Ликбез

После оккупации Российской Федерацией Крыма можно часто услышать «Донбасс — это Россия». Крым — Россия, Донбасс — Россия. И куда не посмотри, везде Россия. А где же тогда Украина? Поскольку Украина проигрывает информационную войну (здравствуйте, МинСтец!), те, у кого скудные знания, начинают верить, что Донбасс — действительно Россия. Вера — вообще штука удобная: зачем факты, анализ и логика, если можно просто верить. А тех, кто не верит, можно убедить, грамотно перетасовав факты. Давайте же разбираться, чей всё-таки Донбасс?

Во-первых, не нужно путать понятия «Россия» и «русские»: «русские» не равняется «России». Точно так же, как «украинцы» не равняется «Украина». Украинцы живут и в других странах мира, но там, где украинцы, не обязательно Украина, не так ли? Вы же не будете утверждать, что украинцы, русские или немцы, которые живут в течение всей своей жизни (либо некоторое время) в Америке — это, соответственно, Украина, Россия и Германия? Так почему если некоторое количество русских живёт на Донбассе или в любом другом регионе Украины – это сразу Россия? Значит, украинцы, живущие на Дальнем Востоке, — это Украина, а этнические греки, проживающие в некоторых районах Донецкой области, равняется Греция? Греки, между прочим, — это третья по численности этническая группа Донецкой области. Но посёлок городского типа Тельманово (до 1935 года — Остгайм), — районный центр Донецкой области, в котором греков не намного меньше, чем русских, — Грецией от этого не стал. Хотя за переписью 2001 года в Тельмановском районе греков и русских примерно равное количество — 17,5% и 20,8% соответственно.

Во-вторых, что такое Донбасс? Донбасс (сокращено от «Донецкий бассейн») — это промышленный регион Украины. В Украине также есть Львовско-Волынский (также угольный, имеет продолжение в западном направлении на территории Польши под названием «Люблинский бассейн»), Днепровский, Криворожский (железнорудный) бассейны. Поэтому считать Донбасс каким-то очень особым культурным регионом не стоит. Да, он отличается от других регионов Украины. Точно так же, как отличается любой другой регион от остальных: Закарпатье от Галичины, Волынь от Полесья. Но части Донбасса так же отличаются друг от друга, поскольку это промышленный регион, а не историко-культурная область. Донбасс раскинулся на землях Запорожья, Надпорожья, частично Приазовья и Слобожанщины. Мало кто знает, но в России тоже есть свой Донбасс — маленькая часть великого Донбасса. И теперешняя российская часть Донбасса отличается от украинского.

История Донбасса, как угольно-промышленного региона, начинается с 1721 года, когда ландрат (помощник губернатора) Киевской губернии и руководитель Бахмутскими соляными промыслами Никита Вепрейский вместе с капитаном Изюмского слободского казацкого полка (на то время он был комендантом Бахмутской крепости) Семёном Чирковым взяли на пробу образцы каменного угля неподалёку от Бахмута. Причиной такой разведки был дефицит древесины (вызванный указами Петра I, которые под угрозой смерти запрещали вырубку леса) и очень высокая цена на импортное дерево. А Бахмут и Тор (так до 1784 года назывался теперешний город Славянск) — это центры соляного промысла, для которого нужно топливо. Промысел угля был организован Вепрейским и Чирковым уже в 1723 году.

Кто же открыл угольные залежи Донбасса? Если вы ожидаете конкретного имени, то история его вам не назовёт. Первооткрывателем каменного угля было само население Восточной Украины (в то время это были земли Войска Запорожского Низового). Именно жители запорожских поселений первыми начали использовать уголь. Как часто бывает, кто-то мог случайно обнаружить уголь, перепутав его з древесным углём. Обратив внимание на неизвестный минерал, они выяснили его полезные свойства и освоили технологию сжигания в печи. К примеру, запорожцы Лисьего Байрака (Лисичий Байрак на Донці — укр., теперь город Лисичанск) уже в XVII веке умели добывать и использовать уголь. Так или иначе, сведения о свойствах «горючего камня» должны были дойти и до бахмутских солеварен, так как люди приходили сюда за солью и понимали большую потребность в древесине.

Стоит напомнить, что Войско Запорожское Низовое — это не крепость (собственно Запорожская Сечь) на Днепре, а, по сути, государство-республика запорожского казачества, которое не вошло в реестры. С 1649 года Запорожская Сечь была составной Гетманщины. Во времена Руины гетманы потеряли контроль над Запорожской Сечью, а сама она даже выставляла своих кандидатов на гетманство. Московское государство претендовало на земли казачества, но впоследствии неудачного для Петра I Прутского похода отказалось. Согласно Прутскому мирному соглашению (1711) и Адрианопольскому соглашению (1713), Московское государство отказывалось от претензий к территориям Украины и признавало юрисдикцию Османской империи над Войском Запорожским Низовым. Таким образом, запорожские земли на 22 года вошли в состав так называемой Ханской Украины. Нужно отметить, что этот регион административно входил в состав Османской империи только номинально (здесь отсутствовали турецкие поселения, кроме некоторых городов на юге). Поскольку эти территории были малозаселённые, запорожцы разбрелись по этим землям, закладывая здесь землянки, зимовники, хутора.

К примеру, теперешний город Славянск основали запорожцы ещё в 1645 году как крепость под названием Тор. С тех пор Тор — центр добычи соли и торговли ею. Название за городом, образовавшемся на месте крепости, закрепилось до его переименования в Словенск в 1784 году, а затем — уже в известный нам Славянск. Это один из самых старых городов Донбасса. О Бахмуте же можно прочитать в работе Феодосия Макаревского 1880 года: «Бахмут, Багмут, Бахмуд, на реке того же имени, — древнейшее старожитное займище малороссийского народа». Первое письменное упоминание — 1571 год. Святогорск, в котором находится Святогорская лавра, известен с 1526 года под названием Святые Горы. Об этом поселении в своих «Записках о Московии» упомянул Сигизмунд фон Герберштейн — посол Священной Римской империи, который в своей дипломатической деятельности посетил не одну страну. Остальные города Донбасса основаны позже, но большинство из них выросло из запорожских поселений.

В конце XVIII века промышленная революция, начавшаяся в Англии в средине XVIII века, дошла и до Украины. Сюда приехал известнейший шотландский инженер Чарльз (Карл) Гаскойн, директор крупнейших в мире Карронских чугунолитейных заводов. В 1794 году он провёл исследование восточных земель Украины с целью поиска места для сооружения мощного металлургического предприятия. После исследования территорий Восточной Украины Гаскойн пишет министру финансов графу Васильеву: «Донецкий (речь идёт не о теперешнем Донецке, который в то время назывался Александровкой, а о Славяносербском районе Луганской области, поскольку в те времена современный Славяносербск назывался Донецком, а уезд — Донецким. — авт.) и Бахмутский уезды так изобилуют признаками руд, особенно каменного угля, что их существование должно было быть известным даже древним обитателям того края». Процесс становления угольной промышленности в Украине радикально активизировался после отмены крепостного права и в начале развития капитализма. Вспышка экономической жизни приходится на конец XIX века, когда быстрыми темпами с помощью иностранных специалистов начинает развиваться промышленность. Всего за несколько десятилетий на полупустых к тому землях строятся шахты и шахтёрские посёлки, железные дороги и угольные предприятия. Большинство городов вырастают из запорожских селений. Металлургический завод Джон Юз построил вблизи запорожского села Александровка (теперь — район Донецка), а первый дом, в котором жил этот валлийский промышленник, был обычной мазанкой, покрытой соломой. Луганский металлургический завод — вблизи села Каменный Брод (как и в случае с Донецком, теперь городской район в Луганске). Кстати, самый старый храм в Луганске — Петропавловский собор, находящийся в Камброде (Каменнобродском районе города), построен в 1761 году, то есть на 34 года раньше «основания Луганска». Лисичанск вырастает из запорожского Лисьего Байрака, а соседняя Брянка — из запорожских зимовников Каменный Яр и Гриценков Проток, которые были основаны ещё в 1696 году.

