Статьи
За чотири роки після початку гібридної війни однією з головних загроз для України лишається дезінформація, системна та тривала. Її кінцевий автор – російська держава, яка свої фейки не визнає.
Як протидіяти російській пропаганді? Досвід якої країни є корисним для України? І навпаки, який український досвід може бути корисний іншим країнам?
Відповіді на ці питання Рада зовнішньої політики «Українська призма» шукала, провівши дослідження стійкості до дезінформації країн Центральної та Східної Європи (Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Чехії, Естонії, Грузії, Угорщини, Латвії, Литви, Молдови, Польщі, Румунії, Словаччини та України). Участь у дослідженні взяли й провідні аналітичні центри країн регіону.
Діагноз для всієї Центральної та Східної Європи: імунітет до російської пропаганди розвивається, але повільно.
І тут Україні є чому повчитися у сусідів, але є і чому повчити.
Больові точки
Що спільного між нацменшинами, пенсіонерами, молоддю, вірянами і радикалами? Усі вони – найлегша здобич для пропагандистів. Причому вразливі групи фактично однакові у всіх країнах регіону.
Ступінь ризиків через: сприйнятливість населення до дезінформації (A) та якість системних відповідей (B)
Під прицілом – не тільки етнічні росіяни, але й інші російськомовні: українці, білоруси, молдавани тощо. У Литві польська меншина також потрапляє до вразливих груп. В Грузії – це етнічні вірмени та азербайджанці, які недостатньо інтегровані в грузинське суспільство. В Азербайджані – лезгіни й талиш, тоді як у Молдові – етнічні українці та гагаузи.
За відсутності системних заходів щодо пропагування мов меншин у країнах Центральної та Східної Європи національні меншини прийняли російську мову як проксі-мову, а отже користуються переважно російськими ЗМІ.
Однаково легко сприймають пропаганду громадяни похилого віку, які ностальгують за радянським (чи соціалістичним) минулим, та молодь, яка не звикла критично сприймати інформацію. Залюбки споживають кремлівські наративи прихильники крайньої правої ідеології: правого екстремізму, расистської риторики, фашизму, ультранаціоналізму, «консерватизму» тощо.
Кремлівська дезінформація та пропаганда дуже успішно ідентифікує та консолідує такі групи навколо питань ідентичності, релігійного фундаменталізму, економічної нерівності, соціального забезпечення, імміграції та інших.
У Білорусі та Словаччині до цих традиційних груп додаються ще військовослужбовці, а у країнах Південного Кавказу – ті, хто має тісні ділові та економічні зв'язки з Росією. В Україні сприйнятливість до впливу визначається ще й географічним фактором – щодалі на південь та схід країни, то більш вразливе населення.
А іноді, як, наприклад, у випадку Угорщини, меседжі Москви грають на руку і радо поширюються навіть владою.
Найгірша ситуація зі сприйнятливістю кремлівських меседжів – у Молдові. Тут групи ризику – найчисельніші.
В Угорщині, Польщі та Румунії, де практично відсутні російськомовні мешканці та російські медіа, картинка найбільш сприятлива.
Інструменти пропаганди
Безперечно, доводиться визнати: якості та різноманітності кремлівських методів дезінформації позаздрив би і Геббельс. Однак переоцінювати їх також не варто. Експерти сумніваються, що Росія реально має медіа-стратегію щодо кожної окремої країни регіону.
Використання та популярність російськомовних медіа-платформ значною мірою визначає ступінь вразливості населення до кремлівських меседжів. Ці показники значно відрізняються залежно від країни.
В Угорщині чи Румунії російськомовні ЗМІ практично відсутні, а от у Білорусі російські телеканали є основним джерелом інформації для близько 40% населення. У Молдові п'ять із десяти найбільших телеканалів переважно ретранслюють російські.
Тут Україна, яка заблокувала трансляцію російських телеканалів та доступ до російських соцмереж, безперечно у виграші. Однак, як відзначають експерти, РФ була змушена змінити тактику. Замість відвертої пропаганди пропагандисти просувають свої ідеї, використовуючи об’єктивну журналістику.
