Ликбез

23 мая 2013 года Министерство доходов и сборов разместило на своем сайте разъяснение о том, что денежные переводы, полученные гражданами Украины на текущие или карточные счета с источником происхождения за пределами страны, подлежат налогообложению. Ставка налога – 15%, если месячный доход меньше десятикратного размера минимальной зарплаты (11470 гривен), и 17% – если больше.

При этом налоговики ссылаются на п. 170.11 ст. 170 Налогового кодекса. Как объяснили Forbes в Миндоходов, налогообложение распространяется и на денежные переводы, полученные из-за границы по системам денежных переводов, аналогичным Western Union и MoneyGram, которые работают без открытия банковского счета.

«По налоговому законодательству Украины, денежные переводы из-за рубежа могут быть признаны иностранными доходами физического лица-получателя», – объясняет старший юрист адвокатской фирмы Engarde Ярослав Яровой. Данная норма действует в отношении денежных переводов с января 2011 года, когда вступил в силу Налоговый кодекс.

Ввиду отсутствия контроля со стороны налоговиков и неинформированности населения налог почти никто не платил. «Ничего, по сути, не изменилось. Миндоходов просто напомнило, что это надо делать», – говорит председатель правления компании «Украинский процессинговый центр» Антон Романчук. Банки и другие операторы рынка не обязаны удерживать налог при выплате денежных переводов. Граждане должны самостоятельно указывать суммы полученных из-за границы доходов в декларации и уплачивать с них налоги.

По данным Нацбанка, в 2012 году украинцы получили из-за рубежа денежных переводов на $7,5 млрд, а в первом квартале 2013 года – около $1 млрд. Эксперты считают, что несмотря на разъяснение налоговиков, мало кто начнет платить налоги с доходов, полученных из-за границы. Так как это в основном средства гастарбайтеров, которые пересылают деньги родственникам в Украину. «Есть много способов обойти этот налог», – отмечает бывший глава Госфинуслуг Виктор Суслов.

«Усиление фискального давления приведет к тенизации расчетов. Поток уменьшится больше чем в два раза», – прогнозирует бывший зампред НБУ Александр Савченко. Виктор Суслов считает, что официальный рынок входящих денежных переводов может сократиться в 7-8 раз. По словам участников рынка, есть как минимум пять способов избежать уплаты этого налога.

1. Платежные карты в банке-нерезиденте

Если отправитель денег проживает в другой стране официально, он может открыть в банке страны проживания карточный счет, который управляется несколькими платежными картами. Одна из них передается лицу, которое находится в Украине и может снимать деньги в местном банке или использовать карту для расчетов в торговых сетях. «Если эмитировать на один карточный счет [банка-нерезидента] несколько карточек, то пополнять и снимать деньги смогут несколько лиц без уплаты налогов», – поясняет экс-председатель правления банка «Форум» Ярослав Колесник.

Затраты на такие операции будут гораздо ниже налоговых платежей. «При перечислении денег по картам из Европы в Украину с учетом всех комиссий и расходов на конвертацию валюты комиссия составит 2-5% от суммы транзакции», – утверждает Антон Романчук. Чем больше сумма перевода, тем меньше процент придется заплатить.

2. Кредит от нерезидента

Если речь идет о крупном денежном переводе, например, больше 50 000 евро, то имеет смысл перечислять деньги в Украину по договору займа. «При оформлении договора займа валютный денежный перевод не будет считаться доходом», – подчеркивает Ярослав Яровой из адвокатской фирмы Engarde. Единственная трудность такого денежного перевода – договор до момента получения кредита должен быть зарегистрирован в Нацбанке в соответствии с Постановлением НБУ №270 от 17 июня 2004 года. «Это нетрудно сделать», – уверяет Александр Савченко. «Можно также заключить договор о возвратной финансовой помощи», – добавляет Ярослав Колесник. Такой договор также нужно регистрировать в Нацбанке.

3. Виртуальный счет

Лица, которые оперирует крупными суммами, станут чаще использовать альтернативные платежные системы и офшорные банки. «Открыть виртуальный банковский счет в любой стране мира, в том числе в США или ЕС, не проблема», – констатирует генеральный директор компании EasyPay Алексей Свирид.

Формально для этого необходимо получить индивидуальную лицензию Нацбанка. Но проверить ее наличие на практике регулятору весьма проблематично. «Не существует эффективных механизмов проверки наличия у наших граждан счетов в иностранных банках», – признает Алексей Свирид. Любой резидент Украины может открыть счет на Гибралтаре либо в офшорном банке. Процедуру регистрации и идентификации при этом можно провести, не выезжая из страны – по Skype.

Кроме того, осуществлять денежные переводы можно с использованием различных международных платежных систем, аналогичных WebMoney, но работающих по всему миру. Например, по системе Payoneer, Paxum или mywirecard.

4. Дорожные чеки

Для тех, кто собирается перечислять в страну относительно небольшие суммы, подойдут дорожные чеки. Например, American Express или Travelex (чеки Visa Interpayment, Thomas Cook Mastercard). «Ввоз дорожных чеков наиболее безопасный вариант, – констатирует Колесник. – В любом случае, это дешевле, чем платить 15%».

5. Черный рынок

«Гастарбайтеры начнут намного активнее возить из-за границы наличку. Для них имеет значение каждый евро», – считает Виктор Суслов. Те из них, кто работает в других странах неофициально, будут чаще рисковать, передавая деньги через знакомых, проводников или курьеров. «Комиссия за передачу денег через черный рынок составляет всего 1% от суммы транзакции», – утверждает Алексей Свирид.

По мнению Виктора Суслова, в итоге почти полностью исчезнет статистика денежных переводов. «Государство в результате ничего не получит от этого налога. Это скажется и на курсе, так как в страну официально будет заходить меньше валюты», – прогнозирует Александр Савченко.

Информация о материале

Опубликовано: 07 июня 2013

Порівняння електронних грошей із переказом коштів, зумовлено їх близькою правовою природою, та спорідненістю обігу електронних грошей із фінансовими операціями. Системи електронних грошей мають майже тридцятирічну історію використання їх у світі. Наша країна не може похизуватись таким досвідом. Науковці називають період розвитку електронних грошей в нашій країні «дитячим», оскільки це обумовлено невизначеністю статусу електронних грошей у національному правовому просторі, та регулювання їх статусу лише нечисленними підзаконними актами.

