Статьи
Кожному з нас ще з дитинства відомо, що сигарети та алкоголь – це шкідливі звички.
Куріння згубно впливає на серцево-судинну систему, може стати причиною раку, астми та викликає інші проблеми зі здоров’ям.
Зловживання алкоголем призводить до проблем із органами травлення, «вбиває» печінку та змінює психологічний стан людини.
Логічно, що від шкідливих звичок краще відмовитися, і зробити це вчасно, доки вони не зруйнували нам життя.
Чимало українців уже обрали такий шлях. За даними дослідження, яке було проведене Київським міжнародним інститутом соціології у 2017 році, поширеність куріння в Україні за останні сім років зменшилася на 20%.
Все більше українців обирають здоровий спосіб життя: стає модно займатися йогою, спортом, бігати на марафонах, чистити організм за допомогою детоксу та відмовлятися від вживання м'яса.
Разом зі зміною стилю життя змінюються і вподобання, а отже – оточення.
Штучна спроба вийти за межі формальності
Постери із соціальною рекламою, які з'явилися в столичному метро цієї зими, повідомляють, що 80% молоді починають палити з ароматизованих сигарет.
Часто перша цигарка трапляється ще у середній школі. Зазвичай, у дітей це зумовлюється бажанням здатися дорослішим, штучно підвищити свій статус в очах інших, або – увійти в певну компанію.
Також бажання спробувати сигарету може виникати через штучно сформований стереотип про те, що паління знімає стрес та допомагає врівноважити емоційний стан.
Паління – це соціальний феномен, який вирішує, до якого з неформальних кланів – курців або не курців – належиш ти.
Це феномен, навколо якого створюються окремі культури.
Як приклад – вейп-культура, мода на яку поширилася за останні кілька років.
Або культура куріння кальяну, що спричинило появу численних кальянних на будь-який смак. Кальян асоціюється із способом відпочинку, і для багатьох уже став невід’ємним елементом дозвілля. Своєрідним стрижнем, довкола якого ведеться саме спілкування.
«Скажімо, тобі призначають бізнес-зустріч у кальянній, бо знають, що ти дуже любиш курити кальян. Це має ніби розслабити та перевести бесіду в більш неформальну площину.
А ти приходиш і кажеш, що кинула. Ну або просто сьогодні не хочеш. І все, розмова уже не піде так, як мала б, все захиталося», – розповідає блогерка з Києва Надія Алексіна.
Дівчина ділиться власним досвідом відмови від куріння та алкоголю. Каже: ці шкідливі звички – не лише спосіб заповнити вільний час, але і елемент корпоративної культури, якщо розглядати питання в такій площині.
«Якщо ви працюєте в офісі, то, мабуть, помітили, що є спілкування формальне і неформальне. Все найцікавіше чомусь відбувається на «курилці», – коментує Алексіна. – Наприклад, там ти можеш розговорити шефа, увійти до нього в довіру, а потім, ніби ненароком, попросити підвищення зарплати.
Ті ж співробітники, які не виходять за межі формального спілкування, не можуть собі такого дозволити».
Тобто, куріння ніби надає певну привілейованість: на курилці всі рівні, незалежно від соціального статусу та посади. Останні плітки можна почути саме там. Там приймаються неформальні рішення, вплинути на які можна, лише якщо ти теж вийшов покурити і став свідком такої бесіди.
Саме слово «курилка» вже давно стало синонімом місця, де можна потеревенити на різноманітні теми, обговорити життєві питання та пожартувати. На багатьох інтернет-форумах цим словом називають гілку, де користувачі можуть спілкуватися не по загальній темі форуму.
Михайло Куліш почав вживати алкоголь у 13 років, палити – в 11. Пити кинув в 19, нині може дозволити собі лише пиво пару разів на місяць або на свято. Від цигарок відмовився у 23 роки.
«Паління дійсно допомагало в спілкуванні. На курилці всі знаходяться, скажімо так, на рівних умовах.
Це як пауза в грі – психологічно це розвантажує і зближує. Сигарети чомусь сприяють зближенню людей і з цим важко сперечатися», – говорить Куліш.
Проте додає: можна цілком жити і без цього, а питання вирішувати під час неформального спілкування за горнятком кави.
Ще одна співрозмовниця, Кіра Звіренецька, розповідає, що через подібні чинники їй досить довго було важко відмовитися від паління повністю.
«Навіть коли я зрозуміла, що більше не маю фізичної залежності від цигарок як такої, тобто, можу однаково і палити, і не палити, все одно доводилося тривалий час виходити на перекур з іншими, за компанію, – розповідає дівчина.
Так, наприклад, коли ти сидиш у барі з компанією, і всі курці виходять на вулицю, а ти лишається всередині, відчуття, що ти якась біла ворона.
Доводиться виходити теж, хоча би просто постояти поряд, аби нічого не пропустити. Але ж постояти поряд – це теж куріння, тільки пасивне».
Алкоголь як соціальний чинник
Алкоголь – ще один елемент, який здавна впливає на встановлення неформальних зв'язків між людьми.
Культура вживання алкогольних напоїв в Україні формувалася протягом кількох віків. Суттєво вплинула на це поява горілки.
«Достеменно відомо, що з другої половини ХІХ сторіччя горілка полонить все більшу кількість людей, особливо це стосується промислових районів – якщо в селах споживання горілки було регламентовано певними подіями (весілля, толока), кожен мешканець залежав від суспільної думки і пияків висміювали, то робітничі поселення, які утворювалися з тих же селян, були суцільним плацдармом пиятики», – йдеться у матеріалі, присвяченому раціону давніх українців, що опублікований на сайті depo.ua.
Пити люди почали не лише до певної події, але й просто після робочого дня, отримавши зарплатню.
«Мы должны помнить о нужде, о тяжелом труде и всей тяжелой жизни человека: они-то особенно сильно и тянут его к кабаку, когда есть поблизости этот кабак», – розповідає унікальна брошура «Будем трезвы», надрукована 1917 року видавництвом «Задруга», присвячена проблемам алкогольної залежності, від якої страждало тогочасне населення.
У брошурі йдеться про те, що люди вживають алкоголь не від хорошого життя: найбільше до чарки призвичаюються ті, кому не по кишені винаймати цілу квартиру, а вистачає лише на ліжко в спільній кімнаті. Також – не грамотні, та робітники із малою зарплатою. Більше витрачають на спиртні напої ті, в кого робочий день – довший.
«Чем меньше получает, чем хуже ест, чем меньше отдыхает – тем больше и злее пьет рабочий», – вважають автори видання.
Дійсно, така тенденція має місце і сьогодні. Алкоголь для багатьох є штучним способом легко і швидко зняти напруження, розслабитися та провести час весело.
Дарма, що цей ефект триває лише короткий час, а коли алкогольне сп'яніння проходить, приходить усвідомлення, що навколо нічого не змінилося, а проблеми ніяк не вирішились.
«З другої половини ХХ сторіччя безліч колективних свят спонукають до спільного вживання алкоголю, практика «виставляння» за народження дитини, день народження, вихід на пенсію, купівлі нових меблів, проводи в армію, травневі свята, вручення першого паспорту, новосілля посилювали темпи вживання міцного алкоголю, але не сформувало культуру вживання», – йдеться у вже процитованому матеріалі на сайті depo.ua.
Тобто, алкоголь формує міцні традиції, соціальні ритуали, з якими ми досі співіснуємо і сьогодні.
Так, традиція «виставлятися» за День народження перед колективом на роботі поширена у суспільстві настільки, що навіть люди, які самі перестали вживати алкоголь, все одно змушені нести на роботу пляшку під тиском соціальних стереотипів.
«Алкоголь – також психологічний каталізатор, проблеми і страхи під час розмов виходять зовні. У тверезому ж стані не всі зможуть говорити про це відверто», – розповідає Алексіна.
Дівчина каже: в її житті був випадок, коли після відмови від алкоголю довелося розійтися з тодішнім хлопцем, адже без «допінгу» вона перестала його розуміти.
Спільне розпивання алкогольних напоїв – процес, який нібито зближує, адже між людьми з'являється щось споріднене.
Здається, що ви з друзями маєте купу тем для поговорити, готові пройти «Крим і рим, і мідні труби», можете відірватися на повну. Проте варто відмовитися від алкоголю, як коло друзів раптово зменшується.
«Буває, дзвонить друг, каже, мовляв, давай зустрінемось, я взяв пляшку вина і зараз приїду, – розказує Алексіна.