Видання, що на перший погляд відповідають професійним стандартам, подають 80% нейтральної інформації та 20% російської пропаганди.
Навіть у тих країнах регіону, де російські ЗМІ практично не присутні або де їхня популярність незначна, прокремлівські наративи часом доходять до місцевих аудиторій через національні медіа. Канали ретранслюють російські новини або неперевірені факти несвідомо, внаслідок недосконалої редакційної політики, або цілеспрямовано, часто з політичних міркувань.
Наприклад, наратив про Сороса швидко поширюється в засобах масової інформації у країнах Вишеградської четвірки та Румунії. Як правило, найпопулярніші радіостанції та газети рідше поширюють дезінформацію Кремля, ніж телевізійні канали та інтернет-медіа.
Естонія у лідерах
Практично у всіх країнах Центральної та Східної Європи відсутні якісні системні відповіді на інформаційні атаки. Національні інститути та нормативні акти з питань інформаційної безпеки не розвинені.
Нерідко правове поле та процедури застарілі та не дозволяють регуляторним органам належним чином перевіряти поширювачів дезінформації на дотримання законодавчих норм. Іншою спільною рисою в країнах регіону є відсутність національних довгострокових стратегій боротьби з іноземними дезінформаційними кампаніями та узгоджених наративів для уразливих груп населення.
За цим показником в Індексі стійкості до дезінформації з-поміж 14 країн помітно виділяється тільки Естонія, де якісно функціонують державні установи, добре розвинене законодавство та загалом висока якість системних відповідей на інформаційні загрози у тісній взаємодії між урядом та громадянським суспільством.
Найтривожніша ситуація з готовністю держави захищати інформаційний простір знову в Молдові, де діє застаріле законодавство, а політичні мотиви не дозволяють створити справді незалежні інституції для регулювання медіа-ринку.
Росія тим часом використовує лазівки в нормативних актах ЄС, щоб дістатися до аудиторії в європейських країнах.
Наприклад, директива Європейського Союзу щодо аудіовізуальних медіа дозволяє зареєструвати ЗМІ в будь-якій країні-члені ЄС, якщо один із членів правління медіа-компанії проживає в цій країні, і транслювати свій контент на інші європейські держави. Балтійські країни наголошують, що цей підхід не дозволяє їм належним чином регулювати медіа-компанії, оскільки вони підпадають під дію законодавства інших країн, наприклад Великої Британії чи Швеції.
Незважаючи на це, Литва та Латвія вже мають досвід тимчасового блокування трансляції телевізійних каналів з російським контентом, які порушують внутрішнє законодавство.
Україна з 2014 року вже провела низку реформ, включаючи прозорість прав на засоби масової інформації та доступ до державної інформації. Однак те, що законодавство прийняте, не означає, що воно виконується. Ухвалена ціла низка важливих документів, серед яких і Доктрина інформаційної безпеки, але перша і найбільш серйозна проблема полягає в тому, що перед її затвердженням не проводився аудит функцій державних органів у сфері інформаційної безпеки. Тож тепер в одних випадках обов’язки дублюються, а в інших – існують прогалини.
Експерти позитивно оцінюють роль громадянського суспільства у протидії іноземним дезінформаційним кампаніям та маніпулюванням. І тут безперечно Україна – законодавиця мод з численною кількістю якісних проектів з факт-чекінгу, які вже стали світовими брендами.
Однак, на відміну від тієї ж Естонії, медіа-грамотність досі не стала частиною навчальних планів національних систем освіти.
Потрійна стратегія для України
Українська стійкість до російської дезінформації дуже багатошарова.
По-перше, як на державному, так і на суспільному рівнях ми вже усвідомили, що кремлівська дезінформація та пропаганда є невід'ємною частиною гібридної війни, а також військової агресії, торговельних та енергетичних воєн, анексії та окупації та політичної дестабілізації. Цього розуміння поки дійшли не всі країни Центральної та Східної Європи, хоча кожна держава регіону – також особлива мішень для Кремля.