Існує ряд загальноприйнятих ознак електронних грошей, що характерізує їх у всьому світі, як окрему економічно-правову категорію. Одне з поширених «технічних» визначень поняття «електронні гроші» наведене в Глосарії термінів, які використовуються в платіжних і розрахункових системах, оприлюдненому в 2001 році Банком міжнародних розрахунків: електронні гроші – це «вартість, яка зберігається в електронному вигляді на таких пристроях як чіпова картка або накопичувач на жорсткому диску персонального комп’ютера». Наведене визначення вказує на те, що електронні гроші – це вартість, тоб-то щось, таке, що може бути виражена виключно в грошовому еквіваленті. Зберігання їх в електронному вигляді, свідчить про існування електронних грошей в якості інформаційного масиву. Цей інформаційний масив являє собою їх кількісний вираз вартості і зберігається у программно-технічному забезпеченні, спеціальному пристрої, тобто в інформаційному просторі, який і слугує сферою їх обігу. Це означає, що передача відповідних інформаційних одиниць здійснюється на спеціальних електронних носіях, що породжує юридичні наслідки і свідчить про здійснення операцій, які прирівнюються до платіжних. Саме таке основне функціональне призначення електронних грошей виражене в доволі відомому в міжнародному економічному просторі, визначенні цієї категорії, наведеному у 1998 році в документі Європейського центрального банку «Звіт про електронні гроші»: електронні гроші «грошова вартість, яка зберігається в електронному вигляді на технічному пристрої і може широко використовуватися для здійснення платежів підприємствам іншим, ніж емітент, без необхідності використання при цьому банківських рахунків, але яка діє як наперед оплачений інструмент на пред’явника».  В обох наведених джерелах явно або опосередковано вказується на відсутність використання рахунків при обігу електронних грошей, що і сприяє миттєвому та зручному апелюванню електронними грошима всіма користувачами. Але в обох визначеннях не зазначається такої невідємної і суттєвої ознаки електронних грошей, як їх існування в якості зобов’язань свого емітенту. Ця ознака безперечно є основною, оскільки вона обумовлює їх реальну цінність, і свідчить про можливість їх обміну на реальні гроші в будь-який час. Таким чином, назва «гроші» тут є умовною в матеріальному світі вони не існують, але це не зменшує їх реальної цінності, оскільки електронні гроші обов’язково забезпечені реальними грошима.

«Переказ коштів», на відміну від «електронних грошей» є доволі традиційним поняттям для банківської системи України. Зокрема, чітке визначення та регулювання переказу коштів на правовому рівні, суттєво спрощує процедури здійснення подібних операцій як у вигляді готівкових, так і безготівкових розрахунків. Відносини у сфері переказу коштів регулюються низкою нормативно-правових актів: Конституцією України, законами України "Про Національний банк України”, "Про банки і банківську діяльність”, "Про поштовий зв’язок”, Законом «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами Національного банку України, а також Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами з питань переказу коштів. Ст. 1.24 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі – закон) визначає переказ коштів як  рух певної суми коштів з метою її зарахування на  рахунок  отримувача або  видачі йому у готівковій формі. Так, переказ коштів має право здійснювати банк та небанківська фінансова установа, що має ліцензію Держфінпослуг на здійснення діяльності, пов’язаної з переказом коштів.

Ініціювання переказу здійснюється за допомогою платіжних інструментів: спеціальних платіжних засобів, що знаходяться у розпорядженні користувачів та розрахункових документів, вичерпний перелік яких міститься в ст. 22 закону (платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; розрахунковий чек; платіжна вимога; меморіальний ордер). З моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі переказ вважається завершеним.

Правовідносини з переказу коштів між членами та учасниками платіжних систем, які згідно зі ст. 5 закону виступають суб’єктами цих правовідносин, можуть бути врегульовані укладеними договорами, в яких сторони можуть змінювати встановлені строки на переказ та встановлювати строки на здійснення переказів за допомогою платіжних інструментів. В разі відсутності домовленості по строкам, банки зобов’язані здійснювати переказ протягом одного операційного дня, тривалість якого встановлюється внутрішніми локальними актами. Строк здійснення внутрішньобанковских переказів збільшений до 2-х операційних днів, а міжбанківських – до 3-х. Наявність рахунків є обов’язковою умовою безготівкових переказів. Всі операції, пов’язані з рухом безготівкових коштів, відображаються на рахунках платника та отримувача.

Відмінності «електронних грошей» та «переказу коштів», їх взаємозв’язок

Ці два терміни однозначно мають між собою тісний зв’язок, але з приводу їх однаковості існують протилежні точки зору. Одні науковці наполягають на тому, що одне без іншого неможливо, інші, навпаки, не повязують ці два явища, вказуючи на їх різну правову природу.  У вітчизняному законодавстві чітко не визначений правовий статус електронних грошей, що саме по собі сприяє виникненню колізій і різного тлумачення одних й тих самих норм законодавства. Регулювання відносин, що пов’язані з електронними грошима, здійснюється як цивільним, так і банківським законодавством, зокрема, регулюванню операцій з електронними грошима присвячена Постанова Правління НБУ «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України з питань регулювання випуску та обігу електронних грошей» № 481 від 4.11.2010 р., що затверджує Положення про електронні гроші. У п.1.3 Постанови № 481 електронні гроші визначаються як одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими, ніж емітент, особами і є грошовим зобов’язанням емітента. Отже, законодавець виділяє серед ряду інших ознак електронних грошей, їх можливість слугувати засобом платежу. У визначенні наведеному в «Звіті про електронні гроші» (див. вище) електронні гроші розглядаються як один із наперед оплачених платіжних інструментів, що також є засобом платежу. Якщо розглядати цю ознаку електронних грошей з точки зору національного законодавства, спостерігається їх зв’язок не з традиційними грошима, а із спеціальними платіжними засобами, якими можуть бути відповідно до п. 1.4. Постанови Правління НБУ № 223 «Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів» від 30.04.2010 року, – платіжна картка, мобільний платіжний інструмент, інший платіжний інструмент, що виконує функцію засобу ідентифікації, за допомогою якого держатель цього інструменту здійснює платіжні операції з рахунку платника або банку, а також інші операції, установлені договором. Але так як в законодавстві існує прив’язка у визначенні платіжної операції безпосередньо до рахунку (п. 1.4 Постанови № 223 платіжна операція – дія, ініційована держателем спеціального платіжного засобу, з унесення або зняття готівки з рахунку, здійснення розрахунків у безготівковій формі з використанням цього спеціального платіжного засобу за банківськими рахунками;), то заперечення існування рахунку є запереченням існування такої ознаки електронних грошей як засобу платежу. Але це суперечить правовій природі електронних грошей, оскільки з втратою такої ознаки вони втрачають своє головне призначення.