Тоді кажеш йому, добре, але я не п'ю зараз. І одразу починається: «Ой, тоді давай іншим разом». Або намагаються тобі дорікнути, типу, ну ти що, мене не поважаєш? Бачимось раз на місяць, і ти навіть не можеш зі мною випити!»
Відмова від алкоголю дозволяє передивитися коло знайомих і тих, кого завжди вважав друзями, додає Куліш.
Те, що він перестав вживати алкоголь «для настрою» підштовхнуло його до пошуку однодумців – людей, яким так само не потрібен допінг, аби почуватися весело.
«Я передивився своє оточення і відмовився від спілкування з багатьма друзями, бесіди та пригоди з якими траплялися переважно «під алкоголем», – зізнається хлопець.
Деякі співрозмовниці також розповідають, що часто вагітність стає приводом переглянути власне оточення та відсіяти друзів, яким раптом стало нецікаво проводити час без алкоголю.
«У мене була подруга ще зі шкільних часів. Ми проводили багато часу разом, і от, коли я завагітніла, так вийшло, що ми перестали спілкуватися. Мене просто перестали кудись кликати, більше не пропонували зустрітися.
Варіант піти на каву, випити чаю чи відвідати музей просто не розглядався», – ділиться своєю історією киянка Тетяна.
Така ж історія у іншої молодої мами, назвемо її Наталя. Вона не хоче називати свого імені, але згадує, що коли завагітніла, більшість людей з колись великої та шумної компанії просто забули про неї.
«Ніхто навіть не подзвонив спитати, як у мене справи», – жаліється дівчина.
Власну думку про те, чому колишні друзі раптово відвертаються від тих, хто кидає пити, має журналіст Ігор Дармостук. Він не п'є та не курить вже кілька років. Каже: тверезих людей – бояться.
«Не всі розуміють, як це – веселитись і дуркувати, нічого заздалегідь не вживаючи. Більшість не може собі дозволити, наприклад, піти поспівати у караоке, коли тверезий. Я можу. Інших це дивує і лякає.
Також багатьом заздрісно, що на ранок після гулянки всім буде погано, а мені – ні, бо я не пив», – говорить Дармостук.
Про себе додає, що разом зі здоровим способом життя до нього прийшли інші інтереси. Разом із дружиною вони ходять у театри та оперу, відвідують різноманітні культурні заходи та багато подорожують.
«Добре, коли людина здатна усвідомити той факт, що алкоголь і сигарети дають штучні відчуття, – резюмує Звіренецька. – Робити все те ж саме, але без алкоголю – входити у нові компанії, знайомитися з іншими, веселитись, відпускати емоції, ділитися переживаннями з друзями, можуть не всі.
Але треба намагатися переступити через власні страхи. Бо лише тоді можна щось у собі змінити».
- Информация о материале
Миновал четвертый год после смены руководства государства, на протяжении которого происходили очередные попытки реформировать страну.
Среди всех сфер отличалась борьба с коррупцией. Осенью 2017-го соцопрос показал, что это явление беспокоит украинцев даже больше, чем война в Донбассе. Хоть это и несравнимые вещи, однако тенденция довольно показательная. Граждан действительно беспокоит повальная коррумпированность всех ветвей власти, а значит они ожидают создания действенных механизмов борьбы с проблемой глобального характера.
И нельзя сказать, что в Украине нет для этого законодательной базы. Дело, скорее, в применении законов, чем в их слабости. Международные эксперты признают прогресс в принятии передовых нормативно-правовых актов, которыми введены прогрессивные преобразования. К слову, под занавес работы парламента предыдущего созыва было принято несколько законодательных актов, которые выстроили новую антикоррупционную архитектуру. В октябре 2014 г. народные депутаты проголосовали за Закон «О предотвращении коррупции», и он заложил фундамент для дальнейших изменений — создания Национального агентства по вопросам предотвращения коррупции, ввел е-декларирование и дал возможность урегулировать создание института изобличителей.
Кроме этого, в тот же день — 14 октября 2014 г. — депутаты проголосовали за Закон «О Национальном антикоррупционном бюро Украины» и Закон «О прокуратуре». Когда сегодня мы вспоминаем события трехлетней давности, складывается впечатление, что парламентарии не совсем понимали, какие проблемы себе своими же руками создают. После принятия упомянутых законов неожиданно для должностных лиц дуэтом заработали НАБУ и САП, результатом чего стали резонансные расследования в отношении главы ГФС Романа Насирова, нардепов Максима Полякова и Борислава Розенблата, заместителя министра юстиции Наталии Бернацкой (Севостьяновой), должностных лиц Государственной миграционной службы.
В этом году нас ожидает продолжение эпопеи попыток разрушить институционную состоятельность детективов НАБУ расследовать высокопоставленную коррупцию. Высшему политическому руководству государства уже недостаточно рычагов влияния на САП, через которую иногда процессуально тормозились расследования подчиненных Артема Сытника. Как говорится, аппетит приходит во время еды. Эта мудрость подтверждается, когда речь идет о коррупционных кормушках, расставленных во всех сферах экономики — от распределения средств в области энергетики и до закупок для нужд Вооруженных сил Украины.
Под занавес 2017-го максимально ускорилась конкурсная комиссия по избранию руководства Государственного бюро расследований. Полтора года подковерных торгов вынесли на волне успеха никому не известного экс-прокурора Романа Трубу. Ниоткуда — и сразу на должность главы ГБР. Напомним, именно этот орган имеет процессуальные полномочия начинать уголовное производство относительно преступлений руководителей НАБУ и САП. Но эту «возможность» можно отложить на период не раньше, чем на конец 2018-го или даже начало 2019-го. Скорее всего, этот правоохранительный орган просто не успеют сформировать.
Игры вокруг создания антикоррупционного суда надоели не только гражданам, но и международным партнерам. «Наперсточники» с Банковой что только ни придумывали, чтобы затянуть процесс запуска этого учреждения. Сначала проигнорировали предложения общественности. Затем, в ответ на законопроект №6011 (авторы — Соболев, Сыроид, Найем, Лещенко, Залищук, Крулько), народный депутат от БПП Сергей Алексеев представил законопроект по созданию антикоррупционных палат в действующих судах. Позже, на форуме Yalta European Strategy в середине сентября 2017-го, президент Порошенко заявил, что антикоррупционные суды существуют разве что в Уганде и Кении. После этого оба законопроекта — №6011 и №6529 — отправили в Венецианскую комиссию. Эксперты этого учреждения оперативно рассмотрели и рекомендовали принять за основу документ, подготовленный группой депутатов-еврооптимистов.
Так что у президента не было другого выхода, как взять инициативу по созданию антикоррупционного суда на себя. Тем более что это прямо предусмотрено Конституцией Украины. Оба депутатских законопроекта отозвали, Порошенко представил свой. Но и тут не обошлось без манипуляций со стороны Банковой.
Во-первых, в рабочую группу по разработке документа пригласили непрофильных экспертов. Во-вторых, проигнорировали требования общественности и рекомендации Венецианской комиссии. В результате документ отвечает исключительно видению команды Порошенко, а не объективным обстоятельствам, которые помогут побороть коррупцию.
Последним предновогодним аккордом стала реорганизация ряда судов. Порошенко ликвидировал сразу 117 районных судов, создав вместо этого 50 окружных. В этот перечень попали и столичные учреждения, среди них — Соломенский районный суд Киева, где рассматривались дела, которые расследовали детективы НАБУ.
Все перечисленные выше шаги были спланированы на Банковой и направлены лишь на одно — затянуть процесс создания соответствующего судебного учреждения. Мы уже объясняли, в каком антикоррупционном цугцванге оказался Петр Порошенко. И можно смело утверждать, что он будет избегать возможности сделать ход конем, который существенно ухудшит его положение.
Промедление — идеальный выбор для гаранта Конституции, ведь никто из его команды не желает стать реальным объектом расследований со стороны НАБУ. Тем более в случае создания независимого антикоррупционного суда, в котором расследование может завершиться реальным приговором. Ведь тогда рейтинг Порошенко полетит под откос как раз перед следующими президентскими гонками. Это слишком опасно, когда по последним соцопросам Петра Алексеевича от конкурентов отделяют две статистические погрешности.
Спрогнозируем, какие события в этом году станут центральными, и что в результате получат украинцы от антикоррупционного прогресса.
Ожидания 2018 г.
