Ликбез
Страшным сном наяву для многих предпринимателей является изъятие при обыске принадлежащего им товара под предлогом подозрения относительно его контрафактности. Вернуть изъятое законным путем в таком случае очень сложно. Однако, как показывает практика нашего адвокатского объединения, вполне реально.
Достаточно часто подозрение следственных органов касательно контрафактности товара основывается на обращении определенной общественной организации, которая якобы представляет интересы собственника прав интеллектуальной собственности на имущество, изымается, а то и вообще - на рапорте оперуполномоченного. Более того, такой обыск может проводиться в рамках расследования уголовного производства, не связанного с нарушением авторских прав. При этом следственные судьи, давая разрешение на проведение обыска и изъятия имущества, зачастую не детализируют, какой именно товар должен быть изъят, ограничиваясь указанием на его контрафактность, признаки которой следственные органы определяют по своему усмотрению.
После обыска и изъятия «контрафактного» товара расследование часто фактически останавливается: никаких следственных действий в отношении товара или лиц, в которых он был удален, не проводится, уведомление о подозрении никому не вручается. Сам товар при этом в лучшем случае длительное время хранится на складе соответствующего органа, а в худшем - постепенно исчезает со склада и оказывается у тех, кто его изъял.
Используя приемы, описанные ниже, мы недавно смогли вернуть отдельным клиентам товар, который был изъят у них органами налоговой полиции в рамках расследования преступления, предусмотренного ч.3 ст.212 Уголовного кодекса («Уклонение от уплаты налогов, сборов, других обязательных платежей»), и более полугода находился на складе без совершения в отношении него или лиц, в которых его забрали, каких-либо действий.
Опровергнуть контрафактность
Согласно ст. 1 Таможенного кодекса «контрафактные товары - товары, содержащие объекты интеллектуальной собственности, ввоз которых на таможенную территорию Украины и вывоз с этой территории приводит к нарушению прав собственника, которые защищаются в соответствии с действующим законодательством Украины и международными договорами Украины, заключенных в установленном законом порядке.
Поэтому, прежде чем оспаривать действия следственных органов, необходимо обеспечить наличие доказательств, подтверждающих правомерность приобретения предпринимателем права собственности на изъятое имущество. Такими доказательствами могут быть свидетельства о праве собственности, договора купли-продажи, поставки, дарения и т.п., а также спецификации, расходные накладные и др. Договоры должны быть заключены в письменной форме и идентифицировать товар.
Наличие таких документов даст основания утверждать, что изъятое при обыске имущество является правомерно приобретенной личной частной собственностью предпринимателя. Следовательно, не является контрафактным.
Доказать, что имущество является временно изъятым
Согласно ч. 7 ст. 236 Уголовного процессуального кодекса «при обыске следователь, прокурор имеет право ... осматривать и изымать вещи и документы, имеющие значение для уголовного производства. Предметы, изъятые законом из обращения, подлежат изъятию независимо от их отношения к уголовному производству. Изъятые вещи и документы, которые не входят в перечень, по которому прямо предоставлено разрешение на изъятие в определении о разрешении на проведение обыска, но не относятся к предметам, которые изъяты законом из обращения, считаются временно изъятым имуществом «.
Поэтому любое имущество, изъятое при обыске, которое прямо не указано в определении суда о проведении обыска и не относится к предметам, изъятым законом из обращения, имеет статус временно изъятого.
Согласно ч. 2 ст. 167 УПК «Временно удаленным может быть имущество в виде вещей, документов, денег и т.д., в отношении которых имеются достаточные основания полагать, что они:
- подысканы, изготовлены, приспособлены или использованы как средства или орудия совершения уголовного преступления и (или) сохранили на себе его следы;
- предоставлены лицу с целью склонить его к совершению уголовного преступления, финансирования и (или) материального обеспечения уголовного преступления или в качестве вознаграждения за его совершение;
- является предметом уголовного правонарушения, связанным с незаконным оборотом;
- получены в результате совершения уголовного преступления, доходы от него, или на которые было направлено уголовное преступление «.
В то же время сам по себе факт предоставления разрешения на проведение обыска с целью обнаружения и изъятия определенных вещей и документов еще не означает, что последние отвечают критериям, приведенным в ч.2 ст.167 УПК.
Ведь в соответствии с ч. 5 ст. 171 УПК в случае временного изъятия имущества при обыске, осмотре, осуществленных на основании определения следственного судьи, предусмотренного ст.235 настоящего Кодекса, ходатайство об аресте такого имущества должно быть подано следователем, прокурором в течение 48 часов после изъятия. Иначе имущество должно быть немедленно возвращено лицу, у которого оно было изъято.
То есть в случае изъятия при обыске имущества, которое орган досудебного расследования считает полученным преступным путем, этот орган не позднее следующего рабочего дня обязан обратиться к следственному судье с ходатайством на основании ч. 5 ст. 171 УПК о его аресте, доведя наличие обстоятельств, определенных ч.2 ст.167 кодекса. Если этого не было сделано (а в большинстве случаев следователи этого не делают), то имущество должно быть немедленно возвращено лицу, у которого его изъяли.