Отже, існує необхідність уточнення визначення наперед оплаченого електронного платіжного засобу, для того щоб не виникало правових колізій при здійсненні як переказу коштів, так і операцій з електронними грошима, оскільки вони тісно перетинаються один з одним. Існуюче визначення наперед оплаченої картки багатоцільового використання, для цілей електронного грошового обігу, що затверджене в п.1.3 Постанови № 481, як пластикової або іншої картки, яка містить електронні гроші в чипі, інтегрованому на цій картці, або яка є засобом доступу до електронних грошей, що зберігаються в пам’яті комп’ютера, не уніфікується із традиційним розумінням такого терміну, прийнятим в національному законодавстві. На фоні впровадження новел у нормативно-правових актах українського законодавства доцільним, здається запозичення досвіду США, який характеризується вдосконаленням вже існуючих законодавчих норм, які можуть слугувати надійним фундаментом для розвитку та правового врегулювання динамічних, швидкозмінних відносин електронних грошей, які стрімко набувають нових форм вираження.  Розроблений НБУ Законопроект України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо функціонування платіжних систем та розвитку безготівкових розрахунків)» пропонує внести зміни до п. 1.14 закону, що уніфікують визначення електронного платіжного засобу, і визначають його як платіжний інструмент, за допомогою якого держателем цього інструменту ініціюється переказ коштів з відповідного рахунку платника або банку, а також здійснюються інші операції, передбачені відповідним договором (банківська платіжна картка, мобільний платіжний інструмент, електронні гроші тощо).

З погляду цивільного законодавства переказ коштів регулюється главою 72 ЦК «банківський рахунок», а от для визначення цивільно-правового підгрунтя слід звернути увагу на таку ознаку електронних грошей як існування їх у формі грошового зобов’язання емітенту. Відповідно, Цивільний кодекс регулює правовідносини з обігу електронних грошей III розділом «Об’єкти цивільних прав». Електронні гроші не можна віднести як традиційні гроші до рухомого майна, оскільки вони існують у формі зобовязань емітента та прав вимоги. Це надає нам право у відповідності до ст. 190 ЦК віднести їх у категорію майна, а саме майнових прав та зобов’язань. Обіг електронних грошей (грошових зобов’язань) здійснюється відповідно до ч.1 п.1 ст. 512 ЦК шляхом відступлення права вимоги до емітента й породжує зобов’язання останнього у розмірі пред’явлених «електронних грошей». Таким чином, після здійснення емісії електронних грошей банк-емітент набуває грошове зобов‘язання перед користувачем, тобто, зобов‘язання сплатити певну суму грошей користувачу (в розумінні ч.1 ст. 509 ЦК України). Користувач, як управнена сторона в цих правовідносинах, має право передати свої права третій особі (іншому користувачу, торгівцю, що здійснює торгівлю, шляхом розрахунків електронними грошима).

Таким чином, стає зрозумілим чому порівнюють електронні гроші та переказ коштів, обидва використовують у своєму обігу платіжні інструменти. Але різниця полягає в тому, що рух коштів при здійсненні переказу відбувається по банківських рахунках, а для інших сферою обігу є інформаційний простір, в яких електронні гроші переміщуються на так званих «електронних рахунках», які не мають нічого спільного із банківськими, окрім назви. Але переказ можливий без обігу електронних грошей, коли зворотній процес нереальний, оскільки переказ завжди передує обігу електронних грошей. Останні, як вже зазначалось є забезпеченими зобов’язаннями свого емітенту. Для надання цієї властивості електронним грошам необхідним є здійснення переказу коштів на рахунок емітенту. Відмінність переказу коштів від операцій з електронними грошима, крім того, підкреслюється в площині цивільно-правового підґрунтя вирішення цього питання.

Рахунок користувача електронних грошей

Досліджуючи сферу обігу електронних грошей, неодмінно потрібно з’ясувати питання щодо місця відкриття рахунку користувача електронних грошей та взагалі визначити природу даного явища.

Відповідно до п. 2.3. Постанови НБУ № 481 електронні гроші є випущеними з часу їх завантаження емітентом або оператором на електронний пристрій, що перебуває в розпорядженні користувача або агента. Електронні гроші зберігаються та завантажуються на електронні пристрої їх емітентами або агентами з розповсюдження. Доступ до електронних грошей, які зберігаються в інформаційному вигляді, здійснюється за допомогою електронного пристрою (згідно з п.1.3.Постанови № 481  чип, що міститься на пластиковій картці або на іншому носії, пам’ять комп’ютера тощо, які використовуються для зберігання електронних грошей), програмно-технічного забезпечення, карток, що зберігають вартість (stored value cards), наперед оплачених карток, схем on-line серверів та інших, що умовно іменуються «електронними рахунками», зокрема в Директиві ЄС 2009р.

П.1.5 постанови НБУ №481 зобовязує емітента електронних грошей вести облік коштів, які надходять від користувачів та/або агентів як оплата електронних грошей на окремому рахунку за кожною системою електронних грошей, платіжною системою та за кожним видом електронного пристрою. Це свідчить про неперсоніфікованість рахунків емітенту, відповідно, на банківських рахунках емітенту відображаються тільки дві операції з випуску, тобто момент забезпечення електронних грошей переказом реальних коштів на рахунок емітенту, та погашення – переказ коштів, які забезпечували зобов’язання емітенту, на рахунок користувача електронних грошей або видача їх у готівковій формі. Про те, що рахунки кожному користувачу електронних грошей не відкриваються, вказувалось ще в законопроекті, розробленому виконуючим обов’язки голови НБУ А. В. Шаповаловим у 2005 році.