По-друге, оскільки Україна була закладена в основу глобальної стратегії дезінформації в Росії, держава відрізняється широтою та масштабом областей, в яких вона повинна протистояти агресії. Щоправда,
в Україні існують три основних напрями, в яких необхідно застосовувати різні стратегії та інструменти для захисту національних інтересів.
Як державні органи, так і експертні спільноти повинні працювати над інформаційною безпекою не лише на суверенній території України, але й на окупованих територіях, а також і за межами країни. Всі три напрямки мають вирішальне значення, але вони дуже різняться з точки зору наративу, каналів та стратегічної тактики, яку агресор застосовує проти України.
У кількісному та якісному плані рівень загроз від дезінформації набагато вищий для України, ніж для сусідів. А тому перед Україною значно більше завдань. Ті самі методи, завдяки яким інші держави досягли успіху в боротьбі з дезінформацією, самі по собі недостатні для України.
- Информация о материале
Создание в Украине антикоррупционного суда (АС) опять откладывается. В пятницу, 25 мая, депутаты не успевают рассмотреть все из 1927 поданных ко второму чтению поправок, потому решающее голосование переносится на следующую пленарную неделю, которая начнется 5 июня. Но на самом деле задержка происходит из-за того, что власть и западные партнеры Украины все еще не могут договориться о том, как будет формироваться кадровый состав нового органа.
Зачем создается антикоррупционный суд
Появление нового судебного органа — давнее требование Запада. В первую очередь — Евросоюза и МВФ. И давнее обещание президента. По задумке, с его созданием окончательно сформируется вся вертикаль рассмотрения уголовных дел, связанных с коррупцией: Национальное антикоррупционное бюро — Специализированная антикоррупционная прокуратура — Антикоррупционный суд. Первый орган расследует, второй поддерживает обвинение в суде, третий выносит приговор. Руководители НАБУ и САП ранее неоднократно заявляли, что именно из отсутствия независимого суда уголовные дела против коррупционеров буксуют и разваливаются.
Как идет процесс создания антикоррупционного суда
Эта тема стала одной из главных в политической повестке дня с прошлой осени. Создание АС было одним из трех требований акции «Большая политическая реформа», начавшейся 17 октября 2017-го под Верховной Радой. Перед самым Новым годом президент Петр Порошенко внес в парламент соответствующий законопроект. Но тот сразу же вызвал острую критику со стороны отечественных антикоррупционных активистов и МВФ за несоответствие требованиям Венецианской комиссии. Во-первых, были выставлены чрезмерно высокие требования к потенциальным судьям нового органа, в частности, обязательный опыт работы в международных организациях или судах. Во-вторых, предусматривалась слишком широкая подследственность АС, новый орган был бы с самого начала завален малозначащими делами и не смог бы оперативно рассматривать по-настоящему серьезные преступления. В-третьих, — самое важное, — Общественный совет международных экспертов должен был иметь право блокировать назначение судей в АС при наличии к ним серьезных претензий.
В итоге 1 марта законопроект приняли в первом чтении. После этого коалиция пообещала учесть все замечания при подготовке ко второму этапу рассмотрения документа. Вялые консультации длились неделями, депутаты зарегистрировали почти 2 тыс. поправок, которые не спешил рассматривать профильный комитет парламента. Наконец, откладывать уже стало некуда. Создание антикоррупционного суда — одно из требований МВФ для предоставления Украине дальнейших кредитов, без которых государству будет сложно поддерживать финансовую стабильность во второй половине этого года.
В начале этой недели в Киев для консультаций прилетели представители Венецианской комиссии. С МВФ спикер ВР Андрей Парубий консультировался по Скайпу. По его словам, сошлись на 13 из 14 пунктов разногласий. В частности, снизили требования к кандидатам на пост судьи, определили, что АС начнет работу после того, как назначат 35 судей, рассматривать АС будет в основном дела, которые расследует НАБУ (а также другие органы, но только по «коррупционным» статьям). С обеда среды парламент взялся за рассмотрение поправок, но к компромиссу по главному вопросу — о влиянии международных экспертов на назначение судей — стороны не пришли.
