Ликбез

Нагадаємо: управляти спільною власністю в багатоповерхівці співвласники можуть у три способи:

- приймаючи всі рішення безпосередньо (може бути актуально лише для будинків на декілька квартир);

- створивши об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі — ОСББ);

або ж

- за допомогою залученого професіонала-управителя.

Також співвласники мають можливість поєднати два останніх варіанти, а саме: створити ОСББ й одночасно залучити управителя, розподіливши функції між ними. За цих обставин діє такий алгоритм: співвласниками створюється ОСББ, яке знову ж таки за рішенням загальних зборів співвласників укладає договір про управління з обраним управителем — юрособою приватної чи комунальної форми власності або фізособою-підприємцем.

У цьому випадку співвласників особливо цікавлять питання врегулювання відносин між ними, ОСББ й управителем. У поточному матеріалі ми розглянемо одне з таких питань, а саме: з’ясуймо, чи зобов’язане ОСББ відповідати за борги окремих співвласників перед управителем (комунальним ЖЕКом, приватною компанією або підприємцем)?

Крок перший: з’ясовуємо, як сформувалася заборгованість співвласників

Насамперед окреслимо, про яку заборгованість співвласників перед управителем чи ЖЕКом може йтися. Таких ситуацій декілька.

Ситуація 1. До створення ОСББ будинок обслуговувався управителем або ЖЕКом, за що на користь останніх співвласниками напряму оплачувалися відповідні кошти. Підставою для таких платежів, як правило, слугували письмові договори про надання відповідних послуг між управителем (ЖЕКом) й окремими співвласниками. У деяких випадках кошти за обслуговування будинку сплачувалися лише за фактом надання послуг навіть без оформлення письмових договорів.

Ситуація 2. До створення ОСББ управитель або ЖЕК здійснював «збір» «транзитних коштів» співвласників, тобто коштів, призначених для плати постачальникам комунальних послуг, як-то опалення, водопостачання тощо. Зауважимо: наразі останні, керуючись нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», переходять до практики укладення прямих договорів зі споживачами. Однак така практика ще не є сталою, і в Україні лишилося чимало випадків, коли ЖЕКи, приватні управляючі компанії та ОСББ «акумулюють» транзитні кошти від споживачів для подальшої їх сплати постачальникам комунальних послуг.

Ситуація 3. Після створення ОСББ співвласниками було прийнято рішення про залучення управителя, із яким ОСББ уклало договір управління. Як правило, у такому випадку співвласники сплачують кошти для оплати всього комплексу послуг для забезпечення обслуговування будинку лише ОСББ, а вже останнє спрямовує їх на всі необхідні потреби, у т.ч. й оплачує послуги управителя за договором управління. Таким чином, заборгованість за послуги управителя, хоча фактично й може виникати з вини окремих співвласників-неплатників, юридично є боргом ОСББ як самостійної юридичної особи — сторони договору управління перед управителем.

Отже, ми з’ясували, «звідки» може з’являтися заборгованість співвласників перед управителем чи ЖЕКом — це або заборгованість співвласників власне за послуги управителя/ЖЕКу, котра виникла до створення ОСББ й укладення з ним відповідного договору управління, або борги співвласників за сплатою «транзитних» коштів постачальникам комунальних послуг. Після ж створення ОСББ й обрання управителя та укладення між ними договору управління співвласники зазвичай уже не сплачують коштів управителю безпосередньо, а перераховують їх ОСББ, а вже останнє спрямовує із цих коштів необхідні суми на оплату послуг управителя. Тобто контрагентами управителя вже є не окремі співвласники, а юридична особа — ОСББ.

А тепер щодо кожної згаданої ситуації заборгованості з’ясуймо, чи відповідатиме ОСББ за борги співвласників і чому.

Заборгованість за послуги управителя та ЖЕКу

У разі якщо борги співвласників перед ЖЕКом або управителем існували до створення ОСББ, законних підстав для покладення на об’єднання відповідальності за колишні борги співвласників немає, — звісно, якщо ОСББ добровільно не взяло на себе такого обов’язку, закріпивши його в письмовому договорі, що, зрозуміло певна річ, виглядає малоймовірним.

