Статьи
«Нікому не дозволю красти в армії. Ті, хто буде красти в армії, – руки повідрубаю«.
Ця заява Петра Порошенка збіглася з затриманням чиновників Міноборони, яких звинувачують у махінаціях при закупівлі пального та публікацією »Української правди» щодо появи чергової прокладки в «оборонці».
Крім того, у матеріалі йшлося, що оборонні мільярди розсварили Порошенка та «фронтовиків».
Публікація обурила представників обох таборів. УП та автора звинуватили у маніпуляціях та участі в кампанії з дискредитації. Але реакція соратників президента та представників «Народного фронту» лише підтвердила: конфлікт партнерів по коаліції через оборонні потоки таки існує.
Одне з питань, у якому можна побачити кардинальні розбіжності позицій сторін, – це боєприпаси для армії. Його ціна – мільярди бюджетних гривень. Кожна група закидає іншій намагання урвати собі шматок цього ласого пирога.
Персональна турбота Порошенка
«Армія є предметом моєї персональної турботи», – переконував журналістів Петро Порошенко 13-го жовтня.
З такої заяви президента глузують «фронтовики».
«Так, завод боєприпасів – його «тєма». Нашим так і сказали: це чисто наша «тєма», не лізьте, ми самі будемо на цьому «відмивати», – каже у спілкуванні з УП один з нардепів «Народного фронту».
Розмови про необхідність будівництва патронного заводу та заводу боєприпасів в Україні ведуться владою ще з 2014-го року. За цей час було озвучено різні проекти та строки, але до реалізації планів руки в держави не доходили.
Нині існує кардинальна розбіжність у поглядах президентської команди та «фронтовиків» щодо питання: «Чи потрібно Україні виробництво боєприпасів малого калібру, зокрема, патронів?»
6 жовтня 2016-го у день публічної заяви про відставку з посади голови Наглядової ради «Укроборонпрому» Сергій Пашинський розповів, що Україні патронний завод не потрібен.
«У нас патронів вистачає на війну з Китаєм, росіяни стільки не народили», – пояснює негативне ставлення «фронтовиків» до планів будівництва патронного заводу один із соратників Пашинського.
Одразу кілька депутатів з парламентського комітету нацбезпеки та оборони розповіли УП, що отримали від Міноборони інформацію по всій лінійці боєприпасів, які нині зберігаються на армійських складах.
«Я не можу навести цифри, це секретна інформація. Але запаси стрілкових боєприпасів у ЗСУ складають по окремих видах по 300-500% від потреб, які формує Міноборони. Потреби Міноборони – це рік активних бойових дій», – розповів УП нардеп «Народного фронту» Дмитро Тимчук.
«У нас є 3-4 типів боєприпасів, де існує дикий дефіцит. Там забезпеченість, наприклад, 20%, 8% від потреб. Держава має концентруватися, щоб забезпечити наші ЗСУ ось цими чотирма типами боєприпасів», – додав Пашинський.
Хоч потреби у боєприпасах і є державною таємницею, будь-який рядовий на передовій може розповісти, що військовим не вистачає набоїв для снайперських гвинтівок, боєприпасів для АГС (автоматичний гранатомет станковий), ВОГів (боєприпаси для підствольних гранатометів).
Щоб закрити потреби армії в цих боєприпасах, не потрібно будувати завод, вважають у парламентському комітеті із питань оборони.
«Операційна вартість купівлі дефіцитних боєприпасів буде неспівставною з інвестиціями, які потрібно вкладати на організацію виробництва. Щоб отримати 10 тисяч патронів для снайперських гвинтівок, не потрібно будувати завод, можна їх просто купити у перевіреного виробника», – каже секретар комітету Іван Вінник.
Хоч Вінник і є депутатом БПП, у питанні «оборонки» його пов'язують з групою Пашинського.
Натомість у планах Порошенка – саме патронний завод, переконує один з нардепів «Народного фронту».
«Порошенко знайшов партнерів, щоб виробляти кулі. Турчинов обурювався, що в країні немає артилерійських снарядів, а він (Порошенко – УП) хоче будувати завод куль, яких мільярди», – каже нардеп НФ.
Набої від НФ: імпорт, «лінія Мартиненка», «ФОРТ» і ТАСКО
У свою чергу президентська команда озвучує можливі варіанти, через кого «фронтовики» можуть заробляти на боєприпасах для армії.
«Пашинський та Аваков лобіюють або закупівлю набоїв за кордоном, або на «Форті. Пашинський розповсюджує чутки, що патронний завод не потрібен. Але патрони на складах вироблялися ще при Союзі, їм по 25 років і більше. У якому вони стані? Окрім цього, нам потрібно переходити на стандарти НАТО», – розповідає людина з президентської команди.
З виробами «Форту» неодноразово позував секретар РНБО Олександр Турчинов. А син Пашинського опікується зовнішніми контрактами в структурах «Укроборонпрому».
У розмові з УП один з депутатів НФ обмовився про ще одну можливість виробництва набоїв до стрілецької зброї – «лінію Мартиненка». Йшлося про устаткування, яке екс-нардепу НФ Миколі Мартиненку нібито вдалося вивезти з Луганського патронного заводу, який захопили бойовики. Мартиненко ще з початку 2000-х мав вплив на завод.
Щоправда, інші джерела УП розійшлися в коментарях щодо того, що вдалося зберегти з Луганського патронного заводу.
«Завод мав дві складові – це виробництво патронів та виробництво устаткування для виробництва патронів. Патронні лінії збирали на експорт. І дійсно, після початку бойових дій на сході один станок з цього заводу, який йшов на експорт, СБУ заарештувала. Тільки цей станок не може працювати як ціла патронна лінія», – розповіли автору в «Укроборонпромі».
«З Луганська вивезли документацію. У Харкові на основі цієї документації щось зробили. І зараз уже готові виробляти стрілкові боєприпаси. Лінія розташована в Київській області. І її можна було б зорієнтувати на спеціальні боєприпаси, які нам потрібні. Тим більше, вони кажуть, що можуть виробляти», – озвучив свою версію Тимчук.
Також у президентській команді нарікають, що «фронтовики» лобіюють інтереси корпорації ТАСКО.
2 жовтня про це написав наближений до керівництва армії волонтер Роман Донік.
«Є у нас така собі компанія ТАСКО, яка займається переобладнанням і перепродажем боєприпасів. Керує виходець з УОП, якийсь Павлюков. За компанією стоять Пашинський і Винник. Вони лобіюють її інтереси і прикривають її діяльність», – написав Донік на своїй ФБ-сторінці.
Волонтер переконує, що з подачі комітету Пашинського з'явилася ідея розформувати склад боєприпасів у Чуднові Житомирської області. При цьому залишки боєприпасів нібито мали перейти приватній компанії. І цей процес заблокував начальник Генштабу Віктор Муженко, через що «фронтовики» і почали вимагати його відставки.
Раніше «фронтовиків» публічно з ТАСКО ніхто не пов'язував. Тож «Українська правда» вирішила більш детально розібратися, чи існує цей зв'язок.
Лобіювання інтересів ТАСКО у розмові з УП відкинув Вінник. Закиди Доніка нардеп назвав фейком, який писався за командою Муженка.
«Наскільки мені відомо, ТАСКО не здатна побудувати будь-який завод по боєприпасах. Профіль компанії – виключно утилізація, вона не володіє ані ресурсами, ані досвідом, ані потужностями для налагодження технологічного виробництва», – переконував Вінник.
Президент корпорації ТАСКО Валерій Павлюков розповів УП, що компанія вже підготувала виробництво серії боєприпасів, зокрема, 23-мм боєприпасів для зенітних систем, 30-мм – для БМП та БТР.
