Ликбез

Прикро, коли у країні, яка претендує називатися «цивілізованою», до людини може бути застосовано насильство лише через те, що вона ризикнула дивитися на правоохоронця через об’єктив відеокамери.

Проте, така специфіка професійної діяльності журналіста в Україні - з одного боку він до мозолів зацілований міліцейським керівництвом на прес-конференціях, брифінгах та інших офіційних публічних заходах, а з іншого - журналіст викликає стійку антипатію у співробітників міліції рангом нижче і така неприязнь досить часто трансформується у стусани, примусову екскурсію до райвідділу, пошкоджену апаратуру та знищення відзнятого матеріалу.

І правоохоронці, і журналісти наділені достатньо значним обсягом прав для здійснення своєї діяльності, але, через кардинально різні професійні інтереси, ці права постійно вступають між собою у конфлікт. А тому, міліціонер завжди і всіляко намагається звузити повноваження журналіста, останній, в свою чергу, платить у відповідь черговим «чорним» матеріалом про улюблені правоохоронні органи. Втім, подібний конфлікт інтересів зрозумілий й природний: журналістів часто називають «ланцюговими псами демократії», міліціонерів - «вартовими порядку». Отже, кожен захищає своє, оскільки «демократія» і «порядок» поняття не тотожні, в усякому разі в наший країні.

Розібратися у всіх колізіях заплутаного і суперечливого українського законодавства досить важко – про те, у кого більше прав, у журналіста або у міліціонера, сперечаються кращі юристи країни і часто не можуть прийти до спільної думки, оскільки і та, і інша сторона має свої правові аргументи. Але, на практиці вагомішим доводом міліціонера залишається гумовий кийок і тому ми не будемо блукати у заплутаних лабіринтах юриспруденції, а просто обговоримо окремі моменти, які можуть допомогти в одвічному протистоянні журналіста й правоохоронця. Хоча чому лише журналіста – фіксувати дії правоохоронця за допомогою технічних засобів ( відео-, фото-, аудіопристрої) має право будь-який громадянин України.Але, одразу уточнюю – не завжди і не всюди.

Слід відмітити, що сама міліція охоче та із задоволенням фіксує дії громадян за допомогою технічних засобів - це звичайна практика наших правоохоронних органів. Ніхто у нас на це дозволу не питає, проте, спроби громадян записати вчинки міліціонера на плівку, як правило, викликають у останнього обурення і вимоги до людини з відеокамерою невідкладно представитися та надати пояснення щодо причин такого неподобства. Цікаво, але наше горде «Я громадянин України і маю на це право» людину у формі не заспокоює, а навпаки призводе до ще більшої істерики - вимог невідкладно припинити зйомку, закривання об’єктиву рукою, погроз про можливе затримання та судове переслідування тощо.

Наскільки це законно? Пригадуємо законодавство:

- статтю 34 Конституції України, відповідно до якої всі громадяни України мають право вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово чи в інший спосіб на свій вибір;

- статтю 3 Закону України «Про міліцію», відповідно до якої діяльність міліції є гласною;

- статтю 7 Закону України «Про інформацію», відповідно до якої ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм та джерел одержання інформації;

- статтю 302 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

А якщо Ви не просто свідомий громадянин, а ще й журналіст, то як не розцілувати наших законодавців за:

- статтю 26 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» – журналіст має право відкрито проводити запис, зокрема із застосуванням будь-яких технічних засобів;

- статтю 25 Закону «Про інформацію» - журналіст має право робити аудіо і відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів.

Втім, копирсатися у законодавстві та вишукувати всі норми, що дають право громадянину отримувати інформацію прийнятним для нього способом немає сенсу – достатньо й наведених. А журналіст - взагалі людина теоретично достатньо захищена, чого варта лише стаття 171 Кримінального кодексу «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів».

З вищевказаного робимо головний висновок - знімаючи на камеру наряд патрульної служби чи ДАІ, родимого дільничного інспектора або стурбованого вирішенням проблем «маленького українця» працівника паспортної служби, пересічний громадянин законодавства не порушує.

Проте, законодавство законодавством, але в нашій країні кожне себе поважаюче відомство намагається регламентувати життя громадянин додатковими відомчими документами, вірогідно вважаючи, що саме це зробить наше буття безтурботним і приємним.

Ось і міліціонери доволі часто вимагають припинення відео, - чи фотозйомки, посилаючись на суворі інструкції та розпорядження профільного міністерства. Цікаво, але в окремих випадках правоохоронці забороняли фотографувати навіть зовнішній вигляд адміністративної будівлі чи вестибюлю органу внутрішніх справ, куди, відповідно до наказу МВС №181-2009 року, повинен забезпечуватися вільний доступ кожному бажаючому. Мотивація такої заборони досконала у своїй примітивності і звучить так - «згідно з інструкцією, це режимний об’єкт». Але при цьому жодний міліціонер чомусь не може пригадати ні найменування цієї інструкції, ні номера наказу, яким вона затверджена, ні коли і яким розумником цей наказ був підписаний. Чи дійсно існує якийсь нормативний акт, який відносить вестибюль підрозділу міліції до режимного об’єкту, нікому на сьогодні достеменно не відомо. Скажімо, в Метрополітені я бачив вивішені правила про заборону фотографування, затверджені відповідним наказом, а в органах внутрішніх справ – ніколи.

Зрозуміло, що відомчі документи, як і усні вказівки посадових осіб, не повинні суперечити вимогам державних нормативно-правових актів, а тому у червні 2011 року Асоціація українських моніторів дотримання прав людини (Асоціація УМДПЛ) вирішила раз і назавжди розставити всі крапки та звернулась до колишнього міністра внутрішніх справ Могильова з інформаційним запитом щодо наявності в МВС відомчих документів, які забороняють громадянам фіксувати за допомогою технічних пристроїв дії співробітників патрульної служби, ДАІ, дільничних інспекторів міліції, працівників підрозділів СГІРФО та інших міліціонерів під час публічного виконання ними своїх обов’язків у громадських місцях.

Відповідь здивувала і неприємно вразила своєю неадекватністю. Отриманий від МВС текст наводимо повністю і без скорочень, а тому, шановний читач, суди сам, наскільки всебічно та ґрунтовно міліція відповіла на просте питання: «Чи можна фотографувати правоохоронця «при виконанні»?