Якщо ж після створення ОСББ уклало відповідний договір про управління будинком, то вже саме об’єднання, а не окремі співвласники, буде контрагентом управителя за договором управління, а отже, і нестиме відповідальність перед управителем за всіма боргами за цим договором. Інакше кажучи, ОСББ як сторона договору буде забов’язано сплачувати на користь управителя грошові кошти за його послуги й відповідатиме за порушення цього обов’язку.

Теоретично, за згодою сторін — ОСББ й управителя — умови договору управління можливо прописати й так, аби «пом’якшити» відповідальність за несплату боргів з ОСББ, наприклад, у разі якщо ОСББ підтвердить управителю, що частина коштів є несплаченою через заборгованість окремих співвласників. Зокрема можна завважити в договорі управління про можливість відстрочення сплати частини платежів на користь управителя, пропорційної заборгованості окремих співвласників, якщо ОСББ підтвердить факт ужиття ним заходів зі стягнення заборгованості з неплатників (звернення до суду тощо).

Заборгованість за сплатою «транзитних коштів» за комунальні послуги (тепло-, водопостачання тощо)

Повторімося: новостворене ОСББ не несе відповідальності за борги співвласників перед будь-якими суб’єктами, укладені до його створення.

Як зазначалося вище, наразі в переважній більшості будинків договори з постачальниками комунальних послуг укладено напряму зі споживачами. У таких випадках жодних обов’язків щодо погашення боргів останніх ОСББ не несе.

Якщо ж співвласники будинку не уклали прямих договорів із постачальниками комунальних послуг, і з якихось причин саме управитель, а не ОСББ, продовжує «збирати» і перераховувати постачальникам відповідні платежі співвласників, у такому разі ОСББ може нести відповідальність за цими боргами лише у випадку, якщо воно прямо взяло на себе такий обов’язок, закріпивши його в договорі управління.

Таким чином, можемо дійти такого загального висновку: ОСББ — це, з одного боку, форма управління спільним майном багатоповерхівки, з іншого — самостійна юридична особа, котра є самостійним учасником майнових правовідносин. Отже, об’єднання несе повну майнову відповідальність за власними боргами та не відповідає за особисті борги співвласників. Норм, за якими ОСББ мало б нести майнову відповідальність за особистими боргами співвласників, законодавство не містить. Тож ОСББ зобов’язане погашати лише суми заборгованості, що були нараховані відповідно до умов договорів, укладених самим об’єднанням.

Информация о материале

Опубликовано: 10 марта 2017

Попри те, що антикорупційна реформа в Україні таки стартувала, більшість українців вже встигли в ній розчаруватися.

І ніби прийнятий закон про запобігання корупції. У муках народжені спеціальні антикорупційні органи – НАЗК, НАБУ, САП. Чиновники вдень і вночі пітніють над е-деклараціями,

А корупція все так само вперто не те що не відступає – навіть не рушить з місця. Хіба що прогресує.

Причин такого становища називають багато. І тут можна було б згадати приказку про тих, хто шукає причини невдач, і тих, хто намагається з ними боротися. Проте, одну із них заперечувати доволі важко – мова про українські суди, які тягнуть боротьбу з корупцією на дно.

Проте в кінці тунелю проявляється світло: парламентський комітет з протидії корупції підтримав законопроект про антикорупційний суд.

Найслабшою ланкою у боротьбі з корупцією вважає українські суди директор НАБУ Артем Ситник.

Нещодавно в ході звіту про результати діяльності НАБУ за півроку він оголосив вельми промовисту статистику, яка вдало ілюструє його позицію: «До суду скеровано 50 справ, загальна сума предмету злочину в яких складає 1,7 мільярдів гривень. Однак у стадії розгляду перебуває всього 23 провадження, щодо 12-ти судовий розгляд навіть не розпочинався».

Як би невтішно це не звучало, але з такою позицією не погодитись важко.

У правовій державі, якою позиціонує себе Україна, останнє слово належить саме суду. І як не старалися борці з корупцією, але коли суд довго мовчить, проблеми, що не вирішуються, перетворюються у такий собі сніговий ком. Зрештою він виростає у велетня, здолати якого майже неможливо. А робота антикорупційних органів у таких випадках зводиться нанівець.

Втім, поруч із перевагами створення антикорупційних судів в Україні, основною з яких є розвантаження судів загальної юрисдикції та пришвидшення розгляду справ про корупцію, існують і свої недоліки.

