Олександр Скопич, якого за джерелами «Української правди» лобіював міністр юстиції Павло Петренко.

Попри це та арифметичну більшість у НАЗК осіб, пов’язаних з НФ, посадою голови довелося поступитися. Одностайним голосуванням новим очільником обрали колишнього члена БПП Олександра Мангула, який працював ще в уряді Миколи Азарова – в Мінекономіки часів роботи Петра Порошенка.

Особисто відданий президенту голова Нацагенства важливий для Банкової не лише для контролю над НАЗК. Напередодні президентських виборів соратникам Порошенка вкрай важливо взяти під контроль орган, який можна використати для боротьби проти опонентів під яскравим гаслом «покарати топ-корупціонерів».

Чому пішла Корчак

Тиждень почався з заяви самої Корчак, яку дехто поспішив назвати сенсаційною. Голова НАЗК анонсувала, що вже у середу на позачергову засіданні передасть свої повноваження комусь іншому.

Вона не вперше повторила своє «за посаду не тримаюся». Усі попередні рази за цим не слідувало самої відставки. Але далі так продовжуватися не могло.

За законом «Про запобігання корупції» термін повноважень голови НАЗК обмежується двома роками. При цьому одна особа не може обіймати цю посаду два строки поспіль.

Корчак обрали головою 28 березня 2016-го. «29-го березня 2018-го антикорупційна принцеса мала знову перетворитися на попелюшку», – пожартував один нардеп у розмові з автором.

Проте несподівано дзвіночок в НАЗК прозвучав дещо раніше – 16 березня.

Як «Народний фронт» провалив бліцкриг

У листопаді 2017-го в інтерв’ю «Українській правді» керівниця одного з департаментів НАЗК Ганна Соломатіна розповіла, що Нацагенство перебуває під повним контролем так званого «куратора» з адміністрації президента. Тоді ж стало відомо, що цим куратором є Олексій Горащенков.

«Я думаю, що всі голосування НАЗК відбуваються за вказівкою цієї людини. Усі рішення про початок перевірок, результати перевірок», – заявляла Соломатіна.

Такий стан речей був не до вподоби лідерам НФ. Справа у тому, що за словами співрозмовників УП в НАЗК, «фронтовики» мають свою більшість в агентстві: з 5 членів Нацагенства трьох пов’язували з цією партією – Олександра Скопича, Станіслава Патюка та саму Корчак.

Тож коли постало питання про заміну голови антикорупційного органу, між партнерами по парламентській коаліції почалися тертя.

«Боротьба іде не між досвідченим та досвідченішим, не між фаховим та більш фаховим, не між мудрим та мудрішим, а між представниками «Народного фронту» та адміністрації президента України», – написав на своїй сторінці екс-член НАЗК Руслан Рябошапка, який влітку 2017-го подав у відставку через конфлікт з Корчак.

Схоже, що 16 березня представники НФ в агентстві спробували провести бліц-криг. На засіданні НАЗК близькі до НФ Станіслав Патюк та Олександр Скопич несподівано для присутніх запропонували розпочати роботу з визначення порядку призначення нового голови. Це спантеличило Корчак, яка не була посвячена у такі плани.

На допомогу їй прийшов інший член НАЗК Олександр Серьогін. У своєму виступі він нагадав, що напередодні, коли члени НАЗК узгоджували порядок денний засідання, ніхто не пропонував внести до нього пункт про обрання нового голови. Тому Серьогін запропонував включити це питання до пункту «Різне» і обговорювати вже в кінці засідання.

Саму Корчак у виступі назасіданні кидало зі сторони в сторону. То вона розповідала про свої досягнення на посаді голови, то запевняла, що напише заяву про звільнення 28 березня.

«Якщо навіть ми будемо голосувати за голову НАЗК чи то сьогодні, чи то в інший день, то тоді з уточненням, що це мова йде про голосування на ту посаду, яку має зайняти правонаступник вже з 29-го березня», – намагалася викрутити ситуацію Корчак.

Патюк спробував зробити наступний крок.