Что было дальше — знают все: Первая мировая, Октябрьский переворот в Российской республике и война большевиков з другими странами, в том числе с Украиной. После победы большевики по-новому кромсают земли. Если в Российской империи административное деление состояло из губерний, которые в свою очередь делились на уезды, то большевики экспериментируют: 23 марта 1920 года Совет народных комиссаров РСФСР принял решение об объединении всего Донбасса в составе Донецкой (не забывайте, Донецка в нашем понимании тогда ещё не было, тогда он назывался Юзовкой — в честь Джона Юза, британского инженера) губернии Украины с центром в Луганске. Восточный Донбасс вошёл в состав Шахтинского округа этой губернии (центр округа — Александровск-Грушевский), который, согласно новой административной реформе 1923 года, стал Шахтинским округом с центром в городе Шахты (так был переименован Александровск-Грушевский в 1921 году). Если кто-то не понял, расшифровка: российская часть Донбасса отошла Украине. Грубо говоря, ещё один «подарок Хрущёва Украине». После ряда новых административных преобразований Восточный Донбасс оказался в составе Ростовской области России. То есть, после большевицкого переворота Донбасс закрепился за Украинской Советской Социалистической Республикой (и только маленькая часть Донбасса отошла России), а после распада Союза — за Украиной. Когда он успел стать Россией — неизвестно. Так чей Донбасс?

P.S. Сейчас Восточный Донбасс — депрессивный район России: после развала Союза почти все шахты и предприятия были закрыты. По сравнению с ним, украинский Донбасс цветёт и процветает. Точнее, процветал, до оккупации.

Информация о материале

Опубликовано: 11 декабря 2015

У попередніх трьох статтях було проаналізовано симптоми та причини подорожчання долара США, проблем в економіці Китаю, бурхливого розвитку американської економіки та застою у глобальній торгівлі.

У заключній частині будуть розглянуті можливі сценарії розвитку ситуації та еволюції названих проблем, а також деякі висновки.

Американський економічний пат

Враховуючи стан справ у глобальній економіці, США опинилися у дивній ситуації, яку можна назвати патовою або безвихідною в економічному плані.

По-перше, американська економіка протягом усього часу після Великої рецесії демонструвала здорове зростання і кількісно, і якісно. Зростання базувалося на економії, нетрадиційних нафті й газі, інформаційно-технологічній галузі.

Перший фактор поки зберігається, як і в більшості країн світу, бо низхідна фаза циклу довгої економічної хвилі триває. Проте цей драйвер має суттєвий побічний наслідок - зменшення зайнятості, який, якщо його не компенсують інші, часто призводить до появи кризових проявів в економіці.

Другий фактор - нафтогазова індустрія - переживає непрості часи у зв'язку з трикратним падінням цін на нафту протягом останнього року.

Обсяг видобутку нафти у Сполучених Штатах досяг максимуму у квітні 2015 року, а відтоді вже зменшився на 3,9%. Ймовірно, цей процес триватиме, тож нафтогазова галузь тепер звільнятиме, а не найматиме працівників.

Третій фактор також зберігається. Проте, з одного боку, він не настільки вагомий у структурі народного господарства США, щоб самостійно витягнути темпи і якість зростання ВВП. З іншого - він призводить до створення нових продуктів, які мають негативний вплив на зайнятість.

Наприклад, діяльність компанії Uber спричинила втрату робочих місць багатьма таксистами, а створення компанії AirBnB призвело до збитковості багатьох гравців готельної індустрії, які виходять з ринку і звільняють працівників.

Розвиток ІТ дозволяє масово економити ресурси по всьому світу. Наприклад, друковані ЗМІ переходять на електронні версії, що скорочує попит на папір, фарбу і робочі руки. Альтернативи цьому нема. Тобто не можна надіятися на те, що розвиток ІТ підтримає зростання ВВП США хоча б на мінімальному рівні.

По-друге, у Сполучені Штати внаслідок описаних процесів почали масово приходити гарячі гроші, значну частину яких у надлишку надрукували кілька років тому в рамках програм кількісного пом'якшення ФРС.

55% фінансових активів у світі контролюють американські фондові менеджери, які, очевидно, шукатимуть для грошей своїх клієнтів безпечні гавані саме у Штатах.

Проблеми найбільших економік, передусім китайської, які поки не лежать на поверхні, тільки пришвидшать цей процес. Ці гроші поступово ведуть економіку США до перегріву. Уже зараз драйверами її розвитку стають не здорові галузі, а проблемні, які завжди передвіщають наближення криз.

Окремі галузі, які виробляють споживчі товари, а також фінансові - інвестиційні фонди та нежитлова нерухомість - уже демонструють значне зростання.

Приплив гарячих грошей до Сполучених Штатів тільки додасть імпульсу кредитуванню, підвищенню номінальних зарплат, виплаті бонусів, зростанню фінансових ринків - тепер уже за принципом фінансової піраміди. Усе це врешті-решт призведе до перегріву, після якого раніше чи пізніше наступить крах.

Останній буде тим більшим, чим гіршою виявиться ситуація в інших економіках світу на той момент.

По-третє, ФРС опинилася у складній ситуації. Американський центробанк подібний до голодного і спраглого осла, який помер, бо стояв між криницею та копицею сіна і не міг вибрати, що йому робити в першу чергу - їсти чи пити.

Федеральна резервна система розвивається через дилему глобального масштабу.

З одного боку, рівень безробіття у США близький до нормального і знижується. Тобто подальше зростання ВВП та зайнятості повинно призвести до перегріву економіки через інфляцію по спіралі зарплати-ціни. Тож нібито логічно зараз охолоджувати економіку шляхом підняття відсоткових ставок.

З іншого боку, фондові ринки перебувають у тривалому висхідному тренді, який уже сам себе відтворює. Зростання відсоткових ставок призведе до пришвидшення темпів припливу гарячих грошей у США, різкого, нічим не обґрунтованого зростання фондових ринків і цін на нерухомість.

Це призведе до подальшого подорожчання долара та ще більше «висушить» економіки інших країн світу, поглибивши в них макроекономічні проблеми.

Дилема надзвичайно складна. Але оскільки з проведенням QE3 ФРС зробила себе центральним банком глобальної економіки, то, очевидно, вона повинна продовжувати цю лінію, відмовившись від підвищення облікової ставки, але певною мірою принісши в жертву стабільність американської економіки й підготувавшись до того, що інфляція може вийти з-під контролю, але врятує світ.

По-четверте, американська економіка перебуває в унікальних умовах, які можна назвати тепличними через кілька обставин, які діють одночасно.

Перша - реальна зарплата не зростала протягом останніх п'яти років. Це призвело до рекордних величин корпоративних прибутків, які є одним з факторів захмарного зростання американського фондового ринку.