В чем проблема с международными экспертами
Сейчас в законопроекте прописан следующий порядок назначения судей. Всех подавшихся на конкурс кандидатов проверяет специальный Общественный совет международных экспертов, состоящий из семи человек. Если международники дают добро, то такого кандидата в антикоррупционный суд может назначать Высшая квалификационная комиссия судей. Если же эксперты бракуют кандидата, то ВККС все равно может его назначать, но большинством в 11 из 16 своих членов. Именно эта норма и вызывает наибольшие разногласия.
МВФ и Запад в целом выступают за то, чтобы у общественного совета при ВККС было право безоговорочного вето на любого кандидата. Это требуется для того, чтобы украинская власть через подконтрольную ей ВККС не смогла протащить в суд нужных ей кандидатов, тем самым нивелировав самую идею независимого органа.
Противники этой нормы чаще всего апеллируют к тому, что наделение экспертов правом вето — это ограничение суверенитета Украины и прямое вмешательство во внутренние дела нашей страны, которая должна самостоятельно определять, кто будет судьей, а кто нет. В кулуарах, однако, звучит другая причина: дескать, украинский политикум боится создания независимой от него структуры, решения которой могут разрушить привычные и выгодные бизнесово-политико-коррупционные схемы.
Публично предложено несколько компромиссных вариантов. Например, совместное заседание ВККС (16 человек) и международников (7 человек), на котором квалифицированным большинством из 23 участников вето на определенного кандидата можно будет преодолеть. Или же Общественный совет международных экспертов должен просто подтвердить свое решение забраковать определенного кандидата — но не простым большинство (4 члена из 7), а квалифицированным, например, в пять или шесть голосов. Торги вокруг этих деталей ведутся неспроста. Пока в законопроекте есть норма о том, что в общественный совет могут выдвигаться представители «международных организаций, с которыми Украина сотрудничает в сфере борьбы с коррупцией». Но эта крайне размытая формулировка позволяет власти провести туда дружественных ей кандидатов. В результате всего один голос может оказаться решающим для будущего всего антикоррупционного суда.
Впереди еще одна неделя для окончательных консультаций. Власти предстоит взвесить два риска: либо получить неподконтрольный себе судебный орган, либо остаться без денег с угрозой резкого падения курса гривны за несколько месяцев до президентских выборов.
- Информация о материале
Господарський суд Харківської області зобов’язав ТОВ «Федерація боксу та кікбоксінгу» передати держпідприємству «Жовтневе лісове господарство» всі об’єкти, побудовані приватниками у селищі Безлюдівка.
Про це стало відомо з рішення:
Два роки тому представники прокуратури звернулися до суду щодо звільнення ТОВ «Федерація боксу і кікбоксінгу» самовільно зайнятих земель на території Васищівського лісництва за відсутністю дозвільних документів. Мова йде про ділянки загальною площею 80,3 га, у тому числі води 70,3 га та інших угідь (пісків) 10,0 га.
У червні минулого року суд постановив зобов’язати приватників звільнити землі із приведенням їх до стану, в якому вони були до надання користування. Суд прийняв таке рішення у зв’язку з тим, що вказані дії відповідача завдають шкоди інтересам держави, а приміщення, серед яких будинки відпочинку, кафе, шашлична та лазня, побудовані самовільно, не введені в експлуатацію та розташовані на земельній ділянці, що перебуває в постійному користуванні ДП «Жовтневе лісове господарство».
У відповідь на рішення суду підприємці подали апеляційну скаргу, але постановою суду її було залишено без задоволення, тож самовільно зайняті земельні ділянки підлягали поверненню державі та звільненню від побудованих конструкцій.
Однак на початку травня представники державного підприємства «Жовтневе лісове господарство» знову звернулись до суду із заявою про зміну способу виконання попереднього рішення, в якій попросили суд зобов’язати приватників передати держпідприємству об’єкти, розташовані на самовільно зайнятих землях.
Цікаво, що представники ТОВ «Федерація боксу та кікбоксінгу» повністю підтримали заяву позивача та попросили суд розглянути останню справу без них.