Серед переліку і ті, які вважаються дефіцитними – ВОГ-17 та ВОГ-25. Може виробляти ТАСКО і боєприпаси калібру 100 мм та 120 мм.
Свою продукцію ТАСКО представила на цьогорічній виставці «Зброя та безпека».
Також, за словами Павлюкова, корпорація закупила обладнання для виробництва патронів калібру 7,62, а наступного року планує підготувати виробництво боєприпасів до крупнокаліберних кулеметів 12,7 та 14,5.
Розповідає Павлюков і про допомогу, яку корпорації ТАСКО надав комітет Пашинського.
«Коли постало питання, що «Сумиобленерго» відмовило нам у постачанні електроенергії, то ніхто не допомагав. Допоміг лише комітет Ради на чолі з Пашинським, секретар – Вінник. Я отримав дозвіл на отримання електроенергії, і лише завдяки цьому ми змогли розвивати виробництво боєприпасів», – розповів Павлюков.
Пашинський допоміг безкорисно, переконує президент ТАСКО. Натомість інші вимагали хабар – 1 мільйон гривень.
Про зв'язок Пашинського з ТАСКО розповів УП один з депутатів НФ. За його словами, голова комітету проводив переговори, у результаті яких ТАСКО погодилася безкоштовно передати Міноборони боєприпаси, які не встигла утилізувати.
Завод боєприпасів від Міноборони
У чому сходяться «фронтовики» із соратниками президента, так це в необхідності мати вітчизняний завод боєприпасів середнього та великого калібру.
Олександр Турчинов ще влітку минулого року зробив публічну заяву, що радянські резерви – не безмежні. Тож потрібно швидко реалізовувати програму з виробництва вітчизняних боєприпасів.
«У нас немає альтернативи, як створювати власну базу виробництва широкого спектру боєприпасів, починаючи від набоїв та завершуючи снарядами та мінами великого калібру. Сьогодні є багато вузьких місць, які стосуються боєприпасів великого калібру, які нам треба закривати достатньо швидко», – заявив секретар РНБО 15 червня 2016 року.
27 січня 2017-го РНБО вирішила розпочати реалізацію програми створення та освоєння виробництва боєприпасів та продуктів спецхімії.
На реалізацію цієї Програми у держбюджеті-2017 було закладено відповідне фінансування. За даними джерел УП, загалом ця 5-річна Програма передбачає фінансування у розмірі 9 мільярдів гривень.
Виконавцем програми визначали Мінекономрозвитку.
Натомість 10 липня, коли РНБО розглядала зміни до бюджету, було вирішено виділити 1,4 мільярда гривень «на закупівлю та виробництво боєприпасів» Міністерству оборони.
Рішення виділити гроші на Міноборони здивувало багатьох.
Єдиний, хто зміг пояснити природу появи цього рішення, став перший заступник секретаря РНБО Олег Гладковський.
За словами колишнього бізнес-партнера Порошенка, таким було рішення міжвідомчої комісії з питань ОПК. Саме Гладковський очолює цю комісію.
«Це порушення раніше спланованої ідеї. Згідно з повноваженнями, саме МЕРТ відповідає за підготовку виробництва. Тут є ризики, що ці кошти не будуть освоєні. У Міноборони немає адекватних ділянок для того, щоб створити таке підприємство по виробництву боєприпасів», – заявив у розмові з УП голова експертної ради Ліги оборонних підприємств Валентин Бадрак.
Він каже, що існує щонайменше п'ять пропозицій іноземних компаній щодо створення виробничих потужностей заводу боєприпасів. У цьому контексті він згадує і корпорацію ТАСКО.
Про неможливість силами виключно Міноборони побудувати завод боєприпасів говорить і президент ТАСКО.
«Напевно, роблять ставку на НАТОвські стандарти. У цьому випадку потрібно мати гарних партнерів, які мають документацію, мають можливості передати технології та конструкторську документацію», – вважає Валерій Павлюков.
У вересні міністр оборони Степан Полторак розповів про переговори з канадцями щодо будівництва заводу боєприпасів.
А вже за пару днів заступник міністра економрозвитку Юрій Бровченко повідомив про роботу у кількох напрямках щодо створення боєприпасного виробництва. Зокрема, і про переговори Мінекономрозвитку з британською компанією Stiletto.
І це знову таки може вказувати на конкуренцію між різними групами впливу.
«Організацією виробництва опікуватиметься Міноборони на своїх потужностях – це один напрям. На сьогодні ми вже підписали договори на підготовку виробництва великокаліберних боєприпасів на одному з підприємств «Укроборонпрому». Крім того, кооперація з виробництва дрібнокаліберних боєприпасів також уже організована на потужностях НВО «Форт»«, – заявив Юрій Бровченко агентству «Інтерфакс-Україна».
Гриф таємності заважає дізнатися, на що саме Міноборони витратить 1,4 мільярда, виділених під завод боєприпасів. Проте «Українська правда» спробувала дізнатися бодай щось в осіб, причетних до цього процесу.
«Йдеться, у першу чергу, про будівництво заводу по виробництву боєприпасів середнього калібру. Замовником будемо ми (Міноборони – УП). «Укроборонпром» може бути одним із тих, хто закуповуватиме обладнання, або буде брати участь у будівництві заводу. Ми можемо їх залучати як підрядника для виконання якихось робіт. Ми зараз вивчаємо, хто може зробити це краще», – розповів УП Степан Полторак.
4 жовтня на засіданні парламентського комітету з нацбезпеки та оборони автор намагався поспілкуватися з заступником міністра оборони Ігорем Павловським, якого 13 жовтня затримали детективи НАБУ через звинувачення у махінаціях із закупівлею пального для міністерства. Спочатку він відверто ігнорував усі запитання щодо будівництва заводу боєприпасів. Але згодом дещо таки розповів.
– На якому етапі будівництво заводу?
– На етапі проектування, – відповів Павловський.
– А хто проектує?
– На етапі проектування і вибору виконавця.
– А скільки є заявок від потенційних виконавців?
– Ви уявляєте, що це за процес? – після цього запитання від Павловського розмова звелася до лікнепу про будівництво заводу без жодної конкретики.
На думку нардепа НФ Дмитра Тимчука, Міноборони витратить 1,4 мільярда на підготовку конструкторської документації та першої черги робіт.
В «Укроборонпромі» автору розповіли, що на потужностях Міноборони планується лише кінцева звірка боєприпасів. А, наприклад, порохи та детонатори будуть виробляти на Шосткинському заводі «Зірка», який входить до структури держконцерну.
І нібито Міноборони залучили до процесу через те, що відомство запропонувало найбільш швидкий спосіб будівництва заводу. Зробити це військові можуть на одній зі своїх баз зберігання боєприпасів.
І, схоже, це не знаходить розуміння у «фронтовиків».
4 жовтня Сергій Пашинський переконував УП, що Міноборони нічого не готує в напрямку будівництва заводу боєприпасів.
«Був Кабмін, було жваве обговорення, поки що ця ситуація не вирішена. Більше того, я вважаю, що виробляти боєприпаси, якщо ми не можемо їх зберігати, – це якийсь нонсенс. От ми виробимо, завеземо на чергову Калинівку, і вони там вибухнуть. Навіщо?» – обурювався таким планом Пашинський.
У президента на подібну критику уваги не звертають. Один з представників команди Порошенка розповів, що наступного року Міноборони знову отримає з бюджету чергові 1,4 мільярда гривень на будівництво заводу.
Представник іноземної компанії, яка хотіла б вийти на український ринок боєприпасів, у розмові з УП нарікає на владу в цілому.
«Через непрозорість процесу кожен з них намагається отримати дивіденди для себе», – ділиться іноземець досвідом знайомства з вітчизняними політиками.
І додає, що якби вони керувалися національними інтересами, то завод боєприпасів в Україні вже б випускав власну продукцію.