Так, рух електронних грошей, безсумнівно, відбувається поза банківськмими рахунками, для цього існують як вже зазначалось «електронні рахунки». Такого визначення в українському правовому полі не існує, але їх аналогами є електронний пристрій (п. 1.3 Постанови № 481) – чип, що міститься на пластиковій картці або на іншому носії, пам’ять комп’ютера тощо, які використовуються для зберігання електронних грошей, або наперед оплачена картка багатоцільового використання – пластикова або інша картка, яка містить електронні гроші в чипі, інтегрованому на цій картці, або яка є засобом доступу до електронних грошей, що зберігаються в пам’яті комп’ютера. Відповідно, електронні гаманці, спеціальні картки або навіть програмно-технічне забезпечення на on-line сервері оператора є свого роду «електронними рахунками». При цьому обслуговування обігу по таких рахунках здійснюється оператором, яким є юридична особа, яка на підставі договору, укладеного з емітентом, виконує операційні та інші технологічні функції у системі електронних грошей (п. 1.3 Постанови № 481). Але це не обов’язково, емітент має право не укладати договір з оператором, самостійно здійснюючи функції оператора. П. 5.2. Постанови № 481 приписує, що емітент або оператор на підставі договору з емітентом зобов’язаний забезпечити фіксування всіх трансакцій електронних грошей між користувачами, торговцями, агентами, емітентом та оператором за допомогою технічних засобів, а також зберігання протягом п’яти років відповідної інформації у формі, яка дає змогу перевірити цілісність інформації. Як бачимо, положення оператора, потребує більш повного та розширеного врегулювання на нивах вітчизняного законодавства.

Агенти з обмінних операцій

Особливо законодавчою невизначеністю відрізняється сфера діяльності агентів з обмінних операцій та сам механізм здійснення обміну та емісії «електронних грошей».

П. 1.3-1.4 Положення про електронні гроші, затверджене Постановою Правління НБУ № 481 закріплює, що емісія електронних грошей може здійснюватись емітентами, якими можуть бути виключно банки. Емісія електронних грошей прирівнюється до випуску електронних грошей і має визначення операції з уведення в обіг електронних грошей емітентом шляхом їх надання користувачам або агентам в обмін на готівкові або безготівкові кошти. Розглянемо на конкртеному прикладі, поетапно як саме і де здійснюється ця процедура:

1. Внесення готівкових грошей (касовий апарат) або переведення коштів з рахунку майбутнього користувача електронних грошей на рахунок емітента.

2. Завантаження електронних грошей на носій, надання держателю скретч-карти з кодом. Банк видає оператору наказ – доставити електронні гроші на зазначений електронний гаманець за допомогою мережі Інтернет. При готівковому переказі у касі банку залишається паперовий документ про отримання від фізичної особи готівкових грошей.

3. Фізична особа активізує скретч-карту.

4. Банк-емітент авторизує електронні гроші на електронному гаманці.

Бачимо, що емісія здійснюється емітентом за допомогою використання банківського рахунку, а обслуговується оператором із використанням «електронного рахунку».

Відповідно до Положення, визначає обмінні операції з електронними грошима як операції з обміну електронних грошей, випущених одним емітентом, на електронні гроші іншого емітента. П.1.7 встановлюється, що тільки електронні гроші, випущені в рамках ліцензованих НБУ платіжних систем та систем електронних грошей можуть бути обміняні між собою. Повноваження на здійснення подібних операцій надане виключно агенту з обмінних операцій та самому емітенту. Правовий статус агентів з обмінних операцій обмежується приписом щодо укладення договору з емітентом та визначенням обмінних операцій з електронними грошима в рамках наведеного «Положення про електронні гроші». Так п.1.3, що це операції з обміну електронних грошей, випущених одним емітентом, на електронні гроші іншого емітента. При цьому законодавець не встановлено необхідних вимог для таких агентів, не вказує хто і яким чином має право набувати такий статус і які юридичні наслідки тягне за собою недотримання зазначеного вище п.1.7.

Аналізуючи відомості щодо систем електронних грошей та діяльності її членів/учасників, прописаних в нормативно-правових актах, діяльність агентів з обмінних оерацій представляється наступним чином. Для набуття статусу агента з обмінних операцій необхідно мати договори із кількома банками-емітентами,в декількох системах електронних грошей, гроші яких підлягають обміну між собою, при цьому в рамках одної системи електронних грошей, такий агент повинен виконувати функції агента з розповсюдження або з поповнення, а в рамках іншої – бути агентом з розрахунків.

В міжнародних системах електронних грошей, обмінні операції можуть здійснюватись в рамках асоціацій платіжних систем. Обмеження щодо обміну власно емітованих електронних грошей на електронні гроші інших емітентів можуть встановлюватись самими емітентами. Так, наприклад, система розрахунків Web Money встановила обмеження щодо обміну своїх електронних грошей на гроші системи Яндекс.Гроші, при цьому як бачимо не знадобилось будь-яких офіційних пояснень з цього приводу «дискримінованій» системі.

Взаємозамінність та суміщення функцій агентів.

Наприклад, прямо у нормативній базі не має відповіді про те чи може бути агент з розрахунків агентом з поповнення або агентом з розповсюдження, але спробуємо дійти логічного висновку, виходячи з реальної дійсності.

Постанова № 481 говорить про існування агентів в системі електронних грошей, визначаючи, що агент – особа, яка на підставі договору, укладеного з емітентом, здійснює: розповсюдження електронних грошей – операція з надання електронних грошей користувачам, яка не пов’язана із зобов’язанням щодо їх погашення (агент з розповсюдження); надання засобів поповнення електронними грошима електронних пристроїв (агент з поповнення); обмінні операції з електронними грошима (агент з обмінних операцій); приймання електронних грошей в обмін на готівкові/безготівкові кошти (агент з розрахунків). Чітко в жодному нормативно-правовому акті не врегульовані становища агентів, але встановлено що відносини між ними врегульовуються укладеними договорами та правилами систем електронних грошей. Спробуємо розібратись, проаналізувавши деякі статті положення про електронні гроші, у тому чиї функції можуть бути взаємозамінними, а компетенція яких агентів є виключною.

Зазначимо, що відповідно до п. 3.2, 3.7 Постанови № 481  емітент має право виступати як агент з обмінних операцій та агент з поповнення. Логічно, що емітент може бути агентом з розповсюдження, як для інших агентів або торговців так і для самих користувачів. Укладення договорів із банком-емітентом відповідної системи надає членам системи електронних грошей статусу агентів, із набуттям якого набуваються права та обов’язки відповідно до користувачів та членів даної системи.

Усі агенти як і користувачі мають свої «електронні гаманці» (рахунки), за допомогою яких і здійснюються надання послуг агентами, шляхом проведення відповідних операцій із електронними грошима. Серед всіх агентів особливі вимоги встановлені тільки для агента з розрахунків. П.3.6. Постанови № 481 приписує, що агентами з розрахунків можуть бути виключно банк і небанківська фінансова установа, що має ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на переказ коштів. Таким чином всі інші агенти можуть бути взаємозамінні. Це обумовлено саме сутністю розрахункових операцій, адже інші операції не передбачають видачу готівки або безготівкових коштів, а навпаки, обслуговують зворотній рух.