Нет сомнений, что главным событием станет борьба за принятие закона «Об антикоррупционном суде». На каких условиях, в какие сроки, какова подсудность, кто будет в конкурсной комиссии по отбору судей — все эти вопросы окончательно не урегулированы. Общественность уже высказала свое недовольство представленным президентом законопроектом. Консенсуса между провластными чинами и экспертной средой нет, поэтому нас ожидает не один интеллектуальный баттл в телеэфирах и на полосах СМИ.
Тем временем граждане уже заждались приговоров по делам топ-коррупционеров. И, очевидно, команда Порошенко и в дальнейшем будет медлить с созданием этого суда, надеясь на свой вкус реализовать эти планы уже после следующих президентских выборов.
Вторым важным событием станет запуск Государственного бюро расследований — сверхмощного правоохранительного органа, который после назначения сотрудников примет на себя следственные функции от Генеральной прокуратуры Украины. По состоянию на январь избрали руководство ГБР (директора и двух заместителей), а также определили структуру органа. Под конец 2017 г. народный депутат Мустафа Найем представил разработанный с экспертами законопроект, который после принятия оптимизирует работу бюро.
Третье, на чем сосредоточатся (каждый по-своему) как представители власти, так и представители гражданского общества, — это независимость Национального антикоррупционного бюро Украины. На протяжении 2017 г. провластная верхушка прилагала все усилия, чтобы остановить антикоррупционный прогресс НАБУ в резонансных расследованиях: настойчиво пыталась делегировать в состав комиссии по аудиту НАБУ «уполномоченных» представителей для вынесения негативного вывода, что стало бы основанием для увольнения директора бюро Артема Сытника; пыталась законодательно «успокоить» НАБУ, создав потенциальные преграды для его деятельности.
Четвертым событием, по мнению многих экспертов, должно было бы стать желательное переформатирование единственного органа превенции коррупции — Национального агентства по вопросам предотвращения коррупции. Однако даже при полной поддержке общественности и международных партнеров этот процесс маловероятен. Можно с уверенностью констатировать, что кураторы от администрации президента полностью взяли агентство под контроль. А следовательно, добровольно никто не пойдет на переформатирование НАПК. Тем более, когда агентство уже в полном составе (избраны пять членов) и может начать проверки е-деклараций представителей антикоррупционных общественных организаций, которые с 1 января обязаны подавать данные в реестр на уровне с чиновниками.
При этом мало кого волнует тот факт, что из более миллиона представленных годовых е-деклараций проверены лишь около сотни. Вся антикоррупционная артиллерия команды Корчак будет нацелена на критиков команды Порошенко, который мечтает о втором президентском сроке. И тут ключевыми целями, очевидно, станут представители гражданского общества, поскольку. они больше всего критикуют Банковую за отсутствие антикоррупционного прогресса.
И последнее в списке того, что хотелось бы увидеть в текущем году, — это создание Службы финансовых расследований. СФР возьмет под свое крыло ряд экономических преступлений, которые сейчас расследуют другие органы. Служба финансовых расследований в своей деятельности будет полагаться больше на аналитическую составную часть, чем на силовые методы. Это сверхважный элемент в общей структуре формирования четкой антикоррупционной политики и свободных от злоупотребления правоохранительных органов.
Contra spem spero
Безусловно, важно надеяться на положительное развитие событий, даже если надежда уже фактически угасла. Хотя, возможно, следует объединить усилия и попробовать сдвинуть этот нефилософский камень. К сожалению, общее видение и слаженные действия общественность демонстрирует лишь относительно создания антикоррупционного суда и защиты НАБУ от нападок со стороны представителей воли высшего политического руководства государства.
Что же касается потенциального запуска ГБР, то события вокруг него не были такими интересными, более того, отдельные общественные активисты открыто сомневались в создании этого правоохранительного органа. Лишь одиночные публикации освещали непрозрачный процесс отбора руководства ГБР. Как следствие, общественность оказалась в роли догоняющих, что фиксирует текущее состояние дел, а не создает свою адженду.
Хотя конкурсная комиссия по избранию руководства ГБР состояла фактически из представителей БПП и «Народного фронта», под занавес этого процесса общими усилиями все же удалось спутать карты команде президента. Речь идет о скандале, возникшем после публикации экс-сотрудницей НАПК Анной Соломатиной информации о «кураторе с Банковой» Алексее Горащенкове, который от лица Петра Алексеевича контролировал агентство. В результате Горащенков пролетел мимо руководящей должности в бюро, что позволило его возглавить персоне с более или менее нейтральным репутационным шлейфом.
Ситуация с НАПК — замечательная иллюстрация того, как из более или менее паритетного состояния провластные силы сумели выжать максимум. Конкурсную комиссию по избранию членов агентства переформатировали, независимые члены НАПК покинули свои должности, Банковая завела вместо них никому не известных, но лояльных к себе людей. Это было похоже на футбольный матч, в котором за основные 90 минут не забили ни одного мяча, а в дополнительное время пропустили сразу несколько голов. Непонятно, как общественность собирается отыгрываться в ответном матче, который состоится уже в этом году.
Вопрос создания Службы финансовых расследований интересует такое мизерное количество представителей общественности, что нет сомнений в реализации задумок Банковой. Это даже не повторение сценария знаменитого матча Аргентина—Ямайка на чемпионате мира 1998 г., где команда Габриэля Батистуты победила со счетом 5:0. Это станет разгромом в одностороннем порядке, будто испанская «Барселона» приехала на показательный матч с белоцерковской командой «Рось».
В конце концов, никто, кроме лживых политиков, не обещал украинцам легкого прогресса в антикоррупционной борьбе. Все зависит как от актуализации проблем представителями экспертной среды, так и от общей поддержки населением расследований НАБУ и требований создать антикоррупционный суд. Опыт Румынии показал, что только многочисленные митинги способны продемонстрировать власти, кто является настоящим источником власти в стране. И мы, украинцы, на это способны. Надо лишь отойти от постновогоднего синдрома и взяться за дело.
- Информация о материале
Зміївська теплова електрична станція ПАТ «Центренерго» 29 грудня за результатами тендеру уклала угоду з ПАТ «ЕК «Барвінок» на постачання електроенергії на 19,05 млн грн. Про це повідомляється в системі «Прозорро«.
З лютого 2018 року по січень 2019 року включно фірма має поставити орієнтовно 3,55 млн кВт*год електроенергії 1 класу по 1,81 грн за кіловатгодину і 5,81 млн кВт*год 2 класу по 2,20 грн. Ціни наведено з ПДВ і урахуванням знижки 1%, яку надає постачальник. На сайті «Харківобленерго» вказано, що тариф на 1 клас у січні становить 2,01 грн, на 2 клас – 2,42 грн за кВт*год.
ПАТ «Енергетична компанія «Барвінок» (Харків) належить Станіславу Кучеру та Сергію Брюховичу, який у парламенті попереднього скликання був помічником нардепа Володимира Бандурова (Партія регіонів) від Запоріжжя. У той період інша фірма Кучера і Брюховича зі схожою назвою ПАТ «Торгова компанія «Барвінок» отримала тендер Запорізької АЕС за систему радіаційного контролю санпропускників спец корпусу вартістю 23,73 млн грн.
«ЕК «Барвінок» також отримувало підряд на постачання енергії на Зміївську ТЕС на 2017 рік вартістю 22,17 млн грн. До того у «Вісник держзакупівель» не було даних про закупівлю електроенергії у цієї чи іншої фірми.
На обох тендерах Зміївської ТЕС єдиним конкурентом «Барвінку» було харківське ТОВ «РемМашРесурс» вінничанина Володимира Войтюка. На торгах ця фірма не знижувала ціну своєї пропозиції.
- Информация о материале
Принаймні, є один неспростовний факт, який вказує на це — цього року держава хоче отримати 1,9 млрд гривень доходів від лотерейної діяльності. Про це свідчить новий рядок в бюджеті на 2018 рік.
Для цього, правда, необхідно найближчим часом затвердити ліцензійні вимоги для операторів лотерей, які уже сім місяців не може ухвалити уряд.
Однак частина учасників ринку впевнена, що у нинішньому вигляді проект Кабміна передає ринок в руки депутатів з «Блоку Петра Порошенка» та державних банків. Чи так це?
Полетіти на Марс чи легалізувати лотереї
Наміри змінити правила на ринку лотерей завжди йшли в комплексі із спробами детінізувати ринок азартних ігор, який, як відомо, був заборонений 2009 року.