- Информация о материале
В четверг, 19 октября, Верховная Рада проголосовала за то, чтобы направить на рассмотрение Конституционного суда двух законопроектов об отмене депутатской неприкосновенности. Разница между ними — срок вступления в силу. В президентском варианте речь идёт о том, что статуса неприкосновенности нардепы лишатся в 2020 году, а в документе, разработанном группой парламентариев, предлагается упразднить неприкосновенность сразу же после внесения соответствующих изменений в Конституцию. В обоих случаях для результативного голосования необходимо как минимум 300 голосов «за».
Глава Центра политико-правовых реформ и депутат ВР нескольких созывов Игорь Колиушко рассказал Фокусу о том, что стоит за спорами вокруг упразднения защитного иммунитета парламентариев.
— Тема лишения депутатов неприкосновенности уже стала притчей во языцех. Реально ли, что на этот раз в этом вопросе будет поставлена законодательно-процедурная точка?
— Чтобы анализировать эту ситуацию, в первую очередь необходимо выяснить, что есть плохого в 80-й статье Конституции, которая устанавливает депутатскую неприкосновенность. На мой взгляд, а также по мнению многих экспертов, основной негатив, который несёт в себе третья часть этой статьи заключается в том, что она предоставляет чрезмерно широкий объём депутатской неприкосновенности, что даёт защищенность от уголовной ответственности за совершённые преступления. Это приводит к тому, что многие идут в парламент не для того, чтобы работать, а для получения неприкосновенности. Иными словами, они продолжают заниматься своим бизнесом, имея при этом защищенность от, скажем так, проблем с силовыми структурами. Это разрушает политическую систему страны и не позволяет сформироваться нормальным партиям и, как следствие, нормальной власти.
— У нас уже лет 17–18 дискутируется вопрос о необходимости урегулировать на законодательном уровне вопрос неприкосновенности для парламентариев.
— Действительно, в политических и экспертных кругах давно идут дискуссии о необходимости внесения изменений в Конституцию в части сужения депутатской неприкосновенности. Например, речь идёт об изъятии из 80-й статьи упоминание об уголовном преследовании депутата, но при этом нужно оставить слова о том, что депутат может быть задержан или арестован без согласия Верховной Рады до вынесения обвинительного решения судом. Могут быть и другие варианты, которые нам подсказывает опыт европейских стран. К примеру, об установлении права задерживать депутата на месте совершения преступления и так далее. Однако в любом случае не стоит забывать о том, что конституции европейских стран предоставляют депутату иммунитет от задержания и ареста без согласия парламента. И это правильно, поскольку в противном случае полиция получит возможность непосредственно вмешиваться в работу парламента. Например, задержать депутата по дороге в парламент, когда там проходит важное голосование. В этом и состоит суть проблемы, которую нужно наконец решить.
— На ваш взгляд, эта проблема на сегодняшний день является одной из самых актуальных для страны?
— Эта проблема актуальна с тех пор, как стало очевидным, что в парламент идут многие люди не ради законодательной работы, а исключительно для получения неприкосновенности. Однако объективности ради следует отметить, что после Революции достоинства делаются хоть какие-то попытки системных реформ: и децентрализация, пусть со скрипом, но движется, и судебная реформа, и реформа госслужбы. Неизвестно, каким будет результат этих реформ, но попытки что-то изменить есть. А вот что касается политической системы, то тут полный застой. Единственное, что было сделано за эти годы — внедрено государственное финансирование политических партий. Все остальные требования, выдвигаемые обществом, остались не рассмотренными. Поэтому я считаю совершенно правомерным тот факт, что в начале сентября общественность поставила перед властью эти вопросы.
— Вы разделяете выдвинутые в сентябре требования общественных организаций, которые в эти дни принимают участие в акции «Большая политическая реформа»?
— Дело в том, что к выдвинутым гражданами требованиям потом примазались даже не политики, а политиканы. Во что это всё превратилось? В то, что мы сейчас наблюдаем. Но если вернуться к вопросу о проголосованных законопроектах по снятию неприкосновенности, которые направлены в Конституционный суд, надо сказать, что они фактически не решают проблему. Эти законопроекты полностью извлекают части первую и третью 80-й статьи и таким образом лишают депутатов любой защиты. А это, как утверждает в своем выводе Венецианская комиссия, в странах с неустойчивой демократией и ненадлежащим уровнем верховенства права, создаёт угрозу для парламентаризма. А что такое угроза парламентаризму в нашей стране? Это, я считаю, угроза существованию страны в целом.
— Вы не сгущаете краски?
— Нисколько. Если бы у нас не было независимого парламента, мы бы не имели ни первого Майдана, ни второго. Мы бы уже давно были втянуты в «русский мир» или ещё какую-то его ипостась. Именно поэтому я считаю, что в такой редакции голосовать эти законопроекты нельзя.
— А можно ли было в принципе, учитывая разношерстность нашего парламента, наработать компромиссный «антинеприкосновенный» законопроект?
— Несмотря на то, что существуют десятки корректного выписанных вариантов неоднократно упомянутой 80-й статьи Конституции, которая регулирует вопрос депутатской неприкосновенности, парламентские оппозиционеры и представители партий, протестующие под стенами Верховной Рады, выдвигают требования о полном упразднении, а не ограничении депутатской неприкосновенности. А это не соответствует европейским стандартам.
— Почему в таком случае политические силы, которые декларируют приверженность европейским ценностям, избрали такую тактику?
— Главная причина — популизм, и многие депутаты в этом прямо признаются, заявляя: «Ну вы же понимаете, если мы будем говорить об ограничении, а не упразднении неприкосновенности, нас обвинят в том, что мы избегаем выполнения требований улицы». А лично я вообще в шоке, когда какое-либо требование улицы ставится членами парламента выше аргументированной логики, доказанной массой документов. Поэтому мне сложно понять такую волну популизма.
И, кстати говоря, изначально, когда ещё в 2015 году президент внёс законопроект о снятии депутатской неприкосновенности, я тоже думал, что это чистый популизм. Однако теперь складывается впечатление, что это традиционная политика всех президентов. Кучма, Янукович — все они хотели упразднить депутатскую неприкосновенность. Очевидно, Пётр Порошенко тоже счёл эту идею неплохой. Действительно, а зачем играть в парламентаризм и какие-то там европейские стандарты неприкосновенности, когда лучше рубануть всё и руководить всем и вся.
— Оба законопроекта о снятии депутатской неприкосновенности направлены в Конституционный суд. Насколько процесс рассмотрения документов в КСУ может растянуться во времени?
— Спрогнозировать время рассмотрения, как, впрочем, и то, каким будет решение Конституционного суда, сложно. Хотя, думаю, высказать предостережения о том, что эти законопроекты противоречат тем же выводам Венецианской комиссии, суд в своём заключении по идее должен. Когда это произойдёт? В последнее время КС демонстрирует свою полную недееспособность, но не исключено, что кто-то каким-то образом сумеет его простимулировать и он вдруг заработает. Очень интересно будет за этим понаблюдать. Однако, на мой взгляд, серьёзнее то, что более важные вопросы зависли в суде и лежат там годами. Как будет тут? Поживем — увидим.
— Вы уже несколько раз упоминали Венецианскую комиссию. Её выводами часто прикрываются наши парламентарии. Возможно, это преувеличение, но неужели с каждым законом нужно бежать в Венецианскую комиссию, у нас что, своих квалифицированных юристов нет?
— Считаю абсолютно позорными примеры, когда законопроекты отправляются в Венецианскую комиссию предварительно перед рассмотрением и политики действительно на каждом углу заявляют, что обязательно учтут её выводы при голосовании. Это выглядит некрасиво и некорректно. В тоже время я считаю абсолютно нормальной практику, когда учитываются рекомендации Венецианской комиссии непосредственно при наработке законопроектов. И, конечно же, у нас есть достаточно квалифицированных юристов и экспертов, которые могут давать качественную оценку тому или иному проекту закона.