При этом обязательным обстоятельством, указывающая на соответствие изъятого имущества критериям, определенным в ч.2 ст.167 УПК, является наличие достаточных доказательств, подтверждающих совершение преступления.
Если с момента обыска прошел значительный промежуток времени и лицу, у которого изъяли имущество, уведомление о подозрении не было объявлено, принадлежащих, допустимых и достаточных доказательств, которые могли бы свидетельствовать о соответствии изъятого имущества критериям, определенным в ч. 2 ст. 167 УПК, не предоставлено, это имущество имеет статус временно изъятого.
Поэтому в условиях доказывания законности приобретения права собственности на изъятое имущество, непредоставление следственными органами доказательств, которые свидетельствовали бы о контрафактности такого имущества, и отсутствии решения о его аресте на основании ч.5 ст.171 УПК изъятое имущество подлежит возврату собственнику.
Указать на нарушения «справедливого баланса»
Также следует указать на некоторые принципы уголовного процесса, отраженные в УПК и решениях Европейского суда по правам человека.
В частности, ст.ст. 7, 16 УПК устанавливают, что общим принципом уголовного процесса является неприкосновенность права собственности. Лишение или ограничение права собственности в ходе уголовного производства осуществляется только на основании мотивированного судебного решения, принятого в порядке, предусмотренном настоящим кодексом.
Согласно установившейся практике ЕСПЧ владение имуществом должно быть законным (см. Решение по делу «Иатридис против Греции»). Понятие «законность» в понимании Конвенции о защите прав человека и основных свобод предусматривает соблюдение соответствующих положений национального законодательства и принципа верховенства права, включая свободу от произвола (см. Решение по делам «Антриш против Франции» и «Кушоглу против Болгарии»).
Любое вмешательство государственного органа в право на мирное владение имуществом должно обеспечить «справедливый баланс» между общим интересом общества и требованиями по защите основных прав конкретного лица. О необходимости достижения такого баланса говорится в ст.1 Протокола. Баланс не будет обеспечен, если на лицо будет возложено индивидуальное и чрезмерное бремя (см. Решение по делу «Спорронг и Льонрот против Швеции»). Иначе говоря, должно существовать обоснованное пропорциональное соотношение между средствами, которые применяются, и целью, к которой стремятся достичь (см. Решение по делу «Джеймс и другие против Соединенного Королевства»).
В условиях, когда следственные органы не имеют либо не предоставляют доказательств того, что имущество является контрафактным и/или соответствует критериям, определенным в ч. 2 ст. 167 УПК, есть все основания для удовлетворения жалобы предпринимателя и возврата ему имущества.
Восстановить сроки
Отдельный вопрос, который в большинстве случаев приходится решать для возврата имущества, касается сроков обращения к следственному судье с соответствующей жалобой.
Согласно ст. 304 УПК «жалобы на решения, действия или бездействие следователя или прокурора, предусмотренные частью первой статьи 303 настоящего Кодекса, могут быть поданы лицом в течение десяти дней с момента принятия решения, совершения действия или бездействия. Если решение следователя или прокурора оформляется постановлением, срок подачи жалобы начинается со дня получения лицом его копии».
Жалоба возвращается, если она подана по истечении указанного срока и лицо, которое его подало, не поднимает вопрос о восстановлении этого срока или следственный судья по заявлению лица не найдет оснований для его восстановления.
Соответственно, оспорить правомерность действий следственных органов об изъятии имущества в большинстве случаев невозможно ввиду того, что на момент обращения предпринимателя с соответствующей жалобой сроки для обжалования уже прошли.
Для того чтобы вернуть имущество, нужно обратиться к прокурору с ходатайством о возвращении временно изъятого имущества на упомянутых выше основаниях. Согласно ст.169 УПК временно изъятое имущество возвращается лицу, у которого оно было изъято, по постановлению прокурора, если он признает такое изъятие имущества безосновательным. Если же прокурор откажет в удовлетворении ходатайства (в большинстве случаев так и происходит), то соответствующее решение может быть принято следственным судьей или судом.
Поэтому в случае отказа прокурора в удовлетворении жалобы или непредоставление ответа на ходатайство собственника имущества срок для обжалования соответствующего действия или бездействия прокурора к следственному судье будет исчисляться с момента их совершения прокурором, а не следственным органом, который изъял имущество. Соответственно, срок для такого обжалования не будет пропущено и у предпринимателя будет шанс вернуть свое имущество.
Таким образом, отличное знание норм УПК и умение правильно их трактовать, ссылки на принципы уголовного процесса, отражены, в частности, в практике ЕСПЧ, и некоторые процессуальные уловки позволяют вернуть лицу товар, изъятый у нее как контрафактный.
- Информация о материале
Економічна криза, інфляція і знецінення національної валюти призвели до неплатежів за кредитними договорами, що, в свою чергу, змушує фінансові установи в деяких випадках йти на поступки боржникам у формі реструктуризації кредитної заборгованості. Це, як правило, відбувається шляхом прощення частини боргу відповідно до положень ст.ст. 604, 605 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ).