«У Департаменті охорони громадського порядку МВС у межах компетенції опрацьовано лист голови правління Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів щодо роз’яснення положень законодавства України в частині прав громадян на здійснення фіксації дій працівників міліції під час виконання ними службових обов’язків.

Повідомляємо, що діяльність патрульної служби міліції регламентована Конституцією України, Законом України «Про міліцію», а також Статутом патрульно-постової служби міліції, затвердженим наказом МВС № 404-1994.

Статтею 3 Закону України «Про міліцію» визначено, що діяльність міліції є гласною. Вона інформує органи влади і управління, трудові колективи, громадські організації, населення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення.

За погодженням з міліцією засоби масової інформації можуть акредитувати своїх журналістів при її органах. Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або службову таємницю».

Продовження не буде - це все. Ерньо Рубік, творець відомого «Кубика Рубіка», прочитавши цього листа впав би у відчай від розуміння того, що у створенні логічних головоломок він жалюгідний дилетант.

Після зміни керманича міліцейського відомства, Асоціація УМДПЛ 4 квітня цього року звернулась вже до нового міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка з проханням врешті-решт прояснити ситуацію (текст запиту можна прочитати тут).

Нажаль, відповіді з МВС ми поки що не отримали, а тому візьму на себе сміливість порадити, що робити людині з відеокамерою, коли співробітник міліції вимагає негайно припинити зйомку, погрожує затриманням, лізе до апаратури тощо.

Вимога до Вас припинити зйомку – це ніщо інше, як висунуте міліціонером до Вас звинувачення у скоєнні правопорушення, оскільки міліціонер має право вимагати припинення лише протиправних дій. Але, звинувачуючи людини у вчиненні будь-якого правопорушення, правоохоронець зобов’язаний чітко й аргументовано сформулювати його сутність та обов’язково пояснити правопорушнику, яку вимогу і якого правового документу він своїми діями порушує. Немає такої аргументації – звиняйте, тоді не має і правопорушення.

Отже, не припиняючи процесу фіксації вчинків міліціонера, ввічливо повідомте йому, що Ви - самий законослухняний громадянин у всій Україні і завжди готові виконати вимоги співробітника міліції. Але лише законні вимоги – на цьому наполягає Закон України «Про міліцію», а що би така вимога вважалася законною, попросіть правоохоронця виконати свій обов’язок - повідомити Вам суть вчиненого порушення та назвати, яку конкретно статтю, параграф, пункт і якого нормативно-правового акту Ви порушуєте, здійснюючи відеозйомку міліціонера. Пообіцяйте, що як тільки він виконає вимоги законодавства і вкаже статтю кодексу, що забороняє громадянину знімати міліціонера, Ви вибачитеся і миттєво припините його знімати. При цьому Ви нічим не ризикуєте, оскільки подібної статті взагалі не існує, а отже вимоги міліціонера законними вважати не можна - це теж саме, що до Вас на вулиці підійшли патрульні, представилися, показали службові посвідчення, а потім зажадали, що б Ви заспівали для них «Наша служба и опасана и трудна».

Розглянемо можливі аргументи правоохоронців щодо «незаконності» зйомки.

1. Співробітник міліції стверджує, що знімати його на відео без отримання його особистої згоди забороняє Конституція. Запропонуйте співробітнику сформулювати цю саму статтю Конституції і назвати її номер. Якщо скаже, що не знає – показово здивуйтеся, як захисник права може не знати головного закону та ще й звинувачувати громадянина у порушенні його неіснуючої статті, а потім повідомте, що стаття 34 Конституції України навпаки, дає право будь-якій людині збирати інформацію, в тому числі і про міліцію.

Більш грамотні співробітники можуть посилатися на статтю 32 Конституції, яка забороняє втручанняв особисте й сімейне життя людини та збір конфіденційної інформаціїпро неї без її згоди. На це ввічливо відповідаємо, що не потрібно плутати своє особисте і сімейне життя з публічним виконання своїх обов’язків і Ви, поважаючи закон, не претеся з відеокамерою до міліціонера додому. Поясніть, що без згоди особи заборонений збір саме конфіденційної, тобто приватної інформації про неї, а стаття 21 Закону «Про інформацію» вказує, що інформація про суб’єктів владних повноважень не являється конфіденційною, а значить є відкритою. Під час перебування на службі міліціонер і є цим самим суб’єктом владних повноважень і тому саме Ваші дії законні, а його вимоги ні.

2. Найбільш підковані у юридичному плані співробітники міліції можуть пригадати статтю 11 Закону України «Про інформацію», яка не допускає збирання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди абостаттю 307 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа може бути знята на фото-, відео.- або аудіо плівку також лише за особистою згодою. Спокійно оспорюємо і це положення, вказуючи, що стаття 11 забороняє збирання саме конфіденційної інформації, до якої, зокрема, відносить відомості про національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також дані про адресу, дату і місце народження.

В свою чергу, стаття 307 Цивільного кодексу чітко зазначає, що отримання згоди особи на зйомку, якщо зйомка проводиться відкрито на вулиці, на зборах, конференції, мітингу або на інших заходах подібного характеру, тільки допускається, але не є обов’язковою.
І взагалі – міліціонер має право вимагати від Вас негайно припинити здійснювати лише кримінальне або адміністративне правопорушення. Якщо правоохоронець вважає, що Ви порушуєте Цивільний кодекс – це його право, а Ви, в свою чергу, вважаєте інакше. Якщо бажає – нехай доводить свою правоту у суді, який розбереться і встановить істину, а до цього моменту Ви маєте повне має право продовжувати відеозйомку.

Проте, слід пам’ятати і про вимоги до порядку її проведення –відеозйомка не повинна прямо заважати міліціонеру виконувати свої службові обов’язки. Хоча, знову таки, питання дискусійне, яке міліція і громадяни розуміють по-різному. Згадаємо недавній конфлікт «Дорожнього контролю» з співробітниками ДАІ – активісти ДК спіймали інспектора ДАІ з, скажемо м’яко, адміністративними протоколами, які мають явні ознаки фальсифікації. Інспектор зацьковано дивився убік, кудись тікав і відмовлявся показати журналістам ці самі протоколи. Після цього, керівники горе-міліціонера почали публічно виправдовувати дії свого підлеглого і бубоніти, що активісти ДК заважали виконувати міліціонеру свої обов’язки, що він і не повинен був показувати ці протоколи, це, мовляв,

Але, стаття 21 Закону України «Про інформацію» вказує, що до інформації з обмеженим доступом не може відноситься інформація про факти порушення прав і свобод людини, а також інформація про незаконні дії органів державної влади і їх посадових і службових осіб. На цьому крапка. Незаповнений протокол з будь-яким підписом – це грубе порушення прав людини і службовий злочин, а тому відмова його показати з аргументацією, що це інформація з обмеженим доступом – теж порушення закону.

