Статьи

Национальная комиссия, осуществляющая регулирование в сферах энергетики и коммунальных услуг Украины (НКРЭКУ), с 1 января повысила прогнозную оптовую рыночную цену на электроэнергию, а также тарифы на водоснабжение для 60 водоканалов. «Апостроф» разбирался в последствиях этих решений для простых украинцев.

Национальная комиссия, осуществляющая регулирование в сферах энергетики и коммунальных услуг (НКРЭКУ), повысила прогнозную оптовую рыночную цену (ОРЦ) на электроэнергию. С 1 января ОРЦ увеличилась на 9,5% – с 1365,72 грн/МВт-ч до 1495,46 грн/МВт-ч (без НДС). С 1 апреля цена вырастет еще на 6,1% – до 1586,69 грн/МВт-ч (без НДС).

Однако означает ли это, что электроэнергия подорожает для населения? Ранее «Апостроф» писал, что наибольший риск повышения тарифов связан именно с электроэнергией.

По словам источника «Апострофа» в правительстве, на сегодня говорить о росте тарифов на электричество для населения преждевременно.

«Вопрос нужно изучать. Пока еще это повышение ни о чем не говорит. Возможно, тарифы [для населения] будут каким-то образом балансировать», - сказал собеседник издания.

Эксперты согласны с такими выводами. «Тарифы на электроэнергию увеличиваются для небытовых потребителей (малого, среднего, крупного бизнеса, бюджетных организаций – школ, больниц, детских садов). Для населения на электроэнергию тарифы не выросли», - пояснил «Апострофу» бывший член НКРЭКУ Андрей Герус.

Директор энергетических программ Центра Разумкова Владимир Омельченко считает, что в ближайшее время не будут повышаться тарифы для конечного потребителя.

«Может быть, найдут какие-то резервы. НКРЭКУ будет проводить методологическую работу, чтобы увязать цены для населения с изменением ОРЦ», - сказал он в комментарии «Апострофу».

Почему повысились цены на воду

Регулятор в конце декабря прошлого года также повысил тарифы на водоснабжение и водоотведение для ряда водоканалов Украины (всего 60 лицензиатов).

Так, для «Харьковводоканала» тариф на водоснабжение установлен на уровне 8,38 грн/куб. м (рост на 16,71%), на водоотведение – 4,36 грн/куб. м (рост на 9,55%); для «Днепрводоканала» на водоснабжение – 6,47 грн/куб. м (рост на 4,69%), на водоотведение – 4,25 грн/куб. м (рост на 0,47%); для «Львовводоканала» на водоснабжение – 7,09 грн / куб. м (рост на 10,61%), водоотведение – 3,62 грн/куб. м (рост на 5,85%).

Повышение тарифов объяснили ростом расходов на оплату труда, стоимости электроэнергии и рядом других факторов.

Отметим, что это решение НКРЭКУ непосредственно отразится на тарифах на воду для населения в соответствующих городах.

«Тарифы на воду – это уже как раз для населения. Электроэнергия – самая большая статья себестоимости водоканала – составляет около 40%. Поэтому повышение тарифов на электроэнергию сразу же повлекло за собой повышение тарифов на воду для населения (в 60 городах Украины)», - отметил Андрей Герус.

Инфляция на старте

При этом если даже правительство найдет резервы и не поднимет тарифы на электроэнергию для населения в ближайшее время, это повышение в любом случае скажется на украинцах.

Как поясняет Андрей Герус, повышение тарифов на электроэнергию является дополнительным фактором роста инфляции в стране. Так, бизнес заплатит за электроэнергию по новым тарифам уже в январе, а с февраля начнет дорожать продукция соответствующих предприятий.

«В первом и втором кварталах мы будет наблюдать повышение цен на товары и услуги в связи с тем, что в их себестоимости электроэнергия будет дорожать», - резюмировал Герус.

Информация о материале

Опубликовано: 09 января 2018

Государственные закупки в мире — это в среднем 10–15% ВВП страны. Соответственно, правительства пытаются максимально эффективно направить деньги налогоплательщиков на стимулирование собственного экономического развития, занятости и максимально ограничить отток средств в экономику других стран.

В результате использования инструмента государственных закупок для достижения целей собственного экономического развития в мире динамично прогрессирует политика протекционизма в этой сфере.