Венецианская комиссия, вне всякого сомнения, — авторитетный и компетентный орган, особенно в этом вопросе (неприкосновенного статуса парламентариев. — Фокус). Хотел бы напомнить, что в 2014 году Венецианская комиссия подготовила специальный отчёт «О предмете применения и снятия депутатских иммунитетов». Так казалось бы: берите, читайте и в соответствии с этим отчётом нарабатывайте законопроект. Однако в данном случае почему-то никто из наших депутатов не ссылается на рекомендации Венецианской комиссии. Все ссылаются только на улицу, приводя при этом совершенно невнятные аргументы.
— В сессионном зале во время рассмотрения законопроектов о лишении народных депутатов неприкосновенности многие парламентарии говорили о целесообразности лишения иммунитета также президента и судей. Ваше мнение по этому поводу.
— Все эти разговоры об объединении законопроекта о снятии неприкосновенности с депутатов с процедурой импичмента президента можно проиллюстрировать такой ситуацией: у вас есть трое детей, и вы хотите, чтобы у каждого из них было новое пальто, но денег хватает только на одно. Поэтому вы говорите: «Я никому не куплю пальто, потому что оно нужно всем троим». Именно так в данном случае поступают депутаты. Я глубоко убеждён в том, что всё это не более чем отговорки, чтобы любым путем уклониться от ограничения депутатской неприкосновенности.
— Ваш прогноз: найдутся ли в парламенте необходимые для внесения изменений в Конституцию и, соответственно, лишения депутатов неприкосновенности, минимально необходимые 300 голосов?
— Не люблю давать прогнозов, но я думаю, что в данном случае 300 голосов не найдётся, поскольку эти законопроекты ужасно некачественные. Конечно, после вывода Конституционного суда, депутаты могут проголосовать эти законопроекты в первом чтении, внести в них качественные изменения, и тогда их можно будет утверждать. Но если этого не произойдёт, я считаю, что голосов не хватит, и это будет правильно.
- Информация о материале
15 июня 2015 г. на конференции в Верховном суде, организованной Советом по вопросам судебной реформы, мне пришлось говорить о низких этических стандартах адвокатуры и о том, что именно адвокат является основным коррупционным звеном в судах.
«Реформирование адвокатуры актуально, оно необходимо. Ибо в том состоянии, в котором пребывает адвокатура сегодня, она может стать тормозом для реализации судебной реформы», — за эти слова меня лишили права заниматься адвокатской деятельностью.
А уже спустя два года, 9 июня 2017 г., Отчетно-выборный съезд адвокатов утвердил новые Правила адвокатской этики (ПАЭ). Они, в частности, уже не содержат принципа добропорядочности адвоката при осуществлении им профессиональной деятельности в суде, содержавшегося в действовавших прежде ПАЭ. Зато появилась норма, ныне позволяющая адвокату делить свой гонорар с другими лицами. Раньше это было прямо запрещено, если только гонорар делится не с адвокатом, ранее выполнявшим то же самое поручение клиента.
В Стратегии реформирования судоустройства, судопроизводства и сопредельных правовых институтов на 2015–2020 гг. внимание акцентировано на нескольких системных проблемах адвокатуры. Среди них и недостаточный уровень профессиональной подготовки адвокатов, и неэффективность дисциплинарного контроля и этических стандартов, и несовершенная система формирования органов адвокатского самоуправления и их взаимодействия. Вопреки задекларированной в Стратегии приоритетности реформирования адвокатуры, проблемы не только не решаются, но и усугубляются, а их последствия для украинского общества со временем могут стать еще более тяжелыми.
Добрыми намерениями…
Почти год назад, 15 декабря 2016 г., рабочая группа Совета по вопросам судебной реформы, в которую входит и автор, объявила о завершении почти двухлетней работы над проектом новой редакции Закона «Об адвокатуре и адвокатской деятельности».
Рабочая группа одобрила проект закона в целом, с учетом высказанных во время заседания предложений и замечаний. Она рекомендовала Совету по вопросам судебной реформы после соответствующей доработки одобрить его и представить главе государства для внесения в Верховную Раду.
Среди ключевых идей законопроекта были усиление гарантий адвокатской деятельности, совершенствование институтов адвокатского запроса и адвокатской тайны, повышение квалификационных требований, соблюдение которых необходимо для обретения права заниматься адвокатской деятельностью.
Так, предлагалось ввести требование иметь двухлетний стаж работы в области права после получения высшего юридического образования, при этом таким стажем считался бы исключительно стаж работы помощником адвоката или судьей. Предлагалось существенно изменить и форму квалификационного экзамена: вместо проведения его региональными аттестационными палатами, как это делается сейчас, ввести анонимное письменное тестирование, которое проводилось бы централизованно, по аналогии с соответствующими судейскими экзаменами. Это, по замыслу разработчиков, должно было бы минимизировать риски коррупции при доступе к профессии адвоката.
Предлагалось свести к минимуму риски незаконных манипуляций с Единым реестром адвокатов Украины (ЕРАУ), размежевав функции по созданию, внедрению и сопровождению (технической поддержке) его программного обеспечения, сохранению и защите данных (ответственность Совета адвокатов Украины), внесению сведений и изменений сведений в ЕРАУ (ответственность советов адвокатов регионов).
Существенные изменения предполагались в организации адвокатского самоуправления. Принципиальными целями этих изменений были повышение независимости адвокатуры, ограничение полномочий Совета адвокатов Украины как исполнительного органа адвокатского самоуправления национального уровня, децентрализация и усиление роли адвокатских сообществ в регионах, усиление роли Съезда адвокатов как вышестоящего органа адвокатского самоуправления.
В случае принятия законопроекта решения органов адвокатского самоуправления обретали бы действие лишь с момента их официального обнародования. (Ныне порядок обретения ими действия не определен, что делает возможными манипуляции с текстами решений между моментом принятия и моментом обнародования, а также обратное действие решений во времени.) Съезд адвокатов получил бы право отменять решения Совета адвокатов Украины, а конференция адвокатов региона — совета адвокатов региона. (Ныне — наоборот: Совет адвокатов Украины отменяет решение конференций адвокатов регионов, что противоречит принципам независимости и самоуправляемости адвокатуры.) Повестка дня съезда адвокатов и конференций адвокатов регионов, автобиография и мотивационное письмо кандидатов во все органы адвокатского самоуправления и государственные органы (Высший совет правосудия, Высшую квалификационную комиссию судей и Высшую дисциплинарную комиссию прокуратуры) от адвокатуры должны были бы обнародоваться не позднее чем за 15 дней до проведения съезда или конференции.
В законопроекте предполагался прямой запрет порочных практик, которые ныне возможны и реальны. Во-первых, — автоматического участия членов органов адвокатского самоуправления как делегатов съезда адвокатов и конференций адвокатов регионов с правом решающего голоса (такая «кооптация», к сожалению, практиковалась). Во-вторых, определение Советом адвокатов Украины разной квоты представительства делегатов съезда от разных регионов, что создает неравенство среди адвокатов в реализации ими права на участие в адвокатском самоуправлении. В-третьих, недопущение какого-либо адвоката региона к участию в конференции адвокатов этого региона.
В законопроекте предлагалось ввести ассоциацию адвокатов региона как единое юрлицо, которое осуществляло бы самоуправление через совет адвокатов региона (исполнительный орган), квалификационную комиссию адвокатов региона (осуществляло бы функцию допуска к квалификационному экзамену), дисциплинарную комиссию адвокатов региона и ревизионную комиссию адвокатов региона. (Ныне существуют два отдельных юрлица: совет адвокатов регионов и квалификационно-дисциплинарная комиссия адвокатуры (КДКА), между которыми из-за этого нередко возникают конфликты и противостояния.) При этом реализовались бы рекомендации экспертов Совета Европы институционально разделить функции доступа к профессии и решению вопросов дисциплинарной ответственности. (ныне они объединены в одном органе — КДКА.)