«Я вважаю, що саме висування (на голову НАЗК – УП) було б найбільш доречним», – заявив ініціатор швидкого обрання очільника Нацагенства. І це при тому, що заходити так далеко на засіданні 16 березня взагалі не планували.

Не зупинявся і Скопич. Він запропонував прямо тут і зараз озвучити можливі кандидатури і почати їх обговорювати.

У повітрі запахло палацовим переворотом.

Слід зазначити, що самого Скопича називали креатурою міністра юстиції.

Нібито саме Павло Петренко, який неодноразово висловлював претензії у бік Корчак, та невдалих спроб вплинути на кадрові зімни в НАЗК, лобіював Скопича на її місце.

Автор звернувся до Петренка за коментарем. Але на час підготовки до публікації матеріалу відповіді не отримав.

Бліцкриг 16 березня «фронтовиків» у НАЗК провалився. Президентські ставленики разом із приголомшеною Корчак відіграли ситуацію.

Спочатку Олександр Мангул вказав на непідготовленість питання і необхідність взяти паузу для підготовки.

Потім Серьогін запропонував або оголосити перерву, або взагалі закрити засідання і лише після досягнення одностайності провести позачергове засідання.

Завершився ж бліцкриг свідомою маніпуляцією від Корчак. Голова НАЗК зажадала, щоб голосування за нового керівника відбулося лише після того, як вона напише заяву про складання своїх повноважень. І дала зрозуміти, що зробить це лише 28 березня.

«Імперія наносить удар у відповідь»

Непогоджений з партнерами по владі невдалий бліцкриг не минув безслідно для «фронтовиків».

21 березня члени НАЗК отримали доповідну записку від в.о. керівника апарату НАЗК Олександра Писаренка. У документах йшлося, що в рамках службового розслідування, яке було проведено за дорученням Корчак, у діях Скопича та 5-х його підлеглих виявлені ознаки злочинів, які передбачені двома статтями Кримінального кодексу: зловживання службовим положенням та службова халатність.

«За результатами планових перевірок керівники комісій не приймали рішень про підготовку проектів висновків щодо виявлених ознаками корупційних правопорушень (свідоме неподання деклараці – УП)», – сказано в записці, яку оприлюднили Українські новини.

Така доповідна поставила жирний хрест на амбіціях Скопича очолити НАЗК.

«Конкурірующая фірма» гарячково «збиває» Скопича із передвиборчої гонки, – таку оцінку доповідній записці на своїй ФБ-сторінці дав екс-член НАЗК Рябошапка. – Писаренко – частий гість в АПУ, ретранслятор волі і виконавець побажань кураторів на Банковій».

«Це в рамках боротьби. Для того, щоб вибити, потрібно дискредитувати», – заявив у розмові з автором інший екс-член НАЗК Руслан Радецький.

Натомість Писаренко відкинув у розмові з автором маніпуляції навколо його доповідної задля впливу на Скопича.

При цьому він не передав до правоохоронних органів документи щодо виявлених порушень. Пояснив, що це має робити керівництво НАЗК. А правоохоронці можуть самі ініціювати розслідування за фактом публікації відповідних матеріалів.

28 березня новообраний голова НАЗК Олександр Мангул у коментарі для УП також не зміг пояснити, чи будуть передані правоохоронцям матеріали на Скопича.

«Це звернення було до голови Корчак. Я поки що не бачив усіх вичерпних документів з цього приводу. Поки без відповіді. Буду вивчати після того, як я вступлю до посади», – відповів автору Мангул.

Сам Скопич тричі з різних причин відмовив автору у коментарях щодо ситуації довкола нього та НАЗК.

Вистава одностайності

Після описаних вище подій залишився лише один кандидат у наступники Корчак.

«Мангул», – коротко відписав автору один з членів парламентського антикорупційного комітету зранку 28 березня.

Інший нардеп з цього ж комітету додав, що усі питання були зняті напередодні ввечері.