Так, со времени, когда начался глобальный финансово-экономический кризис (IV квартал 2008 г.), по оценкам Global Trade Alert, 11 стран мира ввели 22 новые меры, предусматривающие локализацию при осуществлении госзакупок.

В 47 странах мира с самыми крупными экономиками (США, ЕС, другие страны ОЭСР, Китай, Индия, Индонезия, Тайвань, Аргентина) под требования к локализации подпадает около 6% государственных закупок, что оценивается в сумму, превышающую 423 млрд долл. США. По меньшей мере 10 млрд долл. США импорта ежегодно ограничивается требованиями к локализации в государственных закупках этих стран.

Согласно данным всемирной базы данных таблиц «затраты—выпуск», на сегодняшний день показатель «проникновения» импорта в сектор государственных закупок очень низок и в среднем составляет 5,5%. Иными словами — эти рынки фактически закрыты для свободной международной конкуренции.

К большому сожалению, в украинской практике государственные закупки осуществляются большей частью хаотично и волатильно. Из-за отсутствия приоритизированных и стратегических планов использования инструмента государственных закупок для стимулирования экономического развития и занятости, а также из-за использования преимущественно ценового критерия оценивания тендерных предложений (99%!) уровень проникновения импорта в сектор государственных закупок Украины достигает 38%. Нечего и говорить, что это существенным образом превышает аналогичные показатели других стран.

Эти факты принципиально отличают украинскую политику в сфере государственных закупок в общемировом измерении. Ведь в условиях хронического дефицита платежного баланса, сокращения производства и снижения уровня занятости инструмент государственных закупок должен быть направлен именно на стимулирование занятости и производства в рамках национальной экономики.

В этом контексте особое внимание привлекает нашумевшая парламентская инициатива «Купуй українське, плати українцям». Она предусматривает установление на законодательном уровне многофакторной модели оценивания тендерных предложений в рамках государственных закупок. В частности, в законопроекте предлагается ценовой критерий (удельный вес которого все еще составляет 70%) дополнить такими критериями, как качество, продолжительность производственного и потребительского циклов, условия оплаты и т.п.

С точки зрения формирования промышленной политики национальной экономики принципиально важным аспектом этой законодательной инициативы является введение обязательного критерия локализации при оценивании тендерных предложений.

Так, согласно положению законопроекта, подтверждение уровня локализации до 20%, в частности наличие в тендерном предложении местных ресурсов, в том числе средств производства, рабочей силы и материалов для изготовления товаров, позволит производителям получить преференцию до 25% в ценовой конкуренции с импортированной продукцией.

В практическом аспекте подтверждение критерия локализации не является новеллой, ведь для отечественных производителей это было и является обязательной предпосылкой для целей экспорта. Особенно это касается использования таможенно-тарифных преференций в рамках соглашений о свободной торговле, в частности с ЕС. Соглашениями о свободной торговле предусматривается предоставление таможенных преимуществ только для товаров происхождением (т.е. добытых, произведенных или в достаточной мере обработанных) из страны — стороны соглашения.

Например, на экспорт товаров в ЕС действует ввозная пошлина на определенный товар условно в 50%. Но в рамках ЗСТ с Украиной пошлина на этот товар составляет 0%. Для того чтобы воспользоваться этим преимуществом, экспортер должен доказать, что страной происхождения его товара является Украина, через получение сертификата EUR-1. Процедура определения страны происхождения регламентирована и предусматривает определенный алгоритм получения такого сертификата.

Аналогичная процедура подтверждения локализации предусматривается и для нового формата государственных закупок, который будет продолжать функционировать на имеющейся электронной платформе государственных закупок. Конечно, для удобства будут предложены и дополнительные сервисы. В частности, мы инициировали предложение интегрировать систему ProZorro с Единым государственным порталом административных услуг, что обеспечит возможность подачи тендерных предложений онлайн через «Личный кабинет», в рамках которого вся необходимая информация об участнике и его тендерном предложении будет подтягиваться автоматически.

Но первая в истории независимой Украины попытка сформировать политику государственных закупок через призму промышленного развития вызвала чрезвычайно острую дискуссию. В действительности спор уже вышел далеко за рамки обсуждения положений законопроекта и трансформируется в дискуссию взглядов о дальнейшей судьбе государства, экономики и общества.