Тепер про те, що робити у випадку, коли співробітники міліціїпроявляють агресію і вперте бажання таки добитися від Вас припинення зйомки.Тут варіантів два – або героїчний опір з можливим нанесенням шкоди для здоров’я і матеріальних збитків у вигляді розбитої апаратури, або тимчасовий тактичний відхід під розгорнутим прапором та із збереженою відеокамерою і щелепою. Все залежить від обставин і тут вибирати Вам.

Якщо Ви знаходитеся з вірними і численними товаришами, а проти вас, скажемо, наряд ДАІ або патрульної служби, то можна спробувати відстоювати свою правоту до кінця – шанси є.

Інша справа, коли Ви один або з напарником, а ваші супротивники - взвод похмурих хлопців з «Беркута» у масках. Ось тут мої прогнози менш оптимістичні. Але, ще раз наголошую, що розмова йде не про лиху славу ганебної втечі, а про тактичний відступ із збереженням свого здоров’я. Просто усвідомлення того, що Ви мужньо і до кінця виконували свій професійний обов’язок, навряд чи вилікує Ваші нирки, які потерпали від міліцейських кийків. У разі реальної небезпеки серйозно постраждати, я би радив зйомку припинити та одразу почати оскаржувати незаконні дії міліції.

Для цього, відсапавшись і заспокоївшись, дзвонимо на номер «102»і не просто щось плутано розповідаємо черговому, а повідомляємо про вчинений щодо Вас кримінальний злочин –перевищення співробітниками міліції влади і службових повноважень (стаття 365 КК України), а якщо Ви маєте посвідчення журналіста, то і про перешкоджання Вашій законній професійній діяльності (стаття 171 Кримінального кодексу). Під час розмови з черговим обов’язково кілька раз наголосіть: мій дзвінок – це заява про вчинений злочин. У разі такого формулювання, черговому діватися буде нікуди і він просто зобов’язаний діяти невідкладно – направити по Вашому виклику на місце події слідчо-оперативну групу.

Одночасно вимагайте від чергового проінформувати про злочинні дії міліції інспекцію з особового складу та відповідального по місцевому управлінню міліції – це міліцейський начальник достатньо високого рівня, який повинен постійно знаходиться на зв’язку з черговою частиною і саме в його функціональні обов’язки входить контроль за дотриманням конституційних прав громадян співробітниками міліції.

Пам’ятайте, що всі телефонні розмови по лінії «102» записуються на електронні носії, а тому у подальшому відкрутитися від того, що Ви повідомили про напад на себе черговому не вдасться – це вважатиметься укриттям злочину, за що у міліції строго карають.

Черговий може зробити спробу, як то кажуть, «пропетляти» і порадити Вам звернутися із своєю скаргою до прокуратури. У відповідь ще раз урочисто оголосіть, що Ваш дзвінок - це повідомлення про злочин, а в прокуратуру Ви дійсно будете звертатися, але вже зі скаргою на дії чергового, який відмовляється реагувати на Вашу заяву про злочин.

У розмові з черговим, а так само з прибулим на місце відповідальним або співробітником інспекції з особового складу, слід обов’язково посилатися на вимоги наказу МВС №88 від 25.03.2010 року. Це один з наказів, який підписав колишній Міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов, ймовірно залицяючись до преси. Але у будь-якому випадку, зробив він справу непогану і я взагалі раджу мати цей наказ завжди під рукою, якщо працюєте з міліцією.

Наказ так і називається «Про удосконаленні взаємодії органів внутрішніх справ із засобами масової інформації» і він :

а) зобов’язує співробітників міліції сприяти журналістам в освітленні міліцейських буднів, чим власне Ви і займалися, доки міліціонер не почав заважати;
б) вимагає від міліцейських керівників реагувати на критичні матеріали в пресі, проводити по ним об’єктивні перевірки і навіть, ні більше ні менше, заохочувати ЗМІ за конструктивну критику міліції;

в) найголовніше – у разі здійснення стосовно журналіста протиправних дій, на місце події повинні прибути безпосередньо керівники управлінь і райвідділів, начальники секторів по зв’язках з громадськістю та контролювати дотримання прав журналістів. При цьому про порушення таких прав, вони зобов’язані терміново повідомляти Міністра внутрішніх справ.

І виконання вимог даного наказу потрібно добиватися.

Крім цього, наказом передбачено, що в місцях проведення масових заходів для взаємодії з журналістами обов’язково призначається відповідальна особа – міліцейський офіцер, який зобов’язаний захищати право журналістів на отримання інформації. Отже, якщо Ви на акції протесту проводите фіксацію дій міліціонерів, а вони обурюються і наказують таку фіксацію припинити, вимагайте зустрічі з цим відповідальним.

Що слід знати – співробітники міліції, під час несення служби по охороні громадського порядку, мають право відмовитися давати інтерв’ю.Статут патрульної служби забороняє їм відволікатися і вести розмови на сторонні теми, а тому Ваша настирливість може бути розцінена, як перешкода службовій діяльності із відповідними наслідками. Але, як-то кажуть, є один нюанс. Згідно того ж уставу, патрульні зобов’язані консультувати громадян та відповідати на ті їх питання, які безпосередньо пов’язані із службою.Посилаючись на це спробуйте розговорити правоохоронців, поставивши для початку на перший погляд невинне питання «Де знаходиться дільничний пункт міліції?» або «Як мені добратися до найближчого органу внутрішніх справ?» Якщо міліціонери відмовляються відповідати на такі питання або направляють до прес-службу, повідомте правоохоронців, що своєю відмовою спілкуватися з Вами на дані теми, вони грубо порушують Статут патрульної служби.

Наступним каменем спотикання у взаєминах правоохоронців і людини з відеокамерою є право громадян проводити відеозйомку процесу урочистого виходу у народ перших осіб держави. Існує така проблемка – можновладці свого народу побоюються, а відповідні служби, у тому числі і міліція, подібну параною всіляко стимулюють. Але, мабуть, такі правила гри в охорону і без цього всім було би нудно.