Найбільше запитань викликає те, що практика створення таких судів серед європейських країн є малопоширеною: подібні суди існують лише в Хорватії, Словаччині та Болгарії – і за результатами моніторингу їхньої діяльності не дає бажаних результатів.

В той же час, подібні суди є достатньо ефективними в середньо- і висококорумпованих країнах світу, до яких слід відносити і Україну.

Таким чином, враховуючи ідею «проміжного характеру» антикорупційних судів в нашій країні, необхідність діяльності яких повинна зникнути з часом, а також високий рівень корупції в Україні, ризик створення таких інституцій можна вважати виправданим.

Ця теза на даний момент визнана Україною і на законодавчому рівні. Так, старт судовій реформі заклало прийняття закону «Про судоустрій і статус суддів«, який набув чинності 30 вересня. Саме цим документом передбачено створення Вищого антикорупційного суду – стаття 31 закону.

Відповідно до 16-го пункту «Прикінцевих та перехідних положень» цього акту конкурс на посади суддів антикорупційного суду має бути оголошений протягом 12 місяців з дня набрання чинності законом, що визначає спеціальні вимоги до кандидатів на відповідні посади.

Однак проблема в полягає в тому, що наразі такого закону в Україні наразі просто не існує.

1 лютого 2017 року в стінах парламенту було зареєстровано проект закону №6011 «Про антикорупційні суди», у якому прописано не тільки завдання та структуру антикорупційного суду, але й механізми відбору самих «антикорупційних суддів». А вже 22 лютого, Комітет Верховної Ради з питань протидії та запобігання корупції схвалив цей законопроект.

Отже, основними тезами вищезазначеного документа є:

1) Створення системи антикорупційних судів у складі Вищого антикорупційного суду та Антикорупційної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду України (далі – Антикорупційна палата), яким будуть підслідні справи НАБУ та САП;

2) Вищий антикорупційний суд складається не більше як з 70 судів та здійснює правосуддя як суд першої інстанції у справах, підслідних НАБУ;

3) У Вищому антикорупційному суді рішенням зборів суддів цього суду утворюються палата слідчих суддів, апеляційна палата та інші судові палати. Кількісний та персональний склад судових палат визначають збори суддів Вищого антикорупційного суду;

4)Антикорупційна палата (не менше як 30 судів) діє для перегляду вироків та ухвал Вищого антикорупційного суду, якими було закінчено розгляд справи по суті, у Касаційному кримінальну суді Верховного Суду;

5) Антикорупційна палата має адміністративну автономію в межах Верховного Cуду та Касаційного кримінального суду Верховного Суду;

6) Суддею антикорупційного суду може стати громадянин України, не молодший за 30 і не старший за 65 років, який володіє державною мовою, має вищу юридичну освіту і досвід роботи в суді, прокуратурі, в науці або ж адвокатом не менше 10 років, і який здав іспит та пройшов співбесіду;

7) В основному процедура відбору антикорупційних суддів залишилася ідентичною для суддів Верховного Суду. Однак є і нововведення. Для антикорупційних суддів буде діяти спеціальна комісія, до якої можуть входити і міжнародні експерти. У відборі суддів в антикорупційні суди також братиме участь Громадська рада доброчесності;

8) Суддям антикорупційних судів пропонується надавати цілодобову охорону, а також встановити високу заробітну платню.

Таким чином, половину процедурного шляху до свого прийняття законопроект про антикорупційні суди вже пройшов. Тепер своє рішення стосовно цього документу повинен прийняти профільний парламентський комітет з питань правової політики і правосуддя.

Далі – рішення за самими парламентарями.

Отже, будемо сподіватися, що ідея створення антикорупційних судів виправдає себе, і вони дійсно стануть тим елементом вже майже зібраного пазлу, якого так не вистачає сьогодні у загальній картині боротьби із найбільшим внутрішнім злом України – корупцією.

Информация о материале

Опубликовано: 02 марта 2017

Когда говорят о повышении минимальной зарплаты и росте на 1,2 млрд грн показателей сбора ЕСВ за январь 2017 года, к сожалению, упускают из вида другую составляющую реформы оплаты труда в Украине.

Поднять зарплату — не самое главное с точки зрения правительства и государственной сметы. Важнее обеспечить соблюдение данной нормы, иначе достичь того, что министр социальной политики Андрей Рева называет «расширением базы начислений» для нужд Пенсионного фонда, будет непросто.