Умели готовить, но не умели подавать?
К сожалению, должной коммуникации относительно столь прогрессивной и важной для общества и профессионального сообщества реформы Совет по вопросам судебной реформы не обеспечил.
То, что актуальная редакция законопроекта до сих пор не обнародована и вместе с тем направлена на экспертизу в Венецианскую комиссию, о чем сообщество узнает случайно, вызывает у неинформированных адвокатов сомнения в добрых намерениях вдохновителей реформы, порождает опасения в профессиональной среде, создает пространство для возникновения необоснованных слухов и мифов, дает фору для манипуляций противникам реформы и снижает шансы на ее успешное воплощение.
Анализируются ли и обсуждаются ли Советом судебной реформы последние решения Съезда адвокатов и Совета адвокатов Украины, направленные как против прав адвокатов (например, изменения в ПАЭ в части усиления ответственности адвокатов за критические высказывания в адрес органов адвокатского самоуправления), так и против прав человека вообще (например, введение платы за подачу жалобы на адвоката в КДКА, запрет заключать договора с адвокатами на осуществление представительства или защиты в производствах, в которых адвокатом предоставлялась безвозмездная вторичная правовая помощь)? Принимаются ли во внимание ситуация с адвокатским «двоевластием» в Киеве, систематичное дисциплинарное преследование принципиальных адвокатов? Формулируются ли на основе такого анализа и доводятся ли до сведения адвокатов проблемы, на решение которых фактически и направлен проект новой редакции закона?
Представлению законопроекта на экспертизу в Венецианскую комиссию должно было бы предшествовать его обнародование, активное представление и обоснование его основных положений, должна была бы быть публично описана хронология работы над законопроектом, с особым акцентом на участии представителей НААУ в деятельности рабочей группы, с информированием о том, кто и когда принимал участие в ее заседаниях, сколько предложений было представлено и учтено, какие неурегулированные расхождения остались, с объяснением, почему они остались, кто был против и почему. Это позволило бы предотвратить негативную информационную волну со стороны противников реформы, которые используют молчание и непрозрачность для дезинформации и запугивания адвокатов, дискредитации украинских реформ перед ПАСЕ, ложных обвинений и откровенного публичного шантажа проводников реформы. На самом же деле лишь за неделю после начала информационной кампании НААУ против президентского законопроекта представители Банковой в ответ на запрос одного из юридических СМИ опровергли активно распространяемую информацию о том, что представители НААУ якобы не принимали участия в этой работе, и в который раз пообещали провести общественное обсуждение проекта закона — без конкретных сроков.
Что пошло не так?
Можно предположить, что причина необнародования законопроекта до получения выводов Венецианской комиссии — в том, что идеологи реформы могли загнать себя в тупик. Ведь в результате внесения последних изменений в Конституцию юридических лиц, в том числе органы государственной власти, их лишили естественного права на самопредставительство в суде. В этой связи возникает конфликт статусов госслужащего и адвоката. Эту коллизию практически невозможно преодолеть в условиях украинской правовой системы, в которой, в отличие от, например, канадской или американской модели, отсутствует единый статус member of the bar (единого институциализированого юридического сообщества) для любого юриста-практика, в том числе прокурора и судьи, которые являются публичными служащими. Статус публичного служащего предусматривает ограничение ряда прав служебного лица в связи с выполнением им функций государства. А статус адвоката, наоборот, предусматривает предоставление имеющему такой статус лицу дополнительных прав и гарантий, необходимых для эффективной защиты прав своего клиента, в частности и от их нарушения со стороны государства. Соединить эти противоположные по своей природе и сути статусы в условиях украинской правовой системы чрезвычайно трудно.
Противники реформы от адвокатской номенклатуры, жонглируя фактами и домыслами, распространяют информацию о якобы наступлении государства на независимость адвокатов и адвокатуры, в то время как на самом деле законопроект направлен на повышение независимости адвоката, прежде всего от произвола органов адвокатского самоуправления, которое сейчас стало реальной угрозой. Это реализуется через совокупность норм (которых явно не хватает в действующем законе), гарантирующих персональное участие каждого адвоката в адвокатском самоуправлении.
Органы же адвокатского самоуправления по определению не заинтересованы в этой реформе, независимо от того, кто персонально входит в их состав. Дело в том, что именно сейчас заканчивается пятилетний срок их полномочий и происходят перевыборы — на следующие пять лет, по действующему закону. А проект новой редакции предусматривает сокращение каденции до двух лет, изменение структуры системы органов, а следовательно — неминуемые перевыборы по новым, более демократичным правилам, содержащим существенные предохранители от узурпации власти в адвокатуре. Кроме того, предполагается усилить полномочия прямых форм адвокатского самоуправления — съезда адвокатов и конференций адвокатов регионов — и их контроля над исполнительными органами (Советом адвокатов Украины и советами адвокатов регионов).
Выйти из пике
Все это в совокупности ставит под угрозу реформу адвокатуры как таковую, порождает сомнения в наличии у руководства государства политической воли к ее проведению. Ведь очевидно, что голоса в парламенте за этот законопроект собрать будет намного труднее, а мотивация это делать будет намного более слабой, чем это было, к примеру, в случаях с законами «О судоустройстве и статусе судей», «О Высшем совете правосудия» и новой редакцией процессуальных кодексов. Принимая все это во внимание, с точки зрения политической ответственности субъекта законодательной инициативы проект Закона «Об адвокатуре и адвокатской деятельности» выгоднее вообще не вносить в Верховную Раду, чем внести и оставить непринятым или получить отклоненным.
Дескать, ну а что тут такого? Реформа прокуратуры, запущенная в 2014 г., кое-как идет. Высший совет правосудия и Высшая квалификационная комиссия судей как-то функционируют. Верховный суд почти сформирован, на очереди — апелляционные и местные суды. Адвокатура? Пусть бы себе и дальше прозябала…
На самом же деле государство и власть не имеют права устраняться от, на первый взгляд, непопулярных действий, связанных с реформой адвокатуры. Во-первых, потому, что Национальной ассоциации адвокатов именно государство делегировало две важные функции: допуск к профессии адвоката (фактически лицензирование адвокатской деятельности) и рассмотрение вопросов о дисциплинарной ответственности адвокатов. И государство так или иначе несет ответственность перед гражданами за качество выполнения адвокатурой этих функций. Во-вторых, потому, что без реформы адвокатуры невозможна полноценная судебная реформа — в части как обеспечения реальной состязательности процесса, а следовательно — права на справедливый суд, так и преодоления коррупции в судах и прокуратуре. В-третьих, и самое главное: потому, что адвокатура является важным институтом гражданского (демократического) общества, которое имеет правоохранительную, правозащитную и правопросветительскую функции. Когда она инкапсулируется, закукливается, превращаясь в вещь в себе и едва ли не в тоталитарную секту, понижает собственные этические стандарты, это создает угрозу демократии и соблюдению прав человека в стране. Ответственные политики не имеют права все это игнорировать.
Убежден: идеи реформы адвокатуры нетрудно вывести из пике. Для этого надо сделать три простых шага. Во-первых, оперативно провести независимое оценивание состояния дел в адвокатуре, соответствия ее функционирования стандартам Совета Европы и публично представить его результаты. Во-вторых, безотлагательно сделать достоянием гласности проект Закона «Об адвокатуре и адвокатской деятельности» и провести его публичное обсуждение с учетом вывода Венецианской комиссии. В-третьих, рассмотреть доработанный законопроект на заседании Совета по вопросам судебной реформы и предложить главе государства представить его в Верховную Раду как неотложный.