Дискусія щодо легалізації грального бізнесу триває уже не перший рік. В парламенті зареєстровано чимало законопроектів — як депутатських, так і урядових. Але жоден не було ухвалено.
Утім, тема лотерей завжди виносилась «за дужки». Є декілька причин. Перша — це сильне політичне «лотерейне» лобі на рівні парламенту. Друга — закон про заборону грального бізнесу не відносить до азартних ігор організацію та проведення лотерей.
В законодавчих ініціативах щодо легалізації грального бізнесу мова йшла про зміну правил для усіх: букмекерів, казино, і лотерей в тому числі. Підстава — за лотереями маскуються азартні ігри. Багато так-званих лотерей несуть в собі функції гральних закладів: вони часто пропонують спортивні букмекерські ставки, гру на автоматах та самі лотереї.
Кабмін Володимира Гройсмана так само бачить всіх в одному кошику. Так, у травні 2016 року уряд зареєстрував проект закону про детінізацію ринку азартних ігор, який класифікує лотереї як азартні ігри і оновлює регулювання усіх трьох видів гральної індустрії.
Цей законопроект так само «завис» у парламенті як і інші.
Хто є хто
На лотерейному ринку є три основні гравці.
ТОВ «Патріот» було створене 1997 року на базі радянського лотерейного оператора Добровільного товариства сприяння армії, авіації і флоту — ДОСААФ. Моментальні лотереї «Патріота» відрізняються яскравими назвами: «Козирна масть», «Чесна Гра», «Азарт», «Фарт» і так далі.
100% акцій «Патріота» належать кіпрській Cehriba Investments Limited. Ця компанія входила в інвестиційний холдинг Finstar російського мільярдера Олега Бойка.
У вересні 2015 року власник змінився — після введення санкцій проти «Патріота» через зв'язки компанії з РФ. Бойка замінив український банкір, колишній голова правління «Ощадбанку» Олександр Морозов.
«Попередній акціонер підписав угоду про продаж 100% частки материнської компанії «Патріот», якій належить майже 100% акцій товариства», — повідомили у компанії.
Тепер Морозов запевняє, що саме він є єдиним кінцевим власником майже 100% акцій оператора лотерей.
Загалом у «Патріота» зараз не найкращі часи — компанія не активна і продає тільки миттєві лотереї.
Інший гравець — ТОВ «М.С.Л.» — була заснована на базі державної корпорації «Молодьспортлото» в 1998 році. Серед популярних лотерей оператора — «Лото-Забава», «Експрес-лото», «Спортпрогноз», «ХТО ТАМ».
«М.С.Л.» контролюється генеральним директором Георгієм Ложенком та його бізнес партнером — кіпріотом Маркосом Шіапанісом. Раніше «Українська правда» писала, що Ложенко — один з найбільш впливових людей в галузі. Нібито, саме він лобіює інтереси всіх трьох лотерейних операторів у всіх урядах з кінця 90-х років.
Також, за інформацією одного із співрозмовників на ринку та джерела, наближеного до «М.С.Л.», непублічно має частку в компанії нардеп, голова групи «Відродження» Віталій Хомутиннік. Тесть нардепа — Віктор Сопельник — раніше був віце-президентом «М.С.Л.».
Відповідно до реєстру, найбільша частка в статутному фонді М.С.Л. належить кіпрській компанії Evolot limited, кінцевим бенефіціаром якої є Шіапаніс. Останній дійсно є кіпріотом, але починав свій бізнес в Росії, хоча ще в радянські часи. «УП» також писала, що більшість директорів Evolot limited пов'язані з російською «Альфа груп» та з одним з ого засновників — Андрієм Косоговим.
Крім цього, невеликі «почесні» частки (менше одного відсотка — ЕП) в операторі мають два українці: віце-президент «М.С.Л.» Іван Залізняк та президент юридичної компанії Jurimex Данило Гетьманцев.
Третій — найбільший гравець і лідер ринку — компанія «УНЛ». Серед відомих лотерей: «Супер Лото», «Кено», «Лото Трійка», «Фаворит Спорт». кіпрська компанія Efamiando Holdings, створена 30 грудня 2015 року. В українському реєстрі вказується, що кінцевий бенефіціар — Роман Зеньо.
Власником УНЛ, компанії із статутним капіталом у 268 млн гривень, у 2016 році став українець Роман Зеньо. Він володіє кіпрською компанією Efamiando Holdings. До цього моменту компанія мала іноземних власників.
Раніше журналісти програми «Наші гроші» з'ясували, що Зеньо до цього працював тренером велоспорту Тернопільської обласної дитячо-юнацької спортивної школи і ніколи не мав бізнесу.
На Зеньо лотерейну фірму записали після того, як в офісі УНЛ представники СБУ провели обшуки. Офіційна причина — шукали нелегальні обмінники.
На обшук приїхав народний депутат, заступник голови фракції БПП — Олександр Третьяков. Він та його однопартієць Гліб Загорій (володіє також фармацевтичною компанією «Дарниця» — ЕП) за даними biz.cеnzor.nеt, є наразі реальними власниками «УНЛ».
За словами депутатів з комітету податкової політики, Третьяков особисто воює за мінімальне оподаткування лотерей в стінах Верховної Ради.
Наразі «УНЛ» займає трохи більше половини всього ринку. Приблизний чистий дохід від бізнесу сягає 250 млн грн в місяць.
Незручно вийшло
Головним рушієм змін на ринку лотерей стали санкції проти Росії. Так, у 2016 році під санкції потрапили компанії «М.С.Л.» і «Патріот». ЕП уже писала про те, як оператори на них відреагували.
За словами експерта з правових питань Аналітичної групи «Левіафан» Сергія Назаренка, вказані компанії продовжували роботу в Україні, незважаючи на пряму вимогу РНБО про блокування їх активів і заборону виведення коштів за кордон.
Проте незабаром той же самий «М.С.Л.» може повернутися в легальне поле. ЕП ознайомилась з копією постанови СБУ, в якій йдеться про закриття кримінального провадження проти «М.С.Л.» — «за відсутністю події кримінального правопорушення».
Що ховається за цим формулюванням? Компанія потрапила під санкції через те, що «створює реальні або потенційні загрози національній безпеці, сприяє терористичній діяльності та створює перешкоди економічному розвитку». Проте, виходячи з документу, в ході слідства СБУ не знайшла доказів причетності чи фінансування «М.С.Л.» терористичної діяльності.
Питання лише в тому, чи буде провадження та аргументація СБУ достатньою підставою для виведення компанії з-під санкцій.
Президентський указ про санкції відображає економічну і дипломатичну позицію України стосовно країни-країни агресора і змінювати або відміняти його через лотереї – навряд чи прийнятний для президента варіант.
Назаренко каже, що є ще процедура оскарження указів президента Вищим адміністративним судом. «М.С.Л.» оскаржує в ВАСУ президентський указ з травня 2016 року і поки що без результатів.
Можливий ще один варіант. Термін дії санкцій — один рік і збігає він 28 квітня, після чого президент видає новий указ. В новому документі може не виявитися «М.С.Л».
Чи зміниться ринок
Від того, як вирішиться питання із санкціями проти «М.С.Л.», залежить розклад сил на ринку лотерей в майбутньому.
Справа в тому, що терміни дії ліцензій усіх трьох лотерейних операторів збіг ще у 2013 році. За словами Назаренка, з тих пір вони працюють, користуючись юридичною шпариною. Тобто, у разі відсутності нормативно-правових актів, необхідних для отримання нових ліцензій, оператори лотерей можуть продовжувати свою діяльність до отримання нових ліцензій.
Разом з тим у травні 2017 року Мінфін розробив проект ліцензійних вимог для учасників лотерейного ринку.
В документі зазначається, що отримати ліцензію може зареєстрована на території України компанія з десятирічним досвідом роботи саме на українському ринку. Так само вона не повинна перебувати під санкціями. Обмеження щодо 10 років досвіду не поширюється на держбанки.
Такі умови викликали жорстку критику з боку АМКУ та частини учасників ринку.
«Ліцензійні умови, запропоновані Мінфіном, по-перше, передбачають введення абсолютної монополії з боку УНЛ, яку при цьому майстерно камуфлюють розмовами про введенням ще одного гравця — на ділі — фейкового, як варіант — державного Ощадбанку», — заявив ЕП президент «М.С.Л.» Георгій Ложенко.