Вместе с тем самыми острыми вопросами дискуссии остаются борьба с коррупцией, международные обязательства и роль государства, а точнее — «рука рынка».

По определению всемирно известного экономиста Э.Райнерта, такая дискуссия является характерным признаком бедного и внешне зависимого государства, которое и в дальнейшем, вероятнее всего, будет беднеть.

Вместе с тем даже наличие такой дискуссии — уже позитив, поскольку она действительно пробуждает от иллюзий и сна, а также идентифицирует истинные мотивы государственных деятелей, которые завели страну в тупик.

Выход из этой ситуации, конечно, есть. Он, согласно рекомендации Э.Райнерта, заключается в необходимости гиперпроактивных действий со стороны государства, в основе которых — национальный экономический прагматизм. Принципиально важно, что к таким действиям должны побуждать не советы иностранных субъектов, а примеры их успешной экономической политики во времена перехода к новому уровню развития.

Что касается политики успешных стран в сфере публичных закупок, заметим, что она основывается на детальном анализе производственных возможностей и потребительских нужд. В обязательном порядке формируются средне- и долгосрочные планы государственных закупок, которые коррелируют с необходимостью обновления основных фондов коммунальных хозяйств, развития инфраструктуры и транспорта, энергомодернизации и инновационного развития, а также стимулирования развития депрессивных регионов или секторов экономики.

Прагматизм использования инструмента государственных закупок в промышленной политике состоит также в максимальном привлечении местных человеческих и материально-технических ресурсов для реализации государственного заказа. Так, предоставляя преимущество местным производителям, государство сохраняет баланс в циркуляции денег:

— во-первых, деньги остаются в пределах страны. Часть средств (в среднем 20%) возвращается в бюджет в результате уплаты предприятием НДС по контракту. Плюс 20% возвращается в бюджет при выплате заработной платы сотрудникам предприятия;

— во-вторых, через формирование спроса со стороны государства происходит стимулирование производства и занятости населения. Например, классическим потребителем продукции машиностроения (вагоны, трамваи, троллейбусы и т.п.) является государство. Соответственно, наличие таких предприятий должно обязывать государство размещать заказ на собственных предприятиях. Иначе встанет вопрос в целесообразности существования таких предприятий.

Естественно, что формирование спроса на конечную продукцию «подтягивает» сопредельные отрасли производства, транспорт и пр., а через покупательную способность населения формируется спрос на другую продукцию, стимулируя производство в соответствующих секторах экономики.

В результате объединения указанных факторов формируется мультипликативный эффект, в целом оказывающий положительное влияние на развитие экономики. Детальнее об этом дальше.

При импорте средства уходят из страны навсегда. В украинском кейсе это несколько больше, чем просто отток финансовых ресурсов за границу. Поскольку мы не эмитент валют международных расчетов (доллар, евро и др.) и у нас отрицательное торговое сальдо, для оплаты контрактов по импорту мы должны идти на валютные заимствования, а это также дополнительные затраты — в среднем 5% годовых. Соответственно, государство проиграет дважды. И это только на первом этапе. На втором и третьем — могут появляться дополнительные трудности и перерасходы.

Например, польский производитель трамваев, которому наше государство направило несколько миллиардов гривен, в свое время продал эти трамваи РФ на условиях локализации. В практическом аспекте это означает наличие отдельных составляющих в конечной продукции этой страны. Но в связи с введением санкций против РФ этот контракт разорвали, и со временем трамваи продали в Украину. В этом контексте возникает вопрос: как быть в случае возникновения потребности, например, заменить стекло, произведенное на Уральском стеклозаводе?

Отечественная практика насчитывает много аналогичных случаев, но эти факты не принимают во внимание при формировании промышленной политики.

Многие противники поддержки отечественного производителя обосновываются свою позицию низким качеством и высокой ценой. Аргумент справедливый, поэтому роль государства должна заключаться не только в формировании спроса и обеспечении занятости, но и в установлении критериев эффективности, которые могут быть достигнуты только через совершенствование производственных процессов и повышение качества продукции непосредственно в процессе производства.