Як тільки безробіття перетне нормальний рівень, то реальна зарплата почне зростати, скорочуючи корпоративні прибутки та підриваючи основу під фондовим ринком, крах якого може мати масштабні наслідки, як у 2008-2009 роках.

Друга - облікова ставка перебуває на мінімумах від періоду розпалу Великої рецесії, що призвело до тривалого та суттєвого зниження відсоткових ставок за кредитами. Нижчою вона бути не може, тож додаткового позитивного впливу для позичальників не матиме.

Якщо ж облікову ставку підвищать, то в умовах зростання множини відсоткових ставок і великої закредитованості економіки - обсяг кредитів приватному сектору зараз на 20% більший, ніж у максимумі перед кризою 2008-2009 років, - витрати реального сектора на обслуговування боргу помітно збільшаться. Це може стати причиною банкрутств окремих компаній і скорочення ділової активності.

Третя - ціни на нафту дуже низькі, що в цілому позитивно для економіки країни нетто-імпортера енергоносіїв. Однак при низьких цінах нові родовища закриваються чи консервуються по всьому світу, і Америка не виняток.

У якийсь момент це призведе до дефіциту енергоносіїв на ринку. Тоді ціни на них можуть стрибнути вгору, що вдарить по діловій активності у США. Навіть якщо це відбудеться через два-три роки, то, швидше за все, збіжиться з іншими кризовими проявами в економіці та підсилить їх.

Отже, тепличні умови, в яких функціонує американська економіка, раніше чи пізніше зникнуть, що призведе до підриву фундаменту фінансових ринків. Єдиний фактор, який створює певний простір для маневру, - фіскальна політика.

У 2015 фінансовому році бюджетний дефіцит у США був здоровим і становив 2,5% від ВВП. У випадку погіршення економічної кон'юнктури Сполучені Штати можуть повернутися до політики фіскального стимулювання, яку здійснювали для боротьби з Великою рецесією.

Однак у ситуації, коли держборг становить 103% від ВВП і його третина перебуває за кордоном, виникає питання, наскільки широкий простір для маневру має Америка в контексті податково-бюджетної політики і як довго вона зможе фіскально стимулювати економіку без негативної реакції інвесторів та побічних наслідків для дохідності державних облігацій та курсу долара.

Якби дія негативних факторів почалася після того, як економіка перегріється під впливом гарячих грошей, то масштаби рецесії у США важко було б уявити.

Головне, що тоді американську економіку не можна було б порятувати пом'якшенням монетарної політики ФРС, бо опускати ставки далі нема куди, а черговий раунд кількісного пом'якшення в умовах надлишку ліквідності в народному господарстві США призвів би до величезної інфляції та різкого знецінення долара через відплив капіталу, який би бажав цього уникнути.

Чим може зарадити ФРС? Американський центробанк повинен почати відкачувати гроші із США. Для цього він мусить якимось дивом скомбінувати м'яку грошово-кредитну політику для світу та жорстку - для економіки США.

У чистому вигляді це завдання неможливе. Варіантом політики могло би стати наступне. ФРС повинна усунути фактор припливу гарячих грошей - впевнений висхідний тренд на фондових ринках - та розвернути потік капіталу з входу на вихід. Грубо кажучи, завалити американські ринки.

Для центробанку США, який вважає високий рівень фондових індексів ключовим фактором високого споживання, це навіть важко уявити.

Однак якби ФРС почала масово продавати облігації, які вона тримає у своєму портфелі активів, а це близько 4,5 трлн дол, то зробила би перспективи припливу грошей з усього світу в США не такими яскравими для інвесторів.

При цьому облікову ставку піднімати не можна, інакше фінанси боржників посиплються, і економіка перейде в рецесію при подальшому зростанні фондового ринку. Якби при цьому США знайшли технічну можливість кредитувати інші економіки світу, то ситуація могла би вирівнятися і в межах реального сектора.

У будь-якому разі ФРС повинна ментально готуватися до можливих наслідків кризи глобалізації. Інакше в певний момент обвал економіки, фондового ринку та національної грошової одиниці США може стати неминучим і незворотним.

Дисфункція світової валюти

Зараз долар де-факто виконує функції світової валюти й донедавна добре з ними справлявся. За даними Банку міжнародних розрахунків - BIS, у 2011 році з усіх угод на форексі - міжнародному валютному ринку - у 84,9% однією з пари валют угоди був долар. Тобто «зелений» служить ключовим засобом обміну.

Крім того, він поки добре справляється з функцією засобу накопичення. У доларах тримають свої заощадження громадяни, фірми, комерційні та центральні банки.

Частка долара у запасах валюти й квазівалюти провідних країн поза їх межами за десять років, з кінця 2004 року до середини 2015 року, виросла з 48% до 56%. Це відбулося внаслідок того, що США переборщили з кількісним пом'якшенням, а світ був готовий їх прийняти завдяки розвиткові глобальної торгівлі.

Однак в результаті такої операції запаси американських доларів та казначейських облігацій за кордоном виросли більш ніж у 3,2 разу і тепер становлять вагому суму у пропорції до розмірів економіки та фінансового сектора Сполучених Штатів.

Це означає, що повернення до Америки хоча б частини цієї суми може призвести до перегріву її економіки. Підстави для такого повернення доволі переконливі.

Імовірно, що приплив гарячої ліквідності до Сполучених Штатів триватиме доти, доки реальне та фінансове зростання у США кількісно та якісно переважатиме показники інших економік світу. Тобто поки між економіками Америки та решти розвинутого світу існуватиме «різниця потенціалів», такий собі диференціал.

Зважаючи на теперішню фазу довгого економічного циклу, «різниця потенціалів» зникне, скоріше, в результаті перегрівання й переходу в рецесію економіки США, ніж появи нормальних темпів і якості зростання в більшості країн світу.

Коли диференціалу не стане, то виникне глобальна необхідність переосмислити роль долара у світі, адже до того часу його вартість, вірогідно, пройде чималий шлях угору, а потім вниз. Чи покаже таке переосмислення, що долар надалі справляється із своєю роллю світової валюти? Сумнівно. І ось чому.

1. Міра вартості.

Уже зараз виконання «зеленим» функції міри вартості у масштабах глобальної економіки не є задовільним. Середньозважений індекс цін сировинних товарів за рік зменшився на третину. При цьому індекс долара виріс на 25%. Тобто подешевшання сировини було майже пропорційним поцінуванню долара.

Це означає, що зменшення цін на сировинні товари спричинили, на перший погляд, не фундаментальні економічні чинники, а номінальні, монетарні.

Це не породжувало б жодних труднощів, якби інвестиційні проекти, які стосуються роботи на глобальному ринку і міжнародної торгівлі, не розраховувалися у твердій валюті - переважно доларі. І якби номінальне падіння цін на сировину не перекреслило плани капіталовкладень у світі на трильйони доларів.

Водночас у підприємств, які уже працюють, почали виникати масштабні фінансові проблеми, фактично нездоланні в нинішніх умовах.

Інший аспект - регулярна міжнародна торгівля. Наприклад, Україна торгує з Туреччиною в доларах. Вартість «зеленого» виросла, гривні та ліри - впала. Проте ціни зовнішньоекономічних угод закріплені в доларі.

Якщо Україна імпортує одяг турецького виробництва, то в якийсь момент встановлені в доларах ціни стають занадто високими для українців, купівельна спроможність яких знизилася. Наслідок - український імпорт, а з ним і обсяг виробництва турецької легкої промисловості, - падають.