Повноваження фінансових установ щодо здійснення функцій агента з розрахунків.

Операції з електронними грошима як фінансова операція.

Актуальним питанням є те наскільки обґрунтованими є встановлення вимоги щодо наявності статусу банку чи небанківської фінансової установи для набуття статусу агента розрахункових операцій.

З огляду на вимоги ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», встановлені у визначенні фінансової установи, така установа  має право надавати одну чи декілька фінансових послуг та інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. Так фінансова установа має право на здійснення лише таких операцій, які підпадають під наведене визначення. Ст. 4 зазначеного закону дає вичерпний перелік фінансових послуг, серед яких не має операцій з електронними грошима, але ч.1 п.12 цієї статті даного закону зазначає серед наведених операцій – інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 цього закону, який наводить визначеня фінансової послуги як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Таким чином постає питання чи можна віднести операції, що проводяться агентами з розрахунків до операцій, які має право здійснювати фінансова установа, тоб-то фінансових послуг або пов’язаних із ними операцій. Відповідаючи на це питання, необхідно розібратись в сутності операцій, здійснюваних агентами з розрахунків.

Отримання електронних грошей в обмін на готівкові або безготівкові кошти від користувачів,передбачає здійснення агентом зарахування електронних коштів з власного «електронного рахунку» на рахунок емітента, який в свою чергу здійснює перерахування готівкових або безготівкових коштів на банківський рахунок агента. На наступній стадії агентом з розрахунків ініціюється списання коштів з власного банківського рахунку на користь користувача електронних грошей. Відповідно,такі операції можна віднести якщо не до фінансових послуг, то до операцій пов’язаних з фінансовими послугами. Крім того, такий висновок підтверджується також фактом надання емітенту, платіжній організації або генеральному агенту дозволу НБУ на здійснення операцій, пов’язаних із переказом коштів (Розділ 5 п.8 Пост. №348.), при цьому віднесення переказу коштів до фінансових послуг не заперечується. Відповідно для набуття правової підстави на здійснення функцій агента з розрахунків, достатньо укладення договору з емітентом або генеральним агентом, який має такий дозвіл.

Висновок: Директивою Європейського Парламенту та Ради Європи № 2009/110/ЄС від 16.09.2009 р. визначається, що термін електронні гроші – це електронно, в тому числі магнетично, накопичена грошова вартість, яка представлена вимогою до емітента, і яка після отримання коштів випускається з метою здійснення платіжних трансакцій і приймається фізичною і юридичною особою, що не є емітентом електронних грошей. На мою думку, таке визначення дозволяє охопити якомога більше форм електронних грошей, що постійно змінюють свій вигляд та стрімко набувають нових форм вираження. Резюмуючи аналіз всіх вищенаведених аспектів електронних грошей та переказу коштів, зазначимо, що останній завжди передує та завершує процес обігу електронних грошей, але при цьому розмежування цих процесів як в теоретично-правовому аспеті так при практичній реалізації не залишає сумніву. Це обумовлено сферою обігу електронних грошей, що лежить поза банківськими рахунками, у площині інформаційного простору (сервери, програмно-технічні забезпечення).

На сучасному етапі розвитку, українське законодавство потребує як вдосконалення вже створеного законодавства, зокрема щодо врегулювання питання із платіжними засобами та переказом коштів, так і прийняття нових норм, що врегулюють відносини між суб’єктами систем електронних грошей, забезпечать як належний захист користувачів так і зменшення ризиків самих систем, що надають відповідні послуги.

Информация о материале

Опубликовано: 03 июня 2013

Николай Синицын – бывший квартирный вор, промышлявший этим себе на жизнь в начале 2000-х. В свои 35 лет он уже дважды побывал в тюрьме. Сейчас говорит, что завязал. У него вполне легальный бизнес – собственный интернет-магазин по продаже автомобильных шин и дисков. На вид он абсолютно не приметный молодой человек: щуплый, немного сутулый. Одевается просто, но аккуратно. На встречу пришел в футболке и джинсах. В глаза собеседнику Николай смотреть не любит, зато часто шутит и смеется. А как вспоминает, прикрывает ладонями руки, где на венах остались еле заметные шрамы, как у «бывших» наркоманов. Говорит, что выжить ему помогла вера. Интервью «Комментариям» согласился дать, чтобы «замолить» свои старые грехи и помочь людям уберечь свое имущество.

- По какому принципу воры выбирают квартиры?

- Всегда по-разному. Тем, кому нужна «доза», полезут в любую квартиру. Те, кто поразумнее, выбирать объект могут неделями. Раньше, прежде всего, приглядывались к жилью с металлопластиковыми окнами, потому что такое «удовольствие» могли себе позволить только обеспеченные граждане. Сегодня этот принцип уже не работает. Чаще оценивают машины жильцов, с какими сумками и в какой обуви они ходят и т.д. Ну а если бригада идет на дело «по наводке» – объект уже определен, остается только выяснить, как в него попасть.

- А часто «по наводке» брали квартиры?

- Не часто, но было. Вообще, если вас серьезно обокрали, это сделано по подсказке кого-то из вашего окружения. Это закон. Для того, чтобы серьезно «пошманать» квартиру – нужно время. Если обычный «наскок» длится 5-7 минут, то, если идешь на дело «по наводке» и точно знаешь, что хозяин неожиданно не нагрянет, тогда можешь остаться в квартире полчаса - час. Этого достаточно, чтобы перевернуть все вверх дном: содрать плинтуса и наличники, распотрошить подушки, проверить зимние сапоги и прочее. Тогда действуешь так: сначала берешь то, что сказал наводчик, а потом уже начинаешь «ревизию» дома. У меня был такой случай. Пошел на дело «по наводке». Крупную сумму денег нашел там, где мне и сказали, – в гостинной за картиной. Но времени было много, и я решил осмотреться в квартире. В результате нашел еще 3 тыс. долларов в холодильнике на боковой полке между горчицей и майонезом. Представляете?

- А какой смысл людям «наводить» на квартиры своих родственников или знакомых?  Они так хотят подзаработать?