Що слід знати. Є закон «Про державну охорону органів державної влади Україні та посадових осіб». І стаття 18 цього закону наділяє військовослужбовців державної охорони, а разом з ними і міліцію, під час проведення охоронних заходів тимчасово обмежувати або забороняти рух транспорту і пішоходів по вулицях і дорогах, не допускати перебування громадян на об’єктах і окремих ділянках місцевості, вимагати від них перебування в конкретному місці або ж навпаки покинути певне місце.Додам, що стаття 17 Закону вказує, що при цьому співробітники, цитую «повинні поважати конституційні права і свободи громадян, бути зразком культури, скромності і витримки». Отже, якщо Ви вже уподобали для себе зручне містечко, з якого по-батьківськи добре обличчя Прем’єра буде виглядати у чудовому ракурсі, а співробітники міліції гонять Вас з цього місця втришия – зітхніть і погодьтесь. У цьому випадку їх дії законні, хіба що гнати Вас вони зобов’язані культурно, скромно і витримано.

Хоча знову так, якщо співробітник міліції підійшов до Вас і наказує йти геть, оскільки на період перебування Президента у цьому місці знаходитися заборонено, Ви маєте право зажадати, що б він спершу представився, показав посвідчення, а потім, знову таки назвав конкретну норму закону, яка не дозволяємо Вам бачити улюбленого лідера нації саме з цього місця. Працівники міліції, задіяні для охорони перших осіб держави, зазвичай норм закону про держохорону не знають - не їх профіль. Тут Вам і карти у руки – нагадую, необґрунтовані вимоги міліціонера ми сприймати не зобов’язані, як і аргументацію на зразок «Бігом йдіть звідси, бо до нас Президент їде». Не знають своїх прав і законів – це їх проблема, хай вивчають матчастину.

Тепер про таке непросте питання, як використання для зйомки спеціальних технічних засобів і проведення прихованої зйомки. Ось хочуть силові структури залишити це право тільки за собою, журналістам навіть пістолети з гумою дозволили, а камеру або диктофон певного розміру чи незвичним дизайном – зась. Вважають, що їх використання – це порушення статті 359 Кримінального кодексу, а прихована зйомка, нехай і без застосування спеціальних технічних засобів, теж порушення, але вже 182 статті «Порушення недоторканості приватного життя».

Питання спірне. Ця сама стаття 359 «Незаконне придбання, збут або використання спеціальних технічних засобів отримання інформації» у 2010 році потерпіла певні зміни і тепер представляє реальну загрозу. Якщо раніше ця стаття забороняла використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, то зараз навіть його придбання. Відчуй різницю.

Що таке спеціальний технічний засіб - це пристрій, спеціально виготовлений для негласного отримання інформації. Таким чином робимо висновок – стандартна апаратура таким пристроєм однозначно не визнається. Але, найпарадоксальніше полягає у тому, що зараз навіть не існує чіткого критерію – а що таке «спеціальний технічний засіб отримання інформації». Тоді виникає питання – а якщо цей пристрій мінімізований ц габаритах або має певну конфігурацію не з метою негласного отримання інформації, а лише для комфортнішого його використання? Ну, ось не подобається Вам дизайн стандартного диктофона або габарити Вашої відеокамери, яка не поміщається у барсетку. А Вам зручніше ходити саме з барсеткою, а не з валізою за плечима. Ви журналіст, а тому, як і міліціонер, фактично завжди при виконанні своїх обов’язків і це зовсім не означає, що Ви повинні постійно таскати сумку з громіздкою технічною апаратурою. Конкретних нормативів, що відеокамера повинна бути не менше 20 см в довжину і 15 завширшки немає, як немає і рекомендацій, що диктофон повинен бути виключно у формі паралелепіпеда, а не може мати приємну для очей форму авторучки або запальнички.

Але, це тільки наша слушна думка. Ви повинні розуміти, що саме неконкретність правових норм про спеціальні технічні засоби і буде використовуватися не на нашу користь. Чи відноситься до спеціальних технічних засобів той або інший диктофон визначатиме експерт і здогадайтеся, який орган він представлятиме. Презумпція невинуватості приватної особи у конфлікті з правоохоронними структурами в наший країні не спрацьовує – і міліція або СБУ, наполягаючи «Ви винні», посилатиметься не на конкретні нормативні акти, а на суб’єктивну думку свого ж експерта. До речі, законом «Про судову експертизу» взагалі не передбачена експертиза подібних спецтехзасобів, а значить відсутня і відповідна методика та підготовка кваліфікованих експертів.

До речі, пристрої для здійснення візуального спостереження також відносяться до засобів отримання інформації і тоді, якщо керуватися логікою служби безпеки України, за придбаний театральний бінокль потрібно карати так само безжально, як і за купівлю мініатюрної відеокамери, аргументуючи - театральний бінокль у рази менший, ніж морський і його легко сховати. Смішно і сумно водночас.

Підвожу підсумки: якщо Ви вирішили придбати та використовувати нестандартні спеціальні технічні засоби отримання інформації – аплодую, Ви смілива й ризикова людина.

Тепер про приховану зйомку.Зрозуміло, що розмова піде не про спеціальні прилади, замасковані у сауні прокурора чи кабінеті судді – це для нас заборонено. Я про зйомку того ж дільничного з його особливою манерою спілкування, або патрульного наряду на вулиці, або інспекторів ДПС при виконанні, або спесивої особи, яка видає закордонні паспорти, або… ну Ви зрозуміли.

Так ось, по-перше, той факт, що фіксація дій міліціонера проводилася Вами приховано, ще потрібно довести.А тому на його гнівне «Ви проводите приховану зйомку!» потрібно відповідати наївним «А з чого ви це взяли?». Якщо камера або лежить поряд з Вами на столі або на колінах і фіксує різноманіття лексики дільничного, то це зовсім не означає, що Ви його знімаєте приховано. Ніде не сказано, що Ви зобов’язані перед включенням апаратури урочисто оголосити міліціонерові «Увагу! Вас знімають».

По-друге, стаття 182 передбачає відповідальність за порушення недоторканності приватного життя.Саме приватного і предметом скоєння злочину є збір конфіденційної інформації – даних про сім’ю, стан здоров’я, майнове положення, релігійні переваги, сексуальну орієнтацію. Публічна сфера діяльності чиновника, у тому числі і міліціонера, під цю статтю явно не підпадає. Отже фактично, не афішована зйомка посадової особи під час виконання ним своїх обов’язків не повинна визнаватися караним діянням.