Як зазначено у ч. 1 ст. 604 ЦКУ - зобов’язання припиняються за домовленістю сторін. При цьому, в силу положень.1 ст. 605 ЦКУ таке припинення зобов'язання відбувається внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
З огляду на те, що згідно ст. 1054 ЦКУ, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) за кредитним договором зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, то відповідно до наведених вище норм ЦКУ, прощення частини боргу передбачає звільнення боржника від повернення банку (іншій фінансовій установі) частини грошових коштів (кредиту), отриманих за кредитним договором. Тобто, сума несплаченого кредиту (неповернених коштів), внаслідок її прощення, залишається у власності позичальника.
Таке припинення зобов’язань, з одного боку вирішує питання заборгованості позичальника перед банком (фінансовою установою), а з іншого боку, породжує у нього інші зобов’язання публічного характеру, а саме зобов’язання по сплаті податків.
Так, відповідно до п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями, надалі - ПКУ) до доходу з джерелом його походження з України відносять будь-який дохід, отриманий резидентом або нерезидентом, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні.
У зв’язку з цим, підпунктом «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ, з метою визначення бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб, в якості доходу, отриманого платником податку як додаткове благо, визначено - »основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року».
Виходячи з наведеного, вбачається що сума прощеного боргу (або іншою мовою - сума кредиту, яка залишилася у власності позичальника) податковим законодавством визнається як дохід фізичної особи (позичальника). При цьому, слід зазначити, що в даному випадку мається на увазі тільки сума тіла кредиту а не нарахованих (але не сплачених) відсотків (комісії, пені тощо).
У своїй консультації, Державна фіскальна служба України (див. лист № 27262/6/99-99-17-03-03-15 від 18.12.2015 р. «щодо порядку оподаткування анульованої (прощеної) банком суми боргу фізичної особи») також посилається на положення п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ, зазначаючи що порядок оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом ІV Податкового кодексу України, згідно із п. 164.1 ст. 164 якого, загальний оподатковуваний дохід платника податку – це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду, у тому числі – »дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу), у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у 2015 році – 609 грн.)».
При цьому, Державна фіскальна служба акцентує увагу на обов’язковому повідомленні боржника особисто (шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору) про прощення (анулювання) боргу та необхідності включення кредитором суми прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. В іншому випадку кредитор виконує всі обов’язки податкового агента щодо таких доходів.
Водночас слід зауважити, що ПКУ містить норму (п.п. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПКУ) згідно якої - не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку (фізичної особи) основна сума боргу (кредиту) платника податку, у розмірі що не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності.
Таким чином, включенню до бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб підлягає тільки додаткове благо у вигляді суми прощенного боргу за кредитним договором у розмірі основного зобов’язання (тіла кредиту) що перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року, все інше (прощене кредитором) не вважається доходом фізичної особи.
Таке правило оподаткування застосовується до кредитних договорів, видача та прощення заборгованості по яким відбулись у національній валюті – гривні. Що стосується випадків надання банками кредиту у іноземних валютах (питання правомірності видачі таких кредитів у цієї статті ми не розглядаємо), то в даному випадку, відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ ПКУ передбачено що, »не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов’язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.».
Тобто курсова різниця, що виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощенного боргу (кредиту), також не відноситься до доходів платника податку та не підлягає оподаткуванню.
Більш того, підпунктом 165.1.59 п. 165.1 ст. 165 ПКУ встановлено що не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника і сума, прощена (анульована) кредитором у порядку, передбаченому законом щодо реструктуризації зобов’язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла (іпотечні кредити).
Але нажаль, на теперішній час, чинного закону щодо реструктуризації зобов’язань громадян України за кредитами в іноземній валюті досі немає. Закон № 1558-1 від 23.12.2014 р. «Про реструктуризацію зобов’язань за кредитами в іноземній валюті», який був прийнятий Верховною Радою України у трьох читаннях та врегульовував порушене питання, отримав на завершальній стадії набрання чинності вето Президента України, що позбавило можливості зараз користуватися зазначеною нормою ПКУ.
Крім оподаткування податком на доходи фізичних осіб, сума прощення (анулювання) боргу за кредитним договором, як додаткове благо, відповідно до п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ, виступає також і об’єктом оподаткування військовим збором, який був впроваджений до набрання чинності рішення Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України. Ставка збору становить 1,5 відсотка об`єкта оподаткування (п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX ПКУ).
Разом з цим, відповідно до п.п. 1.7 п. 161 підрозділу 10 розділу XX ПКУ від оподаткування військовим збором звільняються доходи, що згідно з розділом IV ПКУ не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 ПКУ.
Таким чином, підсумовуючи хотілось б ще раз звернути увагу позичальників, яким пощастило з реструктуризацією їх кредитної заборгованості, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається основна сума боргу (тіла кредиту), анульованого (прощеного) за самостійним рішенням кредитора (банку), не пов`язаним з процедурою банкрутства до закінчення строку позовної давності, якщо її розмір перевищує у 2015 році – 609 грн., що є об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. При цьому у разі дотримання кредитором умов щодо повідомлення позичальника про прощення (анулювання) боргу, визначених п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ, такий позичальник (боржник) відображає суму такого доходу у річній декларації та самостійно сплачує податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.