Ярким примером является опыт Кореи, когда через государственный заказ формировался спрос на продукцию отечественного производства. На первом этапе было именно так — продукция была низкого качества и значительно дороже иностранных аналогов. Но через формирование спроса со стороны государства, в сочетании с другими инструментами государственного партнерства, а именно — индустриальные парки, экспортно-кредитное агентство и т.п., мир увидел первую продукцию корейского происхождения, которая уверенно заходила в соответствующие ниши международных рынков. Многие из нас были свидетелями экспансии на нашем рынке импортных магнитофонов «Интернационал» корейского происхождения. Это было около 20 лет назад. Сейчас корейские бренды, например LG, занимают передовые позиции на мировых рынках высокотехнологичной продукции.

Общенационального успеха Корея достигла благодаря определяющей роли государства в статусе партнера, заказчика, адвоката и лоббиста отечественного производителя.

Аналогичная ситуация была и в Турции где, благодаря эффективной государственной политике ВВП за последние 15 лет вырос с 200 до 860 млрд долл. США. Показательно то, что политика национального экономического прагматизма и национализма позволила Турецкой Республике в 2013 году вернуть МВФ последние заимствования, и на сегодняшний день она уже самостоятельно выступает уверенным международным инвестором и донором технической помощи.

У мирового опыта множество других примеров успешного государственно-частного партнерства, которые, безусловно, должны быть адаптированы и имплементированы в Украине. Понятно, что изменение правил проведения государственных закупок — лишь элемент развития промышленной политики Украины. Но он является определяющим для эволюционного перехода к новому звену формирования национального экономического прагматизма.

В рамках системы Global Trade Analysis Project установлено, что внедрение в Украине критерия локализации на уровне 20% при осуществлении государственных закупок обеспечит сокращение импорта на 4,4 процентного пункта (п.п.). Соответствующий рост спроса со стороны государства на продукцию отечественного производства обеспечит повышение объемов производства промышленной продукции в Украине на 3,0 п.п., в частности химической продукции — на 1,2 п.п., машин и оборудования — на 1,8, электрического оборудования — на 2,7, различной готовой продукции — на 5,1 п.п.

Мультипликативный эффект промышленного развития в результате взаимодействия между секторами товаров и услуг отечественной экономики позволит ускорить темпы роста ВВП Украины на 1,1 п.п. и сократить уровень безработицы на 0,4 п.п.

Очевидно, что стимулирование промышленного развития через инструмент государственных закупок должен также сопровождаться и другими мерами со стороны государства, среди которых на сегодняшний день самыми актуальными являются пересмотр тарифных расписаний Украины в рамках ВТО, упрощение процедур торговли, обеспечение налоговых преференций для индустриальных парков, упрощение условий присоединения к инженерным сетям, безотлагательный запуск экспортно-кредитного агентства, создание сети торговых представительств Украины за границей и т.п.

В этом контексте важно подчеркнуть необходимость согласовывать государственные меры экономического развития с иностранными партнерами. Безусловно, это должно происходить прозрачным и аргументированным образом. Иначе такие меры могут классифицировать как дискриминационные или субсидиционные. Но это — вопрос экономической дипломатии.

Что же до инициативы внедрения ценовых преференций в государственных закупках, следует подчеркнуть, что это является мерой создания благоприятных предпосылок, не предусматривающих предоставления адресной государственной помощи, т.е. в пределах категории так называемого «зеленого ящика». При этом такая мера вводится в условиях обострения дефицита платежного баланса и при чрезвычайных обстоятельствах в международных отношениях, а именно — временной аннексии Крыма и АТО на востоке Украины, что предопределяет дисбаланс в структуре и динамике экономического развития.

Но официальные источники почему-то не уделяют надлежащего внимания этим обстоятельствам, пытаясь соблюсти общие правила международной торговли вопреки очевидным убыткам и угрозам национальной безопасности страны. Как известно, главной целью членства в международных экономических организациях и торговых соглашений является создание благоприятных предпосылок для экономического развития. Соответственно, в случае возникновения угроз или дисбаланса экономического развития отдельного члена международной организации или соглашения предусмотрена возможность введения государствами мер по стабилизации ситуации.