Міжнародна торгівля зазнає шкоди, хоча співвідношення між двома економіками, які визначають обсяги взаємної торгівлі між ними, можуть залишитися майже незмінними. Теоретично турецькі виробники можуть знизити ціни, виражені в «зелених», але вони не повинні робити це постійно.

Різкі зміни курсу національної валюти США помітно дезорієнтують контрагентів зовнішньоекономічної діяльності та врешті-решт призводять до руйнування налагоджених торговельних контактів і скорочення міжнародної торгівлі.

Отже, флуктуації долара призводять до величезних втрат у світовому масштабі, бо через них стає дедалі важче планувати діяльність на глобальному ринку та уникати збитків, ведучи міжнародну торгівлю. Річ не стільки у втратах грошей, бо коли одні втрачають - інші здобувають. Проблема набагато глибша.

Вона полягає у втратах обсягів ділової активності, кількості підприємств, темпів розвитку і часу, який іде на боротьбу з наслідками флуктуацій долара.

У якийсь момент, якщо коливання «зеленого» триватимуть і матимуть суттєву амплітуду, деякі країни можуть усвідомити, що прив'язка до американської валюти не вигідна їхній торгівлі ні на внутрішньому, ні на зовнішньому ринках.

Міра вартості - базова функція грошей, яку долар донедавна виконував і всередині багатьох країн, які розвиваються. Наприклад, в Україні житло та авто зазвичай оцінюють у доларах, значно рідше - у євро. Зростання вартості долара підриває надійність виконання ним цієї функції.

2. Засіб обміну.

Звичайно, позиції долара сильні як засобу обміну не лише у традиційних зовнішньоторговельних операціях, а і в обслуговуванні світових тіньових оборотів та значної частини внутрішнього неформального сектора економіки багатьох країн.

Однак ситуація змінюється передусім під впливом Китаю. Піднебесна проводить активну політику нав'язування своїм зовнішньоекономічним партнерам розрахунків у юані, зокрема через використання валютних свопів між центробанками.

Цей процес триватиме. Оскільки КНР торгує з усім світом, то невдовзі більшість центральних банків світу матиме у своїх золотовалютних резервах помітні запаси юаня. Відповідно, місця для доларів у ЗВР багатьох країн стане менше.

Особливо якщо Китай запропонує своїм торговельним партнерам вигідні умови для вкладень у юані й уникне значних флуктуацій своєї грошової одиниці.

Понад місяць тому з'явилося повідомлення, що Китай запустив свою систему міжнародних платежів CIPS, провівши у ній перший закордонний грошовий переказ у юанях. На цю інформацію не звернули достатньої уваги, а даремно.

Китайське нововведення створює пряму конкуренцію системі SWIFT, через яку щодня проходить понад мільйон трансакцій на суму понад 6 трлн дол. Валютою, яка домінує у SWIFT, є долар. Грошовою одиницею, яка домінуватиме у CIPS, безсумнівно, буде юань женьміньбі.

Запуск Китаєм CIPS має ще одне геостратегічне значення. Коли кілька років тому в рамках санкцій, накладених на Іран, країну відключили від SWIFT, негативні наслідки для іранської економіки були дуже масштабними. Це був економічний удар нижче пояса, але країна не могла нічого зробити, бо не мала альтернативи.

Коли 2014 року заговорили про можливе відключення від SWIFT Росії, так само в рамках санкцій, то Кремль почав розробляти свою систему електронних платежів.

Із введенням Піднебесною CIPS в експлуатацію китайці зможуть запропонувати альтернативу кожній країні, яка не захоче приймати розуміння міжнародного порядку, яке існує в американців. Це може мати епохальні наслідки, адже поділить світ принаймні на два табори, між якими будуть мінімальні контакти.

Звичайно, наразі не слід переоцінювати загрози, яку Китай створює доларові. Крім торгівлі, зовнішньоекономічна діяльність складається з інвестиційних і фінансових угод. Тут домінування Штатів є безсумнівним, адже 55% фінансових активів світу перебувають в управлінні американських менеджерів.

Активи американських фірм та сімей також становлять непропорційно високу частину глобальних запасів багатства. Америка - це також один з найпотужніших фінансових центрів, що має два наслідки.

З одного боку, більшість міжнародних інвестиційних та фінансових угод у світі прив'язана до долара. Китай на цьому полі дрібний гравець. Він не має настільки великої фінансової потуги, органічно пов'язаної з реальним сектором національної економіки, не управляє активами країн світу і не є провідним інвестором.

З іншого боку, при такому співвідношенні фінансових сил США мають достатньо ресурсів, щоб обвалити юань, підірвавши до нього довіру торговельних партнерів Піднебесної. Однак це загрожує конфліктом. Можливо, навіть військовим.

Чи залишиться фінансове домінування США настільки значним через кілька років, після того, як описані процеси збалансуються? Сумнівно. От тоді потреба глобального переосмислення ролі долара може виявитися більш очевидною.

3. Засіб накопичення.

Цю функцію у глобальному масштабі долар виконує також справно. Це відомо й українцям, більшість яких хоча б раз у житті тримали «під матрацом» «зелені».

Доларові валюта та квазівалюта становлять 56% усіх подібних активів, які знаходяться в руках контрагентів поза країнами-емітентами. Тобто у світі валютні заощадження на 56% складаються з долара.

Золотовалютні резерви центральних банків також складаються переважно з долара. За даними МВФ, у 2015 році частка активів, деномінованих у «зеленому», в ЗВР центробанків 146 країн світу становила майже 64%. Це показник глобальної довіри як до економіки, так і до національної валюти Сполучених Штатів.

Якщо описані ризики реалізуються, то США можуть зіткнутися з кризою, яка підірве цю довіру. Особливо якщо проблеми, які, можливо, з'являться в економіці США, спробують розв'язувати за допомогою нових раундів кількісного пом'якшення.

Річ не тільки у цьому. Перевага заощаджень у доларах спричинила масштабні проблеми. Банки масово приймали депозити у «зеленому», а після його подорожчання пожинають дефіцит ліквідності і перспективу неплатоспроможності.

Якщо поставитися до цього з гумором, то можна сказати: «Маєш доларовий депозит - чекай банкрутства банку.» Ті, хто позичали комусь у валюті, розчаровуються у доларі, бо не можуть отримати свої гроші назад.

Ті, хто брали позики у валюті, розчаровуються, бо не мають належного грошового потоку для повернення боргу. Взаємини між кредиторами і боржниками в усьому світі проходять випробування через подорожчання долара. У такому випадку виграш одних і програш інших - це гра з від'ємною, а не нульовою сумою.

Висновки

Глобалізація і міжнародна торгівля досягли насичення і входять у фазу кризи, перші ознаки якої з'явилися ще у 2011 році, задовго до того, коли економічні показники Китаю спровокували паніку на глобальних фінансових ринках.

Подорожчання долара, яке має в основному внутрішньоамериканські причини, абсолютні та відносні, порівняно з іншими економіками, почалося невчасно, поглиблюючи кризу міжнародної торгівлі з усіма наслідками для окремих країн. Воно триматиме ще кілька кварталів, і його негативний вплив наростатиме.

Якщо у якийсь момент долар почне знецінюватися настільки стрімко, наскільки зростав, це поставить під загрозу довіру до нього. Він абсолютно очевидно для всіх перестане належним чином виконувати свої функції світової валюти.

Можливо, світові вистачить ще однієї великої кризи з корінням у США, щоб відмовитися від долара як єдиної світової валюти або переглянути його позиції.