Подання річної декларації про майновий стан і доходи відбувається у порядку, визначеному ст. 179 ПКУ, та у строки, встановлені п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПКУ – до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV ПКУ. Тобто, за 2015 рік декларація про майновий стан і доходи фізичною особою – позичальником подається з 01.01.2016 до 01.05.2016.
Відповідно до п. 179.7 ст. 179 ПКУ фізична особа зобов`язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.
Однак, слід бути уважним у взаємовідносинах з органами державної фіскальної служби під час декларування доходу і визначенні сум податкових зобов’язань, оскільки останні для цього використовують інформацію, отриману ними від кредитора (банку), які в свою чергу, як свідчить практика, у податковому розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду (форма 1ДФ),зазначають загальну суму прощенного зобов’язання, що включає в себе як основну суму боргу (тіла кредиту), так ї суму нарахованих штрафних санкцій, пеню, відсотки за користування кредитом.
Тобто, податківці, використовуючи недостовірну інформацію визначають податок у розмірі більшому ніж це необхідно, що відповідно призводить до спорів з платниками податків.
- Информация о материале
Обзавестися ділянкою землі можна в будь-якому регіоні країни, але експерти попереджають: роздавати довго землю держава не буде
Кожен повнолітній громадянин України має право безкоштовно приватизувати п'ять ділянок землі під різні цілі: будівництво будинку, гараж, садівництво, особисте сільське господарство і для будівництва дачного будинку. За словами експертів, держава не роздаватиме довго землю. Ми дізналися, як отримати належну за законом ділянку і чому українці не поспішають приватизувати землю.
Скільки землі можуть отримати українці
З досягненням 18-ти років кожен громадянин України може безкоштовно отримати п'ять ділянок землі. В цілому можна безкоштовно приватизувати 2,28 га.
Згідно зі статтею 121 Земельного кодексу України, держава може передати громадянинові не більше двох гектарів для ведення особистого сільського господарства, для ведення садівництва – не більше 0,12 га. На будівництво житлового будинку в місті і селах виділяють різні площі землі, в селі можна одержати не більше 0,25 га, в селищах – не більше 0,15 га, а в місті – 0,1 га. Для дачного будівництва в законі передбачено не більше 0,1 га і для гаража – не більш 0,01 га. Безкоштовно приватизовувати можна кожну з видів ділянок тільки один раз, незалежно від того, чи є земля у членів родини.
Куди звертатися
Отримати ділянку землі можна в будь-якому регіоні країни і це не залежить від місця проживання. Для її приватизації необхідно знайти вільну ділянку. Залежно від того, де вона знаходиться – в межах міста, села, або району, до тих органів самоврядування і потрібно звертатися. Якщо земельна ділянка за межами населеного пункту, потрібно йти до територіального відділення Госгеокадастру – зазвичай це землі для ведення садівництва або особистого сільського господарства. Сама земля нічого не коштуватиме українцеві, але оформлення документів зажадає витрат.
«Землю отримати можливо, але на це потрібно виділити певну суму. В принципі, земельну ділянку можна приватизувати за 3-5 тисяч гривень. І це не хабар, а витрати на землевпорядника, який повинен розробити технічну документацію», – зазначає юрист із земельних питань Кирило Левтеров.
Процес приватизації землі – не простий через бюрократизації. Перш ніж отримати Свідоцтво про право власності на ділянку, доведеться побігати по кабінетах чиновників.
«Приблизно весь процес може зайняти від шести місяців до двох років. Хоча насправді, цей процес повинен займати менше, наприклад, для учасників бойових дій на Донбасі найкоротший термін – 45 днів. Все дуже залежить від швидкості бігу за чиновниками», – додає юрист.
Але перш ніж звертатися, необхідно конкретно знати, де знаходиться земля і чи вільна вона. Найпростіше знайти ділянку в селі, ніж в місті.
«У селах значно простіше отримати землю, ніж в місті. Все дуже залежить від ліквідності землі – чим менше ліквідна земля, тим простіше її отримати», – радить юрист із земельних питань Кирило Левтеров.
Перевірити, чи вільна земля, можна: на сайті «Публічна кадастрова карта України», відправити офіційний запит про надання публічної інформації до місцевих органів влади або Госгеокадастру.
Процедура отримання землі
Знаючи, яка ділянка вільна і чи можна її приватизувати, потрібно подати заяву до органу місцевого самоврядування. У ній повинні бути вказані приблизний розмір земельної ділянки, її цільове призначення. Також необхідно прикласти до нього карту або графічний малюнок, де зазначено місце розташування землі. Згідно із законом розглянути заяву повинні протягом місяця.
Отримавши згоду сільради або мерії, можна починати розробку проекту щодо відведення землі. Цим займається землевпорядна організація – за їхні послуги доведеться заплатити від 2000 до 10000 грн. Сама розробка технічної документації землевпорядниками може зайняти від півроку до року часу.
Далі з проектом відведення землі слід звернутися до територіального органу Госгеокадастру України із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки. Зазвичай це робить землевпорядна організація, з якою укладався договір. Якщо всі документи в порядку і проект складений правильно, в перебігу двох тижнів кадастровий реєстратор видає витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку із зазначенням у ньому кадастрового номера.