Так, согласно положениям системы Соглашений ВТО такие меры подпадают под исключения из общих правил, а именно: статья ІІІ.8.(а) «Национальный режим по внутреннему налогообложению и регулированию» ГАТТ; статья ХХІ.(b),(iii) «Исключения по соображениям безопасности» ГАТТ; статья ХІІІ «Недискриминационное применение количественных ограничений» ГАТТ; статья V «Развивающиеся страны» Соглашения ВТО о государственных закупках; Договоренность о положении Генерального соглашения по тарифам и торговле 1994 года относительно платежного баланса. Указанные меры также подпадают под действие статьи 36 «Общие исключения» экономической части Соглашения об ассоциации между Украиной и ЕС.

Информация о материале

Опубликовано: 09 января 2018

Харківський метрополітен під кінець року уклав цілу купу договорів з ФОПами значно переплативши за різні товари. 22 грудня було укладено 4 договори на загальну суму 3,05 мільйона гривень.

Про це стало відомо з електронного порталу публічних закупівель «ProZorro».

На 949,3 тис.грн. метрополітен закупив фарб та емалей у ФОП Григоренко Сергій Іванович.

Вартість емалей ПФ-115 різних кольорів та грунту ГФ-021 завищена в 2 рази. В грудні 2017 року військова частина А3074 купує такі самі емалі та грунт, якраз вдвічі дешевше.

Наприклад, метрополітен купує емаль ПФ-115 жовтого кольору по 65,15 грн. за 1 кг, в той час як військова частина придбала банку (2,8 кг) емалі ПФ-115 жовтого кольору за 97,61 грн. Емаль ПФ-115 червоного кольору метрополітеном купується по 63 грн. за 1 кг., військова частина купує банку (2,8 кг) емалі ПФ-115 червоного кольору за 95,4 грн. Емаль ПФ-115 зеленого кольору метрополітеном купується по 57,98 грн. за 1 кг., військова частина придбала банку (2,8 кг) емалі ПФ-115 зеленого кольору за 92,54 грн.

Крім цього, у компанії «Хімрезерв-Харків», яка є офіційним дистриб'ютором емалей ПФ-115, підтвердили, що на сьогоднішній день ринкова вартість емалей є вдвічі дешевшою, ніж вартість за якою їх купуж метрополітен.

В телефонній розмові у компанії «Хімрезерв-Харків» підтвердили, що банку (2,8 кг) емалі ПФ-115 будь-якого кольору можна придбати за 80-95 грн. (в залежності від кольору емалі).

На 362 тис.грн. метрополітен купує персональні комп’ютери та процесори у ФОП Мальований Вадим Володимирович.

І, знову зі значною переплатою.

Наприклад, ноутбук DELL Inspiron 3567 метрополітен купує по 17390 грн. за 1 шт., в той час як ринкова вартість цього ноутбуку – 12-12,5 тис.грн.

Ноутбук Asus VivoBook Max X541NC обійдеться метрополітену по 12850 грн. за 1 шт., в той час як ринкова вартість такого ноутбуку – 9,7-10 тис.грн.

Неттоп Asus VivoMini UN65U-BM009M обійдеться метрополітену по 17100 грн. за 1 шт., в той час як ринкова вартість такого неттопу– 12,5-13 тис.грн.

На 744,17 тис.грн. метрополітен з переплатою закупив комп’ютерного обладнання у ФОП Бріков Олександр Валерійович.

Флеш накопчувач USB 16Gb GoodRam UTS2 (Twister) Black метрополітен купує по 226 грн., в той час як такий самий флеш накопичувач можна придбати за 183 грн.

Флеш накопчувач 64Gb Team C155 Golden метрополітен купує по 765 грн., в той час як такий самий флеш накопичувач можна придбати за 536 грн.

Монітор LCD 27» LG 27 MP68HM-P метрополітен купує по 10200 грн. за 1 шт., в той час як такий самий монітор можна придбати за 7599 грн.

Також метрополітен на 997,95 тис.грн. придбав олив і мастил у ФОП Крикуха Валерій Геннадійович.

І, як ви вже здогадались – метрополітен знову переплатив.

Наприклад, оливу 10W40 Liqui Moly метрополітен купив по 210 грн. без ПДВ за 1 літр, в той час Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Вінницягаз» придбав оливу 10W40 Liqui Moly по 125 грн. без ПДВ за 1 літр.