На його думку, на «М.С.Л.» бездоказово і безпідставно повісили клеймо «російського агресора». Також Ложенко наголошує, що для лотерейного ринку взагалі не передбачений контроль руху грошей від лотерейної діяльності.
«Є лише якийсь своєрідний контроль над кількістю точок продажів. Хоча за одними «дверима» може продаватись лотерей на мільйон, а за іншою на 200 тисяч, а податок вони заплатять однаковий», — зазначає він.
Ці умови, каже Ложенко, лише закріплять існуючий неконтрольований хаос, в якому лотерейний ринок перебуває в тіні, а держбюджет втрачає мільярди, що перетікають в кишені зацікавлених осіб.
До речі, АМКУ також не погодив проект ліцензійних вимог. В комітеті також вважають, що умови неконкурентні і закривають ринок для інших учасників.
АМКУ проти Мінфіну
Ще з травня Мінфін і Антимонопольний комітет не можуть дійти згоди щодо лотерей
«Мінфін не врахував наші зауваження до проекту», — зазначила в розмові з ЕП державний уповноважений АМКУ Агія Загребельська.
Вона нагадує про вимогу щодо десять років досвіду роботи на ринку. «Це замкнене коло. Сьогодні десять років роботи на ринку мають три компанії — УНЛ, «М.С.Л.» і «Патріот». Останні дві під санкціями мінімум до 28 квітня цього року і вийти на ринок не можуть. Тож залишається УНЛ», «констатує Загребельська.
«За результатами обговорень з НБУ та держбанками, ймовірність виходу останніх на ринок випуску та проведення лотерей дуже низька. Для них цей ринок непривабливий. По-перше, він високоризикований. По-друге, це ринок аддиктивних товарів, які викликають звикання, соціальне засудження та мають мінусову цінність, а така діяльність нехарактерна для банків», — додає державний уповноважений АМКУ.
Ринки аддиктивних товарів (азартних ігор, алкоголю, тютюну, наркотиків) — це ті ринки, для яких держава має право обирати модель, в якій вони працюватимуть. Це може бути модель олігополії, монополії чи обмеженої конкуренції.
За її словами, у міжнародній практиці відсутні будь-які позитивні приклади роботи банків на ринку азартних ігор, а Нацбанк, за рекомендацією європейських експертів, зараз ініціює зміни до законодавства з тим, щоб виключити із можливих видів банківської діяльності лотерейну.
«Законом у нас передбачена модель обмеженої конкуренції. Але якщо ми змоделюємо ситуацію, за якої ліцензійні умови Мінфіну набудуть чинності, два оператори залишаться під санкціями, а третій з певних причин не зможе отримати ліцензію та відповідно вийти на ринок — то ми не матимемо жодного оператора на цьому ринку до внесення змін в законодавство», — каже Загребельська.
«Це при том, що з моменту заборони грального бізнесу — з 2009 року — попит на азартні ігри, в тому числі лотереї був. Я не знаю жодного прикладу, коли державі вдалося реалізувати повну заборону азартних ігор», — зазначає вона.
Разом з тим, за словами заступника міністра фінансів Сергія Марченка, до моменту винесення на Кабмін принципових змін в проекті про ліцензійні умови не буде.
За його словами, Мінфін проти скасування обмеження щодо необхідного досвіду роботи ліцензіатів.
«Ми бачимо цей ринок як ринок обмеженої конкуренції з трьома-чотирма учасниками. На нього не може вийти оператор, який з'явився сьогодні. Вимоги до досвіду роботи потрібні. Міжнародна компанія може купити українського оператора, якщо захоче зайти на ринок», — пояснює він.
За словами Марченка, монополії «УНЛ» не буде — лотерейною діяльністю займатимуться держбанки.
У випадку з Мінфіном існує й інший аспект. Як пояснюють співрозмовники ЕП в Кабміні, видати ліцензію одному лише «УНЛ» — це «самому собі прострілити ногу».
«Це політичне вбивство. Як це буде виглядати? Я вже бачу заголовки ЗМІ про те, що Мінфін схвалив монополію «УНЛ». Видати одну ліцензію — це репутаційно найгірший з варіантів, який може бути», — зазначає співрозмовник видання.
За словами джерела, обговорюється варіант, що лотерейною діяльністю займатиметься не тільки Ощадбанк, а й Приват.
Що далі
У 2018 році Мінфін планує отримати 1,9 млрд грн від плати за ліцензій на провадження лотерейної діяльності. Йдеться про 354,2 млн грн доходів державного бюджету та 655,5 млн грн доходів місцевих бюджетів від продажу як мінімум двох ліцензій, а також очікувані податкові надходження.
Щоб ці доходи отримати, необхідно затвердити якомога швидше ліцензійні вимоги і почати продавати самі ліцензії.
- Информация о материале
В последние дни уходящего 2017 года курс гривны к доллару преодолел психологический порог в 28 UAH/USD и продолжил падение. Официальный курс НБУ по состоянию на 15 января составил 28,53 UAH/USD. В обменных пунктах наличный доллар продают по 28,31–28,63 UAH/USD. Нацвалюта не проседала до такого уровня с февраля 2015-го.
Что происходит
Опрошенные Фокусом эксперты называют множество факторов, которые провоцируют подобное ослабление гривны. «В 2017 году освоение бюджетных средств было максимально сдвинуто к концу года и в последние рабочие дни декабря в экономику влили огромные объёмы средств с единого казначейского счёта. При этом объёмы валютной выручки находятся на традиционно низком для этого времени года уровне», — объясняет Никита Мишаков, ведущий эксперт отдела продаж казначейских продуктов АО «ОТП Банк».
Напомним, к осени 2017-го в Украине образовался бюджетный профицит в 68,6 млрд грн и уже тогда эксперты предупреждали, что поспешное освоение этих средств накануне нового года может заметно ослабить гривну. И когда за декабрь 2017-го в стране освоили 49 млрд грн остатков средств казначейского счёта, девальвация не заставила себя долго ждать.
Не пошли на пользу гривне и продолжительные новогодние праздники. «Валютный рынок в первой половине января находится во власти низкой деловой внешнеторговой активности, когда критический импорт продавливает курс. Кроме этого, продолжается вывод полученной ранее прибыли нерезидентами», — говорит Андрей Шевчишин, старший аналитик ГК FOREX CLUB.
На наличном рынке спрос на валюту тоже повышается. По мнению генерального директора Pro-Consulting Александра Соколова, после праздников граждане инвестируют в доллары оставшиеся средства, в том числе так называемую тринадцатую зарплату, выплату которой практикуют на некоторых предприятиях в конце года.
И, наконец, на гривну влияют процессы, происходящие на внешних рынках. По словам Шевчишина, гривна дешевеет на фоне текущего ослабления евро против доллара, так как Европа для Украины является ключевым торговым партнёром.
Как всегда
В последние несколько лет на украинском валютном рынке наблюдаются схожие тенденции: зимой гривна проседает, к лету укрепляется, а с осени снова начинает дешеветь. При этом сохраняется глобальный тренд плавного ослабления курса. Некоторые эксперты сходятся во мнении, что и в 2018-м поведение нацвалюты будет аналогичным.
«По опыту предыдущих лет, валютный рынок стабилизируется в феврале, в марте-апреле начнётся укрепление гривны, связанное с повышением предложения наличного доллара, в том числе и от мелких аграриев, финансирующих посевную кампанию, а ближе к осени тренд развернётся», — говорит Елена Белан, главный экономист Dragon Capital. По её мнению, в 2018-м к сезонным факторам может добавиться повышенная неопределённость накануне выборов, из-за чего со следующей осени среди граждан усилятся девальвационные ожидания.
Александр Соколов также прогнозирует повторение в 2018 году сезонных циклов с единственным отличием — более существенным проседанием гривны этой зимой из-за выплат по кредитам, полученным в разгар кризиса.
С другой стороны, Александр Вальчишен, руководитель аналитического подразделения группы ICU, считает мнение о сезонности изменений курса гривны ошибочным. По его наблюдениям, на колебания обменного курса в первую очередь влияют события на внутренних и внешних финансовых рынках, которые разворачиваются из-за изменений в регулировании и отношении частных финансовых учреждений (фондов) к финансовым активам с повышенным риском и доходностью.
Минимум и максимум
Как бы того ни хотелось, доллар в 2018 году вряд ли уже будет стоить меньше 26 UAH/USD. По оценкам Елены Белан, под действием сезонных факторов в течение года курс будет колебаться в диапазоне 26–29 UAH/USD.