«Як кажуть джерела, на тім-білдінг НАЗК, який проводився на Банковій, Скопич теж ходив. Така собі диверсифікація ризиків», – написав у себе на ФБ-сторінці екс-член НАЗК Руслан Рябошапка.

Автор звернувся до прес-секретаря Петра Порошенка з проханням прокоментувати ситуацію з голосуванням за очільника НАЗК, але на момент підготовки статті до публікації відповіді не отримав.

Саме ж засідання НАЗК 28 березня виглядало як погана вистава. Зайвим на святі демократії в Нацагенстві виглядав хіба що Скопич. Він єдиний з присутніх, окрім журналістів, не аплодував в момент, коли Писаренко вручав букет квітів Корчак.

Коли ж вона поставила на голосування єдину кандидатуру свого наступника Олександра Мангула, Скопич повільно та як кажуть «через не хочу» підняв руку. Рішення ухвалили одноголосно.

«Сила і незалежність НАЗК у тому, що новий голова змушений крокувати у тому напрямку, який був визначений у тому числі з нашими західними партнерами», – наче світилася Корчак.

Натомість на прес-конференції старого та нового керівників НАЗК журналісти намагалися отримати гарантії незалежності Мангула від впливу «кураторів» з Банкової. Той запевняв, що свою незалежність доведе в перші 100 днів своєї діяльності.

«З Петром Порошенком не знайомий, не спілкувався. Єдина зустріч була, коли я працював в Мінекономіки, а Порошенко був міністром. А потім було кілька нарад, які він проводив як президент, а я брав участь як голова райадміністрації», – розповів журналістам Мангул.

Між тим, у серпні 2015-го за кілька місяців після призначення главою Мелітопольської райдержадміністрації у своєму інтерв’ю Мангул так пояснював свою появу у команді Порошенка:

«Після тих подій, які відбулися в країні, розуміючи і підтримуючи політику президента України Петра Порошенка по наведенню порядку в країні, збереженню миру і стабільності, недопущенню політичного і економічного колапсу, я ухвалив для себе усвідомлене рішення бути членом партії БПП «Солідарність».

На місцевих виборах-2015 Мангул очолював виборчий список президентської партії до Мелітопольської райради. Більше того, на сайті ради він досі значиться депутатом та керівником депутатської фракції БПП «Солідарність».

Згідно з інформацією на сайті Ради, його дружина Вікторія Мулявка на постійній основі за трудовим договором працює помічником нардепа БПП Леоніда Козаченка (№41 у виборчому списку).

У розмові з автором Мангул запевнив, що призупинив своє членство у БПП ще в 2016-му. Також він заявив УП, що перевірка декларації Порошенка «звичайно буде», а з так званим «куратором НАЗК» з Банкової Горащенковим не спілкувався, номеру його телефону не має.

Єдине, чим задовольнили в НАЗК «Народний фронт» – це посада заступника голови, яка дісталася Станіславу Патюку.

Один з нардепів з антикорупційного комітету в розмові з автором припустив, що «фронтовикам» могли пообіцяти навзаєм посаду голови ЦВК для колишньої наступниці Павла Петренка Наталії Севастьянової. Проте додав, що такий розмін керівними посадами може не відбутися через «кидок».

Чого чекають від нового керівника? Громадська активістка Олександра Дрік припускає, що новий голова НАЗК намагатиметься, наприклад, запустити автоматизовану перевірку електронних декларацій.

Президент отримає можливість звітувати про це на Заході, в той час як  представники НФ будуть валити і затягувати це, щоб сказати, що все провалено.

«Єдине, що може змінити ситуацію в НАЗК – це закон. Інше – політичні розклади, які не призводять до жодного результату. Це обсмоктування проблем замість їх вирішення просто набридло», – вважає Дрік.

Підготовлений Мінюстом проект закону, де голова НАЗК призначається Кабміном, за рік так і не був розглянутий у сесійній залі. Зокрема, за включення його до порядку денного не голосувала більша частина фракції БПП. Інші альтернативні законопроекти, які могли б допомогти якісно змінити склад НАЗК, також зависли у парламенті.