- Бывает и такое. В таком случае их «доля» - 10-15% от награбленного. Но я, если говорить честно, таких людей обманывал. Шел на дело, а потом ничего ему не платил. Если не нравится – подавай на меня в суд (смеется). Но чаще всего «наводчиками» становятся из-за простой человеческой зависти, жадности или глупости. Кто-то завидует начальнику, подруге, сестре и т.д. Или начинают обсуждать дорогие покупки в кафе-барах. А я сижу рядом и все слышу. Проследил за человеком - и дело в шляпе: знаешь, куда идти на дело в следующий раз.

- Что может остановить вора?

- Сигнализация или спугнет кто-то. Я человек суеверный и даже радовался, если мне мешали залезть в квартиру. Лучше пусть меня спугнут перед дверью, чем возьмут в квартире. Не знаю воров, которые полезут в квартиру с сигнализацией. Тут даже могу похвалить службу охраны - работают четко, уйти не успеваешь. Ну, и конечно, - хорошие дверные замки останавливают. Если честно, я совершенно не понимаю людей, которые покупают дорогущие бронированные двери и ставят в них дешевые китайские замки, которые можно открыть с одного поворота отвертки.

- А квартирные воры одиночки или работают «командой»?

- Тоже по-разному. Я всегда ходил на дело втроем. Двое идут в квартиру, а один стоит «на шухере».

- Где не нужно прятать деньги в квартире? Какие места воры проверяют прежде всего?

- Лучше всего не прятать деньги в квартирах (смеется). Отнесите их лучше в банк. А вообще классический алгоритм действий следующий: сначала берешь все, что лежит сверху, – в вазочках, пиалочках, шкатулочках, чашечках. Обычно это золото и серебро. Потом проверяешь ящики шкафов, сервантов и столов. На очереди – книги, диски. Многие даже отверстия в книгах специальные вырезают, чтобы купюры не выпадали. Наверное, фильмов пересмотрелись. На очереди – кровати. Как бы это банально ни звучало, но люди просто обожают хранить деньги под матрасами. Также любят зашивать конвертики с деньгами в подушки – может им тогда сладкие сны снятся (смеется). Банки с крупами и сахаром тоже пользуются популярностью. Когда «шерстишь» кухню, нужно соблюдать принцип – начинать «осмотр» с верхних полок. Если наверху в шкафчике есть какая-то баночка, которая уже покрылась слоем пыли, – в ней могут лежать деньги. А вот чем руководствуются люди, пряча деньги в смывные бачки, – мне до сих пор не понятно.

Где чаще всего ищут деньги «домушники»? *

 

* по данным бывшего квартирного вора

Советы правоохранителей

Многие украинцы наивно полагают, что воры выбирают только квартиры состоятельных граждан. На деле это совершенно не так. По словам правоохранителей, жилье пенсионеров и обычных «работяг» грабят куда чаще, чем двухуровневые пенхаузы. Лучшая защита от незваных гостей – установка сигнализации. В случае необходимости оперативная группа приезжает туда, где сработала «тревожная кнопка», в течение 3-4 минут и задерживает преступников на месте.

Если такая защита не по карману – нужно установить несколько качественных замков. «Для всех потенциальных злоумышленников очень важен фактор времени. Они рассчитывают обокрасть квартиру за 5-7 минут, максимум 10. Если на двери установлено 2-3 замка – это их может задержать. Открыли один, второй не поддается – они все бросают и уходят ни с чем», - рассказывает «Комментариям» начальник пресс-службы киевской милиции Игорь Михалко. А вот переплачивать за бронированные двери совершенно не обязательно. Времена, когда воры выбивали плечом или ногой деревянные двери - давно прошли. По словам правоохранителей, сегодня такой «дикости» уже не встретишь.

Надолго оставлять квартиру без присмотра милиция не рекомендует. Человеку следует договориться с друзьями, соседями или родственниками о том, чтобы, пока он будет в отпуске, в его квартире регулярно поливались цветы и включался свет по вечерам.

«У воров есть свои хитрости. Они проверяют почтовые ящики, вынимается ли из них корреспонденция, подкладывают рекламные проспекты под дверь или сигаретный пепел под коврик. Если в квартиру заходят – это видно. И в такую квартиру уже могут не пойти», - объясняет Игорь Михалко.

А еще правоохранители настоятельно советуют не хвастаться своим предстоящим отпуском в социальных сетях. Таким образом человек сам сообщает ворам, когда его не будет дома.  И они этим пользуются все чаще.

Информация о материале

Опубликовано: 03 июня 2013

31 мая (Всемирный день без табака) — самый «черный» день в году для всех табачников, но российских в особенности. Потому как это канун больших перемен. Напомним, что 1 июня 2013 года вступает в силу самый жесткий за всю российскую историю антитабачный закон. Это почти траур для работников отрасли...

Впрочем, каждый сотрудник табачной компании рано или поздно осознает, что он торговец смертью. Так произошло с нашим героем. Когда-то он считался одним из самых успешных сотрудников в российском представительстве зарубежной табачной компании. Был одержим идеей продавать сигареты целыми вагонами и всем без разбора.

«Если ты посланник смерти, тебе нужно выглядеть как можно более цветущим» — цитата из известной книги Бакли «Здесь курят» неожиданно всплыла у меня в голове, пока я всматривалась в моего собеседника. Когда-то он считался одним из самых успешных сотрудников в российском представительстве зарубежной табачной компании. Признается, что был одержим идеей продавать сигареты целыми вагонами и всем без разбора. Сейчас он об этом вспоминает с содроганием: как говорится, нет большего праведника, чем раскаявшийся грешник. И, видимо, чтобы облегчить душу, согласился честно поведать обо всех уловках и трюках табачников. Слушая его, я понимала, что у россиян практически не было шансов, чтобы не стать самой курящей нацией в мире...

Анекдот дня

Продавец в табачном киоске:

— Вам каких сигарет — от которых рак легких, которые вызывают импотенцию или которые просто убивают?

Мы сидим с Александром в кафе на «Курской». Мужчина за столиком по соседству как специально закуривает. По лицу Александра проходит судорога.

— Вы сами никогда не курили?

— Курил одно время. Работая там, сложно не курить. Нам обязательно выдавался продукт в счет зарплаты. Несколько блоков (4—6) каждый получает обязательно. Сначала ты их продаешь, потом складируешь, а потом начинаешь просто курить. Причем пихали нам то, что было неходовое. Но потом мой коллега подал в суд. Принципиально сделал это не в Москве (здесь было заранее понятно, что проиграет). И он выиграл! И сразу же все табачные компании изменили политику.

Цитата:

«Люди порой бывают так неосторожны с сигаретами. Хотя, конечно, самое неосторожное, что можно сделать с сигаретой, — это ее закурить».