В середині травня суд дійшов висновку, що удоволення зазначених прохань позивача сприятиме захисту інтересів держави, та вирішив задовольнити заяву у повному обсязі.
Нагадаємо, що ТОВ «Федерація боксу та кікбоксингу» записане на Дмитра Сторожева, Артура Степаньяна та Тетяну Картуманову. Керівником вказаний Олег Завгородній.
Сторожев очолював Чугуївську райспоживспілку, Степаньян – підприємець, який володіє ТОВ «Міраж», а Тетяна Каратуманова – дружина депутата облради від «Опозиційного Блоку» Олега Каратуманова.
- Информация о материале
Российские пранкеры Владимир Кузнецов (Вован) и Алексей Столяров (Лексус) накануне дозвонились и провели 18-минутный разговор с министром иностранных дел Великобритании Борисом Джонсоном. Соответствующее видео на своем YouTube-канале выложил прокремлевский британский пропагандист Грэм Филлипс. Тот самый шмыгающий по дебрям ОРДЛО адепт «русского мира», который издевался над Владимиром Жемчуговым. Пранкер Вован представился новоизбранным премьер-министром Николом Пашиняном и принялся активно «ощупывать» главу британской дипломатии, поднимая вопросы, в крайней степени интересующие российское руководство. Такого рода звонки эта парочка совершает довольно давно, тем самым сам по себе пранк приобрел новые смыслы в контексте российской информационной войны.
Но сперва давайте все же разберемся, что такое пранк и каковы его особенности.
Пранк и его виды
Прежде всего, пранк - это розыгрыш, отличительной чертой которого является весьма высокая степень принижения одного человека другим. По своей сути это провокация. И лицо, учинившее ее, после спешно кричит жертве что-то вроде: «Это шутка, чувак, просто шутка».
Розыгрыш имеет давнюю историю. В особенности телефонный. С развитием телевидения начал широко использовались в различных телешоу, например. Пранкеры жестко разыгрывают людей, а после, когда объект провокации переживает целую гамму чувств (от замешательства до ярости), быстренько прикрываются скрытой камерой как щитом. Упор делается как раз на то, что у человека ушла почва из-под ног, он находится во власти пранкера. И факт, что его унижение стало публичным, еще больше усугубляет эмоциональное состояние «жертвы». Таким образом шутники зачастую избегают соизмеримого розыгрышу наказания. То есть им не чистят репу. Ну, и да, без поклонения ящику тут не обходится. Признайтесь, многие хотели бы попасть на телевизионные экраны, пусть и в столь незавидном амплуа.
Что касается телефонных розыгрышей, то существует даже целая классификация. Например, хардпранк - его цель довести человека до белого каления либо истерики с нецензурной лексикой. Лайтпранк - как видно из названия, такой вид розыгрыша призван разыграть человека, чтобы мило поболтать, посмеяться и т.п. Есть еще радиопранк, что подразумевает звонок ведущим во время прямого эфира. Тут возможно домешивание как элементов лайт-, так и хардпранка. Также шутники прибегают порой к технопранку, т.е. прокручивания жертвам фраз лиц, им знакомых. Этот тип требует немалого умения, в том числе в обращении с техникой. Далее можно выделить также «конференцию» - пранкер звонит сразу нескольким жертвам и ловит хайп, пока те выясняют, кто кому звонит и зачем. Отдельно выделим пранк-журналистику. Его суть разыграть жертву и получить определенную информацию безобидного характера, чтобы потом на издание не подали в суд. Разговор после публикуется в СМИ с хиханьками-хаханьками. Все посмеялись, все довольно.
Однако эти пранки, а также телефонные розыгрыши в духе Барта Симпсона, изводившего бармена Мо Сизляка, - безобидная забава на фоне использования пранков в политических целях. Они имеют общие черты с пранк-журналистикой. С тем отличием, что задача таких лиц, как Вован и Лексус, состоит в сборе действительно важной информации, провокациях и грубых розыгрышах.