В группе ICU, согласно базовому прогнозу, минимальный возможный в 2018 году курс оценивают в 27 UAH/USD, максимальный — в 28,5 UAH/USD. «Оптимистичный прогноз: стоимость доллара на международном рынке снижается до 80 пунктов по индексу DXY, что становится существенным позитивом для всех развивающихся стран, включая Украину. Пессимистический прогноз: стоимость доллара по DXY возрастает до 110 пунктов, что приведёт в кризисное состояние многие страны», — делится предположениями Александр Вальчишен. Однако такие крайности в 2018-м эксперт считает маловероятными.
Для понимания: DXY — индекс доллара по версии Торговой палаты Нью-Йорка, который опирается на курс американской валюты по отношению к валютам основных международных торговых партнёров США. По состоянию на 11 января этот показатель составлял около 92 пунктов, в начале 2016 года — чуть более 100.
По прогнозам FOREX CLUB диапазон колебаний курса на 2018 год согласно базовому сценарию должен составить 27,5–30,3 UAH/USD. При этом новый, 2019 год гривна встретит на отметке 29–30,3 UAH/USD (вероятность 55%). В соответствии с оптимистическим сценарием, возможность реализации которого в FOREX CLUB оценивают в 25%, к концу года доллар будет стоить почти как сейчас — 28–29 UAH/USD, а если всё пойдёт не так и воплотится в жизнь пессимистический прогноз — американская валюта подорожает до 30,5–33,5 UAH/USD (вероятность 20%).
Из всего вышесказанного можно сделать вывод, что покупать валюту лучше не сейчас, а ближе к лету, когда гривна укрепится до 26–27 UAH/USD. Ведь дешевле уже вряд ли будет.
- Информация о материале
Жесть першої інстанції. Сповідь судді про тиск, погрози, активістів, прокурорів і криворуких слідчих
Прочитавши адмінпротокол із тричі перекресленими фразами про те, як я заїжджала на парковку (заднім/переднім/заднім ходом) і подряпала автівку, яка стояла поруч, суддя спочатку сміялася, потім обурювалася, а потім знову сміялася. Бо схема ДТП, яку намалювали патрульні, зовсім не відповідала тому, що було написано у протоколі. Суддя прийняла виправдальний вирок, після чого почала скаржитися на журналістів, які грішать однобоким висвітленням роботи судової системи. Я скористалася нагодою і записала на диктофон сповідь судді. Я почула багато відвертого, і на прохання співрозмовниці не вказую її прізвище.
Людмила Сергіївна 32 роки працює заступником голови міського суду у райцентрі. Це суд першої інстанції – тобто, той, що розглядає справу з самого початку, досліджує докази і виносить рішення по суті. Далі - пряма мова.
Шалений тиск
Я щодня борюся за свою незалежність. На мене тиснуть усі сторони справи, прокурор, голова суду, колеги… А ще розповідають, як мені працювати, нардепи, голови ОДА, журналісти, активісти.
Щоб я поступилася своїми принципами і переконаннями.
Вони хочуть довести мене до такого стану, щоб я почувала себе рабом. А суддя, який один раз став рабом, уже ніколи не зможе піднятися з колін.
Інколи судді розглядають справи на мільйони, десятки і сотні мільйонів гривень. Люди, які реально можуть витратити такі гроші, відверто погрожують судді. Приходять смс-ки, анонімні дзвінки о третій ночі. Я ніколи не забуду фразу, сказану мені біля магазину другом мого підсудного: «Я знаю, у який садочок ходять ваші внуки. Передавайте їм привіт від Олександра Володимировича».
Приймати рішення було дуже складно: з одного боку – погрози, з іншого - майбутнє рішення касаційної інстанції (суду третьої інстанції, який перевіряє законність та обґрунтованість судових вироків і рішень, що набрали законної сили, тобто, пройшли стадію апеляції - ред). Але я зрозуміла – якщо прийму рішення під тиском погроз, немає жодної гарантії, що я буду в безпеці. І прийняла законне рішення. Хоча було дійсно страшно.
Складно не стати параноїком і зберігати крижаний спокій, коли знаєш, що під загрозою – твої рідні.
У будинок моєї знайомої судді два роки тому посеред ночі прокралися двоє невідомих. Люди у масках потрощили все, що бачили. І написали балончиком на стіні «Добре подумай». Їх так і не знайшли. Коли чуєш такі історії, добре усвідомлюєш, наскільки ми, судді, незахищені.
А уявіть, як «весело» працювати із кримінальними справами. Там такий контингент, у тих справах… Із вибагливою та хворою фантазією. У нас дівчат навіть мертвою водою обливали. Добре, хоч не кислотою.
Тиснути на суддю може і голова суду, тобто, прямий керівник. Він тобі акуратненько так «рекомендує» постановити певне рішення, «бо існує певна думка». Якось голова суду мені каже: «Люда, ти ж пам’ятаєш, що ти в колективі працюєш. І якщо ти неправильне рішення постановиш, нашому суду квартир не виділять. А в нас багато людей десятиріччями житло орендують».
Але заждіть! Чого це заради чиєїсь квартири я повинна посадити людину до в’язниці, якщо вона ні в чому не винна? Це ж буде неправосудне рішення. Так, я не хочу, щоб голова гнівався на мене. Але неправосудних рішень я боюся більше, ніж голову суду.
І тоді я голові сказала так: «Я відповідаю за цей документ і я ставлю під ним підпис. Ви залишаєтеся за кадром. А я хочу жити в мирі зі своєю совістю і спокійно дивитися людям в очі».
А потім, коли сам голова суду схожу справу розглядав, я його спитала: «Ви б таке рішення прийняли і підписали?» Він відповів: «Ні». – «А чому ж тоді ви очікуєте від мене, що я це повинна зробити? Зробіть ви». І відтоді від нього подібні пропозиції не надходять.
Зате надходять запрошення від бізнесменів на різні події, дні народження, корпоративи. А я не ходжу на них. «Дякую за запрошення, але дуже зайнята». Особливо кумедно отримувати запрошення від компаній, які фігурують у моїх справах.
Я запитую себе: чи привітав би мене цей Іван Іванович з Новим роком і чи запросив би на свій ювілей, якби я не була суддею? Звісно, ні. Мене запрошують не через те, що я дуже весела та цікава людина, а тому що у мене є суддівський статус.
Вони хочуть впливати на мене. Сьогодні я прийду до них на весілля, а завтра вони мене попросять посприяти у вирішенні їхньої справи.
Я дорожу своєю репутацією, і на дні народження ходжу тільки до колег. Якщо ляпну там зайвого або заспіваю фальшиво, точно не потраплю в інтернет. Бо була тут історія: знайома суддя пішла у спортзал, її хтось зняв на відео і злив в інтернет із заголовком типу: «Сексі суддя в коротких шортиках тисне штангу».
Ось тому-то обидва мої сини працюють адвокатами. Вони не хотіли йти ні в прокурори, ані в судді. Бо знають, що це за собача робота. Не можна розслабитися ні на мить.
Активісти-анархісти
Уявіть, що ви пишете статтю, а у вас над головою стоять активісти і кричать, що вам треба писати. Комфортно? Аналогічно суддя сидить і слухає справи. А там за вікном купа активістів. То для чого тоді ми, судді? Тоді хай тоді активісти виносять вироки.
От ми постійно рівняємося на Євросоюз. Але чи бачили ви в Європі хоч один суд, де на суддів кидали помідори, кричали суддям, що робити і які треба виносити вироки? А в Україні у місті Нікополь в суді кидають гранату… Суди потрібно реформувати, але ж не таким чином.
Проблема в тому, що наші люди не розуміють, чим демократія відрізняється від анархії.
Я за законом (!) не можу бути прихильником якоїсь політичної партії, брати участь у політичних акціях, мітингах. Я повинна бути незалежною від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
Але це на паперах. А що я бачу в реальності?
У нас тут паркан ламали активісти. Була війна проти забудовників. І мене міська адміністрація чотири доби пресувала, щоб я тим активістам дала по 15 діб. Я тоді знайшла вихід із ситуації і людей не посадила. Але якщо по-чесному, то хто дав право активістам ламати паркан? Хай ідуть в суд і діють законним шляхом.
Але ми сидимо і мовчимо. Бо ми – поза політикою.
Це мені болить. Бо мені здається, люди вважають: в усьому поганому, що є у державі, винні судді. Що таке демократія? Демократія – це коли мої права закінчуються там, де починаються права іншої людини. А як ми живемо? Ми поважаємо чиїсь права?