З цієї випискою і екземпляром проекту землеустрою необхідно повернутися до розпорядника землі – місцевих ради або адміністрації. Вони затвердять проект і зареєструють в Міністерстві юстиції право власності. Після цього рада чи адміністрація приймає рішення про передачу у власність землі із зазначенням площі та її розміщення.
Щоб отримати останній документ – свідоцтво про право власності на земельну ділянку, потрібно звернутися із заявою про держреєстрацію до Укрдержреєстру або до реєстратора Госгеокадастру. Заява може розглядатися протягом 14 днів.
Чому українці не йдуть за землею
За словами експертів, після прийняття Земельного кодексу, який гарантує право кожного громадянина на землю, першу хвилю бажаючих приватизувати ділянку зупинила бюрократія, яка в підсумку породила корупцію і міфи про те, що отримати землю законним шляхом неможливо. За словами юриста із земельного права Кирила Левтерова, на практиці дев'ятьом з 10 не вдається пройти весь процес від початку і до кінця, і приватизувати землю.
«Система приватизації, яка сформувалася на початку 2000-х, передбачала, що в Україні є велика кількість землі. Як і будь-яка адміністративна процедура, де розпорядником є держава або місцеві органи влади, вона швидко призвела до збільшення бюрократичних процедур. Бюрократія і складності збили першу хвилю бажаючих приватизувати. Ну і земля тоді нічого не коштувала. Потім земля поруч з містами стала набирати в вартості і бюрократичні процедури стали корумпованими, оскільки земля – обмежений ресурс, тим більше в місті», – зазначає юрист із земельного права Кирило Левтеров.
За словами юриста, корумпованість і відбила у людей бажання приватизувати землю, поки нею розпоряджається обмежене коло чиновників. Єдина група, від якої чиновники бояться вимагати хабар, – учасники війни на сході України. Але і їх чиновники часто заплутують.
«Ветерани, які до мене телефонують, вони зневірилися отримати землю. А насправді вони зробили елементарні помилки з самого початку через те, що їх ніхто не проконсультував і місцеві органи влади якраз зацікавлені, щоб жодної землі не видавати. Вони намагаються всіляко заважати і відмовляють навіть елементарно підказати», – додає експерт.
Слівд зазначити, що саме учасники бойових дій звернули увагу українців на те, що можна отримати землю безкоштовно.
«Після того, як вони почали масовий процес приватизації землі, підтягнулися і решта українців. Починають розбиратися і пробувати приватизувати ділянки. Ще чотири роки тому, люди навпаки дивувалися, коли дізнавалися, що можна отримати землю безкоштовно», – розповідає юрист проекту «Правова консультація» Юрій Усманов.
Роздачу землі можуть припинити
За словами експертів, роздавати довго землю держава не буде. Рано чи пізно в Україні повинна пройти земельна реформа і земля стане повноцінним товаром. За словами Кирила Левтерова, після реформи зникнуть і проблеми з корупцією.
«Не можна з одного боку безкоштовно роздавати землю, а з іншого розуміти, що вона може бути у вільному обігу. Якщо Україна вийде на наступний рівень земельної реформи, можлива ситуація, за якої безкоштовне отримання землі може бути нарешті припинено. Хочеш землю, будь ласка, купуй, а далі продавай або користуйся і плати податок. Звичайно, розмови щодо скасування приватизації йдуть і, можливо, це нас чекає найближчими роками. Але всі наші земельні питання можуть бути вирішені, коли земля стане товаром – це моє глибоке переконання. Як наслідок, не зовсім логічно буде існування приватизації «, – говорить юрист.
Вже з наступного року роздавати землю можуть припинити, відзначає юрист правозахисної групи «Варта» Юрій Кравець. За його словами, вже навіть є законопроекти зі змінами до земельного законодавства, яке скасовує виділення ділянок безкоштовно.
«2017 року, думаю, будуть внесені зміни до статті 121 Земельного кодексу України, яка чітко регулює норми безоплатної приватизації. Є два проекти: один передбачає повну ліквідацію права на землю, а другий передбачає обмеження, тобто надання землі окремим пільговим категоріям. Імовірність, що з 1 січня 2018 року таку можливість зникне, – дуже велика», – розповів Юрій Кравець.
Слід зазначити, 6 жовтня цього року Верховна Рада продовжила мораторій на продаж сільськогосподарських земель до 1 січня 2018 року. Розробники законопроекту вважають, що цього часу буде достатньо для того, щоб парламент встиг розробити і прийняти земельну реформу.
- Информация о материале
Питання повернення судового збору у розумінні ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» можуть виникнути у разі:
- зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;
- повернення заяви або скарги, відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі;
- залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв’язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);
- закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Перелічені вище процесуальні дії є підставою для повернення сплаченого в дохід держави судового збору.
Розглядаючи практичну сторону питання зупинимося на механізмі повернення судового збору у разі повернення позовної заяви позивачу.
При повернення позовної заяви суд виносить відповідну ухвалу в якій обгрунтовує підстави повернення, а також вирішує питання про повернення сплаченого судового збору.