Не можу не пригадати і рішення Конституційного суду від 20 жовтня 2011 року, який вказав, що інформація, отримана з порушенням Закону «Про оперативно-службову діяльність» не може бути підставою для звинувачення в скоєнні злочину. Не може бути – ну і добре, але співробітники міліції свого часу зреагували блискавично і навіть намагалися посилатися саме на це рішення, як на підставу для заборони неявної фіксації своїх дій.
Явна нісенітниця, на яку відповідаємо: «Громадяни знімають ті або інші події, в яких бере участь міліція, не для порушення кримінальної справи, а для привернення уваги суспільства до проблем у правоохоронній сфері. Не заважайте мені виконувати мій громадянський обов’язок».
Від себе додам: якщо результати роботи журналіста – не афішована зйомка процесу отримання хабара співробітником ДАІ згідно цього рішення суду дійсно не може бути підставою для притягання здирника до кримінальної відповідальності, то використовувати відеосюжет, як аргумент для необхідності звільнення даного міліціонера з посади у дисциплінарному порядку, Конституційний суд не забороняє.

Информация о материале

Опубликовано: 08 ноября 2012

Компьютерные вирусы способны убивать людей, смартфоны и планшеты удастся использовать для ведения слежки за любым пользователем, а Олимпиада в Сочи может пострадать от кибератак. Генеральный директор компании «Доктор Веб» Борис Шаров дал пугающий прогноз развития технологий.

— Сейчас часто говорят о вирусных атаках, о том, что это кибероружие. Насколько серьезна проблема или это все твориться где-то там в виртуальном пространстве и простого человека не касается?

— Компьютерный вирус действительно способен убить человека. Например, навредить информационной системе, от которой зависит поддержание жизни больного. Или нарушить функционирование системы подготовки рецептов для определенной категории пациентов. Такой случай произошел во Франции. Люди действительно умерли в результате заражения сетей клиник вирусом Conficker (один из известных компьютерных червей). Атакующих так и не смогли допросить. Чего они хотели — сложно сказать. Понятно, что этим червем собиралась некая информация, были парализованы системы, но до авторов не добрались. Хотя мое убеждение: хакеры всегда гоняются только за одним — за деньгами. Ради славы они только в кинофильмах что-то взламывают.

— Могут ли злоумышленники начать устраивать кибернетические теракты? Через год состоится Олимпиада в Сочи – лакомый кусочек для тех, кто не согласен с политикой России.

— Навредить любому крупному событию при помощи кибератак действительно можно. Даже косвенные угрозы очень опасны. Вообразите, что в какой-то момент один из организаторов увидит, что в его аккаунте кто-то поменял пароль. А ему должны переслать важные электронные документы. Стресс! На какое-то время срывается мероприятие. Но это самый безобидный вариант вредоносной атаки. Вообще же есть угрозы и пострашнее, которые опасны для всех.

— Какие?

— Сейчас практически все сервисы становятся «облачными», то есть когда важные данные пользователя хранятся на удаленном сервере. Но заход в «облачный» сервис по определению небезопасный. Он связан с авторизацией в системе. Вы вводите логин и пароль. Если ваш компьютер заражен, то все данные авторизации уходят «налево». Таким образом услугами «облачного» сервиса могут воспользоваться злоумышленники во вред вам.

— Есть примеры?

— На днях одна известная компания предложила услугу «Анти-вор» для защиты мобильных устройств. Вроде бы, супер! У вас украли устройство, а вы через сайт активируете эту функцию на своем девайсе, и гаджет фотографирует вора встроенной камерой. Фотографию потом можно отнести в полицию, заявить: «Вот похититель смартфона или планшета, арестуйте его». Чтобы воспользоваться этой прекрасной функцией, надо зарегистрироваться на портале. Вы сделаете это, а дальше произойдет чудо. Фотографировать будут вас самих, и преступники смогут наблюдать за всеми вашими действиями через ваше собственное устройство.

Ваш аккаунт защищен лишь логином и паролем. Пускай очень сложными — из 36 символов. Но все эти 36 символов может украсть вирус

— Но как?

— Если вы зарегистрируетесь на портале с зараженного компьютера. А от этого никто не застрахован. Мошенники получат ваши регистрационные данные, зайдут под вашим логином-паролем на портал и станут вас «щелкать». Вашей безопасности будет нанесен непоправимый урон, а частная — и вероятно, компрометирующая вас — информация станет доступна преступникам. И такую лазейку для мошенников открывает сама компания, которая выпускает подобный продукт!

В идеале, все выглядит привлекательно: «Сфотографируй вора, укравшего твой смартфон». Конечно, мы исключаем как фантастический вариант, что сами сотрудники этой уважаемой компании начнут нарушать частное пространство пользователей и ради забавы или другого интереса делать фотографии людей, пользующихся смартфонами и планшетами. Хотя теоретически это не исключено. Но подумайте, ваш аккаунт защищен лишь логином и паролем. Пускай очень сложными — из 36 символов. Но все эти 36 символов «уведет» вирус, и потом кто-то будет вас фотографировать втайне. Ну а когда вы ему надоедите, заблокирует ваш смартфон и «привет».

— Спецслужбы, наверно, смогут обратиться в компанию и тоже получат снимки пользователя?

— Зачем даже поднимать тему спецслужб? Они не будут ничего просить. Они уже все знают. Считайте, что это данность. Силовые структуры однозначно наверху — с «рутовыми» правами.

— Государство все больше стремится контролировать интернет. Как вы к этому относитесь?

— Любое регулирование — насильственный процесс, который несет огромную массу негатива и требует исключительно отлаженного механизма. Вариантов развития ситуации два. Первый — регулирование вообще не начнет действовать, поскольку не будет ничего отлажено и все сойдет на нет. Второй — оно будет действовать на полную катушку с кучей эксцессов и всеми вытекающими из этого последствиями. Вот появилась возрастная маркировка. Кому-то это помогло? Да никому! Большое количество ресурсов потрачено зря. С точки зрения бизнеса это очень плохо. Я не знаю, кому маркировка пошла на пользу. Неужели дети, видя надпись «16+», уходят от телевизоров?

По последним данным нашего мониторинга среди зараженных ресурсов нет ни одного порносайта. Это означает, что наша святая вера, что заразиться можно только на порносайте, должна быть пересмотрена!