Ми, судді, працюємо за тими законам, які нам Верховна Рада ухвалює. А за чиїми ми кодексами працюємо? За тим кримінально процесуальним кодексом, який нам підсунув перший заступник глави Адміністрації президента Януковича Андрій Портнов! І руки у нас тому у всіх зв’язані.
Ви тільки згадайте, як цей КПК приймали. Це було за часів Януковича. Профільний комітет підготував чотири тисячі правок до документа. Більшість з них присутні депутати «провалили», поспіхом розглянувши за п’ять годин майже 400 статей кодексу.
Правки опозиції регіонали відхиляли, опозиція в знак протесту пішла із зали парламенту. І в ніч на п’ятницю, 13-го - ухвалили законопроект 271-м голосом, хоча у сесійній залі перебувало близько 50 депутатів-регіоналів. Чи легітимний взагалі цей документ, якщо його прокнопкодавили?
І тепер адвокат не може оскаржити початок кримінального провадження в судовому порядку.
Ні прокуратура, ні суд не можуть контролювати, чи правильно слідчий визначив статтю, за якою людину будуть судити. Результат - свавілля з боку слідчого. Будь-кого він може запідозрити у вчиненні тяжкого злочину (а насправді це може бути і не тяжкий злочин), і людина автоматом опиниться під вартою, бо передбачено такий запобіжний захід.
То про який захист своїх прав може говорити підсудний?
Це жахливо, коли закон прописаний такими формулюваннями, що його можна трактувати по-різному. Закони пишуть люди, які поняття не мають, що таке досудове розслідування і судовий процес. Вони хочуть «вдосконалити» закон за своїм криводзеркальним баченням. І не тільки тому, що розуму бракує краще написати, а й тому, що не гребують ніякими методами політичної боротьби. От і з’являються у нас норми, які спрощують процедуру притягнення до кримінальної відповідальності «опонентів», а для «соратників» — унеможливлюється чи ускладнюється прийняття таких рішень.
А деякі положення цього КПК – повний абсурд. Як вам така норма – свідкові можна ставити не більше десяти (!) запитань під час судового засідання? Якщо одинадцять питань поставиш – це вже зловживання процесуальним правом. Але ж до одного свідка може бути і сто запитань, якщо вони дійсно по суті.
Хоча з 2012-го року до КПК внесли з півсотні поправок, кардинально вони ситуацію не покращили. Та й зараз на розгляді у парламенті є урядовий законопроект, який хоче підтягнути норми українського законодавства у відповідність з практикою Європейського суду з прав людини. Редагують, не поспішаючи. Не хочуть вони швидких та радикальних покращень.
І суддя – це зараз так, болванчик. В мене ж немає права на ініціативу. Які докази подали, з тими і працюєш. Або обвинувальний, або виправдальний акт приймаєш.
Не всі судді – падлюки
Я люблю дивитися 95-й квартал, бо це мої земляки. Але в мене був шок, коли я почула, як Жидков каже: «У суддів народжуються діти-дебіли, яких відправляють на роботу в суди першої інстанції».
Хіба можна таке говорити?! Хіба ж можна отак всіх під одну гребінку? Ну, я розумію, що в сім’ї не без потвори. Але ж не всі живуть у палацах. Я, наприклад, живу у звичайній трикімнатній квартирі, їжджу на простому автомобілі, якому вже десять років. Взяла свій сітроен в кредит, виплатила - і їжджу досі.
Але на екрані телевізорів ви не побачите суддів із першої інстанції. Нас брудом поливають, а ми навіть виправдатися не можемо, розумієте..? Ми навіть не можемо донести до людей нашу точку зору.
Подивилися б ви на будні у судах першої інстанції. Ніхто не бачить цих сумних та страшних буднів. Саме на першій інстанції судді працюють. А не так, як там, у Верховному суді, одним розчерком пера все вирішують. Ми – скромні служаки.
Кожного дня треба розглянути 20-30 справ різних категорій: від «адмінок» - до криміналу. Ви ж не уявляєте, як важко судді розібратися з тими матеріалами, які надходять. От зараз у мене на столі «адмінки» із недбало намальованою схемою ДТП. А ви думаєте, по кримінальних справах вони кращі? Ви б побачили ті обвинувальні акти… Люди добрі, та ці справи нема кому розслідувати! Слідчі потопають в роботі. То що ж ви хочете від суддів?
Справа, яку має вивчити суддя перед процесом
З ранку до вечора, із засідання до засідання… А бувають такі колапси, що ми встигаємо тільки продовжувати терміни. Бо якщо я сьогодні термін не продовжу, завтра вбивцю випустять із СІЗО на свободу.
Не всі судді – падлюки. Є люди, які працюють на закон, з ранку до вечора сидять на засіданнях, пишуть ночами вироки, і у вихідні дні пишуть.
От ви селфі із поліцейськими робите такі щасливі, а якби ви тут біля мене посиділи і побачили, які протоколи від них приходять, ви б посивіли. Я хоч і пані «з пробігом», але навіть у мене від безладу, який творять наші поліцейські, дах зносить. Особливо від 130-ї статті – про керування у нетверезому стані.
Приходять люди до мене і розповідають, як поліцейські їм кажуть – давайте п’ять тисяч гривень. Привезеш гроші – забереш права. Ну, нормально? А ініціатива притягнення до кримінальної відповідальності конкретної особи належить виключно прокурору.
Словом, бардак. Працюєш в цьому пеклі, працюєш, і слухаєш, як по телевізору мені розказують, що в мене зарплата сто тисяч. А насправді оклад судді першої інстанції - 16 тисяч гривень плюс накрутки. То де ці сто тисяч гривень?!
Постійно боюся помилитися
Людмила Сергіївна працює у кабінеті площею десять квадратних метрів. На столі – товстенні стоси документів, підшитих в однакові сірі картонні теки. Це матеріали кримінальних справ, які суддя вивчає перед засіданням.
- Не можна йти на засідання непідготовленою. Треба вивчити матеріали, зрозуміти, чого не вистачає, які нюанси треба з’ясувати, питання підготувати. Тоді справу буде легше проаналізувати.
В підручниках пишуть, що суддя — це людина, яка чинить суд, тобто, висловлює думку щодо вчинків інших людей згідно з законом.
А в моєму розумінні, суддя – це людина, яка любить людей. Яка цим живе. Коли я лише почала працювати суддею, отримала настанову від судді, який йшов на пенсію: «Юний друже, якщо ти колись перестав відчувати чужий біль, як суддя ти закінчився. Ти став чиновником, йди із професії». У мене це у серці.
Я стараюся працювати так, щоб кожне моє рішення було не просто законним, але й справедливим. Своїм рішенням я можу допомогти людині, а можу і поламати її життя. Особливо, коли ми говоримо про кримінальні справи.
Це величезна, колосальна відповідальність. Бо більшість людей шукає у судах порятунку, підтримки. Рукою допомоги в їхній уяві є суддя. Тому судді мало знати закони. Потрібно за будь-яких обставин залишатися неупередженою, неозлобленою Людиною.
Я постійно боюся помилитися. Вивчаю обставини справи перед тим, як прийняти доленосне для людини рішення. Бо мені потім доведеться жити з цим складним рішенням.
Рідко буває так, що обидві сторони конфлікту виходять з зали судових засідань задоволеними рішенням судді. Така вже специфіка нашої роботи. Примирення – це найкращий результат розгляду справи.
До речі, і виправдальні вироки є. Нещодавно, коли я хлопця випустила з-під варти, до мене його мати прийшла і на коліна падала, плакала. Казала: «Якби в мене гроші були, я б вас озолотила».
Шкода, що виправдальні вироки часто скасовує Апеляційний суд, до якого звертається обвинувачення. Он, скасували недавно виправдальний вирок… бо у них в апеляційному суді один із дисків на комп'ютері не читався!
Пригадую справу про вбивство двох людей. Підсудний під час досудового слідства визнавав свою вину, а під час розгляду в суді відмовився від своїх свідчень. І як мені тут бути? Починаю сумніватися: а може, неповна доказова база?
Пам’ятаю, коли я тільки прийшла на посаду, керівник міліції мене запросив і каже: «Впевнений, що ви будете ухвалювати рішення з урахуванням нашої думки». Ага. Я за перший рік роботи із 113 кримінальних справ 34 на додаткове розслідування відправила. Бо суддя повинен бути принциповим.