С этой целью в том числе ужесточили ответственность, предусмотренную статьей 265 КЗоТ, за нарушение законодательства о труде. Речь идет о том, что допуск неоформленного работника, оформление не на полный рабочий день того, кто трудится полный день, выплата зарплат без уплаты ЕСВ будет стоить физлицу-предпринимателю либо предприятию 30 минимальных зарплат — 96 тыс грн.

После введения таких санкций закономерно должен был возникнуть вопрос, как и кто будет осуществлять контроль, а также наделен ли этот субъект необходимым объемом полномочий для выполнения таких заданий.

Этим вопросом задались в Минсоцполитики. Параллельно начались преобразования в работе Госинспекции труда. В декабре 2016 года на общественное обсуждение был вынесен новый порядок проведения проверок этим органом и его структурными подразделениями.

Данный порядок пока не утвержден: бизнесу дают возможность адаптироваться. На протяжении первого квартала 2017 года предприниматели смогут привести свою деятельность в соответствие с новыми требованиями.

Статья 265 КЗоТ предусматривает, что нарушение может быть выявлено как непосредственно на предприятии, так и постфактум. Что имеется в виду?

К примеру, при наличии судебного решения, в тексте которого установлены нарушения порядка трудоустройства либо условий труда работодателем, Госинспекция труда имеет право составлять свой документ — акт проверки с соответствующим реагированием и наложением своих санкций.

Второй вариант — выявление нарушений во время проверки. Для ее проведения могут быть такие основания: обращения сотрудника либо физлица, работающего без оформления, решения главы Гоструда, суда, сообщения правоохранителей, информация Госстата в случае наличия долга по зарплате, ГФС и ПФ.

Инициировать проверку также сможет инспектор труда в случае проведения им инспекционного посещения для информирования предпринимателя.

Последний пункт весьма интересен. Выглядит он примерно так. Приходит инспектор, чтобы провести информирование либо профилактическую лекцию, и тут у него появляются подозрения, что нужно провести проверку.

Чтобы ее начать, инспектору нужно сообщить об этом в Гоструда либо в территориальное подразделение. Скорее всего, хватит телефонного звонка.

Удостоверения сотрудника Гоструда достаточно для того, чтобы пройти на территорию предприятия и провести проверку. Инспектор не обязан показывать направление либо сообщать, по чьему обращению или заявлению он прибыл, тем самым сохраняя конфиденциальность сведений об источнике.

Участие в проверках могут принимать представители профсоюза — с согласия проверяемого и если сотрудники являются членами профсоюза.

Также инспектор имеет право прибегнуть к помощи правоохранителей. Генпрокурор Юрий Луценко, вероятно, не упустит возможности сделать пару постов для Facebook и выступить мерилом правосудия.

К слову, камеральная проверка либо инспекционное посещение не должны длиться дольше десяти дней, а проверка субъектов малого и микропредпринимательства — не более двух дней.

Вернемся к тому, почему речь идет об усилении полномочий инспекторов.

Так, на основании удостоверения предприниматель должен допустить инспектора в любое время в любые помещения, в которых используется наемный труд, и предоставить любые документы. Инспектор имеет право задавать вопросы руководителю и сотрудникам устно и письменно, при свидетелях и без них.

Кроме того, инспектор имеет право фотографировать, снимать видео и записывать аудио, и эти материалы приобщаются к акту проверки.

Уже не пройдет вариант: «А мы не откроем дверь».

Исходя из норм статьи 265 КЗоТ в их обновленном виде, создание инспектору преград обойдется в три минимальные зарплаты — 9 600 грн. Если же проверка связана с выявлением неофициальных трудовых отношений и выплат зарплат без уплаты ЕСВ, штраф возрастет до ста минимальных зарплат — 320 тыс грн.

Коммерция в силе. Если пустить — инспектор выявит неоформленных работников, и тогда предстоит заплатить 96 тыс грн, если не пустить, — 320 тыс грн. И, конечно, уплата штрафа не освобождает от устранения нарушений.

В то же время, на определенные моменты Минсоцтруда повлиять не в силах. Речь идет о судах и свойстве отечественных предпринимателей находить с ними консенсус. Если этот консенсус не будет найден на стадии проверки с инспектором, есть еще как минимум две инстанции «урегулирования».