Директором КП «Харківський метрополітен» є Вячеслав Стаматін.

Информация о материале

Опубликовано: 09 января 2018

Для успіху людині важливо не відставати від сучасних тенденцій. Якими будуть драйвери економічних і соціальних змін? Хто втратить роботу, а хто створить неймовірно потужний стартап? Які країни й завдяки чому стануть беззаперечними лідерами, а які завжди плестимуться позаду?

З цією книжкою ви зможете більше — зазирнути в майбутнє й передбачити перспективи завтрашнього дня.  Книжка «Індустрії майбутнього» Алека Росса, одного з провідних американських експертів у галузі інновацій, стала бестселером і отримала схвальні відгуки від таких поважних видань, як Forbes, Financial Times, New York Times.

В Україні книжка вийшла у видавництві «Наш формат», яке і надає цей уривок.

Роботи наступного покоління будуть продуктами масового виробництва, і їхня вартість ставатиме дедалі нижчою, тож вони складатимуть конкуренцію навіть найдешевшим працівникам. Роботи докорінно змінять тенденції на ринку праці, а також загальні економічні, політичні й соціальні тренди.

Можна навести приклад тайванської компанії «Foxconn», яка виготовляє, зокрема, айфони, а також багато інших гаджетів «Apple», «Microsoft» і «Samsung». Її найбільший виробничий комплекс розташований у промисловій зоні Шеньчженя поблизу Гонконгу. Тут на п’ятнадцяти окремих фабриках працює півмільйона людей.

Можливо, думаючи наперед і керуючись міркуваннями економічного й соціологічного характеру, засновник і голова ради директорів «Foxconn» Террі Ґоу 2011 року анонсував придбання впродовж наступних трьох років одного мільйона роботів як доповнення до приблизно мільйона працівників-людей. Пан Ґоу не раз ставав об’єктом жорсткої критики за погані умови праці й нелюдське ставлення до працівників на своїх фабриках. Багато робітників живе в бараках безпосередньо на території фабрики, працюючи по 12 годин на добу шість днів на тиждень. Але що станеться з цими людьми, коли разом з ними працюватиме ще й мільйон роботів? Пан Ґоу планує, що ці роботи працюватимуть поруч із людьми; але також зрозуміло, що він не найматиме на свої фабрики нових працівників-людей.

Нині роботи на фабриках Ґоу виконують рутинні завдання: фарбують і зварюють деталі, збирають із них основи приладів. Кожен такий робот коштує 25 тисяч доларів, що приблизно втричі перевищує середню річну платню робітникові. Щоправда, тайванська фірма «Delta» планує 2016 року почати продавати схожу версію за 10 тисяч доларів. Наприкінці 2011 року «Foxconn» використовував на своїх підприємствах 10 тисяч роботів, тобто по одному роботу на кожні 120 працівників. Наприкінці 2012 року кількість роботів зросла до 300 тисяч: вже стало по одному роботу на кожних чотирьох працівників. «Foxconn» сподівається запустити свій перший цілком автоматизований виробничий об’єкт у наступні 5–10 років.

Чому «Foxconn» вкладає такі великі кошти в робототехніку? Частково це можна пояснити специфікою управлінського стилю Террі Ґоу. Як він пояснював 2012 року в публікації у The New York Times, «люди теж належать до тваринного світу, а керувати одним мільйоном тварин — для мене ще той головний біль».

Але дії Ґоу також продиктовані вимогами ринку. За минулі десять років він зміг найняти таку велику кількість працівників завдяки винятковій дешевизні робочої сили в Китаї. Але в країні відбувається економічний підйом і зарплати збільшуються — на виробничих підприємствах за останнє десятиріччя вони зросли у 5–9 разів, тож утримання великого штату працівників стає дедалі дорожчим задоволенням.

Якщо оперувати суто економічними поняттями, вибір між найманням людей і закупівлею роботів передбачає вирішення дилеми щодо характеру видатків. Людська праця містить дуже незначний компонент капітальних витрат, тобто попередніх видатків на приміщення, техніку, обладнання; натомість вона пов’язана з великими операційними витратами, тобто поточними коштами, як-от зарплатня і пільги працівників. Щодо роботів структура витрат діаметрально протилежна: початкові вкладення великі, а операційні витрати мінімальні — адже роботи не отримують зарплатні. Якщо капітальні витрати на закупівлю роботів зменшуються, то частка операційних видатків на утримання робочої сили зростає, і найманці-люди стають менш привабливими для працедавця.