- Информация о материале
Національне антикорупційне бюро підозрює посадовців ДП «Київський бронетанковий завод» в зловживанні службовим становищем при закупівлі у ТОВ «Альфа Техно Імпорт» сталі на 57,1 млн грн.
Про це стало відомо з ухвал Слов’янського райсуду Києва, куди НАБУ звернулося з клопотаннями в рамках кримінального провадження №42016000000003374 від 15.11.2016р.
У листопаді 2015 року Міноборони уклало угоду з «КБТЗ» угоду про постачання армії модернізованих бронетранспортерів БТР-3ДА. Досудове розслідування встановило, що протягом 2015-2016 років держпідприємство для виготовлення корпусів БТР закупило за 57,12 млн грн. сталь марки ATI500AR. При цьому конструкторською документацією її застосування не було передбачено.
Під час випробувань деталей корпусу БТР-3ДА, що здійснювалися «Центральним науково-дослідним інститутом озброєння та військової техніки ЗСУ», випробовувалися броньові деталі, виготовлені з іншої марки сталі – HB500MOD, виробництва бельгійської компанії «NLMK Clabecq».
НАБУ вважає, сталь для корпусів бронетранспортерів, які були передані Міністерству оборони, походить від іншого виробника і має низьку кулестійкість. Це створює реальну загрозу життю та здоров’ю військовослужбовців.
Ця сталь була виготовлена ТОВ «Лозівський ковально-механічний завод», вона є напівпродуктом – незагартованою сталлю з іншими фізико-хімічними характеристиками без гарантій за механічними властивостями. ЇЇ загартування відбувалося на самому «ЛКМЗ» на умовах підряду, а вже держпідприємству його продала інша фірма – ТОВ «Альфа Техно Імпорт».
В суді НАБУ клопотало про доступ з можливістю вилучення документів, які зберігаються в Міноборони та «КБТЗ». Мова йде про укладання оборонного замовлення та звіт про його виконання, технічні характеристик бронетранспортерів, господарські угоди з закупівлі сталі та інші документи. Суд надав доступ до необхідних документів і дозволив їй скопіювати, але права вилучати не надав.
Власниками «Альфа Техно Імпорт» є Оксана Барановська та Олександр Барановський з Житомира. Раніше поліція підозрювала цю фірму в зловживанні довірою, коли воно отримало в 2012 році від ДП «Антонов» 1,45 млн грн. за поставку запчастин до автокранів, які так і не були поставлені. Остання інформація по цій кримінальній справі в судовому реєстрі датується кінцем 2014 року.
З листопада 2015 року обов’язки директора «КБТЗ» виконує Вадим Шкавро, який раніше вже керував цим заводом в 2011-2013 роках. В своїй декларації він вказав, що є власником трьох квартир в Києві загальною площею 183 кв м. Також йому належить 10 соток в селі Глеваха неподалік столиці, де розміщується садовий будинок площею 430 кв м., але в експлуатацію він не введений.
Дружина – Ольга Шкавро, є власницею коштовного позашляховика Lexus 450Н 2013 р.в. Також Вадим Шкавро задекларував, що позичив у Володимира Махна $150 тис.
Нагадаємо, НАБУ також підозрює в закупівлі неякісної броні для бронеавтомобіля «Дозор-Б», який збирає ДП «Львівський бронетанковий завод».
- Информация о материале
19 октября Верховная Рада приняла медреформу, предложенную Министерством здравоохранения Украины во главе с и.о. министра Ульяной Супрун. Со времени регистрации законопроектов по медицинской реформе в парламенте (10 апреля) команде авторов пришлось потратить немало нервов. Их предложения критиковали все: от народных депутатов до врачей в больницах, называя их, среди прочего, «геноцидом украинского народа». Но, несмотря на это, Минздраву удалось получить необходимые голоса.
Первые шаги реформы
Поддержку парламентом законопроекта «О государственных финансовых гарантиях предоставления медицинских услуг и лекарственных средств» в украинском обществе восприняли эмоционально. Те, кто выступал за реформу, спешили поздравить и.о. министра Ульяну Супрун, в частности, с тем, что в Украине может появиться страховая медицина.
Звучали и голоса скептиков. Так, по мнению главы Ассоциации психиатров Украины, правозащитника Семена Глузмана, то, что приняла ВР, – не реформа в полном понимании этого слова.
«Потому что реформа - это стратегия всего. Это же маленький фрагмент того, что должно было называться реформой. Но Супрун этого не понимает», - сказал Глузман «Апострофу».
В министерстве же такое мнение очевидно не разделяют и охотно принимают поздравления. Но добавляют, что главный старт медреформы планируется в 2020 году. В 2018-м начнутся первые незначительные, но важные изменения в сотрудничестве врачей с пациентами, они затронут первичное звено здравоохранения и условия сотрудничества семейного врача и пациента.
«С января пациент может прийти в любую поликлинику, которая ему удобна, независимо от наличия прописки или ее отсутствия, и к врачу, у которого он хочет обслуживаться. Будет действовать возможность подписания так называемого бесплатного договора с врачом. С момента подписания государство начинает платить этому врачу за вас», - объясняет «Апострофу» эксперт по медреформе Ольга Стефанишина.
В то же время государство продолжит платить и за тех пациентов, которые ни с кем не подпишут договор. Деньги пойдут в те поликлиники, где зарегистрированы люди, то есть, финансирование, по словам эксперта, не прекратится.
Также будут созданы два списка пациентов - «красный» (те, которые не заключили договор с врачом), и «зеленый». При этом списки никак не должны влиять на предоставление услуг.
«У каждого пациента будет возможность менять врача. Никто не сможет принудить его лечиться у одного доктора», - подчеркивает Стефанишина. Это касается и детей: теперь родители смогут самостоятельно выбирать, к какому врачу они хотят отвести своего ребенка.
Вся первичная помощь должна быть бесплатной, включая направление врачом на сдачу анализов или дополнительные обследования.
Но, по мнению Глузмана, реформа очень сырая и не будет работать в полном объеме. «Многие эксперты утверждают, что текст очень сырой и он не будет работать в полном объеме. Большая часть закона не будет выполняться, потому что нет возможности», - уверен врач. Правда, он не уточнил, что именно не будет работать.
Чего ожидать медикам
У авторов медреформы есть хорошая и плохая новости для врачей.
Первая заключается в том, что украинские врачи смогут зарабатывать в несколько раз больше. Размер их доходов будет зависеть от количества пациентов.
«Постепенно врачи первичного звена будут забывать такое слово, как «зарплата», и станут оперировать словом «доход», который будет зависеть от количества пациентов у врача. Также их ждут такие изменения, как свобода выбора места работы и прекращение статуса бюджетника», - объяснил замглавы Минздрава Павел Ковтонюк на пресс-конференции по разъяснению реформы.
Со старта медреформы каждый врач сможет выбирать форму работы: он может остаться наемным работником в коммунальном предприятии Минздрава или же практиковать как частник. В любом случае государственные деньги пойдут как одним, так и другим. За каждого пациента врач получит 370 грн, а за детей и пенсионеров государство будет платить в два раза больше.
Теперь о плохой новости. Она заключается в том, что в борьбе за пациентов многие врачи могут потерять работу. Поэтому, как утверждают в министерстве, у медиков появится стимул предоставить качественное обслуживание пациенту, чтобы не потерять свой доход.
«Сокращение штата будет зависеть от того, как врач лечит и есть ли у него пациенты. Я думаю, что сеть медицинских учреждений и врачей будет оптимизирована. Но все это будет происходить плавно. У нас в полтора раза больше врачей, чем в соседних странах. Поэтому можно ожидать, что какая-то часть врачей будет оптимизирована», - объяснила Стефанишина.