— Как смотрите на то, что сенаторы предлагают приравнять хакерские атаки на сайты госорганов к захвату самих органов власти?

— Сенаторы хотят громко стукнуть кулаком по столу и сказать «Ай-ай-ай!». Но кому они это говорят? Хакеры над ними смеются. Организаторы атак зачастую сидят в другой стране. Почему сенаторы так боятся? Они бы посмотрели на «Яндекс», к примеру. Думаете, в «Яндексе» DDoS-атаки на компанию будут объявлять попытками захвата «Яндекса»? Нет, там просто сделали все, чтобы их ресурс не падал. Ответственно подошли к делу и к собственным пользователям. Пусть и сенаторы защитят свои сайты, а не ужесточают законы. Они строчат бумажки, даже не задумываясь, как правоохранительные органы станут их законы выполнять, как будут доказывать, ловить. Какой-нибудь хакерский контрольный центр стоит за границей и отдает команды. Что с ним наши сенаторы будут делать?

— Если не ходить на сомнительные сайты, то можно считать, что ваши девайсы в относительной безопасности?

— Логины и пароли выкрадываются обыкновенными троянцами. Их много. И они ждут нас на самых невинных сайтах. По последним данным нашего мониторинга зараженных ресурсов, мы не нашли среди них ни одного порносайта. Ни одного! Это означает, что наша святая вера, что заразиться можно только на порносайте, должна быть пересмотрена!

— Получается, что популярные нынче смартфоны и планшеты могут быть использованы против своих владельцев?

— История с «тайным фото» даже нас настолько впечатлила, что холодок по спине прошел. Так что, если вам кажется, что смартфоны и планшеты следят за вами, — это не паранойя. Пришло время об этом говорить громко: сейчас появилось новое мерило ответственности компаний-разработчиков. Они должны учитывать, что у них — зараженные пользователи. Учитывать, что аутентификационные данные пользователей с очень большой долей вероятности попадут в чужие руки. Создавая новые сервисы, разработчик должен понимать, что они будут доступны с подконтрольных злоумышленникам устройств. Иначе компании ставят пользователей под удар. Это касается и облачных хранилищ, вроде Dropbox. Люди заливают туда и фотографии, и личные дневники, и бухгалтерские отчетности. Троянцы украдут пароли к хранилищу, и данные перестанут быть приватными.

— Звучит жутковато.

— Примите как аксиому. Раз устройство запрограммировано делать что-то при определенных обстоятельствах, значит, то же самое оно может совершить и без этих обстоятельств. Самая страшная опасность – она не где—то вдали, а уже за углом! Пользоваться вашими гаджетами будут без условий, на которые вы рассчитываете. И не вы! Это и есть кибероружие. Причем массового поражения.

Информация о материале

Опубликовано: 07 ноября 2012

«Строгость российских законов смягчается необязательностью их исполнения»

М. Е. Салтыков-Щедрин

«Борьба с коррупцией» — одно из наиболее коррумпированных направлений деятельности государства. На этой борьбе вот уже много лет зарабатываются политические капиталы, снимаются миллионные откаты и берутся взятки в особо крупных размерах. Естественно, победить коррупцию при этом не удается. Но как в таком случае бороться правильно? Для этого нужно определиться, что же собственно представляет из себя современная коррупция.

 

 

Надо сказать, что сегодня словом «коррупция» мы обозначаем множество разных явлений, имеющих разные причины, разную природу и разные способы противодействия. Необходимость классифицировать, уяснить причины и найти способы борьбы с каждым из них назрела давно.

Все виды коррупции можно условно разделить по классифицирующим признакам.

Активная коррупция — это действия, инициатором которых, как правило, является «чиновник» (или другое лицо, имеющее распорядительные полномочия).

Инициатором пассивной коррупции является гражданин, заинтересованный в определенных действиях или в бездействии чиновника.

Легитимная коррупция — это разновидность коррупции, в результате которой решения и действия коррупционера находятся в относительно законных рамках и в пределах его полномочий.

Соответственно, в результате нелегитимной коррупции происходят, помимо незаконного обогащения чиновника, другие очевидно противоправные действия.

Взаимное наложение этих признаков дает четыре разновидности коррупции.

Первая — это пассивная легитимная (ПЛ) коррупция: «без взятки не хотят возбуждать уголовное дело».

Чичиков, вынув из кармана бумажку, положил ее перед Иваном Антоновичем, которую тот совершенно не заметил и накрыл тотчас ее книгою. Чичиков хотел было указать ему ее, но Иван Антонович движением головы дал знать, что не нужно показывать.

Н.В.Гоголь

Советским людям до боли знакомы слова «дефицит», «блат» и «спекуляция». Без «волосатой лапы» или «денег сверху» невозможно было достать дефицитные товары или быстро получить востребованные услуги. Сейчас, если вы даете деньги в «фонд класса», делаете «благотворительный взнос» в поликлинике, платите чиновникам, чтобы они удосужились исполнить свои прямые обязанности, — это значит, что вы имеете дело с пассивной легитимной (ПЛ), или «стимулирующей» коррупцией.

Разберем типичную ситуацию ПЛ-коррупции: ребенка не берут в детский сад без взятки. Устроенный в детсад ребенок — это возможность для матери зарабатывать деньги, то есть услуга, благодаря которой потенциально увеличивается доход семьи. То есть — реальная ценность услуг детсада выше номинальной (официальной) их стоимости.

Наличие пассивной легитимной коррупции свидетельствует о том, что реальная, рыночная стоимость дефицитного (или монопольно распределяемого) товара или услуги выше, чем та, по которой она официально предоставляется, и взятка компенсирует этот перекос.

У коммунального детсада есть альтернативы (продукты-заменители): няня или дорогой частный сад. В итоге сумма поборов за содержание ребенка в детсаду определяется на основе вполне разумного экономического баланса упущенной зарплаты матери, если она будет вынуждена сидеть дома, стоимости услуг няни и цен на услуги частного садика.

Как искоренить такие взятки в детсадах? Запретить? Так вроде запрещают. Посадить? Так вроде сажают. Но неоднократные попытки искоренения ПЛ-коррупции, равно как попытки государственного регулирования цен на дефицитные ресурсы желаемого результата не дали — ни при советском «социализме», ни при нынешнем «капитализме».