Кристофер Бакли

В преддверии Дня борьбы с курением публикуем нарезку кадров из советского кино, где известнейшие персонажи - Глеб Жиглов, Шерлок Холмс и другие - смачно употребляют дозы никотина.    

— А давайте с самого начала. Вы в каком отделе работали?

— С 2005 года в отделе дистрибьюции. Я был тредмаркетологом. Работал с промоутерами, которые занимались так называемыми перспективным, возможными и «конкурентскими» (теми, кто курит сигареты другим фирм) курильщиками. Параллельно я занимался кучей вещей в компании, так что знал всю подноготную. И именно благодаря мне уволили крупного менеджера фирмы-конкурента. Я был фанатичен, работал как одержимый.

Вначале была здоровая конкуренция между табачными компаниями, а потом кто больше даст денег — тот лучшее место в торговом центре, в магазине займет. И всё.

Мы поставляли оборудование (стеллажи, подвесные витрины) бесплатно торговым точкам в обмен на то, что они выставляют там нашу продукцию. Была негласная договоренность между табачными компаниями, что нашим партнерам (владельцам торговых точек) может выдаваться так называемый бонус, но он не должен ни в коем случае обналичиваться. Пока не начался полный бардак. Сигареты стали продаваться вагонами, всем, кто мог в этом помочь, стали привозить живые деньги. Люди в самой нашей компании покупали себе квартиры, машины. Мой непосредственный руководитель перестал скрывать, что приобретает очередной участок в 25 соток. Все обнаглели до предела, но боялись, чтобы это не стало известно в головном офисе — в Европе.

— Понятно, что деньги гребли лопатой, но где брали?

— Зайду издалека. Россия для любой табачной компании — колоссальный неисчерпаемый полигон. Если взять любую марку сигарет, произведенную в РФ, и продать, допустим, в США, то завтра же закроют весь твой завод, и ты не сможешь начать никакой бизнес вообще. Потому что эти сигареты не соответствуют ничему. Мы курим по большому счету дрова. Я думаю, если процентов 10 нормального табака есть в каждой сигарете, это хорошо. Вот почему цена пачки у нас и за рубежом всегда разнится. Потому что товар из разного сырья произведен. Попав на любую табачную фабрику в России, вы увидите, как трактора сгребают обычные древесные опилки…

— Вы сами были там?

— Конечно! Каждый сотрудник должен был посетить фабрику хотя бы раз. Это как экскурсия. Чтобы ты посмотрел, какой прекрасный продукт там производится. «Прекрасности» я никакой не увидел. И вообще любой человек, который попал на табачную фабрику, может бросить дурацкую привязанность по одной простой причине — это запах. Честно — мне в морге (я действительно был в морге, кода умер родственник) приятнее, чем на табачной фабрике.

— Чем пахнет?

— Сложно дать четкое определение… Химией вперемешку с сырой древесиной. Эта проклятая вонь! Уверен, так на заграничных табачных фабриках не пахнет. Потому что, повторюсь, там табак совсем другой. Да что говорить: многие ведь специально в дьюти-фри покупают сигареты, потому что разница колоссальная. Но в целом народ российский привык потреблять низкокачественную продукцию.

— Что касается химии, которую добавляют в табак... Можете назвать составляющие?

— Я не химик, но знаю, что там больше 200 веществ. Называем мы это «соус». Соус для каждого вида сигарет химики разрабатывают отдельно, и именно он определяет вкус. То есть сырье одно, но химическая пропитка разная, и вот вам на выходе сигареты разного вкуса и под разным названием. И самые дорогие на сегодня ничем не лучше, чем обыкновенная «Прима». Еще в «соус» добавляют вещества, которые сильнее подсаживают. И если раньше, чтобы «прикуриться», надо было пару недель, то теперь достаточно двух дней — и ты уже в никотиновой зависимости…

Комментарий завлабораторией НИИ канцерогенеза РОНЦ им. Блохина, доктора наук Давида Заридзе:

— Табачные компании действительно добавляют химические вещества (в том числе малоизвестные в России) для большего привыкания, более активной доставки никотина в организм человека. Имейте в виду: на них работают талантливые химики во всем мире. Потому доподлинно узнать состав «соуса» практически нереально — вы не сможете даже предположить, что именно там искать. Но для меня лично важно другое: сигареты вредны сами по себе — какими бы они ни были, они убивают. И в нашем НИИ было много исследований на эту тему.

— Но какой смысл производить в России плохой продукт, если можно сделать его хорошим?

— В тот момент, когда работал я, пачка стоила в среднем 20 рублей, а компании она обходилось около 2 рублей. Все остальное — это взятки, взятки, взятки и доход. Мне потом довелось работать в других сферах бизнеса, но я нигде больше не видел, к своей радости, такого уровня коррупции.

Мы жили «в шоколаде» до тех пор, пока не началось прессование со стороны законодательных органов. Запретили рекламу на ТВ, в метро. Очень много хитростей было придумано нами, как это обойти.

— Например?

— Работа нескольких отделов сводилась к тому, чтобы это вычислить. Скажем, маленький значок бренда должен быть в путевках, которые разыгрываются в качестве приза, или просто на каких-то турах. Нет никаких надписей, а только картинка. И вот подходишь к киоску, а там выложены 20 пачек сигарет одной марки — и посередине эмблема светится, мигает. Формально это не реклама, и не придерешься. Но работает как реклама. Жалко, что Министерство здравоохранения этого не понимает, иначе оно бы запретило.

Вообще, в экспериментальное освещение много вкладывали и большие надежды на него возлагают сейчас. Компания приобретала последние новинки — комплект из 10 пластиковых полосок со светодиодами внутри. Они предназначены для ларьков — для подсветки каждой полочки, каждого ряда сигарет. Стоит это 1 тысячу долларов, но табачники отдают это владельцам киосков совершенно бесплатно.

Потом пошел акцент на дизайн сигарет. И в первую очередь разрабатывали формат, который был направлен именно на курильщиц. При мне появились все эти вычурные цветочки, узоры. У нас бренд-менеджеры работали классные! Идею прощупали. Давили на слабое.

— На что именно?

— К чему люди в России тянутся? К имиджу. Рассуждают так: вот у меня работы нет хорошей и вообще я никто, но я куплю пятый айфон — и пусть обо мне думают, что я реально крут. А женская аудитория — она вообще специфическая (закатывает глаза и стучит по столу).

— Напрасно женщин обижаете.