Эксперт уверяет, что в борьбе за пациента врачи не станут им приписывать «лишние» болезни. Потому что именно доктор будет ответственным за то, чтобы больной смог бесплатно сдать анализы или пройти обследование.
С этим соглашается и Ковтонюк, правда, с долей скепсиса. «Мы верим, что поменяется отношение врача к пациенту. Он начнет интересоваться здоровьем своего пациента, приглашать на прием. Так произошло в других странах, в чем нас убеждали наши партнеры. Но у меня были поначалу сомнения. Посмотрим, заработает ли это и у нас», - сказал он.
Не согласен с этим новшеством Семен Глузман, считая, что люди будут продолжать ходить к проверенным докторам: «Мы сомневаемся, что врачи будут получать большие деньги. Потому что люди в больших городах не будут обращаться к семейным врачам, они будут ходить к уже проверенным докторам. Те, кто придут в поликлинику, получат плохую медицинскую помощь, потому что семейного врача нужно долго и тщательно готовить».
Как будут работать больницы
Реформа предусматривает серьезную конкуренцию между медицинскими учреждениями в борьбе за пациента. Все это произойдет за счет появления у них собственного бюджета и возможности самостоятельно им распоряжаться.
«Больницы смогут самостоятельно обновлять оборудование, делать ремонт. Они смогут использовать деньги на свое усмотрение. У них появится мотивация обновлять больницу, чтобы завлекать к себе пациентов», - объяснила Стефанишина.
За счет такой конкуренции, заверяют инициаторы реформы, можно ожидать улучшения инфраструктуры. И медицинские учреждения будут заинтересованы тратить средства эффективно. В то же время есть вероятность, что некоторые больницы закроются, если не смогут стать конкурентными.
«Лучшие больницы будут дополнительно технически и кадрово усилены, чтобы каждый, кто к ним обращается, имел возможность получить качественную медицинскую помощь. Без работы могут остаться только те, к кому не захотят идти люди», - обещают в Минздраве.
Стоит подчеркнуть, что в программе государственного медстрахования смогут принимать участие и частные клиники, в которых пациенты смогут получить первичное обслуживание бесплатно.
Но достаточно ли у государства денег, чтобы даже первичные медицинские услуги были бесплатными? Семен Глузман полагает, что таких средств нет.
«Я не верю, что будут бесплатные медицинские услуги, потому что у государства заканчиваются деньги», - заявил эксперт «Апострофу».
Не все сразу
В Минздраве неоднократно подчеркивали, что с 2018 года масштабных изменений в медицинском обслуживании не произойдет. Пациентов будут призывать заключать договора с теми врачами, которые их устраивают, а само предоставление услуг пока будет бесплатным в первичном звене (на уровне амбулаторий и поликлиник). Во вторичном (стационар) и третичном (на уровне республиканских и областных медучреждений) звеньях также перемен пока не ожидается.
«С 2018 года во вторичном и третичном звеньях продолжится субвенция, как и сейчас. Ничего не меняется на этих уровнях. Никто не будет дополнительно просить у пациентов какую-то оплату», - заверила Ульяна Супрун на пресс-конференции.
Серьёзный старт реформы начнется с 2020 года. К тому времени планируется разработать списки бесплатных для населения услуг, которые будет оплачивать государство, и платных, за которые заплатит пациент.
«С 2020 года специализированные и высокоспециализированные медицинские услуги будут финансироваться по тарифу на услугу. Соответственно в течение 2018-2019 годов будут формироваться тарифы на услуги. Сейчас идет разработка классификатора услуг и используется опыт других стран, которые уже разработали такие коэффициенты», - ответили в Минздраве на запрос «Апострофа».
Ожидается, что первый проект программы медицинских гарантий, содержащий перечень услуг и лекарственных средств, которые гарантированно оплачиваются из госбюджета, появится в середине 2019 года и будет приниматься вместе с государственным бюджетом. В Минздраве уверяют, что новая модель финансирования системы здравоохранения будет прозрачной. То есть каждый украинец будет знать, сколько за его лечение заплатило государство. А тарифы на медицинские услуги будут в открытом доступе.
«Я могу сразу сказать, что платными будут такие услуги, которые пациент получает без направления врача. Если пациент сам считает, что ему нужно сделать компьютерную томографию без направления врача, то он может это сделать и оплатить самостоятельно», - объясняет Павел Ковтонюк.
Для контроля предоставления медуслуг и внедрения медреформы в 2018 году планируется создать Национальную службу здоровья Украины.
«Как только президент подписывает принятый закон о медреформе, мы сразу же подаем в Кабинет министров проект о создании Национальной службы здоровья. Вполне вероятно, что она заработает в начале следующего года», - резюмировал замминистра, подчеркнув, что кандидатуру будет определять Кабмин.
В то же время в министерстве не спешат говорить, как же все-таки заработает страховая медицина в Украине. В Минздраве подчеркнули, что все ключевые моменты будут озвучены к тому же 2020 году. Но Супрун и ее коллеги верят, что за два переходных года финансирование здравоохранения Украины будет увеличиваться, а деньги начнут тратиться с умом и «будут ходить за пациентом».
- Информация о материале
3 жовтня голова Нацкомісії з регулювання енергетики і комунальних послуг Дмитро Вовк заявив, що є підстави для підвищення ціни (оптової) електроенергії на 2018 рік. Про це, мовляв, говорить прогнозний баланс виробництва електричної енергії на 2018 рік. Детальніше на його сторінці в Facebook.
Оптова ціна електроенергії базується на середній ціні виробників. Останнім часом у більшості періодів така ціна була вища, ніж оптова ціна у наших європейських сусідів.
Нижча ціна і у Молдові, куди українська електроенергія продається за цінами нижче, ніж вона коштує для українських споживачів.
Оптова ціна електроенергії —це ще не тарифи. Кінцеві тарифи враховують також вартість транспортування електроенергії. Але оптова ціна — це важливий фактор тарифів і її зростання прямо веде до зростання тарифів на електроенергію: для побутових та непобутових споживачів.
То чи дійсно є підстави для зростання оптової ціни? Давайте проаналізуємо вказані головою НКРЕКП Вовком сім факторів, адже мова іде про ринок понад 160 млрд грн на рік і кожен відсоток має суттєвий матеріальний ефект.
1. Основний фактор — частка виробленої електроенергії Енергоатомом: вона із планових 54,2% у 2017 році знижується до планових 52,7% у 2018 році. Тобто, якщо загалом у всій електроенергії буде менше дешевшої (а тариф Енергоатому найнижчий), то середня ціна буде вища.
Але яка ж у нас насправді частка Енергоатому? Дійсно на 2017 рік у прогнозному балансі виробітку електроенергії було закладено 54,2% електроенергії від Енергоатому. Виходячи з цього і була порахована ціна на поточний рік.
Хоча за 6 місяців 2017 року частка Енергоатому була суттєво більшою від планової: замість 54,2%, вона становила 58,4%. Це давало підстави знизити середню ціну, адже фактично дешевшої електроенергії на ринку було більше, ніж було закладено в прогнозних показниках на 2017 рік.
Що робить НКРЕКП, коли дешевої електроенергії стає більше, ніж прогнозувалось? Вчиняє навпаки — скасовує раніше встановлене пониження ціни з 1 квітня і ще додатково підвищує ціну з 1 липня на 1,8%.
Фактично повторилась ситуація минулого року. Коли у травні 2016 року атомні блоки вийшли у ремонт і перестали виробляти електроенергію, регулятор підвищив ціну на 10% з 1 липня. А коли у вересні атомні блоки повернулися до роботи, регулятор підвищив ціну ще на 10%»
Є очевидні систематичні дії збоку регулятора: якщо прогнозний баланс дає підстави для підвищення ціни, ціна підвищується. Якщо той же баланс дає підстави для зниження ціни — вона не знижується.