Политический пранк
Нельзя сказать, что пранки откровенно политической направленности являются новацией россиян. В 2008 г., к примеру, экс-губернатора Аляски Сару Пэйлин разыграл канадский диджей французского происхождения, представившийся президентом Франции Николя Саркози. Это был удар по ней как участнице президентской гонки в качестве кандидата Джона Маккейна на пост вице-президента. Удар, апеллирующий к ее некоторым скандальным заявлениям. Пэйлин тогда была персоной, над которой грех было не подшутить. Однако далекоидущих последствий у пранка не было.
А вот в том же 2008 г. пранкер едва не спровоцировал войну между Индией и Пакистаном. 28 ноября теперь уже бывшему президенту Пакистана Асифу Али Зардари (супруг убитой экс-премьера Беназир Бхутто) позвонил некто, представившийся министром иностранных дел Индии Пранабом Мукерджи (президент с 2012 по 2017 гг.). Пранкер угрожал Зардари военными действиями в ответ на серию терактов в Мумбаи (26-29 ноября 2008 г.). Президент Пакистана поначалу поверил и даже объявил высокий уровень боевой готовности. Тогда один пранкер едва не спровоцировал ядерную войну.
Российские гибриды. В фактическим допросе министра пранкером просматриваются направления и возможные тенденции, которые хотели бы изучить российские спецслужбы, как бы от связи с ними не отпирались Вован и Лексус. А именно: Никол Пашинян добился смены власти в Армении. Да, он заверил Путина, что Ереван останется на российской орбите. Но, как уже писала «ДС», способ, которым он добился успеха, сам по себе не вписывается в российскую парадигму. В Москве тревожатся, что Пашинян ненадолго останется другом Кремля и соблазнится прелестями демократического мира. К тому же армянский премьер пытается сидеть сразу на трех стульях: американском, европейском и российском.
Второй момент. Джонсон в свое время был одним из двигателей Brexit. Процесса, который Москва «прокачивала» в информпространстве под нужным соусом, вливая также средства в кампанию. Гипотетически Джонсон похож на фигуру, с которой возможен диалог, учитывая засилье россиян в Великобритании. Однако инцидент в Солсбери перевернул все с ног на голову, и глава британской дипломатии стал одним из самых жестких критиков как России, так и ее руководства. Пообещав Москве к тому же после Brexit еще более жесткие санкции. При таком положении вещей у главы МИД Великобритании также следует выудить полезные данные, хотя бы в качестве намеков, в частности, на предмет давления на «кошельков» Путина. Порой намеков хватает с головой, чтобы выстраивает дальнейшую модель поведения.
В британском внешнеполитическом ведомстве после заявили, что Джонсон понял, что звонок был розыгрышем. «Эти детские поступки показывают отсутствие серьезности у звонившего и тех, кто стоит за ним», - говорится в заявлении. Министр повесил трубку, когда пранкер уже в самом конце беседы выдал положенную по нормативам шуточку, чтобы сам разговор хотя бы отчасти походил на пранк. В частности, Вован решил пошутить об антидоте «Опохмел», который якобы как-то принял президент Украины. Стоит отметить, что со временем шуточкам стало уделяться все меньше внимания, что очень режет ухо на самом деле. То бишь «жертва», когда слышит нечто такое, сразу понимает, из какой страны осуществляется звонок. И Джонсон на самом деле мог заподозрить, что говорит явно не с Пашиняном, а людьми, в какой-то мере связанными с Кремлем.
Вован и Лексус успели немало наследить за эти годы. Вопрос в том, почему чиновники отвечают на такие звонки? Не является ли условный пранк свидетельством неподготовленности к очередному механизму информационной войны? Причем СМИ уже давно обращают внимание на данное поле деятельности россиян. Включая британские. Так, The Guardian 13 марта 2016 г. посвятила развернутый материал непосредственно об этом дуэте пранкеров и той легкости, с которой они получают личные номера мировых лидеров и политиков. В статье вспоминается пранк Надежды Савченко, когда она голодала в России. Тогда ее от имени Порошенко убедили прекратить голодовку, и она поверила. Поверил и ее адвокат Марк Фейгин. Однако когда узнал, что это ложь, предположил сотрудничество пранкеров с российскими спецслужбами. Автор материала Шоу Уокер соглашается с выводами Фейгина, поскольку добиться телефонного разговора с президентом крупного государства - непростая задача. К тому же, отмечает он, «подавляющее большинство жертв их политических розыгрышей - украинцы, и что их работа очень часто соответствует тем задачам, которые ставит перед собой Кремль, и приносит информацию, которая может оказаться полезной для него».