У будь-якому разі світові доведеться усвідомити, що виконання доларом функцій світової валюти в багатьох аспектах є витратним для глобальної економіки. Це усвідомлення відбуватиметься непросто. Можливо, не обійдеться без масштабних і трагічних кризових подій, яких в іншому випадку можна було б уникнути.

На певному етапі людство зрозуміє, що світ потребує нової, більш досконалої валютно-фінансової системи і, можливо, кардинально іншої світової валюти. Нині це може здаватися неймовірним, але певні паралелі з реальністю легко провести.

Велика рецесія 2008-2009 років завдала нищівного удару по банках, з наслідками якого, зокрема з паралічем національних банківських секторів, борються й досі.

Саме це спричинило глобальний бум «фінтехів», створених технологічних інструментів перетворення заощаджень в інвестиції. Останні згодом можуть еволюційно витіснити традиційні банки з ринку. Те саме стосується валют.

Створення біткоіна, основи одного із сценаріїв появи нової глобальної валютної системи, уже наробило шуму. Як тільки криза теперішньої світової валюти стане очевидною для всіх, винахідники створять нову грошову одиницю світу. На той момент вони матимуть для цього непогану інформаційно-технологічну базу.

Звичайно, США володіють масштабними ресурсами, використовуючи які, можуть ще довго забезпечувати доларові статус світової валюти за допомогою примусу. Однак якби долар обвалився, ніщо б не змогло відновити до нього довіру у світі. І до валютно-фінансової системи, яка за ним стоїть, також.

Втім, «зелений» уже пережив неймовірну кількість апокаліптичних прогнозів щодо свого існування, як і їх авторів. Таке можливе і цього разу.

Информация о материале

Опубликовано: 10 декабря 2015

… упомянутое имущество – дом, сад и принадлежащий к ним водоём…

обменивается на серебро весом в четыре пуда и семь с половиной фунтов,

о чём и составлена мною, кадием Абдурахманом, сыном Расуля,

настоящая запись в полном соответствии с законом и ханскими повелениями!

Ходжа Насреддин смотрел на кадия с удивлением:

это была работа – хотя и в пройдошестве – но подлинного мастера,

и нельзя было ею не восхищаться.

Леонид Соловьёв «Зачарованный принц»

Право вершить суд – наверно, самая древняя функция власти, древнее даже права поборов с представительниц самой древней профессии и уж тем более права объявлять войну племени Скорпионов, которые испокон веков хотят похитить этих самых представительниц наших женщин. Выезжая в подвластные земли, провинции или даже отдалённые районы непомерно разросшейся столицы, правители первым делом принимались судить. И если вы думаете, что это всё от примитивности древних, то очень зря. Ведь с отчаянных криков о несправедливом суде начиналось не меньше половины восстаний, да и тихие дворцовые перевороты часто оправдывались словами «Он судил неправедно, зачем он вам был такой?». Судьи становились знаменитыми не реже полководцев (один, прославившийся целочисленным делением единицы на два, вообще вошёл в поговорки), да и выгребали от противников не слабее.

Хотя всё вышеперечисленное для многих банальность. А вот заслуживает внимания другой, очень важный момент – обязательная публичность суда. Справедливого суда, конечно же. Потому что в архаические времена тайный суд не мог быть справедливым по определению. Зачем скрывать справедливость? Наоборот, все должны видеть, что всё правильно. Не зря все культуры, независимо от места и времени возникновения, в судовых обрядах воспроизводили одни и те же формулы: «Смотрите, всё делается открыто! Все видят! Каждый – свидетель! Никаких тайн!». И не зря судовые процедуры имеют характер шоу, потому что это и должно быть зрелище. Отсюда и цирковые наряды судей, и нарочитость формул, подчёркнутая ритуальность. Людям не нужно соблюдение формального закона – людям надо зрелище, нужна сопричастность событиям, участие в Справедливости.

«Наивные древние люди», – усмехнутся многие читатели. Опять-таки зря. В случае с культурными традициями действуют всё те же циничные законы, что и в биологической эволюции, и общества, в которых справедливость не торжествовала (и не глумилась публично над трупом преступника, да), до наших дней не дожили. Никакого Морального Абсолюта (0,7 л с дозатором), разлитого в Мировом Пространстве, всего лишь безликие и бесчувственные законы отбора, которые заставляют людей выдумывать мораль и устраивать из её соблюдения шоу. Не нравится? – добро пожаловать в ископаемые. Потом по вашей цивилизации троллей кто-то из археологов напишет диссертацию.

Здесь стоило бы сослаться на кучу исторических примеров, от Гильгамеша до Конфуция, но, к счастью, современность дала нам прекрасный референтный текст, который сочетает отсылку к историческому опыту с живостью изложения.

Итак, вспомним самые яркие примеры суда в «Игре престолов». Нед Старк – с ним всё ясно, он уже сломлен в темнице, готов на всё. Почему бы его прямо там и не придушить? Нет, его вытаскивают на свет, шантажом заставляют произнести признание в заговоре против законного короля, а потом быстро и, опять-таки, при всём честном народе отрубают голову, выставив её на всеобщее обозрение.

Злобный карлик Бес изловлен матерью-регентшей Орлиного Гнезда. Она вправе сколько угодно морить его в тюрьме, но суд над ним учиняет в присутствии вассалов. И, попавшись в ловушку прецедента (судебный поединок, если кто не помнит), не имеет возможности отступить, потому что правитель не может молчать в ответ на публичный вызов. Это понимают даже книжные персонажи из фэнтези, чего не скажешь о некоторых реально существующих президентах.

Тот же Тирион Ланнистер, но уже судимый за убийство племянника. Ненавидимый всеми, преданный самыми близкими людьми. Казалось бы, ну, выставь его голову на стене, все только радоваться будут. Нет, вытягивают же на свет Божий, дают возможность наговорить гадостей, испортить праздник. Ну разве не идиоты? Нет, не идиоты. Потому что зерно недоверия прорастает очень быстро, особенно в неспокойные годы, подпитываемые фактами ежедневной несправедливости. И казни Ланнистеры своего блудного сына тайно – уже через пару месяцев Королевская Гавань поклонялась бы трём-четырём Лжетирионам, которых нечестивые блудодеи-близнецы Серсея с Джейме хотели извести, да боги не дали свершиться ещё одному греху. Знаем, проходили.

Примерам несть числа. Публично судит Дейенерис Бурерождённая в принуждённом к чуждым аболиционистским обычаям Мириине. Публично, да ещё и собственноручно (с удивительно рациональной подоплёкой) рубят головы Старки. Публично топит неверных отступников Ейерон Мокроголовый Грейджой.

Глупые выдуманные персонажи. Не то, что в реальном мире… Что ж, теперь для любителей реализма – история совершенно другого плана.

Знаете ли вы, что в Средние века суды французских свободных городов (например, Парижа) были частными? Нет, королевских прево никто не отменял, но бегать к такому занятому (и сердитому) человеку за каждой мелочью… Поэтому для судебных разбирательств судью нанимали, как адвоката сейчас (адвокатура как профессия, кстати, появилась тогда же). Из серии: «Вы хотите, чтобы вас рассудили не как попало, а по мудрым законам в интерпретации знающих людей? Тогда звоните обращайтесь к нам!». Судьи организовали гильдию и многие столетия боролись с множеством конкурентов за право быть единственными вершителями справедливости в городе. Знаете, каким образом? С одной стороны, строго следя за репутацией своих членов. Судья в Париже должен был быть почище той жены Цезаря, я вам скажу. А с другой – как уже было сказано раньше, превращая суд в шоу. Зрелищным было всё – от внешности судей и сценической расстановки действующих лиц в зале до каждой стадии процесса: обвинения, слов защиты, полемики, объявления приговора и его исполнения.