Тож Дрік прогнозує, що в роботі НАЗК не варто очікувати швидких змін. Бо і надалі рішення ухвалюватимуть ті члени НАЗК, які дискредитували себе разом із Корчак. Зокрема, й залежністю від волі Банкової.

І це несе в собі загрозу, що антикорупційний орган буде використаний на майбутніх президентських виборах для тиску на конкурентів.

«Як мінімум можна причепитися до декларацій. У нас у будь якого кандидата можна знайти проблеми. У того майно закордоном, у того – витрати йдуть з якогось сумнівного фонду, я вже не кажу про виграш у лотереї. Декларацією можна «помучити» опонента. Запустити повну перевірку, прийти в будинок, підняти квитки на перельоти, почати тягати на допроси», – пояснив автору схему використання Нацагенства у політичній боротьбі один з членів антикорупційного комітету Верховної Ради.

Информация о материале

Опубликовано: 29 марта 2018

После вступления в силу последних изменений в Уголовный процессуальный кодекс суды не успевают выдавать разрешения на погребение умерших. Об этом сообщает пресс-служба Национальной полиции.

Отмечается, что в течение 10 дней по Украине судами рассмотрено лишь около 60% ходатайств о проведении экспертиз, направленных следователями Нацполиции.

«У нас за эти 10 дней зафиксировано 7782 факта смерти граждан. Следователями рассмотрено 5849 фактов. То есть, это не проблема. В Единый реестр досудебных расследований внесено 1949 фактов. И именно здесь возникают определенные сложности», - подчеркивает замглавы Нацполиции Виталий Невгад.

По его словам, от судов в течение суток получено только 794 разрешения на выдачу тел для захоронения (41% от общего количества поданных ходатайств), в течение двух суток - 753 (39%), на третьи сутки - 259 разрешений (13%). Кроме того, фиксируются сроки более четырех суток - это более 120 разрешений (или 6,5% от количества поданных ходатайств).

«Это первый момент, когда количество ходатайств в судах с каждым днем будет расти. Второе - возможность направления представлений в суды в вечернее время или в выходные дни. Это тоже пока в некоторых регионах является проблемой», - отмечает Невгад.

Замглавы Нацполиции также отметил необходимость немедленного проведения на местах встреч с представителями судов и прокуратуры для решения проблемы.

Напомним, согласно с изменениями в Уголовный процессуальный кодекс, которые вступили в силу 15 марта, суды обязаны выдавать разрешения на проведение всех экспертиз.

Информация о материале

Опубликовано: 29 марта 2018

26 марта — день Национальной гвардии Украины. Дата отсылает нас к законодательному оформлению Внутренних войск еще в 1990-м. Накануне празднования предлагаю краткую историю Национальной гвардии (НГУ), основывающуюся на материалах парламентских обсуждений о необходимости создания этого института и функций, которые он должен выполнять. Интенции законотворца хотя бы частично очерчивают идейные рамки существования Нацгвардии. А еще — проблематизируют отсутствие системного взгляда на реформирование правоохранительной и оборонной функций государства.

Независимому государству — собственная гвардия (1990–1991)

С провозглашением суверенитета Украина должна была решить вопрос о переподчинении общесоюзных ресурсов, размещенных на ее территории, их перераспределении уже между собственными государственными учреждениями для обеспечения институционной способности последних. Если революция 1917 года перешла в построение государства без армии, в 1940-х Тарас Бульба-Боровец формировал армию без государства, то в начале 1990-х Украина вполне претендовала на то, чтобы стать государством с армией или, для начала, с гвардией. Отсутствие на момент провозглашения государственности собственной украинской и проукраинской патриотической армии, боеспособной и с адекватной экипировкой; наличие общественного запроса — добровольцы стремились записываться в армию; опасение относительно угроз внутреннего характера и необходимость защищать политические институты, учитывая ситуацию в других постсоветских республиках, — все это определяло стремление оперативно создать отличающуюся от армии структуру, патриотическую и эффективную. По крайней мере, соответствующие аргументы звучали в стенах парламента. Отсутствие консенсуса насчет способа подчинения Нацгвардии или ее конкретных функций, в частности соотношения полицейских и военных, не помешало утвердить решение о ее создании. Управление краткосрочными целями казалось оправданным ради оформления государственности, однако в дальнейшем вылилось в ряд изменений и новшеств, направленных все на те же краткосрочные цели. Сначала создание Нацгвардии рассматривалось в контексте построения армии, а саму НГУ планировалось наделить исключительно военными функциями: «Основное, и вчера об этом на заседании комиссии еще раз подчеркивалось, что она не будет иметь соответствующих полицейских функций» (В.Дурдинец, нардеп, председатель комиссии по вопросам обороны и государственной безопасности).