Что же делать? Стимулировать расширение сети детсадов, максимально легализовать «нянечек» и даже несовершеннолетних «бэби-ситтеров». Как только предложение превысит спрос, ситуация полностью поменяется. Все остальное результата не даст.

Отсюда выводим первое правило. Учитывая, что корни стимулирующей (ПЛ) коррупции преимущественно экономические, эффективно бороться с ней можно только экономическими методами.

Приведу пример. Многие помнят, каких трудов и усилий стоила установка телефона двадцать лет назад: либо многолетняя очередь с неясными перспективами, либо солидная взятка.

В середине девяностых в предельно коррумпированную отрасль связи пришли какие-никакие, но рыночные отношения, монополия была нарушена. Оказалось, что телефон можно поставить в считанные дни, за умеренные деньги, получив при этом связь высокого качества. Коррупция в сфере установки домашних телефонов исчезла.

Аналогичным образом можно победить коррупцию и в сфере административных (государственных) услуг, наглядный пример — частные нотариусы.

К пассивной легитимной следует отнести также самую массовую форму украинской коррупции — подкуп избирателя. Гражданин, голосующий «за гречку», — это самый обычный коррупционер, получающий незаконное вознаграждение за исполнение своего гражданского долга. Учитывая масштабы подкупа избирателей на нынешних выборах, можно говорить о тотальном, всенародном характере украинской коррупции.

Перейдем ко второй разновидности коррупционных деяний. Пассивная нелегитимная (ПН) коррупция: «за взятку закрывают уголовное дело».

Если бы в России строго выполнялись все законы и никто не брал взяток, жизнь в ней была бы совершенно невозможна.

А. И. Герцен

Пассивную нелегитимную коррупцию можно назвать «мотивирующе-взяточной». Вознаграждение, получаемое в результате ПН-коррупции, наиболее подходит под общепринятое определение «взятки»: коррупционер берет деньги за то, что очевидно нарушает или не исполняет закон или другие правила и инструкции.

Естественно, взяточники старательно создают ситуации, когда граждане вынуждены инициировать коррупционные отношения. Однако для существования ПН-коррупции необходимы два условия:

— отсутствие действенных механизмов контроля над обоснованностью, целесообразностью и эффективностью решений чиновников;

— наличие избыточных дискреционных полномочий, то есть чрезмерно широкие возможности исполнителя в принятии или непринятии решений, или же возможность безнаказанного нарушения закона.

ПН-коррупция — серьезнейшая дыра и угроза безопасности государства, учреждения, предприятия. Продажный сотрудник банка за откат дает кредиты заведомо ненадежным заемщикам. Нечистый на руку санитарный врач закрывает глаза на нарушения, которые создают угрозу для граждан. Подкупленный сотрудник ОБНОН сам является наркодилером.

Главная опасность ПН-коррупции не в том, что кто-то получит незаконную прибавку к зарплате и не уплатит с нее налоги. Опасность в том, что сотрудник, получающий взятку, начинает работать не на своего работодателя, а на взяткодателя.

Однако нельзя упускать из виду еще один момент. Еще в позапрошлом веке Герцен подчеркивал, что коррупция второго типа — это проявление защитной реакции общества на попытки жесткого воздействия на него со стороны государства. И действительно, коррупция может нивелировать ошибки и перегибы государства, компенсировать несовершенство законов, не дать авторитарным или тоталитарным режимам доводить свои бесчеловечные намерения до конца.

Жесткость государства — не панацея против ПН-коррупции. В Китае действует смертная казнь за коррупцию, что не мешает этой стране быть одной из самых коррумпированных в мире. ПН-коррупция была и при Сталине, и в нацистской Германии, благодаря чему удалось спасти немало жизней. Например, праведник мира Ирена Сендлер была приговорена нацистами к смертной казни, но благодаря подкупу расстрельной команды осталась в живых.

Для борьбы с ПН-коррупцей государство создает контролирующие инстанции, которые контролируют другие контролирующие инстанции, и в итоге все они неизбежно коррумпируются. Отсюда можно предположить, что создать систему борьбы с коррупцией внутри коррумпированной государственной системы вряд ли возможно в принципе.

Как выявить ПН-коррупцию? Есть характерные признаки. Например, «сидящие на откатах» боятся публичности. Поэтому сигналом опасности является непрозрачность процедуры принятия решений, ограничение доступа к информации, в особо запущенных случаях — преследование журналистов, представителей общественных организаций и даже сотрудников правоохранительных органов, интересующихся «опасными» вопросами.

Информация о материале

Опубликовано: 06 ноября 2012

Как судиться со страховщиком. Судятся со страховщиками по двум поводам: страховщик не признает наличие страхового случая или занижает размер ущерба. Главной причиной, по которой страхователям приходится подавать в суд на страховую компанию, является отказ в выплате по различным, чаще всего надуманным поводам.

Напоминаем, чтобы минимизировать риск судебного разбирательства, первое, что нужно сделать в случае наступления страхового события, - безотлагательно сообщить о случившемся в страховую по телефону и как можно быстрее подать личное письменное заявление. Многие компании выставляют срок в 24 часа для сообщения о ДТП или повреждениях. И принятые по истечению этого срока дела уже не подлежат не то что удовлетворению, но даже и рассмотрению.

Второе - необходимо тщательно собирать все нужные документы для выплаты: от справки ГАИ до квитанции эвакуаторщика. Исчерпывающий список должен содержаться в страховом договоре. Если его нет или есть формулировка «а также другие документы по требованию страховщика» - существует большая вероятность, что сбор бумаг будет тянуться бесконечно.

Третье - на процедуру оценки ущерба (как на СТО, так и в офис независимой оценочной компании или на стоянку, где будет проводиться осмотр) необходимо приглашать аварийного комиссара (представителя) страховой компании, который должен письменно засвидетельствовать, что полностью согласен с перечнем выявленных неисправностей. Если он не приезжает, это обстоятельство следует зафиксировать и в конце концов добиться каких-либо документальных свидетельств того, что страховщик с оценкой согласен (или не согласен, но тогда нужно постараться получить аргументированный отказ в согласовании суммы ущерба).

Подготовка к суду

Сдавая первые документы в СК, надо потребовать от своего менеджера перечень, где напротив каждого названия должна стоять дата подачи документа в СК и подпись сотрудника, который принял этот документ. Когда все «галочки» будут проставлены, у страхователя появится основание исчислять с определенной даты оговоренный в договоре срок принятия решения по выплате. В процессе сбора все документы необходимо копировать и заверять печатями с датой и подписью принявшего менеджера. В суде заверенная копия этого перечня будет доказательством выполнения клиентом всех его обязательств.