Із подальшим прогресом технологій роботи витіснятимуть людей із багатьох робочих місць. Вони також створюватимуть нові робочі місця, але ті будуть знов-таки для роботів. Крім того, роботи даватимуть величезну прибутковість — хоча, як бувало вже не раз, отримувані прибутки розподілятимуться нерівномірно. Загалом, роботи можуть стати благом, звільнивши людей від малопродуктивної роботи, але за умови, що люди напрацюють системи, які пристосують ринок праці, економіку й суспільне життя до виживання за неминучої докорінної трансформації. Суспільствам, які не зможуть дати раду цим перетворенням, загрожує велика небезпека.

Я передбачаю, що в 2020-ті роки, коли роботи почнуть масово займати робочі місця людей, виникнуть протестні й робітничі рухи, аналогічні до тих, що в 1990-ті відбувалися проти угод про вільну торгівлю. І що більше, унаслідок прогресу в матеріалознавстві, ці роботи будуть схожими на людей, то більш розлюченою й переляканою буде реакція на них.

Втрата робочих місць у промислово розвинених країнах, яка раніше зачепила сферу промислового виробництва, поступово вражає й інші галузі економіки. Колись надійна робота у сфері послуг, не зачепленій останньою хвилею механізації, нині також стає ризикованою. Під час нещодавнього економічного спаду в США втратила роботу кожна дванадцята людина, що працювала у сфері продажів. Двоє науковців — викладачів Оксфордського університету — проаналізували понад 700 типів професійної зайнятості й опублікували дослідження, основний висновок якого такий: протягом наступних 20 років більш ніж половина робочих місць у США ризикує зникнути внаслідок комп’ютеризації. Роботизація становить серйозну загрозу втрати роботи для 47 % американських працівників і ще для 19 % існує така загроза середнього рівня. Нині поза небезпекою професії, які складно автоматизувати, — наприклад, адвокатська діяльність, — але, скажімо, весь допоміжний штат адвокатських контор можна легко замінити комп’ютерами. Найбільша небезпека нависає над тими 60 % американських працівників, чия основна функція полягає у збиранні й викладенні інформації.

У часи мого дитинства мама працювала асистентом судді округу Патнем у Вінфілді, Західна Вірджинія. Здебільшого вона гортала величезного обсягу семикілограмові книжки, вишукуючи в них потрібну інформацію про старі судові справи й оборудки з нерухомістю. Ці книжки були настільки важкими й часом стояли на полицях так високо, що мама кликала нас із молодшим братом по допомогу. Це була доба до появи інтернету, і персональний комп’ютер ще був великою рідкістю, але вже тоді я, учень старших класів, припускав, що комп’ютер міг би краще впоратися з цією роботою. «Якщо це колись станеться, — відповідала мама, — я втрачу роботу». У наші дні мамину роботу справді виконують здебільшого комп’ютери. А тепер я те саме думаю про роботу мого тата, який у свої 77 років досі тримає юридичну контору в самому центрі Гаррікейна, що в Західній Вірджинії. Наступна хвиля глобалізації поставить його роботу під загрозу знищення, адже вдосконалені комп’ютери незабаром зможуть узяти на себе найбільш стандартизовані аспекти юридичної практики. Навряд чи можна буде замінити на машину адвоката, що викладає справу перед суддею і присяжними. Але більшу частину роботи, яку нині виконують юристи, як-от: складання і перегляд угод, підготовку документів для продажу нерухомості чи авто — буде перекладено на комп’ютери, за винятком хіба що найскладніших і найбільш масштабних справ.

Та це тільки вершина айсберга. Згадаймо про таксистів, яких замінять самокеровані автівки. Компанія «Panasonic» створила робота із 24 пальцями, який миє волосся. Робота вже протестовано в японських перукарнях. Його можна встановлювати в лікарнях, а також використовувати в домашніх умовах. Робот оцінює форму й розмір голови людини, зволожує волосся, миє, підживлює кондиціонером — і виконує все це, як запевняють розробники, на «якісно новому рівні догляду за шкірою голови».