Нацгвардия формировалась на основе Внутренних войск — структуры Министерства внутренних дел, но выходила из подчинения последнему. Министерство не могло быть в восторге от этого, ведь среди прочего речь шла и о перераспределении ресурсов. Вопрос о том, кому же должна подчиняться Нацгвардия, вообще решился внесением озвученных устно правок в ходе рассмотрения проекта закона. Согласно принятому 4 ноября 1991 года закону Национальная гвардия Украины — государственный вооруженный орган, подчиненный Верховной Раде, наделенный функциями военного органа (участие в боевых действиях и т.п.), охраны посольств Украины в иностранных государствах, церемониальными функциями. Непосредственное руководство ею осуществлял командующий, которого назначала Верховная Рада Украины по представлению президента Украины сроком на пять лет. Заместителей командующего по его представлению тоже назначал президент.

Нацгвардейцы — это не военнослужащие? (1991–1993)

Пересмотр функций НГУ состоялся уже чуть более чем через полгода. «Под куполом» Рады, среди прочего, предлагали, чтобы НГУ помогала органам внутренних дел в охране общественного порядка. Моторизованные части с милицейскими функциями, доставшимися НГУ от Внутренних войск, продолжали выполнять свои функции, хотя сама Нацгвардия таких функций не имела. Считалось, что законодательство надо сделать соответствующим реальности (а не наоборот). Эта поправка тогда не прошла, вместо этого Нацгвардии добавили функцию охраны дипломатических и консульских представительств иностранных государств на территории Украины, хотя и убрали церемониальную. Уже спустя несколько месяцев депутаты высказали другой аргумент в пользу предоставления Нацгвардии функций полиции: преступность росла, и потому необходимо было увеличить силы для борьбы с ней. Апеллирование к «росту преступности» уже стало традиционным при внесении предложений насчет реконфигураций в правоохранительной системе. Причем и до сих пор неизвестно, что имеется в виду под «ростом преступности», насколько достоверно этот феномен проявляется эмпирически и какие есть способы борьбы с этой «преступностью». За таким тревожным предостережением может скрываться как некомпетентная оценка ситуации, так и желание провести под этим флагом политически мотивированные изменения. При рассмотрении вопроса один из нардепов возражал против предлагаемых изменений, указывая на значительную разницу подготовки лиц для выполнения военных и полицейских функций: «…боец Национальной гвардии тренируется на подавление соперника, а не на его захват, а милиционер тренируется на захват» (И.Заец, нардеп).

Тогда проект закона с соответствующими изменениями отправили на доработку. После чего его рассмотрели и приняли в 1993-м. Замечание докладчика по этому поводу кардинально переворачивают представление о гвардии, заложенные в первой редакции закона: «Пусть военнослужащие занимаются своим делом, а Национальная гвардия принимает участие в охране общественного порядка» (Я.Кондратьев, нардеп, председатель комиссии по вопросам правопорядка и борьбы с преступностью).

В течение всего времени Нацгвардия, создаваемая как элитное военное формирование, на самом деле продолжала выполнять полицейские функции, прежде всего по охране общественного порядка. Однако закладывать отличие между военнослужащими и нацгвардейцами было некорректно: люди, служившие в Нацгвардии, все же были военнослужащими, на них распространялось соответствующее законодательство, которое регламентировало и подготовку, и мобилизацию, и участие в военных операциях, соответствующие действия во время военного положения.