Проте на практиці існують випадки коли в такій ухвалі суддя не вирішує питання повернення судового збору.
В даному випадку після отримання такої ухвали, необхідно звернутися з письмовою заявою до суду в якій просити вирішити питання повернення сплаченого за позовною заявою судового збору.
Розглянувши таку заяву суд повинен винести выдповідну ухвалу.
Після цього необхідно дочекатися поки дана ухвала вступить в законну силу (5 днів) та поставити відмітку в суді про вступ її в законну силу.
Наступним кроком стане отримання оригіналу квитанції за якою сплачений судовий збір (якщо вона знаходяться в матеріалах справи). Для цього необхідно звернутися з письмовою заявою до суду. Після чого суддя виносить ухвалу на підставі якої справу розшивають та вилучають звідти оригінали квитанції.
Завершальною фазою стане написання заяви до Управління Державної казначейської служби в яке сплачувався судовий збір (за територіальністю суду) в якій прохати повернути судовий збір відповідно до ухвали суду. До такої заяви додається ухвала та квитанції. В заяві потрібно обов’язково вказати особу які належить повернути сплачений судовий збір, розрахунковий рахунок, МФО, ЄДРПОУ банку в якому відкритий рахунок, а також транзитний рахунок банку.
Обов’язковою умовою є те, що в заяві про повернення судового збору має бути вказаний картковий рахунок який відкритий на ім’я особи якій належить повернути судовий збір відповідно до ухвали суду.
- Информация о материале
Вначале следует отметить, что владельцы квартир многоквартирного дома или общежития являются совладельцами всех подвалов, чердаков, лестничных клеток и лифтов, независимо от того, приватизировали они свои квартиры или нет (Закон Украины «О приватизации государственного жилищного фонда»).
Что касается придомовой территории, то она может быть выделена на основании соответствующей градостроительной и землеустроительной документации и передана в собственность жильцам, ОСМД или управителю. Но на практике в старой жилой застройке этими вопросами никто не занимается. Земельный участок под домом и для его обслуживания является неоформленным и остается на балансе города или района.
Как пользоваться общей территорией
Органы местного самоуправления не имеют права без согласия владельцев приватизированных квартир продавать, сдавать в аренду или решать вопросы перестройки, надстройки, пристройки к нему сооружений, застройки лестничных клеток и въездных-выездных ворот, обустройства на фасадах домов специального технического оборудования промышленного назначения и т.п., за исключением проведения ремонтных работ в соответствии с законодательством. Если приватизация подвала здания, крыши или придомовой территории прошла без общественных слушаний и согласия жильцов дома, то она незаконна, и жильцам нужно обратиться в прокуратуру. Если подвал или придомовая территория были «приватизированы» на протяжении последних трех лет, есть шанс опротестовать действия в суде, а если три года прошли, то даже обращением в прокуратуру дело не решить.
Перевод квартир в нежилой фонд
Для того, чтобы открыть на первом этаже здания кафе, ресторан или магазин (в жилых домах запрещена лишь производственная деятельность), нужно перевести недвижимость из жилого фонда в нежилой, но это можно сделать лишь при согласии жильцов дома. Следует отметить, что конкретного порядка, регулирующего процедуру перевода недвижимости из жилого фонда в нежилой, нет. И перевод из жилого в нежилой можно назвать условно законным. Скорее по принципу разрешено то, что не запрещено.
Что касается каких-либо ограничений для домов-памятников архитектуры, то их нет. Главное, чтобы действия собственников не несли угрозы для самого памятника архитектуры.
После получения согласия владелец помещения обращается в КГГА (Департамент жилищно-коммунальной инфраструктуры и Департамент экономики и инвестиций), где заключается договор на оплату паевого взноса, после чего рассматривается заявление собственника на перевод жилого помещения в нежилое. В случае позитивного решения владелец оплачивает паевой взнос, получает распоряжение о переводе помещения и регистрирует право собственности на новый объект.
Перепланировка помещений
Владельцы и арендаторы помещений могут проводить переоборудование и перепланировку жилых и подсобных помещений, балконов и лоджий по соответствующим проектам, но также с разрешения жильцов и органа местного самоуправления. Для получения разрешения на проведение строительных работ нужно обращаться в архитектурно-строительную инспекцию (ГАСИ).
Но если недвижимость была переведена из жилого фонда в нежилой без ведома жильцов более трех лет назад и жильцы решили пожаловаться на это только сейчас, то в суде невозможно будет что-либо доказать, так как суд формально закроет дело на основании сроков исковой давности.
Без разрешения ГАСИ возможна перепланировка, но только с сохранением несущих конструкций, без превышения допустимых нагрузок на перекрытия, стены и фундамент и при условии соблюдения архитектурно-планировочных требований, государственных строительных норм и местных правил застройки. Контроль за выполнением строительных работ осуществляет ГАСИ и Бюро технической инвентаризации (БТИ), которое проводит после завершения законных работ техническую инвентаризацию. Если ситуация касается домов, признанных памятниками архитектуры, то для проведения каких-либо строительных работ капитального характера, в том числе реконструкции и реставрации, необходимо получить разрешение ГАСИ.