Ще одна професія під загрозою — офіціанти. Мільйони й мільйони людей у всьому світі мають такий професійний досвід. За статистикою, офіціантами доводилося працювати 50 % американців, а для 25 % це була перша в житті робота. Нині у США працюють офіціантами понад 2,3 мільйона людей. Та роботи мають достатній потенціал, аби з часом замінити багатьох із них.

Експеримент вже відбувається в багатьох закладах харчування у світі. Найчастіше його запроваджують у країнах Азії. У ресторані «Hajime» в Банґкоку роботи-офіціанти приймають замовлення, обслуговують відвідувачів, прибирають зі столу. Схожі заклади з’являються в Японії, Південній Кореї та Китаї. Роботи-офіціанти, спроектовані японською компанією «Motoman», можуть розпізнавати порожні тарілки і здатні навіть виявляти емоції й танцювати на потіху відвідувачам. Хіба що не зовсім зрозуміло, як залишати такому офіціантові чайові за якісне обслуговування.

Ризик втрати робочих місць унаслідок роботизації буде дуже різним залежно від країни. Найкраща ситуація складеться в тих країнах, де проектуватимуть і виготовлятимуть роботів на експорт і де будуть розташовані головні офіси, конструкторські бюро і виробничі потужності компаній, що створюватимуть роботів. Це такі країни, як Південна Корея, Японія і Німеччина.

Найбільший ризик загрожує Китаю — країні, яка розбудувала виробничу базу, спираючись на дешеву робочу силу. Втрата робочих місць у виробничій сфері — тренд, добре знайомий у багатьох промислово розвинених країнах, — із подальшим розвитком робототехніки дасться взнаки й у країнах, що розвиваються. Навіть у Китаї, де робоча сила завжди була найдешевшою, стає дедалі економічно вигіднішим закуповувати роботів, про що свідчить історія з Террі Ґоу і його бізнес-імперією.

Немає сумніву, що роботи принесуть суспільству користь. Зменшиться кількість виробничих травм, аварій на автошляхах; хірургічні процедури стануть безпечнішими й менш інвазивними; відкриються міріади нових можливостей: прикуті до домівки хворі діти зможуть навчатись у школі, а глухонімі люди — говорити. Усе це — «чиста» користь для людства. Те саме можна сказати й загалом про глобалізацію. Вона збільшила добробут і матеріальну забезпеченість людей в усьому світі, але ті країни й суспільства, які не переорієнтували ринок праці на нові перспективні сфери працевлаштування, пішли на дно.

Найбільшу користь від нової технології отримають суспільства і бізнеси, які не робитимуть ставок на минуле, а натомість будуть спроможні пристосуватися й скерувати людей у напрямі новопосталих галузей. Одна з цих галузей — робототехніка, а про інші йтиметься в наступних розділах цієї книжки. Ось чому Китай не покладається на саму лише примусову урбанізацію для забезпечення дешевої робочої сили, а потужно інвестує в індустрії майбутнього. Вкладати ресурси варто не тільки в перспективні галузі, як-от робототехніка, а також і в розвиток соціальної структури, що даватиме змогу тим, хто втратить роботу, залишатися на плаву й переорієнтуватися на галузі й професії, що пропонуватимуть нові можливості. Чимало країн — зокрема країни Північної Європи — посилює систему соціального забезпечення, аби звільнені працівники могли реалізуватися в новій сфері діяльності. Це означає, що частину з тих мільярдів доларів суспільного багатства, які буде зароблено в галузі робототехніки, потрібно вкласти в освіту й перекваліфікацію звільнених таксистів і офіціантів. Вважається, що придбання роботів є капітальним вкладенням і не має нічого спільного з операційними витратами; але вкладеннями в робототехніку не можна перекреслити операційні кошти, яких, як і раніше, потребуватимуть люди в суспільстві. Отже, нам варто переглянути поняття капітальних вкладень і закласти обов’язкові поточні витрати для підтримання конкурентоспроможності людей в економіці завтрашнього дня. Адже ми — не програмне забезпечення, яке можна оновити кількома кліками.

Информация о материале

Опубликовано: 03 января 2018