The rule of law: в 1995-м вы-rule-ивали право как могли

Приведение законодательства в соответствие с реалиями, определенными чьей-то невидимой рукой на местах, — дело не новое. Гармонизация правовых актов, имеющих высшую юридическую силу, с теми, у которых она ниже, — новшество президентства Л.Кучмы. В 1995-м, в контексте политической борьбы с парламентом и дальнейшей постепенной централизации власти в своих руках, Л.Кучма издал указ о подчинении Национальной гвардии оперативному управлению (президенту) на период до принятия новой Конституции Украины, уволил предыдущего командующего Нацгвардии и назначил нового. При этом, согласно действующему на тому время закону, Нацгвардия подчинялась Верховной Раде. Чтобы исправить это «маленькое» недоразумение, Л.Кучма предложил парламенту изменить закон и постфактум, уже на уровне закона, подчинить Нацгвардию президенту. Депутаты должны были определиться, поддерживают ли они саму идею подчинения Нацгвардии президенту, но даже если так, то поддерживают ли они способ, каким это подчинение происходит, то есть незаконный. Представитель президента и в то время министр юстиции С.Головатый признал, что действия президента являются незаконными, однако, по его мнению, — вполне правомерными (!). Его аргументация заключалась в том, что поскольку право выше закона (верховенство права), то и указ президента является отвечающим праву, хотя и противоречит закону. Впрочем, в подобных ситуациях, когда речь идет не о защите прав человека, а о распределении полномочий между органами, не служит ли это «верховенство права» всего лишь красивым прикрытием другого принципа, не правового, — политической целесообразности? Один из депутатов сравнил такое узаконивание постфактум с поддерживанием штанов президента: президент издает указы, а депутаты послушно их узаконивают. Кроме спора о процедурных моментах, депутаты беспокоились по поводу возможного привлечения Нацгвардии к охране мирных собраний в случае передачи НГУ президенту. Один из нардепов возмущался, подчеркивая, что президент хочет таких изменений: «…не потому ли, что 18 числа перед Святой Софией гвардия их не дубасила, не потому ли, что ему не хватает дубинок, когда придет снова дубасить украинский народ… не потому ли гвардия дубинками людей не била и не потому ли, что именно в Крыму гвардия свою роль сыграла» (Я.Илясевич, нардеп).

Замечу, что здесь речь идет о похоронах патриарха Владимира 18 июля 1995 года, когда чуть ли не впервые «Беркут» применил силу против людей — участников похоронной процессии.

Расформировать нельзя переподчинить (1999–2000)

В 1995-м парламент не сумел ни наложить вето на указ, ни привести закон в соответствие с указом. Нацгвардия продолжала существовать в «ущелье» правовой коллизии, однако вряд ли следует уточнять, что именно указ президента, а следовательно и подчинение ему НГУ, представляли реальность. При рассмотрении вопроса о подчинении в 1995-м в стенах парламента прозвучала идея расформировать Нацгвардию. Аргументы высказывались и за, и против — Рада не знала, что делать, однако необходимость все-таки что-то делать стала явной. Все решил президент, издав в декабре 1999-го указ, согласно которому НГУ была расформирована. В обосновании речь шла, прежде всего, об отсутствии необходимости в существовании НГУ в связи с созданием Вооруженных сил. Однако де-факто борьба велась за реконфигурацию силовых структур в пользу президентской власти. Поскольку еще с 1995-го Нацгвардия существовала и даже подчинялась Раде, президент (опять же, чтобы минимально соблюсти правила благопристойности) подал проект закона о ее расформировании. 11 января 2000-го соответствующий закон был принят, что не удивляет, поскольку уже на тот момент депутаты потеряли какое-либо влияние на объективную реальность существования НГУ и могли разве постфактум корректировать законодательство.

Операция «Реанимация» (2008)

Законодательная попытка создать Нацгвардию была осуществлена в 2008-м. Вряд ли стоит удивляться, что ее вновь собирались создавать на базе Внутренних войск МВД.