Кузнецов и Столяров постоянно твердят, что не связаны с ФСБ. Но при этом заявляют, что у них есть «внутренняя цензура», поэтому Путину они не позвонят. Дополним: да и никому из приближенных и лояльных к российскому президенту. К тому же пранкеры также признают, что нацелены против «врагов» России. Таким, к примеру, для Столярова является Игорь Коломойский. Как известно, они долгое время общались с бизнесменом по Skype. Причем Вован гримировался и наряжался в Павла Губарева. Столяров, вспоминая пранк с Коломойским, говорил, что уважает некоторые его личные качества, но он «враг». Сеансов общения было несколько, и сам пранкер говорил, что ему это быстро надоело. Если надоело, то зачем есть кактус? Потому что сверху пришла команда?
Выводы
Итак, пранк, в частности, нынешний российский пранк, как выставляемый напоказ, так и остающийся в тени, преследует сразу несколько целей. 1. Компрометация жертвы с последующим вбросом на вентилятор кремлевских информационных ресурсов. 2. Потеха для россиян, для которых туповатые шуточки - признак могущества страны. 3. Сбор конкретной информации, как уже отмечалось, в виде хотя бы намеков, реакций и т.п. На основании полученных данных дополняется не только картина билатеральных отношений, но и вырисовывается психологический потрет жертвы, уровень ее информированности и доступа. Неформальная беседа всегда приносит свои плоды.
- Информация о материале
В Україні щороку тисячі людей гинуть і десятки тисяч отримують травми внаслідок дорожньо-транспортних пригод. Переважна більшість таких ДТП відбувається через порушення водіями правил дорожнього руху.
Щоб зменшити кількість смертей на дорогах, парламентський підкомітет з питань безпеки дорожнього руху 30 травня 2018 року представив «Стратегію підвищення рівня безпеки дорожнього руху».
Документ заснований на впроваджені системи фото- та відеофіксації порушень правил дорожнього руху. ЕП дізнавалася, коли і як ця система запрацює.
Тисячі загиблих і десятки тисяч травмованих
У 2017 році внаслідок ДТП в Україні загинули 3 432 особи, ще 34 677 осіб отримали травми. За словами голови Нацполіції Сергія Князєва, щодоби в Україні внаслідок ДТП в середньому гине вісім осіб і 92 особи травмуються.
Він називає такі основні причини ДТП в Україні: перевищення швидкості руху, порушення правил маневрування, порушення правил проїзду перехресть, недотримання безпечної дистанції, керування у стані сп'яніння.
Стратегія підвищення рівня безпеки дорожнього руху повинна до 2020 року зменшити кількість смертей і травмувань внаслідок ДТП на 30%.
«Держава фінансує заходи з безпеки дорожнього руху. Кошти підуть на збереження життя людей і поліпшення інфраструктури безпеки руху. В першу чергу, мова йде про зменшення місць концентрації ДТП», — каже голова парламентського підкомітету з питань безпеки дорожнього руху Ігор Діденко.
За його словами, загалом на заходи з безпеки дорожнього руху передбачено 5% дорожнього фонду. За три роки цей бюджет становитиме 9 млрд грн.
Частина цих коштів піде на створення системи фото- і відеофіксації порушень правил руху. На фінансування системи парламентарі також пропонують витрачати 50% сплачених штрафів за порушення ПДР, але для цього потрібно ухвалити окремий закон. Такий законопроект з'явиться найближчим часом.