Куда жаловаться на нарушения предпринимателей
Если жильцы подозревают, что перепланировка проводится незаконно, сносятся несущие конструкции, у жильцов в связи с этим начали трескаться стены, то первым делом нужно обратиться в районную администрацию и ЖЭК (управляющую компанию). С участием специалистов этих организаций составляется акт и фиксируются факты повреждений (например, трещин на стенах), если таковые есть.
За самовольную перепланировку предусмотрен штраф в размере от одного до трех необлагаемых минимумов доходов (17-51 грн!!!) и предупреждение (на должностных лиц — от трех до семи необлагаемых минимумов доходов граждан.
Чтобы потребовать компенсацию за нанесенный ущерб, нужно провести техническую (строительную) экспертизу, на основе которой и будет проведена оценка. Такая экспертиза проводится во время судебного разбирательства. Все экспертизы, которые будут проведены до суда, будут расцениваться как заключение специалиста. После проведения этих процедур и на основании их результатов жилец сможет обратиться в суд.
Кроме того, если будет установлено, что работы по перепланировке проводились без строительного разрешения, то жильцы могут обратиться в суд с иском о приведении помещения в первичное состояние. В таких случаях судебная практика будет исходить из того, каким образом нарушено право жильца, и из принципа частной собственности ресторана или кафе. Шансов выиграть дело, скорее всего, будет мало. В моей практике было дело с положительным судебным решением. Суд обязал за свой счет привести подвальное помещение в первичное состояние. Но решение суда до сих пор не выполнено. Опять же, по причине бездействия сотрудников исполнительной службы и коррупционных действий со стороны владельцев ресторана.
Иногда ресторан (кафе) захватывает часть помещений общего пользования, например, незаконно переносит оборудование теплопункта в другое помещение, а сам теплопункт занимает. Тогда есть большие шансы выиграть дело и за счет ресторана все восстанавливается.
Когда мешает шум
В случае, если жильцам дома мешает шум от заведений (или их оборудования — Ред.), размещенных в жилом доме, а также испарений (если в доме размещена химчистка), нужно решать вопрос через санэпидслужбу. Для этого жилец должен предоставить доступ к своему жилью, вызвать полицию и сотрудников СЭС и зафиксировать уровень шума или испарений. Полиция составит протокол об административном правонарушении. При этом жилец должен добиться, чтобы контролирующий орган через суд получил доступ к заведению, которое проверяют. После этого жилец должен добиваться устранения нарушений, с учетом регламента уровня шума в жилом доме.
В случае, если владелец заведения решит схитрить и, например, сделать музыку тише на момент приезда полиции, патрульные должны опросить соседей, которые подтвердят факт нарушения.
- Информация о материале
Згідно зі статтею 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки, тому подача заяви про реєстрацію шлюбу не створює обов’язку для наречених зареєструвати шлюб, оскільки подача заяви про реєстрацію шлюбу є своєрідним встановленим законодавчо порядком повідомлення компетентного органу про намір зареєструвати шлюб. З моменту отримання такого повідомлення орган реєстрації актів цивільного стану проводить перевірку інформації заявленої нареченими щодо відсутності обставин, які перешкоджають реєстрації шлюбу, та підготовку до проведення реєстрації шлюбу у строк, місці та враховуючи побажання наречених про урочистість процедури. Наречені ж в свою чергу повинні обміркувати і усвідомити всі наслідки реєстрації шлюбу та відповідально врахувати всі обставини, перевірити свої почуття любові, оскільки, побудова сімейних відносин неможлива без почуття любові та взаємної поваги (ч. 2 ст. 1 СК).
При прийнятті Сімейного кодексу України (далі – СКУ) законодавцем була зроблена спроба на правовому рівні закріпити поняття «заручини». Так у першій редакції ст. 31 СКУ містилася норма про те, що »зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу». Такий статус був у пари до офіційної реєстрації шлюбу, тобто протягом приблизно 1-го місяця. Деякі органи РАЦС в Україні навіть проводили церемонію заручин урочисто: у присутності молодих та їх гостей оголошувалося про те, що подано заяву на реєстрацію шлюбу і молоді оголошувалися нареченим і нареченою.
У такому вигляді дана правова норма проіснувала усього два роки: у грудні 2006 року до ряду статей СКУ були внесені зміни і визначення «заручин» виключено. Тепер згідно з п. 1 ст. 28 СКУ »особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, вважаються нареченими». Але суті справи і правових наслідків це не змінює. Подання заяви до органів РАЦС парою є юридичним фактом і тягне за собою певні юридичні наслідки, які із зміною статусу осіб із «заручених» на « наречених» не змінилися. Ці наслідки пов’язані із відмовою одного із наречених (заручених) від подальшого укладання шлюбу.
Заручини (тобто подача заяви до органу РАЦС) не створюють обов’язку наречених вступати до шлюбу. Тому у період між подачею заяви до органу РАЦС і датою весілля заручена особа (хтось із наречених) може передумати вступати в шлюб і забрати свою заяву з органу РАЦС. Така відмова тягне за собою наслідки майнового характеру. У чому вони полягають?