От одних как аргумент в пользу ее создания можно было услышать, что это не реанимация Нацгвардии образца 1990-х — военного формирования, а действительно образование нового органа с правоохранительными функциями. А кто-то, поддерживая идею создания, наоборот, апеллировал к опыту Нацгвардии 1990-х и говорил о необходимости иметь именно военное формирование для обеспечения безопасности граждан. Пригодилась опять же ссылка на опыт европейских государств. Правда, кое-кто замечал, что даже там такие формирования не подчиняются президенту, в то время как именно такое подчинение предусматривал проект закона. По результатам получасового обсуждения в зале Верховной Рады законопроект отклонили — конфигурация (и конфронтация) парламентских сил была такой, что какие-либо изменения силового блока не могли пройти. На основе Внутренних войск Национальную гвардию все же создали, но значительно позже — в 2014-м.

Законы с колес (2014)

Внешние и внутренние условия, в частности состояние украинской армии в 2014-м, напоминали ситуацию начала 1990-х. Ко всему добавилась еще и агрессия России. Создание Нацгвардии — уже вроде проверенный и обычный инструмент, к которому прибегли и в марте 2014-го. Тогда парламент рассматривал проект закона о создании НГУ и альтернативный ему. В одном случае гвардия должна была создаваться в рамках Внутренних войск, в другом — как отдельный орган «под президентом». При обсуждении, учитывая ситуацию в отдельных регионах Донбасса, согласовали возможность задействовать Нацгвардию не только в условиях введения военного положения, как предполагалось раньше. Другая новация заключалась в том, что Нацгвардия должна была принимать «участие в обеспечении общественной безопасности и охране общественного порядка во время проведения собраний, митингов, шествий, демонстраций и других массовых мероприятий, только если таковые создают опасность для жизни и здоровья граждан». Все обсуждение и принятие закона произошло за 37 минут. Не буду оценивать, мало это или много, однако предыдущие дискуссии о НГУ в те же 1990-е продолжались значительно дольше и не ограничивались одним днем. Депутат Л.Оробец, признавая безусловную необходимость и срочность создания НГУ, подчеркивала: «…впрочем, принимать законопроект просто с колес — неадекватная политика. Я считаю, что если у нас есть время во вторник потратить полдня на переименование сел, то надо найти время вычитать».

Однако вычитки не было, закон приняли «с теми поправками, о которых мы с вами говорили, и с дальнейшим технико-юридическим редактированием профильным комитетом и юридической службой» (председательствующий А.Турчинов).

Если все же сравнивать с 1990-ми, то самого законотворчества под куполом стало меньше: проекты законов обсуждают в комитетах, решения принимают во фракциях. Настоящее новаторство — это то «дальнейшее редактирование», когда после принятия закона никто не знает, что же написано в его окончательном варианте, который и становится законом.

(Не знаем, где) место Нацгвардии (2015)

Если подытожить, то в результате принятия закона была создана Национальная гвардия Украины — военное формирование с правоохранительными функциями, входящее в систему Министерства внутренних дел Украины. Перечень функций довольно широк, включая военные, функции по охране объектов, охране общественного порядка и т.п. Командующего Нацгвардии должна назначать и увольнять Верховная Рада по представлению президента, его заместителей — президент. Правда, долгое время Рада не могла утвердить командующего. В феврале 2015-го были внесены изменения, и с того времени командующего должен был назначать на должность и увольнять президент по представлению министра внутренних дел. Этим самим проектом закона НГУ должны были предоставить артиллерийские и бронетанковые части. Но президент ветировал этот закон, внеся свои поправки: воздержаться от создания в НГУ танковых военных частей, изменить процедуру назначения и увольнения руководителя НГУ — изъять из этой процедуры «представление министра внутренних дел», то есть президент сам должен был назначать и увольнять руководителя НГУ. 23 декабря поправки рассматривал парламент, однако решение не принял — Раду попросили подождать до представления согласованного (президентом и министром внутренних дел) проекта закона на следующий день. Согласно новым изменениям, на Нацгвардию распространяются полицейские функции при ее участии в охране общественного порядка. Более того, если раньше НГУ должна была принимать участие в пресечении массовых волнений, только если таковые создают опасность для жизни и здоровья граждан, то теперь это условие убрали, а Нацгвардия стала основным субъектом их пресечения. Изменился и образ ее подчинения: командующего Нацгвардии назначает на должность президент Украины по представлению министра внутренних дел Украины и увольняет с должности президент Украины; заместителей назначает по представлению командующего и увольняет президент.