Кстати о последнем. Наши люди сильно травмированы советским и постсоветским восприятием суда как наказания самого по себе. На самом деле в шоу превращалось не только наказание (все эти почитаемые любителями гуро декапитация и кипячение в рафинированном масле), но и оправдание. Процесс составлялся так, что, получая оправдательный приговор, обвиняемый был благодарен именно судьям, а не адвокату (тот уже деньги получил), тем более что на адвоката деньги находили не у всех. И на это приходили посмотреть люди, чем ещё больше повышали авторитет судейской коллегии, а значит, выражаясь современными терминами, его капитализацию в сфере оказания услуг.

Вот такой весёлый джир для верующих в невидимую руку рынка, которая рулит всем. Современная европейская судебная практика выдержала испытание открытой конкуренцией, не будучи государственной структурой. Может, стоит задуматься…

К слову, развитое Средневековье очень интересно для тех, кто хочет разобраться в истоках нынешнего европейского суда. Процесс Орлеанской Девы, процесс героя Столетней войны маршала Жилля де Реца АКА Синяя Борода, да хоть бы процесс свиньи-убийцы (и это не прикол – её таки осудили)… Ну, это лирика…

В свете вышеизложенного ещё более обидно видеть, до чего докатилось украинское правосудие. Я даже не о грамотности или честности, а о простом понимании основ своей деятельности, можно даже сказать, материала, из которого сделан сук, удерживающий их от грустного падения до уровня земных забот. Будучи потомками «черезвычаек» и прочих судов большевистской народной сознательности, наши судьи в массе своей не понимают, что невнятное бормотание в неудобной тесной комнатке, где слушателю просто некомфортно находится, угрожает самому смыслу их существования как бюрократического подразделения. Ибо очень скоро им могут предъявить те же претензии, которые наш почтенный Кролик-во-Премьерах выставляет академикам: «А зачем мы вам вообще платим?». И если это не случится в этом квартале… Ну классика цитировать не обязательно.

Следы такой беды можно и не замечать, но есть один очень серьёзный признак. В обществе не существует рассказов о честных судьях. Ну, знаете, это такой архетип – Честный Судья. Вроде Деда Мороза. Никто не верит, но многие надеются. Даже о Честных Ментах (я уж молчу о Честных Копах) рассказывают и даже снимают сериалы, а вот о судьях… Потому что в такую фантазию никто не поверит. А то, во что не верят, имеет свойство исчезать. Не мгновенно, конечно, но…

А всё оттого, что против социальных законов не попрёшь. Увильнуть разок-другой можно, а вот построить на этом систему – нет. Люди хотят архаики, и это глупо игнорировать. Да, это проблема более широкая, чем вопрос судебной системы в Украине. Мы, люди информационной эпохи, почему-то считаем, что избавлены от старых культурных механизмов, а это не так. По-прежнему с нами феодализм (см. корпорации или устоявшиеся государственные учреждения), никуда не делся дух рабовладельчества (см. бюджетники). И архаика тут же, внутри нас. Два года назад мы снова наблюдали, как она действует, это вовсе не так страшно, как представляется из названия. Если люди хотят массовости, хотят сопричастности, хотят зрелищности, то глупо этому противиться. Степень развития человека проявляется в умении контролировать базовые побуждения, а вовсе не в их отрицании. А вопрос «неужели архаика лучше цивилизации?» столь же содержателен, как «какая система человеку важнее – эндокринная или нервная?».

Ну, а судьям… Если шоу не устроят они, то за них это сделает отставной капитан Линч. Это ещё в лучшем случае, ведь Робин Гуд в этой экологической нише будет для общества куда более разрушителен. А ожидание, что всё рассосётся само, напоминает обещания лекарей из бессмертного романа Леонида Соловьёва, что болезнь хана исчезнет сама по себе.

Агабек послал навстречу кадию слугу с приглашением в гости,

но кадий отказался, оберегая от лживых наветов белизну своего беспристрастия…

…Кадий вздохнул, закрыл правый глаз и открыл левый,

обозначив этим свой переход из состояния «до» в состояние «уже»…

Леонид Соловьёв «Зачарованный принц»

Информация о материале

Опубликовано: 09 декабря 2015

У першій статті йшлося здебільшого про китайські симптоми проблем у світовій економіці. У другій - про причини цих проблем.

Ця стаття - про нинішню ситуацію, у якій опинився долар, і як це пов'язується з розвитком глобальної економіки та торгівлі.

Нинішня ситуація у глобальній економіці характеризується такими фактами.

1. Долар як глобальна валюта поступово дорожчає й кілька тижнів тому перейшов у нову фазу зростання. Це один з ключів до розуміння як сьогоднішньої ситуації у світі, так і можливих перспектив її розвитку.

Можна заперечити, що історії відомі моменти, коли долар суттєво дорожчав. Однак тоді економіка США мала більшу вагу у світі, кількість американської валюти та квазівалюти поза межами США була меншою, а глобалізація не зайшла настільки далеко, щоби зростання курсу долара вдарило по більшості економік.

Тож поглинання Штатами раніше емітованих євродоларів не могло стати проблемою ні для Америки, ні для світу. Наприклад, протягом 2000-2002 років індекс долара досягав значення 120 - на 20% вище, ніж зараз.

Однак у 2001 році ВВП США становив майже 32% світового у номінальному численні, а в 2014 році - лише 22% за даними МВФ. У 1980-х роках значення американської економіки було ще більшим - 35% глобального ВВП.

Зростання курсу долара разом з тривалим висхідним трендом на американському фондовому ринку змінили відплив грошей та квазігрошей із США на приплив. Це поступово призведе до перегріву фондового ринку та американської економіки.

Ідеться про аномальний сукупний попит: навіть якщо темпи зростання ВВП при цьому будуть невисокими, а надлишок попиту трансформується в інфляцію, то без нього економіка розвивалася б більш рівномірно.

Однак з ним є ризик надмірного росту галузей, орієнтованих на виробництво споживчих товарів. Врешті-решт це загрожує обвалом, подібним до того, який відбувався на американському ринку нерухомості у 2007-2009 роках.

Негативні наслідки перегрівання фондового ринку мають подібний логічний ланцюжок: активи спочатку зростають занадто швидкими темпами, їх ціни стають захмарними, але раніше чи пізніше бульбашка лопається, що призводить до масштабних втрат у фінансовому секторі та економіці в цілому.

Той факт, що розворот потоку грошей та квазігрошей уже почався, засвідчує динаміка їх залишків поза межами США.

У статті про домінування долара, перекладеній на українську, ідеться про те, що 55% світових активів - акцій, облігацій, інструментів грошового ринку - знаходиться під управлінням американських менеджерів з управління активами.

Їм відома прірва між американською економікою та рештою світу. Тож у тому, що вони продаватимуть свої активи і переводитимуть капітал у США, нема сумніву.

Тобто глобальне фінансове домінування Штатів є організаційним містком, за допомогою якого «різниця потенціалів» між економіками США та решти світу трансформується в рух - потік капіталу в Америку, який спричиняє подорожчання долара та перегрівання економіки. Наслідки цього США ще пожинатимуть.

2. Економіки більшості країн світу вповільнюються, багато з них входять в рецесію.