Діденко також повідомив, що, за даними Міністерства фінансів, у 2017 році було сплачено 260 млн грн штрафів за порушення правил дорожнього руху.
Кількість аварій зменшиться через півроку
За словами начальника Головного сервісного центру МВС Владислава Криклія, керівництво уряду поставило завдання запустити систему автоматичної фіксації порушень правил дорожнього руху до кінця 2018 року.
«Щоб були перші інсталяції і працювала система обробки даних, щоб порушникам надсилалися листи і взаємодіяли всі реєстри», — каже Криклій.
За три роки МВС хоче встановити 3 726 комплексів автоматичної фіксації порушень ПДР. Співробітники відомства будуть встановлювати комплекси спільно з працівниками «Укравтодору» на тих ділянках, де ДТП трапляються найчастіше. Згідно з європейською практикою, після встановлення такого комплексу кількість аварій суттєво зменшується протягом півроку-року.
У Польщі за три роки кількість ДТП на аварійно-небезпечних ділянках після встановлення комплексів автоматичної фіксації порушень впала на 50%.
Автори стратегії планують внести зміни в законодавство, які дозволять частину надходжень від адміністративних штрафів передавати до місцевих бюджетів. Громади будуть купувати комплекси автоматичної фіксації та обслуговувати їх.
Як працюватиме система
До кінця 2018 року по всій країні повинні запрацювати 200-300 комплексів. Система буде фіксувати порушення на фото чи на відео. Фото- чи відеодоказ порушення правил дорожнього руху комплекс надсилатиме захищеним каналом зв'язку до спільного центру обробки даних МВС і Національної поліції.
Оператор буде перевіряти порушення, ідентифікувати користувача транспортного засобу і складати адміністративну постанову. Після цього вона через «Укрпошту» у вигляді паперового листа рекомендованим відправленням буде надсилатися на адресу реєстрації власника транспортного засобу.
Будь-який власник авто зможе зареєструватися у власному електронному кабінеті і внести там інформацію про відповідального користувача транспортного засобу, щоб листи адресувалися безпосередньо йому.
Процедура повідомлення описана в законі «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо реформування сфери паркування транспортних засобів», що набуде чинності 27 вересня 2018 року.
Зокрема, якщо поштар двічі не зможе доставити лист, особа вважатиметься повідомленою.
Також в електронному кабінеті можна буде налаштувати отримання листа про штраф за порушення правил дорожнього руху на електронну пошту.
Людина матиме на оплату штрафу десять днів. Після цього поліція передасть справу у Державну виконавчу службу. «ДВС відкриває виконавче провадження і використовує весь інструментарій для стягування коштів», — каже перший заступник начальника департаменту патрульної поліції Олексій Білошицький.
Як це працює у Великобританії
Стратегію підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні допомагали розробляти експерти консультативної місії Європейського Союзу. Міжнародний експерт з безпеки дорожнього руху з Великобританії Енді Удалл розповів, як працює система автоматичної фіксації порушень ПДР у його країні.
Автоматичні комплекси фіксують порушення за допомогою камери і щодня завантажують записи на сервер. Потім у поліцейському відділку цю інформацію аналізують і надсилають порушникам листи зі штрафами. Якщо порушник не сплачує штраф протягом 14 діб, сума штрафу збільшується на 50%.
Якщо людина відмовляється платити і цей штраф, справа передається до суду.
Якщо людина не з'являється в суд, він виписує ще більший штраф і надсилає його поштою. Якщо людина не платить, поліція має право отримати ордер, прийти до людини додому і затримати її на день. Якщо людина відмовляється платити штраф, її можуть заарештувати на тиждень. Таке трапляються рідко.
Також людина може оскаржити штраф у суді. Тоді в судовому розгляді бере участь поліцейський, який виписав штраф. Під час засідання відтворюється відео порушення, і суд ухвалює рішення: скасувати штраф чи залишити його.
«Судове оскарження відбувається дуже рідко. Люди розуміють: якщо порушення зафіксоване на камеру, то його навряд чи можна оскаржити», — пояснює Удалл.
- Информация о материале
Страница 46 из 1561