Зазвичай молоді люди після подачі заяви до органу РАЦС починають готуватися до весілля: замовляти ресторан, закуповувати продукти, купувати весільні атрибути і аксесуари, замовляти святковий транспорт, шити і купувати вбрання наречених тощо. Всі ці підготовчі дії тягнуть за собою певні грошові втрати (інколи досить значні).
СКУ зобов’язує особу, яка відмовилася від шлюбу, відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Слід мати на увазі, що добровільно відшкодовувати ці затрати, мабуть, ніхто не буде, тому для цього треба звернутися до суду із відповідним позовом. А в суді треба буде надати докази всіх сум, які ви заявляєте до відшкодування (чеки, квитанції, договори, інші документи із зазначенням суми, дати, прізвища особи та призначення платежу). Причому треба не тільки підтвердити конкретні суми, а й те що особа вже реально їх витратила (а не лише попередньо домовилася про щось на певну суму), а також довести прямий і безпосередній зв’язок цих витрат з підготовкою до весілля. Іншими словами, очевидним має бути той факт, що якби не весілля, то таких витрат взагалі не було б.
Встановлюючи такі негативні наслідки для особи, яка відмовилася від реєстрації шлюбу, законодавець передбачає і винятки. Так, в ч. 3 ст. 31 СК зазначено, що такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).
Під аморальною поведінкою слід розуміти такі дії одного з наречених, які суперечать моральним засадам суспільства, національним звичаям та традиціям одного з наречених, які завдають образ, моральних страждань йому або його рідним та близьким, що призводять до загального осуду (словесні образи, образи діями у тому випадку, коли мова іде про дотримання звичаїв або традицій). Щодо протиправної поведінки, то це такі діяння особи, які суперечать юридичним приписам, виражені в активних або пасивних діях (завдання навмисного удару, неповідомлення про певне захворювання, яке може завдати шкоди здоров’ю іншого з наречених).
Зазначена норма не передбачає вичерпних обставин, з настанням яких особа не буде відшкодовувати затрати, понесені іншою стороною по приготуванню до проведення реєстрації шлюбу та весілля. Якщо проаналізувати положення ст. 1, то можна дійти висновку, що відсутність почуття любові та поваги так само буде істотною причиною, яка унеможливлює реєстрацію шлюбу, оскільки це буде суперечити меті регулювання сімейних відносин Сімейним кодексом.
Слід також зазначити, що якщо особа зареєструє шлюб не з метою створення сім’ї та набуття прав і обов’язків подружжя, а з іншою метою, наприклад з метою уникнення негативних наслідків, передбачених за відмову від шлюбу, то такий шлюб буде вважатися фіктивним, що може призвести до визнання його недійсним, рішенням суду. У разі визнання такого шлюбу недійсним особа не буде зобов’язана відшкодовувати затрати, понесені іншою стороною по приготуванню до весілля та реєстрації шлюбу, оскільки статтями 45 та 46 СК не передбачено такого наслідку, як відшкодування витрат понесених іншою стороною по приготуванню до весілля та реєстрації шлюбу.
Сімейним кодексом України передбачено, ще один наслідок, щодо розірвання «заручин». Так, у разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв’язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом.
Однак, обдарована особа, яка отримала подарунок, набуває права власності на подаровану річ і тому не зобов’язана за власної ініціативи повертати дарунок. У частині 4 статті 31 СК закріплено норму, яка зобов’язує обдаровану особу повернути дарунок, або відшкодувати його вартість, якщо дарунок не зберігся, лише у тому випадку, якщо: 1)правова ініціатива припинення договору дарування виходить від дарувальника; 2) за умови набрання законної сили рішення суду про розірвання договору дарування.
Слід звернути увагу і на те, що Сімейний кодекс регулює відносини між членами сім’ї, а оскільки наречені не є членами сім’ї і відносини, які між ними виникають, не підпадають під ознаки сімейних відносин, тому будь-які питання з приводу відшкодування затрат, понесених сторонами до реєстрації шлюбу та весілля, повернення дарунка будуть регулюватися не сімейним законодавством, а цивільним законодавством, зокрема Цивільним кодексом України. А тому і реалізація права дарувальника, закріпленого в ст. 31 СК, вимагати припинення договору дарування в наслідок відмови обдарованого від реєстрації шлюбу сумнівна, оскільки аналіз норми дає підстави стверджувати, що мова іде про договір дарування, за яким дарунок уже було передано обдарованій особі, а не про договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому.
Якщо суд все ж таки приймає рішення про розірвання договору дарування і повернення подарованої речі, але цієї речі з будь-яких причин вже не існує, особа, яка відмовилася від шлюбу, повинна відшкодувати її грошову вартість. Звісно, що суду треба буде надати докази (документи), котрі підтверджують заявлену суму в якості такого відшкодування.
Як бачимо, подача особами заяви до органу РАЦС не лише формальність, щоб називатися нареченими чи зарученими, а й подія, з якою законодавство пов’язує як приємні наслідки (реєстрація шлюбу і весілля), так і не дуже приємні (відшкодування затрат і повернення подарунків, якщо реєстрація шлюбу не відбулася).
- Информация о материале
Страница 23 из 186