Серед потужних країн у фазі економічного спаду перебувають Росія, Бразилія, Тайвань, Фінляндія. Головною фундаментальною причиною цієї тенденції є низхідна фаза довгого економічного циклу, характерна зростанням ефективності виробництва внаслідок масового впровадження нових технологій.

Основною тактичною, поверхневою й позірною причиною, а радше приводом є вихід США із QE3, який відбувся у 2014 році. Фактор, який підсилює проблеми ресурсних економік, - зниження глобальних цін на сировину як наслідок головної фундаментальної причини, що детальніше описано в попередній частині аналізу.

Особливу увагу в цьому контексті слід звернути на Китай. Його економіка, яка зростала шаленими темпами протягом десятиліть, у свідомості інвесторів є потужним редутом зростання світового ВВП та розвитку глобальної торгівлі.

З КНР, мабуть, довго ніхто не виводив поспіхом капітал під натиском макроекономічних проблем у країні, що так характерно для країн, які розвиваються, і регулярно трапляється в них. Сума іноземного капіталу, накопиченого в Піднебесній за весь цей час, колосальна.

Зараз така перспектива стає реальною. Одне лише усвідомлення цього може довести багатьох до паніки. Тісний зв'язок між доларом і юанем робить китайську продукцію надто дорогою у світі, знижує попит на неї і б'є по показниках зростання.

Що дорожчим буде долар, то нижчими будуть показники приросту ВВП Китаю. З іншого боку, Піднебесна може відв'язати юань від долара і провести девальвацію, намагаючись втримати економіку на траєкторії швидкого зростання з раніше запланованим показником - 7% приросту у 2015 році.

Однак такий крок дасть старт масовому відпливу капіталу з КНР, який буде тим більшим, чим більше інвестори звикли до стабільності китайської грошової одиниці. У будь-якому разі проблеми китайської економіки ще проявляться.

Ситуація у решті економік світу класична і добре відома українцям з недавнього власного досвіду. Дефіцит платіжного балансу призводить до паніки на валютному ринку, проблем банківської системи, зменшення реальних доходів населення, труднощів з фінансуванням бюджетного дефіциту.

Під час Великої рецесії 2008-2009 років економіки країн, що розвиваються, скорочувалися через падіння американської економіки. Нині вони одна за одною входять у рецесію, бо народне господарства США розвивається з унікальними для світу темпами та структурними показниками.

В обох випадках кризові ситуації ініціювали відтік капіталу з країн, що розвиваються, до Сполучених Штатів. Однак якщо вісім років тому це допомогло американській економіці, то зараз - однозначно шкодить.

З огляду на це тоді масштабне друкування грошей Федеральною резервною системою мало позитивний вплив на народне господарство США, а з ним - і країн, що розвиваються, принаймні спочатку і частково. У нинішніх умовах використання цього інструменту може призвести до руйнівних наслідків.

Це доводить, що не можна застосовувати одні і ті ж інструменти економічної політики при однакових економічних показниках, не проаналізувавши картину в цілому. Нехтування цим правилом може призвести до великого лиха.

3. Валюти більшості країн знецінюються. Наслідки масштабні: проблеми у банківських системах, різке зростання держборгу, масовий відплив капіталу, скорочення золотовалютних резервів. Боротьба урядів з цими проблемами відволікає ресурси від розвитку і робить різницю між ними і США ще разючішою.

Особливої уваги заслуговують орієнтовані на експорт економіки через падіння глобальних цін на сировинні матеріали. Наприклад, експортери нафти й газу за період високих цін на енергоносії накопичили значні золотовалютні резерви.

Зараз перед ними стоїть дилема: компенсувати новоутворений дефіцит платіжного балансу золотовалютними резервами, підтримуючи рівень життя свого населення незмінним, або збалансувати приплив і відплив валюти за допомогою девальвації національної грошової одиниці.

Як відомо, РФ зробила акцент на девальвації рубля, тому бореться з проблемами, спричиненими нею: інфляцією, банкрутством банків, відпливом депозитів. Саудівська Аравія утримує курс ріала незмінним, і вже отримала попередження від МВФ: якщо триматиметься цієї політикиі, то вичерпає резерви за п'ять років.

Нова хвиля зростання вартості долара, яка вже розпочалася, призведе до ще одного витка знецінення грошових одиниць багатьох країн світу, відпливу капіталу з них, подальшого зниження темпів розвитку їхніх економік, наростання інших макроекономічних та фінансових проблем у цих країнах.

На цьому тлі економіка та фондовий ринок США виглядатимуть ще яскравіше, ніж зараз. Однак така ситуація не може зберігатися в довготривалому періоді, оскільки Сполучені Штати суттєво інтегровані у світову економіку, передусім у фінансовому плані, а потенціал їхньої економіки обмежений, хоч і дуже великий.

4. Золотовалютні резерви - ЗВР - багатьох країн світу скорочуються. Це відбувається у тісній взаємодії із знеціненням національних валют.

Майже нема країн, які б уникнули зменшення резервів, незважаючи на те, якими темпами відбувається знецінення їхніх грошових одиниць у відповідь на відплив капіталу та погіршення торговельного балансу.

За рік, з вересня 2014 року до вересня 2015 року, золотовалютні резерви Бразилії скоротилися на 14 млрд дол або 3,8%, Китаю - 373,7 млрд дол або 9,6%, Індонезії - 9,5 млрд дол або 8,5%, ПАР - 3 млрд дол або 6,1%, Росії - 83 млрд дол або 18,3%, Саудівської Аравії - 91,6 млрд дол або 12,1%.

Переважна більшість цих грошей пішла на американський фондовий ринок. Проблема полягає не стільки в наслідках зменшення ЗВР для національних економік, скільки у його впливі на економіку та грошову одиницю США.

Річ у тім, що влітку 2015 року ліквідні американські активи поза межами США складалися з 569 млрд готівкового долара, 6,18 трлн дол держоблігацій та 2,28 трлн депозитів нерезидентів в американських банках. Близько половини від загальної суми перебувало у ЗВР центральних банків усіх країн світу.

Якщо ці запаси витрачатимуть на підтримку курсу національних валют, то США можуть зіткнутися з великим припливом грошей і квазігрошей. Такий сценарій - не суто гіпотетичний. Якщо глянути на розподіл власності на держоблігації США за країнами, то до таких висновків можна прийти з огляду на низку моментів.

По-перше, недаремно глобальні інвестори уважно стежать за Китаєм. Ця країна накопичила колосальні обсяги ЗВР - 3,5 трлн дол в кінці вересня - і є найбільшим власником американських держоблігацій - 1 271 млрд дол в кінці серпня.

Подейкують, що протягом кризи 2008-2009 років офіційні особи США щотижня телефонували в КНР, запевняючи китайців, що дефолту за американськими державними зобов'язаннями не станеться. Тоді Піднебесна могла дозволити собі зачекати кращих часів і не робити розпродажу держоблігацій США.

У нинішній ситуації при зростанні вартості долара Китаю доведеться витрачати ЗВР або на підтримку курсу юаня женьміньбі, або на погашення витоку капіталу при девальвації національної грошової одиниці.

Золотовалютні резерви Народного банку Китаю скорочуватимуться не залежно від сценаріїв розвитку подій. Питання лише у величині цього зниження.

Порівняно невелика паніка на глобальних ринках призвела до зменшення золотовалютних резервів КНР на 100 млрд дол у серпні. Ці гроші уже створюють ажіотажний попит на американських фондових ринках, про що свідчить динаміка останніх. Що буде, коли ситуація погіршуватиметься стрімкіше, - питання відкрите.