Зате сьогодні я приїжджаю у той район (де вже не працюю багато років), а мені працівники міліції кажуть: «Дякуємо, що ви нас навчили працювати».
Дуже емоційно важкими є справи про усиновлення чи позбавлення батьківських прав. Коли розглядаю такі справи, намагаюсь допитати дітей. Бо дитина – дзеркало сім’ї, вона нічого не приховає.
Якось у мене була справа політика, якого екс-дружина хотіла позбавити батьківських прав. П’ять тисяч доларів пропонували прокурору, і десять тисяч – мені. Я не взяла ті гроші. Попри те, що якби взяла, вони б зразу вирішили усі мої проблеми. Як же вони були мені потрібні, ті гроші!
Я своїм рішенням не дала позбавити батька своїх батьківських прав. Але апеляція рішення моє скасувала. Вищий спецсуд оскаржив, вишка скасувала, повернули на апеляцію. І батька таки позбавили батьківських прав. І тепер батько не має права брати участь у вихованні свого сина. Не має! Я сиділа і плакала над своїм рішенням. І думала – для чого тоді я усе це роблю? Нас же, суддів першої інстанції, за людей не тримають.
Втім, я теж не ідеальна. І, мабуть, десь щось прогледіла. Як і в кожній професії, судді також роблять помилки.
Я легко підписую своє судове рішення, коли внутрішньо переконана, що роблю все правильно. Коли суддя постановляє замовне рішення всупереч власній совісті, я не знаю, як він може з цим далі жити.
Любі колеги
Жодна реформа нам ніяк не допоможе, поки не будуть нормальні процесуальні кодекси, які будуть давати суддям хоч якісь права. Раніше я сама слухала справу, я сама знала, що мені треба: які обставини перевірити і кого викликати, щоб впевнитися, винна людина чи не винна. А зараз у мене такого права нема. Є сторона обвинувачення і сторона захисту. А ви прийдіть послухайте, яке обвинувачення у судах. Як прокурори, з дозволу сказати, виступають...
Тихий стукіт у двері на мить відволік суддю від розмови:
- Людмила Сергіївна… Можна? - молодий прокурор із янгольським обличчям і яскраво-синіми очима, ніяково посміхаючись, відчинив двері і поклав стос паперів на стіл жінки.
- Так-так, Андрюшенька. Дякую.
Побачивши на столі диктофон, прокурора наче заціпило. Стиснувши зуби, він пішов заднім ходом назад до дверей і змахнув рукою у знак прощання.
- До зустрічі,- суддя ввічливо посміхнулася і продовжила, побачивши моє здивоване обличчя. - Коли стільки часу проводиш разом, суд стає домом, а всі, хто тут працює – твоєю родиною. Врешті-решт, прокурори – теж люди. І з ними теж треба вміти вести конструктивний діалог.
У радянські часи вважалося, що суд і прокуратура – це рівноправні партнери, які виступають єдиним фронтом, виконують завдання держави: прокуратура здійснює нагляд за дотриманням законності і визначає порушників цієї законності, а суд іменем держави цих порушників притягає до відповідальності. Тому раніше було нібито нормою життя, що прокурор міг у будь-який час зайти до кабінету судді та поспілкуватись з ним щодо будь-якої справи.
Було так: що скаже прокурор, від того і треба було «танцювати». Нормальна картина: суд робить перерву, всі пішли в нарадчу кімнату. І прокурор за нами. Тоді у людей складається таке враження, що всі разом пішли вирішувати справу. А казати прокуророві «не ходи» було не прийнято.
Сьогодні прокурор не має переваг перед іншими учасниками процесу і повинен доводити переконливість своєї позиції перед судом так само, як адвокат, свідки, підозрюваний. В теорії, стосунки з прокурором уже треба будувати так, як і з будь-якою іншою стороною у справі. Але старі звички не змінюються.
З адвокатами – зовсім інша розмова. Під час засідання можна почути такий діалог:
Суддя: Пане адвокате, ну, я перепрошую. Ви прийшли непідготовленими. У вас слова мають від зубів відскакувати, а ви щось жуєте і жуєте. Неприємно слухати.
Адвокат: Зрозумів. Виправлюся.
Ох вже ж мені ці адвокати… Недавно підсудний до мены підходить в коридорі після засідання і питає: «А чому ви мене випустили на волю і дали умовний строк?» Я кажу: «Ви ж інвалід першої групи, без руки, куди вам реальну міру покарання?» Виявляється, його адвокат сказав, що він мені заплатив за м’яке рішення!
І є непоодинокі випадки, коли адвокат тільки зайде до кабінету судді, привітається, виходить і каже клієнту: «Я все порішав». На жаль, з часом таких непорядних адвокатів стає все більше і більше.
Закон VS емоції
Судовий процес – це сценарій, сповнений шквалу негативних емоцій. Але суддя повинен залишатися неупередженим, терплячим і уважним до найдрібніших деталей. Я проживаю кожну справу, вислуховую усіх, мов психолог, переживаю. Дуже важко контролювати себе, і при цьому не стати байдужою до всього.
Якось я слухала справу про вбивство. Обвинувачений убив чоловіка – єдиного годувальника у родині. Він якраз отримав за дружину декретні гроші і повертався додому, до села, де вони жили з маленькою дитиною. На автобусній зупинці чоловік відкрив гаманець, купуючи хліб у кіоску, і цю пачку грошей побачив обвинувачений. І він убив цього чоловіка з особливою жорстокістю, з муками і катуваннями.
І от я слухала цю справу… Ця сума могла прогодувати матір із двомісячною дитиною, котра терпляче чекає свого чоловіка з грошима. Жити родині нема за що, а його ось так взяли і вбили... Звичайно, в мені вирували емоції, піднялася велетенська хвиля обурення...
І як мені важко було контролювати себе, бачити, як це чудовисько сидить у клітці, дивитися на нього і залишатися неупередженою. Доводилося і ногою під столом ткнути, щоб ніяких емоцій не виявляли... Ти – неупереджений, хоча слухаєш трагедію людського життя.
Суддя повинен демонструвати витримку, повинен докопатися до суті, з’ясувати, чому злочинець це зробив, як він це зробив, а потім уже відміряти покарання.
А проявляти обурення чи схвалення суддя не повинен у жодному випадку. Бо ти вирішуєш чужу долю. Так, він мені огидний до сказу. Я не знаю, що б я йому зробила, якби не була суддею, але зараз я – суддя, тому маю бути врівноваженою та виваженою.
Тому ми часто обговорюємо не те у нарадчих кімнатах. Коли ми радимось, ми часто обговорюємо не тільки юридичні підстави, а й інше. А скільки разів доводилось чути, коли колега каже: «Та я знаю цю людину, мені розповідали про те й те». Або: «Ми вже слухали справу з цим чоловіком, і він там такий-розсякий». І це впливає, свідомо чи несвідомо, на те рішення, яке ми приймаємо у справі.
Щоб не вмерти від тих переживань, я приймаю заспокійливе і п’ю таблетки - то від болів в серці, то від високого тиску.
Я не піду
Коли я у свої 28 років прийшла на роботу в суд, то ні копійки нікому за свою посаду не платила. Мене, молоду адвокатесу, запросили в райком партії, і сказали, що будуть мене рекомендувати на посаду судді.
Перед процедурою обрання мене знайомили з мешканцями району, були зустрічі в клубах та будинках культури. Люди питали, звідки я і ким працювала раніше. Цікавилися, як я собі уявляю боротьбу зі злочинністю. Спочатку ставилися до мене з недовірою, але потім все ж таки проголосували і сказали, що сподіваються на те, що я виправдаю їхню довіру.
Мене народ двічі обирав. То хто і як тепер зараз буде мене перевіряти? Хто буде мою професійну придатність аналізувати? Ви читали ті психологічні тести? Питання там є: «У вас є запори?», «Ви любите маму і тата?».
Під виглядом реформи зараз відбувається знищення судової системи. Але я не хочу залишати судову систему в такий важкий для неї час. Шкода, що кращі вже пішли. Пішли професіонали. От піде наше старше покоління. А хто ж займе наші місця?
Але я тут сиджу, бо я противна. Я не хочу, піджавши хвіст, піти. Щоб вслід мені улюлюкали і казали, що щурі біжать із корабля, який тоне. А я принципово не піду. Бо не вони мене сюди ставили. Я народу України клятву давала. І я працюю на користь людям.
- Информация о материале
Страница 110 из 1561