Так, порядок привлечения к ответственности определяется постановлением правительства №509 от 17 июля 2013 года. В перечне таких, что потеряют юридическую силу вследствие принятия нового положения о порядке проведения проверок, этот документ не значится, следовательно, он пока актуален.

Алгоритм простой. Инспектор составляет акт и в течение десяти дней принимает решение о наложении штрафа. Затем в течение 15 дней оно рассматривается при участии представителя проверяемого субъекта. Дело рассматривает уполномоченное руководящее лицо Госинспекции труда.

Постановление о привлечение к ответственности, вынесенное по результатам рассмотрения, может быть обжаловано в суде. Таким образом, объясниться можно будет и в суде, и в самой комиссии — где будут выгодней условия. Как сейчас популярно говорить, конкуренция приводит к снижению цены.

В то же время, для добросовестных работодателей порядок предусматривает дополнительную опцию: аудит соблюдения норм трудового законодательства.

Руководитель предприятия может сам инициировать проверку. Если нарушений не установят, ему выдадут справку, если установят — акт и предписание на устранение нарушений со сроком исполнения три и более месяцев.

Разница в том, что проверка может быть неожиданной для предприятия и повлечь неприятные финансовые последствия. Заказ же услуги позволит предпринимателю на протяжении срока выполнения предписаний спокойно говорить: «Мы работаем над устранением своих ошибок».

В объяснительной записке к документу его инициаторы указывают, что он будет стимулировать работодателя соблюдать законодательство о труде и занятости.

Однако многие малые предприятия после уплаты таких штрафов могут прекратить хозяйственную деятельность. Санкция может быть существенной, но она не должна уничтожать нарушителя и не должна способствовать коррупции.

Информация о материале

Опубликовано: 01 марта 2017

Не доверять никому, если дело касается денег – истина, которой люди часто пренебрегают, полагаясь на человеческие отношения. Между тем, многие работодатели давно превратили своих работников на бесправных наемников, держа их на коротком поводке под названием зарплата.

Мы напомним о Ваших основных правах в самых проблемных случаях. Итак, ситуация первая — задержка зарплаты.

Любая задержка с выплатой денег более чем на 16 дней с точки зрения трудового законодательства является незаконной. По криминальному праву ответственность работодателя наступает за просрочку больше месяца.

Между тем, по закону деньги предприятия должны первоочередно направляться именно на выплату заработной платы. Работники либо не знают об этом, либо выслушают от работодателей разные отговорки. Но если задержки зарплаты происходят регулярно – лучше с этим бороться. И здесь есть несколько путей.

Прежде всего, это обращение в Государственную инспекцию Украины по вопросам труда, которая проведет проверку и наложит штраф за несвоевременную выплату заработной платы. В этом случае не обязательно ждать месяц, чтобы накопилась эта задолженность: задержка на несколько дней уже считается незаконной и влечет за собой административную ответственность.

Если задержка длится больше месяца – смело обращайтесь в прокуратуру, чтобы привлечь работодателя к криминальной ответственности. В этом случае санкции жестче: не только штраф, но и исправительные работы. Правда, ответственность наступит, если собственник задержал зарплату по собственной вине. Но, как правило, уважительные причины находятся быстро.

Третий путь – обращение в гражданском порядке путем инициирования трудового спора. В этом случае преимуществом является то, что с работодателя можно взыскать не только сумму задолженности, но и моральный ущерб.

В суд можно обратиться и по другому: в порядку приказного производства, с требованием взыскать заработную плату. К заявлению нужно приложить документы, подтверждающие Ваше трудоустройство. Если работодатель отказывается выдавать необходимые документы, немедленно обращайтесь в Госинспекцию по вопросам труда, которая устроит проверку и определит соответствующие нарушения трудового законодательства на данном предприятии.

Важно подчеркнуть: чтобы не было проблем с доказыванием в суде, сначала нужно обратиться к работодателю с письменным требованием выплатить зарплату. Если это требование игнорируется, зарегистрируйте ее у секретаря как входящую корреспонденцию и получите входящий номер. Это значительно облегчает ведение дела в суде.

Ваш запрос и ответ работодателя – это и есть документы, подтверждающие задолженность. При этом лучше, если Вы обратитесь в суд не сами, а вместе с коллегами. Еще более эффективным будет заручиться поддержкой профсоюза.

Информация о материале

Опубликовано: 28 февраля 2017