По-друге, треті за обсягом запаси держоблігацій США перебувають у власності групи країн-експортерів нафти, включаючи Росію, Казахстан, арабські країни. В умовах низьких цін на нафту ЗВР цих країн поступово скорочуватимуться. Як наслідок американські гроші та квазігроші повертатимуться у США.

У 2014 році повідомлялося, що Росія у відповідь на відплив капіталу, спровокований не в останню чергу санкціями з боку США, витрачала із ЗВР кошти, розміщені у казначейських облігаціях США, нібито бажаючи «насолити» Америці.

РФ мала вибір, адже могла продавати інші активи. У випадку широкого переліку інших країн вибору практично нема, тож їхні центробанки позбуватимуться передусім доларових активів як найбільш ліквідних та дорогих.

По-третє, подібне стосується Бразилії та інших країн, які зав'язані або на експорт сировини, або на економіку Китаю, яка вповільнюється. Тож ідеться про сотні мільярдів доларів, які повертатимуться до США, чого, мабуть, ніколи не було.

Ці гроші призведуть до подорожчання долара, надуватимуть бульбашку на американському фондовому ринку і штовхатимуть економіку у фазу перегріву. Америка стане заручницею експорту доларів, чим вона займалася протягом багатьох років. Наслідки важко прогнозувати, бо такого в історії ще не було.

5. Глобалізація насичується, глобальна торгівля переходить у фазу стагнації, з'являються перші ознаки кризи. Це другий ключ до розуміння економічної ситуації у світі та перспектив її розвитку. Усі описані тенденції накладаються на один потужний глобальний процес, про який почали говорити порівняно недавно.

Просування продукції провідних економік на глобальні ринки, ймовірно, досягло природного насичення. Тобто усі товари і послуги уже присутні на всіх ринках. Якщо ж не присутні, то через закритість або бідність країн, наприклад у КНДР.

Подальше зростання обсягів глобальної торгівлі можливе лише за умови появи абсолютно нових продуктів чи формування нових потреб людини. Така перспектива, ймовірно, тісно пов'язана з переходом до нового технологічного укладу і потребуватиме наукового прориву, який ніколи не давався людству легко.

Цей сценарій можливий, але його швидка реалізація малоймовірна. Більш вірогідний варіант кількарічної стагнації глобальної торгівлі, яка уже почалася. Динаміка зовнішньоторговельного обороту 20 найбільших економік показує, що їх зовнішня торгівля зростала більш ніж на 1,6% щорічно, починаючи з 2011 року.

Ці країни є провідними зовнішньоекономічними партнерами усіх країн, тому добре репрезентують міжнародну торгівлю. Їх сукупний номінальний ВВП становить 80% від світового, тому вони добре представляють і глобальну економіку.

Наведені темпи приросту низькі з огляду на історичні темпи глобалізації. Валютний оборот з пікового 2008 року - тоді він був завищений через перегрівання глобальної економіки - зростав щорічно лише на 0,45%. Це масштабна стагнація.

Стагнація міжнародної торгівлі призведе до низки важливих глобальних наслідків.

По-перше, якщо нема розвитку торгівлі та збільшення валютного обороту, то нема потреби у зростанні кількості глобальної валюти, функцію якої виконує долар. Це означає, що ті 2,2 трлн дол грошей та квазігрошей, які покинули США з 2011 року до першої половини 2015 року, не зможуть знайти собі застосування.

Вони або лежатимуть мертвим вантажем у ЗВР країн світу, спричиняючи надмірне збільшення монетарної бази у них та провокуючи розкручування інфляційної спіралі, або повернуться до США, спричинивши перегрівання економіки країни.

Ці гроші спочатку пішли у різні країни світу, стимулюючи їхні економіки, а тепер поступово повертатимуться до Америки.

По-друге, коли глобальна торгівля стагнує, то всі чи більшість країн світу втрачають ключовий драйвер росту. Якщо одна група країн виграє, то інша обов'язково програє. Хороша ілюстрація - ситуація на ринку нафти.

Зростання обсягів видобутку «чорного золота» у США призвело до суттєвого скорочення американського імпорту, автоматичного зменшення обсягів експорту країн-постачальниць нафти та надходження валютної виручки в їхні економіки.

Від падіння цін на нафту та інші сировинні матеріали виграли нетто-імпортери, а програли нетто-експортери. Якби ринок розширювався, то свою частину вигоди могли б отримати одні й інші. Такі гойдалки підривають стабільність глобальної економіки, створюючи хитку фундаментальну основу для фінансових ринків.

КНР як «мануфактура світу» не може залишатися осторонь цих проблем. Навпаки, вона має шанси опинитися в їх епіцентрі, що спровокує реакцію фінансових ринків.

Обсяги глобальної торгівлі у грошовому вимірі почали скорочуватися у 2015 році через подорожчання долара і падіння цін на сировину. Це говорить про те, що глобалізація не просто перебуває у стагнації, а демонструє перші паростки кризи.

Очевидно, якщо скорочення валютного виміру міжнародної торгівлі триватиме, то багато нових проектів у світі, розрахованих на глобальний ринок, заморозять, а фінансове становище існуючих суттєво погіршиться. Це ще один фактор появи макроекономічних проблем в багатьох економіках світу.

По-третє, ресурсні економіки великою мірою залежать від розвитку глобальної торгівлі, тому по них сильно б'є її стагнація і робитиме це надалі. Йдеться не лише про такі невеликі у світовому масштабі країни, орієнтовані на експорт сировини, як Україна, а про економіки, які входять у двадцятку найбільших.

У кожному регіоні світу є величезні країни, які потерпатимуть від наслідків стагнації глобальної економіки. За таких умов можна говорити про наближення глобальної економічної кризи, спричиненої кризою міжнародної торгівлі.

Найгірше те, що світ не буде кому рятувати, бо зростання економіки США, імовірно, вичерпується, а найближчий кандидат на роль рятівника світу - Індія - має занадто мало економічної ваги у світі.

По-четверте, масштабні капіталовкладення, які роками ішли з розвинутих економік у країни, що розвиваються, були тісно пов'язані з розвитком глобальної торгівлі. Китай виробляє готові товари, для цього він купує сировину у Бразилії за гроші, що стимулюють бразильського товаровиробника, який працює на внутрішній ринок.

На кожній ланці цього ланцюжка створювалися численні виробничі потужності, для цього залучали сотні мільярдів, якщо не трильйони доларів США. Тепер створювати потужності нема сенсу, бо глобальна торгівля стагнує.

Наслідком цього стане не лише відсутність нових капіталовкладень у країни, що розвиваються, в колишніх обсягах, а й продаж активів, розташованих там, з наступним виведенням капіталу і переведенням його в безпечну гавань. Такою в теперішніх умовах інвесторам здаватимуться передусім Сполучені Штати.

По-п'яте, соціальні і політичні наслідки стагнації глобалізації будуть неймовірними. Поки міжнародна торгівля стрімко розвивалася, проти цього була лише купка антиглобалістів, яка не мала впливу, особливо в матеріальному плані.

Криза глобалізації вдарить по кишенях мільярдів людей. Соціальна напруженість різко виросте. Частково це спостерігається протягом кількох років, починаючи з Арабської весни, але кінця-краю цьому не видно. Чим усе закінчиться - невідомо.

Информация о материале

Опубликовано: 09 декабря 2015