Quo vadis?

Осенью 2017-го оправданное возмущение, прежде всего среди правозащитников, вызвал проект закона под регистрационным номером 6557, который существенно расширял полицейские полномочия Нацгвардии. Под куполом проект закона еще не рассматривали, однако можно ознакомиться со стенограммой заседания комитета, где обсуждали проект. Инициатор М.Паламарчук заметил: «Этот закон очень нужен, потому что мы этим законопроектом унормируем ряд норм… И ряд унормировать нужно, именно дать возможность привести в соответствие Закон «О Национальной гвардии Украины».

Иными словами, опять речь идет об унормировании норм. Не ставится вопрос о том, должна ли Нацгвардия вообще выполнять функции, не предусмотренные законом, должна ли она охранять объекты, которые охраняет, должна ли обеспечивать безопасность посольств, принимать участие в обеспечении общественной безопасности.

Вместе с тем аналитики в сфере государственной безопасности положительно оценивают следование НГУ к стандартам НАТО, что имеет особое значение в условиях войны с Российской Федерацией.

Сможет ли Нацгвардия быть элитными высокопатриотическими войсками, которые в 2014-м пошли на линию обороны? Нет, потому что она получает полицейские функции. Сможет ли Нацгвардия эффективно выполнять полицейские функции? Нет, потому что это военный орган.

Возможно, Нацгвардия — это все-таки не тот орган, в отношении которого можно руководствоваться лишь краткосрочной политической целесообразностью, штопая дырки в Вооруженных силах и полиции (а еще в Пограничной службе, Государственной службе чрезвычайных ситуаций и других, в которых что-то трещит по швам)?

Впрочем, для чего долгосрочные стратегии, если всегда можно создать орган, а потом расформировать? А под необходимость защищать государственные границы и бороться с преступностью можно провести любые законодательные изменения. Главное — сказать, что такие изменения «лишь для приведения в соответствие». Всегда найдется, что и к чему привести.

Информация о материале

Опубликовано: 29 марта 2018

Вовчанський відділ поліції продовжує розглядати кримінальну справу щодо самовільного зайняття Харківським обласним центральним Яхт-клубом земельної ділянки біля Старосалтівського водосховища.

Про це стало відомо з ухвали Вовчанського районного суду від 14 березня.

У 2016 році до Вовчанського відділу прокуратури надійшло повідомлення про незаконне зайняття земельної ділянки яхт-клубом, який розпочав будівництво двох будівель в прибережній зоні Печенізького водосховища.

Кримінальне провадження було порушено, зокрема, за заявою керівника проекту «Печеніги. Викрадене узбережжя», в якому приймав участь Харківський антикорупційний центр.

В ході судового розслідування виникли об’єктивні сумніви щодо справжності документів стосовно рішення про надання дозволу на оформлення права власності на нежитлові будівлі, розташовані у Старому Салтові.

Суд визнав необхідність проведення технічної експертизи документів та експертизи почерку, а також дозволив слідчому вилучити оригінали документів для перевірки.

Керівником підприємства «Харківський обласний центральний яхт-клуб» є Владислав Цистан, який також очолює низку установ, серед яких ОК «Фонд розвитку вітрильного спорту», ОК «Салтів-рекреація», ОК «Салтів-благоустрій» та інші. До речі, спірні будівлі яхт-клубу в прибережній зоні Печенізького водосховища, щодо яких було відкрито кримінальну справу, зареєстровані саме на ТОВ «Фонд розвитку вітрильного спорту».

Информация о материале

Опубликовано: 29 марта 2018