Как правило, в каждом договоре зафиксированы четкие сроки рассмотрения дела перед осуществлением выплаты. По истечению этих сроков клиент должен получить либо решение о выплате конкретной суммы, либо отказ страховщика. В первом случае, если сумма выплаты устраивает стороны, СК переводит деньги на указанный клиентом счет и все расстаются до следующего страхового случая. Если клиент не согласен с суммой, это уже первый повод для обжалования действий страховой компании в суде. Но в большинстве случаев, путем долгих переговоров, предъявления счетов с разных СТО и другой аргументации ситуацию удается разрешить в досудебном порядке.

А вот если страховая присылает отказ или же не выполняет своего обязательства принять решение о выплате в указанные в договоре сроки - это уже повод для обязательного обращения в суд.

Если страхователю пришел документ об отказе, вооружившись им, можно смело начинать готовить иск. А вот если писем от СК не приходит, стоит попробовать их спровоцировать. Например, написав письмо с требованием выполнить обязательства по договору, принеся его лично в офис урегулирования убытков, зафиксировав на копии дату принятия документа менеджером и заверив подписью и печатью.

Подача иска

Законодательство предусматривает, что клиент может судиться с нарушителем его прав на собственной территории (в районном суде по месту прописки), но можно подавать исковое заявление и по месту нахождения страховой компании.

Иск готовится на сумму предполагаемого ущерба, который надлежит возместить. Кроме того, в исковые требования можно включить судебные издержки, расходы на адвоката, а также моральный ущерб. Потенциальная сумма к возмещению рассчитывается на основании счета, выданного на СТО и/или на основании оценки независимого оценщика, которую заказывает сам страхователь. Судебные издержки включают в себя расходы на информационно-техническое сопровождение дела (до 150 грн.) и госпошлину в размере 1% заявленной исковой суммы.

Расходы на адвоката подтверждаются чеками или квитанциями. Моральный ущерб лучше также подтверждать документально, например, справками из клиники о нервном расстройстве, бессоннице или других проблемах со здоровьем, вызванных задержкой в выплате. Впрочем, по словам практикующих адвокатов, случаи признания морального ущерба с судебных тяжбах со страховщиками - большая редкость.

К исковому заявлению прилагаются документы согласно списку (см. «Какие документы нужны для иска по поводу выплат по КАСКО»)

Сроки

Первое заседание по делу. Если представители страховой компании не намерены идти на мировое соглашение и собираются бороться с клиентом до конца, уже к первому заседанию они подают свои аргументы или направляют представителя, который их озвучит. Если доказательства изучены и все стороны явились на первое заседание, оно же может стать и последним с решением в пользу страхователя.

Не ранее, чем через месяц после подачи иска

После первого заседания страховщик может пойти на мировое соглашение. Внимание! Такая декларация может быть инструментом затягивания процесса или попыткой вынудить клиента отозвать иск из суда. Делать этого не стоит, пока суд не утвердит текст мирового соглашения или не примет решения в пользу пострадавшей стороны.

Сразу после первого заседания

Следующее заседание. Состоится, если потребуется продолжить изучать доказательства или ответчик не явится в суд. Возможно проведение нескольких заседаний.

Еще через месяц

Вынесение решения судом (Важно получить решение суда быстро!).

Обжалование решения суда в апелляционном суде, если в первой инстанции в иске отказано.

В течение 10 дней после вынесения решения

Если иск удовлетворен, решение вступает в законную силу - клиент может обращаться в суд за исполнительным письмом.

Оформление письма - до 14 дней

Если ответчик не выплатил положенное добровольно - обращаемся в исполнительную службу района с письмом и копией решения суда (одна копия должна остаться у истца).

Открытие исполнительного производства - 1 месяц

Исполнительное производство: получение по почте извещения с датой начала и беседы с представителями ответчика. О ходе дела можно узнавать от исполнителя по телефону. Как утверждают некоторые юристы, зачастую исполнительную службу нужно «стимулировать» к более активной работе с ответчиком.

Задолженность с ответчика взыскана или не взыскана. Во втором случае производство закрывается, о чем истца также извещают по почте.

В случае, если клиент недоволен результатом такой работы исполнительной службы, он может обжаловать ее бездеятельность в административном суде.

Какие документы нужны для иска по поводу выплат по КАСКО

- исковое заявление

- квитанции об оплате госпошлины и сбора за информационно-техническое обеспечение процесса

- копия договора страхования

- копия перечня поданных страховщику документов с отметками

- копия заявления на возмещение ущерба

- копия письма-отказа страховой или копия всей переписки

- копию письма клиента в СК с просьбой выполнить обязательства

- копия счета СТО

- копия заключения оценщика

- копия расширенной справки ГАИ о ДТП, если вызывали ГАИ- копия квитанций об оплате сопутствующих услуг (если были предусмотрены договором): эвакуатор, врач, адвокат на месте ДТП, гостиница.

- копии решений судов в рамках ДТП (о вине истца или других участников ДТП)

- копии других экспертиз, справок

- квитанция об оплате услуг адвоката в рамках гражданского дела

Во что обходится судебный процесс со страховщиком?

- госпошлина - 1% от суммы иска, но не менее 51 грн. (пошлина по возмещению морального ущерба уплачивается отдельно)

- затраты на информационно-техническое обеспечение дела - до 150 грн.

- затраты на услуги адвоката - фиксированная плата, разбитая на часть до и часть после завершения разбирательства (от 3 тыс. грн.), либо процент от суммы иска (5-15%).

Ответ на этот вопрос подготовлен журналистами издания «Деньги» в рамках спецпроекта «Автостраховка». Этот специальный выпуск содержит тщательно прописанное руководство для автовладельца, застраховавшего свой автомобиль. Следование рекомендациям, изложенным в издании, позволит участнику дорожного движения эффективно воспользоваться преимуществами страховой защиты и тем самым компенсировать возможный ущерб от ДТП.

Особенно ценной является опубликованная в «Автостраховке» пошаговая инструкция для водителя, попавшего в критическую ситуацию. Она позволит избежать ошибок, которые часто допускаются в момент сразу после ДТП из-за сильного волнения

Информация о материале

Опубликовано: 05 ноября 2012