Але якщо робити розрахунки чесно і об'єктивно, то треба врахувати, що фактичний виробіток Енергоатому у 2017 році становить 58%, що суттєво вище планових 54,2%. І якщо цей фактор не ігнорувати, а врахувати у коректуваннях розрахунків, то підстав для підвищення ціни не буде.
2. Вартість капіталу. Процентні ставки у 2017 році не виросли, а знизились. За даними аналітиків Укрсиббанку єврооблігації України з погашенням у 2027 році рік тому торгувалися під 8,5%, а у жовтні цього року — під 7,3%.
Аналітичний звіт Ukrsibbank BNP Paribas Group від 10 жовтня 2017 року
Схожа ситуація із дохідністю за гривневими державними облігаціями. Якщо рік тому їх можна було купити із дохідністю 16,3%, то зараз — 15,3%. Тобто процентні ставки знижуються, а це спричиняє не зростання, а зниження вартості капіталу.
Загалом вартість капіталу має віддалене відношення до ціни електроенергії на наступний рік. Але в даному випадку, якщо і має якийсь вплив, то точно не у бік зростання.
3. Дивідендна політика держкомпаній. Вона у 2017 році дійсно змінилася, але знову ж таки не в тому напрямку, на який вказує голова НКРЕКП Дмитро Вовк. Навпаки, держава стала забирати собі менше дивідендів.
4 липня 2017 року Кабмін ухвалив постанову, в якій знизив нормативи відрахування дивідендів у бюджет державних НАЕК «Енергоатом» та НЕК «Укренерго» з 75% чистого прибутку до 40%.
Отже, якщо це і є фактором, то лише для зниження тарифів, тому що тепер компанії менше виплачують дивідендів порівняно з минулим роком. Тож у них більше залишається коштів для інвестицій та інших потреб.
4. Мінімальна заробітна плата змінювалась ще у 2016 році, і це було враховано при тарифоутворенні на 2017 рік. Нова планова мінімальна зарплата на 2018 рік зростає на 16%, але у енергетичній галузі середня зарплата суттєво вища від мінімальної, тому іі підвищення не впливає на більшість зарплат у галузі.
Хоча зв'язок між ціною на електроенергію, тарифами та зарплатами також неочевидний. Весною 2015 року Вовк сам розповідав, що хоча тарифи вугільних ТЕС у 2014 році були збільшені на 60%, але зарплата шахтарів за цей же період не зросли, а зменшилася на 4%.
У 2016 році схожа ситуація: тарифи вугільних ТЕС завдяки формулі Роттердам+ виросли на 41%, але зарплати шахтарів на найбільшому українському вугільному підприємстві «ДТЕК Павлоградвугілля» у 2016 році виросли лише на 9,7% і то за рахунок скорочення витрат на соціальні заходи, які були там скорочені на 619 млн грн або на 53
За останній рік були десятки страйків на державних шахтах ДП «Селидіввугілля», ДП «Волиньвугілля», ДП «Львіввугілля», ДП «Лисичанстквугілля». І шахти, і самі шахтарі через формулу Роттердам+ отримали підвищені тарифи за електроенергію, але зарплати просто не виплачуються по декілька місяців. І це з у рахуванням того, що формула Роттердам+ у розрахунку ціни електроенергії діє вже 18 місяців, тариф ТЕС виріс на 100% та зібрав майже 20 млрд грн надприбутків для вугільної теплової генерації.
Наприклад, сьогодні шахтарям ДП «Волиньвугілля» виплачено зарплата лише за липень. За серпень і вересень не виплачено жодної гривні. З приводу невиплати зарплат були також страйки працівників Запоріжжяобленерго, Черкасиобленерго, Луганського енергетичного об'єднання. І це все після масштабного підвищення тарифів для населення і бізнесу. Звідси висновок: підвищені тарифи ідуть кудись і комусь, але не на підвищену і стабільну зарплату працівникам галузі.
5. Рішення щодо природного газу взагалі не має відношення до встановлення ціни на електроенергію — це різні сфери. Нафтогаз має спеціальні обов'язки з постачань газу лише для прямих потреб населення та потреб населення у опаленні. Для виробництва електроенергії спеціальних обов'язків не було і немає.
6. Політика винагороди керівників. Це нова та неповна інформація. У яких керівників енергетичних керівників можуть змінитися зарплати так, що це може призвести до зростання тарифів?
Тепер компанії Дтек Ріната Ахметова, окрім Роттердаму+, споживачі мають заплатити ще раз — профінансувати зростання зарплат їх керівників? Чи для Центренерго, де був зірваний конкурс з призначення керівництва, а діючі керівники за два роки не змогли організувати тендерну закупівлю вугілля?
Зростання зарплат може сприйматися позитивно, але якщо відповідає якості та принципам роботи. Тим більше, якщо таке зростання відбувається за рахунок споживачів. Тому дуже цікаво дізнатися, що ж такого відбулося у 2017 році із зарплатами керівників енергетичних компаній, що це має суттєвий, як стверджує Дмитро Вовк, вплив на ціну електроенергії.
7. Курс гривні до долара. Мовляв, у бюджеті-2018 прогнозний курс становить 30,1 грн за долар, тому це буцімто сприяє зростанню ціни. Це неправда. У бюджеті прогнозований курс використовується для того, щоб порахувати податки, які прив'язані до імпорту або до іноземних валют (мито, акцизи).
Цей прогноз найчастіше відірваний від реального курсу валют. Немає жодного нормативного документу, який би прив'язував тарифи до прогнозного курсу долара у бюджеті.
Але реальний курс долара має певний вплив. Найбільше — через формулу «Роттердам+», яка для розрахунку ціни електроенергії бере ціну вугілля у Роттердам + вартість доставки 8500 км (реально цієї доставки не відбувається, жодної тони не було привезено із Роттердаму). Всі ці показники у доларах. Але такі доларові тарифи у нас не з'явилися просто так — саме НКРЕКП ввів таку формулу, тобто зробив ціну електроенергії суттєво залежною від валюти.
І тепер теплова генерація, 75% якої володіє компанія Ахметов, отримує де-факто валютні тарифи. У разі девальвації це лягає на споживачів — тарифи зростають. 75% вугілля в Україні видобуває так само компанія Дтек. Тепер її вугілля нижчої якості (сірка 2%) закладається у тарифи у доларових цінах, як більш якісне вугілля з Роттердаму (сірка менше 1%).
Висновок
Більшість із вказаних «факторів із суттєвим впливом на тарифи» є або маніпулятивними, або відверто неправдивими. Імовірно, сьогодні є підстави для перерозподілу коштів між самими виробниками, або від генерації до дистрибуції (наприклад, для фінансування збалансованої моделі RAB-тарифів).
У Європі тарифні кошти між виробниками та транспортувальниками (мережами) діляться у пропорції приблизно 60% на 40%, а в Україні — 85% на 15%. Але підстав для підвищення саме оптової ціни електроенергії немає.
Разом з тим питання зростання оптової ціни електроенергії активно піднімається деякими компаніями теплової генерації, бо саме вони оримають додаткові кошти. Неймовірно, але незважаючи на те, що тариф ТЕС за останні півтора роки виріс майже на 100%, гендиректор компанії ДТЕК Максим Тімченко в інтерв'ю Новому Времени знову заявив, що тариф ТЕС не покриває їх ціну вугілля і вони «це питання ставлять достатньо гостро».
Чи піддасться регулятор тиску, чи будуть побажання енергетичного монополіста Ріната Ахметова виконані, уже скоро дізнаємося. Але за ситуацію несе відповідальність і президент, адже тарифний регулятор НКРЕКП — це його вертикаль влади.
- Информация о материале
Страница 152 из 1561