— Нет, серьезно, чтобы женщине нашей что-то продать, не нужно напрягаться. Достаточно выпустить какую-то розовую, с цветочками и стразиками глупость. И все. Но против каждой глупой блондинки всегда найдется умная брюнетка. Как ее завлечь курить?

— И правда — как?

— Минимализмом. Для них мы сделали сигареты в черной пачке, тонкие. Народ женский на них сразу здорово подсел. И брюнетки думают, что они умнее тех блондинок, которые курят «гламур». Хотя на самом деле это по сути одни и те же сигареты! Вот был у нас хороший проект с дорогой маркой.

— Честно, я их даже сама когда-то пробовала...

— Надо отдать должное японцам: они долго упирались и не разрешали выпускать эти сигареты здесь. Потому что они знают, какая разница... Так вот, эти сигареты оформили так, чтобы они ассоциировалась с чем-то из разряда «Инфинити». Доступно только избранным. И приводился аргумент: после выкуривания этих сигарет от вас не пахнет так сильно, как от других.

Цитата:

«Сигара — это огонь с одного конца и дурак с другого».

Кристофер Бакли

— В то же время были придуманы «легкие», «суперлегкие» и т.д. сигареты?

— Да, это было по общей договоренности между разными табачными компаниями. Все отлично понимали, что это введение в заблуждение потребителя. Просто фильтры разные, а набиты они совершенно одинаково. Если просто взять 5 видов сигарет и оторвать у них у всех фильтр — одно и то же. И то, что фильтр уменьшает попадание гадости в организм, — байки. Просто тянуть надо сильнее. Упражняешься, как трубач. Потом в Минздраве это раскусили и запретили «слим» и прочие надписи…

— Как тогда отнеслись к этому табачники?

— А как вы думаете? Я тогда сказал своим: «Ребята, наша контора начинает палиться». Все тут же подумали, насколько упадут продажи. Всех волновало только это. Вся индустрия табака — индустрия делания денег из воздуха. Помню, как сидел на всяких конференциях, слушал все эти отчеты о невероятных прибылях… И только диву давался: даже когда знаешь всю схему, не верится, что она столько миллиардов приносит.

— Когда запретили продавать сигареты поблизости к учебным заведениям, что придумали?

— Мы активность никак не снизили. Как брендировали, так и продолжали это делать. Устанавливали оборудование в магазинах, что прямо напротив школ и где все старшеклассники на переменках торчали. Единственное, придумали такой ход — оборудование обезличивали (на нем не было указана наша компания). И приходит проверка, а непонятно: кто его поставил, кто туда сигареты положил? Может, сам продавец, по своей воле? Кого наказывать? Потом конкуренты стали сами ездить по нашим точкам, фотографировать и передавать в местную администрацию. Магазинам стали время давать на устранение нарушений.

— Аудиторию для подростков как расширяли?

— Начиная с самого главного и самого постыдного. Мы привлекали промоутеров, которым самим не было 18 лет. Девчонки работали по документам своих мам, сестер, старших подружек. Все об этом знали. Я с этим тоже работал, потому что у меня не было другого выхода. Цели и планы стояли, а работать некому. Но сама табачная компания себя обезопасила: девочки эти были не в ее штате непосредственно, а в штате маленькой фирмы-посредника.

— Чем они занимались?

— Вот вы стоите в очереди за колготками, к вам подходит милая девушка и спрашивает: вы курите? И стоит вам слово одно сказать, как всё: вы на крючке.

— Как вы их учили?

— Это была целая программа, начиная с приветствия. Учили, как работать с клиентом в зависимости от его реакции. Что говорить, если тот с раздражением ответил, а что — если со скептицизмом. По большому счету это стандартная программа, которую используют не только табачные компании. Но наша была с нюансами, с рассказами со слюновыделениями о табаке нашей марки. Я, кстати, на своей жене экспериментировал по этой программе. И я ей действительно продал то, что ей нафиг не надо. Моя жена, которая меня знает сто лет, — и она сдалась! «Как ты это сделал?!» Да легко! Это по сути манипуляция с человеком, основанная на том, чтобы вы завибрировали со мной на одном уровне. И ежедневно ей подвергаются тысячи людей. У наших промоутеров была задача — 150 активных контактов в день. Что такое активный контакт? Это тот, который завершился покупкой. Промоутеры обычно стоят у торговой точки, где они продаются.

— На что еще клевали люди?

— На подарки. Промоутеры предлагали купить две пачки сигарет условно за трусы, три — за часы и т.д. Разные призы. Раньше на них денег не жалела компания. У меня дома было их столько, что пришлось долго выбрасывать. Если говорить о качестве подарков — вот, скажем, был зонтик из двойного материала, внутри нарисованы облака. Очень классный. И такие все подарки. Хочется курить, запихивать в себя эти сигареты, только бы подарили хоть что-нибудь. Доходит до шизофрении: люди покупают больше, чем могут скурить, и не знают потом, куда девать эти сигареты. А с нашей стороны это просто отличный маркетинг. Очень многие даже начинали курить из-за подарков. Я лично знаю таких.

И при этом нам руководство компании всегда говорило: «Это выбор самого человека, не мы заставляем его курить». Но, черт возьми, мы именно этим и занимаемся! Мы заставляем курить детей, мы работаем с малолетками. Мы не любим об этом говорить в открытую, но мы это делаем. Чего стоит хотя бы то, что благодаря нам герои в кадре курили…

— Ваша компания оплачивала это?

— Конечно. Много раз. Не обязательно светить марку. Достаточно просто курить, чтобы позыв был у зрителя. Актеры, режиссеры, продюсеры получали различного рода вознаграждения. Это могла быть просто ручка «Паркер» за 2 тысячи долларов.

Цитата:

«Важно не внимание. Важно, сколько подарок стоит».

Кристофер Бакли

— Возвращаясь к промоутерам... Они понимали, что торгуют смертью?

— Разные были среди них. Были девчонки бестолковые, а были и взрослые, не нашедшие себе нормальной работы. Одна мне сказала: «Я ненавижу людей, поэтому буду им продавать сигареты, чтоб сдохли поскорее». Я тогда обалдел даже. Но подумал: она ведь самый перспективный сотрудник, с таким мировоззрением, — и взял ее.

Цитата:

«Я верю в полезность сигарет. По-моему, нас расплодилось слишком много. Планете не вредно передохнуть. Ты понимаешь, о чем я?»

Кристофер Бакли

Информация о материале

Опубликовано: 31 мая 2013